2.8. регулювання та стимулювання ІнновацІйноЇ діяльності

2.8.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Розглянемо надзвичайно важливу тему курсу — правове регулювання інноваційної діяльності та стимулювання інноваційних процесів як на рівні держави, так і на рівні підприємства.

Державна інноваційна політика — це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов’язаних з просуванням нової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика є ширшим поняттям, ніж науково-технічна, яка традиційно пов’язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Інноваційна політика поєднує науку, техніку, підприємництво, економіку та управління; охоплює виробництво, банки, науково-технічні кадри.

Розрізняють 4 типи інноваційної політики:

1. Інноваційна політика «технологічного поштовху». Ця політика пов’язана з визначенням державою пріоритетних напря­мів розвитку науки та техніки.

2. Інноваційна політика ринкової орієнтації. Пов’язана з використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки. При цій політиці обмежена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3. Інноваційна політика соціальної орієнтації. Ця політика стосується соціального регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішеннях. Ця політика ніколи не використовувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Ця політика пов’язана із впливом передової технології на вирішення соціально-економіч­них проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності — інструментами державної підтримки інноваційної діяльності мають бути:

національні науково-технічні програми;

державне замовлення в науково-технічній сфері;

державна науково-технічна експертиза;

бюджетне фінансування інноваційних процесів;

патентно-ліцензійна діяльність;

стандартизація та сертифікація продукції в науково-техніч­ній сфері;

формування науково-технічних кадрів;

створення системи науково-технічної інформації.

Основою правового регулювання інноваційної діяльності є цивільне законодавство, що об’єднує законодавство про авторські суміжні права, патентне й інше, законодавство про інтелектуальну власність, закони про підприємництво та інноваційну діяльність. Правове регулювання інноваційної діяльності узгоджується з трудовим законодавством, законодавством про бюджетний процес, законодавством про постачання продукції для найважливіших державних потреб і законодавством про державну та комерційну таємницю.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності містить у собі нормативні акти трьох рівнів:

законодавчі ( акти вищої сили: конституційні закони, укази Президента);

підзаконні (урядові постанови, що включають і відомчі акти);

локальні (акти індивідуального характеру, різноманітні цивільно-правові договори та адміністративні акти учасників інноваційної діяльності).

Центральне місце в правовому регулюванні інноваційної діяль­ності посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власності, під якими розуміється сукупність авторських і інших прав на результати цієї діяльності, що охороняються законодавчими актами держави. Матеріально-речовинну основу інтелектуальної власності становить інтелектуальний продукт як результат творчих зусиль його творців (окремої особистості або наукового колективу), що виступає в різноманітних формах:

наукові відкриття і винаходи;

результати НДДКР, технологічних і проектних робіт;

зразки нової продукції, нової техніки і матеріалів, отримані в процесі НДДКР, а також оригінальні науково-виробничі послуги;

оригінальні консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлінського характеру, включаючи сферу маркетингу;

нові технології, патенти і т. д.

Зміст і призначення правового регулювання інтелектуальної власності в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. З огляду на різноманітність об’єктів інтелектуальної власності та вимог щодо їх охорони, правове регулювання поділяється на ряд самостійних функціональних сфер: авторське право, патентне право, комерційна таємниця.

Авторське право — це сукупність норм права, що регулюють правові відносини, пов’язані зі створенням і використанням певного інтелектуального продукту. Авторське право передбачає виключне право автора оригінальних наукових, літературних, художніх та інших творів розмножувати їх будь-якими методами і продавати.

Теоретичні передумови авторського права базуються на необхідності частки людства мати широкий доступ до всіх досягнень інтелектуальної творчої діяльності. У Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., авторські права віднесені до основних прав людини.

Термін «інтелектуальна власність» має різноманітні відтінки. Ми будемо використовувати визначення інтелектуальної власності, що містяться в Конвенції ВОІВ (Всесвітня організація інтелек­туальної власності). Права на інтелектуальну власність можна визначити як:

авторські права на наукові, художні і літературні (включаючи програми, бази даних для ЕОМ) твори;

права артистів-виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного або кабельного віщання;

права на промислову власність (розглянемо пізніше);

закриту інформацію, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау).

