Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США - Навчальний посібник (Молдован А. В.)

3.1. украЇна

3.1.1. Порушення кримінальної справи

1.  Суть  і  значення   порушення   кримінальної  справи.

2. Органи та особи, які мають право порушити кримінальну  справу. 3. Приводи і підстави до порушен- ня кримінальної справи. 4. Перевірка заяв і повідомлень про злочин. 5. Обставини, що виключають проваджен- ня в кримінальній справі. 6. Процесуальний  порядок по- рушення кримінальної справи.

1. Суть і значення порушення кримінальної справи. По- рушення  кримінальної справи  — це перша стадія  процесу.  Її суть полягає  в тому, що правоохоронні органи, встановивши, що в події, яка стала їм відомою, наявні ознаки злочину, прий- мають рішення розпочати  кримінальну справу.

Значення цієї стадії полягає в тому, що своєчасно поруше- на кримінальна справа сприяє зміцненню правопорядку, вихо- вує у громадян повагу до закону.

2. Органи  та особи, які мають  право  порушити  криміна- льну справу: 1) слідчі; 2) прокурори;  3) начальники слідчих відділів і управлінь; 4) органи дізнання; 5) судді.

3. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи

(ст. 94 КПК).

Приводи — це встановлені  законом джерела, з яких право- охоронним  органам стає відомо про злочин. Такими  привода- ми є :

1) заяви або повідомлення фізичних  і юридичних осіб. Во- ни можуть бути як усними,  так і письмовими. У випадку  по- дачі усної заяви  складається протокол  усної заяви. Протокол підписується особами, яка подала заяву і яка оформила прото- кол;

2)   повідомлення представників влади, громадськості  або окремих  громадян,  які затримали підозрювану  особу на місці вчинення  злочину або з поличним;

3) явка з повинною  — це особисте, добровільне  письмове чи  усне  повідомлення  заявником  правоохоронним органам про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє  виявлення правоохоронними органами ознак злочину.

Підстави  — це достатні дані, які вказують на наявність  оз- нак злочину.

4. Перевірка заяв  і повідомлень про злочин (ст. 97 КПК). При необхідності  перевірити  заяву або повідомлення про злочин така перевірка здійснюється правоохоронними органа- ми у строк  не більше  десяти  днів. Проводиться огляд  місця події,  опитуються  громадяни,  беруться  пояснення, можливе

проведення відомчої ревізії, відеоB та фотозйомки.

Для перевірки  заяви можуть проводитися оператив- ноBрозшукові заходи. Проведення таких заходів можливе з дозволу суду за погодженим  з прокурором  поданням  керівни- ка відповідного  оперативного  підрозділу  або його заступни- ком.

5. Обставини, що виключають провадження у кримі- нальній справі:

1)   відсутність події злочину;

2) відсутність в діянні складу злочину;

3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене  діяння,  а також у зв’язку з помилуван- ням окремих осіб;

4) щодо особи, яка не досягла  на час вчинення  суспільно небезпечного  діяння одинадцятирічного віку;

5) за примиренням обвинуваченого, підсудного з по- терпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого;

6) за відсутністю  скарги  потерпілого,  якщо  справу  може бути порушено  не інакше  як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого;

7) щодо померлого, за винятком випадків, коли провад- ження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи  щодо інших осіб за нововиявленими об- ставинами;

8) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про за- криття  справи з тієї ж підстави;

9) щодо особи, про яку є не скасована постанова органу дізнання,  слідчого, прокурора  про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

10) якщо про відмову в порушенні  справи по тому ж фак- ту є не скасована  постанова  органу дізнання,  слідчого, проку- рора.

6. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи. При наявності  приводів  і підстав, зазначених  вище, і після їх перевірки  слідчий, орган дізнання,  прокурор  або суд- дя зобов’язані  винести  постанову  про порушення криміналь- ної справи. Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено  особу, яка вчинила злочин, справа має бути пору- шено стосовно цієї особи.

Після порушення справи:

1)  прокурор  направляє справу  для провадження досудо- вого слідства або дізнання;

2) слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

3)  суд справу про злочин, зазначений у частині першій ст.

27 КПК, призначає  до розгляду.

При відсутності підстав до порушення кримінальної спра- ви прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постано- вою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства,  установи, організації (ст.ст. 98, 99 КПК).

3.1.2. Основні положення досудового розслі- дування

1. Поняття,  завдання  і значення  досудового розсліду- вання. 2. Форми і строки розслідування. 3. Підслідність.

4. Окреме доручення.  5. Процесуальні  документи досу- дового слідства. 6. Недопустимість розголошення даних розслідування.  7. Розслідування  справ  групою  слідчих.

8. Об’єднання і виділення справ.

1. Поняття, завдання і значення досудового розслідуван- ня. Розслідування — це діяльність органів прокуратури, дізнання  і слідства по виявленню, оцінці і закріплені доказів з метою  розкриття  злочинів.   Завданням  досудового  слідства крім розкриття злочинів  є і профілактична робота серед насе- лення, а також вчасне забезпечення відшкодування збитків, завданих громадянам  злочином.

Значення досудового слідства: хороше розслідування сприяє   зміцненню   законності,   виховує   повагу  до  законів, сприяє повазі до правоохоронних органів.

