Інноваційний менеджмент - Навчальний посібник (Микитюк П.П.)

8.1. сутність мотивації в системі управління персоналом, який здійснює інноваційну діяльність

 

Поняття мотивації тісно пов'язане з проблемою управління персоналом як активного учасника створення, упровадження та поширення інновацій.

Специфіка інноваційної діяльності на підприємстві визначає структуру персоналу, складовими якої є: 1) наукові та науково-технічні кадри; 2) науково-

допоміжний  і  обслуговуючий персонал;  3)  виробничий  та  адміністративно-

господарський персонал.

Функціональна структура кадрів — це розподіл персоналу, зайнятого в фундаментальних і прикладних дослідженнях, розробках, проектуванні, експериментах. У сучасних умовах, як уже зазначалось, також підвищується

значення і роль менеджерів-інноваторів, спеціалістів-маркетологів з наукової продукції.

Наукові та науково-технічні кадри — це професійно підготовлені спеціалісти, які являють собою особливу соціально-професійну спільноту. Вони безпосередньо беруть участь у створенні наукових знань і підготовці наукових

результатів  до  практичного  використання  (створення  продуктів,  процесів,

методів, систем), включаючи наукову інформацію та проектне-конструкторську діяльність.

Статистика науки виділяє персонал, зайнятий в НДДКР. До його складу входять: дослідники, інженери, конструктори, технологи, техніки, допоміжний

персонал, а також адміністративно-управлінський персонал, що здійснює безпосереднє   керівництво    інноваційним   процесом    (керівники    науково-

дослідних підрозділів). Техніки беруть участь у науково-дослідних розробках, обслуговуючи            лабораторне   обладнання,   підготовку   матеріалів,   креслень, проведення експериментів, дослідів, аналізів і т. ін. До допоміжного персоналу

належать спеціалісти планово-економічних, фінансових підрозділів, патентних служб, відділів науково-технічного обладнання, приборів, а також персонал,

який виконує функції загального характеру, що пов'язані з інноваційною діяльністю, як-от: робітники бухгалтерії, канцелярії, матеріально-технічного забезпечення тощо.

Важливою характеристикою персоналу, що веде інноваційну діяльність є його кваліфікаційний рівень. До діяльності науковця, спеціаліста, керівника,

службовця ставляться відповідні кваліфікаційні вимоги, визначаються посадові обов'язки й обсяг специфічних знань, що враховується при атестації кадрів та встановленні оплати праці.

Сукупність     знань,  здібностей,     навичок          особистої        майстерності,

системного мислення спеціалістів, які провадять інноваційну діяльність, їх творчі новаторські здібності створюють інтелектуальний потенціал організації,

що є базою забезпечення її інноваційного лідерства і конкурентоспроможності

на ринку.

Проблематика мотивації праці персоналу набуває дедалі більшого значення,  оскільки  в  усіх  видах  інноваційної  діяльності  зростає  елемент

творчих розумових зусиль.

Мотивація як функція управління означає сукупність рушійних сил, що стимулюють  усіх  учасників  інноваційного  процесу  і  кожного  окремо  до активної діяльності.

Прості прагматичні рішення в мотиваційній сфері сьогодні не можуть дати  очікуваних  результатів.  Менеджеру  необхідно  спиратись  на  новітні

теоретичні розробки, які відображають природу мотивації взагалі і творчої діяльності зокрема. Мотивація пов'язана з використанням низки специфічних категорій і понять, основними з яких є поняття потреб, мотивів, спонукання,

мотиваційної поведінки, стимулів і винагород.

Поняття «мотив» (від лат. moveo — рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків

(тобто те, що примушує людину до дій). Наприклад, до наукової діяльності можуть спонукати такі мотиви:

• самореалізація;

• пізнавальний інтерес, пошук істини;

• соціальні мотиви (прагнення принести користь суспільству);

• матеріальні стимули (винагорода);

• самоствердження і саморозвиток;

• ідентифікація з кумиром;

• ідентифікація з соціумом (або з групою, фірмою, її цінностями, цілями).

