Право і безпека - Науковий журнал (Головко О.М.)

Дундич л. в. типовые модели механизма краж грузов на железнодорожном транспорте, совершаемые организованными группами.

 Статья посвящена анализу основных элементов типовой модели механизма краж грузов на железнодорожном транспорте, совершенных организованными группами, и использованию этих знаний при расследовании соответствующих преступлений.

***

DUNDYCH L.V. TYPICAL MODELS OF THE MECHANISM OF THEFTS OF CARGOES ON THE RAILWAY TRANSPORTATION WHICH ARE MADE BY THE ORGANIZED GROUPS. The article is devoted to the analysis of the main elements of a typical model of loads theft mechanism on rail transport, commited by organized groups, and to the use of these knowledge during investigation of such crimes.

УДК 343.9

М. В. ТРЕТЬЯКОВА

Харківський Національний університет внутрішніх справ

 

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ТА СВОБОД СУБ’ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті розглянуто теоретичні питання сутності механізму реалізації прав та свобод суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності як одного з етапів забезпечення прав та свобод людини в кримінальному процесі України.

Надійшла до редколегії 25.01.2008

 

 

Сучасні правові тенденції пов’язані з визнанням на державному рівні необхідності дотримання й забезпечення прав і свобод людини. Основними напрямками державної політики України в галузі прав людини є створення належних умов і процедур для повної та безперешкодної реалізації кожною особою своїх прав і законних інтересів [1]. У зв’язку з цим необхідні дослідження щодо забезпечення прав і свобод людини, а також елементів і механізму його реалізації.

Окремі аспекти механізму реалізації прав суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності розглядалися в роботах відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, Ю. М. Грошевого, П. А. Лупинської, Т. В. Омельченко, О. Ф. Скакун, Ю. П. Яновича та ін. Проте проблема забезпечення прав і свобод суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, вдосконалення механізму його реалізації на сучасному етапі розбудови правової держави набула особливої актуальності. Тому метою цієї статті є розгляд теоретичних питань реалізації прав і свобод суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, а також її механізму як одного з етапів забезпечення прав та свобод людини в кримінальному процесі України.

У тлумачних словниках сучасної української мови поняття «реалізувати» трактується як «здійснювати, робити реальним, втілювати що-небудь у життя» [2, с.1018]. В науці «реалізація прав людини» визначається як складний процес, спрямований на втілення в життя самою особою закріплених у чинному законодавстві України норм права, можливостей для задоволення особистих і суспільних потреб та інтересів, а також діяльність органів, підприємств, установ, організацій щодо створення умов для ефективного здійснення людиною її прав, їх охорона й захист від протиправних посягань та дії компетентних суб’єктів задля відновлення порушених прав людини і громадянина [3, с.87-95].

Реалізація прав суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності є одним з етапів процесу забезпечення прав та свобод людини в кримінальному судочинстві України й залежить від багатьох обставин та умов. До них числа, зокрема, можна віднести: по-перше, знання суб’єктом своїх процесуальних повноважень; по-друге, бажання суб’єкта здійснити свої права; по-третє, здійснення конкретних процесуальних дій, дозволених кримінально-процесуальним законом для певного суб’єкта й у відповідній процесуальній формі та ін.

У кримінальному судочинстві свої права людина може реалізувати, як правило, лише через дії відповідних посадових осіб. При цьому істотною гарантією кримінально-процесуальних прав одних суб’єктів правовідносин є безумовне виконання кореспондуючих обов’язків іншими учасниками правовідносин. У даному випадку мова йде про правовідносини у вигляді так званого «важеля», де правам однієї сторони відповідають зобов’язання іншої і навпаки. Це означає, що органи державної влади та їх посадові особи гарантують усіма юридичними засобами виконання прав людини та мають право вимагати від неї виконання законів країни та встановлювати заходи юридичної відповідальності за невиконання своїх обов’язків. У свою чергу, людина має право вимагати від органів державної влади та їх посадових осіб забезпечення реалізації своїх прав і звертатися за допомогою для їх відновлення. Поряд із цим, за порушення встановлених заборон людина несе юридичну відповідальність. Таким чином стає зрозумілим те велике значення, яке мають обов’язки посадових осіб для справжньої реалізації процесуальних прав людини. Чим послідовніше, ширше й конкретніше виражені в законі обов’язки особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора у справах охорони прав та свобод осіб, що беруть участь у кримінальній справі, тим ретельніше ці права та свободи гарантуються.