2. Форми і строки  розслідування. Існує дві форми розслідування:

1)  дізнання (ст. 101 КПК),  строк — до 10 днів. Дізнання — це проведення таких невідкладних слідчих дій, як: огляд місця події, обшук, виїмка, освідування,  затримання. Про початок дізнання  негайно повідомляється прокурор. На дізнання відводиться 10 днів, після чого справа передається слідчому. У разі  взяття  підозрюваного  під варту  дізнання  проводиться у строк не більше п’яти діб з моменту обрання запобіжного захо- ду. Після передачі справи слідчому органи дізнання  можуть самостійно проводити  слідчі дії з дозволу слідчого;

2)  досудове слідство (ст. 112 КПК),  строк проведення — 2 місяці. Перебіг строків  слідства  починається з моменту  вста- новлення особи, яка вчинила злочин. Якщо справа була повер- нута на додаткове розслідування (дослідування), то строк для такого дослідування встановлюється — один місяць.

3. Підслідність — це сукупність  встановлених законом оз- нак справи, відповідно до яких вона належить  до відання того чи іншого органу розслідування. Види підслідності:

1.  Предметна (родова) — визначається характером  чи ро- дом справи (ст. 112 КПК).

2. Територіальна (місцева) визначає,  слідчий  якого  саме району чи області повинен розслідувати дану кримінальну справу.  Розслідування проводиться там, де вчинено  злочин. Коли місце вчинення  злочину невідоме, то розслідування про- водиться  за місцем виявлення злочину  або за місцем перебу- вання більшості свідків (ст. 116 КПК).

3. Персональна підслідність  визначається суб’єктом зло- чину військовослужбовцями, неповнолітніми. У цих справах встановлений  порядок   розслідування,  передбачений  ч.2  ст.

112, ст. 432 КПК.

4. Альтернативна підслідність  означає, що справа розслідується тим слідчим, який порушив справу або до якого надійшла заява про факт вчинення  злочину (ч. 6 ст. 112 КПК).

5. Підслідність за зв’язком справи застосовується тоді, ко- ли розслідування однієї справи пов’язане з розслідуванням іншої (ч. 7 ст. 112 КПК).

Якщо слідчий встановив, що справа йому не підслідна, він зобов’язаний  провести невідкладні  слідчі дії і передати справу за підслідністю.

4. Окреме доручення (ст.  118 КПК).  Якщо  виникає  не- обхідність провадження слідчих дій в іншій місцевості, слідчий  може  самостійно  виїхати  для  проведення таких  дій або доручити проведення таких дій іншому слідчому, юрис- дикція якого поширюється на відповідну місцевість. Строки проведення таких слідчих дій — до 10 днів. Доручення  оформ- люється  у вигляді  листа. Якщо необхідно провести  обшук, то слідчий, який надсилає  листа, має отримати  постанову  судді і направити її разом з листом.

5. Процесуальні документи досудового слідства. Прото- коли — це процесуальні документи, у яких відображається хід проведення і результат  слідчих дій. Найчастіше — це протоко- ли: допитів,  обшуку, огляду.  Протокол зачитується всім осо- бам, які брали участь у проведені слідчих дій. Відповідно до протоколу  можуть бути внесені поправки  (до підписання про- токолу).   Протокол  підписується  всіма  особами,  які  брали участь у слідчих діях. Якщо особа відмовляється підписувати протокол, то слідчий має зазначити  про це у протоколі.

Постанови  — це процесуальний документ, у якому фіксу- ються рішення,  прийняті слідчим  під час розслідування. По- станови: про притягнення як обвинуваченого, про обрання за- побіжного заходу, про призначення експертизи.

Постанова складається з трьох частин: вступна (місце, час, ким складена, номер справи); описова (зміст справи, обґрунту- вання обвинувачення і стаття КПК);  резолютивна — викла- дається зміст процесуального рішення. Постанову  підписує та особа, яка її склала.

При розслідувані можуть складатися і такі документи,  як підписка, письмова вказівка, обвинувальний висновок.

6.  Недопустимість розголошення  даних  розслідування

(ст. 121 КПК, ст. 387 КК).

Розголошення даних розслідування можливе  лише з доз- волу слідчого чи прокурора у тому обсязі, в якому вони визна- ють це за можливе. Слідчий зобов’язаний попередити  всіх, хто брав участь у справі, що вони не мають права розголошувати дані слідства. За розголошення даних слідства без відповідно- го дозволу можливе притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 387 КК.

7. Розслідування справи  групою слідчих (ст. 119 КПК).

У складних справах для більш ефективного розслідування або для того, аби вкластися у строки, відведені на слідство, призначається група слідчих, які проводять  розслідування. У групу слідчих, як правило, входять слідчі різних відомств. Про призначення групи слідчих виноситься постанова, вона оголо- шується  обвинуваченому. З групи слідчих визначається стар- ший слідчий, який керує процесом слідства.

8. Об’єднання і виділення справ (ст. 26 КПК). Законодавство  передбачає   дві  підстави   для  об’єднання

справ:

1)  при обвинуваченні декількох осіб — співучасників вчи- нення одного або кількох злочинів;

2) по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.

