Глава 4. конституційно-правова відповідальність

§1. Поняття конституційно-правової відповідальності.

Негативна і позитивна конституційно-правова відповідальність

Конституційно-правова відповідальність – це галузевий вид юридичної відповідальності, що являє собою обов’язок суб’єкта, винного у вчиненні конституційного правопорушення (делікту), зазнати засудження своєї поведінки і негативних наслідків (санкцій) з боку держави.

Оскільки конституційно-правова відповідальність полягає, головним чином, у негативній політико-правовій оцінці девіантної (такої, що відхиляється від заданих норм) поведінки й настанні несприятливих наслідків для відповідних суб’єктів, її ще іноді називають негативною, а через те, що вона настає після вчинення певних дій чи бездіяльності – ретроспективною („такою, що спрямована в минуле”).

Конституційно-правова відповідальність відрізняється від інших видів юридичної відповідальності низкою ознак, серед яких:

 політико-правовий характер – вона є політичною за змістом і юридичною за формою;

 підставою такої відповідальності є наявність складу конституційно-правового делікту (конституційного правопорушення), елементами якого є суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт і об’єктивна сторона;

 суб’єктами конституційно-правових деліктів можуть бути тільки індивіди та організації, що є суб’єктами конституційно-правових відносин;

 об’єктами конституційно-правових делікті можуть бути тільки об’єкти конституційно-правових відносин (публічна влада, державний і народний суверенітет, основні права і свободи громадян, національна безпека тощо);

 така відповідальність розпочинається з моменту вчинення конституційного делікту і триває до повного застосування конституційно-правової санкції чи звільнення суб’єкта від відповідальності у встановленому законом порядку;

 конституційно-правові санкції (заходи конституційно-правової відповідальності) мають здебільшого організаційний характер і полягають у позбавленні особи спеціального правового статусу або зміні персонального складу відповідної організації;

 правом притягати до конституційно-правової відповідальності наділені тільки ті суб’єкти, з якими суб’єкт, винний у вчиненні конституційного делікту перебуває в організаційно-правових відносинах підпорядкованості, підконтрольності чи підзвітності.

Притягнення до конституційно-правової відповідальності не виключає можливості притягнення за той самий вчинок до юридичної відповідальності іншого виду. Іноді така „подвійна” відповідальність прямо передбачається: наприклад, усунення Президента України з поста в порядку імпічменту як раз і має на меті позбавити його недоторканності, аби потім притягти до кримінальної відповідальності за державну зраду чи інший злочин у загальному порядку.

Конституційно-правову відповідальність як галузевий вид юридичної відповідальності (негативну конституційно-правову відповідальність) слід відрізняти від так званої „позитивної” конституційно-правової відповідальності, оскільки вони є омонімами, тобто різними за змістом поняттями, які позначаються однаковими термінами. Загалом, термін „позитивна” юридична відповідальність використовується або як синонім підвідомчості (елемента компетенції органу публічної влади), або як синонім сумлінного ставлення до своїх конституційно-правових обов’язків. Але в обох випадках „позитивна” конституційно-правова відповідальність немає нічого спільного з юридичною відповідальністю як наслідком вчинення правопорушення.

§2.Конституційно-правові делікти

Конституційно-правовий делікт – це протиправне винне діяння суб’єкта конституційного права, що загрожує чи завдає шкоди конституційному ладові, за вчинення якого конституційно-правовими нормами передбачено застосування спеціальних санкцій.

Ознаки конституційно-правового делікту:

протиправність – невідповідність поведінки приписам зобов’язуючих чи забороняючих конституційно-правових норм;

винність – вольовий, свідомий характер поведінки суб’єкта;

караність – за вчинення такої поведінки конституційним законодавством має бути передбачене покарання (конституційно-правова санкція);

політико-правовий характер – така поведінка не тільки порушує правовий порядок у державі, але й загрожує політичній системі суспільства, вносить дисгармонію у перебіг політичних відносин.

