Нато - структура європейської колективної безпеки.

Колективна оборона залишається головним завданням Альянсу. НАТО зобов'язується захищати країни-члени Альянсу від агресії чи від загрози нападу на них, а також притримується принципу, що напад на одну чи декілька країн-членів НАТО буде розцінюватися як напад на усі країни Альянсу. За допомогою НАТО було припинено криваві конфлікти у Боснії та Косово, а також громадянську війну у колишній Югославській Республіці Македонії. В наш час сили під егідою НАТО допомагають забезпечувати стабільність у Косово, Іраку та Дарфурі. Із серпня 2003 р. НАТО здійснює керівництво міжнародними силами сприяння безпеці, що діють за мандатом ООН і мають завдання допомагати перехідному уряду Афганістану та місій ООН у гарантуванні безпеки в Кабулі та довкола нього. Це перша місія поза євроатлантичною зоною в історії НАТО. Міжнародні сили сприяння безпеці також надають допомогу Афганістану у розбудові ефективних структур національної безпеки. Ведення діалогу та співпраця з країнами, що не є членами НАТО, допомагає подолати розколи, які виникли під час холодної війни, а також поширити безпеку та стабільність далеко за межі кордонів НАТО.

Нині найбільшу загрозу міжнародній безпеці створюють тероризм, розповсюдження зброї масового знищення та засоби її доставки. Північна Америка і Європа разом протистоять цим загрозам. Нині жодна країна світу неспроможна гарантувати свою безпеку лише власними силами. Автономні системи національної безпеки виявляються малоефективними. Національна безпека будь-якої країни сьогодні неможлива без тісної співпраці з впливовими міжнародними структурами безпеки. Навіть наймогутні-ші держави світу змушені формувати коаліції для протистояння новим загрозам у сфері безпеки. Відповідь на виклики часу полягає у тіснішому об'єднанні демократичних країн на основі спільних цінностей. З огляду на нові загрози, що постали перед людством, жодна країна не може залишатися осторонь розвитку глобальних процесів.

Альянс виступає незамінним знаряддям захисту свободи і безпеки. НАТО бере участь у боротьбі з тероризмом, забезпеченні стабільності у багатьох регіонах світу. Розвиток подій у світі та на Європейському континенті протягом останніх років засвідчив, що НАТО є одним з найважливіших елементів глобальної безпеки і міжнародних відносин, основною найефективнішою структурою, навколо якої починає викристалізовуватися процес формування нової архітектури євроатлантичної системи безпеки. Головне завдання, яке вирішує Альянс, це перетворення з організації, що виникла у відповідь на загрози холодної війни, у структуру політично-воєнного характеру, яка спроможна ефективно протистояти новим загрозам. Згідно Воєнної концепції оборони проти тероризму НАТО має бути готовий до проведення операцій з попередження тероризму, антитерористичних операцій, операцій з урегулювання криз та наслідків терористичної діяльності, а також „операцій взаємодії". Підвищити ефективність операцій НАТО та поглибити партнерські відносини мав на меті Стамбульський саміт НАТО, який відбувся 28-29 червня 2004 р. і в якому взяли участь лідери 26 країн - членів Альянсу.

Після розпаду колишньої Югославії Альянсу довелося приділити Балканам чимало уваги та зусиль. НАТО тричі вдалося до військового втручання з метою припинення або запобігання конфліктам у цьому регіоні - у 1995 році у Боснії та Герцеговині, 1999 року у Косово та 2001 року у колишній Югославській Республіці Македонія - а нині проводить дві миротворчих місії, здійснюючи управління Силами стабілізації (СФОР) на території Боснії та Герцеговини та Силами у Косово (КФОР) у південно-сербському краї Косово. Обидві місії спрямовані на підтримання безпечного середовища, у якому усі громадяни незалежно від етнічної приналежності могли б жити в мирі і де за допомогою світової спільноти могла б розвиватися демократія.

Зрозуміло, що у сучасному світі не може бути справжньої безпеки без дотримання основних демократичних прав та свобод. Загроза тероризму змусила євроатлантичну спільноту ще тісніше згуртуватися навколо системи спільних цінностей. Ця загроза поставила питання дуже гостро: людина має право бути вільною, має право на особисту безпеку. За влучним висловом одного з відомих європейських політиків, якщо ми поступимося одним з цих засадничих прав, ми ризикуємо втратити і свободу, і безпеку. Заходи безпеки жодним чином не можуть призводити до обмеження демократії.

НАТО співпрацює з Європейським Союзом. Перед розширенням обох організацій навесні 2004 р. вони мали 11 спільних членів. Після розширення кількість спільних членів зросла до 19, а з 1 січня 2007 р. -до 21. Це, безсумнівно, привело до розширення співпраці і консультацій з питань, що стосуються усіх аспектів співпраці НАТО-ЄС.

Співробітництво НАТО-ЄС бере початок від 24 січня 2001 р., коли тодішній Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон і представники країни, що тоді головувала в ЄС, обмінялися листами, в яких визначались аспекти співпраці і формат проведення консультацій між двома організаціями. Відтоді динаміка розвитку співпраці зростала. Цьому, зокрема сприяли:

- підписання історичної Декларації НАТО - ЄС про ЄПБО (Європейську політику безпеки та оборони) 16 грудня 2002 р., яка проклала шлях до підписання домовленостей „Берлін - плюс";

підписання Угоди про Безпеку інформації між НАТО та ЄС 14 березня 2003 р.;

ухвалення домовленостей „Берлін - плюс" 17 березня 2003 р., що становлять основу практичної співпраці двох організацій у галузі врегулювання кризових ситуацій.

На основі рішень і висновків Вашингтонського саміту 1999 р. домовленості „Берлін-плюс" визначають структуру співпраці НАТО-ЄС у врегулюванні кризових ситуацій, забезпечують доступ ЄС до колективних ресурсів і потужностей НАТО для очолюваних ЄС операцій. По суті, вони дозволяють Альянсу підтримувати очолювані ЄС операції, в яких НАТО, як організація, не бере участі.

Відносини НАТО-ЄС охоплюють широке коло питань, що становлять спільний інтерес в галузі безпеки, оборони, врегулювання кризових ситуацій, боротьбу з тероризмом, розвиток сумісних і взаємодоповнюючих військових ресурсів, а також планування на випадок надзвичайних ситуацій. Система європейської безпеки на сьогодні і в майбутньому не може існувати незалежно

від НАТО.

Політичні принципи стратегічного партнерства НАТО-ЄС:

ефективні спільні консультації;

рівність ЄС і НАТО у процесі прийняття рішень;

повага до інтересів країн-членів ЄС і НАТО;

повага до принципів Статуту ООН;

узгоджена, прозора і координована розробка вимог військової спроможності, спільних для двох організацій.

