Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів - Учебное пособие (Гаврилов П.Р.)

Додаток 4 нормативно-правове забезпечення інноваційного розвитку в україні

 Україна першою серед держав СНД законодавчо закріпила курс на науково-технологічне оновлення економіки. У прийнятому ще в 1991 році Законі України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної політики» було констатовано, що саме науково-технічний прогрес є головним фактором розвитку суспільства і проголошено, що «держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання». У дещо іншій редакції ця теза підтверджена і в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність», який був прийнятий у 1998 замість вище названого: «Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання».Реалізація такого спрямування політики держави, вибір інноваційної моделі розвитку економіки конкретизувались  Постановою Верховної Ради України від 13.07.1999 року № 916-XIV, якою була затверджена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, та цілим рядом законів України: Ø     «Про спеціальну економічну зону «Яворів» (№ 402- XIV від 15.01.1999 року); Ø     «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (16.07.1999 року за № 991-XIV); Ø     «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» (11.07.2001 року за № 2623-ІІІ); Ø     «Про інноваційну діяльність» (04.07.2002 року за № 40-IV); Ø     «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (16.01.2003 року за № 433-IV); Ø     «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих технологій» (09.04.2004 року за № 1676-IV); Ø     «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» (14.09.2006 року за № 143-V); Ø     «Про науковий парк «Київська політехніка» (22.12.2006 року за № 523-V).Орієнтація на інноваційний алгоритм розвитку знайшла своє відображення  в Угоді про партнерство і співробітництво з Європейськими Співтовариством 14.06.1994 року, яка набула чинності 01.03.1998 року,  в Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженій Указом Президента України від 11.06.1998 року № 615/1998, а також у Стратегії економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004–2015 роки», затвердженій Указом Президента України від 28.04.2004 року № 493/2004. Цими документами та численними підзаконними актами в Україні була створена  досить солідна нормативно-правова база, якою не тільки передбачалась загальна орієнтація на інноваційний розвиток економіки, але й окреслювались основні механізми втілення в життя такого курсу державою. Проте реальне включення в дію більшості цих механізмів в Україні не відбулося. При цьому Верховна Рада України, на жаль, не виявила достатньої послідовності: затвердивши законодавчо норми прямої дії, вона легко погоджувалась з пропозиціями виконавчої влади про призупинення дії відповідних статей законів, спочатку тимчасово, а потім і вилучення їх повністю.  Таким способом більш ніж наполовину було вихолощено Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність» – реально діють з нього лише статті про пенсійне забезпечення науковців.

Ще більш драматична історія Закону України «Про інноваційну діяльність». Після вилучення з нього статей 21 та 22 він практично втратив свій сенс і по суті перетворився на суто декларативний документ, в якому визначається певна термінологія і розповідається про поширені в світі механізми впливу держави на інноваційні процеси, але жоден з цих механізмів реально не запроваджується. Можливо, спроба організувати підтримку й стимулювання всіх без винятку інноваційних проектів, закладена в першій редакції закону, була дещо передчасною. Тому ми пропонуємо звузити її дію до підтримки пріоритетів. Але без цього закон може виконувати функцію хіба що навчального посібника для студентів.                

На превеликий жаль, у таку ж нікому не потрібну імітацію реальної справи перетворилися визначення пріоритетних напрямів науково-технічної та інноваційної діяльності і формування та реалізація державних науково-технічних програм  (механізму формування інноваційних програм нашим законодавством взагалі не передбачено). Сама ідея формування на конкурсних засадах державних науково-технічних програм, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні, була скомпрометована вже тим, що на їх виконання Мінфіном виділялась неприпустимо мала частка коштів від загального фінансування науки. Тобто насправді вони ніяк не відповідали самому поняттю «пріоритетні». Суттєві нарікання викликала також процедура визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та тематичної спрямованості програм. Механізми формування і реалізації ДНТП, незважаючи на те, що в них вперше був реалізований прогресивний конкурсний підхід до вибору проектів, практично відійшли від вимог програмно-цільового підходу, а тому не давали можливості скористатися перевагами такого підходу.