Ми коротко спинимося на питаннях регулювання відносин, що називаються авторськими правами.

Авторське право об’єктивно — це сукупність норм цивільного права, що регулюють відносини, які виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. Воно є самостійним інститутом цивільного права.

У суб’єктивному розумінні авторське право — це сукупність особистих немайнових (моральних) і майнових прав, які належать особам, що створюють твори науки, літератури і мистецтва (авторам), відносно створених ними творів.

У юридичній літературі, у тому числі навчальній, об’єкт авторського права (твір) визначають як нематеріальний продукт духовної творчості людини, що має об’єктивну форму. Поняття науки, літератури і мистецтва мають різне сутнісне значення (відтінки). Важливе значення має лише творчий характер праці, у результаті якого створений твір. Якщо немає творчості, немає й об’єкта авторського права. Наприклад, не може бути об’єктом авторського права список телефонів, проста компіляція й ін. У випадку суперечки про наявність або відсутність творчості призначається експертиза, за допомогою якої суд може вирішити це питання.

Відповідно до Типового закону ВОІВ до об’єктів авторського права відносять:

літературні твори (літературно-художні, наукові, навчальні, публіцистичні тощо);

драматичні і сценарні твори;

музичні твори з текстом і без тексту;

хореографічні твори і пантоміми;

аудіовізуальні твори (кіно,- теле- і відеофільми, слайдфільми, діафільми та інші кіно,- теле-, відеотвори), радіотвори;

твори живопису, скульптури, графіки, дизайну й інші твори образотворчого мистецтва;

твори декоративно-прикладного і сценографічного мистецтва;

твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

фотографічні твори і твори, отримані засобами, аналогічними фотографії;

географічні, геологічні та інші карти, плани, ескізи і пластичні твори, що належать до географії, топографії й інших наук;

програми для ЕОМ усіх видів, включаючи прикладні програми й операційні системи;

інші твори, що задовольняють вимоги щодо надання охорони.

До об’єктів авторського права також належать:

1) похідні твори (переклади, опрацювання, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценівки, музичні аранжування й інші обробки творів науки, літератури і мистецтва);

2) збірники творів, такі як енциклопедії, антології, бази даних та інші результати творчої праці.

Суб’єктом авторського права, як правило, є громадянин, творчою працею якого створений твір науки, літератури або мистецтва.

Авторські права мають знаки охорони. Наприклад, на кожному примірнику твору автор поміщає знак охорони, що складається з 3-х елементів:

латинської літери «С» у колі;

імені (найменування) власника авторського права;

року першого опублікування твору.

Авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і ще 50 років після його смерті (крім спеціальних випадків, обумовлених законом).

Варто звернути увагу на новий правовий інститут так названих «суміжних прав», зміст якого багато в чому близький до змісту інституту авторського права. Відмінною рисою більшості суміжних прав є їхня залежність від прав авторів творів.

Особливо важливо забезпечити правову охорону секретів виробництва — «ноу-хау», що містять результати творчої інтелектуальної діяльності, у тому числі комерційні, технологічні і конструкторські секрети виробництва, усілякі рекомендації до використання, специфікації, формули і рецептури, характеристики технологічного процесу, знання і досвід у сфері маркетингу, розробки планів розвитку і реорганізації виробництва. На практиці правова охорона ноу-хау здійснюється за нормами Цивільного кодексу про промислову конфіденційну інформацію.

З метою правового регулювання в законодавстві виділяються види і типи об’єктів інтелектуальної власності, специфіка яких визначається сутністю створеного інтелектуального продукту і фазою інноваційного циклу, на якій цей продукт був отриманий.

Так, інтелектуальна власність на стадії фундаментальних і пошукових досліджень виступає у формі нових наукових знань, теорій, наукових відкриттів тощо, що об’єднуються поняттям результату наукової діяльності.

