Тема 5. науково-технічна та інноваційна політика

5.1. Методичні поради до вивчення теми

Передбачається самостійне вивчення таких питань:

1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання.

2. Необхідність і сутність науково-технічної політики.

3. Форми та методи реалізації науково-технічної політики.

4. Державне регулювання інноваційних процесів.

Література для самостійного вивчення теми: 1, 2, 7, 11, 13, 15—17, 21, 22, 24.

Вивчення теми дасть змогу студентам зрозуміти сутність науково-технічного прогресу (НТП) і отримати уявлення про форми, методи та засоби реалізації науково-технічної політики і державного регулювання інноваційних процесів.

Вирішальний вплив науково-технічного прогресу на економічний і соціальний розвиток пояснюється тим, що: по-перше, використання у виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів; по-друге, НТП позитивно впливає на вдосконалення структури економіки, зменшуючи у складі витрат на виробництво питому вагу живої праці з одночасним збільшенням питомої ваги засобів і предметів праці; по-третє, застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості продукції (послуг).

Узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що НТП є внутрішнім фактором розвитку економіки і характеризується органічним впливом науки і техніки на розвиток виробництва. Отже, науково-технічний прогрес є ендогенним фактором економічного розвитку. Розвиток НТП переміщує назовні межу виробничих можливостей (рис. 5.1) і справляє позитивний вплив на рівноважне економічне зростання.

Законом України «Про основи державної політики у сфері нау­ки і науково-технічної діяльності» (1991 р.) визначено, що державна науково-технічна політика — це складова соціально-економічної політики держави, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері. Складові державної науково-технічної політики наведено на рис. 5.2.

В Україні існує розгалужена система державних органів, які здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики. Безпосередню діяльність з розроблення, обґрунтування та ресурсного забезпечення державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки, Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.

До методів прямого регулювання належать: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; державні науково-технічні програми; державне замовлення в науково-технічній сфері; державна науково-технічна експертиза; бюджетне фінансування досліджень і робіт, виконуваних у рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; підготовка науково-технічних кадрів; державна політика у сфері патентів і ліцензій.

До методів непрямого регулювання належать: інструменти податкової, фінансово-бюджетної, амортизаційної політики; правовий захист інтелектуальної власності; державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тощо.

Початковим етапом формування науково-технічної політики є визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Виходячи з пріоритетних напрямів розробляють систему заходів, яку реалізують усіма методами державного регулювання.

Державні науково-технічні програми є одним із методів планування науково-технічного розвитку. Вони мають індикативний характер, включають планові завдання державним установам, замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки.

Рис. 5.2. Цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики

Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проект­них організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції.

Державна науково-технічна експертиза є невід’ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг.

Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов’язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами.

Важливим методом реалізації науково-технічної політики є формування та заохочення науково-технічних кадрів. Держава забезпечує підготовку та перепідготовку науково-технічних кадрів у державних наукових установах і навчальних закладах, виділяє необхідні для цього бюджетні асигнування та матеріальні ресурси, законодавчо надає рівні правові умови для функціонування організаційних структур різних форм власності, які здійснюють навчання і підвищення кваліфікації кадрів. Держава встановлює нормативний мінімум науково-технічних знань для кож­ного рівня освіти. З метою підготовки наукових кадрів держава запроваджує систему атестації наукових викладацьких кадрів і сприяє визнанню еквівалентності дипломів про вищу освіту та наукових ступенів на міждержавному рівні. За найвищі досягнен­ня у галузі науки і техніки держава встановлює премії і почесні звання для осіб, які зробили значний внесок у розвиток науки.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин, пов’язаних з набуттям і використанням прав на об’єкти інтелектуальної власності. Автори інтелектуальної власності отримують частину доходів від використання їхнього продукту у бізнесі. В такий спосіб створюється ефективна система заохочення науково-технічних робітників в інтенсифікації досліджень і розробок, підвищення якості науково-технічного і технологічного продукту, його практичної спрямованості.

Необхідною умовою практичного використання науково-тех­нічних досягнень є державний захист права інтелектуальної влас­ності на науково-технічну продукцію. Результати науково-тех­нічної діяльності є об’єктом власності створювачів (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.

Складовою державної політики в сфері НТП є підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Суб’єктам науково-технічної діяльності надається право брати участь у виконанні міжнародних програм та укладати угоди з іноземними організаціями і фірмами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій та союзів на правах їхніх членів, здійснювати взаємний обмін науково-технічною інформацією, проводити обмін науково-технічними і викладацькими кадрами, студентами та аспірантами, а також спільну підготовку фахівців.

Кінцевим результатом упровадження досягнень НТП є інновації. Вони здійснюються з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. В результаті інновацій породжуються позитивні екстерналії, тобто ефект від інновацій отримують не тільки ті, хто здійснює їх, але й інші фізичні та юридичні особи, які використовують їх. Головною функцією інноваційної діяльності є функція технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, екологічних та інших змін. Інноваційний процес складається з взаємозумовлених стадій, які охоплюють невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації (рис. 5.3).

