2.3.2. споживання та заощадження

Програмна анотація

Залежність споживання та заощаджень від доходу; модель споживання та заощадження; середня схильність до споживання та заощаджень; гранична схильність до споживання та заощаджень; недоходні чинники споживання та заощадження.

Для задоволення різноманітних потреб, які постійно зростають з розвитком суспільства, люди використовують дохід, який надходить в їх особисте розпорядження. Зі зростанням доходу не тільки збільшується кількість благ, що споживаються, але й відбуваються певні зміни в структурі споживання, які специфічні для кожного окремого індивідуума. Відмінності в структурі витрат доходів пояснюються тим, що люди мають різні смаки, звичаї, традиції, ціннісні орієнтації, виховання тощо. Щоправда, при аналізі сімейних   бюджетів   можна   виявити   певні   закономірності   в   розвитку структури витрат на споживання.

Вперше на ці закономірності звернув увагу в 50-х роках ХІХ століття німецький економіст і статистик Ернст Енгель. Досліджуючи взаємозв’язок доходів  з  основними  групами  споживчих  витрат  (продукти  харчування, взуття і одяг, товари довготривалого користування і послуги) він виявив закономірність, яка пізніше отримала назву закон Енгеля.

Згідно закону Енгеля, якщо величина доходу мала, то вона повністю або майже повністю йде на споживання. По мірі зростання доходів людей зростатиме і загальне споживання, але у різних пропорціях, у різних структурних співвідношеннях. У найменшій мірі будуть зростати витрати на споживання звичайних продуктів харчування, у найбільшій – на предмети розкоші, вишукані речі, послуги. Зі збільшенням доходів зростають заощадження, які, на думку Е. Ангеля, є екстраблагом (надблагом).

Проте пізніше деякі вчені почали піддавати сумніву залежність між зростанням доходу і його споживанням. На їх погляд, є лише слабка, млява реакція споживчого бюджету на зміну доходу, яка викликана наявністю відносно сталого життєвого стандарту. Одним з перших, хто вказав на відсутність прямого зв’язку між зростанням доходу і його споживанням, нехай навіть дещо відстаючого, був американський економіст, засновник теорії монетаризму Мілтон Фрідмен. Згідно з його концепцією, життєвий стандарт сім'ї є традиційним і зберігається, якщо виключити надзвичайні обставини, незважаючи на коливання доходу. Розвиваючи цю ідею, американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1986 року Франко Модільяні у меншій мірі пов'язував зміни життєвого стандарту з доходами, а переважно - з життєвим циклом, його фазами (молодості, зрілості, старості).

Отже, на придбання споживчих товарів і послуг люди витрачають не всі доходи, що є в їх особистому розпорядженні. Частина залишається невикористаними  і  відкладається  на  збереження  (заощадження).  Таким

чином, дохід в особистому розпорядженні ( D ) можна подати як суму витрат

на споживання ( C ) і збереження ( S ), тобто

D = С + S . Із цього виходить, що

збереження    є          різницею        між      доходом          в          особистому    розпорядженні           і

споживчими витратами, тобто

S = D − С .

Величина заощадження, так само як і споживання, залежить від рівня доходу, який отримує людина, сім'я після сплати податків. Якщо розмір цих доходів   невеликий,   то   вони   витрачаються   на   споживання   практично повністю. А ось при збільшенні доходів заощадження зростають не лише абсолютно (розмір), але й відносно (частка від доходу).

Причин для збереження може бути багато. Заощадження коштів може бути пов’язане з придбанням товарів, які дорого коштують (наприклад, автомобіль, дача і т.д.). Для цього необхідно довший час відкладати гроші зі свого заробітку. Крім того, збереження нерідко виступають як  страховий фонд для різних непередбачених життєвих ситуацій, для забезпечення старості тощо.

При аналізі змін споживання і заощаджень в залежності від зростання доходів, кейнсіанська школа в економічній теорії використовує такі поняття, як середня і гранична схильність до споживання та середня і гранична схильність до збереження.

Середня схильність до споживання (ССС) – це виражена у відсотках частка доходу в особистому розпорядженні, яка витрачається на споживання.

Середня схильність до збереження (ССЗ) – це виражена у відсотках частка доходу в особистому розпорядженні, яка витрачається на збереження.

Середні схильності до  споживання і  збереження можна, відповідно,

записати так:

ССС = споживання дохід

і           ССЗ = збереження .

дохід

Припустимо, що середньомісячні доходи людей складають 100 доларів,

із  яких  90  доларів  витрачаються  на  споживання  і  10  доларів  йде  на збереження. Звідси середня схильність до споживання буде дорівнювати 0,9

( 90 ), а середня схильність до збереження – 0,1( 10 ). Обидві частки в сумі

100

100

дорівнюють одиниці (ССС+ССЗ=1), що пояснюється 100\% розподілом цього доходу лише на дані цілі.

Гранична схильність до споживання (ГСС) – це відношення будь-якої зміни в споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала. Частку приросту (скорочення) доходу, яка споживається, можна визначити так:

ГСС = зміна в споживанні .

