Інноваційний менеджмент - Навчальний посібник (Микитюк П.П.)

3.2 методи державного регулювання інноваційної діяльності

Регулювання умов інноваційної діяльності здійснюється через систему податків, проведення амортизаційної політики, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; проведення кредитної політики; через державні норми та стандарти; антимонопольні заходи; регулювання сфер і об'єктів інвестування інновацій; регулювання фінансових інвестицій.

Розглянемо найважливіші із засобів регулювання інноваційної діяльності,

тим більше що загальновизнаного переліку не існує.

1. Закони і законодавчі акти.

Однією  з  найважливіших  економічних  функцій  держави  в  ринковій

економіці є створення правової основи її функціонування. Насамперед це прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль за їх виконанням. Створюючи законодавчу базу, держава встановлює

юридичні принципи функціонування економіки, виконувати які зобов'язані всі суб'єкти  економічної  діяльності.  До  числа  таких  правил  належать  закони,

законодавчі й нормативні акти, які захищають права власності, визначають форми підприємництва, умови функціонування підприємств, їхні взаємозв'язки між собою та державою.

Правове регулювання розвитку економіки України здійснюється шляхом прийняття Верховною Радою України законів і законодавчих актів, видання

указів   Президента,   нормативних   актів   Уряду   (постанов,   розпоряджень),

Національного банку України, а також розроблення механізму їхньої реалізації

й   контролю   за   їх   виконанням.   Закони,   законодавчі   і   нормативні   акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб   за   їх   невиконання.   Закони   здійснюють   функцію   довготермінового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткотер- мінового, або оперативного.

На основі законодавства має бути створене сприятливе правове середовище, яке забезпечує сукупність свобод і прав вітчизняних суб'єктів та

їхніх іноземних партнерів у виборі видів господарської діяльності, її організаційних  форм;  у  призначенні  й  використанні  джерел  фінансування,

доступів до ресурсів, право володіння й розпорядження коштами виробництва. Розробка системи законів має бути спрямованою на функціонування ринкових саморегуляторів.

Слід відзначити, що в Україні для регулювання виробничих відносин уже створено законодавчу систему, яка включає Конституцію як основний закон та

комплекс законодавчих і нормативних актів. Сучасне українське законодавство характеризується  великою  кількістю  складових  елементів  —  близько  600 законів і десятки тисяч нормативних актів. Разом із тим відсутність відповідних

пріоритетів  і  логічної  їх  послідовності  знижує  регулюючий  вплив  законо-

давства й ускладнює його використання.

2. Обсяги і джерела інвестування інновацій

Другим           напрямом       діяльності       держави          є          безпосередня участь її

загальнодержавних, регіональних і місцевих органів у регулюванні обсягів і використання різних джерел інвестування інновацій. Та замість директивного

планового    управління    централізованими    капітальними    вкладеннями    і

монополізації функції інвестування ця діяльність має включати розробку довготермінових концепцій розвитку держави та регіонів і виконання конкретних цільових програм, спрямованих на  розвиток певних  галузей  чи

виробництв. Здійснення цих програм базується на функції фінансування інноваційної    діяльності.    У    процесі    формування    ринку    відбувається

переміщення фінансування від централізованих до децентралізованих джерел.

3. Асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів Серед засобів впливу держави на процес функціонування економіки важливе місце

належить державним асигнуванням і дотаціям, оскільки ключовим моментом у побудові механізму державного регулювання є надійне забезпечення діяльності

всіх суб'єктів господарювання.

Державні асигнування — це виділення певної суми грошових коштів на фінансування господарських об'єктів, видів діяльності або соціальних програм

за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також державних позабюджетних фондів.

Бюджетні асигнування встановлюють обов'язковий обсяг і цільове призначення витрат бюджетних коштів. Розміри асигнувань для окремих установ  визначаються  їх  затвердженими  кошторисами.  Грошові  кошти  на

витрати, відповідно до визначених обсягів асигнувань, надаються установам шляхом відкриття кредитів фінансовими органами у банківських установах.

Бюджетні асигнування на інновації перераховуються фінансовими органами банкам, які й фінансують виконання робіт.

За допомогою асигнувань державного бюджету держава здійснює цілеспрямований вплив на господарські об'єкти у вигляді прямої державної допомоги на впровадження тих чи інших заходів. У цьому разі державний бюджет відіграє роль інструменту цільового перерозподілу національного доходу на користь вирішення народногосподарських проблем. Для визначення дії механізму використання в управлінні економікою бюджетних асигнувань і дотацій проводиться аналіз доходної й видаткової частин консолідованого бюджету України за напрямами: непряме фінансування у вигляді податкових пільг, пільгового кредитування і т. ін.; субвенції місцевим бюджетам; транспортні платежі; субсидії; дотації.

