1.2. створення організаційно-правових засад інвестування в україні

1.2.1. Основні поняття та форми інвестиційної діяльності

Можливості підвищення конкурентоспроможності підприємств залежать багато в чому від інвестиційного клімату в регіоні в цілому, а також в окремих галузях економіки, від інвестиційної привабливості окремих підприємств і реалізованих інвестиційних програм і проектів. Структурні зрушення в економіці відбуваються в результаті руху ресурсів, що пов'язано з інвестиційними процесами. Очевидний взаємозв'язок інвестиційної привабливості суб'єктів регіональної економіки і можливостей підвищення конкурентоспроможності підприємств. Структурна ж перебудова економіки регіону неможлива без підвищення інвестиційної активності і росту інвестицій.

Останнім часом аналіз інвестиційної привабливості є об'єктом активних наукових досліджень. Проблема методичного забезпечення комплексного аналізу інвестиційної привабливості представляє не тільки теоретичний, а й практичний інтерес. Розроблення відповідних методичних підходів необхідне для оцінки можливих напрямків розвитку і їхніх наслідків, розроблення пропозицій щодо необхідних координуючих і регулюючих заходів.

Інвестиційна привабливість залежить від трьох умов: сприятливої інвестиційної ситуації, інвестиційного клімату в галузі і регіоні, а також від наявності переваг, що принесуть інвестору додатковий прибуток чи зменшать ризик.

Інвестиційна ситуація характеризується інвестиційною активністю й ефективністю інвестиційних процесів.

Національна економіка зазначає в сучасних умовах гострого дефіциту інвестиційних ресурсів. Необхідність пожвавлення інвестиційної активності припускає реалізацію системи заходів, пов'язаних зі створенням сприятливого інвестиційного клімату для національних й іноземних інвесторів. Формуванню господарських зв'язків і пропорцій, координуванню економічних процесів, ув'язуванню приватних і суспільних інтересів сприяє державне регулювання. Його роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату уявляється дуже значною.

Поняття інвестиційного клімату відрізняється складністю і комплексністю і може розглядатися як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Традиційне поняття інвестиційного клімату означає наявність таких умов інвестування, що впливають на переваги інвестора у виборі того чи іншого об'єкта інвестування.

На макрорівні це поняття містить у собі показники політичного (включаючи законодавство), економічного і соціального середовища для інвестицій. Наприклад, для потенційних іноземних інвесторів при аналізі політичної ситуації вирішальну роль відіграють політика держави у відношенні іноземних інвестицій, імовірність націоналізації іноземного майна, участь країни в системах міжнародних договорів з різних питань, міцність державних інститутів, наступність політичної влади, ступінь державного втручання в економіку і т. ін. На інвестиційному кліматі негативно позначаються не тільки прямі обмеження діяльності іноземних фірм, що містяться в законодавстві, а ін. нечіткість і, особливо, нестабільність законодавства приймаючої країни, оскільки ця нестабільність позбавляє інвестора можливості прогнозувати розвиток подій, що знижує рентабельність вкладень.

На мікрорівні інвестиційний клімат виявляє себе через двосторонні відносини інвестора (приватної чи юридичної особи) і конкретних державних органів, господарських суб'єк-тів-постачальників, клієнтів, банків, небанківських фінансових структур, а також профспілок і трудових колективів держави (регіону) — реципієнта інвестицій. На цьому рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату в ході реальних економічних, юридичних, культурних контактів іноземної фірми з новим для неї середовищем.

Поняття інвестиційного клімату на макро- і мікрорівні сприймаються інвесторами як єдине ціле, оскільки будь-які законодавчі і нормативно-правові зусилля уряду по формуванню сприятливого інвестиційного клімату можуть бути заблоковані «нормо-творчістю» місцевої влади, а зусилля на місцевому рівні по створенню пільгового господарського режиму для іноземних інвестицій найчастіше можуть компенсувати деякі вади загальноекономічного регулювання центрального уряду. Останнім часом саме ця сторона взаємин між інвестором і державою стає визначальною.

