Судова експертологія - Навчальний посібник (Щербаковський М.Г.)

2.8. форми висновків експерта

Кінцеві висновки – завершальна частина висновку експерта, у яких у концентрованому вигляді формулюються відповіді на поставлені слідчим питання. Для того, щоб підсумкові висновки експерта мали доказове значення, до них ставляться наступні вимоги.

Загальні вимоги до підсумкових висновків експерта.

Висновки формулюються на основі досліджень, проведених з використанням спеціальних знань. Ця вимога збігається з однією з обов'язкових умов призначення судової експертизи – застосуванням наукових, технічних і інших спеціальних знань для встановлення фактичних обставин справи. Висновок експерта не може базуватися на правових, загальножиттєвих, загальнонаукових знаннях, а також на матеріалах кримінальної справи, які не мають значення для проведення експертизи (наприклад, показаннях свідка). Висновок, який для формулювання не вимагає застосування спеціальних знань, не має доказового значення.

Висновки повинні містити відповіді на всі питання, винесені в постанові слідчого. Відсутність відповідей на поставлені питання або часткове їх вирішення тягне призначення додаткової експертизи або проведення допиту експерта.

Висновки експерта повинні бути ясними, зрозумілими слідчому. Це значить, що висновки експерта повинні відрізнятися визначеністю, логічною чіткістю, не містити спеціальних термінів без відповідної розшифровки. За результатами дослідження експерт зобов'язаний так сформулювати підсумковий висновок на поставлене питання, щоб він був доступний слідчому, а відомості, що містяться у висновку, використалися як докази без додаткової інтерпретації з використання спеціальних знань. Наприклад: «Вилучена у громадянина А. речовина є альфаметадоном, що відноситься до наркотичних засобів».

Неприпустиме використання у висновках таких висловів, як «не виключено», «не виявлено» і т. п., оскільки вони викликають або неправильне (у тому числі двояке) тлумачення, або сумнів у висновку експерта в цілому. При вживанні, наприклад, слів «не виявлено» неясність обумовлена декількома підставами. Або експерт не зміг виявити шуканий об'єкт (властивість) через його недостатню кваліфікацію, або це сталося в результаті відсутності відповідних технічних засобів, нерозробленості методик дослідження або з інших причин.

Доказова цінність експертного висновку багато в чому визначається змістовною стороною і логічною формою.

Існує кілька логічних форм підсумкових висновків, за якими вони можуть бути класифіковані.

Класифікація висновків судового експерта.

Незалежно від змістовної сторони експертні висновки можна класифікувати за наступними підставами.

За ступенем упевненості експерта:

категоричні висновки, які даються експертом при повній упевненості у судженнях, їх правильності. Категоричні висновки, безумовно, мають силу судового доказу. Наприклад: «Водій М. не мав технічної можливості запобігти наїзду на пішохода С.». Категоричні висновки є достовірним судженням, при якому висловлена думка доведена проведеним дослідженням;

імовірні (можливі) висновки, що виносяться експертом при недостатній, але високій впевненості в існуванні встановлюваного факту. Імовірний висновок формулюється в наступному виді: «Підпис, імовірно, виконаний гр. Н.». Імовірність – міра обґрунтованості висновку експерта, ступінь його знання про об'єкт. Імовірні висновки відображають неповну внутрішню переконаність експерта у вірогідності аргументів для дачі висновку, вони допускають можливість існування факту, але не виключають протилежного висновку. Такі висновки виносяться в тих випадках, коли думка, висловлена в судженні, передбачається, але ще недостатньо доведена. Причиною дачі ймовірних висновків є встановлення такої обмеженої кількості властивостей (ознак) об'єктів дослідження, яка не може бути доповнена, виходячи з особливостей об'єкта, і недостатня для винесення категоричного висновку. Імовірні висновки формулюються іноді в тих випадках, коли представлених на дослідження об'єктів, недостатньо або вони неякісні, що обумовлює їх недостатню інформативність. Коли методика дослідження передбачає встановлення кількісних критеріїв, імовірні висновки виносяться експертом у тому випадку, коли кількості ознак або кількісної оцінки їх значимості не вистачає для категоричного висновку про тотожність, але цілком достатньо, щоб виключити можливість висновку про відсутність тотожності. Імовірні висновки не мають доказового значення, а можуть служити для достовірного встановлення факту в сукупності з іншими зібраними в справі доказами. Використання слідчими таких висновків досить обмежене, оскільки вони можуть надати допомогу лише при перевірці висунутих версій, при встановленні існування факту і т. п. Імовірні висновки експерта служать не самостійним засобом встановлення шуканих фактів, а способом орієнтації в пізнавальній діяльності слідчого. При цьому основне інформаційне навантаження несе не сам імовірний висновок експерта, а фактичні дані (проміжні результати аналітичного і порівняльного дослідження), на яких він оснований.

