Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії - Навчальний посібник (Шевченко О. О.)

9.3. моделі дуалістичної економіки

Як вже відмічалося, моделі західних країн не відповідали умовам і можливостям країн «третього світу». Неокласичні схеми довелося відкласти у сторону. Ряд видатних економістів зайнявся розробкою моделей і механізмів, наближених до специфіки країн, що знаходяться на «стартових» позиціях економічного зростання.

9.3.1. Модель Льюїса

Одну з таких моделей запропонував вест-індійський економіст Артур Льюїс, який закінчив Лондонську школу і працював у Великобританії, США, країнах «третього світу». Перед країнами, що розвиваються, стояла загальна ціль — підняти темпи зростання та збільшити розмір національного доходу. Але як це зробити? Основні труднощі є перш за все в низькому рівні накопичень, нестачі інвестицій.

Більшість експертів вважали, що кошти, отримані від експорту національної продукції та з інших джерел, потрібно вкладати у промисловий сектор. Проведені дослідження привели А. Льюїса до іншого висновку [25].

Економіка країни, що розвивається, на початковому етапі має не один, а два сектори: традиційний (аграрний) і сучасний (промисловий). Для традиційного сектору характерний надлишок низькоква-ліфікованої робочої сили, рутинна техніка. Сучасний сектор володіє машинною технікою, постійно розширюється і має потребу у додаткових робітниках. Забезпечення взаємозв'язку між двома секторами — одне з непростих і актуальних завдань економічної стратегії.

Неграмотних сільськогосподарських робітників можна навчити і втягнути у промисловість, торгівлю при відносно низькому рівні заробітної плати. Зменшення зайнятості в аграрному секторі не призведе до зниження виробництва. Ведучу роль буде відігравати розвиток сучасного сектора. Стимулом зростання може слугувати розширення експорту. Зростання буде відбуватись нерівномірно, торкнеться суміжних виробництв. Розширяться джерела накопичення, активізується внутрішній попит.

Процес взаємного пристосування двох секторів на відповідному етапі може наткнутися на перепони. Щоб утримати робочу силу, модернізувати технологію, традиційний сектор буде вимушений підняти оплату праці. В результаті збільшаться заробітки і в промисловому секторі, а можливості інвестиційної діяльності зменшаться. Гальмування зростання відбудеться внаслідок переливу робочої сили, який сповільнився, і розширення попиту на імпортні товари (в тому числі зі сторони населення і аграрного сектору).

Економічне зростання в промисловому секторі буде відбуватися завдяки залученню додаткової робочої сили: інвестиції доцільно вкладати в освіту, інфраструктуру. В традиційному секторі перебудова й зростання виробництва відбуваються при скороченні кількості зайнятих. Розрізняються і форми інвестування. У промисловості розміри інвестування пов'язані з підвищенням прибутків при стабільній заробітній платі. В сільському господарстві зростання оплати праці робітників означає зниження доходів, а це потребує залучення інвестицій для заміни ручної праці машинами («інвестиції раціоналізації»).

Вирішення проблеми економічного зростання передбачає активну участь держави. Щоб підвищити долю інвестицій у країнах, що розвиваються, з 4...5 \% від національного доходу приблизно до 15 \%, потрібно вирішити ряд складних завдань. У даному випадку зростання капіталовкладень має за ціль не стимулювання ефективного попиту (за кейнсіанською моделлю), а створення інфраструктури для акумулювання й відповідного перерозподілу додаткового продукту.

Таким чином, згідно з моделлю Льюїса, яку він вперше виклав у доповіді «Економічний розвиток у країнах з низьким доходом» (1951), каталізатором зростання є швидкий розвиток промисловості. При цьому загальне зростання досягається в результаті взаємодії двох секторів. Економічне зростання Льюїс розглядав як процес вкладень в економічний і соціальний розвиток.

