Анатомія, фізіологія дітей з основами гігієни та фізичної культури - Навчальний посібник (Антонік В. І., Антонік І. П., Андріанов В. Є.)

Частина ii гІгІЄна та фІзІологІя фІзичного виховання 5. фізіологічні вимоги до фізичного виховання дітей

5.1. Критерії оцінки фізичного розвитку та стану здоров'я дітей

Хід та результати фізичного і розумового розвитку кожної дитини безпосередньо впливають на стан їх здоров'я і навпаки: стан здоров'я впливає на кінцевий результат фізичного та розумового розвитку, обумовлює вибір прийомів та методів загального та спеціального навантаження, соціально — психологічного та фізичного виховання.

Поняття здоров 'я можна визначити як оптимально врівноважений природний стан організму, який знаходиться у гармонії з оточуючим середовищем і не має будь-яких хвороб.

Здоровий стан людини об'єктивно визначається по сукупності антропометричних, клінічних, фізіологічних та біохімічних показників. Всі ці показники в певній мірі залежать від спадкоємності, віку, статі, умов виховання, кліматичних та географічних умов життя.

З метою оцінки стану здоров'я дітей використовуються такі показники, як загальна захворюваність, інфекційна захворюваність, індекс здоров'я, відсоток тих хто тривало та часто хворіють, розповсюдженість і структура захворюваності, відсоток осіб з нормальним фізичним розвитком і осіб, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; розподілення дітей по групам здоров'я.

Інтегральну характеристику захворюваності дітей різного віку і статі, як альтернативи здорового стану, дають показники загальної захворюваності, яка враховує розповсюдженість усіх можливих захворювань, як гострого так і хронічного характеру серед дитячого населення певного регіону (району, міста, держави) за певний період часу. Ці данні отримують на підставі аналізу звертань за медичною допомогою (по записам лікарів у медичних картках), або на підставі обробки результатів масових медичних оглядів дітей і підлітків.

Загальна захворюваність формується багатьма факторами, серед яких з і загальний рівень здоров'я населення (в тому числі генетичне здоров'я), соціальні, екологічні, санітарно — гігієнічні і, навіть, організаційні фактори. Крім того, загальна захворюваність має вікові і статеві особливості і залежить від якості виховання (в тому числі фізичного), від дотримання здорового способу життя, від особистого свідомого ставлення кожної людини до свого здоров'я.

Існуючи соціально-економічні проблеми сучасного українського суспільства, разом з морально-психологічною кризою у свідомості широких верст населення, призвели до розквіту нездорових тенденцій у відношенні людей до свого здоров'я, до здоров'я своїх нащадків. Зловживання алкоголю, паління, наркоманія стали дуже поширеними навіть серед школярів, в тому числі серед молодших школярів як хлопців так і дівчат. За останні 15 років Україна досягла рекордної швидкості розповсюдження синдрому набутого імуннодефіциту (СНІДу) із 2002 р. займає четверте місце у світі по кількості хворих на це захворювання. В Україні запанували туберкульоз, онкологічні хвороби, серцево-судинні захворювання. За даними літератури (О. В. Антонік, В. І. Антонік, 2004; І. П. Антонік, В. І. Антонік, 2006; В. Г. Грибан, 2005, та інші), середня тривалість життя людей в Україні за період 1992 — 2003 років зменшилась на 5 років і тепер не перевищує 67 років (у Дніпропетровській області — 59 років). Серед випускників сучасних шкіл значно зменшився відсоток здорових дітей, а рівень фізичного розвитку у більшості з них оцінюється переважно як «низький» та «нижче середнього». Ще більш невтішні данні приводить А. О. Дробинська (2003) згідно яких серед сучасних немовлят більше 45 \% мають хронічні хвороби, травми або вади розвитку. Серед причин цього є як генетично обумовлені, так і такі, що пов'язані з нездоровим способом життя батьків, або з прямою дією негативних екологічних факторів середовища.

Проведені авторами посібника дослідження загальної захворюваності школярів Кривого Рогу за 1997-2002 роки на базі 4-х загальноосвітніх Саксаганського району (СШ № 19, 91, 107 і 120) свідчать про те, що в середньому за рік найбільша частота захворюваності має місце у дітей першого класу (табл. 18). Отримані дані також вказують, що кожен хлопчик, або дівчинка 6-7 років хворіють за рік більше 2-х разів. У 23 класах частота захворювань зменшується до 1,09-1,35 разу. Найменша частота захворювань у 5-6 класах, а починаючі з 7 класу знову зростає. Особливої різниці у частоті захворювань хлопців і дівчат не виявлено. Кількість випадків захворювань на 1000 осіб обстежених за весь шкільний період для всіх школярів (за винятком хлопців 5 класу) перебільшує 1000, що свідчить про те, що приблизно 1/3 всіх дітей хворіє за рік два і більше разів. Результати аналізу розповсюдженості різних форм захворювань серед сучасних школярів приведені у табл. 19 (стор. 225-226). Аналіз цих результатів свідчить, що найбільш поширеними хворобами у дітей як молодшого так і старшого шкільного віку є хвороби органів дихання і, в основному, гострі респіраторно-вірусні інфекції (ГРВІ), грип та ангіни, що свідчить про послаблені імунні сили організму дітей. На другому місці, як у хлопців так і у дівчат, хвороби кістково-м'язової системи. Далі йдуть інфекційні та паразитарні хвороби. Достатньо розповсюджені серед дітей Кривого Рогу психічні розлади, ендокринні та алергічні захворювання, хвороби нервової системи та органів чуття. З віком є тенденція збільшення кількості хвороб органів травлення, органів виділення та статевих органів (особливо серед хлопців). Велике занепокоєння викликають дані про кількість дітей (особливо 1-3 класів), що дають позитивну реакцію Манту на туберкульоз.

В табл. 20 (див. стор. 227) наведені порівняльні данні про рангове місце розповсюдженості окремих форм захворювань серед дітей в динаміці 1990-2001 рр.

Результати свідчать, що за період спостережень у структурі захворювань дітей відбулись значні зміни. Сучасні діти, особливо хлопці молодшого та середнього шкільного віку (на відміну від своїх однолітків 90-х років), найчастіше усього хворіють не тільки хворобами органів дихання, а і хворобами кістково-м'язової системи, хворобами нервової системи та органів чуття, хворобами органів травлення, а серед хлопців старших класів на третє місце серед усіх хвороб вийшли хвороби сечостатевої системи, а на друге — інфекційні та паразитарні хвороби.

Серед сучасних дівчаток молодшого і середнього шкільного віку поширилися захворювання органів травлення та хвороби нервової системи і органів чуття. У дівчат старшого шкільного віку на друге місце вийшли хвороби органів травлення, а на третє — захворювання кістково-м'язової системи. Наведена інформація, разом з результатами анкетного опитування учнів, свідчить, що характер змін структури захворювань сучасних школярів може у значній мірі бути обумовлений тим, що не-хтуються гігієнічні вимоги до фізичного виховання та організації роботи

Закінчення табл. 19

 

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

X.

Хвороби органів дихання ^ 00^ 99)

1-1,3

0,3-0,6

0,3-0,4

0,2-0,7

1,1-1,3

0,4-0,7

0,3-0,5

0,3-0,4

 

втому числі: ГРВІ, грип, ангіни

0,8-0,9

0,4-0,5

0,2-0,3

0,2- 0,4

0,9

0,3-0,5

0,2-0,3

0,2-0,28

 

бронхіт, пневмонія

0,1

0,05-0,15

0,07-0,08

0,07-0,25

0,2-0,4

0,1-0,2

0,08-0,1

0,1-0,18

XI.

Хвороби органів травлення (К00-К93)

00,1

0,03

0,08-0,15

0,02-0,1

0,1

0,05-0,1

0,04-0,08

0,04-0,12

XII.

Хвороби шкіри (І_00-І_99)

0,1

0,03

0,04-0,06

0,01-0,04

0,1

0,03-0,05

0,04

0,01

XIII.

Хвороби кістково-м'язової системи (М00-М99)

0,3

0,06-0,15

0,04-0,2

0,04-0,08

0,2-0,3

0,1-0,15

0,04-0,08

0,04-0,12

XIV.

Хвороби сечостатевої системи (ІЧ 00-14 99)

0

0,02-0,03

0,02-0,14

0,04-0,1

0,1

0,05-0,1

0,02-0,04

0,04-0,04

XIX.

Травми та отруєння (Б00-Т98)

0

0,02-0,15

0,02-0,04

0,04

0

0,02-0,05

0,02-0,03

0,02-0,06

XX.

Інфіковані на туберкульоз

0,2

0,1

0,08

0,04

0,3

0,09

0,05

0,06

 

у школі, вимоги до особистої гігієни та гігієни травлення, а також із факторами недостатнього харчування та схильності школярів до шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, ранніх статевих стосунків та ін.), які поширилися саме серед сучасних школярів.

В практичній діяльності педагогів, в тому числі вихователів фізичної культури, важливе значення має володіння експрес-методами оцінки стану соматичного здоров'я дітей, або оцінки їх фізичного розвитку. З цією метою доцільно перш за все оцінювати адаптаційний потенціал організму, наприклад, за методом, запропонованим Р. М. Баєвським із співавт. (1988). Згідно цієї методики, найбільш чутливим індикатором адаптації організму є стан системи кровообігу. Саме кровоносна система найбільш чутливо реагує на зміну пристосувальних можливостей організму, на розвиток і протікання захисних реакцій. Відомо, що перехід від стану здоров'я до хвороби, від норми до патології є процесом поступового зниження ступеня адаптації організму до умов оточуючого середовища (зниженням адаптаційного потенціалу). При цьому виділяють чотири рівня стану адаптації або рівня здоров'я:

Задовільна адаптація організму до умов оточуючого середовища при збереженні високих функціональних можливостей організму.

Напруга адаптаційних механізмів, коли адаптаційні функціональні можливості забезпечуються мобілізацією функціональних резервів.

Незадовільна адаптація при знижених функціональних можливостях.

Зрив адаптації, що супроводжується значним зниженням функціональних можливостей і загрозою розвитку патології.

Рівень адаптаційного потенціалу в кожен момент часу можна розраховувати за формулою, запропонованою В. Г. Грибан (2005):

АП = 0,011 • ЧП+ 0,014 • Ас + 0,008 • АТд + 0,014 • В +

+ 0,009 • М - 0,009 • Р - 0,27 (балів),

де АП — адаптаційний потенціал; ЧП — частота пульсу (ударів за хвилину); АТс та АТд — відповідно систолічний та діастоличний артеріальний тиск; В — вік (років); М — маса тіла (кг); Р — довжина тіла (см).

На підставі розрахунків визначається рівень функціонального стану організму за критеріями наступної шкали:

^2,1 бали — задовільна адаптація;

2,11-3,2 бали — напруга адаптаційних механізмів;

3,21-4,3 бали — незадовільна адаптація;

> 4,31 балів — зрив адаптації.

