Інноваційний менеджмент - Навчальний посібник (Микитюк П.П.)

Основні поняття та терміни інноваційного менеджменту

 

Авторське право— сукупність національних і міжнародних норм, що регулюють відносини стосовно створення і використання інтелектуального продукта.

Адаптація       —        процес            пристосування          будь-якої        системи          (людини,

організації) до існуючих чи мінливих умов середовища.

Активізація — це інтенсифікація трудової діяльності працівників на основі підвищення творчого потенціалу особистості і колективу.

 

Взаємодія «наука — виробництво — споживання» — структурні ланки ланцюга від наукової діяльності до техніко-виробничої та маркетингової, історичний генезис взаємозв'язку науки з технікою, виробництвом, споживанням.  Але  розвиток  науки  визначається  не  тільки  потребами технічного прогресу, а й соціальними потребами.

Винахід— вирішення технічної проблеми на основі використання систематичних  знань.  Об'єктом  винаходу  можуть  бути:  пристрій,  спосіб,

речовина, механізми, штам мікроорганізму, культури клітин рослин тощо.

Високі            технології—технології,        які       стануть           визначальними          в          пост-

індустріальному суспільстві, наприклад, біотехнології, робототехніка, штучний інтелект.

Відкриття — виявлення раніше невідомих властивостей, законів, явищ

об'єктивно існуючого світу, що вносять корінні зміни в рівень нашого пізнання.

Відкриття є базою для винаходів.

 

Генератор ідей, або концептолог. Це спеціаліст, здатний сконструювати концепцію, об'єднавши множину ідей, а отже, і видів дослідницької діяльності.

Глобалізація суспільного розвитку — планетарна взаємозалежність усіх країн  і  регіонів  світу.  В  економічний,  політичний,  науково-технічний  обіг

утягнуте все людство, уся планета з космічним простором, що її оточує. Причини глобалізації такі: розширення міжнародної діяльності, створення альянсів у сфері виробництва та наукових досліджень і т. ін.

Горизонтальна структура — структура, яка координує діяльність на основі    ділового    спілкування    та    обміну    інформацією    між    відділами.

Співвідношення  вертикальної  та  горизонтальної  структур  визначає  характер компанії.

Гуртки якості— форма групової творчості. Виникли в Японії 1962 р. як

метод  новаторства,  творчого  пошуку,  ділової  активності  та  саморозвитку працівника.

Делегування  —        наділення       працівників   владними       повноваженнями,

обов'язками і відповідальністю.

Децентралізація — делегування повноважень і відповідальності структурним   підрозділам.  Закономірний   процес,   що   відбувається   в   міру

зростання масштабів і складності систем управління.

Диверсифікація — термін виник у 50-х роках XX ст. Поєднання в рамках фірми широкого кола галузей промисловості, транспорту, торгівлі. Спирається на розвиток НТП.

Диверсифікація продукту— введення нових продуктів, варіації продукту

— змінювання однієї чи кількох властивостей продукту, вже пропонованого на ринку.  Мета  диверсифікації—  пристосування  продукту  до  різних  потреб клієнта.

Довгострокові (сталі) тенденції— ознаки зростання чи занепаду в конкретній фірмі, галузі чи економіці в цілому, що спостерігаються протягом

тривалого періоду.

«Дологічні» передумови досліджень — художньо-образна основа інтелектуальної  діяльності  мислення:  асоціативні  здібності,  інтуїція,  які,  як

показує історія великих відкриттів, дають поштовх до наукової творчості та допомагають у пошуках.

Дослідно-конструкторські роботи (ДКР) — конструювання, ви- пробування та впровадження наукових досягнень у виробництво. Мета ДКР — створення   зразків   нової   техніки,   їх   випробування,   обробка   технології

виготовлення.

 

Ефективність нововведень — оцінюється економічним та соціальним ефектом. Економічний ефект полягає в тому, що можна випускати принципово нову, якіснішу продукцію, яка задовольняє нові потреби. Соціальний ефект полягає в якісному змінюванні умов праці, рівня життя.

«Еврика»— західноєвропейська програма, прийнята в 1985р. за ініціативою  Франції  як  альтернативна  щодо  програми  СОЇ.  У  здійсненні

програми беруть участь 19 держав. Мета «Еврики»— стимулювати розвиток передових  напрямів  НТП  у  західноєвропейських  країнах,  аби  підняти  їх

конкурентоспроможність на світових ринках наукоємної продукції.

 

ЄСПРІТ— Європейська стратегічна програма досліджень у сфері технологій інформаційних систем. Прийнята 1984 р. на 10 років. У рамках програми виконувалось 105 наукових проектів.

