Конституційне право України: Розділ 7

Глава 4. конституційно-правові основи  місцевого самоврядування в україні

 

§1. Поняття та принципи місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування – це комплексне, багатоаспектне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового визначення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів. Конституційний принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування в Україні (ст.7) існує поряд з принципом поділу державної влади, доповнюючи поділ влад по горизонталі градацією по вертикалі.

Виступаючи, як окремий спосіб здійснення народом належної йому влади, як форма народовладдя (що випливає із ст. 5 Основного Закону України), місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію і самофінансування.

Місцеве самоврядування може розглядатися і як право громадян, населення певної території самостійно вирішувати питання місцевого значення. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, причому забороняються будь-які дискримінаційні обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками (ст.3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Закріплюючи поняття місцевого самоврядування, Європейська хартія місцевого самоврядування наголошує, що це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Дане визначення базується на так званій державницькій теорії самоврядування, обґрунтованій ще в ХІХ ст. німецькими вченими Р.Гнейстом і Л.Штейном, які бачили в місцевому самоврядуванні не самостійне завідування відмінними від державних місцевими справами, а покладення на місцеве співтовариство здійснення завдань державного управління, і тому самоврядування – це одна з форм організації місцевого державного управління. В Російській імперії ця теорія була розвинута ліберально налаштованими науковцями М.Лазаревським, О.Градовським та В.Безоб­разовим.

 Конституція України у ст.140 дає наступне визначення місцевого самоврядування: це право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Тобто, вона надає право самостійно вирішувати місцеві справи тільки первинним суб’єктам місцевого самоврядування – громадам, а такий підхід переважно базується на громадівській теорії місцевого самоврядування, відповідно до якої громада має муніципальну владу, самостійну і незалежну від центральної влади по своїй природі, а сутність самоврядування полягає в наданні місцевій общині права самій оберігати свої громадські інтереси і в збереженні за урядовими органами завідування одними тільки державними справами. Громадівська теорія, таким чином, виходить з протиставлення місцевої громади державі, вимагаючи, щоб громада і держава відали тільки свої власні інтереси.

Існує і так звана теорія муніципального дуалізму, згідно з якою органи місцевого самоврядування є незалежними від держави лише в суто громадських справах, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції й повноваження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані «власні», що здійснюються незалежно від державних органів і «делеговані» - під їх контролем та адміністративною опікою. Окремі елементи даної теорії простежуються в конструкції повноважень органів місцевого самоврядування, які закріплює Закон «Про місцеве самоврядування в Україні».

У порівнянні з конституційним положенням, Закон „Про місцеве самоврядування в Україні” більш відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування (яка у нас була ратифікована вже після прийняття Основного Закону), оскільки під місцевим самоврядуванням розуміє не тільки гарантоване державою право, але і реальну здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.

Отже, на сьогодні неможливо однозначно визначити теоретичну базу місцевого самоврядування в нашій країні, оскільки місцеве самоврядування одночасно поєднує в собі як державні так і громадські елементи, а органи місцевого самоврядування займаються як місцевими справами, так і виконують повноваження, надані їм органами державної виконавчої влади.

Аналіз поняття місцевого самоврядування як форми і способу організації влади на місцях дає можливість визначити місцеве самоврядування як специфічну форму публічної влади, яка самостійно реалізується суб’єктами місцевого самоврядування шляхом вирішення в рамках законодавства питань місцевого значення і не входить у систему державної влади.

Виходячи з цього, можна виділити кілька ознак місцевого самоврядування:

1. Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади.

2. Місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством.

3. Одним із специфічних суб’єктів місцевого самоврядування є територіальна громада. І специфіка полягає в тому, що на місцевому рівні можна розглядати перетворення територіальної громади з учасника управління в його первинного суб’єкта. Як відомо, під управлінням розуміють будь-який цілеспрямований вплив суб’єкта управління на об’єкту управління. Але в умовах самоврядування очевидно сильнішим є вплив управлінської системи самої на себе. Таким чином, є не дві системи – управлінська і та, якою управляють, а одна – самоуправлінська.

4. Самостійність місцевого самоврядування, яка знаходить свій вияв у організаційній і матеріально-фінансовій відокремленості, самостійному вирішенні місцевих справ у рамках компетенції, закріпленої законодавством, самостійній відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принципами: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень, визначених Законом України „Про місцеве само­врядування в Україні” та іншими законами; підзвітності й відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

 

§2. Система місцевого самоврядування в Україні

Визначення системи місцевого самоврядування та її елементів є досить складним, оскільки саме поняття місцевого самоврядування, як було вказано раніше, може розглядатися в різних площинах. Оскільки за сучасного стану справ в Україні кожна з цих площин-аспектів виражається у певних формах, то в процесі опису системи українського місцевого самоврядування необхідно враховувати всі ці аспекти.

