Цивільне право України - Навчальний посібник (Панченко М..І.)

Які особливості договору простого товариства?

Відносини, що виникають між суб'єктами права при з'єднанні своїх внесків (майно, знання тощо) і організації співпраці для досягнення спільної мети є різновидом цивільних правовідносин, а саме зобов'язаннями за спільною діяльністю. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. З'єднання внесків і подальша спільна діяльність для досягнення спільної мети вимагають від учасників чіткої організації. Отже, зобов'язання зі спільної діяльності мають чіткий організаторський характер.

Є дві основні організаційно-правові форми та два основних види зобов'язань за спільною діяльністю. По-перше, учасники мають обрати організаційно-правову форму їх спільної діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому разі відносини, що виникають між учасниками, оформлюються у договорі про спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення зобов'язання за спільною діяльністю і містить всі істотні та інші умови взаємовідносин сторін. По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва у межах самостійного суб'єкта права — юридичної особи, який створюється на підставі установчих договорів. У Цивільному кодексі України положення про установчі договори містяться у главі "Юридичні особи". У зв'язку з цим розглянемо договір про спільну діяльність без створення юридичної особи — просте товариство.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або іншою метою.

Предметом договору про спільну діяльність є результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднаннявнесків та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Вкладом учасника визнається все те, що він вносить у спільну справу, в тому числі гроші, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників передбачаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли за правом власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи визнаються їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено договором простого товариства. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одній з осіб, що беруть участь у договорі. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди — у порядку, що встановлюється судом.

У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти право-чини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою іншими учасниками, або договором простого товариства.

Учасник, що вчинив від імені всіх учасників правочини, щодо яких його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочини від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо були достатні підстави вважати, що ці правочини необхідні в інтересах усіх учасників. Рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не передбачено договором.

Кожний учасник незалежно від того, чи правоуповноважений він вести спільні справи учасників, має право ознайомлюватися з усією документацією з ведення справ. Відмова від цього права або його обмеження, в тому числі за погодженням учасників, є нікчемною.

Порядок покриття витрат і збитків, пов'язаних зі спільною діяльністю, визначається угодою учасників. За відсутності такої угоди кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу в спільну справу. Прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно до вартості вкладів учасників. Угода про усунення будь-кого з учасників у прибутку є недійсною.

Кредитор учасника договору простого товариства має право виставити вимогу про виділ його частки у спільному майні.

Якщо договір простого товариства не пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості вкладу в спільну справу. За спільними зобов'язаннями, що виникли зі здійсненням учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Заява про відмову учасника від безстрокового договору простого товариства має бути зроблена ним не пізніше ніж за три місяці до передбачуваного виходу з договору. Угода про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є недійсною. У разі якщо договір простого товариства не був припинений у результаті заяви будь-кого з учасників про відмову від подальшої участі або договір розірвано на вимогу одного з учасників, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період її участі у договорі так, ніби вона залишилася учасником договору простого товариства.

Договір простого товариства припиняється у разі:

• визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юридичної особи - - учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який вибув;

• відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• закінчення строку договору простого товариства;

• виділу частки учасника на вимогу його кредитора, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

• досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не було передбачено домовленістю сторін.

 

Зразок договору простого товариства про сумісну підприємницьку діяльність

 

ДОГОВІР №__

ПРО СУМІСНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

м. Дніпропетровськ

10 січня 2004 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВВ", надалі -"Товариство", в особі директора Яценка В.В., що діє на підставі Статуту товариства,

і приватне підприємство "ЮЮЮ", надалі — "Підприємство", в особі директора Кривди С.С., що діє на підставі Статуту, з урахуванням вимог ст. 1132—1143 Цивільного кодексу України уклали договір про сумісну діяльність на таких умовах:

1. Предмет договору

1.1. Сторони за цим договором беруть на себе зобов'язання спільно діяти для досягнення спільної господарської та комерційної мети — будівництва та експлуатації цеху з виробництва локшини на устаткуванні фірми "ККК".

1.2. Керівництво сумісною діяльністю (ведення спільних справ) та облік результатів цієї діяльності покладаються на Товариство. Для цього Товариство веде окремий баланс вкладів, витрат та прибутку сторін. Показники цього балансу не включаються до балансу Товариства. У бухгалтерській звітності сторін за договором відображаються фінансові та інші результати сумісної діяльності, що належать відповідно до умов договору кожній зі сторін.