 

Інвестиції — це фінансові та матеріальні ресурси, а також усі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти інноваційної діяльності з метою одержання економічного або соціального ефекту.

Інвестиційний проект — довгостроковий вклад грошових і інших ресурсів з метою одержання економічного ефекту в майбутньому.

Інерція поведінки — адаптивний механізм пристосовування, який діє за

затвердженим зразком поведінки. Інерція поведінки закріплюється в популяції як успадковувана риса.

Інженерні центри — нові організаційні утворення, що виникають на

базі університетів США за фінансової підтримки уряду для стимулювання розробки    нових    технологій.    Створено    6    інженерних    центрів:    центр

робототехніки    при    Каліфорнійському    університеті;    центр    зв'язку    при

Колумбійському;   центр   системних   досліджень   при   Мерілендсько-му   і

Гарвардському  університетах;  центр  композитних  матеріалів  при Деливерського й Даткерському університетах; біотехнічний центр при Массачусетському  технологічному  інституті;  центр  проблем  штучного інтелекту при університеті Пердью. Інженерні центри виконують дві основні функції: дослідження фундаментальних закономірностей, що лежать в основі принципово   нових,   таких,   які   не   існують   у   природі,   штучних   систем (наприклад,  концепція  штучного  зору,  дотику,  самоконтроль);  підготовка нового покоління інженерів, які володіють необхідним рівнем кваліфікації і широким науково-технічним світоглядом.

«Інкубатор» — ця структура спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, які розробляють оригінальні науково-технічні ідеї. Інкубатор надає малим фірмам приміщення, устаткування, інформаційні, консалтингові послуги. Інкубатор не потребує бюджетних асигнувань, самоокупність забезпечується за рахунок його участі в майбутніх прибутках цих інноваційних фірм.

Інноваційна   дифузія           —        рівень сприйняття    та         поширення     новації.

Створення умов для тиражування нововведень.

Інноваційна діяльність — спрямована на пошук можливостей, які забезпечують     практичне     використання     наукового,     науково-технічного

результату та інтелектуального потенціалу з метою одержання нового чи поліпшеного продукту, способу його виробництва та задоволення суспільних потреб у конкурентоспроможних товарах і послугах.

Інноваційна політика держави — вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою відповідного правового та економічного механізму.

Держава здійснює заходи щодо захисту національного ринку, створення інноваційного потенціалу. Серед моделей державної інноваційної політики розрізняють  дві  —  американську  та  японську.  Стратегії  інших  країн  є  їх

різновидами. Основні розбіжності — у рівні державного регулювання інноваційної діяльності. Основні напрями інноваційної державної політики для

всіх країн такі: державні прямі та побічні стимулювання розвитку науки та техніки; освоєння їх результатів; стратегія підготовки та перепідготовки кадрів; формування інфраструктури суспільного клімату, котрий забезпечує розвиток

інноваційних процесів.

Інноваційна   сфера—          система           взаємодії         інноваторів,   інвесторів,      то-

варовиробників конкурентоспроможної продукції та послуг і розвиненої інфраструктури.

Інноваційний  лаг—  проміжок  часу  між  виникненням  новинки  і  вті-

ленням її у нововведення.

Інноваційний            менеджмент—           сукупність      організаційно-економічних,

психолог! чно-соціальних методів, форм та способів управління всіма стадіями інноваційного процесу. Інноваційний менеджмент — це такий спосіб дій, який забезпечує    сприятливі    умови    для    розвитку    інноваційного    процесу.

Інноваційний менеджмент — це управління змінами.

Інноваційний потенціал держави — сукупність засобів і можливостей у галузі  освіти  та  виробництва,  які  втілюють  найновіші  досягнення  НТП.

Показники  інноваційного  потенціалу:  обсяг  нагромаджених  теоретичних  та

практичних знань у різних галузях суспільної діяльності; здатність використовувати та поширювати ці знання; наявність підготовлених кадрів високої кваліфікації в галузі науково-технічної та практичної діяльності; матеріально-технічної і фінансової бази науки для проведення дослідів, експериментів з упровадження ідей нової техніки, продуктів, технологій, організаційно-управлінських форм та методів з підготовки кадрів, розробки та поширення інновацій. Інноваційний потенціал визначає можливості розвитку науки в майбутньому; забезпечує лідерство держави на світовій арені.

Інноваційний процес — це процес створення, поширення та втілення новації, яка задовольняє нові суспільні потреби. Складається з окремих стадій,

що відрізняються організацією праці, управління, фінансуванням.

