Економічна інтеграція України в Європейський Союз - Наукові рекомендації

5. ЄвропейськІ студІЇ І украЇна

 

(За результатами П’ятої міжнародної наукової конференції – літньої школи

«Проблеми економічної інтеграції України в ЄС: європейські студії»,

Ялта-Лівадія-Форос, Україна, 13–15 вересня 2000 р.)

 

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

щодо формування змісту навчального процесу

і розвитку наукових досліджень з європейських студій у сферах економіки європейської інтеграції, банківської системи і монетарної інтеграції, податкової політики Європейського Союзу,

політики міжнародних та європейських ринків праці,

економічної інтеграції України в ЄС,

європейського міжкультурного менеджменту

 

13–15  вересня  2000 р.  у  м. Ялта–Лівадія–Форос  відбулася  п’ята

Удалено:

З матеріа конфере учасникі відеомат аналітич рекомен результа конфере

 

міжнародна  наукова  конференція  «Проблеми  економічної  інтеграції

України в ЄС: європейські студії».

електрон

можна о такою ад

 

Конференція проводилася у рамках проектів Європейської комісії

Інтернеті

 

Tempus  TACІS «Європейські  економічні  студії та відносини  у сфері

бізнесу» і «Одеса в Європі, Європа в Одесі». Її організаторами були: Міністерство  освіти  і  науки  України,  Тернопільська  академія народного господарства (Центр європейських та міжнародних студій), університет     ім. Й.-В.Гете,     м. Франкфурт-на-Майні     (Німеччина), університет   ім.   Еразмуса,   м. Роттердам   (Нідерланди),   університет Ліон–2   ім. Люмієра,   м. Ліон   (Франція)   та   Одеський   державний університет ім. І.І.Мечнікова.

На       адресу             конференції   надійшло        148      наукових        розробок

189 авторів з України та 12 зарубіжних країн, які були опубліковані у чотирьох  спеціальних  випусках  наукового  журналу  «Вісник  ТАНГ».

 

104

HTTP://FO

 

П’ятий спеціальний випуск журналу з підсумковими та додатковими матеріалами конференції готується до друку. Безпосередню участь у роботі   конференції    взяло   128 науковців   і   спеціалістів,    з   яких

112 репрезентували  Україну,  6  –  Німеччину,  2  –  Нідерланди,  2  –

Білорусь, 2 – Росію, 2 – Францію, 1 – Данію, 1 – Швейцарію.

Робота конференції була організована у шести секціях (Workshops) і присвячена таким питанням: економіка європейської інтеграції, банківська   система   і   монетарна   інтеграція   в   Європу,   податкова політика Європейського Союзу, політика міжнародних і європейських ринків праці, економічна інтеграція України в Європейський Союз, європейський міжкультурний менеджмент. Перший день роботи було присвячено європейським студіям, а другий і третій – роботі у Workshops.

Основною   відмінною   рисою   даної   конференції,   порівняно   з чотирма попередніми цього циклу, було те, що проблеми входження України в Європейський економічний простір розглядалися не тільки в теоретико-методологічній і практичній площині, а й в освітній, де у контексті європейського вектора розвитку з’ясовувалися проблеми підготовки економічних кадрів в Україні.

Саме цей аспект був домінуючим у виступах заступника міністра

освіти  і  науки  України  М. Степка,  ректора  ТАНГ  акад. О. Устенка, проректора        ТАНГ        проф. Є. Савельєва,        доц.        Одеського держуніверситету    ім. І. І. Мечнікова    Л. Доленка    в    перший    день конференції.

Так, у вітальному виступі М. Степка підкреслювалася актуальність теми конференції, на якій предметом обговорення були безпосередні питання інтеграції системи вищої освіти України у світовий освітній простір,  враховуючи  європейський  вектор  розвитку  нашої  держави. Було окреслено коло організаційних, фінансових, кадрових та інших проблем,  з  якими  стикається  національна  система  вищої  освіти  в цілому і економічної – зокрема, на сучасному етапі ринкової трансформації українського суспільства. Доповідач означив і конкретні шляхи розв’язання цих проблем.

У   виступі   акад.   О. Устенка   говорилося   про   своєчасність   і логічність вибору теми конференції. Якщо на попередніх чотирьох конференціях дискусії з проблем економічної інтеграції України в Європейський Союз були спрямовані на теоретичні, макроекономічні, мікроекономічні,   регіональні,   суспільно-економічні   аспекти,   то  на думку  доповідача,  усе це може бути приведене  в дію лише за умов

 

105

 

вдалого   кадрового   забезпечення.   На   прикладі   діяльності   ТАНГ О. Устенко означив коло конкретних питань, позитивні відповіді на які сприяли б успішному просуванню системи вищої економічної освіти України на європейські ринки освітніх послуг.

У   виступі   проф.   Б. Гаврилишина   (члена   Римського   Клубу, президента  ТАНГ)  аналізувалася  життєво  важлива  для  України проблема  –  геополітичний  вибір  між  Сходом  і  Заходом.  Якщо  ж

Україна робить свій вибір, орієнтуючись на Захід, то вона повинна:

♦                      терміново       стабілізувати законодавство,          зробивши       його прозорим і передбачуваним;

♦          зменшити бар’єри для імпорту;

♦          досягти реальних успіхів у боротьбі з корупцією;

♦          радикально змінити систему оподаткування;

♦          скасувати систему привілеїв;

♦          перевести більшу частину тіньової економіки в офіційну.

У цьому ж ракурсі було подано виступ проф. Л. Гієрі (Ліонський університет ім. Люмієра, Франція). Доповідач окреслив сучасний стан України як стан «негативної стабільності», але зазначив, що країна має об’єктивні можливості, і стан освіти тому підтвердження, за короткий проміжок часу санізувати всі сторони свого життя. Але вирішення цих проблем вона мусить шукати, перш за все, в собі. Рішення не повинні нав’язуватися різними міжнародними організаціями і групами, які в багатьох випадках керуються лише власними меркантильними інтересами.

Акад.  В. Геєць (директор  інституту  економічного  прогнозування

НАН України) присвятив свій виступ проблемі економічних стосунків України з ЄС, обгрунтовуючи тезу про те, що навряд чи можливо і необхідно   в   сучасних   умовах   інтенсифікувати   процес   входження України до структур Європейського Союзу. Жваву дискусію викликала висловлена доповідачем думка, що прискорене інтегрування, яке має в Україні широке коло прихильників, зумовлюється не об’єктивними причинами, а сьогоденним бажанням отримати допомогу Заходу. До реальної інтеграції поки що не готові ні країни ЄС, враховуючи сучасні дестабілізаційні процеси в контексті глобалізаії, ні Україна, тому ми мусимо нашу економічну  стратегію  базувати, перш за все, на внутрішніх   ресурсах.   Резонансною   виявилася   і   висловлена   акад. В. Гейцем    пропозиція    про    необхідність     у    процесі    розробки економічного  механізму  освіти  обов’язково  використовувати  повне

 

106

 

відшкодування   освітніх  витрат  для  осіб,  які  бажали  б  виїхати  з

України.

Акад.  І. Лукінов  (директор  інституту  економіки  НАН  України, м. Київ)  відзначив  необхідність  розмежування  процесу  економічного співробітництва та економічної інтеграції України в ЄС. Доповідач застерігав від намагань забігання вперед у переході від співробітництва до  безпосереднього  інтегрування,  наголошуючи  на  поетапності процесів  входження  України  в  європейський  економічний  простір. Було обгрунтовано тезу, що на сучасному етапі розвитку інтеграційних процесів ще далеко невичерпаними залишаються можливості співробітництва в рамках підписаної у 1994 р. «Угоди про партнерство і співробітництво» між Європейським Союзом і Україною. Доповідач підкреслив,  що  нові  можливості  поглиблення  і  пожвавлення економічних  стосунків  України  з  країнами–членами  ЄС детермінуються першими паростками економічного зростання національної економіки у 2000 р. і останніми, вдалими – на думку міжнародних  експертів,  результатами  реформування  нашої економічної системи.

Доповідь  акад.  А. Чухно  (Київський  національний  університет ім.Т.Г.Шевченка)   була  присвячена   проблемам   конкурентоздатності

України на європейських і світових ринках товарів, інвестиційних ресурсів, інноваційних розробок, робочої сили тощо. На основі аналізу великого фактичного матеріалу обгрунтовувалася теза, що за останні десять   років   конкурентоспроможність   національної   економіки   не тільки не посилилась, а й суттєво знизилась. У той час, коли країни ЄС вже  розв’язують  проблеми  постіндустріального  етапу  розвитку, Україна   ще   перебуває   на   індустріальній   стадії.   У   виступі   було окреслено шляхи подолання відставання і на цій підставі формування матеріальних передумов перенесення у практичну площину питань інтеграції України в європейський економічний простір.

У     виступі     проф.     Р. Айзена     (університет     ім.     Й.-В.Гете, м. Франкфурт-на-Майні,  Німеччина) підкреслювалася  роль інвестицій у  людський  капітал,  де  швидкість  «зношення»  є  набагато  меншою

порівняно з фізичним капіталом корпорацій, а тому діючі моделі ринку праці в Європі (неокласична, безфрикційна – перш за все) і побудована на них політика, не здатні оперативно і швидко реагувати на зміни в структурі ринку робочої сили. Саме тому в сучасних умовах у забезпеченні ефективного функціонування ринку праці виключно важливого значення набувають як державні, так і недержавні інституції

 

107

 

(освітні  –  зокрема),  які  мали  б  забезпечувати  підготовку, перепідготовку, галузевий, міжгалузевий і територіальний рух та відтворення робочої сили.

Проф. Є. Савельєв        (Тернопільська        академія        народного господарства) ознайомив учасників конференції з проблемами і перспективами розвитку щойно створеного у ТАНГ Центру європейських і міжнародних бізнесових студій, який координує діяльність учасників консорціуму з реалізації проекту Tempus TACІS. Ключовими були питання ліцензування й акредитації нових для нашої освітньої  системи  спеціальностей  та  відповідного  комплексу дисциплін,  що  наблизили  б  увесь  процес  підготовки  економічних кадрів до вимог і стандартів європейської освітньої системи. Доповідач підкреслив необхідність відпрацювання нових механізмів і джерел фінансового забезпечення євростудій, що детермінуються розвитком в Україні ринкових засад функціонування сфери освітніх послуг.

Доц.    Л. Доленко     (Одеський      державний     університет    ім.

І.І.Мечнікова) свій виступ також присвятив освітнім аспектам проблем інтеграції України до європейської економічної спільноти. Доповідач ознайомив із першими результатами реалізації проекту Tempus TACІS

«Одеса в Європі, Європа в Одесі», що вже впроваджується в дію в Одеському  держуніверситеті.  Л. Доленко  звернув  увагу  на проблему підбору адекватних навчальних дисциплін, модернізації навчальних планів і програм.