Розвиток відносин Україна - НАТО

Відносини між Україною - впливовою державою європейського регіону та НАТО мають вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи. Вона знаходиться у стратегічно важливому регіоні з точки зору формування нової архітектури європейської та євроазій-ської безпеки, на перетині сфер впливу двох структур безпеки -НАТО та Організації договору про колективну безпеку Співдружності Незалежних Держав (ОДКБ). Навколо України відбуваються масштабні інтеграційні процеси. Україна має спільний кордон з чотирма країнами НАТО - Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. У політичному плані незалежна Україна завжди була відданою справі підтримання міжнародної безпеки та розвитку добросусідських відносин у регіоні.

Відносини Україна-НАТО було започатковано одразу після здобуття Україною незалежності та розпаду Радянського Союзу. В січні 1992 р. представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС), від 1997 р. Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП). На той час Рада північноатлантичного співробітництва була органом співпраці НАТО з країнами - не членами Альянсу. 22-23 лютого 1992 р. відбувся перший візит Генерального секретаря НАТО М.Вернера до Києва, а 8 червня того ж року - візит Президента України Л. Кравчука до штаб-квартири НАТО.

Проте часом започаткування регулярних, а нині й постійних контактів і співпраці України з Альянсом слід вважати 1994 р. Тоді розпочалися консультації України з НАТО у так званому форматі „ 16+1" (16 на той час держав-членів Альянсу та Україна). В тому ж році Україна першою з країн Співдружності Незалежних Держав приєдналася до програми по здійсненню співробітництва, практичної індивідуальної співпраці у галузі безпеки й оборони між НАТО та окремими країнами-партнерами. З того часу Україна неодноразово доводила готовність робити внесок у зміцнення євроатлантичної безпеки своєю підтримкою Альянсу та окремих країн-членів у проведенні миротворчих операцій та врегулюванні кризових ситуацій. Українські військовослужбовці вже провели кілька десятків спільних з іншими країнами-членами та країнами-партнерами НАТО військових навчань на території України і за кордоном.

Серед країн-учасниць програми „Партнерство заради миру": Австрія, Азербайджан, Албанія, Білорусь, Вірменія, Грузія, Ірландія, Казахстан, Киргизстан, колишня Югославська Республіка Македонія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан, Фінляндія, Хорватія, Швеція, Швейцарія.

Відносини між Україною та НАТО набули якісно нового рівня і характеру, коли у 1997 р. в рамках саміту глав держав та урядів НАТО у Мадриді була підписана Хартія про Особливе партнерство між Україною та НАТО. Ця Хартія є основоположним документом, що визначає відносини між Альянсом і Україною. Тоді Україна вперше задекларувала свій намір прискорити інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур. Відмова від цього об'єктивно створила б для України загрозу опинитися на периферії європейських інтеграційних процесів. Такі процеси спрямовуються на розбудову мирної і стабільної Європи. В Хартії визначається, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі, та на континенті в цілому, а також відзначено, що держави-члени НАТО продовжуватимуть підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність та її статус без'ядерної держави, як ключові фактори стабільності та безпеки в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому.

НАТО, її країни-члени та Україна заявили про готовність до подальшого розширення і зміцнення співпраці та розвитку особливого і ефективного партнерства, що сприяло б забезпеченню стабільності та захисту загальноєвропейських демократичних цінностей. Хартія затвердила принципи і механізми подальшого розвитку відносин Україна-НАТО, визначила сфери для консультацій і співпраці та заснувала Комісію Україна-НАТО (КУН) для забезпечення поступу у цьому напрямку. Ця комісія збирається не менше двох разів для розгляду виконання Хартії та сприяння подальшому інтенсивному розвитку співробітництва між Україною та НАТО. Впродовж наступних п'яти років було розроблено широку програму співпраці у багатьох галузях, серед яких, зокрема, - оборонна реформа, економічні аспекти оборони, співробітництво між військовими, озброєння, планування з надзвичайних ситуацій цивільного характеру, наука і техніка. Така співпраця суттєво сприяє зміцненню євроатлантичної безпеки та стабільності і є корисною як для України, так і для НАТО. Вона спрямовується на розбудову нової, мирної і стабільної Європи.

травня 1997 р. з метою сприяння та розширення співпраці Україна відкрила своє представництво в Альянсі, а того ж року у Києві було відкрито Центр інформації та документації НАТО. Його завданням стало поширення інформації про оновлений Альянс та практичні переваги партнерства між НАТО та Україною. Центр сприяє проведенню досліджень, фінансує здійснення проектів українськими громадянами та організаціями за темами, пов'язаними з діяльністю НАТО, поширює його документи та публікації. У відкритті Центру взяв участь Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана. Україна стала першою країною на пострадянському просторі, де був відкритий подібний заклад. З того часу Центр відіграє провідну роль у поясненні політики Альянсу і подоланні невірних поглядів на цю організацію. Директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Мішель Дюре, громадянин Бельгії. Центр комплектується і фінансується Відділом інформації та преси НАТО і працює в приміщенні Українського Інституту міжнародних відносин.

квітні 1999 р. у Києві було відкрито Офіс зв'язку НАТО в Україні, діяльність якого спрямована на підтримку оборонної реформи, що здійснюється в Україні, та її участі у „Партнерстві заради миру".

Офіс сприяє налагодженню контактів та співпраці українських державних установ, міністерств і відомств з відповідними структурами НАТО та країн-членів НАТО. Значний обсяг співпраці, який забезпечує Офіс, стосується Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, окремих військових підрозділів. Керівник Офісу зв'язку НАТО в Україні Джеймс Грін, громадянин США. Раніше він протягом року працював іноземним співкерівником проекту провідної української громадської організації центр Разумкова стосовно програми НАТО „План дій щодо членства". З 1999 до 2002 р. Джеймс Грін опікувався питаннями співпраці Україна - НАТО у Міжнародному військовому штабі НАТО в Брюсселі.

26 вересня 2003 р. заснована Громадська Ліга Україна-НАТО. Вона об'єднала 43 неурядові організації. Останні сприяють євроатлантичній інтеграції України. Важливими завданнями Ліги є сприяння діяльності громадських організацій України, які діють в сфері співробітництва України з НАТО, а також сприяння підвищенню рівня обізнаності громадськості щодо діяльності НАТО.

У грудні 1997 року Україна та НАТО підписали меморандум про Взаєморозуміння у галузі планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру та готовності до катастроф, таким чином засвідчивши, що цей напрям співпраці є одним з найбільш пріоритетних. У Меморандумі йдеться: „Співпраця між сторонами буде насамперед спрямована на обмін інформацією, експертними знаннями та досвідом шляхом організації семінарів, практичних занять та пілотних проектів у галузі оцінки ризиків, запобігання катастрофам, вдосконалення регіонального потенціалу у галузі ліквідації наслідків катастроф та планування з метою розробки картографічної системи відображення природних небезпек з метою моделювання оцінки ризиків". Консультації стосовно змісту та масштабів співпраці у цій галузі стали невід'ємною частиною регулярних контактів між Україною та НАТО у рамках загальних програм співробітництва.

Співпраця між НАТО та Україною в плануванні на випадок надзвичайних ситуацій почалась в 1995 р. Тоді пройшли великі зливи та почались повені річок Уда та Донець у східній Україні. Повені вивели з ладу і частково зруйнували каналізаційні споруди міста Харкова. Внаслідок цього були серйозно забруднені запаси води для міста з населенням майже два мільйони. Управління НАТО з планування на випадок надзвичайних ситуацій координувало допомогу від НАТО та держав-партнерів для розв'язання цих проблем. Така спільна робота приносить пряму користь Україні.