Видатки         державного    бюджету         виконують     функції           політичного,

соціального й господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах посідають соціальні статті: соціальні допомоги,  освіта,   охорона  здоров'я.  У   цьому   виявляється  головна  мета

державного регулювання — стабілізація, збалансованість, зміцнення й пристосування існуючого соціально-економічного устрою до умов, що постійно змінюються.  Соціальні  витрати  спрямовані  на  пом'якшення  диференціації

соціальних груп, властивої соціальному ринковому господарству.

У витратах на господарські потреби майже в кожній країні виділяються бюджетні  субсидії  сільському  господарству.  Жодна  країна  не  може  бути

зацікавлена  у  прискореному  й  масовому  розоренні  селянства,  фермерства.

Адже від темпів переміщення робочої сили із села в місто залежать рівень безробіття і ступінь самозабезпечення (або залежності від імпорту) країни у

продуктах  і  сільськогосподарській  сировині.  Від  купівельної  спроможності

фермерів і сільського населення залежить стан справ у декількох важливих галузях виробництва й послуг.

Кошти державного бюджету можуть бути спрямовані на кредитування

експорту,        страхування   експортних    кредитів.        Таким чином держава стимулюватиме експорт і  в довготерміновому періоді покращить платіжний

баланс.

За допомогою асигнувань державного бюджету держава здійснює цілеспрямований вплив на господарські об’єкти у вигляді прямої державної

допомоги на впровадження комплексу природозахисних заходів. У цьому разі державний бюджет            відіграє           роль    інструменту   цільового       перерозподілу

національного доходу на користь вирішення економічних проблем.

4. Норми і нормативи

Норми і нормативи як один із важливих засобів державного регулювання

використовуються як базовий елемент при розробці територіальних планів, а також при обґрунтуванні варіантів розвитку країни в цілому.

Система норм і нормативів включає: соціально-економічні норми й нормативи; норми та нормативи розвитку матеріальної бази й соціальної інфраструктури; економіко-екологічні.

Соціально-економічні норми включають широке коло нормативів. Це й прожитковий  мінімум,  і  мінімальна  заробітна  плата,  і  неоподатковуваний

мінімум заробітної плати, і т. ін. Розробляти ці нормативи та механізми їхньої дії слід виходячи з цін мінімального споживчого кошика для працівника та

членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні, а також ціни робочої сили. Зазначені нормативи мають також враховувати особливості змін ціни робочої сили на регіональному ринку праці та регіональний рівень цін на споживчі товари.

Нормативи споживання товарів і послуг мають містити мінімальні норми споживання у середньому на душу населення основних харчових продуктів, виробів легкої промисловості, а також мінімальні нормативи забезпечення населення та середні терміни використання предметів культурно-побутового й господарського призначення.

Важливим елементом системи соціально-економічних нормативів, яка формується   на   державному   рівні,   є   нормативи   забезпечення   населення об'єктами соціальної інфраструктури. Рівень її розвитку багато в чому визначається ступенем задоволення потреб населення у матеріальних благах та послугах. Планування у галузях невиробничого призначення за допомогою нормативних методів мусить сприяти покращенню умов життя населення, усунути соціальні відмінності між окремими регіонами країни, містом та селом, забезпечити розробку комплексних планів з урахуванням природно- кліматичних, соціально-демографічних та інших особливостей території.

Найважливішим напрямом забезпечення державного регулювання охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних

ресурсів є економіко-екологічні норми й нормативи.

Діюча система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної безпеки;  гранично  допустимі  викиди   та   скиди   у   навколишнє  природне

середовище   забруднюючих   хімічних   речовин;   нормативи   використання

природних  ресурсів;  нормативи  платежів  та  тарифів  за  використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища.

Викиди і скиди — це кількість забруднюючих речовин, що викидається

або скидається в навколишнє середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу. Вона встановлюється на відповідний термін — до досягнення

гранично допустимої кількості викидів або скидів. Нормативи гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин розробляються підприємствами   й   затверджуються   центральними   органами   влади.   Вони

погоджуються з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у частині термінів виконання заходів щодо зниження

викидів, термінів відселення людей і винесення об'єктів соціального призначення із санітарно-захисних зон, зниження обсягів виробництва та викидів шкідливих домішок.

5. Ціноутворення

За умов виходу економіки України з кризового стану великого значення

набуває такий засіб державного втручання, як цінове регулювання. Ціна, як відомо, — це грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. У ринковій економіці ціна є найбільш поширеною економічною категорією. Вона виступає

загальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого на діяльність господарюючих суб'єктів доповнюється іншими регуляторами, що їх

застосовує  держава  (податками,  процентними  ставками,  валютним  курсом,

дотаціями).  Вартісна  оцінка  обсягів  виробництва  і  підтримка  економічного

порядку впродовж коливань ринкової кон'юнктури здійснюються за допомогою системи ринкових цін.