Якщо суб'єкт прагне до певної діяльності, то є підстави стверджувати, що у нього є мотивація. Мотиви — відносно стійкі риси, прояви особистості. Наприклад,  коли  стверджується,  що  певній  людині  притаманний  творчий

мотив, то мається на увазі, що в багатьох ситуаціях вона виявляє інтерес до накопичення     знань,     процесу     винахідництва,     конструювання     нового,

раціоналізації вже існуючого предмета чи процесу.

Мотиви містяться «всередині» людини, мають «персональний» характер,

залежать  від  множини  зовнішніх  і  внутрішніх відносно  людей  чинників,  а також від  дії  інших, що  виникають паралельно з  ними, мотивів. Мотив  не

тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що потрібно робити і як буде

здійснюватись ця дія. У змісті і характері мотивів розкривається сенс, який ма- ють для людини її власні дії і вчинки, їх життєве значення. Будь-яка свідома людська  дія   виходить  з   мотивів,  із   спонукального  переживання  чогось

значущого, що розкриває сенс даної дії для індивіда, тобто її внутрішній психологічний зміст. При цьому свідома дія завжди спрямована на певну мету,

яка також усвідомлюється індивідом. Мета і мотиви діяльності тісно пов'язані між собою. Мотив виступає як причина поставлення тих чи інших цілей.

Теорія поставлення   цілей   виходить        з           того,    що       поведінка       людини

визначається тими цілями, які вона ставить перед собою, адже саме заради досягнення поставлених цілей вона здійснює певні дії.

В основі сучасного розуміння мотивації лежить концепція потреб, що визначає зміст і напрям людської діяльності, оцінку цієї діяльності соціальним

оточенням і самою особистістю. Саме потреби, як необхідність у будь-чому для існування та розвитку, є головною умовою мотивації окремої особистості, так і людства в цілому, унаслідок чого створюються предметні й духовні цінності цивілізації. Потреба є основою творчості як духовної діяльності, результатом якої є створення того, чого ще не було (оригінальних цінностей), виявлення нових ще невідомих фактів, закономірностей матеріального світу, духовної культури. Задоволення потреб (матеріальних, творчих, духовних) потребує від суб'єктів високої активності в пошуку сфер діяльності й осмисленні своїх потре5.  Слід  зазначити,  що  в  психології  і  соціальній  психології  проблема потреб людини привертала увагу багатьох авторів1. Зокрема, і створено чимало різних класифікацій потреб. Були спроби вивести всі потреби людини з однієї, первинної і основної, наприклад з «лібідо» (З. Фрейд) або «потягу до влади». Створювались класифікації потреб на основі інстинктів. Ми не будемо спинятись на аналізі існуючих класифікацій потреб. З метою ілюстрації достатньо навести класифікаційну модель А. Маслоу, яка нині набула широкої популярності (рис. 8.1).

 

Само-

ствер- дження: реаліза- ція здібностей, саморозвиток, самоактуалізація

 

Потреби в повазі, авторитеті,

успіху, розумінні, гармонії

 

Соціальні потреби: належність до групи, суспільства, потреби у спілкуванні, дружбі, любові

 

Сомозбереження: захист, безпека, прагнення врятуватися від невдач і страху

 

Фізіологічні потреби: голод, спрага, сон, секс тощо

 

Рис. 8.1. Ієрархія базових людських потреб (за А. Маслоу)

 

В  основі  цієї  моделі  лежить  концепція  ієрархії  потреб  людини,  яка складається  з  п'яти  рівней.  На  думку  А. Маслоу,  потреби  кожного  рівня

«спрацюють» як активні мотиви тільки після задоволення потреб попереднього рівня, що не завжди відповідає реальним життєвим ситуаціям І не пояснює, наприклад,  творчу  діяльність,  яка  здійснюється  при  незадоволенні  потреб

«нижчих» рівнів, або самовіддані вчинки (всупереч небезпеці і потребі в само-

захисті). Наприклад, згадаємо художника Ван-Гога. Відомо, що він був дуже бідним, оскільки не міг продати за життя жодної своєї картини. Іноді йому

допомагали грошима його рідні. Коли надходили гроші, то подруга Ван-Гога вимагала, щоб вони були витрачені не на купівлю фарб, а на продукти і взагалі

на життя. На це Ван-Гог відповідав... купівлею нових фарб.