9.3.2. Концепція «великого стрибка»

Інша модель зростання для країн, що розвиваються, — теорія «великого стрибка» — була розроблена американськими вченими Р. Нурске, А. Хіршманом та ін. Найперше обґрунтування цієї концепції запропонував П. Розенштейн-Розан. «Великий стрибок» необхідний для того, щоб вирватися з відсталості, розірвати «порочне коло бідності». Суть «порочного кола бідності», яке породжується тим, що зростання виробництва матеріальних благ «з'їдається» приростом населення, можна уявити зі схеми, наведеної на рис. 1.

->■   Низький дохід на душу населення

Низька продуктивність

Швидке зростання населення

Низький рівень заощаджень

Низький рівень попиту

 

Низький рівень капіталовкладень та інвестицій в людський капітал

Рис. 9.1. «Порочне коло бідності»

Негативні моменти, які перешкоджають зростанню, розташовуються по колу й протидіють використанню факторів зростання. Низький рівень інвестування не дозволяє підняти продуктивність праці й доходи. Швидке зростання населення з'їдає приріст продовольства й споживчих товарів. Утворюється ситуація економічного застою.

Як вийти з цього «порочного кола»? Нурске запропонував «повернути коло в зворотному напрямку», перетворив його в «доброчесне коло»; підірвати застійну рівновагу у слаборозвиненій економіці шляхом державних інвестицій, які викликають потужний поштовх до економічного зростання. Перші вкладення повинні бути значними — не менш 12...15 \% від національного доходу. Збільшення інвестицій розширить попит на працю. Підйом за ланцюгом взаємопов'язаних виробництв розширить заощадження та інвестиції. Кошти, що вкладаються, не повинні бути «проїдені». Формування інфраструктури створить умови для активізації факторів виробництва.

«Великий стрибок», що спирається спочатку на тиск і примус держави, поступово викличе до життя ринкові стимули й ринкові регулятори. Це слабке місце теорії «великого стрибка», як показує досвід, ринкові механізми у відсталій, перехідній економіці працюють слабко й неефективно, якщо не підтримуються і недостатньо жорстко регулюються стабільною та авторитетною державною владою.

Для підтримки національного накопичення й розвитку експорту доводиться стримувати зростання споживання. Тільки у цьому випадку вдається знайти й вивільнити ресурси, джерела зростання. Але це зустрічає протидію з боку населення. Трансформація традиційного сектора відстає, посилюються диспропорції.

9.3.3. Теорії нееквівалентного обміну

Аргентинський економіст Р. Пребіш писав, що капіталістичне світове господарство має свої «центри» й свою «периферію», які знаходяться не в рівному положенні; цього не враховують ні неокласична, ні кейнсіанська теорії [25]. Торгуючі партнери, як відмічав англієць Т. Балог, є нерівними у тому розумінні, що вони неоднаково за своїми можливостями розпочати новий розвиток [23].

Одна з найгостріших проблем у тому, що навіть при досягненні відносно високих темпів зростання середньодушових доходів розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, які розвиваються, за період 1970—2012 рр. практично не скоротився. Звідси витікає висновок інституціонального плану: необхідно скласти систему регулювання міжнародних економічних відносин, здійснити пакет програм з перерозподілу доходів.

Передбачалося, щоб промислово розвинені країни щорічно передавали країнам, що розвиваються, частину своїх ресурсів — спочатку 0,7 \%, а потім 1 \% ВВП Пропозиція створити систему міжнародних податків не зустріла необхідної підтримки. Міжнародні організації повинні були взяти на себе функції контролю за цінами та торговим обігом, передаючи частину видобутих таким чином доходів найбільш відсталим країнам.

Існують пропозиції щодо стабілізації світових цін за допомогою створення «буферного запасу» товарів, міжнародних картелів типу ОПЕК, щодо обмеження торгівлі сировинними товарами. По суті справи, в перспективі намічалося формувати торговельну політику не на національному або регіональному рівні, а примусово для всіх — на світовому рівні.