Рух ринкових цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції є основою,    вихідним    моментом    дії    ринкового    механізму    регулювання

суспільного відтворення.

У ринковій економіці діють різні види цін, залежно від сфери обігу й видів реалізованої продукції чи послуг. Так, у відносинах між підприємствами-

виробниками й  підприємствами-споживачами, а  також між  підприємствами-

виробниками й          оптово-побутовими  організаціями            використовуються    ціни оптового обігу. Це, передусім, оптові ціни, за якими реалізується промислова

продукція.      Продукцію     сільського      господарства держава          скуповує        за закупівельними цінами. У будівництві для розрахунків за споруджені об'єкти

застосовується           ціна,    яка       визначається  на        основі кошторисної  вартості будівництва.  Товари  народного  споживання  для  населення  реалізуються  за

роздрібними   цінами.   Розрахунки   за    послуги   транспорту,   комунально-

побутового господарства здійснюються за особливими цінами — тарифами.

Різні    види    цін       складають      єдину  систему,         в          якій     вони    тісно   взає-

мопов'язані. Так, оптові ціни промисловості, закупівельні ціни в сільському господарстві є базою для утворення роздрібних цін.

В умовах ринку роздрібні ціни поділяються на ціни готівкові, які передбачають термінову виплату грошей за товар, і кредитні, тобто ціни товару, проданого в кредит. Одним із різновидів цін є прейскурантна ціна.

Значення  ціни  для  процесу  відтворення  в  ринковій  економіці визначається     її     основними     функціями;     вимірювально-інформаційною;

розподільчою; стимулюючою; орієнтуючою; врівноважуючою.

Впливаючи на процес ціноутворення, держава може коригувати функціонування економіки  в  напрямі  досягнення  рівноваги  цін  на  якомога

ширше коло товарів та послуг, що є ознакою здорової економіки. Це потребує розробки     конкретних            заходів,           які       можуть           забезпечити   перехід           до        ціни

рівноваги.

Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як головний  елемент  підтримки  рівноваги  між  попитом  і  пропозицією.  Проте

ідеальної, всезагальної й  повної свободи ціноутворення ніколи не  існувало.

Проблема       полягає           у          визначенні     ступеня           та         форм   обмеження     вільного ціноутворення.

У перехідний до ринку період, зважаючи на кризовий стан економіки

України, цінове регулювання має здійснюватися за кількома напрямами. Одним із  істотних є  державне регулювання цін  лише  за  природними монополіями

(енергетика, транспорт, житлово-комунальні послуги) та рядом штучних, які

диктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку країни. Отже, йдеться про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового регулювання   з   боку   держави.   У   разі,   коли   порушень   припускаються

підприємства, які посідають монопольне становище на ринку, слід застосовува-

ти  норми  антимонопольного законодавства, переводити  ці  підприємства  на режим прямого встановлення цін.

Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за ціноутворенням у частині співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов'язано з об'єктивною необхідністю адаптації українського ринку до умов зовнішнього. У країні склалася ситуація, коли ціни на ряд видів промислової і сільськогосподарської  продукції  перевищують  світові,  тоді  як  середня заробітна плата є набагато нижчою; сировина й матеріали за цінами також поступаються рівню цін зовнішнього ринку. До того ж продовжує спостерігатися негативна тенденція падіння обсягів виробництва з одночасним зростанням виробничих витрат, особливо непродуктивних. Це потребує контро- лю з боку державних органів ціноутворення за зростанням витрат виробництва (у разі зміни цін) та динамікою співвідношення з цінами світового ринку. Особливе значення має систематичний контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудна, металургійна, хімічна).

Не втрачає свого значення також спрямування зусиль держави на забезпечення фінансової стабілізації, недопущення інфляційних сплесків.

Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення. Розв'язуючи це питання, слід

враховувати динаміку інфляції, рівень конкуренції та монополізації виробництва, соціальну політику.

Механізм державного регулювання ціноутворення в країні поки що перебуває у стадії становлення, і вирішення цього питання потребує значних зусиль.

6. Ставки податків і пільги з оподаткування

Основним      важелем,         найважливішим        засобом           державного    впливу            на

соціально-економічний розвиток країни та на інноваційні процеси є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувалися державою як найдієвіший засіб регулювання економічних

процесів. Податки є складовою фіскальної політики держави: вирішення тих або  інших  економічних  проблем  через  державний  бюджет  завдяки  певній

системі оподаткування та урядових видатків.