Інноваційний розвиток— розвиток науки, техніки, досвіду, знань. Це процес, під час якого наукова ідея доводиться до практичного використання.

Інноваційні проекти— це складні програми, створені для впровадження

технічних,  технологічних  або  інших  новацій,  що  їх  здійснюють  наукові  та проектні заклади в певний проміжок часу.

Інноваційні стратегії— стратегії промислових компаній (підприємств),

орієнтованих на цінності, що є головними в роботі підрозділів НДДКР.

Інновація управління — процедури управління, заходи, інформаційні системи, оргструктури, які вперше застосовуються на підприємстві.

Інтегральний  інтелект  —  це  група  людей,  підібрана  відповідним чином, і комплекс відносин між ними, процесуальна організація їх діяльності,

соціально-психологічна атмосфера роботи, певна гармонія людських якостей,

система  інтелектуальної  взаємодії,  що  є  головним  чинником  інноваційних,

наукових досліджень.

Інтеграція  —  процес  об'єднання  виробництва,  науки,  господарських,

дослідних установ, соціальної сфери.

Інтелектуальна  власність  —  авторське  право  на  використання  па-

тентів, ліцензій, товарних знаків, програмного забезпечення.

Інтелектуальний продукт — продукт інтелектуальної діяльності, який є товаром в умовах ринку. Інтелектуальний продукт— знання, теорії, відкриття, винаходи, ноу-хау.

Інтернаціональність науки — результати фундаментальних досліджень досить швидко стають відомі у світі і широко використовуються.

 

Кейрецу—     об'єднання     фірм    у          стійкі  промислово-фінансові          групи,

характерні для Японії.

Конкурентоспроможність нововведення— це техніко-експлуатаційні параметри новації в оцінці для споживача на даному сегменті ринку.

Конкуренція — боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва та збуту товару. З точки зору інноваційного процесу конкуренцію можна поділити на функціональну, видову, предметну.

Конкуренція цінова— бажання знизити витрати на виробництво товару для  того,  щоб  пропонувати  товар  за  ціною  нижчою,  ніж  у  конкурентів,

зберігаючи при цьому норму прибутку.

Консорціум  —  союз   господарсько-незалежних   фірм  та   організацій, метою яких є підвищення конкурентоспроможності на основі скоординованої діяльності. Організація К. оформляється угодою. Координує діяльність учасників лідер К., котрий одержує за це відрахування від інших його членів. Лідер представляє інтереси К., але діє в межах повноважень, отриманих від інших членів. До складу К. при розробці нововведень входять великі фірми, дослідні центри, лабораторії, заклади освіти. Фірми дістають вигоди у вигляді обміну нововведень, проведення спільних дослідів, розподілу інвестиційного ризику, отримання додаткових ноу-хау.

Консультація — це форма послуги, яка надається організації з метою пояснення ситуації і способу вирішення пов'язаних з нею проблем. Консультативна діяльність спирається не тільки на знання і досвід, а й на проведення конкретних, спеціалізованих досліджень і здійснюється консультативними фірмами.

Контрольна державна система США — інструмент державного регулювання інвестиційної діяльності, яка охоплює контракти, субсидії та дотації. Державні контракти на досліджування та розробку— це докладний документ, який визначає економічні та правові взаємовідносини замовника (уряду) та виконавця (фірм, університетів, наукових центрів та ін.). Розміщення контрактів здійснюється на конкурсній основі. До контракту вносяться статті фінансового,   економічного,   науково-технічного   та   соціального   характеру. Тепер  для  регулювання  дослідницької  діяльності  в  світі  використовується понад 50 основних видів контрактів залежно від їх призначення.

Концепція (лат. conceptio — система поглядів) — це комплекс ключових положень і настанов мислення, що дає змогу зберегти спрямованість наукового

дослідження. Це своєрідний компас на шляху думки.

Концерни — інтегровані багатогалузеві об'єднання, що складаються з великої    кількості    господарських    одиниць,    які    мають    різний    ступінь

самостійності,  різні  функції  та  сфери  діяльності,  власні  науково-дослідні  й

конструкторські центри. У них ефективні маркетингові організації, досить великі програми науково-дослідних робіт і висококваліфіковані кадри для їх виконання, значні фінансові та матеріальні ресурси.

Корпоративна культура — система цінностей організації, які формують її  робочу  атмосферу,  психологічний  клімат  і  надають  їй  індивідуального

забарвлення.

 

Ліцензія — дозвіл патентовласника використовувати його винахід на певний термін за певну оплату іншими ліцензіатами. Як правило, такі дозволи видаються на комерційне або виробниче використання винаходу.