Виділення справи допускається, якщо в цьому є не- обхідність і це не впливає  негативно  на розслідування справи і її вирішення.  Справа виділяється: 1) у разі ухилення обвину- ваченого від правосуддя; 2) у разі тяжкої хвороби обвинуваче- ного.

Об’єднання  і виділення проводиться за постановою слідчого або судді, а суд виносить ухвалу.

 

3.1.3. Слідчі дії

1. Допит свідка. 2. Допит потерпілого. 3. Очна ставка.

4. Пред’явлення для впізнання. 5. Обшук і виїмка. 6. Виїмка поштової кореспонденції. Зняття  інформації з каналів зв’язку. 7. Огляд. 8. Освідування.  9. Відтворен- ня обстановки та обставин події. 10. Проведення екс- пертизи.

1.  Допит  свідка. Свідка  можна  допитувати   про  факти справи, про особу обвинуваченого, потерпілого (ст. 167 КПК).

Свідок може викликатися:

1)  шляхом  надсилання йому повістки.  У випадку  відсут- ності свідка повістка передається дорослому члену сім’ї, сусідам;

2) шляхом  надсилання телеграми  або телефонограми, факсу або інших засобів зв’язку.

Свідок зобов’язаний  з’явитися  у зазначене  місце, у визна- чений час. Якщо свідок не з’являється, то його доставляють  у примусовому  порядку, у цьому випадку на свідка можна на- класти  штраф  у розмірі  8 неоподатковуваних мінімумів  до- ходів громадян  або адміністративний арешт до 15 діб. Непо- внолітні особи викликаються через своїх батьків, опікунів, піклувальників.

Допит проводиться у приміщені міліції, прокуратури, служби безпеки або в інших місцях. Свідки допитуються  окре- мо. Перед допитом слідчий встановлює  особу свідка. Всі не- обхідні дані про свідка заносяться до анкетної частини прото- колу  допиту. Свідок  попереджається про відповідальність за відмову від дачі показань і за неправдиві  показання.

Допит  складається з двох частин: 1) вільна  розповідь;

2) запитання — відповідь.

Існує чотири види запитань:

1)  доповнювальні запитання — стосуються  тих обставин, що не згадані у розповіді  свідка, які він забув або яким не на- дав значення;

2)  уточнювальні питання — ставляться для деталізації ок- ремих фактів, про які свідок розповів лише у загальній  формі;

3)  нагадувальні питання  — допомагають свідку відновити у пам’яті події і факти, які він забув;

4) контрольні  питання  — ставляться з метою перевірки правдивості  показань свідка.

Всі показання заносяться до протоколу  від першої особи, по змозі дослівно. Після закінчення допиту протокол  зачи- тується свідку. Якщо необхідно, вносяться доповнення і по- правки. У разі необхідності для дачі показань запрошується перекладач.

2. Допит  потерпілого. Порядок  виклику  потерпілого  та- кий  самий  як і обвинуваченого. Потерпілий попереджається про відповідальність у разі дачі неправдивих показань. По- терпілий  — це зацікавлена особа, тому його показання ретель- но перевіряються.

3. Очна ставка  — це слідча дія, яка проводиться між двома раніше допитаними особами, в чиїх показаннях є суттєві супе- речності (ст. 172 КПК).

Анкетні дані осіб, що допитуються,  до протоколу  не зано- сяться. В заголовку вказується лише прізвище, ім’я та по бать- кові.

На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи один одного, у яких  стосунках  перебувають.  Якщо  особи, що дають показання,  є свідками, то попереджаються про відповідальність за неправдиві  показання або відмову від дачі показань.  Особи  можуть задавати  питання  одна одній (з доз- волу слідчого). Оголошення показань даних на попередніх до- питах здійснюється лише після закінчення очної ставки. Про- токол очної ставки має бути підписаний на кожній сторінці.

4. Пред’явлення для впізнання — це ефективний спосіб ви- криття  злочинців.  Метою впізнання є встановлення, чи є дана особа або предмет саме тією особою чи предметом, на які вказав свідок, обвинувачений, потерпілий.  Порядок  проведення:

1)  спочатку складається протокол,  куди заносяться пока- зання про зовнішній  вигляд, ознаки особи чи предмета, обста- вини, при яких особа їх спостерігала;

2) далі  пред’являється  особа  для  впізнання.  Особа пред’являється не сама, а у кількості не менше трьох осіб (осо- би, що пред’являються для впізнання, мають бути тієї ж статі, віку і не мати різких відмінностей  в одязі чи зовнішності). Пе- ред тим, як пред’явити особу, їй пропонується зайняти будьBяке місце;

3)  той хто впізнає, запрошується до кімнати, він має чітко вказати на особу, що вчинила  злочин;

4)  можливе впізнання за фотознімками.

Про наслідки впізнання складається протокол, який підписують всі учасники  впізнання (слідчий,  особа, що впізнає, три особи, що пред’являються для впізнання, двоє по- нятих).

5. Обшук  і виїмка — це невідкладні  слідчі дії.

Обшук — це примусове відшукання і вилучення слідчим у будьBякому приміщені,  на будьBякій території  знарядь  злочи- ну, цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають доказове значення.