Дискусії  першого   і  наступних   двох  днів  роботи  конференції навколо проблеми впровадження європейських студій у науково- освітню систему України, аналіз досвіду перших років реалізації цих проектів   дозволили   сформувати   певні   висновки   та   рекомендації. Основні з них такі:

1. Необхідно створити в системі Національної Академії Наук науково-дослідні  підрозділи  й  інститути,  які  досліджували  б європейську  проблематику.  Це  могли  б  бути  науково-дослідні інститути Західної Європи, Центральної і Східної Європи, Балкан і т. д. Такі інститути можуть діяти на зразок Інституту російсько-українських відносин   у   Києві   або   Інституту   США   і   Канади   Академії   наук Російської Федерації. У рамках таких інститутів доцільно передбачити підрозділи,  які  вивчатимуть  окремі  країни:  Велику  Британію, Німеччину, Францію, Польщу тощо.

2. Назріла  необхідність  у  розробці  й  реалізації  державної програми   підготовки   та  перепідготовки   кадрів   з  європеєзнавства.

 

108

 

Успішний розвиток відносин України з країнами Європи без висококваліфікованих  кадрів  неможливий.  Потрібні  фахівці  з конкретних країн, які володіли б комплексом знань з економіки, права, політики, культури, історії, мови.

3. Номенклатура  спеціальностей  і  спеціалізацій  має  бути розширена європейською проблематикою.

4.  До напрямку        підготовки     фахівців          слід     залучити         новий

напрямок з європеєзнавства. Зокрема, доцільно відкрити среціальності з країнознавства: Велика Британія, німецькомовні країни, країни Бенілюкс тощо. Слід зважити на те, що підготовлені у цій системі спеціалісти повинні бути обізнані в особливостях економіки, правової системи, політики, історії, культури та інших сферах окремої європейської країни або їх групи. При цьому доцільна спеціалізація на певних аспектах.

5.  На весь період впровадження європейських студій у систему вищої    освіти    України    варто    передбачити    особливий    порядок

ліцензування й акредитації спеціальностей та спеціалізацій з європеєзнавства. Найбільшою мірою це стосується тих навчальних закладів, які мають фінансову, кадрову та матеріально-технічну підтримку з боку Європейського Союзу.

Протягом другого і третього днів конференція працювала у секціях

(Workshops).

 

Протокольний запис роботи

Workshop 1

«Економіка європейської інтеграції»

Ведучі:проф.,д-р Роланд Айзен (Німеччина),

проф., д.е.н. Євген Савельєв (Україна),

доц., к.е.н. Ірина Гладій (Україна)

Дискусія концентрувалася на таких проблемах розвитку інтеграційних процесів у Європі, як: глобалізація світогосподарських зв’язків та її вплив на інтеграційні процеси; особливості третього етапу економічної інтеграції Європи; перспективи розширення західноєвропейського  інтеграційного  утворення;  вдосконалення системи   освіти   та   методики   викладання   у   контексті   зазначених проблем.

Доповідачами були:

Клаудія Бремер (Університет ім.Й.-В.Гете, Франкфурт-на-Майні,

Німеччина).

 

109

 

Розглянула проблеми глобалізації навчання (як Іnternet впливає на ринок   освіти   і   ринок   праці);   збільшення   загального   попиту   на підготовку і перепідготовку кадрів (що зумовлено підвищеною динамікою сучасного виробництва та розвитком світових ринків).

У доповіді  підкреслювалося,  що  це вплинуло  на розвиток методики  викладання  (використання  телебачення,  інтернет- технологій),   використання   такої  форми   підвищення   кваліфікації   і

перепідготовки працівників, як літні школи. На думку доповідача, цікавою  є  така  форма  співробітництва,  як  об’єднання  кількох інститутів за принципом «мережі», що працює в одному проекті. Це забезпечує більшу «мобільність», гнучкість навчальних програм та процесу навчання в цілому, навчальні заклади стають більш інноваційними.   Але   при   цьому   виникає   проблема   «переведення» оцінок між інститутами.

Проф., д.е.н. Алла Мельник (Тернопільська академія народного господарства, Україна).

Технологія навчання повинна будуватися на використанні порівняльного аналізу економічних систем. Так порівняльний аналіз інституційного середовища ЄС і України дозволив виділити наступні характерні ознаки.

Для ЄС:

♦          присутність значної частки дрібного та середнього бізнесу;

♦          високий рівень розвитку ринкової інфраструктури;

♦                      система           адміністративного    управління     будується       по горизонталі, що не є характерним для України;

♦          висока політична й економічна активність адміністрацій;

♦          відпрацьована система трипартизму;

♦          висока здатність до самоврядування;

♦                      сформованість  інституцій  соціальної  допомоги  (секторальна  і вертикальна);

♦                      здатність         адаптуватися             до        нових  умов    і           кордонів,        що змінюються.

Для України:

♦          основною проблемою залишається інституційна слабкість;

♦                      домінування колективної   власності,       що       є          наслідком неконкурентної приватизації;

♦                      для      розвитку         співпраці        з           ЄС       необхідно       вирішити        такі проблеми:

 

110

 

ƒ         працівники    не        володіють       належно         бізнес-техніками

Європи;

ƒ         слабке фінансове забезпечення регіональних структур;

ƒ         необхідна       інституційна перебудова     з           посиленням горизонтальних зв’язків.

Отже, найближчим часом необхідно розробити програму адаптації української   економіки   та   наблизити   навчання   до   міжнародних

стандартів.

Доц., к.е.н. Любов Кримська (Запорізький державний технічний університет, Україна).

Звернула увагу присутніх на необхідність вдосконалення навчальних програм. Розглянула основні ознаки процесу глобалізації на 3-х рівнях: на рівні підприємств, на рівні галузей та на міжнаціональному рівні. Як рушійні сили глобалізації виділила конкуренцію за джерела сировини, пошук дешевої, але кваліфікованої робочої сили, боротьбу за інформаційний простір. Вважає досить проблематичною у найближчій перспективі можливість інтегрування України в ЄС. На думку Л. Кримської, інтеграція нашої держави в ЄС – це швидше хороші побажання, ніж реальний процес. Насамперед, необхідно розглянути економічну доцільність для України даного процесу.

Взяли участь у дискусії:

Проф.,   д-р  Лоран  Гієрі  (Ліонський   Університет   ім. Люмієра,

м. Ліон, Франція).

Подібний досвід викладання використовується й у Франції. Іnternet особливо активно застосовують при передачі інформації, але такий спосіб спілкування позбавляє живого контакту між студентом і викладачем  для  проведення  дискусії,  обміну  думками,  обговорення. Крім цього, через Іnternet будь-хто може використати інформацію, яка практично не захищена або не бажана для розголошення (наукова, навчальна, приватна).

Проф. Юрген            Мюллер          (Вища             технічна         школа,            Берлін,

Німеччина).

Розглянув вплив електронних технологій на використання нових бізнес-моделей  в  економіці.  Коли  ми  щось  виробляємо,  то  повинні щось купити, запустити виробництво, провести маркетингові дослідження, організувати післяпродажне обслуговування; для проведення всього цього необхідно підготувати людей. Використання електронних     технологій     дозволяє     знизити     вартість     окремих

 

111

 

компонентів, економить час, активно впливає на попит, дозволяє використовувати не лише внутрішні, а й зовнішні джерела розвитку. Потрібно створити нову мережу віртуальних компаній, посередників, які дозволяють повніше задовольнити вже існуючі та нові потреби людей.

Проф., д.е.н. Юрій Макогон (Донецький державний університет,

Україна).

Проаналізував структуру зовнішньоторгового обороту України і виділив як позитивну тенденцію постійне зростання частки ЄС як в експорті, так і в імпорті України (хоча частка Росії в загальному обсязі імпорту залишається вищою).

Вважає необхідним:

♦          орієнтувати зовнішньоторговий вектор на Захід і на Схід;

♦                      забезпечити  дієвий  механізм  захисту  інтересів  України  на ринках Європи і розглянути можливості виходу та освоєння ринків країн нетрадиційного експорту України;

♦                      активно   розвивати   регіональні   інтеграційні   об’єднання   та прискорити процес утворення національних концернів, які захищатимуть інтереси національних виробників.

Акад., д.е.н. Валерій Геєць (Інститут економічного прогнозування

НАН України, м. Київ)

Звернув увагу присутніх на те, що проблему інтеграції ми піднімаємо не вперше (ще з часів Петра І Росія робила все можливе для виходу в Європу). Тому дану проблему потрібно розглядати не лише в економічному аспекті. Традиції ведення бізнесу, інституційна архітектура  держави  та  історико-культурні  чинники  активно впливають на інтеграційні процеси. Не виключена можливість того, що інтеграція  України  в  Європу  в  класичному  розумінні  буде недоцільною, або просто неможливою.

У результаті обговорення вищезазначених проблем учасники конференції дійшли наступних висновків і рекомендацій:

1.  З початком третьої стадії розвитку економічного і монетарного

Союзу та з прийняттям єдиної валюти «euro» було реалізовано один із найвищих пріоритетів економічної політики Європейського Союзу. Це досягнення потребувало проведення значної роботи, але дозволило отримати суттєві переваги країнам-членам Союзу. На даному етапі європейської  інтеграції  основною  економічною,  соціальною  і політичною метою співтовариства є забезпечення стабільного економічного зростання і зменшення рівня безробіття. Розробка такої

 

112

 

двоїстої стратегії вимагає узгодження макроекономічних заходів і координування її з національними та регіональними політиками для забезпечення стабільності цін та громадських фінансів.

2. Дана ситуація вимагає відповідної координації політики між членами Союзу. На європейському та національному рівнях учасники повинні забезпечити проведення спільної політики росту заробітної плати та громадських фінансів, адекватно орієнтованої грошово- кредитної політики економічної та соціальної стабільності. Реалізація такої політики має грунтуватися на проведенні структурних реформ, формуванні відповідних бюджетних коштів, розробці заходів щодо оптимізації заробітної плати та доходів, створенні кращих монетних умов, включаючи обмінні курси та довго-термінові процентні ставки, які стимулюватимуть економічний ріст і зайнятість.

3. Введення «euro» не забезпечує автоматичного вирішення проблеми  безробіття  в  ЄС,  але  збільшує  можливості  щодо стимулювання зайнятості і забезпечення економічного зростання. Це закладає фундамент для розробки спільної політики у сфері зайнятості, що характерна узгодженістю національних політик, тривалою конвергенцією і монетною стабільністю. Низький рівень інфляції, відповідні процентні ставки й обмеження коливань обмінного курсу зменшують невпевненість інвесторів. Єдиний ринок та вдосконалення механізму  фінансування,  особливо  дрібних  та  середніх  фірм, переносить фірми в іманентне конкурентне середовище, збільшує привабливість  ЄС  для  інвестування,  забезпечує  ріст  внутрішнього ринку і виступає каталізатором для подальшого розвитку фінансових ринків Європи. Єдина валюта виступає могутнім каталізатором проведення структурних реформ, є передумовою досягнення економічного динамізму і збільшує здатність ефективно адаптуватися до  змін  економічного  середовища.  Проведення  після  світової фінансової кризи в Азії у 1997 р. ряду удосконалень міжнародної фінансової архітектури з метою підвищення стабільності, прозорості та адаптації міжнародних фінансових установ до нових умов зовнішнього середовища посилило світові позиції ЄС і сприяло стабілізації міжнародної монетної системи.