Стосовно встановлюваного факту:

позитивні (стверджувальні) висновки, у яких констатується наявність шуканого факту. Наприклад: «Вилучений у гр. Б. ніж є холодною зброєю»;

негативні висновки, у яких шуканий факт, подія, властивість не знаходять підтвердження. Наприклад: «Осколки скла, витягнуті з голови потерпілого, раніше не становили єдиного цілого з вазою, виявленою на місці події».

Стосовно реально існуючих фактів:

висновки про факти, що дійсно мали місце в минулому. Наприклад: «Причиною пожежі стало первинне коротке замикання проводів електроосвітлення»;

висновки про об'єктивну можливість існування фактів за певних умов. У цих висновках стверджується можливість протікання якого-небудь фізичного явища, існування події, стану, але при конкретних умовах. Наприклад: «Із представленої мисливської рушниці можна зробити постріл без натискання на спусковий гачок при вертикальному ударі прикладом об тверду поверхню». На відміну від висновків про дійсність експертом констатується лише фізична можливість протікання якої-небудь події. Стверджувальний висновок про можливість існування факту має орієнтуюче значення, а його реальність доводиться іншими засобами (наприклад, допитом свідків, обвинувачуваного). Негативний висновок про можливість існування в минулому якого-небудь факту має безумовну доказову силу, тому що шукана подія не могла відбутися ні при яких умовах. Висновок про фізичну можливість існування факту на відміну від імовірного висновку є категоричним. Не слід змішувати ці дві різні форми висновків. Перші виносяться в категоричній формі і відображають вірогідно встановлені об'єктивні обставини, які могли або не могли відбутися в дійсності, другі – відображають ступінь упевненості експерта у судженні, що формулюється. При проведенні ідентифікаційних досліджень висновки про фізичну можливість принципово неприпустимі. В ідентифікаційних дослідженнях вирішуються питання про наявність конкретного факту в минулому, а не про його фізичну можливість. Наприклад, у ході розслідування кримінальної справи слідчого цікавить, чи був фактично залишений слід на ґрунті чоботом, вилученим у обвинувачуваного, а не чи міг бути утворений цей слід чоботом (така можливість є в будь-якого взуття).

За варіантами рішення:

однозначні висновки, у яких експерт виносить єдине рішення. За встановлюваними обставинами вони можуть бути позитивними або негативними;

альтернативні (різноманітні) висновки, які експерт виносить у тих випадках, коли прийшов до декількох варіантів рішення поставленого питання. Наприклад: «У місці підчищення спочатку була написана цифра «3» або «8». Для визначеності і більшого доказового значення в альтернативному висновку повинні бути перераховані всі без винятку можливі варіанти рішення. У ході подальшого розслідування слідчий може дійти самостійно до однозначного висновку за допомогою виключення інших варіантів.

За характером відносин між наслідком і причиною:

безумовні висновки, які формулюються, коли вірогідність виявлених фактів не залежить ні від яких умов. Наприклад: «Документ не виготовлений на представленому принтері»;

умовні висновки, у яких вірогідність факту залежить від певних умов, обставин, вірогідності попередніх знань, доведеності інших фактів. У висновках відзначені умови повинні бути обов'язково вказані. Наприклад: «Дріт, вилучений з місця події, не розрізаний виявленими у підозрюваного ножицями, якщо останні не піддавалися заточенню». Умовні висновки набувають доказового значення, коли слідчими діями підтверджується істинність умови. У наведеному прикладі – встановлення факту відсутності змін у стані робочих частин ножиців після вчиненого злочину.

За інформативністю:

змістовні висновки, у яких встановлюються фактичні дані, що мають значення для справи;