На       інноваційну   діяльність,      яка       визначає         вихідний        момент           під-

приємництва,  впливають  усі  податки  й   платежі,  пов'язані  з   виробничо-

господарською  діяльністю   в   цілому.   Визначають   такі   функції   податків:

фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну.

Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для її діяльності. У цьому полягає фіскальна функція податків.

Стимулююча функція полягає в тому, що податкові заходи держави (у більшості  випадків  —  податкові  пільги)  можуть  стимулювати  виробництво

найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково- технічного прогресу, підтримувати режим енерго- й матеріалозбереження у виробництві.  Наданням  додаткових  податкових  пільг  для  нових  інвестицій

держава може заохочувати оновлення основного капіталу.

Регулююча функція полягає в тому, що через податки та податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку,

податки  скорочують  фінансові  можливості  підприємця  як  покупця  засобів

виробництва й особливого товару — робочої сили. Оподаткування прибутку потенційно зменшує виробниче споживання. Податки на заробітну плату скорочують потенційні можливості особистого споживання та вирівнюють доходи. З іншого боку, застосовуючи гнучку й всеохоплюючу систему подат- ків, держава може впливати на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого апарату, а також регулювати темпи економічного зростання, формування пропорцій і структури суспільного виробництва. Частина валового внутрішнього продукту, що удержавлюється за допомогою податків, є фінансовою основою державного регулювання ринкових відносин.

Податки змінюють структуру попиту і споживання, відносно скорочують,

але вирівнюють виробничий та особистий попит і споживання. Однак саме за рахунок податків держава утворює фонд грошових коштів, за допомогою якого

розширює  державний  попит  і  споживання. Так  відбувається  трансформація

структури попиту й споживання.

Податкові пільги на прибутковий податок з громадян головним чином закладено  в  системі  прогресивного  оподаткування,  що  включає  механізм

вирівнювання доходів. Податкові пільги за доходами громадян мають бути доповнені системою скидок для сімей, що мають утриманців (дітей, інвалідів).

Податкові пільги для підприємств (корпорацій) мають бути чітко визначені за напрямами пільг і діяти не менше 5 років від моменту прийняття закону. Для визначення головних напрямів удосконалення системи державного

оподаткування.

Регулюючий вплив податків на продукти пов'язаний з їхньою дією на масштаби попиту і пропозиції різних товарів. Введення більш високого податку

на той чи інший товар скорочує попит на нього через підвищення ціни і водночас знижує його пропозицію. Ці податки справляють тим більший вплив

на ринкову ситуацію, чим вищою є еластичність попиту по ціні. Нині, через обвальне зниження рівня життя населення в Україні й істотне збільшення у

загальній структурі споживання товарів найпершої необхідності, еластичність попиту має тенденцію до зниження.

Високі  темпи  інфляції,  з  одного  боку,  зумовлюють  високий  рівень

оподаткування продуктів при максимально можливому стримуванні попиту, а з іншого  —   загрожують  додатковою  дестабілізацією  через   надмірне  його

зростання, зумовлене підвищеними інфляційними очікуваннями суб'єктів господарювання, що пов'язані зі збільшенням оподаткування. Що вищими є темпи інфляції, на тлі яких відбувається збільшення податків на продукти, то

більша вірогідність, що ці податки лише стимулюватимуть інфляцію, а не стримуватимуть її.

Отож, податки на продукти, зокрема податок на додану вартість, можуть виступати ефективним стабілізатором переважно в умовах невисоких темпів інфляції.   З   її   зростанням   (як   свідчить   і   досвід   України)   дефляційна

ефективність цієї групи податкових заходів знижується, хоча, поряд із регулюванням попиту,  податки  на  продукти сприяють  стабілізації доходної

частини бюджету. Надходження цих податків до бюджету автоматично зростає відповідно до динаміки цін реалізованої продукції.

Одним із вкрай необхідних напрямів удосконалення податкового регулювання в Україні є охоплення оподаткуванням тіньової економіки, тобто оподаткування нелегальних доходів. Це пов'язано з тим, що жодна, навіть дуже пільгова податкова система нездатна вплинути на суттєву легалізацію тіньових доходів. Для цього необхідний дієвий контроль не лише за отриманням доходів, а й за їхнім застосуванням як на території України, так і за її межами.

На відміну від прямого субсидування, податкові пільги надають право скористатися субсидіями у непрямій формі всім виробникам без заздалегідь

визначених обсягів фінансування. Така форма економічного впливу дає змогу

уникнути безпосереднього державного втручання у справи субсидованих компаній.