Певної складності додає і законодавець, формулюючи в ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення. Але із самого поняття місцевого самоврядування, яке дає нам Закон «Про місцеве самоврядування», випливає, що це не тільки право, а й реальна здатність громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення. А цю здатність громада може самостійно реалізувати тільки використовуючи різноманітні форми безпосереднього народовладдя. Тому законодавче визначення системи місцевого самоврядування є неповним і може розглядатися тільки як система суб’єктів місцевого самоврядування, або, як зазначається в деякій навчальній літературі, як система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані.

Згідно зі ст.5 Конституції народ здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, закріплюються дві основні групи форм реалізації народовладдя: форми безпосереднього і опосередкованого народовладдя. Аналогічним чином визначаються ці форми на місцевому рівні.

Отже, система місцевого самоврядування може бути розглянута у двох аспектах. Потрібно розрізняти систему форм здійснення місцевого самоврядування і систему суб’єктів місцевого самоврядування.

Систему форм здійснення місцевого самоврядування складають:

1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування. До них належать:

а) місцевий референдум – форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення;

б) місцеві вибори – вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

в) загальні збори громадян – збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення;

г) місцеві ініціативи – пропозиція членів громади про обов’язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення місцевої ініціативи визначається радою або статутом громади. Внесена місцева ініціатива підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засідання ради за участю членів ініціативної групи;

д) громадські слухання – це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення.

2. Форми представницької демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування – це представницькі органи місцевого самоврядування, місцеві голови, органи самоорганізації населення, які обираються населенням і через діяльність яких громадяни можуть впливати на здійснення місцевого самоврядування на підвідомчій території.

У ст.5 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” закріплена система суб’єктів місцевого самоврядування, серед яких залежно від значимості й впливу на здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування умовно можна виділити декілька рівнів.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування є територіальна громада села, селища, міста як основний носій функцій і повноважень місцевого самоврядування. Її складають жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Причому таке об’єднання територіальних громад сусідніх сіл відбувається за рішенням місцевих референдумів, яке є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету і комунального майна.

Чинним законодавством України не передбачено функціонування обласних і районних територіальних громад, оскільки критерієм об’єднання громадян у територіальну громаду є не просто адміністративно-територіальна одиниця, а населений пункт. Іншими словами, територіальна громада являє собою колектив громадян за місцем проживання, об’єднаних спільною зацікавленістю в оптимальному вирішенні суспільних проблем в межах населеного пункту. Що стосується територіальних громад районів у містах, то законодавець допускає їх самостійне існування, про що свідчить, наприклад, п.5 ст.6 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” («у містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб’єкти права власності») чи п.4 ст.16 вказаного акта.

Територіальна громада є особливим суб’єктом місцевого самоврядування, поєднуючи в собі одночасно як функції низової адміністративно-територіальної одиниці, так і функції носія місцевого самоврядування, інституту місцевої влади. Вона виконує важливі суспільні функції з метою задоволення колективних потреб та захисту законних прав та інтересів громадян.

Необхідно зазначити, що, оскільки членами територіальної громади є всі жителі населеного пункту, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), то і обсяг їх правосуб’єктності як членів територіальних спільнот є різним, оскільки іноземці та особи без громадянства не мають активного і пасивного виборчого права на території громади, не можуть брати участь у місцевому референдумі та загальних зборах громадян.

Другий рівень системи складають органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи, а також районні й обласні ради та сільський, селищний, міський голова. До третього рівня належать органи самоорганізації населення. Більш детально особливості цих суб’єктів будуть розглянуті у наступних параграфах.

У підсумку, систему місцевого самоврядування можна визначити як сукупність суб’єктів і форм здійснення місцевого самоврядування, через які населення територіальної громади реалізує надані їй функції і повноваження.

§3. Конституційно-правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування, їх органів та посадових осіб

Згідно із Законом „Про місцеве самоврядування в Україні”, представницький орган місцевого самоврядування – це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Дворівнева система представницьких органів місцевого самоврядування закріплена ч.3,4 ст.140 Конституції України і ст.5 вищевказаного Закону з урахуванням адміністративно-терито­ріального устрою. Перший рівень складають сільські, селищні, міські ради, районні в місті ради (у випадку їх створення), які представляють територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Обласні та районні ради мають іншу природу і виступають як представницькі органи місцевого самоврядування другого рівня, оскільки представляють інтереси не обласних та районних громад (адже законодавство наявності таких громад не визнає), а спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України або переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Завдяки існуванню обласних і районних рад система місцевого самоврядування, здійснюваного на рівні територіальних громад, має своє продовження і на регіональному рівні.

