Право і безпека - Науковий журнал (Головко О.М.)

Третьякова м. в. механизм реализации прав и свобод субъектов криминально-процессуальной деятельности.

 

 Рассмотрены теоретические вопросы сущности механизма реализации прав и свобод субъектов криминально-процессуальной деятельности как одного из этапов обеспечения прав и свобод человека в криминальном процессе Украины.

***

TRETYAKOVA М.V. THE MECHANISM OF REALIZATION OF RIGHTS AND FREEDOMS OF SUBJECTS OF CRIMINAL PROCEDURE ACTIVITY. The theoretical questions of essence of mechanism of realization of rights and freedoms of subjects of criminal procedure activity as one of stages of providing of rights and freedoms of man in the criminal process of Ukraine are considered.

 

УДК 343.95

В. О. КАЛАШНІК

Київський національний університет внутрішніх справ

 

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУЛІГАНСТВА

Досліджуються характерні ознаки, причини і умови, що сприяють вчиненню хуліганства.

Надійшла до редколегії 26.05.2008

 

 

Хуліганство є одним із найпоширеніших злочинів. Саме тому вбачається необхідним аналіз характерних ознак, причин і умов, що сприяють їх вчиненню.

Загальновідомим є факт, що значна кількість хуліганств вчиняються у стані алкогольного сп’яніння: за офіційними статистичними даними – приблизно 42\%, за результатами вивчення кримінальних справ – 47,4\%. Працівники ОВС вважають, що таких випадків насправді більше – понад 70\%, адже наркологічне обстеження щодо стану алкогольного сп’яніння (наркотичного збудження) проводиться лише у явно виражених випадках. Якщо правопорушник просто під «легким кайфом», то це розцінюється як своєрідна соціокультурна норма, і відповідним чином не фіксується (Це показує авторський аналіз кримінальних справ за ст.296                 КК України (Хуліганство).

Вживання алкогольних напоїв, на нашу думку, є саме умовою, а не причиною в механізмі вчинення злочину, алкоголь не створює криміногенної ситуації, а лише слугує каталізатором того, що вже наявне. Як свідчить проведене нами вивчення кримінальних справ, підтверджена інформація про наявність у злочинців-хуліганів психічних аномалій у них практично відсутня: будь-яка інформація відсутня взагалі – 84,1\%, найближче оточення вказує на певну неадекватність у поведінці (надмірну дратівливість, конфліктність, агресивність тощо) – 10,8\%, наявні ознаки інтелектуальної недорозвиненості або ж соціальної чи педагогічної занедбаності – 3,5\%. Лише 1,6\% до вчинення злочину перебували на обліку у зв’язку з психічними захворюваннями. При опитуванні ж багато працівників ОВС схиляються до думки, що психічні аномалії впливають на вчинення хуліганства: значною мірою –  46\%, впливають так само, як і при вчиненні інших насильницьких злочинів – 20\%. Тільки 8\% категорично відкидають такий зв’язок. Неспівпадіння між результатами вивчення кримінальних справ та реальним станом речей вони пояснюють тим, що процедура розслідування хуліганства спрощена, судово-психіатричні та судово-психологічні експертизи у зв’язку з цим проводяться рідко. Як правило, за наявності «ненормальності» в поведінці підозрюваного, що встановлюється ними візуально чи констатується зі слів процесуальних осіб, надсилається відповідний запит, і далі цього справа не йде.

Зазначимо, що судово-психологічна експертиза стосовно осіб, які вчинили хуліганство, не призначалася взагалі. Традиційно слідчі та суд орієнтовані на комплексну психолого-психіатричну експертизу (7,6\%), що дозволяє вирішити як психіатричні завдання (підтвердити раніше встановлений діагноз – 1,6\%, встановити ознаки зловживання алкоголем –  3,6\%), так і суто психологічні (встановити особливості особи – 5,2\%, визначити психологічний мотив вчинення злочину –  7,6\%).

В науковій літературі є дані, що з числа осіб, які мають аномалії психічного розвитку, 25\% становлять ті, котрі вчиняють поєднане з насильством хуліганство, причому це особи переважно молодіжного віку: 18-24 роки – 28\%, 25-29 років – 32\%. Зазначається, що особливою ознакою сучасного хуліганства осіб із психічними аномаліями є його переважно ситуативний характер: понад 58,3\% вказаних злочинів вчиняються на ґрунті немотивованої неприязні, що виникла на підставі психічних аномалій. Ці злочини відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки часто призводять до тяжких наслідків для потерпілих.

