Європейська та євроатлантична інтеграція України - Навчальний посібник (Кордон М. В.)

Європейський гімн

У широкому значенні - це гімн не лише Євросоюзу, але й усієї Європи. Музика гімну взята з Дев'ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховен написав у 1823 р. У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику „Оду до радості", написану у 1785 р. Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші знайшла відгук ідея братання народів, що "всі люди стануть братами".

У 1972 р. Рада Європи, яка розробила дизайн європейського прапора, схвалила бетховенську тему „Оди до радості" як свій гімн. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування - із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа.

У 1985 р. гімн було схвалено президентами та главами урядів країн ЄС як офіційний гімн Європейського Союзу. Цей гімн не має на меті замінити існуючі національні гімни країн ЄС. Гімн ЄС - це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей.

Один з лідерів Євросоюзу Романо Проді заявив, що "єдиний спосіб протистояти СІЛА й Китаю, а також посилити свій світовий вплив - це створити сильну Європу-континент". Сьогодні в Європейському Союзі проживає близько 480 мільйонів громадян, або 7,2\% населення світу. ЄС поступається Китаю (1295 мільйонів осіб, або 20,5\% народонаселення світу) та Індії (1057 мільйонів осіб, або 16,6\% населення світу), але попереду США (292 мільйони, або 4,6\%) та Японії (127 мільйонів, або 2\%). В ЄС живе кожен чотирнадцятий мешканець світу. За результатами досліджень, 81 \% усіх жителів ЄС задоволені своїм нинішнім життям.

Європейському Союзу належить 20\% в обсязі світової торгівлі. Він виробляє одну четверту валового національного продукту світу. За межами Європейського Союзу його представляють 55 тисяч миротворців. 55\% світової допомоги іншим країнам належить Європейському Союзу. Він є найбільшим світовим донором розвитку та гуманітарної допомоги, володіє значним потенціалом швидкого реагування. Це дає йому можливість мобілізо-вувати допомогу в надзвичайних ситуаціях, а також забезпечувати підтримку ключових цінностей демократії, прав людини, якісного державного управління та верховенства права . ЄС щомісячно витрачає 500 мільйонів євро на підтримку проектів допомоги, що реалізовуються на всіх п'яти континентах. Одним з ключових пріоритетів Союзу стає вирівнювання рівня життя в країнах-членах. Зараз він суттєво відрізняється.

* Саме так було названо єдину валюту ЄС на сесії Європейської Ради в Мадриді у грудні 1995 р.

Одне з найвражаючих свідчень успіху європейської інтеграції, творення єдиного Європейського Дому - відхід у минуле італійської ліри, німецької марки, португальського ескудо, французького франка, австрійського шилінга. У 1992 р. було прийнято рішення створити в рамках ЄС Економічно-валютний союз (ЕВС) і запровадити єдину європейську валютну одиницю. Управління нею мав здійснювати Європейський центральний банк, заснований у червні 1998 р. у Франкфурті. Єдина європейська валюта -євро* - стала реальністю 1 січня 2002 р., коли банкноти та монети євро замінили національні валюти у 12 з 15 тоді країн ЄС (Бельгії, Німеччині, Греції, Іспанії, Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Австрії, Португалії та Фінляндії). 1 січня 2007 р. до "зони євро" приєдналась Словенія, а з 1 січня 2008 р. -Кіпр та Мальта. Велика Британія та Данія вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених

Маастрихтським договором. Решта 9 держав, які приєдналися до ЄС у 2004 - 2007 роках, поки що не змогли виконати всіх необхідних критеріїв "зони євро".

Європейська валюта має велике значення і за межами євро-простору. В цілому 40 країн користуються євро або залежною від нього валютою. В Косово і Чорногорії євро є навіть законним платіжним засобом. Доля євро на міжнародних фінансових ринках становить від 30 до 40\% (доля долара США від 50 до 60\%). Таким чином, євро є другою по значенню валютою в світі, оскільки за сукупним обсягом валового внутрішнього продукту держави єврозони поступаються лише США. Американська економіка становить близько третини світової, а на країни єврозони припадає лише п'ята частина3.