Звертаємо вашу увагу на ще одне дуже важливе для осмислення змісту курсу питання, пов’язане з відносинами з приводу промислової власності. Наведемо деякі поняття і визначення.

Поняття «промислова власність» часто вживається для позначення об’єктів матеріального світу, використовуваних у процесі виробничої діяльності у сфері промисловості, торгівлі чи сільського господарства. До промислової власності відносять виключні права на нематеріальні блага, які є результатом творчої діяльності. Ці блага використовуються у виробничій діяльності не тільки в галузі промисловості, а й в інших галузях економіки (будівництві, сільському господарстві, торгівлі, наданні послуг тощо). Вони втілюються в конструкціях, нових речовинах, засобах виробничої діяльності й інших об’єктах матеріального світу.

До об’єктів промислової власності, що охороняються, належать:

винаходи;

корисні моделі;

промислові зразки;

товарні знаки;

знаки обслуговування;

фірмові найменування.

Відносини, пов’язані зі створенням, використанням та охороною об’єктів промислової власності, регулюються національним законодавством і низкою міжнародних конвенцій та угод. Цими угодами до об’єктів промислової власності відносяться винаходи.

Відповідно до ВОІВ «винаходом є така нова ідея, що дає змогу на практиці вирішити конкретну проблему у сфері техніки». Деякі винаходи являють собою видатний внесок у розвиток техніки і є цілком новими — це піонерні винаходи. Такі винаходи досить рідкісні. Звичайно винаходи використовуються для вирішення окремих завдань і вони є новими на вузькій ділянці техніки.

Корисна модель як об’єкт промислової власності, що підлягає правовій охороні, визнається далеко не у всіх країнах; по суті, це просто назва, застосовувана до деяких винаходів у галузі механіки. Від винаходів корисні моделі відрізняються двома особливостями:

рівень технологічного прогресу корисної моделі нижчий, ніж відповідний рівень винаходу;

максимальний термін охорони, передбачений Законом про корисні моделі, звичайно набагато коротший, ніж максимальний термін охорони винаходів.

Промисловий зразок відноситься до дизайну. Промисловий зразок — орнаментальний аспект корисного виробу, його суть полягає у вирішенні питання естетичного або декоративного оформлення корисного виробу. Він є моделлю в промисловому або кустарному виробництві і діє на зорове сприйняття.

Товарні знаки і знаки обслуговування. На ринку продаються і купуються товари, вироблені різними суб’єктами господарської діяльності. В умовах жорсткої конкуренції кожний з продавців зацікавлений у тому, щоб покупці віддавали перевагу його товарам. Щоб споживач міг у масі однорідних товарів визначити товари даного виробника, вони мають спеціальні символи, які називаються товарними знаками.

Коли знак потрібен, щоб розрізняти надані послуги, він називається знаком обслуговування.

Суб’єктами, стосовно яких охороняються права на об’єкти промислової власності, є автори й особи, до яких права авторів (співавторів) на одержання патенту переходять відповідно до закону або договору. На відміну від об’єктів авторського права, що не можуть бути створені вдруге без участі самого автора, об’єкти промислової власності можуть знову і знову створюватися іншими особами. Це закономірно.

Засобами правової охорони об’єктів промислової власності є патенти, свідчення і відповідна державна реєстрація таких об’єктів. Патент — це документ, що засвідчує авторство і надає його власнику виключне право на винахід. При цьому передбачається, що ніхто не має права використовувати винахід без згоди власника патенту. По суті, патент — це титул власника на винахід, що підкріплюється промисловим зразком або реєстрацією товарного знака. Згода на використання винаходу виражається шляхом видачі (продажу) ліцензії на часткове використання або повну передачу патентних прав.

На закінчення даної теми необхідно розглянути питання, пов’язане з визначенням форм і методів стимулювання інноваційної діяльності.

