Додаток 5 Інтелектуальна власність як ключовий фактор реалізації стратегії інноваційного розвитку економіки україни

На даний час найактуальнішою проблемою підвищення конкурентоспроможності економіки та якісного економічного зростання є створення та реалізації системного підходу в захисті та управлінні інтелектуальною власністю в Україні  для більш повного використання  національних результатів інтелектуальної діяльності  і досягнень науково-технічного прогресу. 

Вирішенню цієї проблеми приділялася увага  на  парламентських слуханнях «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» (21 березня 2007 року), що схвалені Комітетом Верховної Ради з питань науки і освіти 25 травня 2007 року та Постановою Верховної Ради України від 27 червня 2007 року,  в  рішеннях Комітету з питань науки та освіти «Про стан державного регулювання і управління у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні» (16 квітня 2008 р.) та Радою національної безпеки і оборони України у травні-листопаді  2008 шляхом детального обговорення завдань посилення ролі інтелектуальної власності у національному розвитку  за участю провідних фахівців та науковців країни.

У підготовлених документах констатовано, що в нашій країні в умовах ринкових  перетворень  зроблено  перші кроки у створенні національної системи правової охорони інтелектуальної власності та законодавчо-нормативних  актах в цій сфері,  що сприяло  початку формування ринку інтелектуальної власності  та набуттю Україною членства у СОТ з 16 травня 2008 р.

Разом з тим на сьогодні залишається багато невирішених проблем, до яких відносяться низький рівень патентної активності, відсутність ефективних механізмів стимулювання підприємств та організацій, особливо бюджетних, до комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності та обліку і введення їх в господарський обіг,  тенденції до неконтрольованої  передачі за кордон новітніх розробок українських вчених, які створено за державні кошти. 

Так, з 2004 року по 2008 рік кількість  поданих заявок на винаходи за національною процедурою від національних заявників зменшилася  з 4085   до 2823  у 2008 році, або на 30,9\%.  Найбільш суттєве  зменшення числа поданих заявок у порівнянні із попереднім роком (на 18\%) мале місце у 2008 році внаслідок  збільшення  діючих ставок зборів за патентування винаходів та корисних моделей, які  відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1148 (постанова вступила в дію 16 травня 2008 р.) збільшені до 35 разів.  У цілому патентна активність національних заявників у поданні заявок на видачу патентів на винаходи та у видачі патентів на винаходи (на 1 млн. населення) в Україні  в останні 3-4 роки  приблизно у 2 рази  нижче, ніж в Російській Федерації.  Відставання України за показником патентної активності від розвинутих країн ще значніше.

Не відповідає потребам забезпечення технологічної безпеки держави та її конкурентоспроможності формування бази чинних  патентів на винаходи, оскільки за станом на 1 січня 2009 р. кількість 20-річних патентів складала всього 23153 шт., причому із загальної їх кількості  національним заявникам  належить не більше половини, або всього приблизно 210–220 патентів на 1,0 млн. населення.

Внаслідок неврегульованості питань комерціалізації та введення в господарський обіг результатів інтелектуальної діяльності з урахуванням оптимального поєднання інтересів їх творців, бізнесу та держави обсяги нематеріальних активів не перевищують 1,5\% вартості основних засобів, що значно нижче середніх показників в країнах ЄС, де їх обсяги дорівнюють 50–80\% балансової вартості підприємств та організацій.

Крім того, відзначається  низька питома вага  підприємств, що виконують роботи зі створення і використання об’єктів інтелектуальної власності  та раціоналізаторських пропозицій, значне зменшення чисельності їх творців,  низький рівень закордонного  патентування українських винаходів та невідповідність результатів ліцензійної діяльності існуючому національному науково-технологічному потенціалу.

Наведені дані свідчать, що існуюча система управління  інтелектуальною власністю є неефективною і не відповідає сучасним пріоритетам технологічного розвитку та вимогам до економічного зростання.

2. Сприяти  поетапному створенню національної мережі комерціалі­зації та трансферу технологій і інновацій на основі організації регіональних центрів комерціа­лізації та трансферу технологій і інновацій.  Це поліпшить інфраст­руктуру взаємодії між ринком і науково-до­слідними організаціями, сприятиме доступу підприємницьких структур та промислових підприємств до новітніх технологій, підви­щить результативність науки, стимулювати­ме організації-виконавці та керівників про­ектів уже на ранніх етапах розв'язувати проб­леми їх ринкового використання.

3. Враховувати, що за умов слабкого попиту промисловості на науково-технічні здобутки і значних обся­гів досліджень, виконаних за державні кош­ти, перспективною формою просування об’єктів інтелектуальної власності  у господарський обіг може бути розробка програм і стимулів науково-технологічного партнерства між державними структурами в академічному, галузевому й освітянському секторах науки та промисло­вістю. Доцільно також розробити правову базу для можливості заснування державними організаціями науково-технологічного сектору малих інноваційних підприємств на основі результатів досліджень та об'єктів промислової власності саме дер­жавних організацій.

4. Знизити на 80–75\%  діючі ставки зборів за патентування винаходів та корисних моделей. Діюча  фінансово-економічна криза може стимулювати процес відмови  українських державних підприємств та наукових організацій від прав на інтелектуальну власність та переміщення потоку  інтелектуальної власності до фізичних осіб, для яких встановлено пільги зі сплати зборів.

5. Розробити та запровадити  механізми державної підтримки патентування винаходів, що створені відповідно до пріоритетів  технологічного розвитку країни,  за кордоном. Це сприятиме підвищенню кількості  іноземних патентів, отриманих підприємствами та організаціями України, та правовій захищеності  експорту наукоємної та інноваційної продукції в іноземні країни, зменшить  ризики такого експорту.

6. Впровадити з 2010 року державне статистичне спостереження створення та використання передових виробничих технологій, нових в Україні, у світі та принципово нових, з урахуванням використаних об’єктів інтелектуальної власності  та їх патентної чистоти. Це  дозволить  щороку відстежувати  ситуацію щодо результативності співпраці творців інтелектуальних розробок, підприємств і організацій щодо  їх впровадження, а  також рівень впливу суб’єктів науково-технологічної сфери на продуктивність праці та конкурентоспроможність продукції та послуг та приймати адекватні державні рішення. Статистичний облік використання передових виробничих технологій використовується в Росії (постанова Росстату від 07.11.2006 № 63) та Білорусі (постанова Мінстату від 15.05.2006 № 55). На цей час у Державному комітеті статистики України розроблено проекти  інструкції та статистичні форми стосовно спостережень, наведених вище. Необхідно також використати досвід країн ОЕСР та впровадити  щорічний науково-статистичний облік виробництва, експорту та імпорту продукції за рівнем наукоємності галузей промисловості

7. Розробити порядок визначення винагороди, роялті, паушального платежу авторам за використання майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створених за державні кошти. Неврегульованість цього питання та відсутність традицій виплати винагороди призводять до виплат винахідникам на підприємствах незначних сум протягом перших двох років або повної відсутності здійснення  виплати, що має наслідком незацікавленість винахідників та авторів у використанні об’єктів права інтелектуальної власності, гальмування винахідницької діяльності.