З          цього  приводу          А. Маслоу      зазначав,         що       «практично    будь-який

поведінковий акт детермінований множиною детермінант, або множиною мотивів. Якщо говорити, про мотиваційні детермінанти, то поведінка, як правило, детермінована не однією окремо взятою потребою, а сукупністю кількох або усіма базовими потребами».

Отже, потреби є таким станом особистості, завдяки якому регулюється поведінка, визначається спрямованість мислення, почуттів і волі людини. Слід зазначити, що потреби людини зумовлені і процесом її виховання, залученням до світу культури, представленої як предметне (матеріальні потреби), так і функціонально (духовні потреби).

Мотив — це усвідомлене спонукання до певного характеру дій. Сам по собі мотив не є причиною цілеспрямованих дій. Він лише результат відображення  в  психіці  потреб  людини,  зумовлених  зовнішніми  чи внутрішніми об'єктивними явищами. Необхідно звернути увагу на той факт, що в людини всі групи потреб соціалізовані, тобто всі вони переломлюються через конкретний рівень культури і соціальних відносин.

Зміст мотиву поведінки складається з двох елементів: з програми і цілі діяльності, які мають бути тісно пов'язані один з одним, оскільки програма

уточнює ті засоби, за допомогою яких може бути реалізована ціль. Тому важливо, щоб мета «виправдовувала» засоби, що передбачені програмою.

Отже, мотивація — це процес впливу (система дій) на індивіда з метою спонукання його до певної діяльності шляхом пробудження в нього необхідних мотивів.  Проте  мотивація  —  це  не  лише  мотиви,  а,  як  уже  зазначалось, і

ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіка діяльності, ситуації тощо).

Такі чинники є досить динамічними, мінливими, що створює значні можливості впливу на них і на активність у цілому. До мотивації також належать наміри та

можливості, їх співвідношення, прийняття рішень, воля, що сприяє реалізації рішень. На рис. 8.2, 8.4 показана мотивація та її структура.

 

Мотивація

 

 

Система мотивів особистості

 

Система дій з активізації мотивів особистості

 

 

 

 

Усвідомлені мотиви

Неусвідомлені мотиви

Усвідомлені дії

Неусвідомлені дії

 

 

Рис. 8.2. Мотиваційна арена

 

На відміну від потреб, які безпосередньо спостерігати неможливо, спонукання людини (працівника, спеціаліста) виявляється в його спрямуванні до певної мети, у творчій активності, бажаннях і готовності виконувати (певну) роботу та нести відповідальність за її результати.

спрямованість на себе

спрямованість на інших

 

 

 

спрямованість на завдання

 

 

на результат роботи

на процес роботи

 

 

 

 

на досягнення успіху

на уникнення невдач

 

Рис. 8.3. Вектори мотивації до роботи

 

На рис. 8.3 показані вектори спрямовані, які безпосередньо стосуються діяльності людини на робочому місці.

 

ПОТРЕБИ

 

 

Суб'єктивний план мотивації

 

наміри

(бажання)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

можливості

Об'єктивний план

 

 

 

"хочу" "не хочу"        здібності         компетентність          настроєність

 

 

інтепції*

+          потепції**      +          засоби

=          результат

 

 

 

рішення

 

вольове зусилля

 

*Інтепція — спрямованість свідомості, мислення, мета.

**Потенція — сила, здібність, що може виявитись за певних умов.

Рис. 8.4. Структура мотивації

 

Спрямованість як характеристика діяльності людини показує на те, до чого вона прагне, здійснюючи певні дії. Працівник може виконувати свою роботу тому, що вона його задовольняє (морально чи матеріально), а може робити це тому, що його робота допомагає організації досягти її цілей. Для управління інноваційною діяльністю важливо менеджеру знати спрямованість

персоналу і за допомогою мотивації орієнтувати цю діяльність в інтересах фірми.