Конкретним здобутком у галузі планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру та готовності до катастроф стало заснування у травні 1998 року Євроатлантичного координацінного центру реагування на катастрофи (ЄАКЦРК). Центр, основною роллю якого є здійснення координації пропозицій щодо надання допомоги з боку держав НАТО та країн-партнерів у разі катастроф на євроатлантичному просторі, працює у тісній взаємодії з іншими міжнародними організаціями з надання допомоги.

Внаслідок сильних повеней, що сталися у 1998 році, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи офіційно звернулося до НАТО за допомогою. Прохання України одразу знайшло відгук, і ЄАКЦРК мобілізував необхідні ресурси, щоб здійснювати ефективне управління міжнародною операцією з надання гуманітарної допомоги, яку запропонували Україні краї-ни-партнери у євроатлантичному регіоні.

Спільний пілотний проект Україна-НАТО щодо готовності до повеней та ліквідації їх наслідків є вагомим прикладом практичних ініціатив у галузі планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру. Цей проект був ухвалений Вищим комітетом НАТО з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру 2 лютого 2001 року. Його основна мета полягає у вдосконаленні системи раннього оповіщення населення стосовно повеней та мінімізації їх наслідків в усьому районі басейну річки Тиси, щоб звести нанівець негативний вплив цього природного явища.

Україна взаємодіє з НАТО також на основі Державної програми співробітництва України на період 2001-2004 рр. і постанови Верховної Ради України „Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)" від 23 квітня 1999 р.

Відносини між країнами НАТО та Україною зазнали спаду у 2002 році, коли Альянс висловив глибоку стурбованість твердженнями про те, що Україна, за схвалення вищого державного керівництва, передала Іраку обладнання протиповітряної оборони. Проте Альянс продовжував співпрацю з Україною, демонструючи відданість країн-членів ідеї розбудови міцних відносин з Україною та заохочення країни до подальшого поступу на шляху євроатлантичної інтеграції.

У листопаді 2002 року з метою поглиблення та розширення відносин Україна-НАТО у Празі був підписаний План дій Україна-НАТО, який має на меті сприяти реформаторським зусиллям України.

План дій від 2002 року створює стратегічні рамки для проведення поглиблених консультацій з політичних, економічних та оборонних питань і визначає стратегічні цілі та пріоритети на шляху до цілковитої інтеграції України до євроатлантичних структур безпеки. Ці стратегічні цілі та пріоритети України такі:

вдосконалення законодавства задля зміцнення демократії та верховенства права;

забезпечення свободи думки і слова;

побудова соціально-ринкової економіки;

створення умов для формування середнього класу;

посилення енергетичної безпеки;

розвиток партнерських відносин у сфері науки і технологій;

поглиблення співпраці задля спільної боротьби з міжнародним тероризмом, поширенням зброї масового знищення і відмиванням грошей;

реформування Збройних Сил і посилення цивільного контролю над ними.

Цей документ ґрунтується на Хартії від 1997 року, яка залишається основоположним документом, що регламентує відносини і у якому викладені спільно узгоджені принципи і цілі, охоплюючи політичні, економічні, інформаційні, безпекові, оборонні та військові питання, захист і безпеку інформації та правові аспекти. З метою забезпечення виконання цілей, окреслених у Плані дій Україна -НАТО в 2002 р., щорічно починаючи від 2003 р. розробляються Цільові плани, у яких Україна визначає свої цілі стосовно заходів, які вона планує провести, як внутрішньо, так і у співпраці з НАТО. Двічі на рік проходять підсумкові засідання, а щорічно - укладається звіт із аналізом успіху виконання документа. Розробка та виконання цих документів є результатом спільної праці Ради національної безпеки і оборони на чолі з Президентом України, Міністерства оборони, Міністерства закордонних справ, інших центральних органів державної влади. Головними результатами виконання завдань Цільового плану у 2005 р. стали розробка Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 рр., реформування Головної інспекції Міністерства оборони України, створення Громадської колегії при Міністерстві оборони України та інші. План дій Україна -

НАТО та Цільовий план на кожний рік саме і є тими спонукальними та регламентуючими документами, які сприяють досягненню стандартів НАТО та готують країну до вступу в Альянс. Україна сама визначає, в яких заходах вона прагне брати участь спільно з НАТО, а також що вона бажає робити самостійно.

Важливим етапом у відносинах України з Альянсом стало прийняття Радою національної безпеки і оборони України 23 травня 2002 р. політичного рішення щодо набуття Україною у перспективі повноправного членства в НАТО.

В рішенні Ради наголошується, що „Україна розглядає НАТО як основу майбутньої загальноєвропейської системи безпеки і підтримує процес її розширення", а також „виходить з того, що кінцевою метою її політики, спрямованої на євроатлантичну інтеграцію, є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки". Подібні положення містяться у Воєнній доктрині України.

Це - закономірний крок на тлі трансформації НАТО з військово-політичної' організації у політично-військову, глобалізації міжнародного середовища безпеки після 11 вересня 2001 р., реалізації стратегії розширення НАТО на Схід. Ним покладено край багаторічним ваганням і невизначеності і поставлено складні, але конкретні завдання перед органами державної влади.

В „Рекомендаціях парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО", схвалених Постановою Верховної Ради України від 21 листопада 2002 р., зазначено, що євроатлантична інтеграція України є суттєвим фактором зміцнення її національної безпеки, покликаним сприяти розвитку демократичних інститутів, громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини. Крім того, в документі йдеться про необхідність інтенсифікації процесу євроатлантичної інтеграції України, кінцевою метою якого є набуття повноправного членства в НАТО.

Це було законодавчо закріплено Законом України „Про основи національної безпеки України", прийнятим 19 червня 2003 р., де до основних напрямків державної політики з питань національної безпеки України віднесено „забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу".

Отже, всі державні та недержавні структури і суспільство загалом мають працювати на досягнення цієї мети.

Сучасний стан відносин Україна - НАТО

У відносинах з Альянсом Україна пройшла шлях від Хартії про особливе партнерство і Плану дій до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства, який було започатковано 21 квітня 2005 р. у Вільнюсі. Такий діалог Альянс пропонує тим країнам, котрі висловили зацікавленість приєднатися до НАТО й готові впроваджувати відповідні реформи. Цим рішенням НАТО вперше підійшло до питання членства України не як до гіпотетичної можливості, а як до реалістичної перспективи. Крім того, за результатами Вільнюського засідання Комісії Україна - НАТО був оприлюднений спільний документ „Поглиблення співпраці Україна - НАТО: короткотермінові заходи".

Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО в Україну 18-20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу. В рамках візиту було проведено чергове засідання комісії Україна-НАТО за участю міністрів закордонних справ та оборони України. В інформаційно-роз'яснювальних цілях члени делегації НАТО здійснили поїздки в регіони України. Під головуванням Президента України В.Ющенка за участі Генерального секретаря НАТО Я. Схеффера відбулось проведення першого в історії відносин Україна-НАТО спільного засідання Ради національної безпеки і оборони України та Північноатлантичної Ради НАТО.

З метою поглиблення співпраці між Україною та Організацією Північноатлантичного договору на підтримку пріоритетів реформ в нашій державі передбачалося надання особливої уваги таким напрямкам:

зміцнення демократичних інституцій;

оновлення політичного діалогу;

активізація співробітництва у реформуванні сектору оборони і безпеки;

посилення й спрямування зусиль у сфері публічної дипломатії;

розширення допомоги у вирішенні проблем, пов'язаних з соціально-економічними наслідками воєнної реформи.

У лютому 2005 р. на саміті Комісії Україна-НАТО в Брюсселі Президент України Віктор Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. У квітні 2005 р. В.Ющенко затвердив воєнну доктрину. У ній визначено, що активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики. Відкриваючи засідання Верховної Ради України п'ятого скликання, В.Ющенко знову заявив, що євроатлантичний курс України є не лише незмінним, а й незворотним.

27 грудня 2005 р. Президент України підписав Указ № 1861/2005 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 25 листопада 2005 р. „Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)". Цим указом один з пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України визначається як „забезпечення реалізації державної політики щодо співробітництва України з НАТО, в тому числі досягнення критеріїв членства України в НАТО."

Президент України доручив Кабінету Міністрів створити постійно діючий орган з питань підготовки України до вступу в НАТО. Відповідно до президентського указу, уряд має затвердити положення про цей орган і його персональний склад. Кабінету Міністрів також доручено закріпити за заступниками керівників центральних органів виконавчої влади функції з впровадження державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції України.

Створена Міжвідомча комісія по підготовці України до вступу в НАТО. Вона здійснює консультативно-дорадчу діяльність щодо вдосконалення державного регулювання у сфері євроатлантичної інтеграції. її головою призначений перший заступник міністра закордонних справ. Комісія має повноваження створювати робочі групи по окремих напрямках співробітництва України з НАТО на чолі з відповідними національними координаторами. Таких робочих груп працює п'ятнадцять. їхня компетенція - здійснювати практичні кроки співробітництва України з НАТО у політичній, військовій, інформаційній, економічній, безпековій, правовій, фінансовій та інших сферах.

Серед нововведень, починаючи з 2006 навчального року, до складу програм середньої і вищої освіти планувалось включити питання міжнародної безпеки, діяльності НАТО і Європейського Союзу, співробітництва України з цими міжнародними організаціями. Інтенсифікований діалог з питань набуття членства України в НАТО передбачає внесення цього питання до порядку денного засідань Ради Євроатлантичного партнерства та участі України у цих засіданнях, а також періодичні зустрічі з Північноатлантичною радою на рівні послів, Міжнародним секретаріатом та іншими органами НАТО. У червні 2005 р. Міністерством закордонних справ України розроблений та переданий до НАТО Початковий дискусійний документ. Це є обов'язковою умовою і першою стадією приєднання України до Інтенсифікованого діалогу.

У межах реалізації цілей Інтенсифікованого діалогу в Міністерстві оборони України створена Робоча група. її завданням є опрацювання військових питань у контексті євроатлантичної інтеграції України та участь у розробці проекту першої річної Національної програми Плану дій щодо членства України в НАТО. З метою забезпечення ефективності діяльності Робочої групи активізовані зв'язки з експертами Великої Британії, Болгарії, Естонії, Литви, США, Офісом зв'язку НАТО в Україні.

Ще одним кроком на шляху набуття Україною членства в Альянсі стало приєднання її у грудні 2005 р. до Ради міністрів оборони Південно-Східної Європи. До цієї організації належать: Албанія, Болгарія, Греція, Італія, Македонія, Румунія, Словенія, США, Туреччина та Хорватія. Рада міністрів оборони Південно-Східної Європи є сполучною ланкою країни цього регіону з НАТО.

В усіх партнерських країнах на основі дворічного принципу ротації відкриваються контактні посольства НАТО. Рішення про відкриття окремих контактних посольств приймаються союзниками на основі консенсусу. З 1 січня 2007 р. функції контактного посольства НАТО в Україні виконує посольство Словацької Республіки в Україні. Протягом двох років його головне завдання - представлення НАТО в Україні, надання громадянам України інформації про Альянс. До цього часу Словаччина не отримувала статус контактного посольства. Отримання такого статусу є визнанням з боку НАТО зовнішньополітичної експертизи Словацької Республіки щодо України.

В плані дій посольства Словаччини в Києві як контактного посольства НАТО:

виконання обов'язків, що виникають у зв'язку з візитами в Україну Генерального секретаря НАТО та його заступників;

підтримка контактів з політиками та громадськістю України;

координація проведення спільних заходів між Інформаційним центром НАТО, відповідним керівництвом Альянсу та українською стороною;

сприяння збільшенню відповідної активності публічної дипломатії;

надання допомоги з боку Словацької Республіки при адаптації військовослужбовців до цивільних умов та ліквідації надлишків зброї та військового спорядження.

Щодо членства в НАТО Україна має проаналізувати та оцінити вигоди, які несе приєднання до цієї структури, та детальніше ознайомити громадян з функціями і завданнями Північноатлантичного альянсу. Відповідаючи на запитання студентів Національного університету імені Тараса Шевченка глава держави підкреслив: „Попереду ще дискусія щодо блоковості, як приєднатися до безпекових західних цінностей. Перед дискусією Україна має глибоко проаналізувати й оцінити вигоди, які несе процес північноатлантичної інтеграції". Президент наголосив, що сьогодні громадянам бракує знань про функції та завдання НАТО. За його словами, ця організація продовжує концепцію „єдиного європейського дому", яка базується на спільній політиці в економічній, гуманітарній, соціальній та оборонній сферах. В.Ющенко наголосив, що „коли ми говоримо про інтеграцію економічних і соціальних цінностей, ми повинні в цьому контексті дивитися й на оборонну концепцію". Глава держави також запевнив, що блокування України з будь - якими міжнародними структурами має бути схвалено на загальноукраїнському рівні. „Без всенародного референдуму, - відзначив В.Ющенко, - ніхто не піде ні в НАТО, ні в ЄС, ні в будь-яку іншу міжнародну інституцію, яка потребує згоди громадськості". Коли в людей буде вся наявна інформація - тоді вони й зроблять усвідомлений вибір. Дійсно, багатьом людям не вистачає інформації про мету і принципи діяльності НАТО в XXI ст. Це - важливо. Адже динаміка процесу євроатлантичної інтеграції України значною мірою залежить від ставлення до неї з боку населення.