Для оцінки рівня соматичного здоров'я дітей рекомендується також використовувати відомі у фізіології індекси та показники, які розраховуються за формулами 1-4:

індекс маси тіла (І), який рекомендується розраховувати для школярів середнього і старшого віку та дорослих, визначається за формулою:

Маса тіла

І =       :           , кг/м; (1)

м     Довжина тіла '      '         у '

Індекс маси тіла (І ) може використовуватись і для прогнозу наявності ожиріння та зв'язаного з цим ризику для здоров'я. Вказане рекомендуємо оцінювати за наступними критеріями (з врахуванням даних Л. И. Тегако, О. В. Морфина, 2003): І < 18,5 — дефіцит маси тіла, що може бути пов'язане з певними проблемами харчування чи здоров'я; Ім від 18,6 до 24,9 — норма індексу маси для більшості людей; Ім > 25 — надлишкова маса тіла. Надлишкова маса тіла у свою чергу може диференціюватись на: передожиріння (виникає ризик для здоров'я) Ім - 25-30; ожиріння І ступеню (помірний ризик для здоров'я) Ім - 30,1-34,9; ожиріння II ступеню (високий ризик для здоров'я) Ім - 35-40; ожиріння III ступеню (дуже високий ризик для здоров'я) Ім > 40,1.

дихальний індекс (Ід):

Життєва ємність легень (ЖЄЛ)1 .

І, =      Г7        :           , мл/кг; (2)

д          Маса тіла 7

силовий індекс (7):

_ Сила правої (лівої) кисті2 І —      Г7        :           х 100 /о; (3)

1          ЖЄЛ визначається за допомогою спірометра.

2          Сила кисті визначається за допомогою динамометра кистьового, а у розрахунки береться найбільший показник для правої або лівої руки.

с          Маса тіла '

показник Робінсона (Пр):

Частота пульсу (477) х Артеріальний Пр =    тиск систолічний (АТс)        ^ ^ один . ^

час (сек) відновлення частоти пульсу (477, ударів на хвилину)1. Фактичне значення показників,  отриманих при визначенні

стану здоров'я дітей, можна оцінювати за критеріями, що запропоновані Г. Л. Апанасенко із співавт. (1998) і представлені в табл. 21. Загальний висновок про рівень стану фізичного розвитку (або соматичного здоров'я) кожної конкретної обстеженої дитини роблять на підставі сумації оціночних балів по всім рекомендованим показникам. Діти, які досягають у своєму розвитку лише «низького» або «нижче середнього» рівня розвитку потребують пильної уваги батьків і вихователів. Для таких дітей особливо доцільно проводити профілактичні та оздоровчі заходи та рекомендувати загальні фізичні тренування. Крім вказаних вище показників фізичного розвитку дітей слід використовувати інші, що в залежності від мети оцінки, можуть давати додаткову корисну інформацію щодо стану фізичного розвитку. До таких показників відносяться:

Показник ідеальної маси тіла (М). Визначається за формулою Лоренца:

М = (І-100)х^^,кг, (5)

де Ь — довжина тіла людини, см.

Індекс наявності ожиріння Кетл (7х):

Р

Ік = —, г/см, (6)

Вимірювання проводяться після 20-и присідань, а пульс контролюється через кожні ЗО секунд, поки не досягне вихідного рівня.

де Р — маса тіла, г; Ь — довжина тіла людини, см. Нормативи П. для хлопців до 15 років — 325 г/см; для дівчат до 15 років — 318 г/см; для чоловіків — 370-400 г/см; для жінок — 325-375 г/см.

Індекс Пін 'є (7), який відображає міцність (пропорційність) організму:

І = Ь  -(Р + К ), (7)

п        см     4   кг        см'7     4 7

де К — довжина кола грудної клітини, см.

Чим менше І, тим організм міцніше. Критерії оцінки за індексом Пін' є: міцний організм — 10-15; помірна міцність — 16-20; середня міцність — 21-25; слабка міцність — 26-36; дуже слабка міцність — > 37.

Окружність талії (7) в нормі для дівчат (жінок) повинна дорівнювати:

Г = £-100,см. (8)

При цьому в нормі окружність стегон повинна бути на 30-33 см більше ніж окружності талії. Ідеальна норма співвідношення цих показників 60 х 90.

Індекс грації (І) для юнаків і дівчат розраховується за формулою:

її

Іг=Т> (9)

де Д — окружність самої товстої частини стегна, см; Т — окружність талії, см.

На підставі розрахунків Іг роблять висновки: > 0,5 — добра граціозність; 0,41-0,49 середній рівень грації; < 0,4 — незадовільна граціозність.

Коефіцієнт пропорційності тіло будови (Кп) визначається за формулою:

Кп = (1-(Ь:М))-Ж\%, (10)

де Ь — довжина тіла, стоячі, см; М— довжина тіла, сидячі, см. В нормі Кп повинно бути 87-92 \%. Люди, які мають Кп менше 87 \% характеризуються стійкістю у просторі, вони надійні у таких видах спорту, як боротьба, штанга, бокс та ін. Якщо Кп > 92 \% то таким людям краще займатися ігровими видами спорту.

Індекс скелії, або довжини ніг (/) оцінюється за формулою:

Довжина ніг  , ч

с    Довжина тіла, сидячі      у '

Якщо І менше 84,9 — ноги короткі; 85-89 — середньої довжини; більше 89,1 — довгі ноги.

Індекс Ерісмана (ІЕ) дозволяє оцінювати пропорційність розвитку грудної клітини і розраховується за формулою:

ІЕ = Т - 0,5 Ь, см. (12)

де Т — коло (обхват) грудної клітини, см; Ь — довжина тіла, см. В нормі цей показник повинен бути: для чоловіків   > + 5,8 см, а для жінок > 3,3 см.

Організуючі заняття з фізичного виховання, або залучаючи дітей до фізичної праці необхідно обов'язково враховувати фактичний стан їх здоров'я і розвитку. Взв'язку з цим і використовуючи рекомендації А. Г. Хрипкової із співавт. (1990), усіх дітей умовно можна поділити на п'ять груп здоров'я:

І група здоров 'я — це здорові діти і підлітки з нормальним розвитком і нормальним рівнем функцій, які не мають гострих або хронічних хвороб. За критеріями таблиці 21 мають середній і вищий бал оцінки стану здоров'я. Такі діти можуть залучатись до фізично активної діяльності без обмежень, але з врахуванням вікових можливостей.

Я група здоров 'я — це практично здорові діти і підлітки, які мають не значні функціональні або морфологічні відхилення розвитку, мають послаблений рівень імунного захисту, або не суттєві хронічні захворювання. До фізично активної діяльності такі діти можуть залучатись без обмежень, але з врахуванням не тільки вікових, аі індивідуальних особливостей розвитку. Такі діти потребують спеціальних тренувальних занять або занять, що загартовують і після оздоровлення можуть бути переведені у першу групу здоров'я.

III група здоров 'я — це діти і підлітки які мають хронічні хвороби у стані компенсації, та обмежені функціональні можливості. До цієї ж групи тимчасово відносять дітей І і II груп здоров'япід час гострого захворювання, а також у перші 10-15 діб після перенесених гострих захворювань, в тому числі інфекційного характеру (після корі, скарлатини, грипу, ангіни, тощо). Такі діти з обмеженістю допускаються до фізичних навантажень, або зовсім від них тимчасово звільняються (за показаннями). Для таких дітей доцільно проводити спеціальні оздоровчі заняття (вправи) з фізичної культури.

•           IV група здоров 'я — це діти і підлітки з хронічними захворюваннями у стані субкомпенсації та із зниженими функціональними можливостями. Такі діти до фізично активної діяльності не допускаються, дозволяються лише дозовані лікувально-оздоровчі фізичні навантаження, з'ясовані з лікарем, або ті, що здійснюються під контролем медичних працівників.

•           V група здоров 'я — це діти із суттєвими вадами розвитку (інваліди), які до загальних фізично-активних дій не повинні залучатися. Відхилення у фізичному розвитку, а також хронічні та гострі захворювання, порушення гостроти зору або слуху значно впливають на активність та працездатність дітей як при розумовій, так і при фізичній праці. Про це обов'язково слід пам'ятати при організації навчального процесу, особливо на уроках фізичної культури, трудового виховання та ін.

Так, наприклад, діти, які мають хронічні або перенесли гострі нервові захворювання, які страждають на ендокринні розлади, неврівно-важений психічний стан, яким притаманна анемія (зменшена кількість еритроцитів у крові) відрізняються низькою або вкрай неврівноваже-ною розумовою та фізичною працездатністю. Зменшену працездатність мають також діти, хворі на ревматизм, ускладненнями якого можуть бути порушення у нервовій системі (хорея), у роботі серцево-судинної системи і, навіть, ендокринні розлади, особливо з боку надниркових та статевих залоз. Саме діти, хворі на ревматизм, найчастіше потребують звільнень від занять фізичною культурою. В результаті у таких дітей можуть розвиватись хронічні хвороби серця, судин, суглобів. У них також може спостерігатись відставання в розвитку м'язової системи, можуть формуватись низькі функціональні можливості серцево-судинної та дихальної систем, може послаблятись загальна імунна активність. Враховуючі, що серед сучасних дітей достатньо поширені саме ревматичні захворювання, то перед вчителями, особливо викладачами фізичної культури, стоїть відповідальна задача оздоровлення таких дітей, в тому числі шляхом формування (разом з лікарями) спеціальних груп здоров'я, шляхом підбору лікувально — оздоровчих фізичних вправ, шляхом навчання хворих дітей спеціальним прийомам ранкової гімнастики та оздоровчого загартовування.

Вчителям слід також пам'ятати, що всяке захворювання дітей, навіть не тривале, негативно впливає майже на всі функції організму, пригнічує стан нервової системи, зменшує розумову та фізичну працездатність, погіршує функціональний стан. Ці явища проявляються не тільки під час хвороби, а й на протязі певного періоду під час одужання. Тривалість відновлювального періоду після перенесеної хвороби залежить від форм та важкості самої хвороби, а також від особистого характеру її проходження, від загального стану здоров'я та фізичного розвитку кожної конкретної дитини. В табл. 22 наведені дані про орієнтовану тривалість строків не допуску школярів до систематичних занять фізичною культурою та спортом після різних перенесених ними, найбільш поширених, гострих захворювань та травм (без інвалідності).

У випадках, коли стан здоров'я дитини суб'єктивно оцінити важко, або наявною проявляються ознаки ускладнень після перенесеної хвороби, то питання про допуск до занять фізичною культурою дітей, що перехворіли, вирішується на основі рішень об'єктивної медичної експертизи.