Виїмка — проводиться тоді, коли слідчий достеменно знає, де і в кого знаходиться певний предмет.

Слідчий  має  скласти  постанову  про  проведення обшуку або виїмки. Для проведення обшуку у житлі громадян не- обхідно отримати вмотивовану постанову судді, для виїмки це не потрібно. Якщо документ, який підлягає виїмці, містить державну  таємницю,  необхідно  отримати  санкцію прокурора. У невідкладних випадках  обшук можна  провести  без санкції судді. Однак протягом доби має бути повідомлений прокурор.

 

Обшук  і виїмка, як правило, проводяться вдень. Для про- ведення обшуку і виїмки запрошуються двоє понятих.

Якщо обшук чи виїмка проводяться у дипломатичних представництвах, необхідно отримати  згоду самих представ- ництв  і дозвіл  з міністерства  закордонних справ. При  прове- денні обшуку і виїмки у цих приміщеннях має бути присутній слідчий, прокурор і уповноважена особа дипломатичного представництва.

Після проведення обшуку складається протокол  у двох примірниках, в якому описуються речі, що були вилучені, вка- зується  час, місце проведення обшуку.

6. Накладання арешту  на кореспонденцію і зняття  ін- формації з каналів  зв’язку (ст.ст. 187 і 1871  КПК) проводить- ся тоді, коли через кореспонденцію можливо встановити  місце знаходження особи, злочинні  зв’язки обвинуваченого чи підо- зрюваного, встановити  обставини  справи. Арешт на кореспон- денцію провадиться з санкції прокурора.  Слідчий  складає  по- станову,  яка  направляється у поштовоBтелеграфну  установу. Виїмка кореспонденції проводиться у присутності  двох пред- ставників поштовоBтелеграфної установи. Накладання арешту на поштову кореспонденцію скасовується, якщо в цьому відпадає необхідність.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку можливе і до порушення кримінальної справи. Слідчий, за погодженням з прокурором,  звертається з поданням до голо- ви апеляційного суду, який виносить постанову про зняття інформації  з каналів зв’язку. Інформація, що виявлена,  прослу- ховується, після чого складається протокол. Далі слідчий скла- дає постанову, якою цей протокол  визнається доказом, і приєднує  його до справи.

7. Огляд  — це найневідкладніша дія, яку можна проводи- ти до порушення справи. Якщо під час огляду  були виявлені ознаки злочину , то необхідно негайно порушити  кримінальну справу.

Органи, які виїхали  на огляд, повинні забезпечити охоро- ну місця проведення огляду. Огляд проводиться у присутності не менш як двох понятих, у разі необхідності запрошуються фахівці. Огляд, як правило, проводиться вдень.

У більшості випадків слідчий крім протоколу  робить план і креслення місця події. Коли проводиться огляд документів  і для цього потрібен тривалий  час, то слідчий може опечатати  і вилучити ці документи  і переглянути їх у себе в кабінеті.

Для  огляду  трупа  необхідно  запросити  судового  медика або лікаря.

Слідчий   складає   протокол   огляду,  до  якого  додаються плани, схеми, записуються всі обставини,  що виявлені  під час огляду. У протоколі огляду слідчий не може робити висновків з приводу події, що відбулася.

8. Освідування — це слідча дія, направлена  на виявлення на тілі живої людини слідів злочину чи особливих прикмет. Освідування, як правило, проводиться тоді, коли немає не- обхідності у проведені експертизи.  Освідувати можна: підо- зрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого.

Освідування можуть проводити: 1) судовий медик; 2) слід- чий; 3) лікар.

Якщо освідування проводить слідчий, то це робиться у присутності   двох  понятих.  Слідчий  не  має  прав  бути  при- сутнім при освідування особи іншої статі, якщо це пов’язано з необхідністю  оголювати  цю особу. При освідуванні  не допус- каються  дії, які принижують гідність людини  або є небезпеч- ними для її здоров’я.

Про результати освідування може бути складений  один з таких документів (в залежності від того, хто проводив це освідування): протокол освідування, акт судовоBмедичного освідування,  довідка.

9. Відтворення обстановки та обставин події складається з двох дій:

1)  слідчого експерименту;  2) перевірки  показань на місці.

При експерименті відтворюються обставини, як вони були описанні у показаннях свідків. Шляхом досліду перевіряється, чи міг в дійсності  бути такий  факт. При проведені  цієї дії за- прошуються  поняті, при необхідності фахівці. Виконання цих дій допускається при умові, що вони не принижують гідність особи і не є небезпечними для її життя.

Якщо наслідки експерименту негативні, то це свідчить, що такої події не було. А якщо позитивні,  то всі обставини  мають бути ще ретельно перевірені.

Про відтворення обстановки  і обставин події складається протокол, який підписують всі особи, що брали участь у цих діях.

10.  Проведення  експертизи.  Експертиза призначається, коли необхідні наукові, технічні чи інші спеціальні знання. Обов’язкове  призначення експертизи:

1)   для встановлення причин смерті;

2)  для встановлення тяжкості  і характеру  тілесних ушко- джень;

3)  для  встановлення статевої  зрілості  потерпілої  в спра- вах про злочини  за ст. 155 КК;

4) для визначення психічного стану підозрюваного  або обвинуваченого при наявності  в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

5)  для встановлення віку підозрюваного  або обвинуваче- ного, якщо це має значення, немає відповідних документів і неможливо  їх одержати.