Ставлення громадян до вступу України в НАТО

Центр Разумкова протягом останніх п'яти років регулярно проводить соціологічне опитування з одним і тим же запитанням: „Якби наступної неділі було б проведено референдум щодо вступу до НАТО, яким чином ви б проголосували?" Протягом цього періоду були отримані такі відповіді:

Соціологічне опитування, проведене Центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова у вересні 2006 р., зафіксувало, що 51 \% опитаних, даючи характеристику рівню своєї обізнаності щодо НАТО, визначають його як низький або відповідають, що взагалі нічого не знають про Альянс. Згідно з опитуванням Центру Разумкова, яке було проведено у жовтні 2006 р., лише 3 \% респондентів визначають рівень власної поінформованості про Альянс як високий, а 49,9 \% респондентів заявили, що хотіли б отримати про НАТО якомога більше інформації.

Серед обов'язкових процедур вступу до НАТО проведення загальнонаціонального референдуму немає. Це питання кожна країна вирішує самостійно. З усіх 26 країн-членів НАТО питання про приєднання країни до Організації Північноатлантичного договору виносилось на загальнонаціональний референдум лише в трьох країнах: в Словаччині (23-24 травня 1997 р.), в Угорщині (16 листопада 1997 р.) та в Словенії (23 березня 2003 р.). При цьому референдум в Словаччині був визнаний таким, що не відбувся, оскільки в ньому взяли участь лише 9,53 \% виборців. Перед набуттям членства Словаччини в НАТО 29 березня 2004 р. референдум не проводився. Окремим випадком є референдум в Іспанії, який був проведений через чотири роки після приєднання країни до НАТО. На референдумі 12 березня 1986 р. вирішувалося питання подальшого перебування Іспанії в Північноатлантичному Альянсі і більшість іспанців висловилась за

47

членство країни в НАТО .

Законодавство України не містить вимоги провести референдум щодо вступу до НАТО, але гарантує громадянам право на таке волевиявлення на всеукраїнському референдумі з народної ініціативи. Водночас, за оцінкою експертів, чинне законодавство щодо здійснення всеукраїнського референдуму з народної ініціативи має правові колізії та прогалини. Вони повинні бути усунені.

Отже, як не раз наголошував Президент України, держава обов'язково зважатиме на волю українських громадян, коли остаточно вирішуватиме питання про вступ до Альянсу. На нинішньому етапі проведення такого референдуму є недоцільним, передусім з огляду на надто малу поінформованість громадян щодо НАТО.

47 Окремі аспекти відносин Україна-НАТО. - К., 2006, с.15

Отже, результати референдуму на нинішньому етапі відображали б не об'єктивну думку громадян, а рівень непоінформованості та поширення упереджених уявлень про НАТО в українському суспільстві. Референдум щодо членства України в НАТО доцільно проводити лише після всебічної загальнонаціональної інформаційно-просвітницької кампанії та отримання офіційного запрошення до вступу. Намагання провести референдум без широкої роз'яснювальної роботи (саме роз'яснювальної, а не агітаційної чи пропагандистської) і допоки на порядок денний не винесено питання про вступ України до НАТО, має на меті добитися прийняття рішення на користь не українського суспільства, а особисто і корпоративно зацікавлених ініціаторів референдуму і в Україні, і за її межами.

У контексті власне українських проблем важливо, що саме НАТО визнає необхідність повномасштабного залучення та включення України до процесу побудови системи безпеки в Європі. Сигналами з боку НАТО щодо позитивного ставлення до членства України в Альянсі є той факт, що Генеральний секретар НАТО тричі відвідав Україну впродовж 2005 року. НАТО офіційно проголосило, що двері Альянсу відчинені для України. Це є безпрецедентною увагою до неї. Нині відносини Украї-на-НАТО регулюють 15 двосторонніх документів. Ще 15 внутрішніх правових актів України та НАТО становлять правову базу розбудови взаємин між ними.

НАТО наголошує, що нині найголовніше для України продемонструвати відчутний прогрес у втіленні реформ, оскільки будь-яке остаточне рішення стосовно членства залежатиме від якісних показників. Це необхідно насамперед самій Україні. Як засвідчує досвід країн, що вже є членами НАТО, або країн-кандидатів, процес інтеграції в Альянс окреслює ті рамки, в яких повинні відбуватися реформи, а використання ноу-хау, досвіду та практичної допомоги НАТО сприяє більшій ефективності цього процесу. Треба досягати стандартів НАТО. Від них залежать межі інтеграції України в Альянсі. Досягнення цих стандартів потребує насамперед прискореного економічного зростання, що базується на впровадженні новітніх високих технологій, структурній перебудові економіки України. За рахунок цього має бути забезпечене високоефективне використання виробничих, фінансових і людських ресурсів. Україна має подолати значну різницю у валовому внутрішньому продукті на душу населення і у доходах порівняно з країнами-членами НАТО.

Ці показники надзвичайно важливі в інтеграційних процесах, оскільки населення зростаючим споживанням стимулює виробництво, підтримуючи тим самим сталий економічний розвиток.

Процес євроатлантичної інтеграції України є логічним продовженням її стратегічного курсу на утвердження в суспільстві принципів демократії. Прагнення України бути визнаною європейською державою ґрунтується на спільному із західним світом розумінні та баченні суспільних цінностей. Створення громадянського суспільства, розвиток демократичних інституцій, забезпечення прав і свобод людини виступають пріоритетними національними інтересами України, які визначено ще на початку її утворення як незалежної держави. Причому, заходи безпеки жодним чином не можуть призводити до обмеження демократії.

Нині Україна де-факто - нейтральна держава, однак їй не вигідно дотримуватися позаблокового статусу, при якому на підтримання своєї обороноздатності доведеться витрачати більше коштів. Тим більше, що узаконений позаблоковий статус України є міфом, оскільки ні в Конституції, ні в інших законах України така норма не зафіксована, не закріплена, її не існує. Тому з погляду права діяльність органів влади з підготовки України до інтеграції в євроатлантичні структури є законною.

Ще 1993 року Верховна Рада затвердила „Основні напрями зовнішньої політики України". В них визначено, що з огляду на кардинальні зміни після розпаду СРСР проголошений у Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року „намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки". Таку структуру безпеки, як наголошено в „Основних напрямах", належить створити „на базі існуючих міжнародних інститутів", зокрема НАТО. А „повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки". Політична вага і військова міць НАТО можуть забезпечити незалежність і територіальну цілісність України краще, ніж непевний статус позаблокової держави. Тому для України було б нелогічним й надалі обмежувати свій внесок узміцнення європейської безпеки тільки особливим партнерством з НАТО, дотриманням позаблокового чи нейтрального статусу.

При цьому з набуттям членства в Організації Північноатлантичного договору потрібно зберігати добросусідські відносини й стратегічне партнерство з Російською Федерацією та іншими державами світу, враховувати інтереси українських сусідів. Україною завершено договірно-правове оформлення державного кордону з країнами-членами НАТО (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина). Водночас, проводиться запланована демаркація державного кордону з Республікою Білорусь, Республікою Молдова та Російською Федерацією. Зусилля України спрямовуються на врегулювання існуючих питань.

Належне оформлення державного кордону сприятиме посиленню боротьби із загрозами, які становлять контрабанда, нарко-бізнес, хвилі біженців та нелегальна міграція. Визначення лінії державного кордону в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці дозволить забезпечити безпеку судноплавства у цих складних для навігації акваторіях, збільшить можливість здійснення ефективної боротьби з такими транскордонними правопорушеннями як контрабанда, браконьєрство, недотримання норм захисту довкілля.