Існує також перелік захворювань, за наявності яких взагалі протипоказане будь-яке фізичне тренування. До таких протипоказань, за рекомендаціями В. І. Бобрицької (2000), належать:

усі захворювання в гострій формі чи під час загострення;

злоякісні новоутворення;

тяжкі органічні захворювання центральної нервової системи;

хвороби серцево-судинної системи (аневризма серця і великих судин, ішемічна хвороба серця з частими нападами стенокардії, перенесений інфаркт міокарда (до 6 місяців після нього), недостатність кровообігу, деякі порушення ритму серця (миготлива аритмія, цілковита АВ-блокада), гіпертонія II—III ступеня);

захворювання печінки і нирок з явищами недостатньої функції;

хвороби органів дихання: бронхіальна астма з тяжким перебігом, тяжкі форми бронхоектатичної хвороби;

хвороби ендокринної системи з вираженим порушенням функції

судин і больовим синдромом;

тромбофлебіт і часті кровотечі будь-якої етіології;

1 Вказані нормативи допускається застосовувати тільки для дітей І та II групи здоров'я, для дітей III—IV групи здоров'я допуск до фізично активних занять надають тільки лікарські установи

глаукома.

5.2. Особливості реакцій організму дітей на фізичне навантаження

Фізична активність забезпечується перш за все роботою м'язів. В свою чергу м'язова діяльність потребує активізації багатьох функціональних систем організму, особливо дихальної та серцево-судинної систем. Значно прискорюються також, процеси обміну речовин, процеси виділення, особливо потовиділення. Фізичні навантаження здатні стимулююче впливати на саму опорно-рухову систему, вдосконалювати рухові якості. Але слід пам'ятати, що стимулюючий та тренувальний вплив на розвиток дітей здатні здійснювати лише такі фізичні навантаження, які відповідають віковим можливостям і, перш за все, віковим можливостям опорно — рухового апарату дітей.

У дошкільному віці рухові якості і особливо витривалість м'язової системи відносно низькі і діти не здатні довго виконувати динамічну та статичну роботу. Здатність витримувати фізичні навантаження в деякій мірі починає формуватись у дітей у віці 6—9 років. В 11—12 років найбільш інтенсивно розвивається м'язова працездатність. Так, як що у 10 років діти здатні виконувати динамічної роботи на 50 \% більше, ніж у 7 років, тоувіці 14—15 років вже на 300—400 \%. Потужність можливої роботи за період з 7 до 11 років зростає всього на 30 \%, а в період з 11 до 16 років — більш ніж на 200 \%. У цей же період у дітей стрімко наростає працездатність до статичних навантажень, хоча загальний її рівень і в 16 років не перебільшує 70 \% такої у дорослих людей.

За даними А. Г. Хрипкової із співавт. (1990) вікові особливості м'язової працездатності невід'ємно пов'язані з особливостями вищої нервової діяльності, що відбувається на процесах тренування. Так, тренування по однаковому виду роботи потребує у 14-річних підлітків в 2 рази більше часу, ніж у дорослих. Потужність роботи підлітків не перебільшує 70 \% тієї, що можуть виконувати дорослі, тоді як час на відпочинок і відновлення функцій після цієї роботи підліткам потрібний у 4 рази більший, ніж дорослим.

При динамічній роботі стомлюваність як хлопців, так і дівчат однієї вікової групи розвивається майже з однаковою швидкістю. В той же час сила та витривалість м'язів у дівчат в середньому нижча, ніж у хлопців. Дівчата здатні також виконувати значно меншу за об'ємом роботу, ніж їх однолітки — хлопці, до того ж функціональні порушення в організмі дівчат в наслідок роботи в переважній кількості випадків більш суттєві, що потребує більшого часу на відпочинок. У дівчаток повільніше відбувається адаптація до фізичних навантажень (тренувань), швидше падає працездатність у процесі фізичних навантажень. Не достатній термін відпочинку дітей як після тривалого розумового, так і фізичного (під час тренувань у спортивних секціях) навантажень приводить до накопичення стомлення і навіть до хронічного перевтомлення, ознаками якого є зниження працездатності, активності, зниження захисних сил (імунітету), функціональні розлади в організмі і т. п. Основні можливі ознаки появи різних ступенів перевтомлення наведені у табл. 23.

Оптимальним віком для початку систематичних фізичних тренувань (занять спортом) вважається вік 9-10 та 13-14 років, що обумовлено віковими періодами найбільш інтенсивного формування рухової системи та рухових якостей. Високі спортивні досягнення (особливо у гімнастиці, танцях, катанні на ковзанах і т. д.) діти можуть проявити вже у підлітковому віці, але слід пам'ятати, що цей період пов'язаний із статевим дозріванням і глибокими функціональними перебудовами в організмі дітей, тому мало тренованих дітей слід обмежено навантажувати роботою, яка потребує максимальної сили та витривалості.

Фізичні вправи є найефективнішим засобом вдосконалення рухового апарату людини, бо саме вони найкраще сприяють формуванню рухових умінь та навичок. Фізіологічний сенс тренувальних вправ полягає в утворенні динамічного стереотипу. На початку виконання тих чи інших невідомих вправ збудження в корі мозку та в рухових центрах дуже поширене, тому рухи можуть мати не скоординований характер, виглядати не врівноваженими та не адекватними, що обумовлене скороченням багатьох м'язів, які навіть не мають ні якого відношення до певного рухового акту. В наслідок цього розвивається загальне гальмування, що швидко приводить до загального втоми.

Згодом, за рахунок подальших тренувань, збудження у корі локалізуються і активізують лише обмежену кількість м'язів, безпосередньо пов'язаних з тим чи іншим руховим актом. Поступово рухи стають більш чіткими, вільними, координованими та економними, що досягається утворенням стереотипів (автоматизму) тих чи інших рухових

дій. Продовжуючи відповідні тренування можна досягати збільшення потужності та сили саме тих м'язів, які виконують певні вправи, що проявляє таку закономірність їх розвитку, як системогенез. Саме в цьому і полягає ефект тренування. Разом з розвитком конкретних функцій, фізичні тренування позитивно впливають на розвиток багатьох інших систем, що забезпечують життя: серцево-судинної, дихальної і так далі. В результаті одну і ту ж роботу тренована людина виконує з меншими функціональними втратами. При фізичному навантаженні у спортсменів звично зростає не тільки частота скорочень серця, а і потужність їх роботи; не тільки частота дихань, а і їх глибина — що в цілому краще забезпечує організм обмінними процесами при менших загальних витратах енергії і сили. В цьому реалізуються такі закономірності розвитку, як «системогенез» та «енергетичне правило м'язів».

Фізичні тренування дітей розвивають не тільки їх фізичну силу і витривалість, але й сприяють укріпленню загального здоров'я, позитивно впливають на загальний фізичний і розумовий розвиток та психічний стан.

Найбільш інтегральним показником фізичного розвитку дітей є оцінка їх фізичної працездатності, яку можна визначити, наприклад, за методикою степп-тесту. Ця методика не потребує складних пристосувань і може бути реалізована в будь-яких умовах.

Відомо, що найбільш адекватним показником важкості фізичного навантаження є частота серцевих скорочень (або частота пульсу), яка знаходиться майже у прямій залежності від потужності роботи. Лінійна ділянка такої залежності спостерігається у межах від початкового (до робочого) пульсу до рівня 170 ударів на хвилину. Якщо рівень навантаження буде продовжувати зростати, то більше 170 ударів на хвилину пульс вже буде збільшуватись по експоненті, тобто не лінійно.

У різних осіб (в залежності від віку, статі, тренованості) пульс досягає 170 ударів за хвилину при різній потужності роботи. На цій підставі розроблений тест визначення фізичної працездатності PWCm (Physical Working Capasity - 170).

Сенс тесту PWC170 полягає у тому, щоб визначити, якої потужності роботу (у кілограмометрах за хвилину — кГм/хв.) може розвинути індивідуально кожна людина при пульсі 170 ударів за хвилину, що і приймається, за рівень працездатності. На практиці прийнято приводити цей показник до одного критерію у всіх обстежених, наприклад, визначати у перерахунку на 1 кг маси тіла.

З іншого боку, якщо прийняти частоту пульсу за критерій рівня фізичного або розумового навантаження, то пульс 170 ударів за хвилину відповідає субмаксимальному рівню такого навантаження. Таким чином, за допомогою тесту PWC170 можна визначити, яка робота для будь якої людини буде субмаксимальною (табл. 24).

Існує два шляхи визначення фізичної працездатності за тестом PWCm. Перший з них полягає в тому, що людина повинна виконувати фізичну роботу, поступово збільшуючи рівень навантаження (наприклад, за допомогою велоергометра) поки пульс не досягне 170 ударів за хвилину. Зафіксований при цьому рівень навантаження і буде характеризувати фізичну працездатність. Однак цей шлях визначення працездатності відносно складний, потребує спеціального обладнання і тривалого часу досліджень.

1 Напруженість роботи притаманна розумовій діяльності, або роботам з психо-емоцій-ним компонентом: диспетчерам, операторам, науковцям та іншим. Для школярів і студентів під час екзаменаційних сесій напруженість розумової праці досягає II—III категорії

Другий шлях — розрахунковий. Людина виконує два дозованих навантаження різної важкості, меншої за субмаксимальну. Далі, на підставі фактичного рівня обох навантажень і відповідної для них динаміки частоти пульсу, розраховують, яку роботу людина може виконати при пульсі 170 ударів за хвилину за формулою 13:

 

PWCm = N, + ((7V2 - NJ ■ ^Jljh. кГм

(13)

 

Методика досліджень полягає в наступному: людина повинна виконати два фізичних навантаження, кожне тривалістю 3 хвилини. Між навантаженнями дається відпочинок на протязі 3 хвилин. Навантаження найпростіше дозувати за допомогою степп-тесту (піднімання на сходинку). Для досліджень треба виготовити дерев'яний стілець висотою 30-35 см. У крайньому випадку можна використовувати одну із сходинок міжповерхових драбин будинку або спортивні стільці, враховуючи їх фактичну висоту.

Фізична робота виконується суворо за правилами (рис. 35).

Знаючі вік, стать і масу тіла людини, а також висоту сходинки і кількість циклів підйому-спуску за 1 хвилину, розраховують потужність роботи за формулою 14:

N = Р • И • п • К, кГм/хв, (14)

де N — потужність роботи (кГм / хв); Р — маса тіла людини (кг); Ь, — висота стільця (сходинки), м; п — кількість циклів підьому-спуску (найчастіше проводять 20 і 30 підйомів-спусків за 1 хв.); К— коефіцієнт підйому-спуску.