Слідчий має сам визначити,  яку саме експертизу  потрібно провести  і які питання  ставити  на її вирішення.  Слідчий  має право призначити експертом будьBякого фахівця. Про призна- чення експертизи слідчий складає постанову. У ній зазна- чається: коли і ким вона складена; підстави для проведення ек- спертизи; прізвище  експерта або назва установи, якій доруче- но проводити  експертизу;  питання,  на які необхідно відповіс- ти експерту; об’єкти, які мають бути досліджені, і перелік ма- теріалів, що додаються до експертизи.

Слідчий  має роз’яснити  експерту  його права і обов’язки і попередити  про відповідальність за неправдивий висновок і за відмову від проведення експертизи,  а також про нерозголо- шення даних слідства.

Обвинувачений має бути ознайомлений з постановою про призначення експертизи.  Він має право подавати  заяви і кло- потання, які мають бути занесені у протокол  про ознайомлен- ня обвинуваченого з постановою про призначення експертизи.

Постанова  про призначення психологічної  експертизи не оголошується, коли стан обвинуваченого робить це неможли- вим.

Результати експертизи оформляються висновком, у якому зазначається: ким складено  висновок,  на якій  підставі  прове- дено експертизу, питання, що були поставлені експерту, моти- вовані  відповіді  на ці питання.  Коли  експерт  виявить  факти, які мають значення  для справи, але питання  про них не були йому поставлені, то він має про них вказати у висновку.

Експерт дає висновок від свого імені. Якщо експертизу проводила  група експертів, то за наявності  спільної згоди що- до висновку  він підписується усіма експертами.  Якщо  ж між ними існують суперечності з приводу висновку, то кожен з них складає свій висновок.

Після цього матеріали  експертизи надаються  обвинуваче- ному для ознайомлення. Обвинувачений може висловити за- перечення проти висновку, може заявляти клопотання про по- становку додаткових питань, про проведення додаткової чи повторної експертизи. Про пред’явлення обвинуваченому вис- новку експерта складається протокол.

При проведені експертизи має бути складено  мінімум чо- тири документи: постанова про призначення експертизи,  про- токол про ознайомлення обвинуваченого з постановою  про призначення експертизи, висновок експерта, протокол про пред’явлення обвинуваченому висновку  експерта.

 

3.1.4. Притягнення до відповідальності як обвинуваченого

1. Винесення  постанови про притягнення як обвинува- ченого. 2. Пред’явлення  обвинувачення.  3. Допит обви- нуваченого. 4. Пред’явлення обвинувачення  непо- внолітнім та особам з фізичними вадами. 5. Зміна обви- нувачення  на досудовому слідстві. 6. Застосування  до обвинуваченого заходів процесуального примусу.

1. Винесення постанови про притягнення як обвинуваче- ного. Постанова  про притягнення як обвинуваченого вино- ситься тоді, коли зібрано достатньо доказів, що викривають певну особу у вчинені злочину. Притягнення особи як обвину- ваченого складається з трьох дій: 1) винесення  постанови  про притягнення як обвинуваченого;  2) пред’явлення обвинува- чення; 3) допиту обвинуваченого.

Справа  буде розглядатися у суді тільки  за тим обвинува- ченням, яке пред’явлено особі.

Притягнення особи як обвинуваченого не є закінченням слідства  і не є остаточним  висновком  у справі. Це обвинува- чення має бути перевірено слідчим і в подальшому  в суді.

Структура  постанови   про  притягнення  як  обвинуваче- ного:

1)  місце і час складання;

2)  прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала постанову;

3)  прізвище,  ім’я, по батькові  особи, що притягується як обвинувачений.

4)  злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа.

У  постанові  фактичні   обставини  мають  бути  викладені чітко і ясно. Копія постанови негайно направляється прокуро- ру. З моменту  винесення  такої постанови  до обвинуваченого

можна  вживати   заходи  процесуального  примусу.   Якщо   є кілька  обвинувачених у справі, тоді щодо кожного  обвинува- ченого має бути складена окрема постанова.

2. Пред’явлення обвинувачення. Особа вважається обви- нуваченою з моменту винесення  постанови при притягнення її як обвинуваченої, однак цю постанову одразу ж необхідно пред’явити  цій особі. Для цього особу викликають за допомо- гою надіслання повістки або по телефону.  Особи, яким не ви- повнилось  16 років, викликаються через своїх батьків або опікунів. Постанова має бути пред’явлена особі протягом двох днів після її винесення.

Упевнившись в особі обвинуваченого, слідчий оголошує постанову, роз’яснює суть пред’явленого обвинувачення, це засвідчується підписом  обвинуваченого  на  постанові.  Якщо він відмовляється підписати постанову, то про це робиться відмітка і сповіщається прокурор.