Динаміка захворюваності населення України на психічні розлади у межах осудності (за винятком наркологічних захворювань) є негативною: за останні 10 років вона зросла на 2,8\% і склала в 2006 р. 285,8 на 100 тис. населення (в 1996 р. такий показник складав 248 осіб). У структурі захворюваності переважають психічні аномалії межового характеру (71,1\%), але зростає й кількість різних форм розумової відсталості (+21\%). Одночасно збільшується кількість поведінкових розладів внаслідок вживання наркотичних речовин (в 3,2 рази), у 1,6 рази зросла кількість токсикоманій. Загальна кількість злочинів, вчинених особами з діагнозом «наркоманія» з 1990 р. по 2006 р. збільшилася у 13,2 рази, причому алкоголіками вчиняється 53,3\% вбивств, 30\% заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та 38\% хуліганств .

Отже, можна стверджувати, що вплив психічних аномалій на хуліганство можливий у чотирьох основних напрямах:  1) у формуванні особи злочинця, тобто в особливостях сприйняття та оцінки ним злочинної ситуації, мотивації злочинної поведінки; 2) в особливостях вчинення злочину, переважно через наявність специфічних для цієї категорії осіб емоційно-вольових порушень, особливостей мислення, а також у засобах та способах реалізації злочинного наміру; 3) у поведінці злочинця після вчинення злочину; 4) у поведінці засуджених за вчинення вказаних злочинів, перебігу процесів їх ресоціалізації та перевиховання.

Останнє особливо важливо, оскільки середня частота психічних відхилень у засуджених («психопатологічний індекс») в кінці ХХ ст. сягав 68\%, різні форми психопатій –  у 31\%, олігофренія виявлена у 37\%, а у засуджених за вчинення насильницьких злочинів відповідні показники були ще вищі і мали тенденцію до збільшення. Багато олігофренів і серед хуліганів (9,5\%), оскільки через розумову відсталість вони легко втягуються в кримінальне середовище

З урахуванням одержаних нами результатів та опираючись на наявні кримінологічні дослідження, можна виділити три основні типи хуліганів.

До першого з них належать особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю. Йдеться про тих, хто орієнтований на поведінку, небезпечну для життя і здоров’я інших людей. Їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильницьких засобів вирішення конфліктів. Посягання на життя чи здоров’я людини є для них ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки в різних ситуаціях. Такий стереотип поведінки –  результат глибокої деформації їхньої особи, специфічний продукт егоцентричної орієнтації.

До другого типу належать злочинці, що характеризуються в цілому негативно, припускалися й раніше різних правопорушень, але спрямованість яких на вчинення посягань проти особи явно не виражена. Насильницький злочин виступає як засіб досягнення певних особистих цінностей, в ім’я яких приносяться в жертву блага іншої людини. Цей тип можна назвати «проміжним».

Третій – це так звані ситуаційні або випадкові злочинці, тобто ті, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально, а саме посягання вчинили під впливом несприятливої життєвої ситуації. У їх поведінці відсутні ознаки, властиві представникам двох попередніх типів. Вони застосовують насильство як реакцію на ситуацію, що сприймається ними як гостроконфліктна.

Згідно з матеріалами кримінальних справ, найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6\%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень середньої тяжкості і тяжких (18,1\%). Воно може також проявлятися в дебошах, скандалах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, приставанні до громадян (в сумі – 21,1\%); в процесі бійки чи таємно (в сумі 17,2\%) хулігани пошкоджують державне, муніципальне та особисте майно громадян.

Оскільки хуліганство –  злочин проти громадського порядку, то й місцем його вчинення були громадські місця: вулиця (27,5\%), парки, сквери та площі (23,0\%), заклади відпочинку (15,2\%), заклади громадського харчування (13,2\%), а також місця громадського користування (9,3\%). Незначна кількість хуліганств вчинена в побуті –  в квартирах, на присадибних та дачних ділянках (4,4\%). При цьому слід враховувати, що певна кількість «вуличних» хуліганств насправді розпочинається «під дахом», а після втручання присутніх продовжується в іншому місці.