 

О

з

і           п

з

о

з

І—п

І І

 

Початкове   Наступити    Стати на ліву     Лівою ногою       Приставити праву

положення  лівою ногою  ногу і приставити   зійти із сходинки     ногу і зайняти

на сходинку   праву ногу до лівої    назад на підлогу  початкове положення

Рис. 35

Послідовність рухів у процесі ernenn — тесту (етапи одного циклу підйому — спуску; нога, з якої починається виконання тесту не має значення)

Дозування фізичного навантаження можна здійснювати також шляхом присідань, наприклад, 20 і 30 разів за 1 хв. Рівень навантаження у цьому випадку з певною помилкою (яка, однак, нівелюється при однаковому підході при масових обстеженнях), розраховується за формулою 15:

N = 0,5Я • 0,5Р -п • К, (кГм/хв), (15)

де N — потужність роботи (кГм / хв); Н — довжина тіла людини (м); Р — маса тіла людини (кг); п — кількість присідань; К — коефіцієнт присідань-підйомів.

Коефіцієнт К у формулах 14 та 15 залежить від віку та статі людини (дитини) і враховує, що робота виконується не тільки під час підйому на сходинку (підйому після присідання), а й частково під час спуску з неї (або при присіданні). Значення коефіцієнту К для людей (дітей) різного віку визначається за табл. 25.

Приклад розрахунку потужності роботи: хлопчик 9 років з масою тіла 38 кг на 3-йхвстепп-тесту зробив 15 циклів підйому-спуску на сходинку висотою 0,3 м (30 см). Тоді потужність виконаної ним роботи буде дорівнювати: N = 38 • 0,3 • 15 • 1,2 = 205,2 кГм / хв.

Для більш точного визначення РЖЄ110 бажано застосовувати таке навантаження, щоб частота пульсу на 2-й хвилині першого навантаження була в межах 110-130, а другого навантаження 140-160 ударів за хв. Цього можна досягти, змінюючи кількість циклів підйому-спуску (присідань), що в свою чергу залежить від віку, маси тіла і фактичного фізичного стану людини.

В табл. 26 наведена кількість циклів підйомів — спусків, що рекомендується при визначенні Р1¥Стддя дітей різного віку, статі і маси тіла.

Особливо відповідальним моментом досліджень працездатності вважається контроль частоти пульсу при навантаженні. Підрахунок проводять пальпаторно на зап'ястку руки на протязі 10 або 15 с наприкінці 3-ї хв кожного навантаження, або невідкладно той час після виконання останнього циклу 3-ї хв кожного навантаження. Отримані результати збільшують відповідно у 6 або 4 рази, щоб отримати значення пульсу за 1 хв. Необхідно також точно підраховувати фактичну кількість циклів під-йому-спуску (присідань) впродовж 3-ї хв кожного навантаження, так як ці данні використовуються у формулах 14 або 15 для підрахунку об'єму виконаної роботи. Ритм виконання навантаження і фактичну кількість циклів роботи контролює дослідник, користуючись секундоміром і, при необхідності, корегує темп роботи піддослідного командами: «Швидше», або «Повільніше». Найчастіше за першу хвилину людина звикає до темпу роботи і далі без зайвого напруження виконує завдання у потрібному темпі до кінця 3-ї хв. Трьох хвилинне виконання роботи саме і необхідне для того, щоб людина звикла до темпу роботи, а пульс після вираховування досяг сталого стану. Між навантаженнями дається 3-х хвилинний відпочинок для того, щоб організм заспокоївся і ритм роботи серця встановився на вихідному рівні норми спокою. Роботу слід починати по команді дослідника: «Почали» (при цьому включається секундомір). На протязі першої хвилини дослідник може задавати темп степп-тесту гучними підрахунками «раз», «два», «три» іт. д. В кінці 3-ї хв подається команда: «Стоп» і як найшвидше вимірюється пульс, як це було описано вище. Під час виконання підйомів — спусків дитина може поміняти ногу, якою піднімається на сходинку.

Розрахований за формулою 14 або 15 рівень першого і другого (Л2) навантаження та виміряний в кінці 3-ї хв пульс першого (/) ідру-гого (/2) навантаження далі використовуються для підрахунку фізичної працездатності дитини за вищевказаною формулою 13.

До початку досліджень доцільно перевірити у людини пульс відносного спокою. Якщо пульс перебільшує 100 ударів за хвилину, то дослідження працездатності (до виявлення причини цього або нормалізації пульсу до рівня вікової норми) проводити не рекомендується.

Отримані результати розрахунку РЖСт порівнюють з віковими та статевими нормативами, які розроблені з врахуванням рекомендацій А. А. Гуминського з співавт. (1990) і наведені у табл. 27.

Якщо фактичні значення РЖЄ170 перебільшують вікову норму, то це свідчить про підвищений (гарний) рівень працездатності і навпаки.

Характеризуючи фізичну працездатність слід зауважити, що наведена вище методика її визначення дає лише орієнтовне уявлення про цей феномен, так як людина складається не тільки із м'язів та систем забезпечення їх діяльності, а ще має розум і такі психо-емоційні якості як сила волі, мотивації, прагнення, здатність до мобілізації зусиль та ін. Узв'язку з цим працездатність, в тому числі фізична є поняттям дуже багатогранним. Зовнішнім проявленням високої працездатності можуть буди високі досягнення у спорті, у фізичній праці, досягнення по максимуму роботи, яку може виконати людина до виникнення значних фізіологічних зрушень.

Приблизну оцінку рівня фізичної працездатності можна одержати, підіймаючись сходами. Треба вийти на 4-й поверх у середньому темпі ходи без зупинки. Якщо людина легко подолала цей підйом і відчуває, що ще є резерв — дається оцінка «добре». Якщо ж людина задихалась, то це означає, що рівень її здоров'я знижений.

Згідно рекомендаціям В.І. Бобрицької (2000) рівень фізичної працездатності орієнтовано можна оцінити пробою з 20-ма присіданнями. Для цього треба підрахувати стабільний пульс сидячи за 10 с, далі у продовж 30 с треба зробити 20 присідань, піднімаючи руки вперед. Після цього знову треба сісти і зафіксувати час відновлення пульсу до вихідних значень, підраховуючи його за відрізками часу в 10 с. Якщо частота пульсу відновилась швидше, як за 1 хв. дається оцінка «відмінно», до 2 хв. — «добре», повільніше як за 3 хв. — «погано». Таку ж оцінку можна дати шляхом проведення проби з затримкою дихання. Треба зробити 1-2 глибокі вдихи — видихи, а потім глибоко вдихнути (не максимально!) і затримати дихання на скільки це можливо. Якщо дихання затримується на > 60 с — оцінка «відмінно», 40-59 с — «добре», <39 с — «погано» (для жінок на 10 с менше).

Слід пам'ятати, що кількісні характеристики працездатності дітей і підлітків не завжди об'єктивні, так як у них ще не достатньо розвинута здатність до вольових напружень. Діти часто кидають роботу за довго до досягнення межі напруженої діяльності.

М'язова працездатність в цілому залежить від м'язової сили і витривалості, а також від стану вегетативних компонентів організму, то б то від стану діяльності серцево — судинної системи, дихання, терморегуляції, обміну речовин та наявності стереотипів рухів. Між цими компонентами існують певні взаємовідношення. Тому для більшої точності вікової характеристики фізичної працездатності підлітків А. А. Маркосян (1974) рекомендує враховувати чотири елементи:

рівень розвитку сили (показники динамометрії);

рівень розвитку різних видів моторики (оцінюється кількістю або швидкістю тих чи інших рухів за 1 хвилину);

рівень розвитку функцій серцево — судинної і дихальної систем;

рівень розвитку витривалості і здатності до короткострокового розвитку потужності (саме це характеризує показник РЖС110).

У зв'язку з вищесказаним виникає потреба інтегрально оцінювати рівень розвитку кардіо-респіраторної системи дітей. Для цього можна використовувати показник максимального вживлення кисню (МВК), який визначається за формулою 16, рекомендованою А. А. Гуминським із співавт. (1990):

 

Подпись:  (16)

 

де: А — емпіричний коефіцієнт, який враховує вік і стать дитини, визначається за табл. 28; N— потужність фізичної роботи, яку можна виконати, наприклад, за допомогою степп-тесту, або присідань;/— частота пульсу в кінці виконаної роботи /V; /г — поправка до пульсу, яка враховує вік і стать дитини, визначається за табл. 28; К — віковий коефіцієнт, значення якого наведені у табл. 29.

Якісну оцінкурівнярозвиткукардіо-респіраторноїсистеминаоснові визначення МВК проводять за критеріями, наведеними у табл. 30.

Данні, необхідні для розрахунку МВК, в тому числі потужність навантаження і відповідну частоту пульсу на це навантаження, рекомендується визначати за методикою степп-тесту, яка описана вище для оцінки фізичної працездатності. До того ж, одні і ті данні степп-тесту можна використовувати як для розрахунку РЖСт, так і для визначення МВК. Враховуючі, що найбільш точні і об'єктивні результати дає визначення

МВК при пульсі 135-155 скорочень за хвилину, то найкраще для розрахунку МВК використовувати данні другого навантаження по методиці визначення РЖЄт. В остаточному вигляді МВК представляють у перерахунку на 1 кг маси тіла дітей.

Показником, протилежним працездатності, є втома, тобто тимчасове зменшення працездатності організму, його окремих органів або систем. Фізична втома звично настає після тривалої напруженої або короткострокової, але занадто інтенсивної фізичної роботи (динамічної або статичної).

Показником втоми є перш за все зменшення фізичної сили або працездатності, що може бути обумовлено як змінами у самому м'язі, так і із змінами у центральній нервовій системі (у нервових центрах). Крайнім випадком стомлення того чи іншого м'язу є його тривале скорочення і тимчасова не здатність до повного розслаблення, що називається контрактурою.

Участь нервової системи у процесах розвитку втоми пов'язана, в основному, з накопиченням продуктів розпаду, або з виснаженням медіаторів у нервових синапсах. Відновленню працездатності за рахунок ЦНС значно сприяють зміна виду діяльності (активний або пасивний відпочинок) позитивні емоції і мотивації та ін.

Процеси втоми на рівні м'язів пов'язані з виснаженням енергоносіїв і перш за все аденозінтрифосфорної кислоти (АТФ) і з накопиченням ум'язах продуктів анаеробного розпаду глікогену, особливо молочної кислоти, для виведення якої потрібен певний час. До речі, відчуття болю ум'язах, які напружено працювали, може тривати декілька діб і обумовлено, в певній мірі, накопичення молочної кислоти. Відновленню працездатності м'язів сприяє спокій (відпочинок), помірна розминка м'язів, цільовий масаж, а також білково-вуглеводна їжа.

Маленькі діти (до 4-х років) дуже швидко втомлюються при м'язових навантаженнях. Зп'яти років здатність до фізичної роботи дітей поступово починає збільшуватись разом з зростанням енергетичних можливостей скелетних м'язів та із структурно-функціональним дозріванням елементів центральної нервової системи та самих м'язів. Але у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку ще не завершується остаточна диференціація скелетних м'язів, тому в цілому у дітей 6-9 років фізична працездатність у 2,5-3 рази нижча, ніж у дітей 15-16 років.