7. Відсотки за кредит і державні гарантії

Найважливішою       сферою           державного    впливу            є          грошово-кредитні

відносини, оскільки вони є стрижнем усієї економічної системи, незалежно від ступеня  розвитку  приватного  сектора.  Держава  навіть  за  умов  ринкової

економіки надає великого значення контролю за формуванням і використанням національних кредитних ресурсів. Останні утворюються в процесі суспільного

відтворення — формування розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту. За своєю сутністю кредитні відносини є грошовим виразом, грошо-

вою формою виробничих відносин, важливим наслідком функціонування економіки  і,  водночас,  необхідним,  безумовним  джерелом  її  розвитку.  У процесі розбудови економіки України як незалежної держави та переходу її до

ринкових відносин державне регулювання має забезпечити вирішення проблем,

що   виникли  внаслідок  інфляційних  процесів.  У   числі   цих   проблем  —

нерозвиненість системи фінансового планування бодай на середньотермінову перспективу, суперечливість механізмів ціноутворення, кредитування, оподаткування,  що  аж  ніяк  не  стимулювали  ефективне  господарювання,

невідлагодженість формування й використання кредитних ресурсів. Необхідно створити передумови для органічного поєднання фінансових відносин з іншими

економічними відносинами, перетворити кредитний механізм на потужний і ефективний державний регулятор функціонування економіки.

Господарська практика країн  з  економікою різних  типів  свідчить, що

кредит, який реалізує позиковий фонд, забезпечує економію й підвищення продуктивності праці, прискорює процес відтворення. Спроби в недалекому

минулому  запровадити  у  нашу  практику  т.  зв.  госпрозрахунок  виявили, зокрема,  що   доки   кредитні  ресурси  обходяться  підприємствам  дешевше власних коштів, оскільки банківський позичковий відсоток нижчий від плати в

бюджет за власні кошти, доти важко сподіватися на ефективне використання кредиту.  Теоретично  підприємства  будь-яких  форм  власності  мають  бути

поставлені  у  такі  господарські умови,  за  яких  вони  намагатимуться, насамперед, використовувати власні кошти, надалі — банківський кредит і, на- решті,  —  асигнування  з  державного  бюджету.  Банківський  відсоток  має

відігравати подвійну роль: стимулюючу й попереджувальну, що пов'язана з процесом авансування позичуваних коштів і розподілу вартості, створеної за

їхньою допомогою. Грошово-кредитний механізм має забезпечити узгодженість між матеріально-речовим та вартісним складом позикового фонду в процесі

розширеного відтворення, між позиковим фондом та суспільними потребами у кредиті на базі певної норми ефективності витрат, що кредитуються. Тривалий час ця норма була явно недостатньою.

8. Державні замовлення і закупівлі

Ефективними            регуляторами прямої дії        на        виробництво є          державне

замовлення й державні закупівлі.

Оскільки        економічна     роль    держави          полягає           у          забезпеченні  за-

гальнодержавних потреб та захисту інтересів соціально незахищених груп населення, державним замовленням як інструментом державного регулювання

формуються завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в

обсягах, що забезпечують реалізацію державних та міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів.

Державним замовленням як засобом державного регулювання можуть охоплюватися підприємства різних форм власності. Вони можуть подавати до органів  державної  виконавчої  влади,  що  формують  державне  замовлення,

пропозиції щодо включення їхньої продукції до державного замовлення.

Дієвість механізму державного замовлення значною мірою визначається забезпеченість  останнього  матеріально-технічними ресурсами.  Зважаючи  на

обмежені можливості сучасної української економіки, встановлено порядок,

згідно з яким державна підтримка надається лише виконавцям державних замовлень, які  мають  стратегічне значення  для  країни.  У  разі  необхідності

держава  гарантує  таким  виконавцям  продаж  підприємствами-виробниками

матеріальних ресурсів, потрібних для виконання державного замовлення.

Економічна роль держави у процесі формування, доведення та контролю за    виконанням    державного    замовлення    у    різних    галузях    і    сферах

народногосподарського   комплексу   України   має    свою    специфіку.   Так,

замовлення на поставку сільськогосподарської продукції як засіб державного регулювання на час переходу до сталих ринкових відносин має забезпечувати

першочергові потреби України (міжурядові угоди, резерв, бюджетні установи).

Державні замовлення на продукцію харчової промисловості є засобом забезпечення  потреб  споживачів,  що  фінансуються  за  рахунок  державного

бюджету,  і  поповнення  державного  резерву.  При  цьому  держава  гарантує

оплату продукції.

За сучасних економічних умов державне замовлення певною мірою стимулює  розвиток  пріоритетних  галузей,  виконання  міждержавних  угод,

експортно-імпортних операцій, впровадження нових технологій.