Таким, що не відповідає конституційно-правовим нормам, є діяння, яке полягає у невиконанні чи неналежному виконанні встановленого такими нормами обов’язку або в порушенні встановленої заборони. Невикористання суб’єктом свого конституційного права є цілком правомірним діянням і юридичної відповідальності не породжує.

Слід мати на увазі, що будь-яке правопорушення є протиправним, але не будь-яке протиправне діяння є правопорушенням. Для притягнення певного суб’єкта до юридичної відповідальності необхідно, щоб у його діях був склад правопорушення. Ці загальнотеоретичні положення повною мірою стосуються й конституційного права.

За жодних підстав не підлягають конституційно-правовій відповідальності колективні суб’єкти: Український народ, Українська нація, національні меншини, територіальні громади. Їх вчинки не підлягають оцінці з точки зору відповідності конституційно-правовим нормам, оскільки вони є первинними суб’єктами політико-правового спілкування, які не підпорядковані, не підконтрольні й не підзвітні нікому.

За протиправні рішення і дії колегіальних органів влади колективну конституційно-правову відповідальність несуть всі посадові, особи, які брали участь у прийнятті такого рішення чи дії.

Склади окремих конституційних деліктів не мають персоніфікованих суб’єктів. Наприклад, ч.2 ст.4 ст.5 Конституції України проголошує: „Ніхто не може узурпувати державну владу”. Відповідно, до конституційно-правової відповідальності може бути притягнутий будь-який індивід чи організація, котрі спробують порушити цю конституційно-правову норму. Проте більшість складів конституційно-правових деліктів мають цілком чітко визначених суб’єктів, як-то Президент України, Прем’єр-міністр України, народні депутати України, депутати місцевих рад, політичні партії тощо.

Суб’єктивну сторону конституційного делікту складають вина, мотив і мета. При цьому вина є обов’язковим елементом будь-якого конституційного делікту і може мати форму умислу чи необережності. Мотив і мета залежно від складу можуть мати як обов’язковий, так і факультативний характер. Зокрема, створення і діяльність політичних партій і громадських організацій є конституційним деліктом в тому випадку, коли вони мають на меті досягнення цілей, перелічених у ч.1 ст.37 Конституції України та ст.4 Закону України „Про об’єднання громадян”.

Якщо суб’єктом конституційного правопорушення є організація, то суб’єктивна сторона в цьому випадку визначається за психологічним відношенням до протиправної поведінки та її наслідків з боку тих посадових і службових осіб, які вчиняли відповідні протиправні дії чи бездіяльність від імені даної організації, уособлюючи її.

Об’єктами конституційних деліктів можуть виступати будь-які об’єкти конституційно-правових відносин, у тому числі засади конституційного ладу, основні права та обов’язки громадян, повноваження органів публічної влади та їх посадових осіб, національна безпека, територіальна цілісність тощо. Саме за об’єктами можлива подальша класифікація конституційних деліктів, аналогічно тому, як здійснюється класифікація злочинів чи адміністративних проступків:

1. Делікти проти засад конституційного ладу України:

- посягання на державний суверенітет і незалежність України;

- наруга над державними символами;

- порушення народного суверенітету; захоплення (узурпація) влади чи привласнення владних повноважень;

- порушення верховенства Конституції та законів України;

- порушення цілісності й недоторканності державної території України;

- порушення принципів політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; спроба запровадження загальнообов’язкової ідеології чи цензури;

2. Делікти проти конституційних засад правового статусу особи в Україні:

- скасування, протиправне обмеження прав і свобод людини і громадянина чи перешкоджання їх здійсненню;

- порушення принципу рівноправності громадян; запровадження дискримінаційних заходів за будь-якими соціальними ознаками;

- запровадження нових конституційних обов’язків, не передбачених Основним Законом;

- позбавлення проголошених Конституцією прав і свобод належних гарантій з боку держави.

3. Делікти проти конституційної форми правління в Україні:

- створення неконституційних органів влади;

- вихід за межі встановлених повноважень;

- протиправна зміна строку повноважень конституційних органів державної влади;

- порушення встановленого порядку формування органів державної влади та їх посадових осіб;

- протиправне зупинення чи припинення повноважень конституційних органів державної влади;

- порушення встановленого порядку діяльності конституційних органів державної влади;

- порушення принципів взаємодії органів публічної влади з населенням.