Хуліганство –  «вечірній» злочин. Лише в поодиноких випадках воно відбувається в першій половині дня (1,5\%) та вночі (5,9\%). При цьому ми не виключаємо, що остання цифра дещо занижена: надто запізнілі потерпілі часто також поводяться далеко не бездоганно, тому й повідомляти про вчинений проти них злочин не прагнуть. «Пік» хуліганства приходиться на 22-24 год. (43,6\%), коли фізичний та емоційний стан потенційних правопорушників досягає необхідної кондиції; значна частка хуліганств вчиняється в проміжок 19-22 год. (37,7\%). Друга половина дня проходить досить спокійно, в цей час хуліганство вчиняється, як правило, в вихідні та святкові дня.

Працівники міліції зазначають, що хуліганство має й сезонні коливання: найбільша кількість цих злочинів припадає на вересень-жовтень та березень-квітень; найменша –  на грудень-січень та червень-серпень. Це цілком зрозуміло з огляду на сприятливість погодних умов та наявність у громадян вільного часу.

Хуліганські дії майже завжди починаються без попередньої домовленості (91,7\%), отже – і без попередньої підготовки, під впливом конкретної ситуації або внаслідок внутрішніх спонукань, які керують правопорушником. Лише в деяких випадках знаходимо ознаки попередньої підготовки (8,3\%), але такі підготовчі дії мають примітивний характер і здебільшого просто підбираються на місці вчинення злочину: палиці, каміння, штахети тощо.

Як правило, хулігани не переймаються приховуванням слідів злочину: в 82,8\% він здійснювався в присутності громадян, а якщо очевидців і не було, то це визначалося лише специфікою ситуації, а не завдяки утаємниченню. Спроби приховання слідів злочину були наявні в 5,9\% випадків, і полягали вони в прихованні знарядь злочину та залякуванні або підкупі потерпілих. Ця обставина має важливе значення, оскільки полегшує процес розслідування і встановлення обставин, що сприяли хуліганському вчинку.

Між тим, дані офіційної статистики свідчать про неоптимальне співвідношення між кількістю підозрюваних та засуджених осіб (див. табл.).

Так, у 2000-2006 рр. обвинувальні висновки за кримінальними справами склали 55,81–72,97\%, для хуліганства цей показник становить 50,8–65,74\%. Питома вага засуджених за хуліганство, починаючи з 2001 р., завжди була меншою, аніж засуджених загалом: різниця складала від 7,23\% до 15,7\%.

Якщо говорити про окремі категорії осіб, засуджених за хуліганство, то лише для тих, хто вже мав судимість, цей показник в деякі роки був переважно додатнім: його динаміка знаходиться у межах від (-21,12\%) до (+15,43 \%). Для неповнолітніх питома вага засуджених за хуліганство завжди була менша, ніж загальна: від (-19,7\%) до (-1,61\%); для жінок показник динаміки коливався від (-27,08\%) до (-15,77\%).

 

 

Таблиця

Співвідношення між кількістю підозрюваних та засуджених осіб в Україні

 

 

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Підозрюваних

186686

340421

339530

337908

330067

316995

316434

Засуджених

104199

212915

242124

237790

232958

222239

230903

 

55,81\%

62,54\%

71,31\%

70,37\%

70,58\%

70,11\%

72,97\%

Хуліганство

 

 

 

 

 

 

 

Підозрюваних

14415

30637

32682

34546

28077

23687

20217

Засуджених

8065

15563

18174

18922

17167

14501

13291

\% від підозр.

55,95\%

50,8\%

55,61\%

54,77\%

61,14\%

61,22\%

65,74\%

 

+0,14

-11,74

-15,7

-15,6

-9,44

-8,89

-7,23

З них жінок

 

 

 

 

 

 

 

Підозрюваних

494

2436

2735

3021

2395

1790

1535

Засуджених

164

938

1155

1283

1277

932

878

\% від підозр.

33,2\%

38,51\%

42,23\%

46,47\%

53,32\%

52,07\%

57,2\%

 

-22,61

-24,03

-27,08

-23,9

-17,26

-18,04

-15,77

З них р/с

 

 

 

 

 

 

 

Підозрюваних

2955

2986

3112

3261

2603

2300

1836

Засуджених

1784

1334

1562

1835

2045

1895

1623

\% від підозр.

60,37\%

44,68\%

50,19\%

56,27\%

78,56\%

82,39\%

88,4\%

 

+4,92

-17,86

-21,12

-14,1

+7,98

+12,28

+15,43

З них н/л

 

 

 

 

 

 

 

Підозрюваних

2352

2879

2996

2909

2619

2398

2067

Засуджених

1068

1302

1538

1703

1681

1546

1475

\% від підозр.