Переломний момент у розвитку фізичної працездатності дітей відбувається у 12-13 років, коли спостерігаються суттєві зміни в морфології м'язових волокон та в енергетиці скорочень: стрибкоподібно зростає м'язова витривалість, а разом з цим, здатність до тривалого виконання навантажень з меншим ризиком стомлення.

Слід зазначити також, що фізична працездатність (як і розумова працездатність) дітей має певні коливання на протязі доби: найвищі її рівні спостерігаються з 10 до 14 години, а також з 17 до 19 години. В період з 7 до 10 години ранку та з 16 до 17 години спостерігаються періоди наростання працездатності (фази впрацьовування), а в періоди з 14 до 16 години та з 19 години вечора працездатність падає (фази «стомлення»). У продовж тижня також виділяють періоди оптимальної працездатності (вівторок, середа, четвер), періоди наростання працездатності (неділя, понеділок) та періоди стомлення (п'ятниця, субота). Найменша працездатність для більшості людей у нічні години (з 23.00 до 6.00 годин ранку) та в п'ятницю. Суттєво знижується фізична працездатність і на протязі 1-1,5 годин після приймання їжі. На динаміку працездатності людей в певній мірі впливають індивідуальні біологічні ритми кожної особи. Вказана вище динаміка працездатності властива так званим нормохронгкам. У людей, які відносяться до «жайворонків» найбільш висока працездатність зміщена на 1,5-2 години на початок дня, адля «сов» — на той же термін другої половини дня. Вказану періодизацію працездатності слід враховувати при організації занять з фізичної культури та спортивних тренувань.

5.3. Фізіолого-гігієнічні рекомендації по розвитку рухових здібностей у дітей

У новонародженої дитини відсутні координовані рухи, вона не може сидіти, стояти виконувати послідовні рухові дії. У наступні періоди життя рухові здібності дітей формуються шляхом створення відповідних умовних рефлексів за механізмом виникнення тимчасових нейронних зв'язків між кірковими центрами рухового (пропріоцептивного), зорового, тактильного або вестибулярного аналізаторів і центрами безумовних рухових рефлексів, що знаходяться на рівні рефлекторних дуг спинного мозку. За даними А. Г. Хрипкової із співавт. (1990), перші більш-менш координовані дії з'являються у дітей в 1,5-2 місяці, коли за рахунок виникнення тонусу потиличних м'язів шиї діти починають піднімати і утримувати голову. У 2,5-3 місяці поступово починають розвиватись рухи руками у бік побаченого предмету. У 4 місяці діти починають перевертатись із спини на бік, ау 5-5,5 місяців — перевертатись із спини на живіт і навпаки. У віці від 3 до 6 місяців діти опановують повзання. Лежачі на животі вони прагнуть піднімати не тільки голову а і верхню частину тулуба, вчаться напружувати м'язи рук і ніг.

У 7-8 місяців діти вже здатні добре повзати на велику відстань. В цей же період більшість дітей починає сідати, вставати, стояти і присідати, тримаючись за опору.

До кінця першого року життя діти починають ходити, але довжина перших кроків не перебільшує 10-15 см. До віку 4 -х років довжина кроків поступово збільшується до 40 см, але самі кроки ще залишаються невпевненими, нерівномірними і частими. У період з 8 до 15 років довжина кроків продовжує зростати до 60-80 см, а кількість кроків зменшується.

Увіці 4-5 років у дітей починає інтенсивно вдосконалюватись координація рухів і їм стають притаманні такі рухові акти як біг, плигання, сковзання на ковзанах, плавання, гімнастичні вправи, ігрища з м'ячем.

У період з 12 до 14 років найінтенсивніше вдосконалюється влучність кидань та точність плигань. Дальність плигань у хлопців наростає до 13-14 років, а у дівчат — до 12-13 років; висота плигань наростає до 11-12 років.

В період статевого дозрівання у окремих дітей може спостерігатися тимчасове погіршення координації рухів та зниження витривалості до фізичних навантажень. Причина цього перш за все у глибоких морфо-функціональних перебудовах в організмі підлітків, в тому числі на рівні нервово — м'язових структур та у гормональній сфері. Вказані проявлення зникають по мірі статевого дозрівання дітей.

Важливо пам'ятати, що гармонічний фізичний розвиток і вдосконалення рухових актів можливі лише при наданні дітям достатньої рухової активності за добу, при цьому це повинні бути не тільки цілеспрямовані фізичні вправи, але і повільні рухові дії.

Підраховано, що у вільному режимі влітку діти 7-10 років за добу можуть здійснювати до 16 тисяч природних локомоцій (рухів). У хлопців 14-15 років, відносно школярів 8 років, рухова активність зростає на 35 \%, аоб'єм виконаної роботи навіть на 160 \%. Природна активність у дівчаток за добу значно нижча, ніж у хлопців і вони у більшій мірі потребують організованих форм фізичного виховання. Взимку природна рухова активність усіх дітей падає на 35-Ю \%. Встановлено також, що природна рухова активність дітей зменшується з зростанням віку.

За даними А. Г. Хрипкової із співавт. (1990) гігієнічною нормою фізичної (рухової) активності дітей 11-15 років слід вважати:

25-30 тисяч локомоцій за добу;

виконання об'єму роботи у 110-150 тис. кг м /добу;

переважання динамічної активності над спокоєм не менше ніж на 25 \% за добу.

Якщо учні 11-15 років мають рухову активність у 2 і більше разів нижчу, ніж це передбачено гігієнічними нормами, то прийнято вважити, що вони переносять руховий голод — гіподинамію. У таких дітей можуть порушуватись обмінні процеси, спостерігається ожиріння, падає імунна активність, формується низька працездатність, спостерігаються порушення нормального фізичного розвитку м'язової, серцеве-судинної і дихальної систем.

Слід зауважити, що фізична активність дітей може тимчасово значно знижуватись під час гострих захворювань, при недостатній калорійності їжі, при загостренні хронічних хвороб, при наявності нервово-психічних стресів, особливо таких, що мають характер пригнічення. В цьому випадку тимчасове падіння рухової активності дітей має захисну функцію і не повинно оцінюватись, як гіподинамія. Вихователям слід уважно відноситись до поточного стану дітей і навіть штучно обмежувати їх активність поки не нормалізується функціональний стан.

Надмірна рухова активність дітей, наприклад, під час інтенсивних спортивних тренувань або змагань і особливо, коли це супроводжується значними нервово-емоційними напруженнями, може також давати різноманітні негативні наслідки. У цих випадках не виключні порушення у стані опорно-рухового апарату, розтягнення зв'язок, деформація міжхребетних дисків, суглобів та ін. При тривалій дії вказаних перенаван-тажень можливі порушення функціонального стану центральної нервової системи, зниження імунної активності, порушення нормального розвитку серцеве-судинної та дихальної систем. Інтенсивні фізичні навантаження дітей можуть також пригнічувати функції гіпофізу і надниркових залоз, що може негативно впливати на природні процеси росту, розвитку і диференціації (затримується зростання довжини тіла, пригнічується статеве дозрівання та інше). Все це потребує суворого дотримання гігієнічних норм фізичного навантаження для дітей і підлітків і постійного лікарського контролю за функціональним станом і станом здоров'я тих дітей, які систематично займаються спортом.

Найважливіше правило оптимального розвитку рухових якостей у дітей — це послідовність і поступовість збільшення навантажень. Із усіх вікових груп дітей найбільш продуктивним для розвитку рухових можливостей і фізичного вдосконалення є молодший шкільний вік (6-11 років).

З початком навчання у школі природна рухова активність дітей зменшується у 2 рази, тому найкраще, якщо це компенсувати організованими формами фізичного виховання, серед яких виділяють:

уроки фізичної культури, які компенсують до 11 \% рухового дефіциту;

ранкова гімнастика до 10 хвилин вдома, та гігієнічна гімнастика перед початком уроків у школі які компенсує до 10 \% рухового дефіциту;

фізкультпаузи на уроках та вдома компенсують до 7 \% рухового дефіциту;

рухові ігрища на перервах та після уроків, помірні спортивні тренування дають компенсацію до 60 \% необхідної рухової активності за добу.

Особливо слід сказати про користь фізкультпауз: не зважаючи на те, що вони компенсують відносно невеликий об'єм рухового дефіциту, фізкультпаузи несуть значний оздоровчий ефект, а також є заходом активного відпочинку і підтримки високої працездатності (в тому числі розумової) на протязі всієї доби. Фізкультпаузи повинні тривати мінімум 1,5-2 хв і включати вправи переходу від пози сидіння до пози стояння (5-10 разів), ходіння на місці, вправи з поворотами та нахилами тулуба, вправи для рук і пальців, дихальні вправи та ін.

Згідно рекомендацій А. Г. Хрипкової (1990) фізкультпаузи найкраще проводити в моменти максимального падіння працездатності і виникнення у дітей симптомів стомлення:

у І-ІІ класах це через кожні 15-17 хв уроку (2 рази за урок);

у Ш-ІХ класах це доцільно робити на 20-25 хв від початку уроку;

при виконанні домашніх завдань діти 1-У класів повинні мати фізкультпаузи через кожні 30-40 хвилині праці.

Для молодших школярів (І-ІІ клас) доцільно проводити активізовані рухливими ігрищами перерви, особливо після III уроку. Корисним для здоров'я та для підтримки високої працездатності дітей вважається їх активний відпочинок на протязі 1-1,5 години після школи перед початком виконання домашніх завдань. Такий відпочинок краще всього проводити на свіжому повітрі, а якщо цього не дозволяє погода — то в добре провітреному приміщенні.

5.4. Загальні гігієнічні вимоги до фізичного виховання дітей

Фізичне виховання має дві задачі: оздоровчу і виховну. Кінцева мета фізичного виховання полягає у сприянні фізичному розвитку дітей і підлітків, в укріпленні їх здоров'я і в підготовці до трудової діяльності.

Усі засоби фізичного виховання умовно поділяються на дві групи:

фізичні вправи, спортивні ігри та різноманітні види спорту;

дотримання режиму дня, вимог особистої гігієни та впровадження заходів загартовування.

Правильна організація фізичного виховання передбачає гармонічну єдність засобів обох груп з врахуванням стану здоров'я, вікових, статевих і індивідуальних особливостей кожної дитини. Це стосується не тільки практично здорових дітей, а і дітей, які за станом здоров'яна-лежать до спеціальних груп здоров'я.

Фізичне навантаження, як відомо, впливає не ізольовано на той чи інший орган або систему, а на весь організм у цілому. Воно викликає зміни не тільки у м'язах, суглобах, зв'язках і загальній конституції тіла, але і у багатьох функціях внутрішніх органів, а також в стані процесів обміну речовин. Під дією фізичних вправ у 8-10 разів збільшується споживання тканинами кисню. Показники роботи серцеве-су-динної та дихальної систем можуть зростати у 2-3 рази, а витрати енергії — у 5-7 разів. При фізичних навантаженнях у 3-4 рази збільшується виведення з сечею і потом продуктів розпаду, а засвоєння поживних речовин зростає у 2-5 рази. Все це потребує певних умов і факторів для занять фізичною культурою.