Ліцензійна торгівля — основна форма міжнародної торгівлі техно- логіями, її предметом є патентні та безпатентні ліцензії на передавання винаходів, технологічного досвіду, промислових секретів і комерційних знань, на використання товарних знаків і т. д. Найбільшого поширення в міжнародній практиці набули ліцензійні угоди, які передбачають комплексний обмін з наданням ноу-хау та інженерних послуг з промислової реалізації технології, що передається.

«Матриця портфеля продукції»— запропонована бостонською консультативною групою, використовується для формування номенклатури продукції, що вноситься до виробничих планів фірми. Матриця дає змогу фірмі оцінити свою продукцію на окремих, чітко визначених ринках і є інструментом, який полегшує прийняття рішень про завоювання стратегічних позицій на ринках, розподіл грошових коштів та орієнтацію НДДКР.

Методи організації інноваційного процесу — способи організації робіт від формулювання ідеї до досягнення комерційного результату. Застосовуються три основні способи: послідовна, паралельна, інтеграційна організація робіт.

 

Наука — процес створення системи нових знань. Сутність науки полягає в пошуках істини, в експериментально-дослідній діяльності, що спрямована на вивчення законів природи та суспільства. Коли дослідні проблеми вирішені, тоді продукт наукової діяльності набуває форми знання. Наука збільшує творчі можливості людини та здатна визначати темпи розвитку виробництва, характер його змін. Наука впливає на людину через систему освіти та бере участь у розвитку всіх компонентів системи виробничих сил.

Наукова  політика—  визначення  загальних  принципів  і  вибір  гене-

ральних напрямів розвитку науки.

Наукові фонди — акумулювання коштів компаній та приватних осіб, які використовуються для розвитку НДДКР.

Наукомісткість (наукоємність) продукції— важливий показник, що характеризує   науково-технічний   потенціал   підприємства,   визначається   як

відношення витрат на НДДКР до обсягу продажу. Іншим показником наукомісткості  є   відношення   зайнятих   у   НДДКР   до   загальної   кількості зайнятих.

Національна академія наук США — напівдержавна організація, її формальний  статус  —  приватне  некомерційне  об'єднання  вчених;  основні

функції — наукове консультування уряду за його запитами, стимулювання розвитку наукових досліджень, скликання наукових конференцій, збирання наукової  інформації,  складання  оглядів,  розподіл  державних  асигнувань  та

приватних внесків на науку. До складу академії входять видатні представники американської науки. Щорічно до її складу може бути вибрано до 50 вчених

США та до 10 — з інших країн. Члени академії залучаються державними органами для консультацій з питань розвитку науки.

Новаторство — нове у творчій діяльності людей.

Новація — новий вид продукту, технології, методу як кінцевий результат інноваційного процесу, що його потребує суспільство. У новації реалізуються

нові наукові та технічні знання, які приводять організацію до успіху на ринку. Процес  введення  новації  на  ринок  називається  процесом  комерціалізації. Новації формують ринок новацій.

Новизна нововведень — рівень новизни відбивають знання, що втілені в нововведеннях: нововведення на базі відомих законів і закономірностей та на

базі невідомих законів і закономірностей. Перший рівень — поступове поліпшення змінювання на базі вже відомих принципів. Візьмемо, наприклад,

праску. В основі її функціонування лежить принцип підігріву. Протягом віків конструкція праски вдосконалюється, але принцип не змінюється. Підошву праски розігрівали на вугіллі, потім електричною спіраллю. Це нововведення на базі відомого принципу. Упровадження нововведення на базі нових законів суттєво змінює принципи діяльності організації в цілому. Рівень новизни є основним критерієм ефективності нововведень.

Нововведення — процес втілення та поширення нових видів продуктів,

послуг, виробничих процесів, ідей, методів роботи, усього нового щодо організації або її середовища.

Нововведення управлінське — особливі організаційні рішення, система, процедура або метод управління, котрі суттєво відрізняються від практики, яка склалася, та вперше використовуються в організації.

Ноу-хау (буквально «знаю як») — технічні знання та практичний досвід інноваційного характеру, які становлять комерційну цінність, застосовуються у

виробництві та професійній практиці, але не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау може складатися з комерційних секретів, незапатентованих технологічних  процесів  та  іншої  інформації,  котра  недоступна  широкому

загалу. Комерціалізація ноу-хау широко використовується в міжнародній практиці.

 

Окупність нововведення — показник ефективності реалізації інно- ваційного проекту, визначений як період часу від дослідження і до моменту, коли прибуток з продажу інновацій покриє всі затрати на НДДКР.

