Ковалева и. в. аксиологические аспекты права во взглядах н.к. ренненкампфа

Рассмотрены взгляды на аксиологические проблемы права выдающегося украинского правоведа ХIХ в., доктора права, ординарного профессора кафедры энциклопедии права университета св. Владимира Н.К. Ренненкампфа.

***

KOVALYOVA I. V. AXIOLOGICAL ASPECTS OF THE LAW ON THE VIEWS OF N.K. RENNENKAMPF

The views on the axiological problems of the law of the outstanding Ukrainian jurist of the XIX century, Doctor of Law, the ordinary professor of the department of Encyclopaedia Law at St  Vladimir University, N.K.Rennenkampf are considered.

ЕКОНОМІКА, ПІДПРИЄМНИЦТВО,

ЦИВІЛЬНЕ, ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

УДК 332.012.2

І. В. ГОРОДНЯК, канд. соц. наук

Львівський національний університет ім. Івана Франка

РОЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ В ДОСЯГНЕННІ УСПІХУ

Розглянуто особливості наукового трактування успіху. Проаналізовано основні підходи визначення життєвого, економічного та професійного успіху. Окреслено основні чинники впливу на досягнення успіху людиною. Автором проаналізовано важливість економічної освіти в досягненні успіху.

Надійшла до редколегії 17.04.2008

Постановка проблеми. Сучасні соціально-економічні умови передбачають кардинальні зміни у світоглядних орієнтаціях, цінностях і психології людей. За умов конкуренції досягнення успіху стає важливою складовою життєдіяльності людини. Наукове трактування успіху потребує всебічного вивчення з урахуванням особливостей філософського, економічного, соціологічного та психологічного підходів до його аналізу. Зокрема важливим питанням постає визначення чинників впливу на успіх людини, окреслення ролі освіти та знань у досягненні успіху в повсякденному житті та професійній діяльності.

У науковій літературі існують різні трактування поняття  «успіх». Здебільшого успіх розглядають як позитивний наслідок роботи, справи, значні досягнення, удача, сприятливий результат; громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень; визнання кимось чиїхось позитивних якостей, особливостей тощо. Успіхом можна вважати також оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості та результатами її діяльності. У тих випадках, коли очікування особистості співпадають або перевищують очікування оточуючих, найбільш значимих для особистості.

Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить, що в науковій літературі існують різні підходи до аналізу успіху.

Філософський підхід (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Р. Декарт, І. Кант, С. Кьєркегор, Т. Мор, Ф. Ніцше, Ж-Ж. Руссо) розглядає життєвий успіх як вирішення проблеми сенсу життя.

Культурно-антропологічний підхід представлений у працях Р. Бенедікта, Ф. Боаса, К. Гірца, Б. Малиновського, В. Тернера, Д. Швейца. В центрі аналізу знаходиться культурна детермінація досягнення успіху, соціокультурні моделі досягнення успіху. Згідно даного підходу життєвий успіх визначає життєву стратегію особистості, що вибудована у логіці слідування культурним зразкам та ідеалам. Цей підхід дає змогу вивчати ціннісні складові життєвого успіху.

Сутність та структура успіху розглядаються в межах соціологічного підходу, зокрема у працях В. І. Бакштановського, М. Вебера, Ю. А. Согомонова, В. А. Чури­лова. Проблемам самоствердження особистості присвячені праці Е.П. Нікітіна,                Н.Е. Харламенкова. Також до цього підходу відносять праці, предметом вивчення яких є  чинники формування життєвого успіху (У. Бек, П. Бергер, Е. Гідденс, Є. Головаха, Л. Сохань).

Психологічний підхід (Дж. Аткинсон, У. Джеймс, К. Левін, О. Н. Родіна, Г. В. Турецька, Ф. Хоппе, В. С. Магун, М. В. Енговатов) акцентує увагу на вивченні психологічної сутності успіху –  рівня домагань, мотивації досягнення, та їхній вплив на поведінку індивіда.

Метою статті є визначення суті успіху, його основних чинників та окреслення економічної освіти як важливого чинника досягнення успіху.