Сільські й селищні ради обираються за мажоритарною системою відносної більшості, а всі інші – за пропорційною системою із „загороджувальним бар’єром” у 3\%. Строк повноважень місцевих рад усіх рівнів – 5 років.

Згідно з ч.4 ст.16 Закону „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” загальний склад представницького органу місцевого самоврядування безпосередньо залежить від кількості населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці і може становити від 12 до 150 депутатів включно. Рішення про загальний склад ради приймається радою поточного скликання не пізніше ніж за 90 днів до дня місцевих виборів. Якщо таке рішення не прийняте, то загальний склад відповідної місцевої ради залишається у тій самій кількості, що й у поточному скликанні.

Депутатом місцевої ради може бути обраний громадянин України, що має право голосу і на день виборів досяг віку 18 років. Депутатом не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Право висування кандидатів у депутати місцевих рад належить  громадянам України,  які мають право голосу. Це право реалізується ними через місцеві організації партій (блоки), а на виборах за мажоритарною системою – і шляхом самовисування.

Висунуті кандидати мають підтвердити факт підтримки з боку виборців. Тому для реєстрації кандидата в депутати сільської, селищної ради до відповідної територіальної виборчої комісії необхідно подати підписні листи з підписами не менш як 10 виборців, а для реєстрації списку кандидатів – підписні листи з підписами не менш як 200, 500, 800 чи 1000 виборців (залежно від виду місцевої ради).

Рада вважається правомочною за умови обрання не менше 2/3 депутатів від загальної кількості ради. У противному випадку до обрання необхідної кількості депутатів продовжує працювати рада попереднього скликання.  Однак у разі дострокового припинення повноважень деяких депутатів, внаслідок чого  до складу  ради  входить  менш як 2/3 депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада вважається повноважною за наявності більше половини депутатів від  загального складу ради.

Структура місцевих рад обумовлена їх представницьким, колегіальним характером, необхідністю вироблення рішень шляхом відкритого, вільного обговорення проблем, досягнення компромісу і консенсусу між депутатами, які належать до різних соціальних груп і політичних напрямів. Визначальний вплив на структуру цих рад має також їх предметна підвідомчість. Оскільки місцеві ради є органами загальної компетенції, об’єктивно виникає необхідність поєднання глибокої, фахової попередньої підготовки різнорідних питань з їх остаточним вирішенням шляхом загального голосування всіх депутатів. Крім того, значний персональний склад представницьких органів вимагає чіткої координації діяльності депутатів і оперативного вирішення поточних організаційних питань. Означені чинники обумовлюють наявність у структурі місцевих рад таких основних елементів, як голова, постійні і тимчасові комісії, депутатські групи і фракції. Водночас особливості правового статусу обласних і районних рад обумовлюють певну специфіку їх структури – наявність президії й заступника голови ради.

Сільський, селищний, міський голова – очолює представницький орган місцевого самоврядування і є головною посадовою особою відповідної територіальної громади. Він обирається її членами на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки в порядку, визначеному Законом „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, і на відміну від депутатів, здійснює свої повноваження на постійній основі.

Депутатські групи і фракції є добровільними об’єднаннями депутатів, які створюються за їх взаємною згодою для спільної роботи щодо здійснення депутатських повноважень у місцевій раді, виборчих округах і трудових колективах.

Депутатська група  може  бути  утворена  в  будь-який  час протягом  строку  повноважень  ради  даного  скликання за рішенням зборів депутатів місцевої ради, які виявили бажання увійти до її складу. Депутати місцевої ради об’єднуються в депутатські групи за єдністю території їх виборчих округів, спільністю проблем, які вони вирішують, або іншими ознаками. Депутатська група складається не менш як з 3 депутатів місцевої ради.  Депутатська група в районній,  міській, районній у місті,  обласній,  Київській  та  Севастопольській  міських  радах складається не менш як із 5 депутатів. На зборах обирається керівник депутатської групи, за поданням якого вона реєструється радою.

Депутатські фракції місцевих рад формуються на партійній основі депутатами місцевих рад (крім депутатів сільських, селищних рад), обраними за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій). Депутати сільських та селищних рад на основі  єдності поглядів або партійного членства можуть об’єднуватися у депутатські фракції місцевих рад.  До складу депутатських  фракцій можуть  входити  також позапартійні депутати сільської та селищної ради, які підтримують політичну спрямованість фракцій. Порядок вступу до депутатської фракції місцевих рад  або виходу  з  неї  визначається  рішенням  вищого  керівного  органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної  місцевої організації якої він був обраний депутатом місцевої ради, а також Законом України „Про статус депутатів місцевих рад”. Депутат місцевої ради може входити до складу лише однієї депутатської фракції.