Оновлюваність продукції— один з показників, що характеризує конкурентоспроможність    фірми,    відображає   частку    нової    продукції    в

загальному обсязі продажу.

Оновлюваність          технології—   один    з           показників     нововведення,           ха-

рактеризується частиною нових технологій, які використовуються фірмою, у загальному обсязі технологічного обладнання.

Опір змінам — поведінка, спрямована на збереження існуючого порядку речей, правил, норм, звичаїв, що виявляється у відкладанні змін на потім за принципом «почнемо нове життя з понеділка», «поживемо — побачимо» і т. д.

Організації атакуючі — здійснюють добре обмірковану стратегію накопичення  наукових  знань  як  за  рахунок  власних  лабораторій,  так  і  за

допомогою зовнішніх джерел. Вони ведуть дослідження на рівні корпорацій, за допомогою яких можна розв'язати майбутні проблеми, що лежать на шляху успішних теоретичних розробок. Вирішальним чинником є час виходу на ринок

нововведень, що випереджають конкурентів, та визнання цього вибору ринком.

Організаційна структура підприємства (організації) — упорядкована сукупність   взаємопов'язаних   елементів,  що   забезпечують   функціонування

підприємства як одного цілого. Елементами структури є підрозділи, служби,

відділи, окремі працівники та інші ланки, а також підтримувані між ними зв'язки.  Структура  підпорядкована  цілям  і  завданням  організації,  процесу

виробництва та змінюється разом з перетвореннями, які в ньому відбуваються.

Організаційні лідери — компанії, які долають технологічні розриви і випускають  на  ринок  продукти  раніше  за  своїх  конкурентів.  Фірми-лідери

концентрують увагу на результативності, працюють в умовах підвищеного ризику,   але   за   вдалої   реалізації   нововведень   мають   високі   економічні результати.

Організаційні  нововведення  —  охоплюють  три  основні  типи:  ново-

введення  процедурного  характеру  (зміни  наборів  показників,  методів розрахунку тощо); нововведення в структурних перетвореннях (зміни підпорядкованості,  координації  і  т.  д.);  нововведення,  пов'язані  зі  змінами

виробничих елементів, з яких складається організація (введення нових підрозділів, ланок, ліквідація застарілих структурних одиниць).

 

Парадигма— система понять, найзагальніша модель явищ, щодо якої решта характеристик— окремі частини. Зміна парадигми— це зміна всієї системи понять.

Патенти  —  документи,  які  видаються  винахіднику  на  визначений термін та засвідчують виключне право винахідника або його спадкоємця на

технічну новацію. Патент дає винахіднику титул власника на винахід, що знаходить відображення в реєстрації торгового знака — певного позначення на

товарі або його упаковці. У розвинених країнах патентуються практично всі винаходи. Патент чинний тільки на території тієї країни, де він виданий.

Послідовне проектування — метод організації інноваційного процесу,

що почергово реалізується в різних функціональних підрозділах фірми.

Пошукові       дослідження   (ПоД)  —        наукова          діяльність,      що       включає

«дологічні    передумови»,    методологію    та    фундаментальні    дослідження.

Розвиток пошукових дослідів характеризується диференціацією традиційних наук та формуванням нових (розвиток ядерної техніки, ядерної енергії та ін.);

вплив на розвиток «чистих» цілеспрямованих і абстрактно-методологічних досліджень.  Метою  пошукових  досліджень  є  відкриття  нових  принципів

створення виробів та технологій, нових, не відомих раніше властивостей матеріалів та їх сполучень, методів аналізу й синтезу.

Прикладні дослідження (ПД) — виявлення шляхів і способів за- стосування відкритих законів і явищ природи на цілі виробництва в певній галузі виробництва.

Принципи організації НДДКР: «осьова втулка спиці». «Осьова втулка»

— це головна лабораторія фірми. «Спиці» — найбільші дослідницькі групи,

відділи, які розміщені у відділеннях фірми і виконують прикладні розробки, що часто спрямовані на модернізацію існуючих технологій.

Принципи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві—

всебічна підтримка новаторської діяльності вищим керівництвом; швидкість і гласність реєстрації заявок; простота та ясність пакетних процедур; матеріальна

й моральна підтримка індивідуальних і групових пропозицій щодо новації: а) нагородження; б) присвоєння почесного звання; в) публікація результатів; г) премії; д) терпимість до невдач новаторів.

Проблемна група— група людей, що належить до різних підрозділів, які тимчасово  об'єднуються  для  роботи  над  певною  науковою  проблемою  чи

проектом.

Прогрес— напрям розвитку до більш передового й досконалого, перехід від нижчого до вищого, зміни на краще (протилежність — регрес).

