Vii. використання міжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки україни

В умовах глобалізації великого значення для позиціювання країни на високому рівні інноваційного розвитку має використання можливостей міжнародного співробітництва. Серед таких факторів надзвичайно важливим є залучення зарубіжних інвесторів до розвитку вітчизняної інноваційної сфери. Вирішення проблеми залучення зарубіжних інвесторів має здійснюватись наступними заходами:

Ø     поліпшення загальних умов для інвестицій в економіку України;

Ø     створення законодавчих норм, ідентичних для вітчизняних та зарубіжних інвесторів;

Ø     розробка єдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості інноваційних програм і проектів.

Залучення інвестицій з різних груп країн має свої особливості. Що стосується інвестицій з країн СНД, перш за все з Росії, то необхідно стимулювати відповідну взаємодію у рамках вже існуючих численних угод та міждержавних домовленостей. Доцільною є державна підтримка пріоритетних проектів за рахунок залучення як державних, так і приватних інвестицій в авіаційну, космічну та деякі інші галузі.

Позитивний вплив на залучення інвестицій з країн СНД можуть мати перегляд національного законодавства щодо створення вільних економічних зон, промислово-фінансових груп та внесення змін в практику приватизації підприємств у високотехнологічному секторі економіки. Це важливо тому, що інвестиції з країн СНД можуть прийти насамперед на вже існуючі підприємства, в роботі яких зацікавлені технологічно пов’язані з ними підприємства Росії та інших країн СНД.

Щодо інвесторів з розвинутих країн Європи, Азії та США, то, як свідчить статистика, вони можуть бути залучені не тільки до вже існуючих підприємств, але і для здійснення інвестицій в нові проекти та виробництва. Важливим кроком в цьому напрямі повинно стати створення відповідних баз даних та підрозділів (агенцій) у міністерствах і відомствах, які мають проводити активну політику залучень інвесторів через проведення відповідних конференцій, презентацій тощо.

Скасування привілеїв для іноземних інвесторів не повинно супроводжуватися встановленням додаткових бар’єрів (у вигляді спеціальних умов приватизації для вітчизняних інвесторів і таке інше).

Україна бере участь в різноманітних міжнародних проектах і програмах і має формальну можливість брати участь у майже всіх міжнародних відкритих програмах. Необхідно провести аналіз існуючих програм і співвіднести їх зі здатністю держави надавати їм фінансову підтримку.

Пріоритети повинні віддаватися перш за все міжнародним програмам під егідою Європейського Союзу та країн СНД. Механізми і конкретні пропозиції щодо участі в них розроблено досить детально. Є проект Концепції співробітництва в інноваційній сфері країн СНД, який підготовлено за активної участі України. Конкретизація форм і напрямків співробітництва в інноваційній сфері має бути здійснена прийняттям відповідних нормативних актів. Стосовно співробітництва з ЄС завдання полягає в ініціюванні нових програм на умовах, що існували й існують у ЄС для країн Центральної та Східної Європи. Це дозволить не тільки залучати більш значні кошти до виконання НДДКР та інноваційних проектів, але і розширити спектр співробітництва між українськими та зарубіжними організаціями.

Крім того, необхідно суворіше дотримуватися виконання зобов’язань держави з фінансування українських частин спільних проектів. Для цього подібне фінансування могло б бути включене окремим рядком до так званих “захищених” статей бюджету.

Податкова політика держави стосовно участі в міжнародних проектах також має відповідати міжнародним стандартам, тобто відповідні трансфери не повинні обкладатися податками як виробнича діяльність.

Важливим завданням є формування нормативно-правової бази забезпечення рівноправного входження України в науково-технологічний простір країн Європи та світу. Нормативно-правова база повинна формуватися у відповідності з тенденціями, що спостерігаються у світі. Україна приєдналася до більшості існуючих угод та конвенцій у сфері захисту інтелектуальної власності, ноу-хау тощо.

Ціла низка угод існує у рамках СНД. Проблеми полягають в тому, що, по-перше, не розроблено ефективного механізму введення відповідних законодавчих актів у дію. По-друге, велика кількість законодавчих актів має відверто декларативний характер і не сприяє реальному розвитку міжнародного співробітництва.

Тому головним завданням повинен стати перегляд існуючих угод і законів з метою наповнення конкретним змістом, зокрема перегляд закону про фінансово-промислові групи, який би дозволив провести процеси реальної інтеграції підприємств у високотехнологічних секторах економіки.

Необхідно розробити перелік унікальних наукових об’єктів, розташованих на території України, які можуть бути використані у міжнародних проектах, в тому числі в рамках наукового співробітництва, яке здійснюється МААН.

Положення щодо розвитку науково-технічного співробітництва повинні, як правило, входити до нових угод, що укладає Україна із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, зокрема в економічній сфері.

Слід переорієнтувати зовнішньоекономічну діяльність України на високотехнологічний експорт і скорочення частки продажу за кордон сировинних ресурсів. Політика держави щодо стимулювання експорту високотехнологічної продукції повинна бути більш активною і цілеспрямованою. Держава має виходити зі своїх стратегічних інтересів, а не з короткочасної вигоди. Цього можна досягти за рахунок впровадження двох груп заходів.

По-перше, держава зобов’язана створити дійсно рівні умови для роботи підприємств у традиційних секторах економіки. Це знизить середню прибутковість таких підприємств і змусить деякі фірми впроваджувати інновації або переносити свою діяльність у високотехнологічні сектори. Для діяльності високотехнологічних секторів повинні бути встановлені серйозні пільги з метою стимулювання НДДКР.

Потрібно удосконалити державну систему експертизи технологій, технічного обладнання, а також ліцензій для виробництва продукції, які купує Україна. Експертиза технологій повинна спиратися на існуючі міжнародні стандарти і відповідати діючим в Україні законодавчим положенням. Для експертної оцінки окремих спірних проблем, пов’язаних із технологічними трансферами, доцільно створити відповідні науково-технічні ради із залученням провідних українських (а в деяких випадках і зарубіжних) фахівців.

Проблеми захисту інтелектуальної власності повинні вирішуватися за умов дотримання міжнародних угод у цій галузі. Їх вирішення пов’язане головним чином з труднощами впровадження основних положень законодавчих актів у дію, а також браком коштів на захист інтелектуальної власності.

Основним напрямком удосконалення захисту інтелектуальної власності в Україні має стати підтримка державою переходу до міжнародно визнаної практики у галузі патентування та захисту інтелектуальної власності.