Багато з пропозицій, що висувалися в проекті «Перегляд міжнародного порядку» та інших програмах, не були прийняті. Але ці програми сприяли формуванню громадської думки, пошуку прийнятних варіантів.

Контрольні питання

Який зміст проектів нового світового порядку?

Які існують моделі дуалістичної економіки?

Хто є автором моделі «великого стрибка»?

Проблемно-логічні завдання

Чому проекти та моделі економічної модернізації країн, що розвиваються, повинні бути «вписані» у загальне русло світового розвитку? Поясніть.

У чому полягає драматизм економічного розвитку країн Південної Азії на думку Г. Мюрдаля? Наведіть приклади.

Поясніть значення досвіду й методів вирішення проблем «третього світу» для країн з перехідною економікою.

Тестові завдання

1 Принципи нового світового економічного порядку розроблялися у:

а)         20-і рр. XX ст.;

б)         50-і рр. XX ст.;

в)         70-і рр. XX ст.;

г)         усі відповіді не вірні.

Новий світовий економічний порядок включає:

а)         деякий перерозподіл ресурсів і доходів між країнами;

б)         міждержавне регулювання й управління;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Головними ініціаторами й розроблювачами програм і проектів перегляду міжнародного порядку були:

а)         монетаристи;

б)         ліберали;

в)         кейнсіанці;

г)         представники інституціонального напрямку;

д)         усі відповіді вірні;

є) вірні відповіді а) і в); ж) усі відповіді не вірні.

Основні положення «Азіатської драми» Г. Мюрдаля — це:

а)         парадокс колосальної відсталості сільського господарства;

б)         протиріччя між недостатністю й надлишком робочої сили;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

«Справжня драма» країн Південної Азії складається у:

а)         відриві ідеалів від дійсності;

б)         корупції державного апарата;

в)         показному характері економічної і соціальної революції;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і в); є) вірні відповіді б) і в); ж) усі відповіді не вірні.

Відповідно до теорії Г. Мюрдаля в основі ринкових перетворень повинний лежати:

а)         ринковий автоматизм;

б)         вибір і реалізація ефективної економічної політики;

в)         планування організаційних, технологічних, соціально- економічних перетворень;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді б) і в);

ж)        вірні відповіді а) і в);

з)         усі відповіді не вірні.

На відміну від ортодоксальної теорії інституціоналісти піддають аналізу й обґрунтуванню:

а)         тільки засоби для досягнення економічних цілей;

б)         тільки саму мету;

в)         взаємозв'язок цілей і засобів, що особливо важливо для країн з перехідною економікою;

г)         усі відповіді вірні;

д)         усі відповіді не вірні.

Відповідно до теореми А. Сміта «про невидиму руку» в умовах вільної конкуренції Г. Мюрдаль у своїй теорії доводить, що природним результатом невтручання в хід подій буде:

а)         розвиток економіки;

б)         збереження слаборозвиненості економіки;

в)         ринковий автоматизм;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і в); є) вірні відповіді б) і в); ж) усі відповіді не вірні.

До країн «третього світу» відносяться:

а)         країни, що розвиваються;

б)         розвинені країни;

в)         слаборозвинені країни;

г)         країни, що знаходяться на «стартових» позиціях економічно- го зростання;

д)         усі відповіді вірні;

є) вірні відповіді а) і в); ж) усі відповіді не вірні.

В своїх роботах Г. Мюрдаль відзначає, що:

а)         не можна модернізувати суспільство, упровадити сучасну технологію, не торкаючись ставлення людей до роботи, ігноруючи проблему формування дисципліни й витривалості;

б)         технологічні зрушення упираються у зміну соціальних, інсти- туціональних умов;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Автором моделі дуалістичної економіки є:

а)         Г. Мюрдаль;

б)         А. Льюис;

в)         М. Калецьки;

г)         усі відповіді вірні;

д)         усі відповіді не вірні.