Життя показало, що  для жодного з численних урядів нашої держави визначені Верховною Радою України пріоритетні напрями насправді пріоритетами не були. Тобто ніякої реально значимої політики пріоритетів науково-технологічного розвитку за роки незалежності в Україні не було. Визначені законом пріоритетні напрями розвитку науки і техніки жодним з урядів нашої держави не сприймалися як пріоритети своєї діяльності в кращому випадку вони позиціонувалися як деяка внутрішня справа Міністерства науки і технологій, потім як один із не дуже істотних напрямів діяльності Міністерства освіти і науки України.

У кінцевому підсумку ми прийшли й до того, що Україна сьогодні – єдина країна Європи, в якій ніяк не стимулюються інвестиції в наукові дослідження і розробки, практично відсутній вплив держави на інноваційні процеси в економіці, внаслідок недостатньої підтримки держави продовжується деградація наукового потенціалу. Без вирішення цих проблем всі заклики про переведення економіки на інноваційний шлях розвитку будуть залишатися порожніми деклараціями і пустими розмовами.

На принципові недоліки в реалізації законодавства, що регулює відносини в науково-технологічній та інноваційній сферах, зверталась увага  під час парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правокористування» що відбулися в березні 2007 року, а також «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» (червень 2007 року). Цим питанням приділялась значна увага і під час слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти: «Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення» (листопад 2006 р.) та «Ефективність застосування законодавства  України в сфері авторського права і суміжних прав» (вересень 2008 р.).

 Проте істотних змін ситуації від цього не відбулося. Характерна в цьому плані позиція Мінфіну, висловлена в листі, надісланому при підготовці даного слухання: «податкові стимули не застосовувалися, оскільки їх дія призупинялась законами про Державний бюджет України на 2003–2005 роки, і надалі вони були скасовані Законом України від 25 березня 2005 р. № 2505-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України». Тому немає підстав для ствердження про ефективність таких податкових стимулів та їх відновлення».

Таким чином, нині чинна законодавча база науково-технологічного та інноваційного розвитку, незважаючи на значні зусилля, витрачені на її розробку, не відповідає сучасним вимогам і практично не впливає на темпи такого розвитку. У ній лишаються не вирішеними питання: стимулювання інноваційної діяльності та витрат на наукові дослідження і розробки, формування інноваційних венчурних фондів, реалізації політики інноваційних пріоритетів держави, використання для цього можливостей і переваг програмно-цільового підходу.  Втілення в життя  Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів вимагає істотного вдосконалення законодавчої бази та розробки нового системного нормативно-правового і організаційно-методичного  забезпечення.

Шляхом внесення змін до ряду чинних законів та прийняття нових необхідно, зокрема, вирішити наступні проблеми:

Ø     Встановити відповідальність усіх без винятку органів виконавчої влади за реалізацію визначених державою пріоритетів і забезпечення координації їх дій на загальнодержавному рівні.Ø     Законодавчо визначити механізми реалізації пріоритетів, підтримки і стимулювання всіх кроків, спрямованих на практичну реалізацію названих пріоритетів, а також інвестування такої  діяльності.Ø     Законодавчо визначити основні напрями інноваційної політики держави як провідного напряму виведення економіки з кризи і забезпечення достойного життя народу. Вони можуть бути сформульовані наступним чином:

·          побудова економіки і суспільства, що базуються на наукових знаннях, неухильне проведення в життя державної, законодавчо закріпленої політики сприяння інноваційній діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату;

·          розвиток інноваційної інфраструктури, здатної оперативно і гнучко реалізувати необхідні в даний момент часу інновації, засновані на високих виробничих технологіях;

·          розвиток комунікаційної інфраструктури – інформаційних і технологічних мереж, які дають можливість орієнтуватися в сучасному технологічному просторі і привертати інвесторів до фінансування проектів усередині країни;

·          стимулювання процесів навчання і перепідготовки кадрів;

·          стимулювання стратегії нашого законодавства на розробку системи економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо створення та комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності  з метою формування ринку цих об’єктів.