Професія        —        це        сплав  культури,       характеру       розумової       діяльності       і спеціальних знань і навиків.

Реадаптація  —  подолання  інерції  в  поведінці,  сприйняття  новації,

переорієнтація організації.

Ризиковий     (венчурний)   бізнес  —        своєрідна        форма підприємництва,

пов'язаного  з  розвитком  електроніки.  Невеликі  ризикові  підприємства,  що мають справу з розробкою наукових ідей і втіленням їх у нові технології та

продукти. Цим вони відрізняються від звичайних форм дрібного бізнесу. Ризиковий   бізнес   характеризується   непевністю   його   позицій   на   ринку. Більшість   гинуть.   Перевага   ризикового   бізнесу—   гнучкість,   рухливість,

здатність швидко переорієнтовуватись. Необхідний капітал надходить від великих   корпорацій,   приватних   фондів,   держави   на   вигідних   умовах.

Організаційні форми венчурного бізнесу: ризикові підприємства, венчурні відділи корпорацій, венчурні фонди.

Ризикові         підприємства —  форма  господарювання в  інноваційному

потоці, виконують сполучну роль між фундаментальними дослідженнями та масовим  виробництвом  нового  продукту.  Ризикові  підприємства  доводять

наукові відкриття до промислових технологій та передають результати фірмам, котрі  організовують  масове  виробництво.  Ініціаторами  ризикового підприємства є невеликі групи талановитих інженерів, винахідників, учених,

менеджерів. Оскільки результати невідомі — це є чималим ризиком для такого підприємства. Тому капітал, який його фінансує, називається ризиковим. Якщо

підприємство досягає успіху, то воно перетворюється на самостійну господарську одиницю або переходить у власність основних вкладників капіталу.

Ризикові підрозділи компаній — створюються великими корпораціями з метою опанування новітніх технологій і являють собою невеликі автономно

керовані спеціалізовані виробництва, їх фінансування відбувається за рахунок ризикового фонду, який створюється корпоративними підрозділами з відрахувань    з    власних    бюджетів.   Перші    внутрішньо-фірмові   ризикові

підрозділи виникли на японській фірмі «Hitachi».

Ризикофірма  —  являє  собою  фірму,  яка  створюється  для  реалізації проекту, пов'язаного з великим ризиком з погляду ймовірності його успішного

завершення.

Розвиток  —  це  накопичення  змін,  які  руйнують  рівновагу  і  збалан-

сованість у соціоекономічній системі та створюють умови економічного зростання, переходу системи в нову якість. Інновації, як правило, забезпечують

перехід економічної системи до нової пропорційності і до нового стану рівноваги.

Економічний розвиток         як        поступальний            рух      на        шляху підвищення

ефективності системи відбувається нерівномірно.

Розробник—  це  спеціаліст,  який  доводить  результати  досліджень  до завершальної, практично реалізованої стадії.

«Силікон велі» — англійська назва «Силіконової долини», яка вузькою стрічкою простягається вздовж західного узбережжя США в ЗО км від Сан- Франциско. На площі, яка дорівнює 450 км2, розміщено близько 2 тис. фірм високої  технології,  насамперед  електронної  промисловості.  Центром утвореного технополіса є Стенфордський університет, заснований 1885 р. промисловиком Л. Стенфордом для підготовки ділової еліти. При університеті працюють ЗО інститутів, лабораторій, наукових центрів, власних підприємств. На базі університету створено науково-технологічний парк з розвиненою інфраструктурою. Університет, крім підготовки кадрів, діє як постійний генератор   нових   ідей,   насамперед   теоретичного   характеру.   «Силіконова

долина» виникла спонтанно, без підтримки і втручання держави на відміну від японських технополіеів.

Синергізм  —  ефект  підвищення  результативності  за  рахунок  вико-

ристання взаємозв'язку різних видів спільної діяльності. Джерелом синергізму може  бути  використання  одних  і  тих  самих  виробничих  потужностей  чи

загальнослужбових утворень, наприклад служби НДДКР, що розробляють нову продукцію  для  багатьох  підрозділів  чи  загальнозбутової  мережі,  а  також

взаємодоповнюваність,        коли    певні   методи            управління     одним підрозділом доповнюють прийоми управління іншими підрозділами.

Система стимулювання інновацій — заходи, форми і засоби мотивації працівників до інноваційної творчості. Використовуються прямі та непрямі методи стимулювання.

Стагнація — застій у виробництві, економіці.

Стратегічна зона господарювання — окремий сегмент середовища, на який фірма має (чи хоче мати) вихід і який є об'єктом аналізу з точки зору

окремих  тенденцій,  небезпек,  можливостей,  що  випливають  зі  стану  цього середовища.