2. Права та обов'язки сторін

2.1. Для реалізації цілей сумісної діяльності сторони здійснюють заходи, роблять фінансові та інші вклади у вигляді матеріальних засобів, трудових ресурсів та комплексу заходів, спрямованих на будівництво та експлуатацію об'єкта договору.

2.2. Вклади сторін у сумісну діяльність приймаються у процентних частках і визначаються за балансом витрат на сумісну діяльність. Частки сторін можуть коригуватися додатковими угодами до цього договору.

Грошові та інші майнові вклади сторін, а також майно, створене або придбане внаслідок сумісної діяльності, є спільною власністю сторін, і кожна з них не має права розпоряджатися цим майном без згоди другої сторони.

Цим договором закріплюється такий порядок розподілу прибутку згідно з результатами сумісної діяльності.

Починаючи від дня введення в експлуатацію об'єкта договору протягом п'яти років прибуток від сумісної діяльності розподіляється щоквартально, не пізніше 10 числа першого за минулим кварталом місяця, в частках:

Товариство — 40 \% Підприємство — 60 \%

У наступні роки розподіл прибутку здійснюється у рівних частках.

2.3. Сторони зобов'язані не розголошувати комерційну та іншу конфіденційну інформацію як про сумісну діяльність, так і відому їм таку інформацію про діяльність окремої сторони.

2.4. Товариство зобов'язується:

2.4.1. Фінансувати закупівлю технологічного устаткування та будівництво цеху (і монтаж технологічного устаткування) в обсязі 40 \% витрат згідно з рахунками Підприємства в термін не більш як п'яти діб з дня одержання повідомлення Підприємства про необхідність перерахування відповідних грошових коштів.

2.4.2. Передати для будівництва цеху будмайданчик на відведеній Товариству земельній ділянці по вул. Пархоменко, 2 у місті Дніпропетровську.

2.4.3. Здійснювати постачання сировини для виробництва готової продукції згідно з умовами додаткової угоди до цього договору та надавати торговельні площі для реалізації продукції сумісного виробництва.

2.5. Підприємство зобов'язується:

2.5.1. Здійснити закупівлю та постачання технологічного устаткування цеху з виробництва локшини фірми "ККК" у термін до 10 червня 2004 р.

2.5.2. Замовити проектно-кошторисну документацію на будівництво цеху, зробити необхідні погодження та здати цех в експлуатацію до 10 жовтня 2004 р. Для цього Підприємству надаються права генерального замовника.

2.5.3. Здійснювати експлуатацію об'єкта сумісної діяльності з використанням власного персоналу.

3. Відповідальність сторін

3.1. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором винна сторона відшкодовує другій стороні усі завдані цим збитки.

3.2. За порушення термінів виконання зобов'язань за договором винна сторона сплачує пеню у розмірі 0,05 \% вартості простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.

У разі прострочення виконання грошових зобов'язань винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожний день прострочення.

4. Дія договору

4.1. Договір набирає чинності з дня його укладення і є безстроковим.

4.2. Дія договору може бути припинена письмовою угодою сторін або з ініціативи однієї сторони з обов'язковим попередженням про це за три місяці. Зміни до договору вносяться письмовою угодою сторін.

Юридичні адреси та банківські реквізити сторін: Договір підписали:

Директор

______(Яценко В.В.)

Директор

______(Кривда С.С.)

 

Які зобов'язання належать до недоговірних?

У більшості випадків цивільно-правові зобов'язання виникають із договорів. Назва "недоговірні зобов'язання" підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншої будь-якої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для виникнення їх може бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають із такого роду односторонніх дій осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникли з договору. Саме тому такі відносини у римському приватному праві називали ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якогось іншого правочину між сторонами зобов'язання немає.

Одностороння дія, з якої виникло подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип недоговірних зобов'язань — заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання).

До недоговірних правомірних зобов'язань Цивільний кодекс України відносить такі категорії зобов'язань:

1) публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу;

2) публічне обіцяння винагороди за результатами конкурсу;

3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

4) рятування здоров'я та життя іншої особи, майна фізичної або юридичної особи.

До недоговірних зобов'язань належить також група зобов'язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов'язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

Такими недоговірними зобов'язаннями є:

1) створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

2) заподіяння шкоди;

3) набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

 

Який зміст зобов'язань, що виникають із публічного обіцяння винагороди без оголошення конкурсу і публічного обіцяння винагороди за результатами конкурсу?

Цивільний кодекс України встановлює, що особа, яка виступила з публічним, обіцянням нагороди за передання їй відповідного результату (передання інформації про знайдення речі, фізичної особи, що пропала, повідомлення необхідних відомостей тощо), зобов'язана передати обіцяну нагороду особі, що надала цей результат.