Обвинувачений має такі права:

1)  знати,  у  чому  його  обвинувачують:   це  право  гаран- тується тим, що слідчий зобов’язаний  пред’явити обвинуваче- ному постанову про притягнення до кримінальної відпові- дальності  не пізніше 48 годин із моменту її затвердження (ст.

133 КПК);  2) давати пояснення з пред’явленого обвинувачен- ня; 3) при складанні  протоколу  має право вносити  поправки  і доповнення;  4) знайомитися з матеріалами справи після розслідування; 5) мати захисника;  6) заявляти відводи; 7) по- давити скарги на рішення судді, прокурора,  слідчого.

3. Допит  обвинуваченого. На допиті  слідчий  перевіряє  і виявляє обставини  справи.  Для  обвинуваченого допит  — це засіб захисту, адже тут він може давати пояснення з приводу обставин справи.

Як  правило,  допит  проводиться вдень, з 6 год. ранку  до

22.00. Можливе проведення допиту і вночі, у випадку крайньої необхідності,  або якщо допит почався  вдень і не закінчився з настанням  22.00, або на вимогу обвинуваченого.

На  початку  допиту  слідчий  повинен  запитати,  чи визнає особа себе винною. Далі ідуть показання по суті. Слідчий може задавати питання з метою деталізації та перевірки показань. По- казання  заносяться до протоколу  від першої особи, по змозі дослівно.  Протокол допиту  підписується  обвинуваченим, він має право вносити поправки та доповнення до протоколу.

4. Пред’явлення обвинувачення неповнолітнім та особам з фізичними вадами. У справах, в яких обвинуваченими є не- повнолітні  особи або особи з фізичними (сліпі, глухі, німі) чи психічними  вадами,  участь  адвоката   обов’язкова   на  всіх стадіях процесу. Тому при пред’явлені такій особі обвинува- чення  обов’язково  має бути присутній  адвокат.  При  допитах цих осіб можуть бути присутні і їх батьки, опікуни, піклуваль- ники, які мають такі права: 1) бути присутніми на допитах; 2) подавати зауваження; 3) задавати питання  обвинуваченому (з дозволу слідчого).

Протокол допиту підписують всі особи, що були присутні на допиті.

5. Зміна  обвинувачення на досудовому слідстві.  У разі виникнення необхідності  слідчий під час розслідування спра- ви може змінити обвинувачення. У такому випадку слідчий зобов’язаний заново пред’явити обвинувачення, тобто скласти нову постанову  і пред’явити  її обвинуваченому. Слідчий  має допитати обвинуваченого за новим обвинуваченням або за но- вими епізодами. Складається протокол  про нові допити.

Коли під час розслідування частина обвинувачення не знайшла  підтвердження, то слідчий своєю постановою  закри- ває справу у цій частині і оголошує про це обвинуваченому.

6. Застосування до обвинуваченого заходів процесуаль- ного примусу. Після пред’явлення обвинувачення особі слідчий  має право застосовувати до неї запобіжні  заходи (як виняток  запобіжні  заходи можна застосовувати і до підозрю- ваного). Слідчий вживає такі заходи з метою: запобігання  про- довження злочинної діяльності, для забезпечення відшкоду- вання завданих злочином  збитків.

Відсторонення обвинуваченого від посади — це захід про- цесуального  примусу, який застосовується до посадових  осіб, що притягнуті до відповідальності, і якщо ця особа може нега- тивно впливати  на розслідування справи. Відсторонення про- водиться  з санкції прокурора.  Копія постанови  направляється за місцем роботи чи служби.

Питання про відсторонення осіб, що призначаються на по- саду Президентом України,  вирішуються самим Президентом за поданням  Генерального прокурора.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого чи прокурора.

Арешт на майно обвинуваченого накладається з метою за- безпечення  цивільного  позову або у випадку можливої конфіскації майна. Санкції прокурора для цього непотрібно, до- статньо постанови слідчого. Майно, на яке накладено арешт, описується  і  передається  на  зберігання   (родичам,   сусідам, іншим особам). Ці особи попереджуються про відповідальність за їх незбереження. Для встановлення вартості описаних пред- метів запрошуються фахівці.

Арешт на майно знімається за постановою слідчого, коли у цьому відпадає потреба.

3.1.5. Зупинення і закінчення досудового слідства

1. Зупинення досудового слідства. 2. Закінчення  досудо- вого слідства. 3. Закінчення  слідства з направленням справи до суду.

1. Зупинення досудового слідства  — тимчасова перерва в проваджені  слідчих дій. Воно провадиться на підставі спеціально  винесеної  постанови.  Слідство  зупиняється у та- ких випадках:

а) коли місцезнаходження обвинуваченого не встановлено;

б) коли психічне або інше тяжке захворювання перешкод- жає закінченню  провадження у справі;

в) коли не встановлено  особу, яка вчинила  злочин. Зупинення в першому і в третьому випадках допускається

лише після закінчення строків слідства.

Коли   особа  захворіла,   то  зупинити  слідство   можна  і раніше, про що виноситься мотивована  постанова.

Якщо у справі двоє чи більше підсудних, а підстави зупи- нення  стосуються  не всіх, тоді потрібно виділити  справу і зу- пинити її відносно окремих обвинувачених. Якщо виділення справи неможливе,  то зупиняється слідство в усій справі (ст.