Невходження  депутата  місцевої ради (крім депутата сільської, селищної   ради), обраного за виборчим списком відповідної місцевої організації політичної партії (виборчих блоків політичних партій) у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної ради, до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або його виходу зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання депутатом особистої заяви про вихід з  депутатської фракції, або переходу депутата в іншу депутатську фракцію є підставою для дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради у порядку, визначеному Законом України „Про статус депутатів місцевих рад”.

Постійні комісії ради є її робочими органами, що утворюються з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради та її виконавчого комітету. Вони є підзвітними раді та відповідальними перед нею. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою.

Постійні комісії обираються радою на першій сесії на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. До складу постійних комісій не можуть бути обрані сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, голова районної у місті (у разі її утворення), районної, обласної ради, їх заступники. Всі інші питання структури комісії вирішуються самою комісією на її засіданні. Зокрема, таким чином обираються заступник голови і секретар постійної комісії, утворюються підкомісії і робочі групи.

Тимчасові контрольні комісії є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Рішення про створення тимчасової контрольної комісії ради, її назву та завдання, персональний склад комісії та її голову вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менше 1/3 депутатів від загального складу ради. Контрольні комісії подають звіти й пропозиції на розгляд ради. Повноваження тимчасової контрольної комісії припиняються з моменту прийняття радою остаточного рішення щодо результатів її роботи, а також у разі припинення повноважень ради, яка створила цю комісію.

Секретар сільської, селищної, міської ради обирається радою за пропозицією голови з числа її депутатів на строк повноважень ради і працює на постійній основі. Він не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи в позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

Секретар сільської, селищної, міської ради: здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови у разі його відсутності, дострокового припинення його повноважень чи неможливості виконання ним своїх повноважень; скликає сесію ради у разі невмотивованої відмови сільського, селищного, міського голови або його неспроможність скликати сесію ради; повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради; веде засідання ради та підписує її рішення у разі невмотивованої відмови сільського, селищного, міського голови або його неспроможності скликати сесію ради; організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на розгляд ради; забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням; за дорученням сільського, селищного, міського голови координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій; сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень; організує за дорученням ради здійснення заходів, пов’язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування; забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов’язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб, яким це право надане у встановленому порядку; вирішує за дорученням сільського, селищного, міського голови або відповідної ради інші питання, пов’язані з діяльністю ради та її органів; може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.

Структура районної, обласної, районної в місті ради, як вже зазначалося, відрізняється від структури представницьких органів відповідних територіальних громад. У першу чергу, відрізняється статус голів цих рад – вони обираються відповідними радами з числа самих депутатів таємним голосуванням на строк повноважень ради і є значно більше залежними від ради у порівнянні з сільськими, селищними, міськими головами. Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. Він виконує свої обов’язки до обрання голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови ради відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді і може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як 2/3 депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

Голова районної, обласної, районної в місті ради може мати заступника, який обирається радою за поданням голови з числа депутатів цієї ради шляхом таємного голосування. Заступник голови ради в разі відсутності голови ради або неможливості виконання ним своїх обов’язків з інших причин здійснює повноваження голови відповідної ради. Заступник голови ради працює у раді на постійній основі і на нього поширюються вимоги щодо несумісності його діяльності з іншою діяльністю, встановлені законодавством для голови ради.

Заступник голови ради обирається у межах строку її повноважень і здійснює свої повноваження до обрання заступника голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення його повноважень. Він може бути достроково звільнений з посади за рішенням ради, яке приймається шляхом таємного голосування. Питання про звільнення заступника голови може бути внесене на розгляд ради на вимогу не менш як 1/3 депутатів від загального складу ради або голови ради.

Президія (колегія) обласної, районної ради являє собою факультативний, дорадчий орган, до складу якого входять голова ради, заступник і голови постійних комісій (за посадою), а також уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Цей орган покликаний виконувати внутрішні, допоміжні функції. Президія ради попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що виносяться на розгляд ради, і може приймати рішення, які мають дорадчий характер. Президія діє на основі Положення про неї, що затверджується радою. Відкриває і веде засідання президії голова ради, а в разі його відсутності – заступник голови ради.

Президія ради не дублює діяльності постійних комісій ради; на її розгляд зазвичай виносяться питання, щодо яких є істотні розбіжності у позиціях депутатських груп і фракцій. Як свідчить практика, діяльність президії ради може бути ефективною лише у випадку, коли кількість депутатських груп і фракцій є невеликою, а їх позиції не є полярними.

