Економіка та організація інноваційної діяльності - Навчальний посібник (Павленко І. А., Гончарова Н. П., Швиданенко Г. О.)

2.6. сучаснІ органІзацІйнІ форми реалІзацІЇ ІнновацІй

2.6.1. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вивчення теми «Сучасні організаційні форми реалізації інновацій» необхідно починати з тлумачення поняття організаційних структур інноваційної діяльності.

Організаційні структури інноваційної діяльності — це підприємства (організації), що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями, розробленням та реалізацією інновацій.

Усі організаційні структури інноваційної діяльності можна поділити на 3 групи:

1 група — наукові організації, що створюють і реалізують інновації;

2 група — ринкові суб’єкти інноваційної діяльності, що доопрацьовують, виробляють та реалізують інновації;

3 група — організаційні структури інтеграції науки та виробництва, що скорочують період від виникнення ідеї до її практичного використання.

Наукова організація — організація (утворення, підприємство, фірма), для якої наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Вони можуть бути основною діяльністю також для підрозділів цієї організації. Наявність таких підрозділів не залежить від належності організації до тієї або іншої галузі економіки, від організаційно-правової форми власності. Відповідно до рекомендацій Керівництва Фраскаті діє така класифікація наукових організацій за секторами науки і типами організацій, об’єднаних за організаційними ознаками, характером і спеціалізацією виконуваних робіт.

Державний сектор об’єднує організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому; безприбуткові (некомерційні) організації, цілком або в основному, які фінансуються і контролюються урядом, за винятком організацій, що належать до вищого рівня.

Підприємницький сектор охоплює всі організації і підприємства, основна діяльність яких пов’язана з виробництвом продукції або послуг з метою продажу, у тому числі й ті, що перебувають у власності держави.

Вищі організації — це університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні інститути, експериментальні станції, клініки; організації, що безпосередньо обслуговують вищі організації.

Приватний безприбутковий сектор складається з приватних організацій, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (фахові товариства, спілки, асоціації, суспільні, добродійні організації, фонди); приватних індивідуальних організацій.

Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності — це здебільшого малі підприємства, до яких належать: венчурні, обслуговуючі, інжинірингові фірми, проектні бригади, фірми «спін-офф». Крім того, А. Ю. Юданов пропонує чотири типи компаній, назва яких залежить від типу реалізовуваної стратегії: віоленти, комутанти, патієнти, експлеренти.

Віолентна (силова) стратегія характерна для фірм, що діють у сфері стандартного виробництва. Фундаментальне джерело сил — масове виробництво продукції середньої якості за низькими цінами. За рахунок цього фірма забезпечує великий запас конкурентоспроможності. Приклади: автомобілі «Тойота», «Шевроле», холодильники «Сіменс», «Электролюкс», сигарети «Мальборо», «Кемел» та ін.

Патієнтна (нішева) стратегія типова для фірм, що стали на шлях вузької спеціалізації для обмеженого кола споживачів. Свої дорогі і високоякісні товари вони адресують тим, кого не влаштовує звичайна продукція. Вони прагнуть ухилитися від прямої конкуренції з головними корпораціями. Ці фірми називають «хит­рими лисами» економіки. Для вітчизняних фірм ця стратегія може бути корисною як підприємницька філософія. Вона закликає не боротися відкрито з головними корпораціями, а вишукувати недоступні для них сфери діяльності. Надалі в патієнти могли б перетворитися багато вітчизняних великих підприємств, у тому числі колишні оборонні.

Комутантна (з’єднуюча) стратегія переважає при звичайному бізнесі в місцевих (локальних) масштабах. Сила місцевого неспеціалізованого підприємства в його кращій пристосованості до задоволення невеличких за обсягом потреб конкретного клієнта. Це шлях підвищення споживчої цінності не за рахунок надвисокої якості (як у патієнта), а за рахунок індивідуалізації послуги. Вони одержали назву «сірих мишей». Підвищена гнучкість комутантів дає змогу їм утримувати свої позиції в конкурентній боротьбі. Комутантна стратегія характерна для багатьох приватних українських фірм.