Євроатлантична інтеграція порушує ще одну складну для України економічну проблему - фінансові витрати, пов'язані з членством у НАТО.

У Військовій доктрині НАТО ніде не записано, що країна, яка набуває членства в Організації має робити якісь вступні внески. Є інша норма - стосовно того, що країни - члени НАТО мусять виділяти до 2 \% свого ВВП для підтримки власних національних збройних сил у стані, який відповідає сучасним військовим стандартам та вимогам безпеки. Гроші з державного бюджету використовуватимуться лише на модернізацію національного військово-промислового комплексу, утримання і трансформацію армії.

На цей час Україна щорічно витрачає на свої оборонні потреби близько 1,3 \% від валового внутрішнього продукту. Ще певну суму (для України це складатиме 40-50 млн. доларів) доведеться вносити на утримання штаб-квартири НАТО. Такі витрати будуть фінансовані з бюджетних коштів, виділених на забезпечення членства України в міжнародних організаціях, наприклад в ООН, ОБСЄ, ЄС. За підрахунками фахівців, членство в Альянсі коштуватиме кожному українцеві не більше ніж 5 грн. на рік. Обсяг коштів, що їх сплачуватиме Україна, залежатиме від того, якого вона досягне економічного рівня і в яких саме програмах братиме участь.

Членство країни в Організації Північноатлантичного договору передбачає щорічну сплату внесків до цивільного та військового бюджетів Альянсу, а також до бюджету програми інвестицій у безпеку НАТО.

Внески до цивільного бюджету НАТО роблять всі без винятку країни-члени. Натомість внески до військового бюджету, які розподіляються на загальний військовий бюджет та бюджет сил раннього повітряного попередження, роблять лише ті країни-члени, які беруть участь у відповідних військових програмах. Внески до програми інвестицій у безпеку НАТО здійснюють усі країни, за винятком Ісландії. Внески до трьох вищезазначених бюджетів для кожної держави не перевищують 0,5-1 \% її загальних витрат на оборону. Наприклад, найпотужніші в економічному відношенні в Європі, з високим валовим внутрішнім продуктом та оборонними видатками Велика Британія, Франція та Німеччина щорічно сплачують до бюджету НАТО в середньому близько 200 млн. доларів. Водночас, сукупний внесок Польщі до бюджетів НАТО у 2001 р. склав орієнтовно 26,1 млн. доларів. Є підстави вважати, що членські внески України будуть навіть менше цих обсягів.

Багатьох людей в Україні непокоїть те, що після вступу до Альянсу країні доведеться згорнути свій оборонно-промисловий комплекс, оскільки вона буде змушена запровадити військові стандарти НАТО й переозброїти своє військо, відтак припиниться військово-технічна співпраця з Росією. Насправді такі побоювання не мають під собою підстав.

По-перше, НАТО не вимагає ані скорочення, ані повного переозброєння українського війська, ані запровадження нових стандартів для зброї, ані відмови від військово-технічної співпраці з Росією. Неодмінною умовою вступу до Альянсу є оперативна сумісність із збройними силами інших країн НАТО, тобто здатність діяти разом. Мати однакову зброю аж ніяк не обов'язково.

Наприклад, арсенал нових членів НАТО - країн колишнього соціалістичного табору донині на 40 \% складається з озброєння радянського та російського виробництва. Крім того, прикладом тут є Німеччина та Італія, які, будучи країнами-членами НАТО, тісно співпрацюють з Російською Федерацією у військовій сфері.

По-друге, стандарти НАТО стосуються лише до деяких видів озброєнь. Перехід на ці стандарти означає, передусім, застосування у себе в країні новітніх технологій виробництва, появу додаткових можливостей модернізувати власне озброєння, а також створення нових робочих місць завдяки національним та міжнародним замовленням.

По-третє, частково переорієнтувавши свій оборонно-промисловий комплекс на стандарти озброєнь країн - членів НАТО, Україна не мусить розривати спільне з Росією виробництво зброї за наявними чи новими зразками. Навпаки, вона зможе його поглиблювати, застосовуючи новітні технології. Разом з тим фактом є те, що спільна робота українського оборонно -промислового комплексу з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь. Крім того, Росія вже сама переходить на стандарти НАТО. У 2003 р. було підписано відповідну Угоду про приєднання Російської Федерації до системи кодифікації НАТО.

Перехід на стандарти НАТО створить для України нові можливості доступу на ринки збуту військової техніки та озброєнь. На це вказує досвід країн Центральної і Східної Європи. Так наступного року після вступу до Альянсу експорт зброї з Чехії зріс майже втричі, з Польщі - більше, ніж утричі.

Жодна з країн, які створили НАТО або потім до нього приєдналися, не виявили бажання виходити з цієї організації. Натомість є черга нових країн, що планують вступити до Альянсу, - Македонія, Хорватія, Албанія. І цей список не є остаточним, оскільки наразі Грузія, Молдова, інші країни хотіли б увійти до нього.

Поглиблення і розширення стосунків України з НАТО - запорука її успішного наближення до Європейського Союзу. Членство в НАТО - прообраз наступного входження України до ЄС. Адже і НАТО, і ЄС висувають чимало спільних вимог - проведення докорінних соціальних, економічних та політичних реформ, демократизація суспільства, створення державою умов для свободи слова, вільного доступу до інформації, формування середнього класу, дрібної та середньої національної буржуазії, ліквідації кланово-корпоративних груп, створення незалежної судової системи. Тому поглиблення і розширення стосунків з НАТО для України є запорукою її успішного наближення до ЄС. Цьому шляху не може бути життєздатної альтернативи. Адже альтернатива тут - самоізоляціонізм, протистояння, якщо не конфронтація, самоусунення від передового досвіду, відхід на задвірки сучасного розвитку й прогресу європейського співтовариства. Інтеграційний досвід країн Центральної та Східної Європи, зростання добробуту їх громадян переконливо підтверджують висновок про те, що майбутнє України має бути в об'єднаній Європі. Розширення НАТО, на відміну від розширення ЄС, процес насамперед політичний. Тому шанси у найближчі роки приєднатися до Альянсу є досить реальними.

Бути частиною механізму колективної безпеки та оборони означає отримати надійні гарантії безпеки. Це дасть змогу сконцентруватися на соціальних та економічних питаннях. Членство України в НАТО відкриє нові економічні перспективи, знизить рівень фінансових ризиків, поліпшить інвестиційний клімат, інвестиційну привабливість в очах міжнародних інвесторів. А це, у свою чергу, сприятиме активізації економічного розвитку, підвищенню добробуту українських громадян до стандартів країн розвиненої демократії.

На підтвердження цього свідчать конкретні цифри щодо динаміки зростання економічної привабливості інших країн після їх інтеграції до трансатлантичних структур.

В економіку Болгарії прямі іноземні інвестиції після вступу зросли удвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141 \% порівняно з 2003 р.