Основними організаційними формами діяльності місцевих рад є: сесії; окремі та спільні засідання постійних комісій, підкомісій і робочих груп; засідання президій обласних, районних рад; засідання тимчасових контрольних комісій; персональна робота голови ради, секретаря, заступників голови ради; робота депутатів у виборчих округах; участь голови ради чи депутатів у загальних зборах громадян за місцем проживання; участь депутатів з правом дорадчого голосу в засіданнях інших місцевих рад та їх органів, органів самоорганізації населення; звіти сільського, селищного, міського голови перед територіальною громадою, депутатів перед виборцями.

Сесія  місцевої ради скликається в міру необхідності, але не менше одного  разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок – не рідше ніж один раз на місяць. Сесії місцевих рад складаються з пленарних засідань, а також засідань постійних комісій.

Згідно зі ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 1) затвердження регламенту ради; 2) утворення  і  ліквідація  постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу; 3)  утворення  виконавчого  комітету  ради,  визначення  його чисельності, затвердження персонального складу та його розпуск; 4) обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради; 5) затвердження за пропозицією  сільського,  селищного, міського  голови  структури  виконавчих  органів  ради,  загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових  штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на  їх  утримання;  6) утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради; 7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання; 8) заснування засобів масової  інформації  відповідної  ради, призначення і звільнення їх керівників; 9) заслуховування звіту сільського,   селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради; 10) прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; 11) заслуховування  звітів  постійних   комісій,   керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; 12) заслуховування  повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради; 13) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; 14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом; 15) скасування  актів  виконавчих  органів   ради,   які   не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства,  рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; 16) прийняття   рішення щодо дострокового припинення повноважень  сільського,  селищного,  міського  голови у випадках, передбачених Законом; 17) визначення відповідно до закону кількісного складу ради; 18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; 19) прийняття відповідно до законодавства рішень  щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови; 20) прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення  окремими  власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; 21) прийняття  рішень про об’єднання в асоціації або вступ до асоціацій органів місцевого самоврядування та про вихід з них;  22) затвердження  програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; 23) затвердження  місцевого бюджету,  внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; 24) встановлення  місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок; 25) прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; 26) вирішення питань регулювання земельних відносин; 27) створення міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; 28) заслуховування повідомлень керівників ОВС  про  їх  діяльність  щодо  охорони  громадського порядку на відповідній території, порушення  перед  відповідними  органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною; 29) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; 30) затвердження договорів, укладених сільським,  селищним, міським головою від  імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції; 31) затвердження статуту територіальної громади; 32) затвердження Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади; 33) вирішення питання про мову (мови), якою користуються у своїй роботі рада,  її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях тощо.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обо­в’язково застосовується у випадках: обрання за пропозицією сільського селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови; обрання голови районної та обласної ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади; прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої адміністрації; внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої адміністрації.

Сільський, селищний, міський голова наділений своєрідним «правом вето» стосовно рішень відповідної ради. Виконання рішення сільської, селищної, міської ради у 5-денний строк з моменту його прийняття може бути призупинене сільським, селищним, міським головою, а саме питання, з якого це рішення приймалося, внесене на повторний розгляд відповідної ради з обґрунтуванням зауважень. Рада зобов’язана у 2-тижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Постійні комісії ради готують висновки і рекомендації, які приймаються на засіданні постійної комісії більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії. Висновки приймаються з питань попереднього розгляду кандидатур осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження радою, а також з питань попереднього розгляду проектів соціально-економічних програм і програм культурного розвитку, місцевого бюджету, звітів про виконання програм і бюджету, проектів рішень ради. Рекомендації приймаються за результатами контрольних заходів і носять обов’язковий для розгляду характер адресованим підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам, які повинні повідомити про результати розгляду і вжиті заходи.

Акти місцевих рад, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Акти місцевих рад, так само як акти інших органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України можуть бути визнані незаконними в судовому порядку.

 

§4. Конституційно-правовий статус депутатів місцевих рад

Депутат місцевої  ради  є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх  громад,  виборців   свого   виборчого  округу і як такий зобов’язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини – виборців  свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у   здійсненні    місцевого самоврядування.

Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття  першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією  і  закінчуються  в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання,  крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради,  до складу якої його обрано.

Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за   наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі: 1) його відкликання виборцями  у  встановленому  Законом порядку; 2) припинення його громадянства України  або виїзду на постійне проживання за межі України; 3) обрання або призначення  його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень; 4) обрання його депутатом іншої місцевої ради; 5) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі; 7) його смерті.

 Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв’язку: 1) з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; 2) з особистою заявою депутата місцевої  ради  про  складення ним депутатських повноважень.

Депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. Депутат місцевої ради, обраний  секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником  голови  районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати  свою  службову  діяльність  з іншою  роботою,  у  тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом. За  рішенням обласної, Київської та Севастопольської міських рад депутат,  обраний головою постійної комісії з питань бюджету, може працювати в раді на постійній основі.

Депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади  чи  на  іншій  посаді,  на  яку поширюються  вимоги  Конституції та законів України щодо обмеження сумісництва, не може  поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради,  голови та заступника голови районної у місті,  районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах,  їх  виконавчих органах та апараті.

Депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань,  що розглядаються на засіданнях ради  та  її органів, до складу яких він входить. Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Депутат місцевої ради, який не входить до складу відповідного органу ради, може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.

Крім того, депутат місцевої ради має право: 1) обирати і бути обраним до органів відповідної ради; 2) офіційно  представляти  виборців  у відповідній раді та її органах; 3) пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами; 4) вносити  пропозиції  і  зауваження  до   порядку   денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті; 5) вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю; 6) вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них; 7) висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою; 8) порушувати питання про недовіру сільському,  селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; 9) брати участь у дебатах, звертатися із  запитами,  ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні; 10) вносити пропозиції про  заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території; 11) порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій; 12) виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки; 13) ознайомлюватися з  текстами  виступів  у  стенограмах  чи протоколах засідань ради та її органів до їх опублікування; 14) оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, пропозицій громадян або їх об’єднань, якщо вони мають суспільне значення; 15) об’єднуватися  з іншими  депутатами  місцевої  ради  в депутатські групи, фракції, які діють відповідно до регламенту ради.

У виборчому окрузі депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної  громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого     самоврядування, підприємствах, установах і  організаціях  незалежно  від  форми власності з питань,  що належать до  відання  органів  місцевого самоврядування відповідного рівня; 2) брати  участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях  органів  самоорганізації  населення,  що проводяться в межах території його виборчого округу; 3) порушувати перед органами і  організаціями, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів  питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; 4)  доступу  до  засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому  відповідною радою; 5) вносити  на  розгляд  органів і організацій  та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому  окрузі  відповідно  до  закону,  брати участь у їх розгляді. При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: 1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; 2) на невідкладний прийом; 3) вимагати усунення порушень  законності  і  встановлення правового порядку.

У виборчому окрузі депутат місцевої ради зобов’язаний:  1) підтримувати    зв’язок з виборцями, відповідною територіальною громадою, трудовими  колективами  і  громадськими організаціями,  які висунули його кандидатом у  депутати місцевої ради, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади,  розташованими на відповідній території; 2) не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців  про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм, місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців; 3) брати участь у громадських слуханнях з питань, що стосуються його виборчого округу, в організації виконання рішень ради  та  її  органів,  доручень  виборців,  у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на території громади або  виборчого округу; 4) вивчати громадську думку; вивчати потреби територіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні; 5) визначити і  оприлюднити  дні, години та місце прийому виборців,  інших громадян;  вести регулярний, не рідше одного разу на місяць,  прийом  виборців, розглядати пропозиції, звернення, заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення їх оперативного вирішення.

 Мандат депутатів місцевих рад є імперативним. Вони зобов’язані періодично, але не рідше одного разу на рік,  звітувати про свою роботу перед виборцями відповідного  виборчого  округу,   об’єднаннями   громадян. Виборці можуть давати своєму депутатові місцевої ради доручення на зборах під час його звітів чи зустрічей з питань, що випливають з потреб відповідного виборчого округу чи територіальної громади в цілому. Однак ці доручення не повинні суперечити законодавству України, а їх виконання має належати до відання місцевих рад та їх органів. Депутат місцевої ради, який не виправдав довір’я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у встановленому Законом порядку.

 

§5. Конституційно-правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування

Провідне місце в системі виконавчих органів місцевого самовряду­вання посідають виконавчі комітети сільських, селищних, міських, ра­йонних у містах рад. Виконавчі комітети є колегіальними органами за­гальної компетенції, що очолюють всю систему виконавчих органів відповідної ради, спрямовують та координують їх діяльність.

Згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у ра­зі її створення) ради є виконавчий комітет ради, що утворюється відпо­відною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Кількісний склад виконавчого ко­мітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконав­чого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного міського голови, районної у місті ради – за пропозицією голови відповідної ради.