В своїй теорії Г. Мюрдаль розрізняє наступні види планування:

а)         дискреційне (вольове, довільне);

б)         недискреційне, що спирається на автоматично діючий госпо- дарський механізм;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Загальна мета, що стоїть перед країнами, що розвиваються, полягала у тому, щоб:

а)         підняти темпи зростання;

б)         збільшити розміри національного доходу;

в)         підвищити рівень заощаджень та інвестицій;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді а) і в); ж) усі відповіді не вірні.

14 Економіка країни, що розвивається, на початковому етапі має:

а)         традиційний (аграрний) сектор;

б)         сучасний (промисловий) сектор;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Відповідно до моделі дуалістичної економіки А. Льюїса, зростання капіталовкладень має на меті:

а)         стимулювання ефективного попиту;

б)         створення інфраструктури для акумулювання й відповідного перерозподілу прибавочного продукту;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Відповідно до моделі дуалістичної економіки А. Льюїса, каталізатором економічного зросту служить швидкий розвиток:

а)         промисловості;

б)         аграрного сектора;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Модель дуалістичної економіки була уперше викладена А. Льюїсом у роботі:

а)         «Роль політичного фактора в розвитку економічної теорії» (1930);

б)         «Економічний розвиток у країнах з низьким доходом» (1951);

в)         «Межі зростання» (1972);

г)         усі відповіді вірні;

д)         усі відповіді не вірні.

Економічне зростання А. Льюїс розглядав як:

а)         процес вкладень в економічний і соціальний розвиток;

б)         процес нагромадження коштів;

в)         процес залучення «інвестицій раціоналізації»;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді б) і в);

ж)        вірні відповіді а) і в);

з)         усі відповіді не вірні.

У економічної теорії виділяють наступні моделі зростання для країн, що розвиваються:

а)         теорія «великого стрибка»;

б)         модель дуалістичної економіки;

в)         теорія нееквівалентного обміну;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді б) і в);

ж)        вірні відповіді а) і в);

з)         усі відповіді не вірні.

Розроблювачем теорії «великого стрибка» є:

а)         Г. Мюрдаль;

б)         А. Льюїс;

в)         М. Калецьки;

г)         Р. Нурске;

д)         А. Хіршман;

є) П. Розенштейн-Розан;

ж)        усі відповіді вірні;

з)         вірні відповіді а) і б); і) вірні відповіді б) і в); к) вірні відповіді г) і д);

л) вірні відповіді г), д) і є); м) усі відповіді не вірні.

Перше обґрунтування концепції «великого стрибка» дав:

а)         Г. Мюрдаль;

б)         А. Льюїс;

в)         М. Калецьки;

г)         Р. Нурске;

д)         А. Хіршман;

є) П. Розенштейн-Розан;

ж)        усі відповіді вірні;

з)         вірні відповіді а) і б); і) вірні відповіді б) і в); к) вірні відповіді г) і д);

л) вірні відповіді г), д) і є); м) усі відповіді не вірні.

Відповідно до моделі зростання для країн, що розвиваються, «великий стрибок» необхідний для того, щоб:

а)         вирватися з відсталості;

б)         розірвати «порочне коло бідності»;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Суть концепції «великого стрибка» полягає у тому, щоб:

а)         підірвати застійну рівновагу в слаборозвиненій економіці шляхом державних інвестицій, що викликають могутній поштовх до економічного зростання;

б)         збільшення інвестицій розширить попит на працю;

в)         підйом по ланцюжку взаємозалежних виробництв розширить заощадження та інвестиції;

г)         формування інфраструктури створить умови для активізації факторів виробництва;

д)         усі відповіді вірні;

є) вірні відповіді а), б) і г);

ж)        вірні відповіді б), в) і г);

з)         усі відповіді не вірні.

У чому полягає суть «порочного кола» відповідно до концепції «великого стрибка» Р. Нурске та А. Хіршмана?

а)         зростання виробництва матеріальних благ «з'їдається» при- ростом населення;

б)         низький рівень інвестування не дозволяє підняти продуктив- ність праці й доходи;

в)         утворюється ситуація економічного застою;

г)         усі відповіді вірні;

д) вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді б) і в);

ж)        вірні відповіді а) і в);

з)         усі відповіді не вірні.