Що стосується такого болючого для суспільства питання, як поява натівських військових баз на території України, то ніяких зобов'язань з цього приводу немає. У базових угодах України з НАТО про це не йдеться. Таке питання може знайти своє вирішення лише через двосторонні договори. До того ж, мати такі військові бази можна і не будучи членом НАТО. Кожна країна -член НАТО повністю зберігає суверенітет на своїй території. До того ж розміщення іноземних військових баз на території України забороняють норми Конституції.

Головною метою при вступі до Альянсу є не лише воєнна безпека. Безпеку можна забезпечити і через Ташкентський договір чи Єдиний економічний простір, і проголосивши нейтральний статус. Але якщо Україні потрібні європейські економічні й соціальні стандарти та гарантії демократії, то це питання НАТО. Вступ, інтеграція у трансатлантичні структури не є єдиним шляхом до встановлення демократії. Україна може провести потрібні реформи керуючись лише досвідом інших країн, але входження до НАТО значно прискорить цей процес.

Членство України в НАТО - це:

цивілізаційний вибір, підтвердження належності України до європейської системи цінностей, співдружності демократичних розвинутих країн;

посилення позицій України при входженні до Європейського Союзу, піднесення авторитету країни на міжнародному рівні, підвищення її впливу у вирішенні питань міжнародної безпеки, зміцнення стабільності у Східноєвропейському та Чорноморському регіонах;

краща гарантія миру, безпеки, внутрішньої політичної та соціальної стабільності в Україні, її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів, невтручання інших держав у внутрішні справи України;

утвердження в Україні системи демократичних цінностей, верховенства права, захисту прав людини, активніше використання найсучасніших освітніх та інформаційних технологій, модернізація суспільного життя в усіх сферах;

забезпечення національних інтересів України, консолідація українського суспільства;

вагомий фактор позитивного впливу на економічний розвиток та інвестиційний клімат України, збільшення її інвестиційної привабливості, соціальної захищеності населення;

забезпечення своєї екологічної та технологічної безпеки;

недопущення на власну територію міжнародного тероризму, наркоманії, нелегальних мігрантів.

Інтеграція до НАТО сприятиме консолідації державності, єдності України. НАТО - перевірена практикою міжнародна організація, що гарантує безпеку та стабільність своїх членів, а, отже, вступ до неї - це краща доля для нинішніх і наступних поколінь.

Військове співробітництво Україна - НАТО

НАТО і Україна співпрацюють у широкому діапазоні питань. Співпраця України з НАТО відбувається в 23 сферах, з них військових тільки - 4. Серед них чільне місце займають оборонна реформа, боротьба з тероризмом, підтримання миру, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, забезпечення готовності до катастроф, політична співпраця з питань регіональної безпеки, військове співробітництво, а також наука і техніка. Таке співробітництво здійснюється переважно за рахунок Альянсу і є економічно вигідним для України.

Найбільшою сферою практичного співробітництва України з НАТО є військова, реформування у секторі оборони та безпеки. Ця співпраця НАТО з Україною - більш масштабніша, ніж з іншими країнами-партнерами. Причому, діяльність НАТО стосується не лише Збройних Сил і Міністерства оборони, але і включає підтримку Прикордонних військ України та Міністерства внутрішніх справ. Створена спільна робоча група з оборонної реформи, в реалізації якої Україна має можливість скористатися досвідом країн НАТО. Ухвалено Державну програму розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки. Вона чітко регламентує етапи їх реформування.

НАТО допомагає Україні:

в зміцненні демократичного і цивілізованого контролю над збройними силами; - в удосконаленні оперативної сумісності зі збройними силами країн НАТО з метою підвищення здатності й готовності брати в межах, передбачених Конституцією і законодавством України, участь у миротворчих операціях, здійснюваних під егідою ООН, в утворенні сил швидкого реагування;

в розробці та виконанні військового бюджету;

в реформуванні, перетворенні, трансформації успадкованого від Радянського Союзу численного українського війська, що має завеликий розмір, громіздку структуру командування, недостатній рівень технічного оснащення і комплектується на системі призову;

у створенні менших за розміром ефективних збройних сил професійної і мобільнішої армії, здатної не тільки забезпечити державний суверенітет і територіальну цілісність України, але й здійснювати внесок у справу миру та стабільності в євроатлантичному регіоні;

у військовій підготовці й перепідготовці офіцерів дійсної служби на основі європейських норм і стандартів (навчання іноземних мов, курси з управління в галузі планування оборони, людських ресурсів та оборонної конверсії);

в реструктуризації, скороченні та конверсії оборонної промисловості;

в перепідготовці звільнених у запас військових офіцерів до цивільного життя;

у ліквідації наслідків катастроф, стихійних лих і, зокрема, запобіганні повеням.

Важливою складовою військового співробітництва є участь у миротворчих операціях під егідою НАТО, зокрема на Балканах. У різні роки Україну тут було представлено піхотним батальйоном, моторизованим піхотним батальйоном та вертолітним загоном, що діяли у складі миротворчих сил під проводом НАТО у Боснії та Герцеговині, а її контингент у Косово включав вертолітний загін та значну частину Польсько-українського батальйону, який пройшов підготовку та повну сертифікацію за стандартами НАТО. Українські військовослужбовці в Косово надали допомогу місцевим жителям у відновленні 30 км ліній електропостачання та влаштуванні 10 шкіл, трьох лікарень і медичних пунктів. Ще одним доказом рішучості України у зміцненні міжнародної стабільності стало надання нею дозволу на використанняповітряного простору антитерористичною коаліцією, з метою розгортання в Афганістані Міжнародних сил сприяння безпеці, провідну роль в яких відіграють окремі члени НАТО, а загальне командування з серпня 2003 року здійснюється Альянсом.

Україна також надіслала 1800 військових, що діяли у складі багатонаціонального формування під проводом Польщі в одному з секторів Міжнародних сил стабілізації в Іраку, до яких входять миротворчі контингенти кількох держав НАТО та країн-партнерів.

У грудні 2005 р., на виконання передвиборних зобов'язань Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, український контингент у плановому порядку повернувся до Батьківщини. Український миротворчий контингент у Республіці Ірак - єдиний, що зміг підготувати для Збройних Сил Іраку повноцінне з'єднання на рівні бригади. Ця бригада (чисельністю 2700 осіб) була сертифікована за участю американського та польського командування багатонаціональних сил в Іраку. Вона готова до виконання завдань за призначенням. Для передачі досвіду, координації підготовки сил безпеки, реалізації проектів з відновлення військової та цивільної інфраструктури, надання допомоги в підготовці силових структур Україна у 2006 р. залишала в Іраку 50 представників своїх Збройних Сил.

Україна підтримала миротворчу операцію НАТО і ЄС у Судані. Укладена Угода про підтримку антитерористичної операції НАТО „Активні зусилля" в Середземному морі. Українська транспортна авіація залучалася до перевезення вантажів та миротворчого персоналу Великої Британії, Італії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Польщі, СІЛА, Франції, Чехії. У 2005 р. українські військові контингенти та персонал брали участь у миротворчих місіях на території дев'яти країн світу. Всього досвід участі в миротворчих операціях отримали понад 28 тисяч українських солдат.