Об'єктом інвестування можуть виступати окремий інвестиційний проект, підприємство, корпорація, місто, регіон, галузь, держава. Неважко виділити те загальне, що ставить їх в один ряд, а саме: наявність власного бюджету і власної системи керування. Об'єкт кожного рівня (і, відповідно, його інвестиційна привабливість) має власний набір значцщих властивостей, але регіон у цьому ряді займає особливе місце: у силу особливостей він має свою специфіку й у той же самий час, у силу цілісності структури, не є унікальним. Саме ця особливість дозволяє порівнювати регіони між собою.

Існує ряд показників, без аналізу яких не можна прийняти рішення про доцільність інвестування конкретного підприємства в конкретному регіоні. Однак в умовах нестійкості економічної ситуації більшість характеристик соціально-економічного розвитку на регіональному рівні не тільки варіює в широкому діапазоні, але і зазнає впливу різноспрямованих тенденцій. У таких умовах оцінка перспектив інвестування підприємств у пріоритетних галузях економіки на базі аналізу визначеного набору однакових по кожнім регіоні показників істотно утруднена і може виявитися практично марною. По одному показнику регіон буде віднесений до зони сприятливого інвестування, по іншому — до зони подавленої інвестиційної активності. Тому в економіко-інвестиційній теорії і практиці зазвичай використовуються інтегральні критерії оцінки ефективності інвестиційної діяльності в регіонах. Найбільш загальною характеристикою перспектив інвестиційної діяльності є інвестиційний клімат регіону. Саме тому украй важливого значення набуває поняття регіонального інвестиційного клімату.

Регіональний інвестиційний клімат являє собою систему правових, економічних і соціальних умов інвестиційної діяльності, що формуються під впливом широкого кола взаємозалежних процесів, які підрозділяються на свої макро-, мікро- і власне регіональні рівні керування, що відбивають як об'єктивні можливості регіону до розвитку і розширення інвестиційної діяльності, що характеризують його інвестиційний потенціал, так і умови діяльності інвесторів (інвестиційний ризик). Регіональний інвестиційний клімат створює передумови для появи стійких інвестиційних мотивацій і істотного впливу на прибутковість інвестицій і рівень інвестиційних ризиків.

Інвестиційний потенціал, у свою чергу, являє собою якісну характеристику, що враховує основні макроекономічні характеристики у виді суми об'єктивних передумов для інвестицій і залежну як від наявності і розмаїтості сфер і об'єктів інвестування, так і від економічного розвитку регіону.

Це насамперед насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, трудовим і науковим капіталом, основними фондами, ринковою і соціальною інфраструктурою), рівень доходів населення і споживчий попит. Інвестиційний потенціал регіону складається з таких основних окремих потенціалів (кожний з яких, у свою чергу, характеризується цілою групою показників):

ресурсно-сировинного (середньозважена забезпеченість балансовими запасами основних видів природних ресурсів);

трудового (трудові ресурси і їхній освітній рівень);

виробничого (сукупний результат господарської діяльності населення в регіоні);

інноваційного (рівень розвитку науки і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в регіоні);

інституціонального (ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки);

інфраструктурного (економіко-географічне положення регіону і його інфраструктурна забезпеченість);

фінансового (обсяг податкової бази і прибутковість підприємств регіону);

споживчого (сукупна купівельна спроможність населення регіону).

Дослідження засвідчують, що найбільший внесок у формування інвестиційного потенціалу вносять фактори, накопичені в процесі тривалої господарської діяльності, такі як інфраструкту-рне освоєння території, інноваційний потенціал і інтелектуальний потенціал населення.

При оцінці рейтингу інвестиційного клімату кожного регіону в загальному випадку враховуються також типи ризиків (зв'язаних і які значною мірою зумовлюють інвестиційний ризик): економічний; фінансовий; політичний; соціальний; екологічний; кримінальний; законодавчий.