206 КПК).

Коли місцезнаходження особи, що вчинила злочин, невідоме, то оголошується державний  чи міждержавний роз- шук. Про це виноситься постанова  і направляється до міліції, крім цього виноситься постанова  про взяття  під варту особи, що вчинила  злочин. У ч. 5 ст. 120 КПК зазначено, що коли невідома особа, що вчинила злочин, то перебіг строків слідства не починається.

При зупиненні  слідства у зв’язку з хворобою обвинуваче- ного необхідним  документом  є висновок  експерта. Після  цьо- го справа відновлюється і направляється в суд для вирішення питання  про застосування примусових  заходів медичного  ха- рактеру.

Зупинені справи підлягають  закриттю  в таких випадках:

1)  по закінченню  строків давності (ст.49 і ст.106 КК);

2)  внаслідок зміни обстановки, коли вчинене діяння втра- тило суспільно небезпечний характер (ст. 7 КПК);

3)  у випадках, передбачених  ст.6 КПК.

2. Закінчення досудового слідства. Слідство може закінчуватися в трьох формах:

а) складанням обвинувального висновку і направленням справи до суду;

б) закриттям справи;

в) направленням справи  до суду для вирішення питання про  застосування примусових   заходів  медичного  характеру (ст. 212 КПК).

Справа закривається в таких випадках:

1)  за наявності  підстав, зазначених  у ст. 6 КПК;

2) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ст. 213 КПК).

Закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності та в зв’язку з помилуванням не допускається, якщо особа не визнає себе винною або заперечує проти закриття справи.

Закриття справи  за мотивами  недоведеності  участі обви- нуваченого  у вчиненні  злочину  допускається тоді, коли вста- новлено подію злочину, певній особі пред’явлено обвинува- чення,  але  зібрані  матеріали  не дають  підстав  для  висновку про доведеність цього обвинувачення. Всі можливості  для по- дальшого збирання  доказів вичерпані.

Справа  закривається за мотивованою  постановою  слідчо- го, в якій зазначається: 1) відомості про особу обвинуваченого;

2) суть справи; 3) рішення про застосування запобіжного захо- ду; 4) підстави для закриття справи; 5) скасування заходів що- до забезпечення цивільного  позову; 6) рішення  щодо речових доказів.

Якщо є дані про вчинення службового проступку, амо- рального   вчинку,   то  в  цій  постанові   вказується  про  мож- ливість  притягнення до дисциплінарної відповідальності або про застосування заходів громадського впливу.

Копія  постанови  направляється прокурору  і обвинуваче- ному. Потерпілому і позивачеві  повідомляється про закриття справи.

У разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі з метою реабілітації особи можуть просити про направлення справи до суду і її розгляду.

Постанова про закриття справи може бути оскаржена про- курором  у семиденний  термін  до суду. Слідство  в закритій

справі може бути відновлено  прокурором  в межах встановле- них строків давності.

3. Закінчення слідства  з направленням справи  до суду.

Коли слідчий закінчує  слідство, він повідомляє про це по- терпілого,  позивача,  відповідача  або їх представників, роз’яс- нює їх право на ознайомлення з матеріалами справи. Про оз- найомлення з матеріалами справи складається протокол.  При ознайомленні вони  мають  право  заявляти  клопотання. Про відмову у таких клопотаннях складається мотивована  поста- нова. При ознайомленні із матеріалами справи можна робити виписки.  Якщо обвинувачених декілька, то справа для ознай- омлення надається кожному з них. При необхідності для оз- найомлення із справою запрошується перекладач.

Якщо захисник не може разом з обвинуваченим знайомити- ся зі справою, то ознайомлення можна  відкласти  на строк  до трьох днів. Час для ознайомлення зі справою необмежений. Але якщо обвинувачений навмисно затягує цей час, то слідчий скла- дає графік  ознайомлення зі справою, який  оформлюється по- становою. Така постанова має бути затверджена прокурором.

Права захисника при ознайомленні зі справою: 1) мати по- бачення з обвинуваченим; 2) знайомитися з усіма матеріалами справи і робити виписки з них; 3) обговорювати з обвинуваче- ним питання про заявлення клопотань; 4) заявити  клопотання про провадження слідчих  дій; 5) вимагати  витребування но- вих доказів; 6) вимагати роз’яснення змісту постанови про притягнення як обвинуваченого;  7) заявляти відвід слідчому чи експерту; 8) подавати скарги на дії слідчого; 9) бути при- сутнім при провадженні додаткових слідчих дій.

Усні клопотання заносяться до протоколу  ознайомлення зі справою, письмові — підшиваються до справи. Слідчий складає протокол про ознайомлення зі справою. Цей протокол підписує  обвинувачений, слідчий,  захисник,  перекладач  (як- що брав участь у справі).

При проведенні додаткових слідчих дій слідчий зобов’яза- ний ознайомити з їх результатами обвинуваченого.

 

3.1.6. Обвинувальний висновок

1. Суть і значення обвинувального висновку. 2. Описова частина обвинувального висновку. 3. Резолютивна час- тина обвинувального  висновку. 4. Додатки  до обвину- вального висновку. 5. Затвердження обвинувального висновку прокурором.