45,41\%

45,22\%

51,34\%

58,54\%

64,18\%

64,47\%

71,36\%

 

-10,4

-17,32

-19,97

-11,83

-5,78

-5,64

-1,61

 

 

Причини такого становища не досліджувалися, вони становлять собою окрему проблему і можуть знаходитися в різних площинах: притаманному хуліганству надто малому обсязі матеріальних доказів, недосконалості криміналістичної методики його розслідування, невмінню чи небажанню знаходити й фіксувати ідеальні сліди, ставленню до хуліганства як до «несерйозного» злочину, лібералізації карно-кримінальної політики та ін.

Результати вивчення кримінальних справ підтверджують положення, що хуліганство –  злочин із формальним складом, який може бути вчинений лише з прямим умислом (100\%). У двох випадках в обвинувальному висновку йдеться й про необережність –  стосовно злочину згідно з ч. 1 ст. 119 КК України.

Винний бажає грубого порушення громадського порядку і свідомо його допускає, розпочинаючи хуліганські дії. Те, що він поводиться саме так, і не інакше, під впливом ситуації (наприклад, віктимної поведінки потерпілого) чи перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, а також будь-яких інших несприятливих обставин, на форму і вид умислу впливати не може.

Не впливає на нього і ступінь визнання вини, яку, до речі, визнають далеко не всі обвинувачувані: «визнав частково» – 23,5\%, «не визнав взагалі» – 10,4\%. За наявності достатньої сукупності доказів визнання вини не є обов’язковим і, теоретично, не обтяжує покарання, хоча поведінка в процесі судового розгляду кримінальної справи, звичайно, має значення.

Серед обставин, які обтяжують покарання при вчиненні хуліганства, в обвинувальних висновках фігурують: п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України –  вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (47,4\%); п. 1 ч. 1 ст. 67 –  вчинення злочину повторно (10,0\%). Інші пункти ч. 1 ст. 67 КК якщо й наявні, то цілком поглинаються диспозицією ст. 296 КК, а саме: вчинення злочину групою осіб, вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку. Два випадки хуліганства стосовно громадян –  представників іншої раси, відповідної оцінки не одержали, оскільки ознак расової ворожнечі у поведінці та діях обвинувачених не вбачалися.

Серед обставин, які пом’якшують покарання, судами визначені: п. 3 ч. 1 ст. 66 КК –  неповнолітній вік (9,2\%); п. 1 ч. 1 ст. 66 КК щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину (20,7\% ), п. 2 ч. 1 ст. 66 КК добровільне відшкодування заподіяної шкоди (20,7\%).

Мотив вчинення злочину зазначений у всіх вивчених кримінальних справах, оскільки того прямо вимагає закон: це мотив явної неповаги до суспільства. У 12,7\% вироків знайшли своє відображення неприязні стосунки між злочинцем і потерпілим, переважно це стосувалося «побутових» хуліганств.

Третій блок запитань нашої анкети стосувався характеристики віктимної поведінки потерпілого (потерпілих). Як відомо, в багатьох випадках у конкретній передкримінальній та кримінальній ситуації поведінка потерпілих відіграє вирішальну роль. Віктимологія визнає три можливих види поведінки потерпілих від злочину: соціально-позитивна, соціально-нейтральна і соціально-негативна. Остання, в свою чергу, може бути винною і невинною. Вина жертви може знаходити відображення у провокаційних діях, необережній поведінці, а також навмисному доведенні себе до безпорадного стану (наприклад, в результаті зловживання алкоголем, наркотичними засобами чи психотропними речовинами) .

Жертвою злочину може стати будь хто, але деякі особи мають на це більше «шансів» в силу певних своїх особливостей, системи поглядів, уявлень про себе і свої обов’язки, конкретної життєвої ситуації, яка склалась.

За даними нашого дослідження, через специфічність об’єкта і об’єктивної сторони хуліганства та належність його до злочинів із формальним складом, про потерпілих як фізичних осіб йдеться в 176 з 204 кримінальних справ (86,3\%). Це були як окремі громадяни, так і декілька людей, але для спрощення ми враховували їх як загальний масив. В інших випадках шкода завдавалась громадському порядку (порушення спокою, грубе приставання до громадян, дебош, скандал, пошкодження майна в громадських місцях внаслідок бійки тощо).