4.  Ключовою ознакою нового процесу є встановлення ідентичних і співрозмірних загальноєвропейських  і національних цілей розвитку.

Це збільшує прозорість і відповідальність національних політик за результати економічного розвитку. Крім того, паралельно відбувається процес підсилення функцій показників та інструментів статистичного

 

113

 

моніторингу.  Основною  проблемою  на  даний  момент  є  подолання інерції та розширення підтримки здійснюваних реформ. Колективні зусилля в рамках ЄС можуть зменшити ці труднощі на рівні національних   економік.   З   іншого   боку,   координація   структурних реформ потрібна для забезпечення макроекономічної стабільності, яка може бути порушена при структурній дестабілізації ринків, що приведе до постійно високого рівня безробіття і виникнення соціальної напруги в окремих країнах–членах Союзу. При виникненні кризових ситуацій різні структурні стани і національні політики вимагають різних макроекономічних реакцій, які не співпадають з базовими принципами макроекономічної політики ЄС.

5.  Формування спільної політики розвитку європейського ринку прискорює інтеграційні процеси, підвищує продуктивність праці і визначає базові горизонтальні зв’язки між елементами (основними регуляторами, технічними бар’єрами тощо), які впливають на функціонування ринків, торгівлю фінансовими послугами та цінними паперами, розвиток конкуренції, бізнесу, оподаткування, соціальний розвиток. Паралельно до цього країни–члени Союзу визначають сфери їхньої компетенції стосовно ринків товару і капіталу. Враховуючи різноманітні   аспекти   взаємодії   ринків   товарів   і  послуг,   капіталу, робочої сили, структурні аспекти суспільних фінансів (оподаткування, формування державного бюджету), розробляється каркас макроекономічного розвитку ЄС на поточний період.

6.  Незважаючи   на  видимий   прогрес   у  зменшенні   загального бюджету уряду, бюджетна консолідація продовжує залишатися важливою  проблемою  на  третьому  етапі  розвитку  економічної інтеграції Європи. Бюджетні позиції більшості країн–членів ЄС не відповідають вимогам стабільності і зростання. Після прийняття єдиної валюти необхідно забезпечити проведення відповідної дисципліни суспільних фінансів для вдосконалення бюджетних позицій, подолання надмірного  дефіциту  бюджетів  окремих  країн–членів  ЄС  і забезпечення достатньої гнучкості. Необхідно передбачити можливість бюджетної підтримки господарської діяльності як інструмента, що стабілізує економічне зростання. Крім цього, країнам-боржникам потрібно  забезпечити  певний  буфер  проти  різких  змін  процентної ставки і стрімкого росту коефіцієнта заборгованості. Також при формуванні бюджетів необхідно враховувати витрати на забезпечення соціального захисту населення з низьким рівнем доходу і людей похилого віку, а також пріоритети інвестування в людський капітал.

 

114

 

Враховуючи перелічені проблеми, системи соціального захисту країн Західної Європи потрібно адаптувати таким чином, щоб вони відповідали існуючим вимогам, реагували на нові потреби, обставини, зміни й інтеграційні чинники та акумулювали достатні кошти. Їх спільною метою є гарантія безперервності та ефективності соціальних захисних систем, направленість на забезпечення економічного росту, створення нових робочих місць. Акценти повинні зміститись у бік проведення активної політики зайнятості, що передбачає скорочення часу перебування частини населення у стані незайнятих і веде до зменшення загальної суми виплат допомоги безробітним.

7. Особлива увага повинна бути приділена чотирьом головним проблемам: завершення формування єдиного ринку, розвиток конкуренції, забезпечення регулярності проведення реформ, розвиток і вдосконалення фінансового ринку та ринку праці. Це вимагає розробки адекватної стратегії, спрямованої на вдосконалення структури зайнятості,  забезпечення  адаптації  і  рівних  можливостей  для працівників, стимулювання підприємництва.

8.   Актуальним  залишається  розгляд  можливостей  інтегрування країн Центральної  і Східної Європи в ЄС. Як показує досвід 1990-х років,   орієнтація   цих   країн   на   модель   відкритої   конкурентної

економіки має не лише позитивні, а й негативні ефекти. Враховуючи той факт, що зовнішньоекономічна діяльність є однією із сфер з найвищими показниками макроекономічної динаміки, можна стверджувати  про  реалізацію  на  практиці  моделі  відкритої конкурентної економіки. Впровадження вказаної моделі, поряд з очевидними успіхами у здійсненні експортно-імпортної діяльності, нанесло  відчутні  збитки  українській  економіці.  Тому  потрібно здійснити її суттєву корекцію, починаючи зі зміни економічної парадигми  при  укладанні  багатосторонніх  та  двосторонніх міжнародних угод (змінити односторонній підхід у вигляді поступок країнам-партнерам на досягнення взаємних рівноправних угод) і закінчуючи  прийняттям  адекватних  заходів  щодо  вдосконалення цінової та митної політики, відміни необгрунтованих пільг щодо інших держав, безмитного імпорту важливих для України товарів тощо.

 

Протокольний запис роботи

Workshop 2

«Банківська система і монетарна інтеграція»

Ведучі:проф., к.е.н. Вадим Христиановський (Україна),

 

115

 

проф., к.е.н. Богдан Івасів (Україна)

Секція (Workshop 2) розглядала основні напрямки реформування і реструктуризації банківської системи України в контексті становлення економічного і валютного союзу країн ЄС, а також орієнтації грошово- кредитної політики держави та адаптації її основних монетарних інструментів до стандартів, що їх прийняв Європейський центральний банк   згідно   з   рекомендаціями   Базельської   конвенції.   Саме   тому дискусія учасників секції зосередилася на обговоренні широкого кола питань, що торкаються капіталізації, реструктуризації та санації банків; інтегрованого підходу до управління активами і пасивами банку. Було проаналізовано сучасні тенденції маркетингової діяльності та конкурентного середовища у банківському секторі. Визначені шляхи вдосконалення  механізму  застосування  основних  інструментів реалізації монетарної політики з врахуванням досвіду європейських банків.

Особливість  роботи  секції  полягала  у  тому,  що  на  ній  було

узагальнено вітчизняний і європейський досвід із питань банківництва, монетарної            політики,    функціонування    фінансового    ринку,    які вивчаються у процесі підготовки магістрів економічних наук.

В обговоренні цих питань було заслухано дві доповіді, два програмованих виступи і два виступи в порядку загальної дискусії.

У спільній доповіді проф. Олександра Устенка, проф. Богдана

Івасіва (Тернопільська академія народного господарства, Україна) наголошувалося, що важливим індикатором економічного розвитку країни  є  стан  банківської  системи.  Однак  сьогодні  система комерційних  банків  України  є  дуже  слабкою  у  фінансовому відношенні. Найслабкішими місцями банківської системи є недостатня капіталізація, обтяженість проблемними кредитами, млявість конкуренції, відсутність оптимальної диверсифікації банківської структури та слабка диверсифікація діапазону банківських продуктів. Саме з цих причин вони залишаються заручниками складних умов української економіки. Майже половина сукупної грошової маси функціонує в готівковій формі і перебуває поза банками, тобто обслуговує  тіньову  економіку,  значна  сума  грошей  є  за  межами України, недостатнє грошове покриття має ВВП.

Вирішення цих проблем потребує від владних структур створення

відповідних умов, які б дозволили активізувати участь українських банків на ринку капіталів. Цілком закономірним щодо цього, має стати встановлення  раціонального  співвідношення  між  універсалізацією  та

 

116

 

спеціалізацією  банківської  системи.  Для цього доцільно  відмовитися від уніфікованого підходу до ідентифікації банків, а значить – і до регулювання їх діяльності, натомість виділивши універсальні банки та банки з обмеженим колом операцій. Це відкриває шлях до розвитку, по-перше,  інвестиційних,  іпотечних,  інноваційних  та  інших банківських установ, що здійснюватимуть операції, яким комерційні банки приділяють нині мало уваги через підвищені ризики, і, по-друге, державних та парадержавних інститутів, діяльність яких необхідно зосередити  на  пріоритетних  напрямках  розвитку  національної економіки.

Важливим кроком у напрямку консолідації банківської системи України має бути скорочення обсягів безнадійних кредитів, що обтяжують баланси банків, багатьом з яких загрожує банкрутство. Щоб запобігти цьому, необхідно знайти шляхи для упорядкування балансів банків та вичленення проблемних кредитів. Лише мала кількість банків зможе зробити це власними силами, а тому потрібна державна підтримка. У такій ситуації уряд має бути готовий до термінових рятівних заходів, щоб підтримати головні опори економіки. Тому необхідно розробити державну програму, яка б визначала принципи та конкретні заходи щодо рекапіталізації та санації банків.

Реалізація такої програми можлива в трьох варіантах: 1) передача кредитів дочірньому банкові, який має власний рахунок і власну організаційну  структуру;  2)  пряма  передача  кредитів  у підпорядкування держави в обмін на облігації; 3) колективний продаж активів на фінансовому ринку. Подібні моделі в одній із варіацій приймалися у США та багатьох країнах Західної Європи.

Наступне питання полягає у тому, в якій формі повинна здійснюватися державна підтримка? Міжнародні експерти дійшли висновку, що врятувати банки, які переживають фінансові труднощі, можна шляхом вливання свіжих капіталів з боку держави і, зокрема, у формі преферанційного акціонерного капіталу.

Отже, ситуація в економіці та банківському секторі не дозволяє розраховувати на оздоровлення національної банківської системи лише

шляхом  відкликання  ліцензій  і  банкрутства  слабких  банків,  і,  як підказує  досвід  європейських  країн,  видно,  що  без  глибокої реорганізації банківської системи та необхідних для цього фінансових ін’єкцій не обійтися.

У доповіді проф. Вадима Христиановського, аспіранта Євгена

Преображенського   (Донецький   державний   університет,   Україна)

 

117

 

відзначалося,  що  пріоритетність  сучасної  системи  кредитування повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного прибутку. Тому кредитування  господарських  суб’єктів  потрібно  розглядати  як комплекс взаємопов’язаної сукупності завдань, підходів та методів, спрямованих на сприяння максимального прибутку за припустимого рівня ризику.

Системний підхід до організації кредитування передбачає врахування методів захисту від кредитного ризику, а саме:

♦                      застосування   передових   зарубіжних   методик   комплексної оцінки кредитоспроможності клієнта;

♦                      проведення    постійного    контролю    за   якістю    кредитного портфеля з метою класифікації позик та вжиття відповідних заходів до кожного класу;

♦                      здійснення серії заходів щодо роботи з сумнівними кредитами та оперативного стягнення боргу;

♦                      диверсифікація    кредитного    ризику    шляхом    лімітування кредитів (встановлення кредитних ліній) та збільшення сегментації  сукупного  капіталу  через розподіл  грошових коштів між різними суб’єктами.

У  заключній  частині  свого  виступу  проф.  В. Христиановський

узагальнив фактори ризику при кредитуванні та наголосив на ефективності відповідних схем управління ризиком.

