Аграрна економіка і ринок - Навчальний посібник (Іванух Р. А., Дусановський С. Л., Білан Є. М.)

1.1. аграрна економіка, її зміст і завдання

 

Економічна наука вивчає закони і закономірності матеріального виробництва, політичні та економічні інтереси людей, їх взаємовідносини в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ, регіональні особливості  економічного  розвитку  і  територіальної  організації продуктивних сил (регіональна економіка). Економічна наука – основна база державної економічної політики, яка є сукупністю науково обґрунтованих заходів, що вона їх здійснює в інтересах власного народу. Характер і зміст економічної  політики,  її  соціальна  спрямованість,  масштаби  впливу  на

 

господарську діяльність  визначаються  потребами         у  виробництві матеріальних           благ.            Економічна                політика         здійснюється  з          допомогою економічних реформ, кожна з яких являє собою систему заходів, скерована на  вдосконалення  діючих  або  впровадження  нових  форм  господарської діяльності в економіці країни, що їх здійснює держава. Сучасна економічна політика            держави          спрямована                           на        розвиток         ринкової        економіки, роздержавлення і приватизації землі, майна і нерухомості, розвиток різних форм власності і господарювання, розширення товарно – грошових відносин, зміцнення         національної грошової                    валюти,         розширення  товарообороти, максимальне насичення ринків промисловими і  продовольчими товарами, удосконалення            інвестиційної,            фінансово-кредитної,           цінової,            рентної, податкової, страхової, протекціоністської політики. Для цього формуються різні концепції соціально-економічного розвитку, розробляються програми стабілізації окремих галузей, високоефективного використання ресурсного потенціалу, формування системи цивілізованого підприємництва тощо.

В основі успіхів реформ лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації праці, виробництва і управління, формування системи політикотворення, формування фондів нагромадження і споживання. Високі темпи прогресивних зрушень і конкурентоспроможності можна досягти за рахунок найновіших наукових відкриттів, впровадження нових технологій, інформації і моделювання прогнозних передбачень кон’юнктури (змін у співвідношеннях попиту і пропозиції) ринків.

Треба брати до уваги використання гнучкої і збалансованої структури макро- і мікроекономічного відтворення потрібної, ресурсної, товарної і грошової маси, всього товарно-грошового обігу. Інакше кажучи, сучасний бізнес як високоорганізована і ефективно функціонуюча система товаровиробництва і підприємництва не повинна мати нічого спільного з гантгстерською, базарною, хаотичною і стихійною економікою. Розвиток економіки  нашої   країни   повинен   управлятися  державою,  різні   форми

 

господарювання        і           бізнесу            мають контролюватися        державою, постійно знаходиться під її впливом. Лише на основі державних і ринкових регуляторів прямої і  зворотної дії можна регулювати розвиток економіки країни.

Господарський комплекс України являє собою сукупність взаємозв’язаних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва, сфери обслуговування та інших. Сільське господарство як складова і комплексноутворююча галузь, що виробляє продукти харчування для населення, сировину для промисловості і товари для експорту відіграє важливу роль у зміцнені економіки країни, підвищенні життєвого рівня населення і розв’язанні соціально – економічних проблем. Проте рівень розвитку його продуктивних сил далеко (і ще дуже далеко) відстає від народногосподарських потреб. В країні недостатньо виробляється зерна, цукрових буряків, льоноволокна, картоплі, городини, плодів, ягід, винограду, м’яса, молока, яєць та іншої продукції рослинництва і тваринництва.

За останні роки рівень продовольчої безпеки знизився до критично небезпечного рівня. Тому проблема прискореного розвитку сільського господарства і стабільного нарощування продукції землеробства і тваринництва  та  продовольчих  товарів  набирає  особливо  важливого значення. Отже, по дальший розвиток аграрного сектора економіки і розв’язання продовольчого питання    стає найбільш невідкладним і позачерговим  завданням.  Основне  завдання  економічної  науки  полягає  в тому,  аби  розробити  теоретичні  і  методологічні  основи  аграрних перетворень, стратегію і тактику здійснення аграрної реформи, економічні механізми стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва. Максимальне задіяння усіх економічних механізмів, стимулювання розвитку аграрної економіки, удосконалення інвестиційної фінансово-кредитної, цінової, рентної, страхової, протекціоністської і митної політики, структурна перебудова агропромислового комплексу, розвиток різних форм власності і господарювання,  товарно-грошових  відносин  і  переходу  від  планової  до

 

ринкової економіки вимагають грунтовних економічних досліджень і розробки нової аграрної політики. Тому роль і значення економічної науки на сучасному стані розвитку продуктивних сил непомірно зростає.