Ø     Розробити, законодавчо закріпити і ввести в дію механізми стимулювання  інвестицій у наукові дослідження і розробки, а також в сферу освіти, подібні до тих, які застосовуються в розвинених країнах світу (наприклад вилучення з бази оподаткування підприємств і організацій коштів, витрачених на наукові дослідження і розробки або на підтримку навчальних закладів, прискорена амортизація наукових приладів та експериментального обладнання науково-дослідних установ та інноваційних підприємств і т.п.). Ø     Вдосконалити нині чинний Закон «Про інноваційну діяльність», передбачивши в ньому реальні механізми стимулювання інноваційної діяльності виробничих підприємств і організацій, особливо спрямованої на реалізацію визначених державою пріоритетних напрямів.Ø     Відновити діяльність Державного інноваційного фонду, передбачивши  його наповнення шляхом відрахувань від валового доходу (наприклад у розмірі 1,5–2\%) всіх платників податку. На наш погляд, така плата за інноваційний поворот у розвитку економіки країни цілком виправдана і не надто обтяжлива для бізнесу. Ø     Вдосконалити Закон «Про державні цільові програми», забезпечивши можливості управління науково-технічними та інноваційними програмами та більш повного використання переваг програмно-цільового підходу.Ø     Внести зміни і доповнення до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», передбачивши при цьому:

·          запровадження ефективної системи управління формуванням державної науково-технологічної та інноваційної політики, яка забезпечувала б дієву координацію дій всіх органів виконавчої влади при втіленні в життя такої політики, чітко визначала б їх компетенцію і відповідальність за досягнення поставлених нею цілей;

·          вдосконалення системи науково-технологічних пріоритетів шляхом запровадження їх ієрархії зі специфічними для кожного її рівня механізмами державної підтримки та відповідальності за їх реалізацію;

·          чітку регламентацію організації конкурсів при визначенні виконавців науково-технічних та інноваційних проектів, яка гарантувала б об’єктивну експертизу відповідних пропозицій,   виключала б зайві бюрократичні процедури і формальності, які лише імітують наявність конкурсу і служать прикриттям для різного роду «тіньових» схем, і в той же час  передбачала б персональну (аж до кримінальної) відповідальність посадових осіб за зловживання в цій справі;

·          запровадження митних пільг для науково-дослідних установ, що закуповують наукові прилади та експериментальне обладнання за кордоном;

·          створення в країні розгалуженої інфраструктури обслуговування науки, зокрема прокату наукових приладів та обладнання, істотне вдосконалення системи науково-технологічної інформації та більш широке впровадження сучасних інформаційно-комунікативних систем;

·          запровадження надійної системи моніторингу науково-технологічної та інноваційної діяльності, відслідковування ходу реалізації державних пріоритетів у цій сфері.

Ø     Здійснити кодифікацію законів, що регулюють правовідносини у даній сфері розробити й запровадити Кодекс законів про  науково-технологічну та інноваційну діяльність. Крім забезпечення системного узгодження всіх нормативних актів, що регулюють таку діяльність, ним мають бути унормовані принципи і правовий статус недержавних джерел фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності, зокрема:

·          акціонерного фінансування, яке передбачає додаткові емісії цінних паперів під певні інноваційні програми;

·          кредитування як другого альтернативного виду фінансування (приділивши увагу програмному підходу до зацікавленості банків та інших кредитно-фінансових установ до інноваційного фінансування);

·          створення мережі венчурних та інноваційних фондів як центрів ризикового кредитування;

·          чітко визначити роль і механізми участі держави в цих процесах, створення так званого “фонду фондів”;

·          легалізувати діяльність так званих “бізнес-янголів” – приватних осіб, які мають фінансовий та психологічний досвід для кредитування інновацій.

Проекти багатьох необхідних для цього законів вже розроблено, але вони не розглядаються.