Перш за все дітям рекомендується дотримуватись правильного режиму дня, тобто раціонально чергувати різні види діяльності і відпочинку, включаючи нічний сон. Правильно організований режим дня сприяє підтримці високої працездатності дітей на тривалий час, а також забезпечує засвоєння корисних звичок (стереотипів) у використанні часу: привчає цінити та правильно розподіляти час, раціонально використовувати час на працю і відпочинок.

При нераціональних режимах, або його порушеннях у дітей можливі перевтомлення, які можуть проявлятись неврозами, роздратованістю, безсонням, головними білями, відставанням у фізичному і розумовому розвитку, зниженням захисних сил (імунітету), частими гострими та хронічними хворобами.

Правильний режим дня повинен передбачати не тільки час для учбових занять, для особистої гігієни, сну, але і для занять по інтересам. Спеціальний час треба передбачати для перебування на відкритому повітрі, в тому числі в рухливих ігрищах і спортивних розвагах. Разова тривалість такого активного відпочинку у робочі дні тижня для школярів усіх вікових груп не повинна перебільшувати 1,5 години і передбачати помірне фізичне навантаження, що сприятиме підвищенню працездатності дітей, в тому числі розумової. Якщо активний відпочинок буде перебільшувати 1,5 години, або буде давати дуже значне навантаження, то працездатність дітей після такого відпочинку може, навпаки, падати. Між учбовими заняттями у школі, а також під час перерв у виконанні домашніх завдань не рекомендуються активні спортивні ігри типу футбол, волейбол, баскетбол, так як вони (завдяки своєї інтенсивності) також негативно впливають на зосередженість і працездатність. За добу робочого дня може бути 2-3 випадки активного відпочинку дітей. У вихідні та канікулярні дні тривалість безперервного перебування дітей на свіжому повітрі може бути збільшена у 2-2,5 рази.

Для дітей дошкільного віку (4-6 років) під час їх перебування на свіжому повітрі, доцільно впроваджувати фізичні вправи або ігри, направлені на розвиток і вдосконалення ходіння, бігу, лазіння, стрибків. Так, наприклад, позитивний вплив на формування постави і на закріплення склепіння стопи (для профілактики її сплощення) створює ковзання на ковзанах, яке дозволяється дітям з 3-5 років.

Дуже корисним для нормалізації розвитку дітей є плавання, яке не тільки вдосконалює діяльність серцеве-судинної і дихальної систем, але і сприяє розвитку майже усіх груп м'язів тіла, інтенсивно загартовує організм. Плавання рекомендується в любому віці. Привчати дітей до плавання треба поступово і, перш за все, треба привчати їх не боятися води. Перші заняття з плавання треба проводити у воді з температурою не нижче + 20 °С і тривалістю одного сеансу 2-3 хв. Поступово (за 4-5 днів) час сеансу плавань можна збільшувати до 10-15 хв.

Фізичні вправи для дітей молодшого шкільного віку повинні бути як можна різноманітнішими по динаміці і напрямку впливу на м'язи і, найкраще, з елементами гри (дивись підрозділи 6.7-6.10).

У підлітковому віці необхідно обмежувати фізичні вправи, які сприяють розвитку м'язів і м'язової сили, так як це може затримувати ріст кісток у довжину. В цей віковий період найбільш доцільно займатись велоспортом, легкою атлетикою, боксом, тенісом. В той же час треба пам'ятати, що у підлітковому віці найбільш проявляється невідповідність розвитку серця і судин, маси серця і маси тіла і, таким чином, для підлітків треба з обережністю призначати значні навантаження.

При організації усіх занять з фізкультури, а також спеціальних фізичних занять (тренувань) рекомендується спочатку виконувати вправи на швидкість, далі на витривалість і в кінці занять — на силу. Така послідовність найбільш раціональна у використанні фізичних можливостей і резервів організму, а також сприятлива для гармонійного фізичного розвитку.

Існують спеціальні обґрунтування мінімальних строків початку систематичних занять тим чи іншим видом спорту для дітей різного віку. Ці обґрунтування враховують, перш за все, анатомо-морфологічні вікові особливості і функціональні можливості дітей. Варіант вказаних обґрунтувань, запропонований А. Г. Хрипковою із співавт. (1990), наведений у табл. 31.

При організації занять з фізичної культури для дівчат, слід враховувати особливості їх організму та відносну слабкість м'язової системи. Для дівчаток треба виключити стрибки з висоти на тверду опору, треба також скорочувати кількість вправ на спортивних приладах. Під час менструацій дівчата — підлітки повинні звільнятись від занять фізичною культурою і спортом.

Організуючі заняття з фізкультури та спорту слід враховувати, що всіх дітей, в залежності від стану здоров'я, фізичного стану та рівня фізичної підготовленості умовно поділяють на три групи: основну, підготовчу та спеціальну.

Основну групу формують із здорових і фізично підготовлених дітей

1-         ІІ групи здоров'я (дивись підрозділ 5.1). Діти такої групи допускають- ся до занять по загальним програмам фізичного виховання в повному обсязі і, без обмежень, можуть залучатися до спортивної спеціалізації і до спортивних змагань.

Підготовчу групу формують із учнів з незначними відхиленнями у стані здоров'я, з таких, що недостатньо фізично підготовлені, а також із дітей основної групи на період відновлення ними стану здоров'я після перенесених гострих захворювань та травм. Цю групу в основному складають діти II і частково III групи здоров'я і вони повинні займатись за полегшеними програмами фізичного виховання. Особливо обмежуються вправи на знаряддях, біг, стрибки, тривалі лижні прогулянки, заняття футболом, хокеєм, важкою атлетикою, боксом, боротьбою, тенісом та ін. Для цих дітей доцільно впроваджувати додаткові заняття для підвищення рівня фізичної підготовленості. Діти підготовчої групи повинні 2 рази на рік проходити медичний огляд.

Спеціальну групу формують із дітей III групи здоров'я. Сюди входять діти з суттєвими (за висновками лікарів) відхиленнями у стані здоров'я, або такі, що мають тимчасове обмеження по фізичному навантаженню (наприклад, після перенесеного гострого захворювання), але допущені до виконання учбової роботи. Фізичною культурою такі діти займаються за спеціальними програмами. Діти цієї групи повинні

2-         3 рази на рік проходити медичний огляд, а до занять фізкультурою до- пускаються тільки з дозволу лікаря.

Велике значення у фізичному вихованні дітей належить заходам загартовування за допомогою повітряних та сонячних ванн, водних процедур та ін.

Загартовування значно підвищує опір організму негативним факторам зовнішнього середовища, сприяє очищенню шкіри організму від залишків поту, сала, вмерлих клітин епітелію, покращує терморегуляторні функції, підвищує тонус м'язів, витривалість серцево — судинної системи, покращує склад крові та її імунну активність.

З метою досягнення найбільшого ефекту від загартовування потрібно дотримуватись наступних вимог:

правильно дозувати рівень факторів, що загартовують, в залежності від віку, стану здоров'я та індивідуальних реакцій організму на ці фактори;

інтенсивність процедур, що загартовують, треба нарощувати виключно поступово;

всі процедури, що загартовують, треба застосовувати тільки регулярно, без тривалих перерв і, найкраще, щоденно з перших днів народження дитини, або з дня початку заходів щодо загартовування (якщо виникла потреба перервати регулярність загартовування більше чим на 5-7 днів, то відновлення цього процесу слід починати з менших доз діючих факторів і поступово за 3-4 дні їхна-рощувати до того рівня, який був на момент перерви);

постійно здійснювати контроль за впливом процедур, що загартовують, на організм.

Фактори, що здатні загартовувати, особливо енергія сонця і низька температура води при їх безконтрольному і надмірному застосуванні, можуть давати не оздоровчий, а, навпаки, негативний ефект, чого слід уникати.

Нижче приведено опис методик проведення найбільш поширених прийомів та заходів, що до загартовування дітей.

Повітряні ванни рекомендуються дітям з першого дня народження. Проводяться такі ванни тривалістю по 10-15 хвилин і поділяються на холодні (6-14 °С), прохолодні (14-20 °С) і теплі (21-30 °С). Тривалість повітряної ванни може бути збільшена до  1 години, якщо вона супроводжується спортивними вправами, або рухливими заняттями. Під час повітряних ванн діти повинні бути мінімально одягнені (наприклад, перебувати у купальних костюмах, або плавках).

Сонячні ванни проводяться серед молодших школярів лише після огляду їх лікарем і визначення індивідуальної тривалості такої процедури для кожного з дітей. Перші 2-3 сонячні ванни для дітей любого віку не повинні перебільшувати 5-6 хвилин за день. Далі, поступово збільшуючи термін перебування дітей під прямими променями сонця, можна через 5-6 діб доводити максимальну тривалість разової процедури до 1 години. Сонячні ванни проводяться не раніше, чим через 1,5 години після приймання їжі і, найкраще, у період з 9 до 11 години ранку та з 16 до 18 години вечора. При достатній адаптації дітей до сонячних променів, загальне число сонячних ванн за добу може збільшуватись до 2-3.

Водні процедури поділяються на місцеві водні процедури, на обтирання, обливання і на купання.

Місцеві водні процедури — це ранкове вмивання, миття рук перед вживанням їжі та миття ніг перед сном (найкраще холодною водою).

Обтирання проводять мокрим рушником. Перші обтирання проводять водою з температурою 30-33 °С у кімнаті з температурою не нижче + 16 °С. Поступово температуру води знижують, але не нижче 18 °С. Процедуру роблять 1-2 рази на день.

Обливання проводять в режимі обтирань і замість них. Доцільно до обливаньпереходитипісля 1-1,5 місяців попередніх обтирань. Обливання можна замінити водними ваннами з температурою 35-36 °С (10 хв), а потім загальне обливання водою з температурою 32-34 °С. Температура води для обливань повинна бути не нижче 24 °С.

Позитивно впливає на організм, в тому числі на стан нервової системи, контрастний душ: 3-4 хв гаряча вода (38-40 °С), далі 10-15 с — холодна (18-20 °С) ітак 2 — 3 рази. Температуру холодної води при перших процедурах можна підвищити до 28-30 °С. До мінімальної температури холодну воду треба знижувати поступово, декілька місяців із швидкістю зменшення 2-5 °С в місяць. Систематичний контрастний душ дозволяє позбутися багатьох хвороб неврологічного походження: неврозів, роздратованості, гастриту, шлункових ерозій та ін.

Плавання (купання) для дошкільнят, а також для учнів молодших та середніх класів дозволяється при температурі води у відкритому водоймищі не нижче + 20 °С. Перші купання не повинні перебільшувати 2-3 хв. Максимальна тривалість одного купання дітей молодшого і середнього шкільного віку при їх активній поведінці (плаванні, грі в м'яч) не повинна перебільшувати 8-10 хв, а у старших школярів — 15 хв.