Стимулювання інноваційної діяльності — це процес впливу на людей з метою досягнення загальних цілей підприємства. До загальних цілей підприємства можна віднести: конкурентне чи технологічне лідерство підприємства, утримання ринкових позицій, виробництво нової продукції і задоволення попиту споживачів та ін. Форми і методи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві можна поділити на три групи:

1 група — прямі економічні стимули: оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та перепідготовку кадрів;

2 група — непрямі економічні стимули: доплата за стаж, пільгові послуги;

3 група — негрошові стимули: сприяння ініціативі, творчому характерові праці.

2.8.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Інновації як об’єкт державної політики.

2. Інструменти державної підтримки інноваційної діяльності.

3. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності.

4. Внутрішнє регулювання та стимулювання інноваційної діяльності.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Поняття про авторське право і промислову власність.

2. Специфіка захисту авторського права в Україні.

3. Поняття «власник» і «розробник» інноваційної продукції.

Література

1. Бетухина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. — Кишинев, 1990. — 211 с.

2. Гунин В.Н. и др. Управление инновациями. Модуль 7. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 401 с.

3. Иванченко В. В. Структурно-технологическое и инновационное обновление производства // Экономист. — 1995. — № 11. — С. 79—86.

4. Инновационный менеджмент: Справ. пособие / Под ред. П. Н. Зав­лина и др. — М.: ЦИСИН, 1998. — 503 с.

5. Мир управления проектами: Пер. с англ. / Под ред. Х. Оешке, Х. Шели. — М.: Аланс, 1998. — 406 с.

6. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. — М.: Мегаполис-Контакт, 1998. — 402 с.

7. Лапко О. Н. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. — К.: ІЕП НАНУ, 1999. — 386 с.

8. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996. — 289 с.

9. Чигирь В. Ф. Интеллектуальная собственность: В 2 т — Минск: Амалфея, 1997. — Т. 1. — 384 с.; Т. 2. — 402 с.

2.8.3. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

ТЕСТИ

1. Державна інноваційна політика — це:

а) сукупність науково-технічних, виробничих, фінансово-збу­тових та інших заходів, пов’язаних з виробництвом та просуванням на ринок нової продукції;

б) політика, яка пов’язана з вибором пріоритетів у науці та техніці;

в) регулювання інноваційної діяльності на рівні держави.

2. До стимулюючих чинників інноваційної діяльності відносять:

а) розвиток товарно-грошових відносин;

б) конкуренцію на ринку;

в) безробіття.

3. Державна інноваційна політика «технологічного поштовху» пов’язана з:

а) використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки;

б) участю держави у визначенні пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки;

в) соціальним регулюванням наслідків науково-технічного прогресу.

4. До інструментів державної підтримки інноваційної діяльності не належать:

а) науково-технічна експертиза;

б) державне замовлення;

в) патентно-ліцензійна діяльність;

г) лізинг.

5. Державна інноваційна політика ринкової орієнтації пов’я­зана з:

а) використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і вибору напрямів розвитку науки та техніки;

б) участю держави у визначенні пріоритетних напрямків розвитку науки та техніки;

в) соціальним регулюванням наслідків науково-технічного прогресу.

6. Національним органом, що здійснює і координує роботу із сертифікації продукції в Україні, є:

а) Державний комітет України з питань стандартизації, метрології і сертифікації;

б) Державна комісія при Уряді України з питань стандартизації, метрології і сертифікації;

в) Державна палата з питань сертифікації і стандартизації України;

г) Антимонопольний комітет України;

ґ) правильні відповіді «а» і «б».

7. Сертифікат продукції — це документ, що:

а) необхідний лише для захисту права власності на продукцію;

б) дозволяє купувати продукцію;

в) свідчить про рівень якості продукції;

г) пред’являється покупцю під час продажу продукту;

ґ) передбачає реалізацію на біржі через визначений час за визначеною ціною.

8. До загальних умов, що включаються в основну частину договору з приводу інноваційного продукту, належать такі положення:

а) предмет договору і кількість продукту;

б) відповідальність сторін;

в) назва договору;

г) форс-мажорні обставини;

ґ) підписи сторін (партнерів).