Потерпілі від хуліганства є достатньо різнорідною групою. Це, переважно, чоловіки (67,6\%), які до виникнення криміногенною ситуації не були знайомі між собою (44,9\%) або ж познайомилися безпосередньо перед вчиненням злочину (14,2\%). Лише 5,7\% потерпілих були добре знайомі зі злочинцем протягом тривалого часу, причому в цих випадках йдеться, як правило, про наявність родинних стосунків чи проживання по сусідству –  так зване побутове хуліганство. В 21,6\% випадків інформація про відносини між злочинцем і потерпілим в матеріалах кримінальних справ відсутня.

Віктимність потерпілого може бути зумовлена виконанням професійних обов’язків (10,2\%) –  до цієї категорії належать продавці магазинів, офіціанти кафе та барів, касири, прибиральники тощо, тобто всі ті, хто представляють види діяльності, пов’язані з обслуговуванням клієнтів та підтриманням порядку в приміщеннях чи на вулицях. Хуліганство є «безадресним» злочином, воно може бути спрямоване на будь-яку особу без того, щоб в її поведінці були наявні певні хиби. Для хулігана важливо, щоб існував об’єкт для його вербальної чи фізичної агресії, поведінка якого може бути цілком соціально позитивною чи нейтральною, тут має значення лише ситуативне внутрішнє спонукання.

В 46,0\% випадків у поведінці потерпілого будь-які ознаки віктимності були відсутні: вони поводилися належним чином і стали випадковими жертвами хуліганства.

Але слід зазначити, що приблизно стільки ж потерпілих (43,8\%) своїми діями фактично провокували неправомірну поведінку, жертва­ми якої потім самі й ставали: перебували в стані алко­гольного сп’яніння, демонстрували не­адекватні ситуації поведінкові прояви (грубість, агресивність, конфліктність тощо). До цієї ж категорії потерпілих ми віднесли тих, хто в пізній час в безлюдному місце здійснював спроби припинити бешкетницьку поведінку груп молодих людей у стані алкогольного сп’яніння. Їх вимоги, найшвидше, були цілком правильними, але сили сторін –  надто нерівними.

Узагальнення одержаних результатів дозволяє говорити про певну систему кримінологічних детермінант хуліганства. Відомо, що детермінація вчинків зводиться, в кінцевому підсумку, до взаємодії особи і оточуючого середовища. Саме в цих двох площинах і треба вести пошук специфіки чинників хуліганства. Вивчаючи особливості особи злочинців, ми встановлюємо ті риси (або комплекс ознак), що дозволяють зробити висновки про ті чи інші дефекти цієї особи, характер рушійних мотивів поведінки, зміну особистих якостей через негативний чи позитивний вплив тощо. Узагальнюючи ці дані, ми дістаємо відповідь на питання про конкретні групи ознак особи, що лежать в основі суб’єктивних детермінант хуліганства:

1) негативний вплив мікросередовища;

2) вживання алкоголю та наркотичних засобів;

3) схильність до насильницького варіанту розв’язання конфліктів. Як правило, конфліктні ситуації виникають раптово, причому значну роль тут відіграє поведінка потерпілого, яка слугує віктимогенним фактором. Тому й умисел на вчинення злочину з’являється, як правило, в процесі розвитку самої конфліктної ситуації, злочини попередньо не готуються, а знаряддями їх вчинення часто стають предмети, що випадково потрапили під руку (41\%), мисливські рушниці (11–13\%) і холодна зброя (12–13\%);

5) криміналізація найближчого оточення особи, що виражається у:

– збільшенні кількості раніше судимих, а також і осіб, які не навчаються і не працюють;

– зростанні питомої ваги злочинців, які негативно характеризуються за місцем проживання;

– зростанні числа умовно засуджених і умовно звільнених;

– збільшенні кількості осіб, визнаних судами неосудними у зв’язку зі вчиненням суспільно небезпечних діянь проти життя і здоров’я громадян;

6) недостатній контроль за засудженими в місцях позбавлення волі. В структурі пенітенціарних злочинів хуліганські посягання посідають чільне місце. Більшість цих злочинів скоюються на грунті взаємних образ, чвар між групами засуджених, що формуються за ознаками земляцтва;

7) недоліки у здійсненні профілактики хуліганства:

– в аналітичних працях відсутня чітко визначена спрямованість на виявлення якісних процесів, що визначають детермінанти, стан і тенденції розвитку злочину; не вивчаються соціальні, медичні й психологічні аспекти проблеми; недостатньо використовуються можливості науково-дослідних установ і навчальних закладів системи МВС України;

– у процесі планування діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики цих злочинів не враховуються належною мірою можливості всіх служб, не забезпечується концентрація їх зусиль на вирішенні головних завдань;