На сьогоднішній день, поняття успіху розглядається у вузькому і широкому значеннях. Вузьке значення зводиться до розуміння оцінки конкретного результату, досягнення важливого для особистості. У широкому розумінні під успіхом розглядають життєву успішність, яку людина досягає і переживає в ході життєдіяльності, намагаючись реалізувати власний потенціал. Успіх особистості в контексті життєдіяльності може виступати формою її самореалізації та призводить до суб’єктивної задоволеності життям. У цьому випадку, якщо особистість відчуває себе успішною, підвищується усвідомлення власної компетентності в управлінні своєю життєдіяльністю, вирішенні життєвих проблем, реалізації поставлених цілей. Іншими словами, успішна особистість усвідомлює власну самоефективність.

Залежно від сфери життєдіяльності визначають різні види успіху, зокрема життєвий, економічний, політичний, підприємницький успіх тощо. Успіх у різних сферах життєдіяльності розглядається в працях С. Барсукової, А. Согомонова, І. Суригіної. Життєвий успіх є найбільш загальним поняттям, оскільки визначає успіх у будь-якій сфері людини. Про життєвий успіх можна говорити тоді, коли людина послідовно, протягом тривалого періоду життя успішно вирішує завдання, що постають перед нею та реалізує цілу низку своїх цілей.

Життєвий успіх включає суб’єктивні та об’єктивні аспекти. З одного боку успіх є суб’єктивним оскільки включає особистісні критерії успіху чи невдачі в соціальному середовищі. З іншого боку, успіх об’єктивний, оскільки обумовлюється соціальними стереотипами успішності, прагненням бути прийнятим соціальною групою, самоствердитися в ній. Якщо за основу поділу брати спрямованість людини на себе або на зовнішнє середовище, то виділяють зовнішній та внутрішній успіх. Загалом існуючі підходи до тлумачення успіху можна звести до двох напрямків: трактування успіху як досягнення тієї позиції в ієрархії, яка відповідає очікуванням інших, навіть за умови розбіжності з особистими домаганнями та визнання успішним статусу, що оцінюється як успішний самим індивідом.

На противагу традиційному акценту уваги на матеріальних складових життєвого успіху, в літературі є свідчення і про так званий, експресіоністський тип життєвого успіху, що спрямований на максимальну самореалізацію індивіда (Д. Янкелович). У дослідженнях М. Кона [2] проаналізовано, що люди, які займають вищі позиції в соціальній стратифікації, більше цінують самовизначення для своїх дітей і самі орієнтовані на самовизначення, ніж ті, хто перебуває на нижчих соціальних сходинках.

Є. Головаха [5] пропонує інтегративну формулу життєвого успіху, що відображає взаємозв’язок актуальних і перспективних показників. Об’єктивний життєвий успіх трактується у ній як сукупність життєвих досягнень, а суб’єктивно-перспективний як готовність і здатність людини до подальшої самореалізації в різних сферах життя.

Проаналізувавши та беручи до уваги теоретичні напрацювання у вивченні успіху можна окреслити чинники, котрі, на нашу думку, найбільше визначають успіх людини. Сукупність чинників, які детермінують успіх особистості, можна умовно поділити на дві групи: чинники, що ґрунтуються на основі особистісних характеристик особистості та чинники соціального характеру.

До групи особистісних чинників слід віднести чинники індивідуально-психоло­гічного та статусного характеру. Його формують: індивідуально-психологічні характеристики; потреби та інтереси особистості; знання, навички, досвід; соціально-демографічні характеристики (стать, вік); статус особистості у суспільстві та рівень її матеріального забезпечення.

Соціальні чинники формують середовище й умови функціонування особистості, досягнення успіху. Серед соціальних чинників успіху виокремлюють: соцієтальні чинники, що відображають соціально-економічні, політичні, правові і культурологічні характеристики соціуму та особливості ринку праці; чинники групової підтримки у досягненні успіху (сім’я, друзі, знайомі); інституційні чинники, що представлені системою освіти, профорієнтації, професійної підготовки особистості тощо.

На нашу думку, не можна однозначно сказати, що один чинник визначає успіх людини більше ніж інший, оскільки всі вони по-різному впливають як на формування особистості так і на її оціночні судження щодо успіху. Їх вплив у більшості випадків є непомітним і відбувається як у процесі розвитку суспільства, так і в процесі соціалізації особистості. Проте всебічне вивчення цих чинників дає можливість зрозуміти структуру успіху особистості і прогнозувати та навіть впливати на досягнення людиною успіху в тих чи інших видах діяльності.