зміна в доході

Гранична схильність до збереження (ГСЗ) – це відношення будь-якої зміни в збереженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала. Частку приросту (скорочення) доходу, яка йде на збереження, можна визначити так:

ГСЗ = зміна в збереженні .

зміна в доході

Припустимо, що дохід в особистому розпорядженні збільшився з 200

до 300 доларів, тобто на 100 доларів. Із даного приросту доходу 80 доларів

буде  використано  на  придбання  товарів  і  послуг,  а  20  доларів  будуть відкладатися  на  збереження.  Звідси  гранична  схильність  до  споживання

(ГСС) буде дорівнювати

0,8( 80 ) , гранична схильність до збереження (ГСЗ) –

100

0,2( 20 ) . Разом ці обидві частки дають одиницю (0,8+0,2).

100

Частки в співвідношенні між споживанням і заощадженням можуть змінюватись (зростати або зменшуватись), але лише під впливом і в межах змін цього доходу. Це означає, що сума ГСС і ГСЗ для будь-яких змін в доході  в  абсолютному  розпорядженні  завжди  дорівнює  одиниці (ГСС+ГСЗ=1).

Проаналізуємо  схильність  людей  до  споживання  на  основі  графіка

(мал. 2.3.6.).

С         Е2

Витрати на

споживання   Збереження

(доларів)

Е0

В

200

С

Борг

Споживання

45º       Е1

0          100      200      300      400      D

Дохід в особистому розпорядженні (доларів)

Мал.2.3.6. Схильність до споживання

На осі абсцис відкладається дохід в особистому розпорядженні (D), а на осі ординат – витрати на споживання (С). Якщо би витрати точно відповідали

доходам, то це відображала би будь-яка точка, яка лежить на бісектрисі, прямій,   проведеній   під   кутом   45º.   Але   в   дійсності   такого   збігу   не відбувається і лише частка доходів витрачається на споживання.

Тому   крива   споживання  (С)   відхиляється  від   бісектриси.  Місце перетину бісектриси і кривої споживання в точці В означає відсутність збереження (D=С). Зліва від цієї точки можна спостерігати від'ємне збереження (тобто витрати перевищують доходи – “життя в борг”), а справа – збереження додатне. Наприклад, при доході в 400 доларів ситуація складається так: відрізок Е1Е0  показує розмір споживання, а відрізок Е0Е2  – величину збереження. Рівновага між споживанням і збереженням спостерігається лише в точці В, тому що тут доходи і витрати однакові і дорівнюють 200 доларів.

Звернемось  до  графічного  аналізу  схильності  до  збереження (мал.2.3.7.). Це практично той самий графік, що і на малюнку 2.3.6., тільки з деякими змінами. Пояснюється це тим, що збереження плюс споживання дорівнюють доходу.

С Витрати на споживання

F E

D

В         С         Заощадження

0          100      200      300      400      D

Дохід в особистому розпорядженні

Мал.2.3.7. Схильність до споживання

На мал. 2.3.7. точка В (перетин кривої споживання з оссю абсцис) – це рівень доходу, коли збереження дорівнюють нулю. Нижче від неї – збереження від'ємне (негативне), вище – збереження позитивне.

Гранична схильність до споживання (ГСС), як відмічалося раніше, відображає розмір додаткового споживання, яке викликане додатковим доходом.  На  мал.  2.3.7.  це  відображається  в  нахилі  кривої  споживання. Крутий нахил означає високу ГСС, а плавний – низьку ГСС.

Рівень   доходу   в   особистому   розпорядженні   хоча   і   є   головним чинником, що визначає величину споживання і збереження, але не є єдиним. Крім нього, існують і інші, які можуть впливати на співвідношення між споживанням і збереженням. До них відносяться багатство, рівень цін, очікування, заборгованість споживачів, оподаткування тощо.

Багатство  впливає  в  такий  спосіб:  чим  воно  більше,  тим  більше засобів витрачається на споживання і менше - на збереження. Зменшення багатства суттєво знижує рівень споживання.

Зміни рівня цін змінюють реальну цінність доходу в особистому розпорядженні і багатства в цілому. При зростанні рівня цін реальна цінність багатства знижується, зменшуються обсяги споживання поточного доходу. І, навпаки, зниження рівня цін збільшує реальне фінансове багатство, сприяє зростанню обсягів споживання.

Очікування  людей,  пов’язані  з  майбутніми  цінами,  грошовими доходами і наявністю товарів можуть збільшувати або зменшувати витрати на споживання і на збереження. Якщо передбачаються підвищення цін і дефіцит товарів, то підвищуються витрати на споживання і знижуються на збереження. І, навпаки, якщо очікуються великий вибір товарів і зменшення рівня цін, то витрати на споживання можуть знизитись.

Рівень заборгованості споживачів також впливає на бажання людей збільшувати або зменшувати витрати на споживання. При високій заборгованості поточне споживання скорочується, більше коштів виділяється

на погашення боргу. Якщо споживча заборгованість відносно низька, то рівні збереження і споживання можуть зростати.

Рівень оподаткування може сприяти зростанню споживчих витрат і збережень і, навпаки, може їх стримувати. При скороченні податків реальні доходи людей збільшуються, частка приросту спрямовується на збереження, а друга – витрачається на придбання споживчих товарів.