висновки про неможливість вирішення поставленого слідчим питання. Наприклад: «Визначити давнину виготовлення документа не видається можливим у зв'язку з відсутністю науково обґрунтованої методики». Причини дачі висновків про неможливість вирішення питання різні. Вони обумовлені відсутністю науково розроблених методик дослідження; низькою інформативністю представлених об'єктів; помилками, допущеними при вилученні, упакуванні, транспортуванні об'єктів, які призвели до їх необоротних змін, та іншими причинами. Висновок про неможливість вирішення питання принципово відрізняється від змістовних висновків, оскільки не встановлює яких-небудь фактів, що мають значення для справи, і тому не є доказом у справі. Крім того, цей висновок відрізняється від негативного висновку, оскільки не містить відповіді, а в ньому лише вказується на неможливість вирішення питання. Він виноситься за результатами проведеного повного дослідження, у синтезуючій частині якого докладно обґрунтовується неможливість вирішення поставленого перед експертом питання. Нерідко у висновках формулюється відповідь із відсиланням до причин, викладених у дослідній частині висновку. Висновок про неможливість вирішення питання повинен передувати висновку про його часткове вирішення, коли повне виявилось неможливим. Наприклад: «1. Встановити виконані два порівнювані рукописні записи одним пишучим приладом неможливо із причин, викладених у дослідній частині висновку. 2. Обидва рукописні записи виконані пастами, що мають загальну родову належність, тобто пастами, які мають однаковий якісний склад».

Зміст підсумкових висновків експерта визначає їх доказове значення.

При проведенні ідентифікаційних досліджень у висновках повинен бути чітко зазначений досягнутий рівень ототожнення: індивідуальна ідентифікація або встановлення загальної родової, групової належності. Висновки повинні точно відбивати результати проведеного дослідження і не допускати різних тлумачень. Якщо виносяться висновки про загальну родову, групову належність порівнюваних об'єктів, то необхідно точно позначати найбільш вузький клас (множину) об'єктів. Неприпустимо давати висновок про «однорідність» порівнюваних об'єктів без вказівки, який саме клас об'єктів установлений. Більше того, висновки про «однорідність» можуть бути сприйняті за встановлення загальної родової, групової належності об'єктів, у той час як у них установлена лише подібність за окремими ознаками. Оскільки висновок про загальну родову, групову належність порівнюваних об'єктів може бути окремими слідчими помилково сприйнятий як висновок про індивідуальну тотожність, необхідно попередити цю можливість. Варто винести висновки про неможливість вирішення питання про індивідуальну тотожність, а потім висновок про загальну родову, групову належність об'єктів.

Варто чітко відмежовувати ймовірні висновки від висновків про загальну родову (групову) належність, оскільки при її встановленні висновки формулюються в категоричній формі.

Вирішення діагностичних завдань нерідко завершується класифікаційним висновком по встановленню належності об'єкта до якого-небудь класу, категорії. Це може бути стандартизований клас, наприклад, група крові, тип ґрунту, марка фарби і т. ін. На відміну від ідентифікаційних досліджень тут питання про встановлення індивідуальної тотожності не ставиться, об'єкт досліджується один без порівняння з іншими. Віднесення (невіднесення) об'єкта до якогось класу є кінцевою метою дослідження і, іноді, має самостійне доказове значення. Наприклад, віднесення предмета до категорії вогнепальної або холодної зброї, порошку – до класу наркотичних засобів і т. п.

При інших діагностичних дослідженнях, коли аналізу піддається яка-небудь подія, процес, даються висновки про механізм події або його окремих фрагментів, умови, обставини: місце, час, відстань, послідовність, причини і т. ін. У ході діагностичних досліджень, коли визначаються властивості і стан об'єктів, відповідність або невідповідність їх якійсь нормі (технічний стан транспортного засобу, психічний стан особи і т. ін.), дається висновок про відповідність (невідповідність), про причину зміни властивостей, стану досліджуваних об'єктів.

Діагностичні висновки формулюються і в тих випадках, коли об'єкт відомий, тобто існуючий клас його чітко визначений і необхідно усвідомити: властивості і стан об'єкта; час (давнину) виготовлення об'єкта; яким був його первісний стан; механізм утворення слідів у конкретних умовах; час залишення слідів; спосіб і послідовність, у тому числі напрямок нанесення ушкоджень або утворення слідів і т.п.

 

Питання для самоконтролю

Що є предметом роду (виду) експертизи, конкретної судової експертизи?

Що входить до кола об’єктів роду (виду) експертизи, конкретної судової експертизи?

Які існують зразки для експертного дослідження?

Які вимоги ставляться до зразків порівняння?

В чому полягає тактика одержання експериментальних зразків порівняння?

Які існують методи та методики експертного дослідження?

В чому полягають загальні вимоги до питань, що виносять на вирішення експерта?

Які правила формулювання питань, що виносять для вирішення ідентифікаційних завдань?

Які правила формулювання питань, що виносять для вирішення діагностичних завдань?

 Які існують загальні правила упакування і транспортування об'єктів на експертне дослідження?

 Із яких стадій складається експертне дослідження?

 Які загальні вимоги до підсумкових висновків експерта?

 Які існують форми висновків судового експерта?