Серед окреслених чинників важливу роль для досягнення успіху відіграє також рівень освіти. У працях Головахи Є. І., Галюк А. Д., Сидоренко О. Л., Сивухи С. В. розглянуто важливість рівня освіти для досягнення життєвого успіху індивіда.  

Вплив освіти можна вивчати на макро – та мікрорівні. На макрорівні освіта будує фундамент, опору, створює потенціал розвитку всього суспільства. На мікрорівні освіта формує успішну стратегію життєдіяльності особистості. У процесі досягнення цілей члени суспільства можуть використовувати знання, навички, уміння для реалізації своїх планів і прагнень. Ефективність цього процесу напряму залежить від якості освіти. Вважають, що на досягнення людиною успіху в житті та в професійній діяльності значний вплив має рівень освіти, рівень професійної підготовки, знань, досвіду. Досягти успіху в умовах ринку може лише та людина, яка впевнено почуватиме себе на ринку праці та зможе долати певні перепони на шляху до поставленої мети. Саме освіта та адекватні знання дають можливість досягати успіху в житті.

З точки зору педагогічної науки успіх розглядається у процесі навчання, набуття соціального досвіду і досягається людиною за допомогою прикладених зусиль і старань. Досягнення успіху у якій-небудь діяльності завжди сприяє самоствердженню особистості, появи віри в себе, у свої здібності, у ефективному становленні в соціумі. К. Д. Ушинський розглядає розумову працю учні, успіхи й невдачі у навчанні як його духовне життя, внутрішній світ, ігнорування якого може призвести до негативних наслідків. Дитина не тільки пізнає щось, засвоює матеріал, але й переживає свою працю, виражає особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається. Тільки успіх підтримує інтерес учня до навчання. А інтерес до навчання з’являється тільки тоді, коли є бажання, що народжується від успіху в процесі оволодіння знаннями. Дитина, яка ніколи не пізнала радості праці у навчанні, не відчувала гордості від того, що перешкоди вона подолала, втрачає бажання й інтерес навчатись [1, с.281].

У сучасному суспільстві гостро постає проблема підготовки фахівців на перспек­тиву. Це пов’язано з впровадженням інформаційних, комунікативних технологій та з прискоренням технологічного розвитку. Навчальні заклади мають випускати мобільних, контактних, інноваційно спрямованих, всебічно розвинених спеціалістів, здатних швидко адаптуватися до нових умов життя, виявляти ініціативу, творчий підхід до справи та досягати успіху [6, с.348].

Освіта та професійна підготовка сьогодні виступають найважливішими важелями, що має держава для забезпечення позитивної трансформації суспільства. Основним прі­ори­тетом держави має бути оптимальне функціонування загальної освітньої системи. У дослідженнях сучасного етапу розвитку та перспектив постіндустріального суспільства трансформація освіти розглядається як найважливіший чинник у новій парадигмі соціального поступу, пов'язаний саме з вирішальною роллю інформації та знання. Освіта – це система, що забезпечує оволодіння людиною певною сукупністю загальних і специфічних, академічних і вузькопрофесійних знань. Здобуття людиною освіти передбачає оволодіння певним знаннями, наявність навичок логічного мислення, дослідження й аналізу різних явищ [3, с.107-108].

Випускник будь-якого навчального закладу повинен бути морально, психо­логічно, теоретично та практично підготовленим до життя і праці в системі ринкових відносин; чітко усвідомлювати, що його майбутній успіх буде залежати від обсягу та якості набутих знань і вмінь, обґрунтованого вибору сфери професійної діяльності, працьовитості та ініціативи, компетентності і творчості, підприємливості та діловитості.

У сучасних умовах удосконалення всіх ланок освіти пов’язане і визначається тими змінами, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, що зумовлюють необхідність постійного підвищення кожним індивідом рівня своїх загальноосвітніх, соціально-економічних, технічних, екологічних та інших знань. Економічна підготовка молоді, зокрема, шкільної молоді, передбачає вироблення чіткої уяви про наукові закономірності розвитку економіки, особливості ринкових відносин, цілеспрямоване, систематичне формування соціально-економічних знань та вміння практично використовувати їх у практичній діяльності.