25 Слабке місце теорії «великого стрибка» у тому, що:

а)         ринкові механізми у відсталій, перехідній економіці працю- ють слабко й неефективно, якщо не підтримуються і недостатньо жорстко регулюються стабільною й авторитетною державною владою;

б)         для підтримки національного нагромадження й розвитку екс- порту доводиться стримувати зростання споживання;

в)         трансформація традиційного сектора відстає, підсилюються диспропорції;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді б) і в);

ж)        вірні відповіді а) і в);

з)         усі відповіді не вірні.

26 Визначальну роль у модернізації економіки країн «третього світу» відіграють:

а)         інституціональні перетворення;

б)         ринкові перетворення;

в)         аграрні перетворення;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді б) і в); є) усі відповіді не вірні.

27 На подолання «порочного кола бідності» спрямовані:

а)         проекти нового міжнародного економічного порядку Я. Тін- бергена;

б)         модель двохсекторної економіки А. Льюїса;

в)         моделі «великого стрибка» і «самопідтримуючого зростання» Р. Нурске і Р. Пребиш;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді б) і в);

ж)        вірні відповіді а) і в);

з)         усі відповіді не вірні.

У даний час розробляються й використовуються нові моделі зростання країн «третього світу»:

а)         експортної індустріалізації;

б)         «заміщення імпорту»;

в)         зростання, що спирається на ресурсозбереження;

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді б) і в);

ж)        вірні відповіді а) і в);

з)         усі відповіді не вірні.

Автором теорії нееквівалентного обміну є:

а)         Я. Тінберген;

б)         А. Льюїс;

в)         Р. Нурске;

г)         Р. Пребиш;

д)         усі відповіді вірні;

є) усі відповіді не вірні.

Автором проектів нового міжнародного економічного порядку є:

а)         Я. Тінберген;

б)         А. Льюїс;

в)         Р. Нурске;

г)         Р. Пребиш;

д)         усі відповіді вірні;

є) усі відповіді не вірні.

Суть моделі двохсекторної економіки А. Льюїса полягає у тому, що:

а)         ресурси сільськогосподарського сектора «перетікають» у су- часний індустріальний сектор;

б)         забезпечується взаємозв'язок між двома основними сектора- ми економіки;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

Основні висновки, зроблені А. Льюїсом у його моделі дуалістичної економіки, полягали у наступному:

а)         засоби, отримані від експорту національної продукції та з ін- ших джерел, потрібно вкладати у промисловий сектор;

б)         економіка країни, що розвивається, на початковому етапі має один сектор — промисловий;

в)         економіка країни, що розвивається, на початковому етапі має не один, а два сектори: традиційний (аграрний) і сучасний (проми- словий);

г)         усі відповіді вірні;

д)         вірні відповіді а) і б); є) вірні відповіді а) і в); ж) усі відповіді не вірні.

Відповідно до моделі дуалістичної економіки А. Льюїса стимулом зростання для країн, що розвиваються, може послужити:

а)         наявність аграрного сектора економіки;

б)         наявність промислового сектора;

в)         розширення експорту;

г)         активізація внутрішнього попиту;

д)         усі відповіді вірні;

є) вірні відповіді а) і б);

ж)        вірні відповіді в) і г);

з)         усі відповіді не вірні.

Значення проектів нового світового порядку полягає в тому, що вони:

а)         уплинули на практику міжнародних економічних відносин;

б)         сприяли розробці стратегій економічного розвитку країн «третього світу»;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.

35        Проект нового міжнародного економічного порядку Я. Тінбергена передбачав:

а)         створення у країнах систем, що підготували б умови для більш справедливого розподілу можливостей і засобів;

б)         забезпечити виживання й інтереси країн, що розвиваються;

в)         усі відповіді вірні;

г)         усі відповіді не вірні.