2.4.2. валютний курс

Програмна анотація

Сутність валютного курсу, види валютної котировки: пряма, обернена; режими валютного курсу: вільний, плаваючий, фіксований, керовано- плаваючий; девальвація, ревальвація, паритет купівельної спроможності, попит і пропозиція на валютному ринку, валютний курс, платіжний баланс.

Всі міжнародні економічні зв’язки будуються на основі обміну національної валюти на іноземну чи навпаки, тобто на валютному курсі.

Валютний  курс  –  це  ціна  грошової  одиниці  країни,  виражена  в грошових одиницях інших країн.

Встановлення курсу іноземної валюти по відношенню до валюти даної країни називається котируванням валюти або валютним котируванням. Котирування валют проводиться центральними державними (національними) або  величезними комерційними банками.  При  котируванні враховуються: стан   платіжного   балансу,   рівень   інфляції,   міграція   короткострокових капіталів між країнами, політичні та інші чинники.

Котирування валют здійснюється двома способами: прямим та оберненим.   При   прямому   валютному   котируванні   одиницю   іноземної валюти прирівнюють до відповідних одиниць національної валюти. Наприклад, встановлюється за І (10, 100) одиницю американських доларів до Х українських гривень (1:5,25). При оберненому валютному котируванні одиницю національної валюти прирівнюють до певної кількості одиниць іноземної валюти. Наприклад, встановлюється за І (10, 100) одиницю українських гривень до Х американських доларів (1:0,1905). В усіх країнах, крім Великобританії, застосовується прямий спосіб котирування; в США використовуються обидва.

Валютний курс складається із курсу продавця (продажу) і курсу покупця (купівлі). Курс покупця – це курс, за яким банк – резидент даної країни купує іноземну валюту за національну; а курс продавця – курс, за яким він продає іноземну валюту за національну. При прямому котируванні курс продавця вищий, ніж курс покупця. Різниця між курсами продавця і покупця називається маржею, яка має покривати витрати валютно-фінансового посередника і формувати прибуток банку внаслідок валютних операцій.

Розрізняють   такі      режими           валютних       курсів:            вільний,          плаваючий,

фіксований, керовано-плаваючий.

Вільний   режим   валютних   курсів   –   це   такий   режим,   за   якого відбувається вільний обмін (без обмежень) грошових одиниць даної країни на валюти інших країн або на міжнародно визнані платіжні засоби (SDR, EURO). В такому режимі функціонують долар США, ЄВРО, японська ієна, англійський фунт стерлінгів і деякі валюти інших країн.

Плаваючий режим валютних курсів – це режим, за якого встановлюється валютний курс, що вільно змінюється, внаслідок дії попиту й пропозиції і величина якого визначається ринковою кон’юнктурою, попитом і пропозицією, іншими чинниками. У такому випадку курс вільно плаває, піднімається або знижується, врівноважуючи попит і пропозицію для даної валюти тоді, коли не здійснюються інтервенції (цілеспрямовані впливи) з боку уряду на валютному ринку.

Фіксований (незмінний) режим валютних курсів – це режим, коли курс даної валюти встановлюється і закріплюється державою, національним (центральним державним) банком, не підпадає під ринкові зміни. Фіксований курс валюти коштує дуже дорого для національної економіки, при цьому тривала фіксація може вступити в протиріччя з потребами реального внутрішнього і зовнішньоекономічного товарообігу, з розвитком ділової кон’юнктури тощо.

Керовано-плаваючий режим валютних курсів – це режим, за якого держава  (центральний  банк),  використовуючи,  в  основному,  заходи непрямого втручання, регулює вільний плаваючий курс національної валюти даної країни. Особливістю цього режиму є перехід від жорсткої фіксації офіційного валютного курсу до “м’якої фіксації”, який дозволяє періодично (наприклад, поквартально) переглядати курс або встановлювати межу його коливання, тобто “валютний коридор” – верхню і нижню границі коливань національної валюти.

Валютний курс може бути завищеним і заниженим. Завищеним – коли він  встановлюється вище від своєї купівельної спроможності, і заниженим, якщо – нижче від неї.

Коливання валютного курсу на валютних ринках у бік завищення або заниження відображаються на попиті і пропозиції товарів. Завищений курс валюти погіршує ситуацію для експортерів (продавців товарів за кордон), і поліпшує умови для імпортерів (покупців із-за кордону); і тим самим зменшується сукупний попит (на товари і послуги). Це пов'язується з тим, що

такий курс валют веде до перевищення внутрішніх цін над світовими; до зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів й ефективності експорту; до скорочення національного виробництва, зменшення припливу капіталу, збільшення реального зовнішнього боргу тощо. Для нашої країни характерним є застосування політики завищення національного валютного курсу (наші ціни нижчі від світових).