Обіцяння нагороди вважається публічним, якщо воно сповіщене будь-яким чином у засобах масової інформації чи в інший спосіб невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди. Ця нагорода може бути виражена у грошовій або іншій формі. Передання нагороди повинно відбутися одночасно з переданням результату, якщо інше не випливає з характеру нагороди чи публічного сповіщення.

Особа, яка виступила з публічним обіцянням нагороди, має право змінити завдання та умови надання винагороди. Коли зміна умов про надання винагороди щодо виконання завдання призвела до втрати інтересу в особи, яка приступила до його виконання, до зміни цих умов, то особа має право на відшкодування понесених нею витрат. Якщо у публічному обіцянні нагороди не встановлено строк його чинності, воно є чинним протягом розумного часу. При виконанні завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, повинна виплатити її. У разі виконання завдання кількома особами одночасно винагорода розподіляється між ними порівну.

Публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу (змагання) має місце тоді, коли фізична або юридична особа (засновник конкурсу) публічно оголосила про це через засоби масової інформації або іншим чином і призначила для переможця спеціальну нагороду (премію).

Організація конкурсів (від лат. Concurs - - змагання) - одна з форм змагання у створенні високоякісних творів літератури, науки, мистецтва і техніки. Так, проводяться тематичні конкурси винахідників, конкурс на створення кращого оповідання, картини, повісті, музичного твору, архітектурного проекту тощо. Ці обставини й зумовили необхідність правового регулювання конкурсів у новому цивільному кодексі.

Предметом конкурсу є як дії (виконання музичного, художнього твору), так і результат дії (створення картини, машини, роману). Предмет конкурсу, нагорода (премія), яка має бути виплачена переможцеві, є істотними умовами оголошення конкурсу.

Оголошення про конкурс повинно широко повідомлятись у газетах, журналах, на радіо, телебаченні, у наказах відповідного відомства і має містити виклад завдання, строк його виконання, розмір та форму нагороди, місце представлення результатів, порядок і строк порівняльної оцінки їх. Умови конкурсу повинні бути сформульовані чітко, ясно і, звичайно, мають бути незмінними, в іншому разі немає можливості їх виконати. Зміна умов конкурсу припустима лише до початку конкурсу. Про зміну умов конкурсу має бути сповіщено учасникам конкурсу в такому самому порядку, в якому конкурс було оголошено.

За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення:

• про присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;

• присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

• відмову у присудженні призових місць, якщо жодна з робіт, поданих на конкурс, не відповідає його умовам;

• присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).

Рішення про виплату нагороди (премії) має бути винесене та сповіщене здобувачам у строк, встановлений оголошенням, і в порядку, зазначеним цим оголошенням. Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого обов'язку в строки, встановлені умовами конкурсу.

Використовувати премійовані твори творчості, що прибули на конкурс, засновник конкурсу має право тільки на підставі договору зі здобувачем.

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Коли учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимоги про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право володіння нею. Але учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

 

Що означає вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення?

Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення — це недоговірне зобов'язання, тобто випадок, коли одна особа за певних обставин діє в майнових інтересах іншої особи без її доручення. Цими обставинами, наприклад, може стати небезпека настання невигідних майнових наслідків, а тому особа має право без доручення вчиняти дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Такі дії можуть бути виявлені в найрізноманітніших формах: надання якої-небудь юридичної чи фактичної послуги; управління майном; годування тварин, охорона майна та ін. Наприклад, раптово виїхав господар і залишив без догляду свою худобу. Його сусід з власної ініціативи вживає заходів щодо охорони, годівлі, догляду цієї худоби тощо. Неодмінною умовою такого недоговірного зобов'язання є виявлення турботи про чуже майно без доручення, за власною ініціативою і волевиявленням, а не на підставі договору чи закону. Особа, яка взялася за ведення чужої справи, повинна виконувати її з усією старанністю і ретельністю, як власну, та при першій нагоді сповістити цю іншу (заінтересовану) особу про свої дії. Якщо заінтересована особа схвалить ці дії, надалі до відносин сторін застосовують правила відповідного договору.

У разі неможливості сповіщення заінтересованої особи, той, хто почав дії без доручення, зобов'язаний довести їх до кінця, вживаючи всіх залежних від нього заходів щодо попередження негативних майнових наслідків для такої особи. При цьому особа, яка діє без доручення, зобов'язана взяти на себе все, що пов'язане з веденням справи, у тому числі обов'язки щодо вчинених правочинів.