У співдоповіді аспіранта Євгена Преображенського на основі математичних методів були обгрунтовані економічні показники кредитоспроможності позичальників, які дозволяють здійснити експертну оцінку ваги ряду впливових факторів. Зокрема, розроблено і запропоновано алгоритм порядкової експертної класифікації для комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника комерційного банку.

У  виступі  Любомири  Кіндрацької  (канд.  екон.  наук,  доцент,

Київський  національний  економічний  університет)  основний  акцент було зроблено на фінансовий облік та звітність із тим, щоб забезпечити їх прозорість та необхідність включення до звітності реальних показників, які відображали б стан активів, банківського капіталу та зобов’язань. Далі йдеться про впровадження нових методів визначення банківських  резервів,  переоцінювання  активів.  Вказується  на процедури опрацювання нових методик обліку банківських операцій, що вимагають реформування обліку в банківській системі України.

 

118

 

Людмила Примостка (канд. екон. наук, доцент, Київський національний  економічний  університет,  Україна)  свій  виступ присвятила аналізу сучасних тенденцій розвитку управлінських концепцій, які домінують у міжнародному банківському бізнесі і засвідчують, що для вітчизняних банків однією з найактуальніших методологічних проблем у сфері управління є формування концептуальних засад інтегрованого підходу до управління активами і пасивами  комерційного  банку.  Далі  у  виступі  підкреслювалося,  що така концепція спрямована на реалізацію системного підходу до управління банком через узгодження всіх напрямків фінансової діяльності, зокрема таких, як формування оптимального ресурсного потенціалу, співвідношення прибутковості та ризиків, управління резервами, ліквідністю, банківським капіталом. Особлива увага приділена впровадженню  у практику роботи українських  банків системи  інтегрованих  показників  та  аналітичних  моделей,  таких,  як

«модель   гепу»,   імунізації    банківського    балансу   та   «валютного

метчінгу».

У заключній частині виступу зазначалося, що запропонована концепція  інтегрованого  управління  банківськими  фінансами покликана сприяти підвищенню ефективності процесу прийняття управлінських рішень фінансового характеру, а застосування аналітичних моделей дозволить вітчизняним банкам перейти від інтуїтивних методів прийняття управлінських рішень до формування цілісної системи управління активами і пасивами.

У виступі Олени Сохацької (канд. екон. наук, доцент, Тернопільська академія народного господарства, Україна) висвітлено особливості функціонування фінансових інструментів євроринку.

У виступі було відзначено, що для розвитку фінансового ринку в

умовах його посиленої глобалізації характерне не тільки значне збільшення  масштабів  єврооперацій,  удосконалення  технології  збору та передачі інформації, застосування модифікованих ринкових інструментів (євроакції, євроноти, євровекселі), які усувають бар’єри між традиційними секторами євробізнесу, а й активне застосування принципово нових фінансових продуктів, без яких інвесторам неможливо було б вижити у конкурентному середовищі. Серед них – фінансові ф’ючерси, валютні свопи, які є надійним захистом від процентних та валютних ризиків.

У цілому євроринки виявляють неабияку здатність пристосування до економічної ситуації у світі. Нині триває трансформація механізмів

 

119

 

позичкових операцій. Основна частина фінансових ресурсів на євроринках надається у формі облігаційних позик. Безперечно, позитивним явищем є те, що Україна, нарешті, також вийшла на євроринок шляхом випуску та розміщення облігацій на євроринку.

Учасники конференції прийшли до нижченаведених висновків.

В аспекті банківської  системи обгрунтовуються  заходи радикального  її  реформування  та  зміни  у  характері  діяльності кредитних інституцій. Потребою сьогодення стає визначення раціонального співвідношення між універсалізацією і спеціалізацією банків, що відкриває якісно нові можливості розвитку інвестиційних, іпотечних,  інноваційних  та  парадержавних  інститутів.  Необхідністю стає рішуче зближення вітчизняної системи регулювання банківського капіталу до європейської відповідно до рекомендацій Базельської конвенції.

У питаннях монетарної інтеграції учасники конференції рекомендують переорієнтувати фінансову політику України на критерії

конвергенції   «зони   євро»   адаптації   основних   методів   грошово-

кредитного регулювання до стандартів Європейського Центробанку.

У зв’язку з цим, учасники конференції сформували наступні рекомендації:

1. Комерційні   банки  повинні  стати  основним  конкурентом  на ринку капіталів. Тому цілком закономірним має стати встановлення раціонального співвідношення між універсалізацією і спеціалізацією банківської системи. Доцільно відмовитися від уніфікованого підходу до ідентифікації банків, а натомість виділити універсальні та спеціалізовані банки з обмеженим колом операцій. Це відкриває шлях до  розвитку,  по-перше,  інвестиційних,  іпотечних,  інноваційних  та інших банківських установ; по-друге, державних та парадержавних кредитних інститутів, діяльність яких необхідно зосередити на пріоритетних напрямках розвитку національної економіки.

2. Доцільно  впровадити  таку  модель  банківської  системи,  ядром якої може стати невелика кількість крупних конкурентоспроможних національних   банків.   Ці   банки   за   характером   діяльності   будуть

комерційними і, швидше всього, універсальними банками з широкою мережею  відділень,  філій.  Вони  фінансуватимуть  ключові  для економіки підприємства, бюджет, організовуватимуть міжбанківський і валютний ринки. Такі банківські структури повинні функціонувати під жорстким контролем держави як у формі участі, так і через підвищення уваги служби банківського нагляду.

 

120

 

3. Доцільним  було  б  створення  Банку  реконструкції  і  розвитку України (БРРУ). Така установа повинна бути лімітованою за розміром капіталу, що формується за рахунок коштів держави, і здійснювати операції  на  комерційних  засадах.  БРРУ  повинен  здійснювати переважно ризикове фінансування підприємства малого та середнього бізнесу.

4. Реструктуризація і           санація            банківського сектора           повинна

здійснюватися за державної підтримки шляхом вливання свіжих капіталів з боку держави і, зокрема, у формі преференційного акціонерного капіталу. Нарешті, у безнадійній ситуації держава може взяти на себе проблемні кредити в обмін на облігації. Альтернативою ін’єкцій державного капіталу у проблемні банки може бути державна гарантія у формі загальної гарантії для всіх кредитів банку або у формі конкретної гарантії.

5. При  управлінні  процесами  концентрації  банківських  капіталів слід  уважніше  вивчати  світовий  досвід,  застосовуючи  такі  форми

концентрації капіталів, які не ведуть до повної втрати незалежності банків, що об’єднуються (наприклад, створення банківських холдингів шляхом взаємного обміну акціями між банками-учасниками) та не супроводжуються суттєвим порушенням банківської інфраструктури.

6. Практика     використання     Національним     банком     України мінімальних  обов’язкових  резервів  може бути оптимізована  шляхом:

1) збільшення      розрахункового      періоду      визначення      резервів;

2) нарахування      процентів      на     суму     зарезервованих      коштів;

3) диференціювання   величини   резервних   вимог   за   абсолютними сумами і термінами залучених пасивів.

7. Як основний напрям удосконалення політики облікової ставки і механізму рефінансування слід вважати розширення можливостей комерційних банків отримувати кредити в Національному банку, що в принципі   можливо   за   умов   зміни   пріоритетів   у   його   кредитній активності  з ринку  держоблігацій  (принаймні,  його  первинного сектора) на позичкові операції з комерційними банками.

8. Основний шлях до оптимізації емісійної діяльності центробанку

й ефективного використання практики операцій на відкритому ринку як інструмента грошово-кредитного регулювання полягає у відмові Національного банку від операцій з ОВДП на первинному фондовому ринку. Доцільним є використання досвіду Європейського центрального банку щодо технічних аспектів здійснення операцій. Зокрема, основні операції    повинні    проводитися    шляхом    щотижневого    викупу    у

 

121

 

комерційних банків зобов’язань із 14-денним терміном погашення та з фіксованою процентною ставкою. Довгострокові операції повинні проводитися кожного місяця у формі стандартних аукціонів. Операції

«тонкого настроювання» могли б здійснюватись у формі кредитних і депозитних угод прямого і зворотного РЕПО.

 

Протокольний запис роботи

Workshop 3

«Податкова політика Європейського Союзу»

Ведучі:проф., д-р Пітер Ван дер Гук (Нідерланди),

к.е.н. Ірина Іващук (Україна)

Предметом дискусії були:

♦          теоретичні основи розвитку податкових систем країн ЄС ;

♦                      податкова    політика    як    механізм    державного    сприяння інвестиційним та інноваційним процесам;

♦                      напрямки адаптації податкової системи України до податкових систем          країн    ЄС.    Гармонізація    податкових    систем    та національні інтереси;

♦                      проблеми подвійного оподаткування і порушень податкового законодавства. Детінізація економіки.

Олександр Амоша (проф., докт. екон. наук. Інститут економіки

НАН України, м. Донецьк) присвятив свою доповідь організаційно- економічним проблемам детінізації економіки. Було підкреслено, що в усіх  країнах  була  і  є  неформальна  економіка.  Необхідно  розробити дійові заходи щодо її легалізації. Причинами існування цього сектора економіки є: недостатній рівень організації та прозорості системи оподаткування, економічна нестабільність, незахищеність прав власності, несприятливий соціальний фон, політична нестабільність тощо.  Залишається  дискусійним  і  питання  про  придатність  до перехідних умов ряду фундаментальних положень традиційної економічної теорії та менеджменту.

Серед першочергових заходів – реформування системи оподаткування. Податки визначають можливості відходу у тінь. При вирішенні проблем порушення податкового законодавства використовують неформальні відносини зі службовцями податкової служби. А кримінальна відповідальність передбачає надзвичайно малі суми. Санкції є гіпертрофованими і дуже слабко пов’язані з розміром збитків.

 

122

 

Податковий тягар вимірюється податковим коефіцієнтом, але він не дає реальної картини, а є показником для статистичних порівнянь. Потрібно знижувати податковий тягар, полегшуючи ту його частину, що пов’язана із витратами і технікою стягнення податків. Важливо посилити контроль держави за встановленням цін на реалізовану продукцію та послуги. В даний час спостерігається така ситуація, коли фінансові потоки від реалізації виробленої продукції і бухгалтерський баланс  не  мають  нічого  спільного.  Тому  між  фінансовою  та виробничою сферами в Україні існує великий розрив. Важливим є залучення у відкриту економіку капіталу, що ухиляється від оподаткування або вивозиться за кордон. Необхідно передбачити податкові пільги при реалізації важливих інвестиційних проектів.

Пітер   Ван   дер   Гук   (проф.,   д-р   Університету   ім.   Еразмуса,

м. Роттердам,    Нідерланди)    оприлюднив    останні    власні    наукові розробки щодо напрямків удосконалення системи оподаткування в країнах ЄС, що передбачають обов’язкове поєднання системи оподаткування із системою соціального страхування та необхідністю виділення трьох рівнів оподаткування: позитивного, соціально- нормального і негативного. Основна увага в доповіді була зосереджена на з’ясуванні економічної природи саме останнього.