Найважливішою складовою інвестиційного ризику є законодавство. Специфіка міжрегіонального підходу полягає в тім, що на території більшості регіонів діє єдине загальнодержавне законодавче поле, що видозмінюється в окремих суб'єктах держави під впливом регіональних законодавчих норм, що регулюють інвестиційну діяльність у межах своїх повноважень. Законодавство не тільки впливає на ступінь інвестиційного ризику, а й регулює можливості інвестування в ті чи інші сфери і галузі, визначає порядок використання окремих факторів виробництва, тобто впливає також на інвестиційний потенціал регіону. При розрахунку цього ризику враховуються як державні, так і регіональні закони і нормативні акти, а також документи, що безпосередньо регулюють інвестиційну діяльність.

Розглянемо складові інвестиційного клімату, що визначають розвиток інвестиційного процесу.

Існує сукупність факторів (згрупованих характеристик), що визначила розходження в глибині спаду інвестицій і якісні зміни в інвестиційній сфері. Узагальнено наслідки впливу цих факторів можна визначити як ринкову реакцію регіонів на проведені економічні реформи. За допомогою цих факторів можна характеризувати ступінь адаптації економіки регіону до ринкової економіки, у тому числі з погляду відтворення основного капіталу. Позитивна ринкова реакція означає формування передумов для поліпшення інвестиційного клімату. Слабка ринкова реакція дозволяє зробити припущення про погіршення інвестиційного клімату в тривалій перспективі.

Ринкову реакцію неможливо виміряти кількісно, але за допомогою експертного підходу можна оцінити її з якісних позицій і використовувати як один з основних критеріїв при ранжируванні регіонів. До найважливіших параметрів, що характеризують ринкову реакцію, відносяться особливості і ступінь розвиненості ринкового механізму економіки в регіонах. Це насамперед система державних податкових пільг і преференцій, динаміка розвитку й ускладнення ринкових відносин, що складається під впливом як стартових умов входження в ринок для кожного регіону, так і створення сприятливого по залученню інвестицій середовища для його соціально-економічного розвитку. Серед факторів, що роблять найбільший вплив на переваги інвесторів і стосуються до найбільш істотних елементів інвестиційного клімату регіону, як правило, виділяють: політичну стабільність; темпи економічного росту; конвертованість валюти; витрати на заробітні плати і продуктивність праці; короткостроковий кредит; довгостроковий кредит і власний капітал; відношення до іноземних інвестицій і прибутків; націоналізацію; платіжний баланс; можливість реалізації договору; організацію зв'язку і транспорту; місцеве управління і наявність партнера; можливість використовувати експертів і послуги.

Виділяють і іншу, класифіковану з погляду комплексного аналізу, групу факторів.

1. Політичні фактори:

розподіл політичних симпатій населення за результатами останніх парламентських виборів; авторитетність місцевої влади;

загальна оцінка стабільності законодавчих і виконавчих структур;

розподіл влади між різними політичними групами і партіями, вплив опозиції регіональних політичних сил;

вплив різних етнічних і релігійних груп, стан міжнаціональних відносин;

обмежувальні заходи політичного характеру, необхідні для утримання влади.

Соціальні фактори:

соціальні умови проживання населення (щільність населення, прожитковий мінімум і т. ін.);

соціальна стабільність (рівень соціальної напруженості); наявність соціальних конфліктів (демонстрації, страйки й т. ін.); рівень розвитку соціальної сфери;

нестабільність унаслідок можливих насильницьких дій (неконституційні зміни й ін.).