Якщо особа, яка діє в інтересах іншої особи без доручення, при першій нагоді не сповістить про це заінтересовану особу, вона не має права вимагати відшкодування понесених витрат.

Вкладена у ведення чужої справи праця підлягає оплаті в межах фактично понесених витрат, якщо вони були виправдані обставинами ведення справи. Після закінчення ведення справи особа повинна негайно надати заінтересованій особі звіт про свої дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

 

Який зміст зобов'язань, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи?

Шкода, що її зазнала особа, яка без відповідних повноважень запобігала реальній загрозі здоров'ю та життю фізичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі державою.

Суб'єктами цього зобов'язання є громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди і виступає в особі кредитора (потерпілого), та інша фізична особа, за яку держава зобов'язана цю шкоду відшкодувати.

Право вимагати відшкодування шкоди, якої зазнано при рятуванні здоров'я та життя іншої особи, належить будь-якому громадянинові, котрий, виконуючи свій громадянський обов'язок, зазнав цієї шкоди. До того ж важливо, щоб дії становили здійснення громадянського обов'язку, а не здійснювалися під час виконання трудових обов'язків. Права на відшкодування за цим правилом не мають так звані професійні рятувальники, оскільки такі працівники зобов'язані ризикувати своїм життям і здоров'ям у силу трудових (службових) обов'язків і ризик шкідливих наслідків повинен падати на них.

Зміст зобов'язання, що виникає внаслідок рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, становить право потерпілого одержати відшкодування шкоди, якої він зазнав, і обов'язок держави відшкодувати цю шкоду.

Об'єктом зобов'язання є відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав при рятуванні здоров'я та життя іншої фізичної особи.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

Інша шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні майна, що має істотну цінність, від реальної загрози повинна бути відшкодована власником (володільцем) цього майна з урахуванням матеріального становища і самого власника (володільця), і такого громадянина.

Небезпека, що загрожує майну, повинна бути реальною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії із запобігання шкоді.

Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями потерпілого із запобігання загрози шкоди майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.

Відшкодування шкоди можливе, якщо особа має змогу його надати, а також якщо майно, від якого було відвернуто реальну загрозу шкоди, мало істотну цінність. При цьому відшкодування шкоди не повинне перевищувати вартості цього майна.

 

Що означає зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави?

Безпідставне збагачення — це недоговірне зобов'язання, в основі вчинення якого лежать врешті-решт дозволені дії, проте мотиви їх здіснення неправомірні або через помилку, або через інші фактори. Між зобов'язаннями з договорів і зобов'язаннями з безпідставного збагачення є суттєві відмінності. Вони полягають у тому, що в договорах передача майна здійснюється на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за договором майно не може визнаватися безпідставним збагаченням.

Зобов'язання з безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.

Цивільний кодекс України встановлює: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій його було набуто, згодом відпала.

Ці правила застосовують незалежно від того, чи стало безпідставне збагачення результатом поведінки набувача майна, самого потерпілого або третіх осіб, чи наслідком події.

Учасником цих зобов'язань можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Предметом зазначених зобов'язань є дії зобов'язальних осіб. Наприклад, у результаті помилки залізниця видала вантаж організації, яка не є вантажоодержувачем. У цьому разі зазначена організація придбала не належне їй майно і зобов'язана повернути безпідставно придбане майно.

У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню із зазначеної організації в примусовому порядку через суд або господарський суд. Для застосування цієї цивільно-правової санкції достатньо встановити об'єктивний факт придбання чи збереження майна без достатньої правової підстави. Наявності вини в діях зобов'язальної особи не вимагається. Це пояснюється тим, що, як зазначалося вище, безпідставно придбане майно може бути не лише результатом поведінки зобов'язальної особи, а й результатом поведінки самого потерпілого чи результатом подій.

Те саме стосується характеру обов'язку особи, яка безпідставно зберегла майно за рахунок іншої особи. Наприклад, електролічильник, встановлений у комунальній квартирі, записаний на ім'я одного з мешканців цієї квартири, який сплачує за користування електроенергією за всіх мешканців цієї квартири. Однак останні при цьому не відшкодовують платникові свою частку. Ці співмешканці зберігають своє майно (гроші) за рахунок володільця електролічильника, і тому вони зобов'язані відшкодувати йому витрати, пов'язані з оплатою кількості електроенергії, що споживається ними.