1. Суть і значення обвинувального висновку. Обвину- вальний висновок — це процесуальний акт, в якому підводять- ся підсумки досудового слідства на основі оцінки зібраних  по справі доказів.

В обвинувальному висновку  слідчий викладає  результати проведеного  слідства, формулює  обвинувачення, яке підтвер- джує матеріалами слідства. Обвинувальний висновок — це го- ловний  документ слідства. За своєю природою — це акт обви- нувальної  влади. Цей висновок  виходить  від обвинувача  і ви- ражає тезу, яку обвинувач  доказує, на визнанні  правильності якої він наполягає.

Складається обвинувальний висновок слідчим, але свою юридичну  силу він отримує  після затвердження прокурором. Значення  обвинувального висновку   полягає   в  наступному, він:

1)  визначає  обсяг і рамки майбутнього  судового розгляду як щодо осіб, так і щодо пред’явленого обвинувачення;

2)  є умовою, необхідною для того, аби обвинувачений міг побудувати  свій захист на суді;

3) має значення  систематизованого зведення матеріалів слідства.

Обвинувальний висновок має бути вручений  обвинуваче- ному за три дні до судового розгляду.  Обвинувальний висно- вок оголошується в суді із самого початку.  За  згодою сторін

прокурор  може зачитати  лише резолютивну частину  обвину- вального висновку.

Обвинувальний висновок  складається з двох частин: опи-

сової і резолютивної.

2. Описова частина  обвинувального висновку скла- дається з шести елементів:

1)  вказівки  на приводи і підстави до порушення криміна- льної справи;

2)  викладу фактичних обставин справи (місце, час, спосо- би, мотиви і наслідки злочину, відомості про потерпілого);

3) приведення доказів  по  справі.  Кожне  твердження слідчого повинно бути підтверджене  посиланням на докази. Підтвердження робиться  шляхом посилання на матеріали справи зі вказівкою  на конкретну  сторінку і що саме потрібно знайти на цій сторінці;

4)  даних  про особу обвинуваченого (дані  про судимість, про поведінку на роботі та вдома, інші відомості, які можуть вплинути на міру покарання);

5) приведення пояснень  обвинуваченого. Вказується, визнав себе винним чи ні, чим пояснює свої дії, які заперечен- ня висуває, які докази подав;

6)  вказівки  на обставини, що сприяли  вчиненню злочину.

3.  Резолютивна частина  обвинувального висновку скла- дається з трьох елементів: а) анкетних  даних обвинуваченого; б) формулювання обвинувачення; в) юридичної  кваліфікації злочину.

Таким чином, у резолютивній частині містяться  юридичні висновки,   юридичні  обґрунтування  вимог  прокурора.   Фак- тичні обставини  наводяться у стислій формі.

Складаючи  резолютивну частину, потрібно пам’ятати:

1)  вона повинна повністю випливати з описової частини;

2)  не повторювати всіх обставин справи, а давати їх юри- дичне формулювання;

3)  має містити  індивідуалізоване обвинувачення стосов- но кожного обвинуваченого.

4.  Додатки до обвинувального висновку:

1)  список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх пока- зання або висновки;

2)  довідка про рух справи та про застосування запобіжно- го заходу з зазначенням часу і місця тримання  під вартою кож- ного з обвинувачених, якщо вони заарештовані;

3) довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного  позову і можливості конфіскації майна;

4)  довідка  про судові витрати  в справі  за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.

Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокурору.

5. Затвердження  обвинувального висновку прокуро- ром. Для того, щоб обвинувальний висновок отримав юридич- ну силу, він має бути затверджений прокурором.

Прокурор,  отримавши матеріали  від слідчого,  зобов’яза- ний перевірити  цю справу:

w   чи мала місце подія злочину;

w   чи має діяння,  яке  ставиться  у вину  обвинуваченому, склад злочину;

w   чи були додержані під час провадження дізнання і досу-

дового  слідства  вимоги  КПК  про  забезпечення права підозрюваного  і обвинуваченого на захист;

w   чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закрит-

тя справи;

w   чи пред’явлено обвинувачення з усіх установлених зло- чинних дій обвинуваченого;

w   чи притягнуті як обвинувачені  всі особи, що викриті  у

вчиненні злочину;

w   чи правильно  кваліфіковано дії обвинуваченого за стат- тями кримінального закону;

w   чи додержано вимог закону при складанні  обвинуваль-

ного висновку;

w   чи правильно  обрано запобіжний захід;

w чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних  злочином, і можливої конфіскації майна;

w   чи виявлено  причини  та умови, які сприяли  вчиненню

злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

w   та інші вимоги КПК.

Прокурору дається п’ять днів на перевірку обвинувально- го висновку. Після цього він може прийняти такі рішення:

а) затвердити висновок або скласти свій висновок;

б) повернути  справу слідчому на дослідування;

в) закривати справу.

Прокурор  має право: вносити зміни до обвинувального висновку, може змінити запобіжний захід. Затвердивши обви- нувальний висновок, прокурор  направляє справу в суд, повідомляє чи буде підтримувати обвинувачення в суді, повідомляє обвинуваченому, що справу направлено  суд.