Плавання дозволяється через 1-1,5 години після приймання їжі. Діти, які спітніли, перед купанням повинні відпочити 10-15 хв.

Влітку високий ефект загартовування дає ходіння (біг) дітей босоніж по землі, траві, гальці, піску та ін. Тривалість таких процедур може бути від 5 хв і до декількох годин. В результаті ходіння босоніж активізуються рефлексогенні зони на стопах ніг, які відображають майже всі органи організму, що значно покращує функціональний стан дітей.

Певний ефект загартовування дають організовані туристичні походи влітку або взимку, які рекомендується проводити у вихідні чи канікулярні дні. Віддаленість походів для дітей молодшого шкільного віку не повинна перебільшувати 10 км (з врахуванням шляху повернення додому), для підлітків — 16 км. Через кожні 2 км походу повинні проводитись привали на 10-15 хв, а через 6-8 км привали на 30-40 хв, в тому числі для приймання їжі.

Всі місця для занять дітей фізкультурою і спортом повинні відповідати певним гігієнічним вимогам, викладеним у відповідних санітарних правилах, щодо обладнання шкільних приміщень та пришкільних ділянок.

Спортивні майданчики на відкритому повітрі повинні бути рівними і без сторонніх предметів, здатних причинити травми. Територія майданчика повинна щоденно прибиратись, а влітку за 40-45 хв до занять зволожуватись, щоб зменшити утворення пилу. Місця для бігу, стрибків, гімнастики обладнуються за спеціальними вимогами (Л. Д. Глазирина, 2001; А. П. Матвеев, 2003)

Поле для гри у футбол доцільно засіяти травою. Майданчики для гри у баскетбол та волейбол бажано покрити проти травматичним покриттям (гранулітом, піском та ін).

Катки влаштовуються взимку або на відкритих водоймищах (при товщині льоду не менше 25 см), або на земельних ділянках (з товщиною льодового покриття до 15 см). Площа катків повинна бути із розрахунку 8 м2 на одну дитину. Зони для фігурного катання або бігу на ковзанах утворюють спеціально і окремо від загального катку. Каток для гри в хокей повинен мати огорожу із дерев'яних щитів, висотою не нижче 0,8 м. Катки повинні мати приміщення для відпочинку та обігріву дітей з температурою не нижче 12-15 °С.

Гімнастичні зали повинні мати площу із розрахунку 4 м2 на одну дитину. Обладнання спортивних залів своїми розмірами та станом повинно відповідати вимогам гігієни і дозволяти використовувати його дітьми різних вікових груп. Спортивні зали повинні також мати ізольовані роздягальні та туалетні кімнати окремо для хлопців і дівчат.

Штучні басейни для плавання повинні мати площу із розрахунку 5 м2 на одну дитину. Температура води повинна підтримуватись на рівні 28-30 °С. Перед заняттями у басейні всі діти повинні пройти медичний огляд, який в подальшому проводиться не менше ніж 1 раз на місяць. Кожна дитина перед входом у басейн повинна помитись під душем з милом.

5.5. Шляхи оздоровлення дітей та критерії оцінки рівня їх фізичної підготовленості

Окремі вікові періоди у житті людини характеризуються специфічними особливостями функціонального стану організму, різною здатністю до фізичної і розумової діяльності, специфікою рухової активності, поведінки та ін. Переходи від одного вікового періоду до іншого слід вважати «критичними» періодами життя, так як протягом них, зазвичай, відбуваються зміни діяльності різних органів і систем. В дитячому та середньому віці ці зміни найчастіше мають прогресивний характер, коли підвищується рівень організації структур організму, формується адаптація до конкретних умов середовища. Для дорослих старшого віку більш притаманні зміни регресивного характеру, які найчастіше супроводжуються напруженням механізмів адаптації, або зривом адаптації (дивись підрозділ 5.1), результатом чого можуть стати різноманітні хвороби.

Найкращими заходами стимуляції та підтримки прогресивних і, водночас, уповільнення та стримування регресивних функціональних зрушень в організмі людини, слід вважати різноманітні оздоровчі фізичні тренування. Вказане особливо важливо для дитячого організму, бо всі створені в дитинстві функціональні резерви та запаси фізичних сил є найкращою запорукою активного і щасливого життя людини в майбутньому.

Враховуючи рекомендації Г. Л. Апанасенко (1998) можна розпочинати оздоровчі фізичні тренування дітей вже з 2-х тижневого віку (наприклад, керовані дорослими рухи руками, ногами, «грудничкове плавання» та інші). З 1,5-2-х місячного віку можна застосовувати для дітей масаж, пасивні та пасивно-активні рухові вправи руками та ногами тривалістю до 12 хв щодня. З 7-8 місяців програма занять фізичними вправами може бути значно розширена і направлена на впровадження активних форм рухів (повзання на певну відстань, рачкування, гра з іграшками та інше). В 9-10 місяців рівень завантаженості можна значно збільшувати і доводити тривалість фізичних занять до однієї години на день (краще серіями по 10-12 хв) з використанням вправ на закріплення опорно-рухового апарату (ходіння з підтримкою, вставання і присідання у дитячому манежі та інше).

В кінці першого року життя фізичні тренування можуть збільшуватися до 15-20 хв за один сеанс і включати, в основному, вправи на опанування переміщень (самостійна ходьба на певну відстань, напівприсідання, присідання, рухові дії руками).

В продовж другого року життя до складу фізичних тренувань малюків треба включати вправи по вдосконаленню ходьби, повзання, по подоланню перешкод, а також ігри з м'ячем, іграшками, плавання та ін. Кожні з вправ в цьому віці не повинні бути надто тривалими, особливо такі, що направлені на розвиток спритності і координації. До цього віку вже доцільно створити у дітей правильні стереотипи виконання фізичних навантажень: спочатку треба виконувати вправи для верхніх і нижніх кінцівок, а потім для тулуба. Біг чи рухові ігри виконуються в кінці занять.

У молодшому дошкільному віці (3-4 роки) основна увага під час фізичних тренувань повинна бути направлена на вдосконалення рухів, дій, витривалості та спритності. Крім гімнастичних вправ дітей цього віку слід залучати до плавання, бігу, стрибків у довжину, ковзання на ковзанах, лижах, до ігор з м'ячем та іншими спортивними знаряддями, до їзди на велосипеді.

Заняття фізичними вправами гімнастичного змісту слід проводити щоденно у формі ранкової зарядки або спеціалізованих занять, тривалість яких у 3-х річному віці не повинна перебільшувати 25 хв.; у 4-х річному віці — 30-35 хв (3-4 рази на тиждень); у 5-ти річному віці — до 40 хв.

У дітей дошкільного віку (5-6 років) фізичний потенціал вже достатньо зростає і дуже важливою задачею у цей період є створення міцного фундаменту для інтенсифікації фізичного навантаження у наступному. Діти цього віку повинні навчитись не тільки здійснювати певні рухи, а і свідомо ними керувати (дозувати). Важливим стає також психічна підготовка дітей до підвищених розумових та фізичних навантажень, що обумовлена початком навчання у школі. З цього віку слід приділяти увагу розвитку силових якостей дітей, але це повинні бути вправи без обтяження (за винятком метань снарядів вагою 100-150 г), а саме: біг підтюпцем по 5-7 хвилин, стрибки на одній нозі, віджимання з упору, стрибки у довжину, тривалі прогулянки, ходіння на лижах та ін.

Перед вступом до школи діти повинні мати певний рівень розвитку рухових якостей і навичок, які є соматичною основою «шкільної зрілості» і створюють передумови більш легкого адаптування до умов школи. У табл. 32 наведені контрольні показники достатньої фізичної підготовленості дітей до вступу в школу.

Період молодшого шкільного віку (6-10 років) є самим відповідальним часом в онтогенезі людини для формування функціональної основи майбутнього фізичного потенціалу організму, а також для виховання активної життєвої позиції щодо свого здоров'я. В цей період, крім планової фізичної активності на уроках фізкультури, та під час фіз-культпауз, діти повинні залучатись до щоденної ранкової гімнастики, а також до 2-3 занять на тиждень у спортивних секціях. Сумарна тривалість рухової активності дітей в цей період життя повинна сягати 4-5 годин на добу (включаючи активний відпочинок на повітрі).

Важлива задача фізичної підготовки дітей 6-10 років полягає у створенні найкращих умов для закріплення функціональних вигинів хребта (кіфозів і лордозів, які остаточно формуються, відповідно, у 6-8 років та у 11-12 років), а також для закріплення нормальної форми стопи та постави. З цією метою в арсеналі вправ дітей молодшого шкільного віку доцільно збільшити кількість вправ для спини (для розвитку «м'язового корсету»): вправи на турніках, підтягування на перекладині, вправи на спортивній драбині, стрибки на носках та ін. Організовуючи фізичне виховання дітей 6-10 років слід пам'ятати, що внаслідок слабкого серцевого м'яза, малого об'єму серця та широкого просвіту судин, школяри молодшого шкільного віку, відносно підлітків, мають ще низькі функціональні резерви при фізичних навантаженнях і швидко втомлюються. Контрольні показники фізичної підготовленості молодших школярів наведені у табл. 33.

У підлітковому віці (11-15 років) організм дітей проходить другий період прискореного росту та інтенсивного функціонального дозрівання, в тому числі статевого.

У дітей 11-15 років продовжується окостеніння скелета, причому значні фізичні навантаження здатні прискорювати цей процес і уповільнювати ріст трубчастих кісток кінцівок у довжину. Гормональні перебудови в організмі підлітків значно впливають на стан вегетативних функцій, що приводить, наприклад, до зростання частоти серцевих скорочень та частоти дихання, до підвищення рівня артеріального тиску (може проявлятись так звана «юнацька гіпертонія»). На сам кінець цього періоду життя у дітей значно збільшуються функціональні резерви організму, зростають витривалість, фізична сила, розумова та фізична працездатність. В підлітковому віці остаточно складається і закріплюється різниця між функціональними та фізичними можливостями хлопчиків і дівчаток. Все це слід враховувати при організації роботи з фізичної культури серед підлітків.

Фізична активність підлітків найчастіше реалізується в організованих формах на уроках фізичної культури, під час активного відпочинку у школі та за її межами. Більшість підлітків починають тренуватись у спортивних секціях за обраними видами спорту (див. табл. 35), на всі види з яких в цей період знімаються майже всі обмеження, якщо до цього нема обмежень за станом розвитку та здоров'я.

В період старшого шкільного віку (16-17 років) практично завершується ріст розмірів тіла у довжину, тоді як ще можуть продовжуватись процеси росту у продольних напрямках. В цей період значно підвищується міцність скелета, інтенсивно наростає маса м'язів, завершується розвиток центральної та периферійної частин нервової системи, хоча процеси збудження ще можуть дещо переважати над процесами гальмування.