Стратегічне  планування  —  управлінський  процес  створення  і  під-

тримки  відповідності  між  цілями  фірми,  її  потенційними  можливостями  й шансами у сфері маркетингу.

Стратегічний альянс— кооперація великих фірм для здійснення взаємодоповнюючих функцій при проведенні науково-дослідних робіт та поділі

фінансових  ризиків.  Різновиди  стратегічних  альянсів:  консорціуми,  спільні підприємства.

Стратегічний господарський суб'єкт — внутрішньофірмовий підрозділ, що відповідає одночасно за короткотермінові результати та за розвиток майбутнього інноваційного потенціалу.

Стратегія захисна (оборонна) — збереження і закріплення позицій фірми  в  певних  сферах  на  основі  модернізації,  модифікації  наявних  видів

продукції, технологій. Завданням захисної стратегії є збереження стабільного становища на ринку.

Стратегія імітаційна — різновид захисної стратегії, який передбачає

зменшення ризику впровадження нововведень завдяки залученню результатів наукових досліджень і розробок, проведених іншими фірмами.

Стратегія наступальна -— тип стратегії, спрямованої на витіснення конкурентів шляхом випуску новацій і впровадження їх на ринок, захоплення

нових  ринків  збуту  чи  домінуючих  позицій  на  ринку  за  певним  видом продукції.

Стратегія технополіеів — це стратегія прориву в нові сфери діяльності на  підставі  розвитку  мережі  регіональних  центрів  високого  технологічного

рівня.

Стратегія фірми у сфері НДДКР— правила прийняття рішень відносно обсягу, спрямованості, інтенсивності робіт, джерела формування, характеру використання здобутих результатів. Науково-дослідна стратегія є елементом загальнокорпоративної стратегії.

Субсидія — допомога в грошовій чи натуральній формі, що надається державою за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а також спеціальних фондів.

 

Творчість — процес створення наукових, духовних та матеріальних цінностей.

Телеверситет — новий тип університету майбутнього. Базується на індивідуалізованій   освіті   завдяки   використанню    останніх    досягнень    в

інформаційних  технологіях  (комп'ютери,  аудіо-  та  відеокасети, копіювальна техніка). Телеверситет — це наступна сходинка освіти для тих, хто має навички

самостійної роботи.

Теорія Й. Шумпетера — рання концепція нововведень, висунута в працях   австрійського   економіста   Й.   Шумпетера   («Теорія   економічного

розвитку»). Теорія стверджує, що розвиток економіки являє собою складний циклічний процес, у якому спалахи нововведень спричиняють чергування фаз

кризи й розквіту. Він дав визначення нововведень, запропонував їх класифікацію, виокремив за критерієм новизни нововведення базисні і другорядні.   Носієм   нововведень   Й.   Шумпетер   уважав   підприємця,   тому

розвиток інновацій залежав від якостей особистості підприємця, яким може бути  кожний.  Сформулював  ідею  «ефективної  конкуренції»,  яка  зображує

ринковий механізм як ефективну взаємодію монополістичних сил, що базується на конкуренції.

Теорія — форма організації наукових знань, які дають цілісне уявлення

про закономірності та зв'язки об'єкта. Наприклад, спосіб ведення господарства.

Теорія нововведень ще достатньою мірою не розроблена.

Термін окупності нововведення — показник ефективності реалізації інноваційного процесу, визначений як період, що починається з досліджень і закінчується  моментом,  коли  прибуток  з  продажу  нововведення  покриє  всі

витрати на НДДКР.

Техніка— це предметно втілений і суспільне закріплений спосіб виготовлення чого-небудь. Наукові знання — це спосіб розуміння того, як це

виготовляти.

Технологічний  прорив  —  принципово  нове  вирішення  проблеми  не-

традиційним шляхом. Наприклад, теорія відносності, ядерна енергетика.

Технологічний розрив — періоди переходу від однієї технології до іншої на  основі  нових  знань,  різниці  між стратегіями у  сфері науково-технічного

потенціалу.

Технологія — розробка продукту, його виробництво, кваліфікація та фах працюючих, тобто усі чинники, які визначають рівень технологічного розвитку.

Технопарк  —  компактно  розміщений  на  підготовленій  території комплекс дослідних інститутів, ВНЗ, лабораторій, наукових центрів, дослідних

заводів та виробничих підприємств з розвиненою інфраструктурою. В основу парків покладено ідею територіального поєднання наукової думки та матеріальної бази.