Підготовка підрозділів Збройних Сил Україна до участі в миротворчих операціях здійснюється на базі Яворівського навчального центру у Львівській області - найбільшого у Європі. Там створюється міжнародний центр миротворчості та безпеки. Після вступу до Альянсу на полігоні „Яворів" проходитимуть спільні військові навчання. Це сприятиме розбудові місцевої інфраструктури (готелі, кафе, магазини, туристичні об'єкти ), створенню нових робочих місць, розвиткові малого та середнього бізнесу. Починаючи з 2006 р., практикується залучення до участі в міжнародних операціях підготовлених підрозділів, з попередньою їх перевіркою представниками міжнародних організацій та наступною сертифікацією.

Виконання планів міжнародного військового співробітництва сприяє реалізації державної політики у воєнній сфері в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції. Міжнародне військове співробітництво є одним з ключових чинників забезпечення належного рівня безпеки України та реформування її Збройних Сил.

Миротворча діяльність Збройних Сил України є вагомим аргументом серйозності політичних заяв про поглиблення участі держави в міжнародній системі безпеки та її гідний внесок до цієї системи. Участь Збройних Сил України в міжнародних операціях і миротворчих місіях не лише забезпечує авторитет України у світі, але й сприяє підтриманню боєздатності військових частин і підрозділів та є важливим чинником професіоналізації українського війська. Цьому сприяє також щорічне проведення на території України навчання збройних сил країн-членів НАТО разом зі Збройними Силами України на суші та на морі.

Співробітництво України з міжнародними організаціями у сфері миротворчої діяльності набуває дедалі більшої інтенсивності та динамізму. Миротворча діяльність Збройних Сил сприяє формуванню позитивного іміджу України як бажаного партнера міжнародних організацій і провідних країн світу. Вона є гідним внеском у справу забезпечення глобальної і регіональної безпеки.

НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем військовослужбовців, звільнених у запас у ході проведення військової реформи. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів із вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. НАТО також надає Україні допомогу, що спрямовується на підготовку цивільних спеціалістів для Міністерства оборони. Для цього у2006 р. держави - члени Альянсу виділили близько 800 тис. до-ларів.

В рамках цієї програми інвестується щороку близько 1,5 млн. євро, в 2006 р. - 2 млн. євро. Це дозволило досягти такого результату: 70 \% колишніх офіцерів мають змогу працевлашту-ватися після підготовки. 3 2006 р. значно збільшене число офіцерів, які отримують військову освіту у вищих навчальних закладах країн НАТО. Загалом щороку українські вчені отримують близько 10 \% усього наукового бюджету НАТО, що склало вже понад 12 мільйонів доларів СІЛА. За рівнем наукової співпраці з Альянсом Україна посідає друге місце після Росії.

Регулярно проводяться курси підвищення кваліфікації для українських військовослужбовців в Національній академії оборони України. Викладання здійснюється англійською мовою відповідно до стандартів НАТО. При Академії діє Центр підготовки офіцерів багатонаціональних штабів. Академія щорічно організовує для слухачів „Міжнародний тиждень", який проводиться за участі Оборонного коледжу НАТО у Римі.

Прикладом успішної співпраці між Україною та НАТО є програма професійного розвитку, яка спрямована на забезпечення високого рівня професійної підготовки для цивільних фахівців, які працюють в Міністерстві оборони України.

Ця програма була започаткована в 2005 р. 20 країнами-членами НАТО і передбачала не лише практичну підготовку фахівців, але й конкретні фінансові внески з боку країн-членів Альянсу. На 2007 р. цією програмою було охоплено 300 цивільних представників України.

Завдяки грантам НАТО в Україні створено науково-освітню мережу УРАН, яка є найбільшою телекомунікаційною мережею в країні. Через під'єднання до УРАНу українські вищі навчальні заклади та дослідницькі інститути одержали високошвидкісний доступ до Інтернету. У червні 2006 р. Національний технічний університет „Київський політехнічний інститут" отримав 200 тис. євро на закупівлю додаткового обладнання для розвитку цієї мережі.

Однією з найвідоміших ініціатив наукової співпраці України з НАТО є спільний проект щодо створення унікального приладу генератора рентгенівського випромінювання - на базі Національного наукового центру „Харківського фізико-технічного інституту". Цей прилад, який за багатьма параметрами кращий за його світові аналоги, зможуть використовувати науковці різних країн світу для досліджень, пов'язаних з медициною, судовою експертизою, виявленням вибухівки, екологічною безпекою.

Один з останніх наукових проектів НАТО - „Легкий та прозорий захист" - передбачає створення нового покоління матеріалу для виготовлення бронежилетів. Такий надміцний і водночас тонкий та легкий матеріал буде створений з монокристального сапфіру, що його продукуватиме Інститут монокристалів НАН України (Харків). У цьому проекті беруть участь науковці з України, Чехії, Словаччини та Росії. Протягом тривалого часу тільки Росія випереджає Україну за кількістю отриманих від НАТО грантів на наукову співпрацю.

Науковим комітетом НАТО визначено пріоритетні галузі наукових досліджень:

інформаційні технології;

біологія клітини та біотехнології;

нові матеріали та речовини;

охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Щорічно відбувається зустріч Спільної робочої групи Україна - НАТО з питань співробітництва у галузі науки та довкілля. В Україні декілька науково-дослідницьких закладів та лабораторій працюють над втіленням проектів за підтримки програми НАТО „Наука заради миру".

Важливе місце у сфері співробітництва з НАТО посідають зв'язки Національної академії оборони України з навчальними закладами Альянсу. Академія встановила та постійно поглиблює стосунки зі структурними підрозділами НАТО з метою вивчення передового досвіду в підготовці військових фахівців. Старші українські офіцери регулярно навчаються на курсах в Оборонному коледжі НАТО в Римі (Італія) та Школі НАТО в Обераммер-гау (Німеччина).

Військово-технічне співробітництво Україна -НАТО здійснюється за напрямами:

досягнення достатнього рівня взаємо сумісності Збройних Сил України з силами Альянсу та країнами-партнерами для забезпечення належного рівня співробітництва відповідно до існуючих стандартів з метою надання підтримки у реалізації спільних цілей;

підтримка обміну поглядами з питання адаптації оборонно-промислового комплексу України до ринкового середовища;

розвиток в Україні системи кодифікації сумісної з системою кодифікації НАТО;

досягнення належного рівня сумісності у сферах повітряної оборони та управління повітряним простором;

досягнення належного рівня сумісності з НАТО у системі командування, контролю, зв'язку та інформації;

досягнення належного рівня сумісності у сфері стандартизації, зокрема систем розвитку, впровадження та логістики відповідно до стандартів НАТО;

запровадження підходів щодо управління життєвим циклом озброєнь в Україні;

підтримка існуючих та започаткування нових проектів ліквідації небезпечного, непридатного та надлишкового озброєння, а також легкого озброєння та стрілецької зброї в Україні.