 Виконавчий комітет ради утворюється у складі: 1) сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради – голови відповідного виконкому; 2) заступника (заступників) сільського, селищного, міського голо­ви з питань діяльності виконавчих органів ради; 3) керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету; 4) керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради; 5) інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті ради очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради. Члени виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету та здійснення повноважень в інших випадках зві­льняються від виконання виробничих або службових обов'язків з від­шкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету. На осіб, які працюють у виконавчому комітеті на постійній основі, поширюють­ся вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені законодавством про місцеве самоврядування для сільського, селищного, міського голови. До складу виконавчого ко­мітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради не можуть вхо­дити депутати відповідної ради, крім секретаря ради.

Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої вла­ди – також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Власні й делеговані повноваження виконкомів закріплені в ст.52 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Зокрема. виконавчий комітет місцевої ради: 1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до ко­мунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їхніх керівників; 3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йо­му відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб. Під час здійснення делегованих повноважень виконкоми підконтрольні органам виконавчої влади.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежу­вання повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управління­ми, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих законодавством про місцеве са­моврядування виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Засідання – основна форма роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської районної у місті (у разі її створення) ради. Вони скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (голо­вою районної у місті ради), а за його відсутності чи неможливості здій­снення ним цієї функції – заступником сільського, селищного, місько­го голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради – заступником голови ради) за мірою потреби, але не рідше як один раз на місяць. Засідання є правомочними, за умови участі у них бі­льше половини від загального складу виконавчого комітету.

На засіданнях більшістю голосів приймаються рішення, що підписуються головою. У випадку незгоди голови з рішенням виконкому, він може призупинити його дію своїм розпорядженням і внести це питання на розгляд ради.

Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських Рад. Відділи й управління створюються за галузевим і функціональним принципом для повсякденного управління різними галузями народного господарства, підпорядкованими комунальними підприємствами, установами, організаціями. Вони здійснюють власні й делеговані їм органами виконавчої влади повноваження відповідно до розділу 2 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

На практиці місцевими радами створюються наступні відділи й управління: загальний відділ (організує діловодство, здійснює контроль за термінами проходження і виконання службових документів, технічне обслуговування роботи ради); управління бюджету і фінансів; управління планування та обліку; управління економічного розвитку; управління земельних ресурсів; управління освіти і проблем молоді; управління з гуманітарних питань;  управління транспорту, зв’язку і дорожнього господарства; управління житлово-комунального господарства і теплоенергетики; управління охорони здоров’я; управління будівництва й архітектури; управління з соціальних питань. Зазначений перелік не є обов’язковим чи вичерпним; рада може прийняти рішення про створення нових і реорганізацію існуючих відділів та управлінь.

Відділи й управління підзвітні й підконтрольні раді, підпорядковані виконкому і сільському, селищному, міському голові. Їх керівники (завідуючі відділами, начальники управлінь) призначаються і звільняються головою одноосібно, а у випадках, передбачених законом, – за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

 У структурі відділів і управлінь можуть бути створені підвідділи і сектори, до складу яких входять керівник, помічники, головні фахівці і фахівці. Управління і відділи утримуються за кошти місцевого бюджету. Їх основні функції, порядок діяльності визначається положенням про ці органи, що затверджується радою. Співробітники відділів і управлінь діють на підставі посадових інструкцій, що затверджуються їх керівником. На практиці поряд з відділами й управліннями створюються більш крупні підрозділи – департаменти чи головні управління.

§6. Конституційно-правовий статус органів самоорганізації населення

Конституційно-правовий статус органів самоорганізації населення в Україні визна­чається Конституцією України, Законами України „Про місцеве само­врядування в Україні” та „Про органи самоорганізації населення”.

Конституція України (ст. 140) передбачає можливість створення ор­ганів самоорганізації населення, що наділяються сільськими, селищни­ми, міськими радами частиною власної компетенції, фінансів, майна. Закон України „Про органи самоорганізації населення” до таких органів відносить будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайо­нів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.

Органи самоорганізації населення – це представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на тери­торії села, селища, міста або їх частин, для вирішення окремих завдань місцевого значення.

Основними завданнями органів самоорганізації населення є: 1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції та законів України; 2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; 3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвит­ку відповідної території, інших місцевих програм.

Їхні організація та діяльність базуються на принципах: законності; гласності; добровільності щодо взяття окремих повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її створення) ради; територіальності; виборності; підзвітності, підконтрольності й відповідальності перед відповідними радами; підзвітності, підконтрольності й відповідальності перед жителями, які обрали орган самоорганізації населення; фінансової та організаційної самостійності.