Експлерентна (піонерська) стратегія пов’язана зі створенням нових або з радикальним перетворенням старих сегментів ринку, це першопрохідники в пошуку і реалізації революційних рішень. Серед подібних фірм першопрохідники у випуску персональних комп’ютерів (ЕППЛ), «Зеніт», «Осборн» та ін. Сила эксплерентів зумовлена впровадженням принципових нововведень, вони користуються початковою присутністю на ринку. Експлеренти в 85 випадках із 100 зазнають краху, але за рахунок 15 випадків одержують величезний технічний, фінансовий і моральний успіх.

З огляду стратегій найризикованішою є стратегія експлерентів, тому що їм доводиться вирішувати подвійне завдання. Проте на частковому поліпшенні важко утриматися на ринку. Дослідження Ж. Ж. Ламбена показують, що головним чинником успіху нових товарів на ринках є підвищення їхньої якості. Наприклад, у 1993 р. 58 \% прибутку американським компаніям дали нові товари. Але ще раз нагадуємо, що фірму можна визначити за типом стратегії тільки в тому випадку, коли вона спеціалізується на одному виді товару або виконуваної послуги. Якщо фірма виробляє кілька видів товару, то щодо кожного з них вона може застосовувати різноманітні стратегії. У цьому випадку нівелюється ризик у цілому по фірмі. Тут доречно нагадати російську приказку: «Не можна класти яйця в один кошик».

Крім того, у світовій практиці розглянуті інноваційні підприємства належать, як правило, до малих фірм (підприємств). Критерії віднесення до малих фірм у кожній країні свої. Це поясню- ється особливостями розвитку економіки, її структурою, національними традиціями. Наприклад, у США до малих відносять підприємства чисельністю до 99 чоловік; у Японії у сфері послуг — це понад 5 чоловік, в інших галузях — не більше 20. Малі організаційні форми дуже вигідні структури для інноваційного бізнесу, практично для всіх інновацій загалом, і на окремих стадіях інноваційного процесу. Специфіка малого бізнесу широко висвітлена в спеціальній і навчальній літературі.

Варто звернути увагу ще на одну організаційну форму створення та реалізації інновацій — венчурну.

Венчурний бізнес представлено самостійними невеличкими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, вироб­ництві нової продукції. Їх створюють учені-дослідники, інженери, новатори. Цей бізнес поширений у США, Західній Європі, Японії. Як правило, венчурні фірми не займаються організацією виробництва продукції, а передають свої розробки іншим фірмам — експлерентам, патієнтам, комутантам. Венчурні фірми можуть бути дочірніми більших фірм.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

ідеї інновації — нового виробу, технології суспільної потреби і підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

ризикового капіталу для фінансування.

Отже, на сучасному етапі розвиток малого підприємництва пояснюється такими чинниками:

1) упровадженням у всі сфери економіки різноманітних видів мікроелектронної техніки, що не потребує великих виробничих площ і стартових інвестицій, але дає змогу різко спростити та здешевити комунікаційні зв’язки, процес прийняття ефективного управлінського рішення (технологічний аспект);

2) прийняттям державами законодавчих актів з податкових і інших пільг малому підприємництву (правовий аспект);

3) державною і позабюджетною підтримкою фінансування ризикового венчурного бізнесу (фінансовий аспект);

4) гнучкістю й адаптивністю малих фірм до вимог ринку у зв’язку з невеличкою кількістю їхніх співробітників (чим менша система, тим простіше управління) і досягненнями науково-тех­нічного прогресу (управлінський прогрес);

5) підвищенням інтелектуального рівня наукових співробітників і їхнього прагнення до свободи у творчій діяльності (психологічний аспект);

6) вищою (до двох разів) ефективністю кінцевих результатів інноваційної діяльності малих фірм і швидшою віддачею інвестицій порівняно з великими компаніями і корпораціями (економічний аспект).