 4. Делікти проти конституційної форми територіального устрою України:

- сепаратизм, спроби зміни територіального устрою незаконним шляхом;

- порушення принципів територіального устрою України;

- порушення конституційного розподілу повноважень між центральними і місцевими органами влади.

5. Делікти проти конституційних засад місцевого самоврядування в Україні:

- протиправне обмеження прав територіальних громад;

- посягання на самостійність місцевого самоврядування;

-  нестворення системи місцевого самоврядування чи перешкоджання її функціонуванню;

- протиправне зупинення чи припинення повноважень органів місцевого самоврядування;

- порушення встановленого порядку діяльності органів місцевого самоврядування.

6. Делікти проти конституційних засад функціонування інститутів громадянського суспільства в Україні:

- створення об’єднаннями громадян незаконних збройних формувань;

- порушення принципів відокремлення держави від церкви і церкви від школи;

- підбурювання громадян релігійними організаціями до невиконання конституційних обов’язків;

- діяльність об’єднань громадян з антиконституційною метою;

- протиправне створення партійних осередків в органах державної влади;

- неучасть політичної партії у загальнодержавних виборах.

Наведений перелік конституційних деліктів не є вичерпним, а лише окреслює коло таких правопорушень і дає змогу сформувати уявлення про їх видове розмаїття.

Об’єктивна сторона конституційно-правового делікту характеризується такими елементами, як діяння (дія чи бездіяльність), обставини, час і місце. При цьому тільки діяння є обов’язковим елементом об’єктивної сторони будь-якого конституційно-правового делікту, інші ж є факультативними. Проте обставини, час і місце обов’язково враховуються при кваліфікації, якщо це передбачено диспозицією конституційно-правової норми. Зокрема, вотум недовіри  Кабінету Міністрів України як міра конституційно-правової відповідальності уряду, не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України (ч.2 ст.87 Конституції України). У свою чергу, розпуск Верховної Ради України, як форма конституційно-правової відповідальності парламенту, не може бути здійснено протягом одного року після її обрання, якщо це стосується Верховної Ради України, обраної на позачергових виборах (ч.4 ст.90 Конституції України).

§3.  Конституційно-правові санкції

Конституційно-правові санкції – це передбачені конституційно-правовими нормами негативні наслідки, що накладаються в примусовому порядку на певного суб’єкта за вчинення конституційного делікту; певні утиски політико-правового характеру, яких він має зазнати в результаті притягнення до конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-правові санкції накладаються тільки тими суб’єктами, які уповноважені на це Конституцією і законами України. Метою застосування конституційно-правових санкцій є: 1) репресивна – покарання того, хто вчинив конституційний делікт; 2) компенсаторна – відновлення конституційної законності та правопорядку; 3) морально-політична – забезпечення соціальної справедливості у політико-правовій сфері; 4) преюдиційна – попередження аналогічних деліктів у майбутньому; 5) виховна – здійснення виховного впливу на правопорушника і широке коло учасників політико-правового спілкування, переконання їх у необхідності неухильного додержання конституційно-правових норм; 6) правовідновлювальна – поновлення порушеного правопорядку.

Конституційно-правові санкції є доволі різноманітними і різняться за низкою ознак, у тому числі за: 1) за колом суб’єктів, до яких вони застосовуються; 2) за своїм змістом (характером негативних наслідків, що вони несуть для правопорушника); 3) за процедурою накладення; 4) за часом застосування. Зокрема, до Президента України може бути застосовано тільки один вид конституційно-правової відповідальності – усунення з посади в порядку імпічменту; до політичних партій два – попередження і заборона діяльності, а до громадських організацій п’ять – попередження, штраф, тимчасова заборона окремих видів діяльності, тимчасова заборона діяльності в цілому, примусовий розпуск.