Анатолій Мокій (канд. екон. наук, доцент. Львівська комерційна академія) підкреслив необхідність розглядати податкове стимулювання підприємства в контексті проведення регуляторної реформи. На думку промовця, податки не є надто високі, а непомірно великими є санкції за порушення податкової дисципліни та неподаткові платежі, зокрема місцеві   податки   і   збори.   Економічний   зміст   більшості   місцевих податків не є справедливим. Доцільним було б розмежування повноважень органів місцевого та центрального рівнів щодо стягнення податків.

Доповідач зупинився на такому аспекті, як податкова політика в межах  спеціальних  економічних  утворень.  Обгрунтовувалася  думка, що вона перешкоджає інтеграції в ЄС. Адже слід мати на увазі те, що більшість спеціальних економічних утворень в Україні є інвестиційно зорієнтованими.

Сергій Лондар (канд. фіз.-мат. наук, професор. Львівський державний    фінансово-економічний    інститут)    у    своєму    виступі

розглядав  шляхи  наближення  податкової  системи  України  до стандартів ЄС. Він відзначив, що Україна прагне тісної взаємодії з ЄС, проте  не  в  змозі  задовольнити  жорсткі  умови  вступу.  Україна  є

 

123

 

країною з перехідною економікою, тому накладання такого фактора, як податкове навантаження призвело до масового переходу підприємницьких  структур  до  функціонування  у  тіньовому  режимі. Щоб визначити величину надмірності податкового навантаження було використано модель Лаффера, де залежність бюджетних надходжень відрізнялася від величини так званої сукупної номінальної податкової ставки. Дослідження показали, що, згідно з модельними уявленнями, для досягнення оптимуму бюджетних надходжень необхідно зменшити номінальні  податкові  ставки  в різних  видах  податків  приблизно  в 2 рази, не враховуючи величину тіньового ВВП.

Були проведені розрахунки із врахуванням тіньового капіталу. Економіко-математичне моделювання залежності бюджетних надходжень від сукупної номінальної податкової ставки дає критерій, за яким можна обгрунтувати управлінські рішення для розробки комплексу організаційно-правових заходів. Конкретними заходами наближення податкової системи України до європейських стандартів могли б бути: прийняття Податкового кодексу; зниження рівня оподаткування  одночасно  із  відміною  значної  частини  пільг; стабільність податкової системи; розробка наукових методів реформування податкової системи.

Олексій Демидов (Черкаський інженерно-технологічний інститут) присвятив свій виступ податковим платежам як складовій фінансової безпеки України в контексті інтеграційних процесів. Промовець підкреслив, що основними напрямками впливу на фінансову безпеку є: податкова політика, рівень податкової заборгованості, структура податків, база та рівень оподаткування, структура платників податків, законодавство  з  питань  оподаткування,  ефективність  податкової роботи.

На шляху інтеграції України в ЄС необхідна система заходів щодо створення  не тільки безпечних  умов функціонування  економіки України,  а  й  фінансових  умов  інтеграції:  стимулювання  розвитку малого  бізнесу;  як  тимчасовий  захід  –  жорсткий  контроль  з  боку держави за діяльністю крупних платників податків; внесення змін у процес  справляння  та  адміністрування  податкових  платежів; спрощення системи податкового та бухгалтерського обліку.

Ірина Іващук            (канд. екон.   наук.   Тернопільська            академія

народного господарства) звернула увагу учасників дискусії на особливості  та  перспективи  розвитку  податкових  систем  країн  ЄС. Нині    питання    оптимального    оподаткування    виходять    за    межі

 

124

 

національних  кордонів  і  набувають  міжнародного  значення.  Вести мову про глобалізацію податкових систем ще надто рано, проте все більше переважають тенденції до податкової гармонізації, зближення податкових систем та рівня оподаткування. Яскравим прикладом є податкова гармонізація країн–членів ЄС. У межах ЄС податкова гармонізація передбачає відміну податкових кордонів для створення рівних умов для конкуренції суб’єктів господарювання, узгодження структурних елементів податкових систем країн–членів ЄС. Першими заходами стали гармонізація непрямих податків (ПДВ та акцизів) та уніфікація оподаткування прибутку корпорацій. Інтеграція в ЄС передбачає поступову уніфікацію умов у сфері непрямого оподаткування, що суттєво відрізнялися в країнах–членах ЄС. Згодом наявність   ПДВ   у   податковій   системі   країни   стало   обов’язковою умовою для її вступу в ЄС.

Поряд із гармонізацією ПДВ у межах ЄС податкова політика зорієнтована  і  на  гармонізацію  акцизів,  що  передбачає  уніфікацію

акцизів  у  всіх  країнах–членах  ЄС,  недопущення  помітної  різниці  в цінах на підакцизні товари, стабільність у порядку справляння акцизів. У сфері оподаткування прибутку корпорацій європейська податкова гармонізація  передбачає:  наближення  ставок  оподаткування, уніфікацію податкової бази, взаємодопомогу країн–членів ЄС у галузі оподаткування, уникнення подвійного оподаткування.

Україна вже зіткнулася з проблемою подвійного оподаткування й

активно  використовує  в  своїй  податковій  політиці  міжнародні податкові угоди. Станом на 1.01.2000 р. наша держава мала більше тридцяти  чинних,  загальних  і  ряд  спеціальних  міжнародних податкових угод, що цілком відповідає рівню провідних країн із розвинутою економікою.

Важливим кроком до наближення України до європейської інтеграції є обмін інформацією при укладанні податкових угод. Обмін інформацією дозволяє органам податкових служб держав, що уклали договори, мати інформаційну базу для посилення боротьби з податковими ухиленнями, для забезпечення належного застосування внутрішнього податкового законодавства.

Зважаючи на розширення європейського вектора, важливою є підготовка   фахівців   із   європеєзнавства.    Для   цього   пропонуємо

викладання курсу «Податкова політика ЄС». Слухачі матимуть можливість ознайомитися з особливостями європейського оподаткування, провести аналогії з діючою системою оподаткування в

 

125

 

Україні. Головною метою вивчення згаданого курсу є формування сучасного економічного мислення та системи спеціальних теоретичних знань із проблем міжнародного оподаткування.

В аспекті податкової політики учасники конференції прийшли до висновку, що:

1) безпосереднім    наслідком    економічної    інтеграції    країн    та глобалізації  фінансових  потоків  стало  виникнення  проблеми гармонізації та уніфікації податкових систем, зокрема в межах ЄС;

2) важливими  кроками  до  зближення  систем  оподаткування  в

країнах–членах Європейської спільноти є гармонізація непрямих податків та уніфікація акцизів;

3) у сфері оподаткування прибутку корпорацій зусилля мають бути спрямовані  на  максимально  можливе  наближення  ставок оподаткування, уникнення подвійного оподаткування;

4) однією з основних перешкод у взаємодії України з ЄС учасники конференції   вважають   яскраво   виражений   фіскальний   характер   її

податкової системи, тому трансформація вітчизняної системи оподаткування потребує використання світового досвіду відповідно до реалій української економіки;

5) основними  заходами  для  успішної  інтеграції  України  в  ЄС  в аспекті податкової політики повинні стати: прискорення прийняття Податкового кодексу; забезпечення стабільності функціонування процесу контролю за справлянням податків та рівня кваліфікації посадових осіб; прискорення укладення міжнародних подткових угод, формування прозорої податкової політики в розрізі кожного виду економічної  діяльності;  підготовка  кваліфікованих  спеціалістів  з питань міжнародного оподаткування;

6) у контексті подолання процесу тінізації української економіки

варто рішуче перейти до використання плюралістичного іманентного підходу в розрахунках фінансових результатів господарської діяльності і податкових зобов’язань;

7) у  процесі  реалізації  завдань  полегшення  податкового  тягаря необхідно  терміново  зменшити  ту  його  частину,  що  пов’язана  з

витратами і технікою стягування податків. Акценти варто перемістити з питань «скільки?» на питання «як?»;

8) зниження     рівня     оподаткування     слід    синхронізувати     зі зменшенням видатків на апарат управління. Розрахунки показують, що таке зменшення може бути безболісним  у межах 10\% від існуючого рівня видатків.

 

126

 

 

Протокольний запис роботи

Workshop 4

«Політика міжнародних та європейських ринків праці»

Ведучі:проф., д-р Роланд Айзен (Німеччина),

доц., к. е. н. Роман Березюк (Україна),

проф., д. е. н. Лариса Кривенко (Україна)

Дискусія точилася навколо питання моделювання європейських і міжнародних ринків праці та проблем імплементації цих моделей в Україні; умов забезпечення і причин порушень рівноваги на ринках робочої сили; методів та інструментів регулювання ринків праці.

Як  і  в  роботі  інших  Workshops,  питання  розглядалися  у  двох

площинах: теоретико-методологічній та освітній, де основна увага приділялася з’ясуванню проблем методики вивчення різних елементів політики міжнародних та європейських ринків праці в системі європейських економічних студій.

В         обговоренні   цих      питань            було    заслухано       2          доповіді,         4

програмованих виступи і 2 виступи в порядку загальної дискусії.

У доповіді Євгена Кулічкова (д. е. н., проф., Інститут економіко- математичного моделювання, Москва, Росія) на прикладі регіональних ринків праці Росії розглядаються проблеми регулювання руху робочої сили та рівнів безробіття у трансформаційних економіках. За критерієм рівня безробіття класифікуються групи регіонів країни й обгрунтовуються пропозиції щодо перебудови державної фінансової, кредитної та податкової політики забезпечення економічної привабливості внутрішніх та іноземних інвестицій у регіони, де нагромаджені значні резерви незайнятої робочої сили, особливо професійно добре підготовленої. У системі заходів щодо регулювання регіональних ринків праці уточнюються завдання служб зайнятості.

У доповіді Андреаса Обервайса (проф. д-р, Університет ім. Й.-В. Гете,  Франкфурт-на-Майні,  Німеччина)  розглядалися  умови  та наслідки порушень рівноважного функціонального ринку робочої сили

різних за фахом, спеціальністю та галуззю найманих працівників на прикладі інтегрованого ринку праці країн ЄС. Були продемонстровані фрагменти розробленої автором методики конкретного узгодження поведінки працедавців і працеємців у забезпеченні рівноваги попиту та пропозиції робочої сили різних спеціальностей через світову комп’ютерну мережу.

 

127

 

Лариса Кривенко (проф., д. е. н., Полтавський державний технічний університет, Україна) на основі порівняльного аналізу європейської (континентальної), англо-американської та китайської моделей   обгрунтувала   стратегічні   орієнтири   формування   цілісної моделі конкурентного ринку праці в Україні у контексті європейських інтеграційних  процесів.  Підкреслювалася  необхідність  переходу  до нової парадигми національного ринку праці. Політика регулювання ринку робочої сили, на думку автора, повинна бути спрямована на послідовну реструктуризацію зайнятості відповідно до динаміки ринкового   сектора   та   розвитку   регіональних   ринків   праці.   Така політика повинна увібрати в себе досягнення рівноваги попиту і пропозиції робочої сили з використанням регуляторів ринку праці; підвищення ступеня його гнучкості за рахунок трудової мобільності та міграції населення в регіонах країни і між ними; трудову активізацію та адаптацію безробітних до нових умов зайнятості на засадах соціального страхування вимушеного безробіття. Була запропонована ціла низка змін до діючих методик визначення рівня безробіття в Україні,  розрахунку  вартості  додаткових  робочих  місць,  рівня соціальної захищеності населення від безробіття.