Поряд із чинниками розвитку малих фірм діють також чинники, що стримують зростання їхньої кількості. До них належать такі:

великий ризик інвестування у зв’язку з малою (іноді одиничною) номенклатурою товарів, що випускаються, або виконуваних послуг. При провалі на ринку цього товару фірма збанкрутує. Неможливо провал одного товару компенсувати успіхом іншого;

значні труднощі в налагодженні виробництва через відсутність необхідного виробничого потенціалу, слабка інфраструктура фірми та її захищеність.

Але на сьогодні значні американські, японські, європейські компанії з метою монополізації випуску товарів за радикальними інноваціями і зниження впливу венчурного бізнесу на кінцеві результати йдуть шляхом концентрації і диверсификації виробницт­ва. Американські компанії (корпорації) «Дженерал моторс», «Форд мотор», «Джененерал електрик», японські «Соні», «Тойота», шведська «Электролюкс», німецька «Сіменс», південно-корейська «Самсунг» і багато інших організацій свої стратегії формують на основі таких принципів:

диверсифікації — випуск товарів сполучення в портфелі товарів, що вдосконалюються внаслідок упровадження різноманітних видів інновацій;

підвищення якості товарів і ресурсозбереження за рахунок активізації інноваційної діяльності, застосування щодо різних товарів, залежно від їхньої конкурентоспроможності, різноманітних стратегій: віолентів, патієнтів, комутантів або експлерентів, розвиток міжнародної інтеграції і кооперування;

підвищення якості управлінського рішення та ін.

Тому в наш час продовжується процес укрупнення фірм, створення об’єднань, яким не властиві чинники, що стримують зростання малих фірм. У цьому інтеграційному процесі можна виділити основні риси великих організацій, в основному спеціалізованих, комплексних інноваційних організацій. Коротко переліче­мо їх:

1. Маркетингові організації — займаються сегментацією ринку, розробленням нормативів конкурентоспроможності, реалізацією концепції маркетингу й ін.

2. Науково-дослідні центри — проводять наукову й експериментальну перевірку можливості матеріалізації нормативів конкурентоспроможності товарів, розробляють нововведення, здійснюють їхню апробацію і дифузію.

3. Сфера діяльності проектно-конструкторських організацій, спеціальних конструкторських бюро — конструкторські розробки, проектування ідей, експериментування і випробування нових зразків товарів.

4. Проектно-технологічні організації розробляють і виготовляють технологічні системи виробництва товарів з мінімальними витратами ресурсів і високої якості.

5. Будівельно-монтажні організації розробляють проектно-кошторисну документацію на об’єкти нового капітального будівництва, розширення, реконструкції або технічного переозброєння у зв’язку з упровадженням інновацій.

6. Організації з матеріального забезпечення виробництва — здійснюють нормування і аналіз ефективності використання ресурсів.

7. Фінансові організації — регулюють фінансово-кредитний механізм, грошові потоки, банківські взаємовідносини інноваційної організації з постачальниками, споживачами і зовнішнім середовищем.

8. Серед завдань підприємства (компанії, фірми) — освоєння виробництва нової продукції, серійне виробництво, тактичний маркетинг і збут.

9. Сервісні організації — забезпечують управління якістю сервісу продукції від виготовлювача до її споживача.

10. Ремонтні організації — займаються технічним обслуговуванням і ремонтом продукції.

11. Наукові парки — інноваційні організації, що формуються навколо великих наукових центрів (університети, інститути).

12. Корпорації — добровільні об’єднання незалежних промислових підприємств, наукових, проектних, конструкторських і інших організацій з метою підвищення ефективності на основі колективного підприємництва.