Розрізняють три форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма), простий міжорганізаційний (товарна форма) та розширений. Процес поширення інновацій проходить дві фази: створення нововведення та розповсю­дження його; дифузія нововведення.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» видами інноваційної діяльності є:

випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;

фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;

розроблення і впровадження нової ресурсозберігаючої технології.

Рис. 5.3. Стадії інноваційного процесу

Об’єктами інноваційної діяльності є розроблення і впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління. Суб’єктами інноваційної діяльності є юри­дичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Класифікація інновацій здійснюється за такими ознаками: рівень новизни, міра новизни, стадія життєвого циклу товару, сфера застосування, темп здійснення, вид ефекту та ін.

Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами: сприяння зростанню інноваційної активності; орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного прогресу; узгодження державної інноваційної політики з ефективним функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності; сприяння регіональному розвитку інноваційної діяльності, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захист інтересів національного інноваційного підприємництва.

5.2. Термінологічний словник

Дифузія інновацій — процес передачі інновацій комунікаційними каналами, внаслідок чого нововведення проникають в інші галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.

Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення та оновлення номенклатури і підвищення якості продукції з наступною ефективною реалізацією її на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Інновація — кінцевий результат упровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Головними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Науковий результат — нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Головними її формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання їх.

Науково-технічна політика держави — складова соціально-економічної політики, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.

Науково-технічний прогрес — історично обумовлений процес удосконалення засобів, предметів, технічних методів і форм організації праці й виробництва на основі широкого використання досягнень науки; процес накопичення знань, кількісного та якісного розвитку продуктивних сил.

Прикладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес — форма інноваційного процесу, яка передбачає створення та використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає товарної форми.

Простий міжорганізаційний інноваційний процес — форма інноваційного процесу, яка передбачає створення та використання нововведення як товару, який стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес — форма інноваційного процесу, яка виявляється в удосконаленні нововведень, розширенні ринків його збуту.

Франчайзинг — угода великих корпорацій з окремими підприємствами, за якою фірма-франчайзер передає своєму партнерові (франчайзі) право здійснення окремого виду діяльності з використанням своєї технології, ліцензій, «ноу-хау», торговельної марки.

Фундаментальні наукові дослідження — наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їхнього взаємозв’язку.

5.3. Питання для дискусії

1. Охарактеризуйте НТП як фактор виробничої функції.

2. Охарактеризуйте науково-технічну політику в Україні.

3. Що заважає Україні стати провідною науково-технічною країною?

Тести для самоперевірки знань

1. Як впливає НТП на криву виробничих можливостей?

а) переміщує назовні;

б) переміщує усередину;

в) переміщує вниз;

г) змінює на угнуту;

д) не змінює положення.

2. Яке із тверджень є помилковим?

а) інноваційна діяльність, пов’язана з капіталовкладеннями в інновації, називається інноваційною формою інвестування;

б) бюджетне фінансування наукових досліджень належить до методів прямого регулювання НТП;

в) згідно з Посланням Президента України до Верховної Ради України, 2000 р., зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації є пріоритетом стратегії економічної політики України;

г) інновації — це кінцевий результат інвестицій;

д) одним із видів інноваційної діяльності є розроблення та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій.

3. Яке з тверджень є помилковим: «Одним з видів інноваційної діяльності є…

а) випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології»;

б) впровадження ресурсозберігаючих технологій»;

в) прогресивні міжгалузеві структурні зміни»;

г) виробництво товарів (надання послуг, виконання робіт)»;

д) розроблення нових енергозберігаючих технологій».

4. Однією із фаз поширення інновацій є…

а) реалізація довгострокових науково-технічних програм;

б) дифузія нововведень;

в) фінансування освіти;

г) підготовка висококваліфікованих спеціалістів;

д) фінансування фундаментальних наукових досліджень.

5. За простого міжорганізаційного інноваційного процесу…

а) нововведення не набуває товарної форми;

б) нововведення стає предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами;

в) нововведення вдосконалюється, набуває нових якостей, розширюються ринки збуту його;

г) відбувається розширене відтворення суспільного виробництва;

д) відбувається просте відтворення суспільного виробництва.

6. Чергування стадій інноваційного процесу здійснюється у такій послідовності:

а) виявлення незадоволених потреб → наукові дослідження → конструкторські розробки → експериментальне виробництво → підготовка масового виробництва → використання новинки;

б) виявлення незадоволених потреб → конструкторські розробки → наукові дослідження → експериментальне виробництвоÕ підготовка масового виробництва → використання новинки;

в) виявлення незадоволених потреб → використання новинки → конструкторські розробки → наукові дослідження → експериментальне виробництво → підготовка масового виробництва;

г) виявлення незадоволених потреб → конструкторські розробки Õ використання новинки → наукові дослідження → підготовка масового виробництва → експериментальне виробництво.

7. Виникнення позитивних екстерналій від інноваційної діяльності означає, що…

а) ефект від нововведень отримує суб’єкт інноваційної діяльності;

б) ефект від нововведень отримують суб’єкти, які не беруть участі в інноваційному процесі;

в) ефект від нововведень не реалізується повною мірою;

г) створюються передумови реалізації ефекту нововведення;

д) інноваційний процес охоплює сфери матеріального і нематеріального виробництва і споживання.