Сільськогосподарське виробництво – це процес взаємодії людини і природи, в ході якого вона з допомогою промислових засобів виробництва, використовуючи тіла, речовини і сили природи, здійснює виробництво сільськогосподарської продукції. Вона займається вирощуванням сільськогосподарських культур і вирощуванням продуктивної худоби. Природа у сільському господарстві є основною продуктивною силою. Продуктивність  сільськогосподарських  угідь,  водних  екосистем,  енергія сонця і вітру, кількість сонячного тепла і світла, атмосферних опадів беруть безпосередню участь у фотосинтезі рослин, впливають на урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби. Територіальне поєднання природних умов і ресурсів впливає на розміщення і спеціалізацію сільського господарства. У сільськогосподарському, на відміну від інших галузей народного господарства, використовуються не лише промислові, але й природні засоби виробництва.

Розвиток сільського господарства базується на вивченні економічних законів і законів природи. Економічні закони відображають суспільно- виробничі відносини людей у процесі сільськогосподарського виробництва. Вони характеризують більш істотні, причинні і стійкі зв’язки між економічними явищами і процесами, які відбуваються у виробництві матеріальних благ і суспільного життя населення. Економічні закони – теоретична і методологічна основа суспільної практики. Вони не існують поза межами суспільно-виробничої діяльності людей і проявляються тільки через їх діяльність. Характер дії економічних законів визначається соціально

–економічною           природою       суспільного    розвитку         і           способів         виробництва матеріальних благ.

Закони природи відображають найсуттєвіші особливості розвитку природних явищ і процесів. Вони істотно впливають на розвиток суспільного

 

виробництва і його економічну ефективність. Економічні закони, як і

 

закони природи мають об’єктивний, не залежний ні від кого характер. Пізнання механізмів дій законів економічних і законів природи їх урахування в господарській практиці сприяє прискореному розвитку економіки і підвищення життєвого рівня і добробуту населення. І, навпаки, ігнорування, порушення,  іноді  нехтування  вимогами  економічних  законів  і   законів природи  негативно  позначаються  на  розвитку  продуктивних  сил  і виробничих відносин. Тільки на основі вивчення і пізнання об’єктивних законів розвитку суспільства і природи можна формувати економічну політику держави і здійснювати економічні реформи у ній.

Економіка сільського господарства – це сукупність суспільно- виробничих відносин у сільському господарстві, наука, що вивчає форми і характер прояву економічних законів у сільськогосподарському виробництві, методи і прийоми використання природних і промислових засобів виробництва для отримання максимальної кількості продукції при оптимальних затратах на її виробництво. Вона пов’язана з багатьма іншими галузями економічної науки: економічною і соціальною географією, соціоекономікою, статистикою, математикою, кібернетикою та іншими науками. Оскільки економічні відносини в сільському господарстві, як і в інших галузях господарського комплексу, визначаються особливостями розвитку продуктивних сил, їхньою організацією і характером розвитку, то економіка сільського господарства у поєднанні з загально-економічними відносинами у їхньому галузевому прояві розглядає систему не лише економічних, але й технічних, технологічних і організаційних відносин. Вона вивчає механізми дії економічних законів і законів природи в сільському господарстві, специфічні умови і особливості господарювання, управління і планування, процеси розвитку агропромислової інтеграції, горизонтальної, вертикальної кооперації, комплексування і комбінування виробництва та розвиток агропромислових формувань, закономірності і особливості суспільного  й  територіального  поділу  праці,  розміщення  і  спеціалізації

 

сільськогосподарського       виробництва, формування   зон      і           районів товарного  виробництва  зерна,  цукрових  буряків,  льоноволокна,  картоплі, городини, плодів, ягід, винограду, молока, м’яса, яєць, вовни та інших видів продукції.  Предметом  вивчення  аграрної  економіки  є  форми  організації виробництва і реалізації продукції, кон’юнктура ринку і ринкові відносини, специфічні галузеві техніко – економічні особливості використання основних засобів виробництва і предметів праці, матеріально – технічного постачання і

т. ін.

 

Вивчаючи виробничі відносини, економіка сільського господарства має враховувати постійні зміни в розвитку продуктивних сил, організації, техніці і технології виробництва, виявляти застарілі форми господарства і неефективні методи господарювання і пропонувати нові, визначати ефективність застосування тих чи інших засобів виробництва і трудових ресурсів, технічних, агротехнічних, зоотехнічних, комплексно- меліоративних,  природоохоронних,  середовищноформуючих  та  інших заходів, перспективи розвитку сільського господарства.