13. Фінансово-промислові групи — організаційні структури, що об’єднують промислові підприємства, банки, торгові організації, пов’язані технологічним циклом для підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг.

14. Холдинги (холдингові компанії) — форма організації ФПГ, що припускає створення материнської і дочірніх компаній, де перша володіє контрольним пакетом акцій дочірніх компаній.

15. Консорціуми — тимчасові об’єднання великих фірм у рам­ках міжфірмової кооперації, що передбачає спільне фінансування, проведення стратегічних НДДКР, розроблення технологій і стандартів протягом визначеного часу.

16. Транснаціональні корпорації — товариства з дочірніми фір­мами і філіями в різних країнах.

17. Технопарк — компактно розташований комплекс, що функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності.

18. Технополіс — спеціально створений комплекс в одному регіоні, поблизу центру наукових ідей, до складу якого входять фірми і організації, що охоплюють повний інноваційний цикл.

19. Стратегічний альянс — угода учасників міжфірмової кооперації на проведення комплексу складних робіт протягом усього інноваційного циклу, включаючи комерціалізацію результатів.

Вибір типу організації варто здійснювати після глибокого аналізу чинників, що впливають на цей процес (профіль організації, рівень її спеціалізації тощо).

2.6.2. ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Наукові організації як джерело формування та реалізації інновацій.

2. Ринкові суб’єкти інноваційної діяльності.

3. Організаційні форми інтеграції науки та виробництва.

Питання до поглибленого вивчення теми

1. Методи проектування організаційних структур інноваційних організацій.

2. Венчурні інноваційні організації.

3. Лідерство в інноваційних організаціях.

4. Функціонування технопарків у Європі.

5. Особливості інтеграції науки та виробництва в Україні.

Література

1. Мильнер Б. З. Организация программно-целевого управления. — М.: Наука, 1980. — 401 с.

2. Морозов Ю. П. Менеджмент исследовательской организации: Учеб. пособие. — Н. Новгород: Нижегородский коммерческий ин-т, 1998. — 446 с.

3. Новая технология и организационные структуры / Под ред. М. Пинтинитса, А. Бьюнтандама. — М.: Экономика, 1990. — 362 с.

4. Управление организацией: Учебник / Под ред. А. Г. Поршнева и др. — М.: ИНФРА-М, 1998. — 412 с.

5. Гунин В. Н. и др. Управление инновациями. Модуль 7. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 216 с.

6. Морозов Ю. П. Управление технологическими инновациями в условиях рыночных отношений. — Н. Новгород: ННГУ, 1995. — 446 с.

7. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. — М.: Мегаполис-Контакт, 1993. — 402 с.

8. Твисс Б. Управление научно-техническими инновациями. — М.: Экономика, 1989. — 380 с.

9. Управление инновационным проектом «Опыт ІБМ». — М.: ИНФРА-М, 1995. — 215 с.

10. Основы инновационного менеджмента / Под ред. П. Н. Завлина и др. — М.: Экономика, 2000. — 614 с.

2.6.3. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

ТЕСТИ

1. Щоб організаційна роль мала сенс (спрацювала), вона має полягати в:

а) розподілі ролей;

б) чіткому визначенні основних обов’язків або сфер діяльності;

в) заданому ритмі виконання;

г) інноваційному процесі;

ґ) високому рівні конкуренції.

2. Структура організації є ефективною, якщо вона:

а) сприяє досягненню цілей підприємства з мінімальними небажаними результатами;

б) допомагає менеджеру розвити свої здібності;

в) допомагає робітникам зробити свій внесок у досягнення цілей підприємства;

г) сприяє реалізації стратегічного плану боротьби з конкурентами;

ґ) відповідає світовим стандартам.

3. Учасники якого товариства не мають права від свого імені й у своїх інтересах здійснювати дії, однакові з цілями діяльності товариства, а також брати участь у товариствах (крім акціонерних) з аналогічною метою діяльності:

а) акціонерного товариства;

б) товариства з обмеженою відповідальністю;

в) товариства з додатковою відповідальністю;

г) повного товариства;

ґ) командитного товариства.