Державне       замовлення    на        проведення    найважливіших         розробок,

спрямованих на створення новітніх технологій та продукції, є ефективним засобом здійснення державної науково-технічної політики, стимулювання розвитку пріоритетних напрямів НТП, реалізації державних науково-технічних

програм, що сприяє забезпеченню високої конкурентоспроможності продукції,

зменшенню    залежності    від    імпорту,    ресурсо-    та    енергозбереженню,

радикальному підвищенню продуктивності праці.

При прийнятті рішень щодо конкурсного відбору виконавців, котрі отримали адресне пріоритетне фінансування, враховується їхній рейтинг, який визначено при атестації науково-дослідних установ, проектних та конструкторських організацій. Першочергове адресне фінансування новітніх розробок здійснюється за статтею фінансування державного замовлення. Джерелами фінансування новітніх розробок є кошти державного бюджету та державного інноваційного фонду, а також спеціальних позабюджетних фондів та зацікавлених юридичних та фізичних осіб.

Державне замовлення на науково-технічну продукцію за пріоритетами розвитку науки і техніки реалізується через державні закупівлі.

Виходячи із завдань розвитку національної економіки на найближчий час та оцінки її реального стану, державний вплив у формі замовлення доцільно

поширювати на об'єкти державного регулювання, які є вирішальними або без підтримки яких держава неспроможна забезпечити нормальне функціонування

суспільства.

Так,  постійним  об'єктом  державного  впливу  має  бути  інвестування заходів  з  ліквідації  наслідків  Чорнобильської  катастрофи  та  соціального

захисту населення. Реалізація такого завдання за умов інфляції потребує своєчасної   індексації   бюджетних   коштів   на   фінансування   капітальних

вкладень.  У  сфері  державного  впливу  за  допомогою  замовлень  протягом певного часу необхідно утримувати випуск друкованої продукції. Передусім це стосується випуску підручників для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних

закладів. Такі витрати є елементом видаткової частини Державного бюджету.

9. Мито і митні податки

Велике значення для відновлення економіки України на сучасному етапі

має дотримання методами державного регулювання водночас відкритості економіки й її економічної безпеки. При вирішенні цієї проблеми державний

механізм спирається на такі засоби регулювання, як мито й митні податки.

Мито — це податки, які встановлюються на імпортні, а в окремих випадках   —   і   на   експортні   товари.   Держава   використовує   мито   для

одночасного вирішення двох основних завдань: спираючись на фіскальне мито,

держава запроваджує його, як правило, щодо тих товарів, які не виробляються підприємствами   України.   Метою   задіяння   такого   мита   є   забезпечення

державного    бюджету    податковими    надходженнями.    Функція    захисту

українських виробників від конкуренції інших держав виконується протекціоністським митом, яке зменшує перевагу іноземного виробника на українському ринку над вітчизняним виробником.

Захист національного ринку — головна мета митних тарифів. Разом із тим їхнє використання призводить до наслідків, на які необхідно зважати при

виробленні й реалізації зовнішньоекономічної політики, а саме:

•        виробничий  ефект.  Зростає  виробництво  товару,  який  захищається

митними тарифами, бо імпортні товари дорожчі й не можуть задовольнити

існуючий  попит.  Урахування  виробничого  ефекту  дуже  важливе  для формування    економічної    політики    в     невеликих    країнах,    масштаби

внутрішнього ринку яких можуть забезпечити ефективну діяльність обмеженої

кількості підприємств;

•        споживчий ефект. За інших рівних умов, споживання товару, який

обкладається митом, знижується;

•        бюджетній! ефект. Митні тарифи — джерело бюджетних надходжень.

Особливо зростає значення митних тарифів для  країн,  які  розвиваються. У

промислово   розвинених    країнах           це        джерело          поповнення   бюджету         не        є суттєвим:  обсяг  бюджетних  надходжень  обернено  пропорційний  розмірові

митного тарифу — чим більший розмір тарифу, тим менший обсяг імпорту, і,

відповідно, менші бюджетні надходження;

•        ефект  розподілу  прибутків.  Він  полягає  в  тому,  що  національні

виробники     за         відсутності     конкуренції    з           боку    іноземних       фірм    (через

застосування митних тарифів) мають змогу підвищувати ціну на свій товар і отримувати   більш  високі            прибутки        у          формі  ренти. Захист національних

виробників    за         допомогою     митних           тарифів           спричиняє      зростання       вартості дефіцитних товарів і зниження ціни надлишкових факторів виробництва;

•        конкурентний           ефект. Відіграє          значну            роль    у          невеликих      країнах,

внутрішній     ринок  яких    може   забезпечити   ефективну      діяльність       лише

обмеженої кількості національних виробництв. Проте відсутність конкуренції з боку          іноземних            виробників    може   призвести       до        втрати національними

виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва й зниження цін;

•        вплив на платіжний баланс. Застосування митних тарифів спричиняє

скорочення   споживання   імпортних   товарів   (через   високі   ціни   на   них),

відповідно зменшуються витрати за кордоном на закупівлю імпортних товарів.