Слід відзначити, що оскільки кримінально-процесуальна діяльність існує тільки у вигляді правовідносин, це означає, що реалізація суб’єктивного права здійснюється також у формі правовідносин. Права та обов’язки суб’єктів –  це внутрішня форма правовідносин, оскільки завдяки їм створюються конкретні зв’язки між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності й тим самим безпосередньо здійснюється ця діяльність. Зовнішньою ж формою правовідносин виступає встановлена законом послідовність окремих процесуальних дій, а також провадження по справі в цілому (процесуальна форма) кримінального процесу [4, с.34]. Права та обов’язки суб’єкта процесу складають основу його процесуально-правового статусу. Потреба в законодавчій регламентації правового статусу всіх учасників процесу дозволяє сьогодні орієнтувати законодавця на зміцнення правового становища особи, що бере участь у кримінальному процесі. Право тут виступає необхідним засобом закріплення та вираження свободи особи. Тому правовий статус особи включає весь комплекс правових можливостей, зокрема, процесуальні права й обов’язки, законні інтереси, особисті свободи.

У науковій літературі поняття кримінально-процесуальних відносин у цілому істотно не відрізняються, однак, при цьому більшість авторів відзначають наявність у будь-якому правовідношенні кореспондуючих кримінально-процесуальних прав та            обов’язків. Так, В. П. Бож’єв визначає кримінально-процесуальні відносини як «конкретні зв’язки між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються наявністю суб’єктивних кримінально-процесуальних прав та обов’язків, і які виникають на основі закону [5, с.76]. В. Г. Даєв уважає, що кримінально-процесуальні відносини –  це «врегульовані нормами кримінально-процесуального права суспільні відносини, учасники (суб’єкти) яких у ході порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ виступають  носіями процесуальних прав та обов’язків» [6, с.16].

Як слушно зазначив І. В. Тирічев, що кримінально-процесуальні відносини виникають, розвиваються, змінюються й припиняються в нерозривному зв’язку з кримінально-процесуальною діяльністю. Задачі кримінально-процесуальної діяльності обумовлюють те, що для кримінально-процесуального права характерний так званий авторитарний метод правового регулювання, сутність якого полягає в тому, що одним із суб’єктів завжди виступає орган державної влади, наділений владними повноваженнями [7, с.22]. Тут важливо підкреслити, що, хоча правовідносини в кримінальному процесі характеризуються як владовідносини, то на органи державної влади, які здійснюють провадження у справі, накладено обов’язок роз’яснити іншим учасникам процесу їх права й забезпечити можливість їх здійснення. Тому процесуальні дії та рішення суду, прокурора, слідчого й органу дізнання виступають не тільки засобом виконання їх обов’язків із розкриття злочину, викриття винних та їх покарання, але й засобам забезпечення прав, свобод і законних інтересів учасників процесу. Наприклад, застосовуючи своє право подати заяву про вчинений злочин, особа вступає у відповідні правовідносини з державним органом, а останній зобов’язаний прийняти заяву, пояснити заявнику відповідальність за свідомо неправдивий донос і за наявності в заяві, що надійшла, достатніх даних, які вказують на ознаки злочину, порушити кримінальну справу. Також, якщо слідчий виніс постанову про притягнення особи як обвинуваченого, він зобов’язаний у встановленому законом порядку пред’явити обвинуваченому дану постанову, роз’яснити сутність пред’яв­леного обвинувачення та права обвинуваченого на досудовому слідстві, забезпечити участь захисника й реалізацію інших прав обвинуваченого.

Отже, кримінально-процесуальні відносини –  це суспільні відносини, які врегульовані нормами кримінально-процесуального права, що виникають, розвиваються, змінюються та припиняються в кримінальному судочинстві.

З’ясування сутності реалізації прав та свобод людини неможливе без визначення її механізму, який дозволяє: а) охопити всі правові явища реалізації прав людини та громадянина; б) визнати реалізацію прав і свобод людини динамічно розвиненою системою; в) з’ясувати структуру, послідовне розташування, взаємозв’язок і взаємодію елементів та стадій реалізації; г) з’ясувати їхні специфічні функції; д) швидко вдосконалювати процедуру та порядок реалізації прав і свобод людини.

Механізм реалізації, як слушно зазначає О. Ф. Скакун, –  це засоби, які здатні створити умови для реалізації прав та свобод людини [8, с.206].