9. Правове регулювання відносин, що виникають у процесі реалізації економічних інтересів партнерів, покладено на особливу галузь права, а саме:

а) договірне право;

б) цивільне право;

в) господарське право;

г) адміністративне право;

ґ) міжнародне право.

10. Які з нижченаведених нематеріальних ресурсів не є об’єк­тами промислової власності:

а) товарні знаки і знаки обслуговування;

б) раціоналізаторські пропозиції;

в) винаходи;

г) корисні моделі;

ґ) промислові зразки.

11. Об’єктом винаходу може бути:

а) продукт (устрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітини, рослини чи тварини);

б) конструктивне використання устрою;

в) художнє виконання конкретної форми виробу;

г) організаційне рішення;

ґ) усі відповіді правильні.

12. Винаходом може бути технічне рішення, що має:

а) істотну новизну і практичну корисність;

б) істотну новизну, певну технічну ознаку і практичну корисність;

в) винахідницький рівень і є новим;

г) новизну, оригінальність і є промислово придатним;

ґ) оригінальність, визначену технічну ознаку і дає позитивний ефект.

13. Об’єктом корисної моделі може бути:

а) продукт (устрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин, рослин і тварин);

б) засіб і процеси;

в) конструктивне використання устрою;

г) винахід;

ґ) промисловий зразок.

14. Художнє виконання конкретної форми виробу визнається промисловим зразком, якщо воно є:

а) новим і придатним до промислового виготовлення;

б) промислово придатним і таким, що має винахідницький рівень;

в) новим, оригінальним і придатним до промислового виготовлення;

г) істотно новим;

ґ) придатним до промислового виготовлення з позитивним ефектом.

15. Товарний знак фірми має бути:

а) оригінальним, зареєстрованим і мати зображення, загальновживані для позначення товарів визначеного виду;

б) оригінальним і мати правовий захист;

в) індивідуальним, що впізнається, привабливим для споживачів і мати правовий захист;

г) оригінальним, що впізнається, і привабливим для споживача;

ґ) привабливим для споживача.

16. Раціоналізаторська пропозиція — це:

а) технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства або установи, яким воно надано;

б) істотно нове технічне рішення, придатне для промислового виготовлення на підприємстві;

в) оригінальне і придатне для промислового виготовлення технічне рішення;

г) конкретне рішення технічного завдання, що є істотно новим і промислово придатним;

ґ) розв’язання загального технічного завдання.

17. Нематеріальні активи — це:

а) реалізація права власності на нематеріальні ресурси підприємства;

б) виключне право використання об’єктів промислової й інтелектуальної власності, інших нематеріальних ресурсів;

в) права на використання об’єктів промислової й інтелектуальної власності;

г) усі майнові права;

ґ) складові потенціалу підприємства, спроможні приносити економічну користь протягом тривалого часу, для яких відсутня матеріальна основа одержання прибутку.

18. Які об’єкти нематеріальних ресурсів не мають спеціального правового захисту:

а) товарні знаки і знаки обслуговування;

б) раціоналізаторська пропозиція;

в) винахід;

г) корисна модель;

ґ) промисловий зразок.

19. Патент — це:

а) документ, що дає суб’єкту підприємницької діяльності право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

б) виключне право на використання зазначеного в патенті технічного рішення;

в) документ, виданий державним органом, що дає суб’єкту підприємницької діяльності виключне право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

г) документ, виданий державним органом, що дає особі або організації право використовувати зазначене в патенті технічне рішення;

ґ) документ, що закріплює юридичні права на використання технічного рішення.

20. Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується:

а) патентом;

б) ліцензією;

в) авторським посвідченням;

г) спеціальним рішенням спеціалістів;

ґ) актом приймання винаходу до використання.