Такий процес, за інших рівних умов, сприяє поліпшенню платіжного балансу;

•        вплив на умови торгівлі. Застосування митних тарифів змушує іноземні

фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою

чергу, передбачає зміни у співвідношенні експортних та імпортних цін.

У більшості випадків митний тариф застосовується на національному рівні.  Але  в  тих  випадках,  коли  ряд  країн  об'єднується  у  торгівельно-

економічну групу і створює митний союз, митний тариф стає спільним інструментом зовнішньоторговельного регулювання, єдиним для всіх країн — учасниць торговельних відносин з третіми країнами.

Ставки  митних  тарифів  змінюються  під  впливом  процесів,  які  від-

буваються в економіці окремих країн і світового господарства в цілому.

Зниження мита здійсняються (у більшості випадків) після дво- або багатосторонніх переговорів, у ході яких сторони укладають угоди про обмін митно-тарифними  поступками.  В   результаті  таких   переговорів  розвинені

капіталістичні  країни  знизили,  зокрема,  середній  рівень  митного оподаткування, починаючи з 1948 p., більш ніж на 75 \%.

Суттєвим засобом регулювання іноземної підприємницької діяльності на

національному ринку є система оподаткування імпорту. Взагалі оподаткування імпорту в країнах з ринковою економікою будується на однакових принципах,

відмінності ж полягають у розмірах митних тарифів та деяких видів митних податків.

До митних податків належать: митний збір, яким оподатковуються товари

при  перетинанні кордону  ряду  країн;  різні  збори,  пов'язані  з  оформленням

документів  на  митниці,  митним  оглядом  товару,  перевіркою  його  якості;

портові, статистичні, фітосанітарні та інші мита.

Особливим  різновидом  митного  податку           є  «плаваючі» митні  збори

(імпортні), які широко застосовуються в країнах ЄС як інструмент аграрного протекціонізму. За характером своєї дії «плаваючі» імпортні збори близькі до

мита,  але,  на  відміну  від  нього,  залежать  від  співвідношення внутрішніх  і світових цін на сільськогосподарську продукцію.

У         багатьох         країнах           світу    встановлюється         податок          на        імпорт для стимулювання експорту в розмірі 0,3 \% з метою нагромадження коштів, які

використовуються для сприяння розвитку експорту.

Митне регулювання  —        це       регулювання  питань,           пов'язаних      зі встановленням                   мит            і           митних           зборів, проведенням  митного          контролю,

організацією діяльності відповідних структур.

10. Ліцензії і квоти

До       стаціонарних засобів            державного    регулювання  можна віднести

ліцензування,            квотування,   стандартизацію         та         експертизу     інвестиційних проектів. Це прямі засоби впливу держави на інвестиційну діяльність, оскільки

за їхньої реалізації держава бере безпосередню участь у непрямих засобах.

Ліцензування  —  це  надання  дозволу  на  проведення  будь-яких  видів діяльності,  пов'язаних  з  виробництвом  та  наданням  послуг,  і  ліцензування

продукції.       За        умов    технологічної            відсталості     ліцензування суб'єктів інвестиційної діяльності спроможне підвищити ефективність виробництва, а

купівля ліцензій на виробництво продукції здатна підняти економіку на вищий щабель розвитку. Це  —  нетарифні засоби регулювання, які  застосовуються

практично в усіх розвинених капіталістичних країнах і країнах, що розвиваються. Ліцензія експорту (або імпорту) — це оформлене належним чином  право  на  експорт  (імпорт)  товарів  або  валютних  коштів  з  метою

інвестування або кредитування протягом установленого терміну.

Ліцензійна     система           передбачає,    що       держава          через   спеціально уповноважене  відомство  видає  дозвіл  на  здійснення  зовнішньоторгівельних

операцій певними товарами, які включено до списків ліцензування з експорту й імпорту.

Системи         ліцензування,            які       застосовуються          в          різних країнах,          ха-

рактеризуються великим різноманіттям форм і процедур. Загальновизнаними є такі види ліцензій:

1)         відкрита         (індивідуальна)          —        дозвіл  на        експорт           (імпорт)          товару протягом певного проміжку часу (але не менше одного місяця), з визначенням

його загального обсягу;

2)  генеральна  —  відкритий  дозвіл  на  експортні  (імпортні)  операції  з певним  товаром  (товарами)  і  з  певною  країною  (групою  країн)  протягом

періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів);

3)  разова  (або  індивідуальна)  —  разовий  дозвіл,  який  має  плановий характер  і  видається  для  здійснення кожної  операції  конкретним суб'єктом