4. Адміністративно відособлена частина підприємства, у якій виконується визначений комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації, називається:

а) інфраструктурою підприємства;

б) цехом;

в) відділом;

г) виробничою ділянкою;

ґ) робочим місцем.

5. Найпоширенішими типами статутних інтеграційних об’єд­нань є:

а) акціонерні товариства;

б) холдинги;

в) асоціації;

г) корпорації;

ґ) концерни.

6. Головним ринком, що визначає перспективи розвитку інших ринків, є:

а) ринок засобів виробництва;

б) ринок інвестиційних ресурсів;

в) ринок грошово-кредитний;

г) ринок предметів споживання;

ґ) ринок продуктів харчування.

7. Унаслідок багаторічного господарювання в країнах з ринковою економікою склалися такі традиційні моделі підприємницької діяльності:

а) класична й інноваційна;

б) виробнича і посередницька;

в) класична і неокласична;

г) виробнича й інноваційна;

ґ) усі відповіді правильні.

8. Основними елементами державної системи підтримки підприємницької діяльності є:

а) вихід економіки з кризи і стабілізація економічної ситуації;

б) створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності;

в) формування діючої ринкової інфраструктури;

г) прискорення процесу розвитку малого бізнесу;

ґ) забезпечення правових гарантій свободи підприємницької діяльності.

9. Класична модель підприємництва орієнтована на:

а) активне використання нових управлінських рішень з метою підвищення економічної і соціальної ефективності підприємницької діяльності;

б) пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів;

в) відновлення економічної системи держави;

г) максимально ефективне використання наявних ресурсів під­приємства;

ґ) вирішення соціальних проблем.

10. Підприємницька діяльність у сфері посередництва практично здійснюється у формі:

а) агентування;

б) інноваційної діяльності;

в) торгово-комерційної діяльності;

г) аукціонної торгівлі;

ґ) біржового підприємництва.

11. Спільна підприємницька діяльність — це:

а) підрядне виробництво;

б) пряме інвестування;

в) ліцензування;

г) управління за контрактом;

ґ) підприємство загального володіння.

12. Інноваційна стратегія венчурної фірми полягає в:

а) мінімізації ризику;

б) максимізації ризику;

в) передаванні своїх розробок експлерентам, патієнтам, віолен­там і комутантам;

г) розвитку консалтингу;

ґ) рекламі своїх розробок.

13. Інноваційна стратегія експлерента полягає в:

а) компенсації втрат від діяльності конкурента;

б) створенні нових сегментів ринку;

в) поліпшенні якості продукції;

г) стимулюванні нового напряму моди;

ґ) розширенні реклами.

14. Інноваційна стратегія патієнта полягає в:

а) роботі на вузький сегмент ринку;

б) завоюванні частки ринку інших компаній;

в) проведенні політики поступових нововведень;

г) проведенні політики радикальних нововведень;

ґ) суворій регламентації інноваційної діяльності.

15. Інноваційна стратегія віолента полягає в:

а) роботі зі скорочення нераціональних витрат;

б) радикальній зміні структури управління;

в) роботі на масового споживача;

г) роботі на індивідуального споживача;

ґ) орієнтації на прибуток.

16. Інноваційна стратегія комутанта полягає в:

а) прогнозуванні майбутнього нововведення;

б) роботі на етапі падіння циклу випуску продукції;

в) створенні комфортних умов роботи для персоналу;

г) зростанні якості продукції, що випускається;

ґ) освоєнні нових ринків.

17. Розвиток науки визначається:

а) потребами технічного прогресу;

б) соціальними потребами;

в) економічними потребами;

г) фінансовими потребами;

ґ) духовними потребами.

18. Структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для виникнення та ефективної діяльності малих інноваційних фірм, має назву:

а) науково-промисловий комплекс;

б) бізнес-«інкубатор»;

в) технопарк;

г) технополіс.

19. Структура, що виникає на підставі угод між фірмами, які проводять наукові дослідження, та фірмами, які займаються комерціалізацією результатів, має назву:

а) науково-промисловий комплекс;

б) бізнес-«інкубатор»;

в) технопарк;

г) технополіс.

20. Модель технопарку — це:

а) науково-промисловий комплекс;

б) технопарк;

в) бізнес-«інкубатор»;

г) технополіс.

21. Які з перелічених послуг не надаються бізнес-«інкубаторами»:

а) оренда приміщень;

б) маркетингові послуги;

в) інформаційні послуги;

г) виробничі послуги.

22. Угода між корпораціями в межах стратегічного альянсу про довгостроковий та двосторонній обмін взаємодоповнюючими технологіями, інформацією і «ноу-хау» називається:

а) спільна науково-технічна і виробнича діяльність;

б) консорціум;

в) спільне підприємство;

г) асоціація.

23. Організація, для якої дослідження та розробки становлять основний вид діяльності, має назву:

а) фінансово-промислова група;

б) бізнес-інкубатор;

в) технопарк;

г) наукова організація.

24. Консорціуми як вид стратегічного альянсу:

а) створюються для зосередження на фундаментальних пошукових дослідженнях у напрямах, що обіцяють революційні зміни в техніці й технології виробництва;

б) створюються для розроблення технології виробництва та збуту принципово нової продукції;

в) створюються на підставі угоди про двосторонній обмін взаємодоповнюючими технологіями та інформацією, технологічною документацією та «ноу-хау».

25. Стратегічний альянс, створений для розроблення технології виробництва і збуту принципово нової продукції, має назву:

а) спільна науково-технічна і виробнича діяльність;

б) асоціація;

в) консорціум;

г) спільне підприємство.

26. Стратегічний альянс, створений для проведення фундаментальних, пошукових досліджень у напрямах, що обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва, має назву:

а) спільна науково-технічна і виробнича діяльність;

б) асоціація;

в) консорціум;

г) спільне підприємство.

ЗАВДАННЯ

Завдання 1

Фірма має такі особливості: 1) контроль у фірмі належить робітникам; 2) робітники мають право на участь у прийнятті критич­них рішень, призначень і відкликання керівників; 3) об’єктом присвоєння виступає не прибуток, а чиста продукція; 4) керівник фірми або обирається з робітників, або запрошується як найманий менеджер. Дайте відповідь на питання:

а) Як називаються фірми подібного типу?

б) Чи можна їх вважати підприємницькими фірмами?

Завдання 2

Який технологічний принцип використовується в процесі адаптації до зміни організаційно-технічних умов, пов’язаних з переходом на випуск інноваційної продукції? Чи можлива така адаптація?

Завдання 3

Назвіть методи портфельного аналізу при виборі інноваційної стратегії.

Завдання 4

Чим визначається система стратегічних цілей інноваційного підприємства? Прокоментуйте на прикладі конкретного підприємства.

Завдання 5

У порівняльній характеристиці інноваційних підприємств сказано, що підприємство «А» за своїми показниками одне з перших, а підприємство «Б» — монополіст. Яке підприємство має вищі показники?

Завдання 6

Розкрийте економічну сутність подій: німецький концерн при­дбав в одній з країн, що розвиваються, ділянку землі і будує там комбінат з видобутку і збагачення марганцевої руди.

Завдання 7

Конкуренція. Ні одна інша риса ринкової економіки не викликає стільки похвали. Чому? Ваш коментар.

Завдання 8

За американською статистикою, лише 5 з 10 нових компаній успішно проходять весь цикл і демонструють реальні результати. Інші 5 зазнають краху.

Що лежить в основі успішного здійснення процесу створення нового бізнесу?