Всі євробанкноти єдині, їх випускає тільки Європейський Центральний Банк. Карбування ж монет було покладено на національні банки окремих країн Союзу. І хоча будь-яка з цих монет є законним платіжним засобом по всій "зоні євро", дизайн їх відрізняється. Власне "решка" однакова для всіх євромонет, а ось "орел" - різний. Кожна країна має право розмістити на одному боці "своїх" євромонет те, що забажає. Маючи євро, люди можуть подорожувати і робити покупки в багатьох країнах Союзу без необхідності міняти гроші, безпосередньо порівнювати ціни.

3 Кушніренко Олександр. Нова валюта на європейському континенті. Вісник Української Академії державного управління, 2003, № 3, с.96

17-18 червня 2004 р. на саміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу. 29 жовтня 2004 р. глави держав та урядів 25 держав-членів ЄС та держав-кандидатів (Румунія, Болгарія та Туреччина) підписали текст "Угоди про Конституцію Європи". Відповідно до своїх положень, Угода набуває чинності у встановлений термін після ратифікації всіма державами-членами ЄС. На початок 2007р. ратифікацію Конституційного Договору здійснили 16 держав-членів ЄС: Австрія, Бельгія, Греція, Естонія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Фінляндія та Угорщина. Водночас ратифікаційні референдуми у Франції (29 травня 2005 р.) та Нідерландах (1 червня 2005 р.) мали негативний результат. 35 \% громадян опитаних із Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії та Франції вважають, що ухвалення загальноєвропейської Конституції позитивно вплине на життя в їхній країні. А 27 \% впевнені, що цей вплив буде скоріше негативним. Найбільше негативних відгуків про перспективи ухвалення Конституції ЄС висловили жителі Великої Британії - 48 \%.

Обов'язковим елементом для держав, які є членами Європейського Союзу, є Шенгенська угода про кордони, підписана згідно з умовами Амстердамського договору від жовтня 1997 р. Підписання Амстердамського договору надає гарантії того, що розширення ЄС не послабить захищеність Союзу від імпорту товарів за демпінговими цінами, нелегальної міграції та організованої злочинності та буде сприяти вільному (безвізовому) пересуванню громадян в межах Шенгенської зони (Шенген - містечко в Люксембурзі).

Шенгенська зона охоплює територію п'ятнадцяти європейських країн. Це - Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція, Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія та Швеція. До неї входять дві країни, що не є членами ЄС - Ісландія та Норвегія. Не є членами Шен-генської угоди Велика Британія, Ірландія та 12 держав, які стали членами ЄС у 2004 - 2007 роках. Шенгенська віза, що видана однією з учасниць угоди, дійсна на території всіх країн-учасниць.

Співробітництво України з Європейським Союзом

На початку незалежності України були визначені основні напрямки її зовнішньої політики, названі стратегічні партнери: Європейський Союз, США* та Російська Федерація. З цих трьох пріоритетів найбільшим є Європейський Союз. Держава взяла курс на інтеграцію в Європу, вступ до Європейського Союзу.

Для України вступ до Європейського Союзу залишається великою національною метою.

Причини прагнення України до ЄС:

* Згідно з Будапештським меморандумом 1994 р. США є гарантом безпеки та територіальної цілісності України.

Європейський Союз - це система цінностей, на які орієнтується Україна - демократія, заможність, стабільність;

Європейський Союз - це найбільші в світі інвестори;

Європейський Союз - це вплив на світовий розвиток (після США).

Європейський Союз визнав Україну партнером у міжнародних відносинах після проголошення нею незалежності у 1991 р. Спеціальна декларація ЄС щодо України відзначила демократичний характер Всеукраїнського референдуму і закликала Україну підтримувати з ЄС діалог.

Головним нормативним документом, що становить основу сучасної співпраці України з ЄС, визначає її зміст та структуру, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана 14 червня 1994 р. і набула чинності 1 березня 1998 р. і знаменувала собою новий етап розвитку відносин між Україною та ЄС. Вона була спрямована як на розвиток економічного співробітництва, політичного діалогу між Україною та ЄС, так і на підтримку зусиль України щодо розвитку демократії і верховенства права.