У         виступі           Ірини Кравченко      (проф.,            д.         е.         н.,        Київський

національний університет, Україна) на основі власних теоретичних розробок і результатів моніторингових досліджень вимушеної неповної зайнятості на підприємствах України було обгрунтовано необхідність розробки нормативно-правового механізму соціального захисту працівників, вимушено незайнятих упродовж неповного робочого часу. Проаналізовано досвід країн Європейського Союзу та запропоновано напрямки законодавчого впровадження гарантій і соціального захисту громадян, які опиняються у ситуації вимушеної неповної зайнятості. Зокрема, запропоновано внесення відповідних змін до національного законодавства  з  метою  встановлення  обов’язкового  нормативу робочого часу і визначення категорій частково безробітного відповідно до  міжнародних  норм.  Обгрунтована  необхідність  укладення спеціальної угоди з профспілками про відшкодування підприємством втрат від часткового безробіття; надання державної допомоги частково безробітним; організація у законодавчому  порядку страхового  фонду на випадок часткового безробіття.

Ірина Гладій (доц., канд. екон. наук, Тернопільська академія народного господарства) свій виступ присвятила з’ясуванню впливу структурних перетворень на зміни механізмів функціонування ринків

 

128

 

праці в системі ЄС, визначенню основних напрямків та інструментів політики зайнятості. Як такі інструменти було виділено:

♦                      перманентне   вдосконалення   основ   роботи   фірм   шляхом усунення непотрібних бар’єрів, спрощення і прискорення виконання бюрократичних процедур;

♦                      створення    умов    стимулювання    підприємництва    завдяки вдосконаленню механізмів функціонування ринку капіталів, формування нижчих бар’єрів для входу / виходу на ринки і відкриття досі закритих чи захищених ринків;

♦                      припинення антиконкурентної поведінки фірм або державного сектора в усіх випадках, що стосуються інтересів споживачів, екології та соціальних інтересів.

Особливої      уваги у          виступі           набули            питання          захисту           прав

працівників   і  напрямки   подальшого   вдосконалення   усієї   системи соціального захисту населення в країнах Західної Європи.

У виступі Романа Березюка (доц., канд. екон. наук, Тернопільська академія народного господарства, Україна) розглядалися питання імплементації  в  Україні  загальноприйнятих  у  країнах  ЄС  моделей ринку  праці  (перш  за  все  –  неокласичної,  безфрикційної  моделі). Акцент був зроблений на тих конкретних перешкодах, які гальмують процес становлення ефективно функціонуючого національного ринку праці.  Аналізувалась,  зокрема,  проблема  неприпустимо  великого розриву між вартістю і ціною робочої сили в Україні, без розв’язання якої  фактор  заробітної  плати  не  здатний  виконувати  функції  ціни товару на ринку праці, репрезентувати реальну ступінь еластичності попиту і пропозиції робочої сили та забезпечити ринкову рівновагу. Підкреслювалася необхідність термінового розв’язання проблеми відсутності необхідного інструментарію здійснення експансіоністських та рестриктивних методів грошово-кредитного регулювання, що детермінує низьку ефективність регуляторної політики в галузі зайнятості (неспівпадання у часі методів експансії і рестрикцій *** циклу, часовий лаг, ефект інерції).

Після програмованих доповідей і виступів було заслухано два виступи в порядку загальної дискусії.

Яспер Ван дер Клоостер (проф., д-р, Вища школа економіки та менеджменту,  Утрехт,  Нідерланди)  звернув  увагу  учасників конференції на проблему стрімкого зростання трудової еміграції з України в країни Західної Європи. Було відзначено достатньо високий освітній    і    кваліфікаційний    рівень    мігрантів,    що    дозволяє    їм

 

129

 

дисперсуватись у дуже широку гаму макроекономічної системи країн ЄС,  але  цей  процес,  на  думку  промовця,  не  є  безпроблемним.  Він мусить привернути належну увагу урядових структур України. Нагальною потребою стає формування адекватного нормативно- правового поля здійснення міграційних процесів і розробки та підвищення двох- та багатосторонніх угод з країнами–реципієнтами робочої сили.

У виступі Олени Мартякової (канд. екон. наук, Інстиут економіки промисловості НАН України, Донецьк) розглянуто питання охорони праці в контексті соціально-трудових відносин в країнах ЄС і значення висновків для розробки методів державного регулювання соціально- трудових стосунків в Україні.

У результаті дискусії з питань ринку праці учасники конференції

сформулювали наступні висновки та рекомендації:

1. Нагальною  потребою  сьогодення  стає необхідність  розробки  і впровадження власної, ефективної моделі ринку праці, яка базувалася б на запозиченні набутого досвіду країн ЄС, з одного боку, і врахуванні національних особливостей та специфічних суперечностей економіки трансформаційного типу в Україні – з іншого. Саме актуальність цієї проблеми зумовлює те, що політика міжнародних та європейських ринків  праці  стала  об’єктом  особливої  уваги  і  безпосереднім предметом у рамках європейських економічних студій.

2. Розбудова  ефективно  діючого ринку праці в Україні потребує

ліквідації   неприпустимо   великого   розриву   між   вартістю   і  ціною робочої   сили   в   Україні.   Без   розв’язання   цієї   проблеми   фактор заробітної плати взагалі не здатний виконувати функції ціни товару на ринку праці, репрезентувати реальну ступінь еластичності попиту і пропозиції робочої сили та забезпечувати ринкову рівновагу.

3. Подолання   розриву   вартості   і   ціни   робочої   сили   повинно супроводжуватися використанням системи так званих «вмонтованих стабілізаторів», що успішно застосовуються у країнах ЄС (індикатор приросту  граничного  доходу  в  розрахунку  на  одиницю  приросту витрат додаткового робочого місця, індикатор приросту граничних витрат на одне додаткове робоче місце і коефіцієнт «зарплата / ціна товару»).

4. Реальними гальмами формування в Україні гнучкого механізму

функціонування праці є:

♦          гіпертрофований розвиток неформальної і тіньової економіки,

штучне           утримання      за         рахунок          держави          неефективних

 

130

 

підприємств  і  породжене  цим  утримання  частки  заробітної плати в сукупних доходах населення на недопустимо низькому рівні;

♦                      нерозвинутість    ринку    житла    та    збереження    інституту прописки, і спричинена цим низька ступінь територіального та міжгалузевого переміщення робочої сили;

♦                      відсутність        необхідного        інструментарію        здійснення експансіоністських та рестриктивних методів грошово- кредитного регулювання і викликана цим малоефективна регуляторна політика в галузі зайнятості (неспівпадання у часі методів експансії і рестрикції фазам циклу, часовий лаг, ефект інерції);

♦                      повільність    структурної    перебудови    за    умов     суттєвої деформації   усієї   макроекономічної    системи,   а    звідси   – неможливість  ефективного  використання  методів  сучасного, неокласичного,      безфрикційного      управління      процесами зайнятості.  Так,  з  одного  боку,  занадто  повільні  структурні зміни   в    економіці    стимулюють    збільшення    безробіття, підвищуючи його природний рівень, а з іншого –  скорочення реальних доходів спонукає населення до пошуку  додаткових джерел доходів, що викликає зниження норми безробіття.

5. Ефективно  функціонуючий  ринок  праці  потребує  адекватної політики зайнятості. Вона повинна передбачати чітке розмежування завдань на загальнонаціональному рівні, з одного боку, та на регіональному – з іншого. Загальнодержавна політика зайнятості має бути  спрямована  на  розробку  соціальних  програм  допомоги безробітним, сприяння у професійній підготовці, перепідготовці та працевлаштуванні незайнятого населення, стимулювання гнучкості ринку праці, розвиток різноманітних форм малого бізнесу.

Управління зайнятістю на рівні регіону має охоплювати:

♦                      демографічні   процеси   (формування   чисельності   і   складу трудових ресурсів, моніторинг кадрів, перспективний аналіз статевої та вікової структур працездатного населення);

♦                      економічні  процеси  (формування  структури  робочих  місць, аналіз стану фізичних робочих місць і конкретних програм підтримки попиту на робочу силу, формування професійно- кваліфікаційного складу і чисельності робочої сили);

♦                      соціальні процеси формування та стимулювання спонукальних мотивів трудової активності працездатного населення.

 

131

 

6. Нагальною  потребою  сьогодення  є  подолання  неузгодженості різних ланок політики зайнятості саме на загальнонаціональному рівні. Так,  сфера  зайнятості  опинилась  у  компетенції  різних  органів управління  –  Міністерства  економіки,  Міністерства  освіти  та Державного комітету зайнятості. Але в результаті весь цей механізм має трансформуватися у бік використання ринкових механізмів регулювання.

7. Важливим аспектом розробки ефективно функціонуючого ринку праці повинно стати науково обгрунтоване визначення рівня та характеру безробіття в Україні. Як відомо, в економічно розвинутих країнах існує чітке розмежування фактичного та природного рівнів безробіття. Саме такий підхід дає змогу визначити, який рівень безробіття  можна  вважати  допустимим  (і  навіть  бажаним)  та  які витрати ВНП (за законом Оукена) країна матиме від перевищення фактичного рівня безробіття над природним.

8. Методика  визначення  природного  рівня  безробіття  в  Україні

повинна бути побудована на дії не двох, як в економічно розвинутих країнах, а трьох чинників. Крім факторів тривалості безробіття та частоти безробіття, має бути врахований і фактор прихованого безробіття. Визначається це тим, що характерною рисою безробіття в нашій країні є непомірно велика питома вага його прихованої форми. Тут спостерігається суто український феномен розриву цінностей робочого місця і доходів. Для більшості населення утримання робочого місця   необхідне,   по-перше,   для   включення   в   активні   виробничі процеси за умов, коли підприємство вкотре відновлює свою діяльність; по-друге, воно є фактором досягнення і нагромадження людиною прав на соціальні переваги: права на пенсію, стажу роботи, соціальних пільг, іміджу. Саме тому значна частина працівників погоджується на неоплачувану відпустку, тим більше що статус працюючого за умов фактичного безробіття для багатьох є формою прикриття тіньової діяльності. Методику розрахунку зареєстрованого безробіття варто переглянути,  щоб  легалізувати  приховану  форму.  В  законі  України

«Про  зайнятість  населення»  доцільно  було  б  встановити  норми,  що

дозволяють  визначити  статус осіб, які не припинили  трудових стосунків із підприємствами, що відправили їх у відпустку на невизначений термін, але фактично залишили людей без засобів до існування.

9. Діюча система реєстрації потребує зміни ще й тому, що штучно і суттєво зменшує показник реєстрованого безробіття. Так, відповідно

 

132

 

до        чинної    методики,    визначення    безробітного,    незайнятого    та зайнятого населення проводиться тільки за місцем проживання. Отже, не враховується трудовий стаж між містом та передмістями, адже чисельність працюючих у містах значно перевищує чисельність громадян працездатного віку.