Такі правила підлягають застосуванню також до вимог:

• щодо повернення виконаного за недійсним правочи-ном;

• щодо витребування майна власником з чужого незаконного володіння;

• однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;

• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Безпідставно набуте майно має бути повернене набувачем потерпілому в натурі. В разі неможливості повернути безпідставно набуте майно в натурі, повинна бути відшкодована його вартість, яка визначається на момент розгляду справи в суді про повернення майна.

Особа, яка безпідставно набула чи зберегла майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона одержала або повинна була одержати від цього майна відтоді, як ця особа дізналася або повинна була дізнатися про безпідставне збагачення. Від цього часу вона відповідає за допущення нею погіршення майна. На суму безпідставного грошового збагачення підлягають нарахуванню також проценти за користування чужими коштами.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті:

• заробітна плата і прирівняні до неї платежі, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб для існування, якщо виплата сум проведена юридичного чи фізичною особою добровільно, за відсутності розрахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

• інше майно, якщо це передбачено законом.

 

Як відвернути загрозу, створену життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи?

Юридичні та фізичні особи при здійсненні підприємницької та іншої господарської діяльності, можуть вчиняти неправомірні дії — завдавати шкоду довкіллю, порушувати умови безпеки і створювати, як наслідок, загрозу життю і здоров'ю громадян, їхньому майну та майну інших юридичних осіб.

Для заборони таких дій, що створюють небезпеку, Цивільний кодекс України дає можливість заінтересованій особі звернутися з позовом до суду. Вимогу про усунення небезпеки (загрози) мають право висунути будь-які фізичні та юридичні особи, які їй піддаються або інтересам яких вона загрожує. Такі вимоги можуть висунути й опікуни та піклувальники для захисту інтересів неповнолітніх.

У разі неусунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну і майну інших юридичних осіб суд має право з урахуванням конкретних обставин справи ухвалити рішення:

• щодо вжиття належних заходів для усунення загрози в строк, передбачений у рішенні суду;

• щодо стягнення збитків, фактично зазнаних особою, яка піддавалася небезпеці (загрозі) і своїми діями запобігла цій небезпеці;

• щодо повної заборони діяльності, яка створює небезпеку (загрозу).

У разі відмови в позові про заборону згаданої діяльності у зв'язку з тим, що це суперечить громадським інтересам, відповідач зобов'язаний таким чином задовольнити варті уваги вимоги особи, яка піддається небезпеці (загрозі), щоб було виключено подальший вплив на неї обставин, що створюють цю небезпеку (загрозу).

Шкода, завдана внаслідок неусунення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну і майну юридичних осіб, підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

 

Що розуміють під зобов'язаннями за завдання шкоди?

Однією з підстав виникнення зобов'язань є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов'язань, які виникають із правомірних актів (наприклад договору, одностороннього правочину, адміністративного акта), цей вид зобов'язання виникає з неправомірних актів, яким є саме правопорушення, тобто протиправне винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди називають деліктними (від лат. delictum - правопорушення). Воно виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від наявних між сторонами зобов'язальних відносин.

Деліктне зобов'язання — це зобов'язання, в якому особа, що протиправна і винно (неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю) заподіяла шкоду особистим немай-новим правам фізичної чи юридичної особи або шкоду їхньому майну, зобов'язана її відшкодувати в повному обсязі.

У цій формі виражена формула генерального делікту: "Хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати". Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Зокрема, обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких була б поновлена майнова сфера до такого рівня, в якому вона перебувала до порушення, а право кредитора — одержати таке відшкодування.

Недоговірній відповідальності властиві риси, притаманні договірній відповідальності:

• майновий характер;

• реалізуються примусово, силами юрисдикційних органів;

• виконують виховну, попереджувальну функції.

Недоговірна відповідальність характеризується такими ознаками:

• настає у випадках, передбачених законом, тоді як підстави договірної відповідальності можуть бути передбачені як у законі, так і в договорі;

• настає лише за наявності шкоди, тоді як договірна може мати місце і за її відсутності (наприклад, постачальник зобов'язаний сплатити неустойку за порушення строків поставки продукції за договором і в разі відсутності збитків у покупця);

• має форму відшкодування шкоди в натурі чи повного відшкодування спричинених збитків, тоді як договірна може мати форму пені, неустойки, штрафу (наприклад, штраф за поставку неякісної продукції);

• це завжди новий обов'язок замість невиконаного (особа протиправне заподіяла шкоду чужому майну), а договірна відповідальність становить додаткове зобов'язання, яке приєднується до невиконаного (у разі недопоставки продукції постачальник зобов'язаний сплатити за це штраф і допоставити продукцію);

• покладається на порушника чи на особу, яка за законом несе за нього відповідальність (батьки, опікуни, медичний заклад) або взагалі на третю особу, в інтересах якої діяв заподіювач шкоди. До договірної відповідальності притягається безпосередньо порушник договору чи особа, яка відповідає за нього за договором (порушник).