Україна була першою з-поміж країн колишнього Радянського Союзу, з якою ЄС підписав Угоду про партнерство і співробітництво. Такі угоди були пізніше підписані з Росією, Молдовою, іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Разом з тим, Угода про партнерство і співробітництво між ЄС і Росією першою набрала чинності, а вже після того - Угода з Україною.

Після набуття чинності Угоди про партнерство і співробітництво Указом Президента України "Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 року було визначено основні напрями інтеграційного процесу:

адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини;

економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС;

інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

політична консолідація та зміцнення демократії;

адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС;

культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

галузева співпраця;

-           співробітництво у галузі охорони довкілля. Відносини України із загальноєвропейськими інтеграційними структурами постійно поглиблювалися. У вересні 1995 р.

Україна стала повноправним членом Ради Європи. У червні 1996 р. було затверджено Стратегію інтеграції до ЄС. У липні 1996 р. Україна стала повноправним членом Центральноєвропейської ініціативи - впливової регіональної організації, що об'єднує сьогодні 17 країн. У липні 1997 р. було підписано "Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору", в якій країни НАТО визнавали нашу країну "невід'ємною частиною нових демократій Центрально-Східної Європи й одним із ключових факторів забезпечення стабільності в цьому регіоні та на континенті загалом". У грудні 1999 р. було прийнято прихильну до України Спільну стратегію ЄС, яку замінив план дій Україна - Євросоюз, підписаний 21 лютого 2005 р. Термін його дії розрахований на три роки. Наступним етапом такого співробітництва мають стати підготовка угоди про вільну торгівлю та надання Україні статусу Асоційованого члена ЄС. Важливим документом у системі Україна - ЄС є Декларація Європейської Комісії „Ширша Європа - сусідство: нові рамки відносин із східними та південними сусідами" (2003 р.)

Чотири пріоритети діяльності української влади, які забезпечать ефективність руху України до ЄС:

боротьба з корупцією;

здійснення економічних реформ;

вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ);

створення після цього зони вільної торгівлі між Україною

та ЄС.

Європейська інтеграція для України:

це шлях модернізації економіки;

подолання технічної відсталості;

залучення іноземних інвестицій;

залучення новітніх технологій;

створення нових робочих місць;

вихід на світові ринки.

Очікувані результати від курсу України на євроінтеграцію:

демократизація суспільства, захист прав і свобод людини та дитини;

розбудова сучасної високотехнологічної та високоприбуткової економіки;

публічність влади, її відповідальність за свої дії;

введення європейських стандартів якості життя населення та його соціальної захищеності;

можливість реально вивчати та використовувати досвід європейських країн;

розширення можливостей стажувань та навчання в державах Європейського Союзу;

ліквідація тіньової та кланової економіки;

новий імпульс для розвитку регіонів.

Євросоюз стає ближчим до України завдяки колишнім радянським республікам у його складі та потужному слов'янському елементу у вигляді чотирьох споріднених з Україною за мовою, культурою та традиціями держав - Польщі, Словаччині, Чехії і Словенії. До того ж, у цих та інших нових країнах Євросоюзу віддавна мешкають сотні тисяч етнічних українців. Цим, насамперед, пояснюється популярність там української мови. За даними Європейської Комісії, українську мову знають майже 2 млн. жителів країн Європейського Союзу4.

Фактором культурної спорідненості стратегічного значення між Євросоюзом та Україною є багатоконфесійність переважно християнської України. Причому близько шести мільйонів українців є католиками східного обряду (уніатами) та римо-католиками. Щодо українського православ'я з його шанованими всіма православними світу київськими святинями та десятками мільйонів віруючих, то після вступу до Євросоюзу Румунії та Болгарії українці відчуватимуть додаткову складову своєї культурної спорідненості з населенням країн Євросоюзу.

З Україною Європейський Союз веде політику сусідства. Президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив: " Я погоджуюся з тим, що майбутнє України - в Європі, але зараз порядок денний не передбачає розгляду питання щодо членства країни в Європейському Союзі".