10. У   підході   до   визначення   обсягів   прихованого   безробіття рекомендується   керуватися   положеннями   МОП.   Згідно   з   ними,

розрізняють приховану форму безробіття, викликану скороченням робочого часу нижче нормативної тривалості, неповну зайнятість робочого  часу  та  неповну  зайнятість,  яка  характерна  недостатнім, навіть для простого відтворення робочої сили, рівнем доходу.

11. Реальним гальмом формування дієвого ринку праці в Україні був  і  залишається   необгрунтовано   високий   рівень   оподаткування фонду заробітної плати. За таких умов підприємства мають сплачувати за трудові ресурси набагато більше, ніж отримують власне працівники. Це  не  стимулює  зайнятість  та  відштовхує  неофіційний, незареєстрований бізнес від переходу до офіційного сектора економіки.

12. Потребує термінового розв’язання і проблема зростання темпів нелегальної міграції робочої сили. Відмінності в рівнях економічного розвитку ЄС та України, незважаючи на несприятливу  демографічну

ситуацію загалом у Європі, формують міграційні потоки з України. Треба  враховувати,   що  вони   характерні   спонтанністю,   а  отже  – високим  рівнем  невизначеності,  неорганізованості, неконтрольованості.

Розробка концепції міграційної політики нашої держави повинна передбачати:

♦          обгрунтування          цілей   національної міграційної    політики

України на середньострокову і далеку перспективи;

♦                      узагальнення зарубіжного, перш за все європейського, досвіду формування мегаекономічних ринків праці;

♦                      вивчення  іноземних  ринків  з  огляду  на  можливі  переваги наявності на них робочої сили з України;

♦                      розробку і подальше підписання двох– і багатосторонніх угод з країнами–реципієнтами робочої сили;

♦                      визначення  доцільності  застосування  іноземної  робочої  сили на теренах України і формування адекватної нормативно- правової бази.

 

Протокольний запис роботи

 

133

 

Workshop 5

«Економічна інтеграція України в Європейський Союз»

Ведучі:проф., д-р Лоран Гієрі (Франція),

доц., канд. екон. наук Валерій Дяченко (Україна)

На засіданні розглядалися питання впливу економічних реформ в Україні  на процес  економічної  інтеграції  України  в ЄС. Була висвітлена проблема підвищення конкурентоспроможності українських товарів як одна із головних умов їх виходу на європейські ринки. Наголошувалося на необхідності вільної і справедливої конкуренції українських і європейських компаній і товарів.

Були обговорені аспекти створення центрів європейських студій та викладання  курсів,  пов’язаних  із  політикою  та  економікою  ЄС,  що буде сприяти підготовці кадрів для роботи з європейськими і міжнародними компаніями.

Було заслухано 4 програмованих виступи і 2 доповіді.

Лоран Гієрі (професор, доктор, Університет ім. Люмієра, Ліон, Франція). У виступі на секції конкретизував тези своєї пленарної доповіді, зокрема особливо наголосив на ролі України в Європі в історичному аспекті, а саме:

♦                      було показано її місце в Європі як проміжної ланки між Росією і Європейським Союзом;

♦                      окреслені   зовнішні   і   внутрішні   перспективи   перехідного періоду в Україні;

♦                      запропоновано використовувати при характеристиці сучасного стану економіки України так званий «порочний цикл» (vіcіous cіrcle) і внутрішню систему «негативної стабільності;

♦                      сформульовані     можливі     варіанти     співвідношення     між економічним розвитком і рівнем незалежності.

Юрій Василенко (професор, докт. екон. наук, завідувач відділом

Інституту економічного прогнозування НАН України, Київ). У виступі:

♦                      підкреслена необхідність покращення законодавства України з метою захисту українських товаровиробників і підвищення конкурентоспроможності продукції;

♦                      продемонстровані      результати      проведеного      інститутом модельного аналізу, який показав, що конкурентоспроможність української продукції при експорті в ЄС у три рази нижча, ніж продукції інших країн, а порівняно з конкурентоспроможністю імпортованої продукції – у сім разів нижча;

 

134

 

♦                      визначені                причини                відмінностей                між конкурентоспроможністю експортованої та імпортованої продукції;

♦                      відзначено,   що   для   підвищення   конкурентоспроможності продукції замало створення правового законодавчого середовища  –  необхідне  пряме  втручання  держави  для підтримки конкурентоспроможності продукції;

♦                      необхідно   розробити   довгострокову   державну   стратегічну програму підвищення конкурентоспроможності української продукції.

Тетяна  Ярова  (заступник  начальника  управління  міжнародної

економіки  та  взаємодії  з  міжнародними  фінансовими  організаціями

Міністерства економіки України). У виступі:

♦                      проаналізована       Національна      програма      інтеграції      в Європейський   Союз,   яка   у   липні   2000 р.   була   схвалена Кабінетом Міністрів і повинна бути затверджена Верховною радою України;

♦          викладені  стратегічні  цілі  та пріоритети  розвитку  економіки

України, розроблені Урядом:

♦                      проаналізовані       підсумки       функціонування       народного господарства України за вісім місяців 2000 року;

♦                      окреслені   головні   проблеми   економіки   на   даному   етапі розвитку (низька конкурентоспроможність та неефективна структура виробництва, сировинна структура експорту), що не сприяють інтеграції України в ЄС.

Микола Рижков (доцент, канд. екон. наук, Інститут Міжнародних

відносин,  Київський  національний  університет  ім.  Т.Г.  Шевченка,

Київ). У виступі:

♦                      відзначено,  що  згідно  з  Указом  Президента  України  «Про стратегію інтеграції України в ЄС» передбачено створення та затвердження нових спеціалізацій з питань ЄС у межах навчальних програм вищих навчальних закладів;

♦                      підкреслено    необхідність    створення    спеціальних    центрів європейських студій (на даний час такі центри існують в Києві і Тернополі);

♦                      поінформовано    про   проект   ТEMPUS/ТАСІS    «Підготовка спеціалістів  у сфері  європейських  досліджень»,  що реалізується Інститутом європейських досліджень разом з вузами Бельгії, Німеччини та Великої Британії;

 

135

 

♦                      проаналізовано реалізацію магістерських програм, пов’язаних із європейськими студіями;

♦                      підкреслена  необхідність  поширення  інформації  серед інших навчальних закладів України. Наприклад, в Інституті проводяться   Літні   школи   з   європейських   досліджень,   до роботи в яких запрошуються студенти провідних українських вузів.

Леонід Доленко (доцент, канд. екон. наук, завідувач кафедри теоретичної економіки Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова, Одеса, Україна). У своєму виступі деталізував деякі висновки своєї пленарної доповіді, зокрема:

♦                      проаналізував    досвід    розробки    і    викладання    курсу    з індустріальної економіки в ОДУ;

♦                      показав  необхідність  викладання  даної  дисципліни  у  вузах країни, що сприятиме глибшому розумінню суті та видів конкуренції;

♦          охарактеризував економічні теорії, що лежать в основі курсу.

Валерій Дяченко (доцент, канд. екон. наук, декан Українсько- Німецького факультету міжнародної економіки та менеджменту, Тернопільська академія народного господарства, Україна). У доповіді:

♦                      проаналізовані  форми  економічної  інтеграції  у  світі  у  80-их роках 20-го сторіччя;

♦                      звернута увага на те, що процес інтеграції України в ЄС може суперечити економічним зв’язкам з іншими країнами – не членами ЄС;

♦                      проаналізовані     нагальні     проблеми     процесу     інтеграції східноєвропейських країн та України в ЄС;

♦                      підкреслена   необхідність   розробки   Національної   стратегії України щодо вступу до ЄС, яка б комплексно враховувала національні інтереси України;

♦          показані          можливі          негативні       економічні     наслідки         вступу

України до ЄС.

У результаті дискусії учасники роботи Workshop рекомендували:

♦          детально         розробити      і           затвердити     напрямки       реалізації

Національної Стратегії України щодо вступу в ЄС;

♦                      сформулювати      і      законодавчо      затвердити      принципи прискореної   приватизації   бізнесових   структур   країни,   що можуть бути конкурентоспроможними з відповідними структурами ЄС:

 

136

 

♦                      сформулювати      і      законодавчо      затвердити      принципи реформування основ соціальної сфери (пенсійне забезпечення, комунальна власність) з метою поступового наближення до законодавства  ЄС,  але  при  максимально  можливому врахуванні інересів населення України, яке в основній масі на даний час є соціально незахищеним;

♦                      розробити і законодавчо  затвердити довгострокову  державну програму підтримки внутрішнього виробника і підвищення конкурентоспроможності української продукції, яка б не суперечила основним принципам, що діють у ЄС:

♦                      фінансувати  розробку  банку  даних  щодо  підприємств  країн ЄС, з якими планують встановити контакти українські підприємства.

 

Протокольний запис роботи

Workshop 6

«Європейський міжкультурний менеджмент»

Ведучі:проф., д-р Пітер Єнсен (Данія),

к.е.н. Наталія Євченко (Росія),

доц., к.е.н. Віталіна Куриляк (Україна)

Дискусія Workshop 6 концентрувалася на таких проблемах європейського  міжкультурного  менеджменту:  необхідності еквівалентної еволюції у розумінні міжнародної організаційної поведінки й управлінні інтернаціональними трудовими ресурсами, якої вимагають нові реалії міжнародної економіки; загальному огляді європейського менеджменту і, зокрема, на європейській моделі стратегічного менеджменту; важливості виділення європейського контексту міжкультурного менеджменту, проблемах комунікацій у процесі діяльності різних міжкультурних груп.

З  доповіддю  виступив  Пітер  Єнсен  (д-р,  проф.,  Бізнесшкола м. Аргус,   Данія),   який   підкреслив,   що   проблеми   міжкультурного співробітництва  і менеджменту  займають  особливе  місце  серед загальних проблем, властивих міжкультурним ситуаціям. Основними проблемами  в  даному  випадку  є упередження  і стереотипи  у відносинах між людьми різних культур. Навіть сучасні дослідження в галузі міжкультурного менеджменту мають тенденцію підтримувати стереотипи. Тому використання цих досліджень для підготовки менеджерів у кращому випадку є даремним, в гіршому – шкідливим для розвитку стабільного співробітництва й успішного менеджменту.

 

137

 

Далі   проф.   Йєнсен   зауважив,   що   з   точки   зору   практика,   який займається тим, що допомагає людям у побудові успішного міжкультурного співробітництва, вчені можуть принести набагато більше  користі.  Вони  повинні  концентрувати  свою  увагу  не  на  так званих   культурних   відмінностях,   а   на   соціальних   процесах,   що допоможе побороти ці відмінності. Такий вид досліджень, звичайно, набагато складніший, ніж оглядові теорії, які зараз особливо поширені. Менеджери не відчувають великої потреби у переліку ситуацій і типів поведінки, з якими вони, можливо, зустрінуться в іншій країні або регіоні.  Також не настільки  важливими  є для них теорії, що претендують  на  розуміння  основних  характеристик  цінностей культури. Насправді, менеджерам потрібно вміння ідентифікувати і керувати відмінностями, що виникають у міжкультурних ситуаціях, а також інструментарій, який може допомогти їм у розв’язанні даних завдань.