Ю. П. Янович вважає, що «механізм реалізації суб’єктивних прав є частиною механізму правового регулювання і являє собою взяту в єдності систему правових засобів, у результаті взаємодії яких соціальні блага, що містяться в правах особистості, переводяться в реальні суспільні відносини» [9, с.105]. У цьому визначенні акцент зроблено на соціальну спрямованість механізму реалізації суб’єктивних прав, тобто підкреслюється передбачена законом можливість індивіда одержувати соціальні блага, вступаючи в суспільні відносини.

Можна погодитися із думкою Т. В. Омельченка, що механізм реалізації суб’єк­тивних процесуальних прав слід уважати елементом загальнодержавного механізму забезпечення прав і свобод людини, який виражений системою правових засобів, що гарантують певним суб’єктам їх активну участь у кримінальному судочинстві з метою здійснення, захисту та відновлення порушених суб’єктивних прав у встановленій процесуальній формі [10, с.70]. Як будь-який механізм, він є високоорганізованою системою, що має свою структуру. В юридичній літературі «система» визначається як «об’єкт, функціонування якого ... забезпечується сукупністю елементів, що його становлять, які знаходяться в доцільних відносинах один з одним». Елемент –  це «внутрішня вихідна одиниця, функціональна частина системи, власна будова якої не розглядається, а враховуються лише її властивості, необхідні для побудови і функціонування системи» [11, с.27]. У свою чергу, під структурою прийнято розуміти закон зв’язку елементів конкретного об’єкта, явища або процесу, єдність яких із необхідною закономірністю обумовлює їх внутрішню організацію та якісну визначеність [12, с.3].

Так, елементами механізму реалізації суб’єктивного процесуального права особи треба вважати: 1) кримінально-процесуальну форму; 2) процесуальну активність особи, юридичну сутність якої складають: а) право на свої активні дії; б) право вимоги; в) домагання; 3) кримінально-процесуальні правовідносини; 4) процесуальні процедури реалізації конкретних суб’єктивних прав у межах правовідносин.

Також слід зазначити, що у будь-якій складній і такій, що постійно розвивається, системі виникає значна кількість найрізноманітніших зв’язків між її елементами. Якщо ці зв’язки не будуть певним чином упорядковані, тобто не здійснюватимуться за певними правилами, закономірностями, законами тощо, система не зможе не тільки ефективно функціонувати й розвиватися, але й досить швидко перестане існувати як єдине ціле.

Таким чином, вищевказане дає змогу зробити висновок, що реалізація прав та свобод суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності –  це цілеспрямований послідовний процес, наслідком якого є безперешкодне здійснення людиною наданих їй державою процесуальних прав та свобод. Даний процес повинен постійно удосконалюватися з метою: досягнення завдань кримінального судочинства, зокрема, для охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь; швидкого і повного розкриття злочинів; забезпечення правильного застосування закону, щоб жодна невинна особа не була покарана.

 

Література

1. Постанова Верховної Ради України «Про засади державної політики України в галузі прав людини» від 17.06.1999 р., № 757-XIV // ВВР України. –  1999. –  № 35. –  Ст. 303.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. –  К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. –  1140 с.

3. Хальота А. І. Забезпечення реалізації органами внутрішніх справ конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. –  2001. –  № 3. –  С. 87–95.

4. Уголовный процесс /Под ред. проф. П. А. Лупинской. –  М.: Юристь, 1995. –  544 с.

5. Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения. –  М.: Юридическая литература, 1975. –  176 с.

6. Советский уголовный процесс /Алексеев Н. С., Бастрыкин А. И., Даев В. Г. и др. / Под ред. Н. С. Алексеева, В. З. Лукашевича. –  Л.:Издательство Ленинградского университета, 1989. –  472 с.

7. Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. Л. М. Карнеевой, П. А. Лупинской, И. В. Тыричева. – М., 1980. –  М.: Юрид. лит., 1980. –  568 с.

8. Скакун О. Ф. Теория государства и права. –  Х.: Консум; Университет внутр. дел., 2000. –  704 с.

9. Янович Ю. П. Проблемы совершенствования процессуального статуса подозреваемого и обвиняемого: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Украинская юридическая академия. –  Х., 1992. –  222 с.

10. Омельченко Т. В. Конституційне право особи на правову допомогу і його реалізація на досудових стадіях кримінального процесу: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. Ун-т внутр. справ. –  Х., 2004. –  212 с.

11. Протасов В. Н. Правоотношение как система. –  М.: Юридическая литература, 1991. –  142 с.

12. Зеленецкий В. С. Количественный подход к характеристике структурных элементов Особенной части Уголовного кодекса Украины. –  Х: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2001. –  28 с.