Конституційно-правові санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Основна санкція є первинною й „самодостатньою”, а додаткова застосовується тільки у зв’язку з основною і слідує за нею. Наприклад, ст.111 Конституції України передбачає основну санкцію щодо Президента України у вигляді усунення з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту, а ст.105 Конституції додаткову – позбавлення звання Президента України у разі усунення його з поста в порядку імпічменту. Аналогічний приклад дає ст.15 Закону України „Про біженців”: частина першої цієї статті передбачає можливість позбавлення особи статусу біженця (основна санкція), якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення України, а частина шістнадцята встановлює, що особа, яка не використала права на оскарження рішення про позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України в установлений строк (додаткова санкція), якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Для конституційно-правової відповідальності характерним є велике розмаїття санкцій, переважна більшість яких не зустрічаються в інших галузях права, як-то переформування одним органом влади персонального складу іншого органа (зміна складу уряду парламентом чи главою держави, відкликання депутатів місцевих рад тощо), дострокове припинення повноважень (розпуск, відставка, імпічмент), тимчасове призупинення діяльності суб’єкта, примусова ліквідація (примусовий розпуск, заборона діяльності) суб’єкта, визнання виборів недійсними, позбавлення особи державних нагород і звань тощо. Фактично, для кожного виду суб’єктів конституційного права передбачено особливі заходи конституційно-правової відповідальності.

Проте зустрічаються й універсальні санкції, притаманні не тільки конституційно-правовій, а й іншим галузевим видам юридичної відповідальності, наприклад штраф. Цей вид санкцій широко використовується у кримінальному, адміністративному, цивільному, фінансовому праві; відомий він і конституційному праву України. Зокрема, такий вид покарання передбачений Законом України „Про об’єднання громадян” (ст. 28, 30) для громадських організацій, які грубо чи систематично порушують законодавство.

Для кожного виду конституційних  деліктів мають бути передбачені відповідні санкції. Застосування конституційно-правових санкцій за аналогією є неприпустимим.

До кожного конституційно-правового делікту застосовується та санкція, яка була передбачена законодавством на момент його вчинення. Правові норми, які встановлюють чи змінюють конституційно-правову відповідальність, зворотної сили не мають. І навпаки, правові норми, які скасовують чи пом’якшують конституційно-правову відповідальність, мають зворотну силу.

Конституційно-правові санкції як заходи конституційно-правової відповідальності слід відмежовувати від інших заходів примусу, передбачених конституційним правом, таких як заходи попередження, заходи припинення чи правовідновлювальні заходи. На відміну від заходів попередження чи припинення (як-то запровадження надзвичайного стану, федеральна інтервенція тощо), конституційно-правові санкції накладаються не до чи під час здійснення протиправної діяльності, а після її завершення чи припинення. У свою чергу правовідновлювальні заходи (наприклад, визнання акту неконституційним та його подальше скасування) не тягнуть безпосередніх негативних наслідків для самого правопорушника, а спрямовані на відновлення порушеної конституційної законності, тоді як конституційно-правові санкції змушують правопорушника безпосередньо зазнати певних утисків і негараздів, незалежно від того, чи можна взагалі відновити порушений деліктом стан політико-правових відносин.

Контрольні питання до Розділу ІІ:

Чому Конституція вважається Основним Законом не тільки держави, але й суспільства в цілому?

Як співвідносяться між собою юридична і фактична конституція?

Які особливості притаманні чинній Конституції України 1996 р.?

Чому за порядком внесення змін Конституцію України називають жорсткою комбінованою?

Які основні етапи пройшов новітній конституційний процес в Україні?

У чому полягала конституційна реформа в Україні 2004-2006 рр.?

Як співвідносяться між собою суспільний і конституційний лад?

Які риси притаманні принципам, що становлять засади конституційного ладу України?

Що визнається в Україні найвищою соціальною цінністю? В чому це виявляється на практиці?

Яку роль відіграють державні символи в політико-правовому житті суспільства?

Що таке склад конституційно-правового делікту та які його елементи?

В чому полягає організаційний характер конституційно-правових санкцій?