Зобов'язання в результаті завдання шкоди виникають досить часто. Деліктні зобов'язання можуть виникати з різноманітних правопорушень. Наприклад, у побуті, багатьом громадянам доводиться засмучуватись від мокрої стелі своєї щойно відремонтованої квартири і відмовою особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її в повному обсязі. Для захисту своїх особистих, а також майнових прав, порушених неправомірними діями, особа вимушена звертатися до суду.

 

Зразок позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири

 

До Кіровського місцевого районного суду м. Дніпропетровська

Позивач:

Олійник Василь Петрович, який мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Герцена, 11/10

Відповідач:

Копиця Андрій Трохимович,

який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ,

вул. Герцена, 11/12

Третя особа: ЖБК"Зоря-1", юридична адреса: м. Дніпропетровськ, пр-т Пушкіна, 6

Ціна позову:

2000 (дві тисячі) грн

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Я, Олійник Василь Петрович, є власником вказаної вище квартири, розташованої у будинку ЖБК "Зоря-1".

Відповідач Копиця А.Т. проживає поверхом вище. 5 травня 2004 р., близько 19-ої години моя квартира була залита водою.

У результаті залиття квартири мені завдана матеріальна шкода:

1) зіпсований паркет підлоги на площі 10 кв. м;

2) квартира потребує поновлювального ремонту;

3) на 25 \% втратили товарний вигляд килимові покриття.

Згідно з актом комісії ЖБК залиття сталося з вини мешканців квартири № 12, власником якої є Копиця А.Т., в результаті залиття заподіяна шкода моїй квартирі та моєму майну.

Відповідач Копиця А.Т. не бажає відшкодовувати завдану шкоду.

Згідно зі складеним кошторисом, вартість робіт з ремонту квартири становить 1500 гривень.

Відповідно до висновку товарознавчої експертизи вартість відновлення товарного вигляду килимового покриття становить 300 гривень; проведення самої експертизи коштує 200 гривень.

Таким чином, матеріальна шкода, що повинна бути відшкодована, становить 2000 гривень.

На підставі ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України

ПРОШУ:

— Стягнути з Копиці Андрія Трохимовича завдану мені матеріальну шкоду в сумі 2000 грн.

- Покласти на відповідача витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Додаток:

1. Акт комісії ЖБК.

2. Кошторис проведення поновлювального ремонту та заміни паркету.

3. Висновок товарознавчої експертизи.

4. Квитанція прихідного касового ордеру про вартість товарознавчої експертизи.

5. Копія позовної заяви.

6. Викопіювання плану квартири.

7. Квитанція про сплату державного мита.

1 липня 2004 р.

Підпис (Олійник В.П.)

 

Які є види зобов'язань за завдання шкоди?

Той, хто завдав шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з його вини. Не підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо при здійсненні права на самозахист особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка вчинила протиправну поведінку.

Шкода, завдана у стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам чи правам фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за цих обставин не можна було усунути іншими засобами), має бути відшкодована особою, яка її завдала. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоду, суд може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, або зобов'язати відшкодувати шкоду частково як того, хто її завдав, так і третю особу, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як третю особу, так і того, хто її завдав.

Як зазначалося вище, зобов'язання, які виникають за завдання шкоди, — найбільш поширений вид недоговірних зобов'язань.

Умови виникнення зобов'язання за завдання шкоди такі: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; 3) причинний зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, за якого протиправність є причиною, а шкода — наслідком; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань за завдання шкоди можна виділити окремі види, які мають відповідні особливості. До зобов'язань за заподіяння шкоди Цивільний кодекс України відносить:

• відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;

• відшкодування шкоди, завданою особою у разі здійснення нею права на самозахист, а також завданої у стані крайньої необхідності;

• відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно;

• відшкодування юридичною особою шкоди, завданої її працівником чи іншою особою;

• відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування;

• відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування;

• відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності;

• відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;

• відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину;

• відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою особою та неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності;

• відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою;

• відшкодування шкоди, завданої особою, цивільна дієздатність якої обмежена;

• відшкодування шкоди батьками, позбавленими батьківських прав;

• відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;

• відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

• відшкодування ядерної шкоди;

• відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або смертю.