Основними    аспектами      доповіді          проф.,             д.е.н.   Володимира

Подсолонка (Таврійський національний університет, м. Симферополь) були взаємодія і взаємовплив різних культур, формування багатонаціональних команд, важливість культурних відмінностей як джерела не лише проблем, а й переваг, роль підготовки та перепідготовки кадрів для міжкультурного менеджменту.

К. е. н.    Наталія    Євченко    (Росія,    Ростовський    державний університет)    зупинилася   на   способах   подолання   міжкультурних

відмінностей  шляхом  участі  у  програмах  технічної  допомоги, залучення досвідчених консультантів – «ментальних перекладачів». Одним із важливих аспектів міжкультурного менеджменту, на яких зупинилася  Н. Євченко,  є  подолання  так  званого  культурного  шоку, властивого особам, які працюють за кордоном. Було запропоновано методологію викладання міжкультурного менеджменту для різних цільових груп: студентів, підприємців; особлива увага приділялася кваліфікації викладачів, які займаються викладанням певного предмета у вищій школі.

З   доповіддю   виступив   к. е. н.   Вільфред   Трілленберг   (ФРН,

Інститут світової економіки, Берлін), який зупинився на проблемах наукового трансферу між Заходом і Сходом.

В обговоренні взяли участь: к.е.н., доцент Світлана Жарая (Україна, Вінницький торговельно-економічний інститут), яка підкреслила важливість міжкультурної комунікативної компетентності, що,  на  її  погляд,  полягає  у  врахуванні  інтеграційних  процесів,  які

 

138

 

відбуваються             у          Європі,           а          також у          необхідності орієнтації       на особливості та різноманітність культур.

Доц.,    к.е.н.    В. Куриляк    (Україна,    Тернопільська    академія народного господарства) підкреслила, що нові реалії міжнародної економіки  зумовлюють  необхідність  розвитку  глобальних  стратегій для управління інтернаціональними трудовими ресурсами, розробки механізму управління культурними відмінностями. Промовець відзначила,  що традиційні міжкультурні  теорії не можуть бути достатньо дієвими для розв’язання проблем, з якими зустрічаються європейські компанії, тому що вони побудовані на північно- американських ідеях про індивідуальні й організаційні цінності і не можуть  адекватно  застосовуватися  до  бізнесових  проблем  Європи. Крім того, особливості європейського міжкультурного менеджменту – вагома проблема, оскільки Європа втягнута у процес інтеграції між країнами–членами ЄС й у процес посиленої міжнародної конкуренції, особливо з двома іншими регіонами: Північною Америкою і Японією. З цього закономірно випливає, що завданням європейського міжкультурного менеджменту полягає у створенні і покращенні ефективного менеджменту в міжкультурних умовах із врахуванням європейських культурних особливостей.

Доц.,  к. е. н.,  Н. Тарнавська  (Україна,  Тернопільська  академія народного господарства) зупинилася на аналізі взаємозв’язків стратегічного і міжкультурного менеджменту та сформулювала напрямки  розвитку  міжкультурних  аспектів  стратегічного менеджменту. Серед них:

1) активізація             досліджень     щодо   взаємозв’язків            менеджменту

організацій     з           макроекономічними             процесами,     політичними структурами країн базування, а також політичною діяльністю ТНК;

2) формування  пріоритетів  розвитку  персоналу,  який потрібно розглядати як основне джерело конкурентних переваг, і, відповідно, виділяти значні кошти на розвиток персоналу. У цьому контексті необхідно звернути увагу на те, який персонал повинен працювати в апараті управління дочірніх компаній – місцевий чи відряджений, та на шляхи його підготовки. В зв’язку з процесами глобалізації змінюються уявлення про організацію у її класичному розумінні, і тому повинні змінюватися підходи до побудови стратегії діяльності, структури як засобу реалізації стратегії та управління культурними відмінностями;

3) подальший  розвиток  комунікаційної  мережі міжнародного  і міжкультурного середовища;

 

139

 

4) обґрунтування співвідношення централізації і децентралізації управління.

В результаті дискусії учасники роботи Workshop 6 сформулювали рекомендації, які передбачають:

1.  Активізацію  досліджень  щодо взаємозв’язків  міжкультурного

менеджменту з макроекономічними процесами, політичними структурами країн базування, а також політичною діяльністю ТНК. Сучасні умови господарювання потребують від розробників стратегії діяльності компаній глибоких знань із проблематики макроекономічної нестабільності, циклічних коливань економіки, фіскальної політики, банківської  системи,  кредитно-грошової  політики,  міжнародної торгівлі  тощо.  Крім  цього,  стратегія  розвитку  ТНК  повинна враховувати законодавство, вплив окремих політичних структур, особливо у тих країнах, культура і національні особливості яких не є спорідненими.

2.  Формування моделі інтеграції національних систем цінностей у

конкурентоспроможну  організаційну  культуру.  Базою  для  побудови такої моделі повинно бути дослідження взаємозв’язку культурних цінностей і реальних організаційних проблем.

3. Розв’язання можливих конфліктів між корпоративними і культурними цінностями, що пов’язані з міжнародними злиттями, поглинаннями та створенням міжнародних стратегічних альянсів. Це можливо здійснити на основі визначення стратегічних пріоритетів, формування системи цілей діяльності та вдосконалення управління культурними відмінностями.

4.  Дослідження         взаємозв’язків            і           взаємовпливу            національної

культури та управлінської практики, тобто вивчення процесів формування стилю керівництва материнської і дочірніх компаній залежно від культурних особливостей країн базування. Потребують наукового аналізу та вивчення умов використання такі стратегії управління міжкультурними особливостями ТНК: моделі культурного домінування, культурного компромісу та культурної синергії.

5.  Формування         пріоритетів    розвитку         персоналу.     Розгляд

персоналу як основного джерела конкурентних переваг потребує його розвитку, активізації, забезпечення гнучкості, виходячи з динамічності конкурентного середовища. Однак ці актуальні проблеми не завжди реалізуються у стратегіях дочірніх компаній ТНК, що призводить до конфлікту інтересів, трактування місцевим персоналом стратегії материнської компанії як експлуататорської. Потребують подальшого

 

140

 

розвитку  стратегічні  аспекти  прийняття  рішень  щодо  відбору персоналу, які передбачають урахування трьох основних параметрів: структури міжнародної політики персоналу (етноцентричної, поліцентричної, регіональної, геоцентричної), стратегії найму спеціалістів   (широкого   чи   вузького   профілю),   ступеня   володіння мовами.

6.  Удосконалення  системи аналітичної підтримки управлінських

рішень у системі міжкультурного менеджменту. Орієнтація щораз більшої кількості компаній на регіональні та глобальні ринки приведе до значного підвищення рівня конкуренції, що спонукатиме розвивати, в першу чергу, стратегічні пріоритети системи міжкультурного менеджменту. З іншого боку, процеси глобалізації і формування мультикультурних організацій породжують проблеми координації діяльності, узгодження функціональних сфер діяльності (маркетинг, виробництво, фінанси, інновації та інші), активного впровадження ситуаційного підходу в менеджменті.

7.  Обгрунтування співвідношення централізації і децентралізації управління.   Активне  формування   міжнародних   компаній  потребує нових підходів до побудови організаційних структур управління, адаптованих до нових тенденцій розвитку

Підготовка міжнародним програмовим комітетом та виконавчою дирекцією «Аналітичної записки» п’ятої міжнародної наукової конференції «Проблеми економічної інтеграції України в ЄС: європейські студії» базувалася на аналізі висновків і пропозицій практично всіх її учасників, але найбільший вплив на формування підсумкових документів справили матеріали і виступи Роланда Айзена (Німеччина),  Олександра  Амоші  (Донецьк),  Савелія  Аптекаря (Донецьк), Анатолія Афоніна (Київ), Романа Березюка (Тернопіль), Клаудії Бремер (Німеччина), Юрія Василенка (Київ), Ольги Вовчак (Львів), Богдана Гаврилишина (Швейцарія), Людмили Гаврилюк (Тернопіль),   Валерія  Геєця  (Київ),  Лорана  Гієрі  (Франція),  Ірини Гладій   (Тернопіль),   Пітера   Ван   дер   Гука   (Нідерланди),   Олексія Демидова (Черкаси), Вячеслава Денисова (Росія), Марти Дехтярчук (Київ), Олександра Дзюблюка (Тернопіль), Леоніда Доленка (Одеса), Мар’яна  Долішнього  (Львів),  Ніни  Дорош  (Тернопіль),  Валерія Дяченка (Тернопіль), Наталії Євченко (Росія), Пітера Єнсена (Данія), Світлани  Жарая  (Вінниця),  Анатолія  Загороднього  (Львів), Володимира Загорського (Львів), Богдана Івасіва (Тернопіль), Ірини Іващук (Тернопіль), Любомири Кіндрацької (Київ), Михайла Клапківа

 

141

 

(Тернопіль), Яспера Ван дер Клоостера (Нідерланди), Вячеслава Ковальчука (Тернопіль), Василя Комара (Тернопіль), Костянтина Комарова (Франція), Сергія Кривенка (Полтава), Лариси Кривенко (Полтава), Ірини Кривченко (Київ), Любові Кримської (Запоріжжя), Євгена   Кулічкова   (Росія),   Віталіни   Куриляк   (Тернопіль),   Лариси Лисогор (Київ), Сергія Лондара (Львів), Івана Лукінова (Київ), Зоряни Луцишин (Тернопіль), Анатолія Мазаракі (Київ), Юрія Макогона (Донецьк), Івана Малого (Київ), Алли Мельник (Тернопіль), Вікторії Мельник (Тернопіль), Олени Мартякової (Донецьк), Ірини Михальчук (Тернопіль), Івана Миценка (Кіровоград), Степана Мочерного (Тернопіль), Юргена Мюллера (Німеччина), Андреаса Обервайса (Німеччина), Олександра Олексюка (Тернопіль), Сергія Онищенка (Київ), Клавдії Пазізіної (Тернопіль), Галини Партин (Львів), Євгена Преображенського (Донецьк), Світлани Писаренко (Львів), Людмили Примостки      (Київ),      Володимира      Подсолонка      (Симферопіль), Миколи Рижкова   (Київ),   Євгена   Савельєва   (Тернопіль),   Анатолія Семенова (Донецьк), Олени Сохацької (Тернопіль), Михайла Степка (Київ), Омеляна Сухолиткого (Київ), Наталії Тарнавської (Тернопіль), Євгенії Тонкової (Болгарія), Станки Тонкової (Болгарія), Вільфреда Трілленберга (Німеччина), Степана Трубича (Тернопіль), Олександра Устенка (Тернопіль), Людмили Фарини (Тернопіль), Алонсо Хадкінса (США), Вадима Христиановського (Донецьк), Анатолія Чухно (Київ), Оксани Шиманської (Тернопіль), Тетяни Ярової (Київ).

 

142