4 Науковий світ, 2005, № 1, с. 32.

Він підкреслив, що європейська політика сусідства, на основі якої ЄС будує свої відносини з Україною, є дуже амбітною та передбачає демократичний розвиток, лібералізацію економіки, політичну співпрацю, гармонізацію стандартів, пряму допомогу та багато інших програм.

Крім України, політика сусідства охоплює Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Єгипет, Грузію, Ізраїль, Йорданію, Ліван, Лівію, Молдову, Марокко, Сирію, Туніс та Палестинську автономію.

Європейська політика сусідства пропонує східним і південним сусідам ЄС багато переваг, які раніше пов'язувалися лише з членами в ЄС, а саме:

доступ до внутрішнього ринку ЄС;

участь у програмах ЄС;

співпраця у сфері транспортних і енергетичних мереж. Згідно з даними Державного комітету статистики України,

Європейський Союз утримує найбільшу частку в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій, які Україна отримала починаючи з 1991 р. Інвестиційні вливання суттєво збільшувались, починаючи з 2001 р. у відповідь на прискорення темпів економічного зростання України. Надходження прямих іноземних інвестицій з держав-членів ЄС станом на 1 жовтня 2006 року дорівнювали 14,8 млрд. доларів США або 74.4\% від загального обсягу.

Однак за цим показником Україна не досягла рівня навіть нових держав-членів ЄС. Так, наприклад, сукупний обсяг залучених іноземних інвестицій у Польщу досяг у 2005 р. 70 млрд доларів США5. Тоді як у тому ж таки 2005 р. Україна отримала рекордні для себе прямі іноземні інвестиції у розмірі 7,6 млрд. доларів США, Чеська Республіка перевищила показник у 10 млрд. доларів США. Водночас показники України є вищими від російських: у 2005 році Росія отримала у вигляді прямих іноземних інвестицій лише 1,5 млрд. доларів США, а у 2006 р. - близько 2,5 млрд. доларів США (Україна за прогнозами - близько 4 млрд. доларів США).

У свою чергу, станом на 1 липня 2006 Україна інвестувала до країн ЄС лише 61,1 млн. доларів США, що становило близько 0,01 \% прямих іноземних інвестицій в економіку держав-членів ЄС.

5 Носова О. Іноземний капітал у перехідній економіці країн СНД. Економіка України, 2005, № 10, с. 82-83.

До першої п'ятірки інвесторів України, які є членами ЄС, станом на 1 жовтня 2006 входять Німеччина (5,7 млрд. доларів

США), Кіпр (2,18 млрд. доларів США), Австрія (1,65 млрд. доларів США), Велика Британія (1,5 млрд. доларів США), Нідерланди (1,36 млрд. доларів США). Основна частина прямих іноземних інвестицій з європейських країн була спрямована у харчову промисловість України, оптову торгівлю, фінансовий сектор і транспортну галузь. За наявними оцінками, продуктивність праці на підприємствах з іноземним капіталом у кілька разів вища, ніж на інших. Іноземний сектор української економіки активно впливає на її технологічне оновлення.

За обсягом залучених прямих іноземних інвестицій на душу населення Україна посідає одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Цей показник в України, за оцінками ЄБРР, на 2005 рік перевищив відмітку 340 доларів США (для порівняння: ще в кінці 1990-х він не досягав і 100 доларів США). Цей показник значно менший, ніж в нових державах-членах ЄС: Естонії, Литві, Латвії, Чехії, Польщі (у середньому -2700 доларів США) та у Південно-Східній Європі, включаючи Балкани (в середньому - 1134 долари США)6.

Значні кошти виділяє Європейський Союз на розвиток культури. Розроблена Європейська програма розвитку культури на 2007 - 2013 рр. (т. зв. "Культура - 2007"). Маючи близько 400 мільйонів євро бюджету, ця програма покликана розвивати діалог культур, мобільність європейських працівників у галузі культури, сприяти обігу інтелектуальної та мистецької продукції. 2008 рік оголошений в Європейському Союзі європейським роком міжку-льтурного діалогу.