Орган самоорганізації населення обирається на строк пов­новажень відповідної ради, якщо інше не передбачено рішенням ради чи положенням про орган самоорганізації населення, у складі керівника, заступника (заступників) керівника, секретаря, інших членів. Обраними до складу органу самоорганізації населення вважаються особи, які оде­ржали більше половини голосів учасників зборів (конференції) жителів за місцем проживання.

Орган самоорганізації населення діє згідно з положенням, що за­тверджується зборами (конференцією) жителів на підставі рішення сіль­ської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради про створення органів самоорганізації населення.

Орган самоорганізації населення вважається таким, що діє, лише пі­сля його легалізації (реєстрації або повідомлення про заснування), яке здійснюється відповідним виконавчим комітетом сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради. Статусу юридичної особи орган самоорганізації населення набуває лише після його реєст­рації виконавчим комітетом відповідної місцевої ради (тієї, що дала дозвіл на його утворення).

Закон визначає дві групи повноважень органу самоорганізації населення – власні та делеговані повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради.

Власними вважаються такі повноваження органу самоорганізації населення, які були йому надані під час утворення. Закон України «Про органи самоорганізації населення» відносить до цих повноважень такі: представляти разом із депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мі­крорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади; сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їхніх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті (в разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами; вносити в установленому порядку пропозиції до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць і проектів місцевих бюджетів; організовувати на добровільних засадах участь населення в здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт із благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо та інші.

Фінансову основу діяльності органу самоорганізації населення ста­новлять: 1) кошти відповідного місцевого бюджету, які надаються йому сіль­ською, селищною, міською, районною у місті (в разі її створення) радою для здійснення наданих органові самоорганізації населення повнова­жень; 2) добровільні внески фізичних та юридичних осіб; інші надходжен­ня, не заборонені законодавством. Матеріальною основою діяльності органу самоорганізації населення є майно, передане йому радою в оперативне управління.

Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов’язки на громадських засадах. За рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання керівник і секретар цього органу можуть працювати в ньому на постійній основі з оплатою їхньої праці за рахунок коштів, переданих органу самоорганізації населення.

Формою роботи органу самоорганізації населення є засідання, що скликаються його керівником або заступником керівника в міру необ­хідності, але не рідше одного разу на квартал.

Орган самоорганізації населення очолює його керівник - особа, яка обирається зборами (конференцією) жителів за місцем проживання та очолює орган самоорганізації населення і наділена відповідними повно­важеннями у здійсненні організаційно-розпорядчих функцій в порядку, передбаченому положенням про цей орган.

Контроль за фінансовою діяльністю органу самоорганізації насе­лення в межах своїх повноважень здійснюють: 1) сільська, селищна, міська, районна у місті (в разі її створення) рада та її виконавчі органи; 2) виконавчий комітет, який здійснив реєстрацію органу самоорга­нізації населення; 3) збори (конференція) жителів за місцем проживання; 4) органи державної влади.

Повноваження органу самоорганізації населення можуть бути дост­роково припинені в разі: 1) невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради, її виконавчого комітету – за рішенням відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради, яка дала дозвіл на його створення;  2)         невиконання рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживання або невиконання своїх повноважень, а також саморозпуску – за рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання; 3) порушення Конституції та законів України, інших актів законо­давства – за рішенням суду. Крім того, орган самоорганізації населення припиняє свої повноваження при перебудові чи реорганізації будинків, вулиць, кварталів, мікрорайонів, районів у містах, сіл, селищ, у межах яких вони діють, якщо така пере­будова, реорганізація пов’язана з відселенням (переселенням) жителів, які брали участь у зборах (конференції), що заснували цей орган.

§7. Гарантії місцевого самоврядування в Україні

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, які виступають необхідною умовою найбільш повного і ефективного функціонування місцевого самоврядування, його становлення і розвитку. Під гарантіями місцевого самоврядування розуміють сукупність умов і засобів, які за­безпечують реалізацію і захист прав місцевого самоврядування.

У науковій літературі до гарантій місцевого самоврядування відносять загальні й спеціальні (юридичні).

Загальні гарантії – це економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

В якості економічних гарантій виступають закріплена Конституцією України економічна система суспільства, в основі якої лежить принцип свободи економічної діяльності, рівноправності форм власності, рівного правового захисту державної і комунальної власності.

До політичних гарантій відноситься закріплення в Основному Законі принципу гарантування місцевого самоврядування, а також принципу народовладдя, який здійснюється через органи дер­жавної влади і органи місцевого самоврядування, розмежування компетенції ор­ганів державної влади і органів місцевого самоврядування. Ст.7 Основного Закону закріплює, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Це – один із основоположних п