Спонукання окремої людини чи колективу виявляється в мотиваційній поведінці,  тобто  в  поведінці,  яка  спрямована  на  реалізацію  усвідомлених

мотивів. Мотив виступає як причина поставлення тих чи інших цілей. Мотиваційна поведінка означає не тільки інноваційну діяльність, а й характер поведінки  співробітника  в  колективі,  ставлення  до  колег,  керівництва,  до

навколишнього середовища.

Інтенсивність актуальної (що діє «тут і тепер») мотивації залежить від сили мотиву й інтенсивності ситуативних детермінант мотивації. Наприклад,

мотивація       інноваційної    діяльності     персоналу     зумовлена     не     тільки інтенсивністю особистих мотивів, а й вимогами організації, керівництва, ринку,

споживачів та іншими ситуативними чинниками в конкретний проміжок часу.

Таким чином, мотивація — це сукупність усіх чинників, які спонукають людину до активної діяльності та приводять до успіху.

 

 

Мотивація      Активність

 

Успіх

 

 

Залежно від того, які завдання ставить і вирішує мотиваційне управління, а саме: до чого спонукати і як спонукати, розрізняють два основні типи мотивування.

Сутність першого типу полягає в тому, що шляхом зовнішнього впливу на особистість викликають до дії певні мотиви, які спонукають індивіда до бажаних  дій,  що  приводять  до  очікуваного  мотивуючим  менеджером результату. Використовуючи такий тип мотивації, менеджеру необхідно добре знати те, які мотиви можуть спонукати людину до бажаних дій, і те, як викликати ці мотиви. Цей тип мотивації нагадує варіант торговельної угоди: «Я даю тобі, що ти хочеш, а ти даєш мені, що хочу я». Якщо у двох сторін не знайдеться точки взаємодії, то і процес мотивації не може відбутися.

Другий   тип   мотивації   націлений   на   формування   певного   вектора мотивації людини (рис. 8.3). У цьому разі менеджер (мотиватор) зосереджує увагу на тому, щоб розвинути і підсилити бажані для суб'єкта мотиви дій і, навпаки, послабити ті мотиви, які заважають ефективному управлінню досягнення  цілей  організації.  Цей  тип  мотивації  має  характер  виховної, освітньої роботи і не пов'язаний з конкретними діями чи результатами, які очікують одержати від працівника у вигляді підсумку його діяльності. Цей тип мотивування для свого здійснення потребує значно більших зусиль, знань і здібностей менеджера. Проте і результати цього типу мотивації перевершують результати попереднього.

Для більшості керівників важливо, щоб їх підлеглі були зорієнтовані на завдання і результат. Проте не слід забувати, що люди — головний ресурс організації і керівник XXI ст. має поєднувати спрямованість і на завдання, і на людей. У сучасній практиці управління використовуються обидва типи мотивації.

Слід підкреслити, що індивід у процесі спільної діяльності сотнями ниток зв'язаний зі своїми колегами. Тому нерідко особисті мотиви, бажання, інтереси підпорядковуються інтересам організації, яка, у  свою чергу, створює умови

(шляхом організації й управління) для розвитку творчості індивіда, знову-таки в інтересах організації.

Виходячи       із          сучасних        теорій,            що       розглядають   організацію    як        са-

монавчальну систему, завданням інноваційного менеджера є:

• об'єднати творчі зусилля незалежно мислячих, висококваліфікованих спеціалістів навколо головної мети — інноваційної діяльності як чинника розвитку знань, престижу і конкурентоспроможності організації;

• створювати умови (мотивувати) для накопичення інтелектуального капіталу шляхом набуття нових знань і досвіду, обміну інформацією у сфері

інновацій, створення на цій основі конкурентних переваг фірми;

• використовувати енергії різних спонукань і бажань персоналу для реалізації  цілей  фірми,  регулювати  мотивацію  шляхом  побудови  картин

майбутнього.