зовнішньоекономічної діяльності на період, що не менший за необхідний для

здійснення експортної (імпортної) операції. У  разовій ліцензії зазначаються кількість товару, що експортується (імпортується), його вартість, країна його

походження й призначення, а в ряді випадків — також митний пункт, через який мусить ввозитися (або вивозитися) товар. Необхідність ліцензування пояснюється багатьма внутрішніми й зовнішніми обставинами. Зокрема, ліцензування дає можливість більш раціонально використати іноземну валюту за її обмеженості для імпорту найважливіших для країни товарів або ж обмежити експорт продукції, яка є дефіцитною на внутрішньому ринку й вивіз якої загрожує підвищенням цін на неї. Ліцензування полегшує вирівнювання торгового й платіжного балансу з тією чи іншою країною, особливо коли необхідно швидко зупинити зростання зовнішньоторговельного дефіциту.

Ліцензування використовується також у торговельно-політичних цілях: для одержання зустрічних поступок (на умовах взаємності) та як засіб у відповідь на дискримінаційні дії країн — торговельних партнерів.

Складовим елементом ліцензування є встановлення централізованого контролю за вивезенням і ввезенням ряду товарів у межах визначених квот

протягом визначеного періоду.

Квота експортна (імпортна) — це обмежений обсяг певної категорії товарів,  який  дозволено  експортувати  з  території  країни  (або  імпортувати)

протягом певного терміну і який визначається в натуральній або вартісній формі.

Квоти на імпорт вводяться з метою захисту національних виробників від іноземної конкуренції та зменшення обсягів імпорту, а також для поліпшення торговельного балансу.

Квотування й ліцензування експорту та імпорту вводиться у випадках:

•        різкого  погіршення  платіжного  балансу,  коли  його  від'ємне  сальдо

перевищує на відповідну дату 25 \% загальної суми валютних потреб країни;

•        значного  порушення  рівноваги  з  певних  товарів  на  внутрішньому

ринку, особливо з продуктів сільського господарства, харчової промисловості і

промислових товарів народного споживання першої необхідності;

•        досягнення встановленого рівня зовнішньої заборгованості;

•        необхідності  забезпечити   певні   пропорції       між      імпортною     та         віт-

чизняною сировиною у виробництві;

•        потреби здійснення необхідних заходів у відповідь на дискримінаційні

дії  інших  держав,  порушення  суб'єктом  зовнішньоекономічної  діяльності

правових норм цієї діяльності згідно з діючим законодавством (режим ліцензування — як санкція). Квотування на основі внутрішнього державного

регулювання використовується для збалансування поставок і платіжних балан-

сів, з метою регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, для укладання взаємовигідних угод на переговорах, а також як відповідні заходи на дискримінаційні дії іноземних держав. У рамках встановлених квот експорт та

імпорт товарів здійснюються за ліцензіями, які видаються уповноваженими на те державними організаціями.

Стандартизація — це комплекс умов, які розробляються й висуваються державними органами технічного нагляду до різноманітних параметрів будь- якої продукції з метою її розповсюдження та безпечного використання.

Якщо вимоги стандартів низькі, інноваційна активність зростає, і ринок наповнюється неякісною продукцією, якщо ж вимоги високі, це обмежує інноваційну активність.

Метою  експертизи  інноваційних  проектів  є  підвищення  їхнього  тех-

нічного рівня. Якісний рівень експертизи проектів може збільшувати або зменшувати рівень інноваційної активності через зменшення вимог експертизи.

11. Підтримка інфраструктури утворень

Перед нашою країною стоїть завдання розвитку ринкової інфраструктури

у вигляді нових елементів господарського механізму, яка б забезпечувала кваліфіковане  обслуговування  вітчизняних  й  іноземних  інвесторів.  До  їх

переліку    входять    кредитні    інституції,    які    є    суб'єктами    інноваційно-

інвестиційної діяльності. Створення широкої мережі банківських установ —

одна з обов'язкових умов активізації інновацій.

Банківські установи мають здійснювати кредитування проектів на основі їхньої  ретельної  оцінки  та  відбору  й  виконувати  функції  інформаційного

обслуговування і консультації з питань ефективного інвестування, самостійно здійснювати  інноваційну  діяльність.  Важливим  елементом  тут  є  створення

фондових бірж, інвестиційних фондів й інвестиційних компаній, які мають забезпечити створення й функціонування фондового ринку. Великого значення

для ефективного здійснення інноваційної діяльності набувають страхові компа- нії, які повинні надавати необхідний комплекс страхових послуг. Підвищується потреба  в  послугах  консалтингових  фірм,  які  виконують  інформаційні  та

проектні роботи. В Україні значна увага приділяється створенню інноваційної інфраструктури, але гостро стоїть питання її розвитку і вдосконалення.