Технополіс — це модель технопарку. Розвиваються на базі невеликих міст (населених пунктів), цілеспрямовано орієнтованих на розміщення в них

науково-виробничих комплексів упроваджувальних венчурних організацій, що утворюють ядро, навколо якого формуються комерційні житлові та сервісні структури.

 

Університети — центри для розвитку фундаментальної науки та центри з підготовки кадрів. За замовленнями державних відомств і промислових фірм вони також виконують важливі прикладні дослідження та експериментальні роботи. Широко практикують консультування приватних корпорацій, допомагають роботі професорсько-викладацького складу в промисловості та державних органах на засадах сумісництва. В У. зібрані основні сили наукових працівників найвищої кваліфікації. У. стали центрами формування науково- технічних парків. Джерела фінансування У. такі: державний бюджет, приватні промислові корпорації, благодійні фонди, власні кошти.

Університетсько-промислові центри — утворюються при універ- ситетах для проведення фундаментальних досліджень. Створюються за рахунок коштів ІНФ, ресурсів промислових фірм і наукового потенціалу університетів. У США організовано близько 100 таких центрів.

 

Фірма — це найменування торговельного або промислового під- приємства, яке користується правами юридичної особи, що дає змогу відрізняти одне підприємство від іншого. Тепер фірма— складний диверсифікаційний (багатогалузевий) концерн, що існує у вигляді розгалуженої групи акціонерних компаній, пов'язаних одна з одною так званою системою участі. Якщо пайова участь становить менш як 50 \%, то компанія вважається асоційованою, якщо понад 50 \% — дочірньою щодо фірми.

Форми інтеграції науки та виробництва — інтеграція науки та виробництва є невід'ємною частиною сучасного інноваційного процесу. Вона набирає різних форм співробітництва фундаментальної науки та виробництва: консультування, обмін кадрами, технополіси та ін. Інтеграція вищої школи з промисловістю дала поштовх до формування нового типу вченого, діяльність якого не обмежується роботою викладача та науковою роботою, а переноситься до  лабораторії,  директорату  промислових  і  фінансових  корпорацій, федеральних  закладів.  Виникла  нова  професія  спеціалістів,  що  пов'язують науку з виробництвом — науково-технічні антепренери. Вони забезпечують відбір і ефективне використання нововведень у виробничому процесі, є консультантами з питань освоєння нової техніки.

Фундаментальні дослідження (ФД) — розробка гіпотез, концепцій, теорій у певних галузях наукової діяльності, які є основою для створення нових або вдосконалення існуючих виробів, матеріалів, технологій. Наукові ідеї не вмирають і не викидаються на звалище, вони продовжують своє життя в комплексі з новими ідеями або у вигляді основи для розробки нових принципів і концепцій. Наприклад, відкриття, зроблені Фарадеєм, Максвеллом, Резерфордом і Кюрі, Лобачевським і Ейнштейном, продовжують служити науці та виробництву.

 

Циклічність — загальна форма руху світового розвитку та національних господарств. Вона відбиває нерівномірність функціонування різних елементів національного господарства, зміну революційних і еволюційних стадій його розвитку.  Це  рух  від  однієї  макроекономічної  рівноваги  в  масштабах  як мінімум національної економіки до іншої. Відомі кілька типів економічних циклів (хвиль). Довгі хвилі (цикли) мають протяжність 50—60 років. Розробка теорії циклів була розпочата в 1847 p., коли англієць X. Кларк звернув увагу на

54-річний розрив між кризами 1793 та 1847рр. Він висловив припущення, що розрив був об'єктивно зумовлений.

Цикли Кондратьева  (довгіхвилі     кон'юнктури).            Концепція      великих

циклів —- періодичне повторення характерних економічних, технологічних, соціальних   ситуацій   (наприклад,   економічні   піднесення   та   спади,   піки соціальної напруженості). Ці характерні ситуації повторюються через 50—60

років, їх прояви зафіксовані в статистиці. В основі кожної хвилі лежать базисні технології. На початку циклу відбуваються поступові нарощування технічного

потенціалу базисних нововведень, потім їх бурхлива комерційна експлуатація, після якої настає уповільнення, спад. Тепер спостерігається четверта хвиля, в основу якої покладено технології, що базуються на електроніці. Положення

Кондратьева розвинув Й. Шумпетер, який увів поняття «циклів Кондратьева»

та поняття «кластера» нововведень.

 

S-подібна крива — ілюструє межі розвитку і вдосконалення кожної конкретної технології. Успіх залежить від того, де містяться межі; невдача пов'язана з нездатністю їх виявити. S-подібна крива використовується для прогнозування технологічних розривів та прискореної розробки технологій.