Завищений валютний курс національної валюти може бути вигідним лише країнам, які експортують на зовнішній ринок відносно невелику частку вироблених у себе товарів і послуг, як от США, які на внутрішньому ринку реалізують понад 90\% виробленого.

Занижений курс валюти сприяє збільшенню експорту і зменшенню імпорту, що веде до зростання сукупного попиту. При такому курсі валют внутрішні ціни країни стають нижчі світових і, значить, підвищується конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, збільшується обсяг їх продажу. Але поруч з тим стає дорожчим імпорт товарів, посилюється рівень інфляції, збільшується зовнішня заборгованість в іноземній валюті.

Відносно впливу валютного курсу на сукупну пропозицію, тобто того обсягу виробництва, який може бути виготовлений, то тут ситуація складається протилежна. Пониження курсу валюти викликає зростання цін на імпортну сировину, матеріали, обладнання. Це веде до зростання витрат виробництва, яке може привести до скорочення його обсягів. Негативний вплив пониження курсу валюти на сукупну пропозицію може бути нейтралізований зростанням чистого експорту.

В основу співвідношення обміну двох національних валют часто закладається т.зв. “паритет купівельної спроможності”.

Паритет купівельної спроможності – це відношення між одиницями двох (або кількох) валют різних країн, яке встановлюється, виходячи з їхньої купівельної спроможності стосовно певного фіксованого набору товарів і послуг. Він може бути частковим, тобто лише по певній групі товарів, і загальним,   коли   встановлюється   по   всьому   національному   продукту.

Наприклад, якщо один і той же набір споживчих товарів (споживчий кошик) коштує 550 тисяч українських гривень і 100 тисяч доларів США, то паритет купівельної спроможності буде становити 5,5 гривень за 1 американський долар.

Держави  постійно,  через  свої  національні  банки,  проводять регулювання валютних курсів за допомогою різноманітних методів економічного і позаекономічного характеру. Валютне регулювання – це діяльність державних органів (валютно-кредитних) з регулювання міжнародних платіжних рахунків, з управління обігом валюти, з контролю за валютними операціями, впливу на зовнішній валютний курс даної національної валюти; з обмеження обігу іноземної валюти у даній країні.

Серед економічних методів найбільше значення мають метод регулювання за допомогою ставок позичкового відсотка і метод валютної інтервенції. До неекономічних (позаекономічних) методів відносяться валютні обмеження, нормування вивозу валюти для туристів та іноземних громадян, які виїжджають за кордон, введення обмежень на відплив капіталу

тощо.

Метод регулювання за допомогою ставок позичкового відсотка будується на зміні цих ставок, які впливають на міжнародний рух капіталів. Підвищення вітчизняних відсоткових ставок стимулює приплив капіталу з-за кордону до даної країни, а зменшення їхньої норми – до відпливу капіталу з цієї країни.

Метод валютної інтервенції полягає у втручанні центрального (державного) банку в операції на зовнішньому валютному ринку з метою впливу на курс даної національної валюти через купівлю-продаж іноземних валют. Шляхом збільшення (або зменшення) обсягів продажу національної валюти на світовому ринку валют можна підвищувати (або знижувати) її пропозицію  і  таким  чином  впливати  на  національний  валютний  курс. Валютна   інтервенція   може   проводитися   як   за   рахунок   використання

державою  власних  резервів  валют  інших  країн,  так  і  шляхом  отримання короткострокового кредиту в іноземних валютах від інших країн.

Із двох розглянутих методів регулювання валютного курсу державами найбільш часто використовується метод зміни ставки відсотка. Метод валютної  інтервенції  задіюють  в   особливих  випадках,  коли  необхідно негайно вплинути на валютний курс (підвищити або знизити його).

Коливання  валютних  курсів  на  валютних  ринках  відбуваються  в зв’язку зі змінами попиту і пропозиції на валюту.

Між валютним курсом і платіжним балансом країни існує як пряма, так і обернена залежність. Якщо фіксований валютний курс країни по відношенню до твердих валют або до міжнародних рахункових одиниць йде до зниження (девальвації), то стан платіжного балансу країни покращується; і, навпаки,   тенденція до його завищення (ревальвації) стан платіжного балансу погіршує.

В свою чергу, і самий платіжний баланс країни впливає на валютний курс цієї країни. Якщо експорт товарів і послуг, іноземні інвестиції, кредити міжнародних організацій є  основними статтями валютних доходів і позитивно  впливають  на  курс  національної  валюти,  то  імпорт  товарів  і послуг, експорт капіталу, виплати відсотків і платежів, погашення заборгованості підточують валютні резерви даної країни і можливості підтримки курсу національної валюти.