Для підтримки достатнього рівня фізичного розвитку в підлітковому та юнацькому віці дітям перш за все доцільно займатись у спортивних секціях не менше ніж 2-3 рази на тиждень. Тривалість кожного заняття для підлітків не повинна перебільшувати 1,3-1,5 години, для юнаків і дівчат 1,5-2,0 години. Обов'язковою залишається щоденна ранкова фізична зарядка, тривалістю не менше 20-30 хв. Якщо деякі діти не охоплені організованими формами масової фізичної культури (наприклад, у сільській місцевості), то треба, щоб вони обов'язково проводили 2-3 разові щотижневі самостійні тренування. Самоконтроль оптимальності фізичного розвитку дітей старшого шкільного віку слід здійснювати за критеріями, наведеними у табл. 34.

При впровадженні організованого або індивідуального оздоровчого тренування слід враховувати такі основні рекомендації:

чим вища інтенсивність навантаження, тим менше має бути його обсяг;

чим нижча функціональна готовність тих, хто тренується, тим менше мають бути інтенсивність та обсяг навантаження, але більша кратність таких занять у тижневому циклі;

повторні навантаження в оздоровчому тренуванні допустимі лише після повного відновлення функцій організму після попереднього навантаження.

Згідно рекомендаціям В. І. Бобрицької (2000) найбільш раціональним способом дозування обсягу навантаження при оздоровчому тренуванні є застосування бальної системи з розрахунку, що 1 бал відповідає 7 мл спожитого під час роботи кисню на кожен кг маси тіла.

З урахуванням такого взаємозв'язку розроблені тренувальні програми для занять, наприклад, бігом (додаток 4). Для переводу балів навантаження у кілокалорії та у певну категорію важкості праці, необхідно:

Перевести бали навантаження в мл фактично спожитого кисню (ФСК):

ФСК = п • К • М, мл, (17)

де: п — бал навантаження (за табл. додатка 4); М — маса тіла, кг; К — коефіцієнт переводу балів навантаження у спожитий кисень (К~ 7 мл/кг).

Перевести показники спожитого кисню у кілокалорії витраченої енергії, враховуючи калорійний еквівалент 1 л спожитого кисню, який в середньому становить 1 л02= 4,8 ккал/хв.

Остаточно рівень навантаження визначається за критеріями табл. 24.

Під час фізичних занять (тренувань) дуже важливим є володіння експрес-методами контролю адекватності і ефективності навантажень, що використовуються. Такий контроль рекомендується здійснювати за показниками фізіологічних реакцій організму на навантаження, які можуть бути: нормальними, пограничними з нормою та патологічними (надмірними) — дивись табл. 35.

Якщо під час тренувань та відпочинку після них у людей виникають симптоми пограничного стану, то навантаження треба зменшити.

При симптомах патологічного стану тренування треба взагалі припинити або значно зменшити їх рівень. Рекомендується також пройти обстеження функціонального стану у лікарні та визначитись із доцільністю подальших занять тим видом тренувань, які викликають надмірні навантаження.

Фізичне вдосконалення дітей повинно гармонійно вписуватись у гігієнічно обгрунтований режим дня для дітей різного віку з раціональним чергуванням праці і відпочинку, розумової роботи та фізично активної діяльності, а також з достатньою тривалістю сну. Фізіологічні норми тривалості сну залежать від віку людини і мають тенденцію до зменшення. За даними С. В. Попова (1997) новонароджена дитина повинна спати за добу в середньому 16-20 годин; увіці 6-ти місяців — до 13-16 годин; у 3-5 років—до 11 годин; у 6-9 років — 10,5 годин; у 1013 років — до 10 годин; у 14-18 років — 8,5 годин; у 19-30 років — до 7-7,5 годин; у 31-45 років — до 7 годин; у 46-60 — не менше 6 годин. Примірники раціональних режимів дня дітей різних класів, які вчаться в першу або другу зміну наведені у додатках 5 і 6. В додатку 7 наведені гігієнічні норми часу на організовану рухову активність дітей різного віку, які слід здійснювати під час саме таких режимних моментів дня, як ранкова гімнастика, вільні заняття, прогулянки та ін.

Контрольні питання та тести до матеріалу частини ІІ (модуля 2)

Питання до самоконтролю знань

Поняття здоров'я та показники стану здоров'я.

Сучасні фактори, впливаючи на здоров'я людей.

Найбільш поширені форми захворювань сучасних дітей.

Показники соматичного здоров'я.

Фази адаптації і взаємозв'язок із станом здоров'я.

Групи здоров'я.

Основні види захворювань, які не сумісні з фізично-активними заняттями.

Особливості реакцій організму школярів 7-12 років на статичні та динамічні навантаження.

Суть методу оцінки фізичної працездатності за тестом РУ1С170.

Існуючі рівні важкості та напруженості праці.

Які фактори визначають рівень працездатності дітей впродовж доби?

Показники фізичного та розумового стомлення.

Динаміка фізичної працездатності дітей впродовж доби.

У якому віці найбільшими темпами зростає фізична сила, координація рухів та витривалість?

Яка гігієнічна норма фізичної активності дітей 11-15років за об'ємом роботи?

Яке оздоровче значення мають фізкультпаузи під час проведення уроків у дітей І-ІІІ класів?

Що таке режим дня і його значення у вихованні дітей?

Чому у підлітковому віці треба обмежувати фізичні вправи, які сприяють розвитку фізичної сили?

Які діти за станом здоров'я та фізичного розвитку відносяться до основної, підготовчої та спеціальної групи?

Прийоми загартовування дітей.

На розвиток яких якостей повинні бути направлені фізичні тренування дітей у віці 7-10 років?

Яка тривалість нічного сну вважається нормою для дітей 1013 років?

Як впливає фізичне навантаження на ріст кісток у довжину для дітей 13-15 років?

Завдання для тестового контролю знань залікового модуля 2

1.    Загальні показники захворюваності дітей шкільного віку за останні роки:

а)         зросли;

б)         зменшились;  в)    не змінились.

Найбільш поширеною формою захворювань сучасних дітей середнього шкільного віку є:

а)         ендокринні і алергічні хвороби;

б)         хвороби органів дихання;

в)         хвороби шкіри,

До І групи здоров'я відносяться:

а)         діти і підлітки, що мають хронічні хвороби, щойно перене- слигостре захворювання або мають обмежені функціональні можливості;

б)         здорові діти і підлітки нормального фізичного розвитку без хронічних хвороб;

в)         практично здорові діти з незначними функціональними від- хиленнями розвитку та хронічними хворобами у стані ком- пенсації,

Діти і підлітки з хронічними хворобами у стані субкомпенсації та із зниженими функціональними можливостями до фізично-активних занять на уроках фізкультури:

а)         допускаються без обмежень;

б)         не допускаються;

в)         допускаються за дозволом лікаря,

До фізичних тренувань не допускаються:

а)         діти, що мають захворювання печінки;

б)         діти, що мають близькозорість;

в)         фізично слабкі діти,

Оптимальним віком дитини для початку систематичних фізичних тренувань є:

а)         5-7 років;

б)         9-10 років;      в)    15-17 років.

Які симптоми стану проявляються при сильному перевтомлені дитини:

а)         важко зосередитись;

б)         помітне послаблення уваги;      в)    погіршення пам 'яті,

Тест на визначення фізичної працездатності РЖЄ170передбачає:

а) виявити, який рівень фізичного навантаження є для людини субмаксимальним;

б)         виявити, при якому навантаженні систолічний кров 'яний тиск досягне 170 мм, рт, ст,

в)         виявити, яку роботу зможе виконати людина за 170 с.

При якому показнику тривалості затримки дихання (в секундах) після глибокого вдиху прогнозується фізична працездатність на рівні «добре»?:

а)         більше або дорівнює 75 с;

б)         в межах від 60 до 75 с;

в)         в межах від 40 до 59 с.

Процеси стомлення м'язів пов'язані:

а)         з виснаженням енергоносіїв (АТФ) ум 'язах;

б)         з визначенням медіатора (ацетилхоліну) у нервових синапсах;

в)         з розвитком гальмівних процесів у нервово-м 'язових сполуках,

Найбільш висока фізична працездатність впродовж доби в середньому має місце:

а)         з 6 до 10 години ранку та з 15-17 години дня;

б)         з 8 до 12 години та з 18 до 21 години вечора;

в)         з 10 до 14 години таз 17до 19години вечора.

В якому віці у дітей найінтенсивніше розвивається координація рухів?:

а)         в період з 2 до 4-х років життя;

б)         в період з 4-хдо 6 років життя;

в)         в період з 12 до 16років життя.

Руховий «голод» (гіподинамію) переносять діти, які у весняно-літній період:

а)         мають менше 15 тис, локомоцій (рухів) за добу;

б)         мають більше 15 тис, локомоцій за добу;

в)         взагалі майже не мають рухової активності.

Фізкультпаузи під час занять у класі учнів IV класу треба проводити:

а)         через кожні 15-17 хвилин уроку;

б)         через кожні 10-15 хвилин уроку;

в)         через 20-25 хвилин від початку уроку.

При навчанні у першу зміну після повернення із школи діти повинні приступати до виконання домашніх завдань:

а)         після 1-1,5 годинного активного відпочинку;

б)         після 2-3 годинного активного відпочинку;

в)         після 1,5-2 годинного пасивного відпочинку.

При правильній організації занять з фізкультури треба дотримуватись наступної послідовності навантажень:

а)         вправи на витривалість, далі на силу і на швидкість;

б)         вправи на силу, далі на швидкість і витривалість;

в)         вправи на швидкість, далі на витривалість і на силу.

Діти, які мають незначні відхилення у стані здоров'я або недостатньо фізично підготовлені залучаються для занять фізичною культурою:

а)         до складу основної групи;

б)         до складу спеціальної групи;

в)         до складу підготовчої групи.

Перші сонячні ванни для дітей будь-якого віку не повинні перебільшувати:

а)         2-5 хвилин;

б)         5-6 хвилин;    в)    10-15 хвилин.

Критеріями фізичної підготовленості дітей до вступу в школу по показнику віджимання з упору на гімнастичному ослоні є:

а)         для хлопчиків 5 раз, для дівчат 3 рази;

б)         для хлопчиків 8 раз, для дівчат 5 раз;

в)         для хлопчиків 10 раз, для дівчат 8 раз.

Для підтримки достатнього рівня фізичного розвитку у підлітковому та юнацькому віці доцільно займатись у спортивних секціях:

а)         1 раз на тиждень тривалістю до 2 годин;

б)         2-3 рази на тиждень тривалістю 1,5-2 години;

в)         4-5 разів на тиждень тривалістю 1-1,5 години.

Гігієнічно обґрунтована тривалість сну за добу для дітей 10-13 років становить:

а)         до 11 годин;

б)         до 10 годин;   в)    до 8 годин.

Частина III

ОСНОВИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