Вплив системи шкільної освіти на досягнення успіху молодою людиною можна розглядати в двох площинах: перша з них – це сфера виховання, а друга – сфера набуття знань та навичок, тобто підготовка до майбутньої професійної діяльності або подальшого навчання.

Ефективність системи освіти (шкільної, вищої) оцінюють за ступенем розвитку в особистості таких психологічних якостей, як самостійність, ініціативність, прагнення до саморозвитку, та за обсягом засвоєних знань, необхідних для продовження навчання, початку професійної діяльності, досягнення успіху. Ще одна можлива площина впливу інституту освіти на успішність молодої людини – система профорієнтаційної роботи з учнями.

Проведення економічних реформ і формування нової економічної політики потребує постійного підвищення якості освіти, а саме: поглиблення знань з економіки, сутності й особливостей дії економічних законів, на основі яких формується мислення і поведінка людини в різних економічних ситуаціях. Зокрема економічного та підприємницького успіху особистості значною мірою обумовлене наявністю економічної освіти та соціально-економічних знань.

Особисту готовність особистості, зокрема учнів, до економічної діяльності Н. А. Побірченко [4, с.11] пропонує визначати за такими показниками: 1) економіка мислення та поведінки (знання конкретного соціально-економічного середовища та співставлення його з вимогами професійної діяльності, з власними інтелектуальними можливостями); 2) рівень мотивації досягнень та успішності в навчанні; 3) здатність до прийняття рішень у ситуації вибору; 4) рівень володіння способами самопізнання та саморозвитку; 5) вміння вчитись в умовах сумісної діяльності.

У разі підготування молодих людей необхідно передбачити формування соціально-економічних та професійних знань з метою осмислення економічних понять, категорій, законів; розвиток у них інтересу до економічних питань і подій та професійної потреби в постійному оновленні соціально-еконо­мічних знань; формування сучасного економічного мислення. Ринкове економічне мислення включає в себе готовність до вільного, самостійного, відповідального подолання економічних труднощів. Саме заклади освіти повинні надати молодій людині елементарні соціально-економічні знання, оскільки ринкові відносини потребують їх від людини.

Людина може не мати якоїсь спеціальної освіти, але вона повинна щодня вирішувати свої економічні проблеми та долати труднощі. Економічна освіта та просвіта мають дати змогу людині більш вільно орієнтуватися в сучасному світі, в тих економічних питаннях, з якими вона буде стикатися не тільки на робочому місці, але і у повсякденному житті.

Мета вивчення економічних дисциплін в освітніх навчальних закладах – це формування в молодих людей глибокого розуміння явищ, процесів, відносин в економічній системі, а також засобів і способів розв’язання економічних проблем.

Економічну освіту передбачено у всіх освітніх стандартах, прийнятих останніми роками. Сучасний фахівець без солідних соціально-економічних знань не може відчувати себе повноцінним. Економічна освіта виконує соціальну функцію, пов’язану з формуванням і розвитком людини та виступає чинником досягнення успіху. Розвиток людини в широкому значенні включає соціалізацію особистості як процесу підготовки до певного стилю життя і роботи, який відбувається паралельно з процесом пізнання.

Узагальнюючи результати теоретико-методологічного вивчення успіху можемо говорити про те, що успіх людини значною мірою визначається рівнем її освіти та обсягом знань. Зокрема в сучасних соціально-економічних умовах досягнення економічного та професійного успіху людиною залежить здебільшого від економічної освіта та рівня соціально-економічних знань особистості.

Література

1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. –  К.: Либідь, 1997. –  376 с.

2. Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание –  М.: Политиздат, 1994. –  475 с.

3. Кушерець В. І. Знання як стратегічний ресурс суспільних трансформацій –  К.: Знання України, 2002. –  248 с.

4. Побірченко Н. А. Підготовка учнівської молоді до ринкової економіки. Наук. посіб. – К., 1994. –  124  с.

5. Психология жизненного успеха. Опыт социально-психологического анализа преодоления критических ситуаций, за ред. Л. В. Сохань, Е. И. Головахи, Р. А. Ануфриева, О. Н. Балакиревои. – К., 1995. – 250с.

6. Федоренко Н. Роль освіти у формуванні нової генерації молодих фахівців // Соціальні виміри суспільства. Зб. наукових праць. Вип. 6. –  К.: Інститут соціології НАН України, 2003. –  С. 348-356.