21. Право використовувати найменування місця походження товару з рекламною метою мають:

а) усі суб’єкти підприємницької діяльності;

б) усі суб’єкти підприємницької діяльності, що зареєстрували місце походження товару;

в) лише ті суб’єкти підприємницької діяльності, що першими одержали свідоцтво про реєстрацію найменування місця походження товару з аналогічними властивостями;

г) будь-який суб’єкт, що зареєстрував місце походження товару;

ґ) правильна відповідь відсутня.

22. Правовий захист місця походження товару виникає на підставі його реєстрації й одержання суб’єктом підприєм- ництва:

а) патенту;

б) ліцензії;

в) свідоцтва;

г) авторського посвідчення;

ґ) акта приймання до виготовлення і користування.

23. Передавання права на використання нематеріальних ресурсів власником цього права іншій зацікавленій особі здійсню- ється у формі:

а) патенту;

б) ліцензії;

в) свідоцтва;

г) авторського посвідчення;

ґ) акта приймання до виготовлення і користування.

24. Об’єктом безпатентної ліцензії є:

а) промисловий зразок;

б) винахід;

в) виробничий досвід;

г) ноу-хау;

ґ) відкриття.

25. Нематеріальні активи підприємства оцінюються за їхньою собівартістю, якщо:

а) нематеріальні активи створені самим підприємством і є його власністю;

б) нематеріальні активи купуються в процесі діяльності підприємства;

в) підприємство купує ліцензію на використання ноу-хау;

г) керівництво підприємства вирішило продати які-небудь свої нематеріальні активи;

ґ) правильної відповіді немає.

26. Мотивацією винаходів і нововведень найчастіше є:

а) людська цікавість;

б) бажання заробити більше грошей і просунутися в суспільстві;

в) бажання краще й ефективніше виконати роботу;

г) усе попереднє;

ґ) нічого з попереднього.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Назвіть 4 варіанти державної інноваційної політики та наведіть приклади країн, що їх використовували.

Завдання 2

Ще в 1912 році російськими підприємцями (купцями) були вироблені принципи ведення справ у Росії:

шануй владу;

будь чесний і правдивий;

шануй  право  приватної  власності;

люби і шануй людину;

будь вірний своєму слову;

живи відповідно до своїх достатків;

будь цілеспрямований.

Дайте відповідь на такі питання:

1. Що з наведених вище принципів повною мірою зберегло свою актуальність і в наш час?

2. Які нові принципи бізнесу мають бути, на вашу думку, упроваджені в практику підприємницької діяльності України сьогодні?

3. Які принципи бізнесу ви вважаєте для себе пріоритетними?

Завдання 3

Виберіть з перелічених нижче положень зовнішні (*) і внутрішні (**) мотиви для інноваційних розробок:

1. Насичення ринку існуючими товарами.

2. Прискорення науково-технічного прогресу.

3. Прагнення збільшити зростання продажів.

4. Необхідність пристосувань і структурних змін у галузях промисловості.

5. Прагнення збільшити ринкову частку і кінцеву прибутковість.

6. Прагнення збільшити конкурентоспроможність на ринку.

7. Необхідність згладжування кон’юнктурних коливань.

8. Поліпшення конкурентоспроможності на ринку.

9. Зменшення ризику, пов’язаного з обмеженим товарним асортиментом.

10. Зміна переваг споживачів.

11. Вихід на нові для фірми ринки.

Завдання 4

Коротко визначіть сфери застосування державного впливу на інноваційний процес.

Завдання 5

Скільки може бути розумних пояснень наукової ідеї?

Завдання 6

У паспорті нового товару зазначено: «Гарантія на три роки». Що це означає в Японії та в Україні?

Завдання 7

Назвіть мікроекономічні причини необхідності державної підтримки інноваційної діяльності.

Завдання 8

Визначіть характерні риси сучасної податкової політики щодо інноваторів. Доповідь побудуйте так, щоб ці риси можна було поділити на ті, що сприяють інноваційній діяльності, та ті, що перешкоджають їй.

Завдання 9

Які законодавчі акти регулюють інноваційну діяльність?