Економічні (найбільш впливові) фактори:

структура економіки регіону;

тенденції в економічному розвитку регіону;

сформований рівень інвестиційної активності;

ємність існуючого місцевого і світового ринків і можливість їхнього розширення (по виробництву даного виду продукції, послуги);

умови збуту (стан товаропровідної мережі, далекість ринків збуту) і рівень цін на продукцію, послуги на місцевому, міжнародному ринках, а також обсяг імпорту аналогічних товарів і позиції постачальників-конкурентів;

економічна політика уряду по розвитку галузей, що інвестуються;

припустима частка закордонної участі в капіталі підприємства;

можливості переказу дивідендів за рубіж;

можливості одержання коротко- і довгострокових кредитів на внутрішніх і світових ринках банківського позичкового капіталу і капіталу небанківських фінансових структур;

можливості мобілізації фінансових засобів за рахунок випуску цінних паперів;

рівень інфляції;

конвертованість національної валюти; активність у реалізації економічних реформ; наявність високоефективних інвестиційних об'єктів; наявність перспективного партнера.

Екологічні фактори:

рівень забруднення навколишнього середовища; кліматичні умови в регіоні;

рівень радіаційного забруднення навколишнього середовища.

Кримінальні фактори:

рівень криміногенної небезпеки (злочинності) у регіоні з урахуванням ваги злочинів; убивства на замовлення; корумпованість структур влади; рекет.

Фінансові фактори:

ступінь збалансованості регіонального бюджету і фінансів підприємств;

система оподатковування (обсяг податкової бази; система пільг, у тому числі регіональних і муніципальних); стан платіжного балансу; прибутковість підприємств регіону.

Ресурсно-сировинні фактори:

середньозважена забезпеченість балансовими запасами основних видів природних ресурсів;

ресурсно-сировинна забезпеченість регіону.

Трудові фактори: наявність трудових ресурсів;

освітній та професійно-освітній рівень трудових ресурсів; наявність кваліфікованої робочої сили.

Виробничі фактори:

сукупний результат господарської діяльності населення в регіоні;

особливості галузевої спеціалізації; результати виробничої діяльності;

наявність і розміщення необхідних для виробництва компонентів (продуктивних сил): енергії, сировини, устаткування, інфраструктури і т. ін.;

наявність експортного потенціалу.

Інноваційні фактори: рівень розвитку науки;

інноваційний рівень розробки і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в регіоні;

освітній та інтелектуально-освітній рівень населення.

Інфраструктурні фактори:

економіко-географічне положення регіону;

територіальне розміщення регіону (близькість до зовнішніх кордонів регіонів-постачальників і регіонів-споживачів);

інфраструктурне освоєння, облаштованість і забезпеченість регіону;

розвиток інфраструктури системи комунікацій на даній території.

Споживчі фактори:

споживчий потенціал;

сукупна купівельна спроможність населення регіону.

Інституційні фактори:

ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки; ступінь розвитку інфраструктури ринкової економіки; наявність інвестиційної інфраструктури.

Законодавчі фактори:

юридичні умови інвестування в ті чи інші чи сфери галузі;

ступінь розвитку (стан) законодавчої бази;

наявність механізмів гарантій і захисту інвестицій та рівень їхнього охоплення;

порядок використання окремих факторів виробництва.

Законодавчі фактори інвестування можуть розглядатися в якості окремої складової інвестиційного клімату. їхня характеристика може бути отримана на основі ранжирування нормативних умов, що сприяють або перешкоджають інвестиційній діяльності. Усі законодавчі акти повинні бути розділені на державні і регіональні (суб'єктів держави). Як державне, так і регіональне законодавство може бути розділене на пряме (що безпосередньо регулює інвестиційну діяльність) і непряме (зв'язане з умовами функціонування сфер чи діяльності типів підприємств потенційних об'єктів інвестування). Крім того, у державному законодавстві повинні бути особливо виділені спеціальні нормативні акти, що регулюють інвестиційну діяльність окремих суб'єктів економіки.

Аналіз сучасного стану інвестиційного клімату крім регіонального повинний мати також і галузевий аспект. Спад виробництва торкнувся підприємств у різному ступені. Різні їхні можливості адаптації до ринкових умов, а відповідно, сильно диференційована й інвестиційна привабливість галузей по регіонах. Дослідження показують, що жоден з інвестиційних показників і навіть їхня сукупність (спад інвестицій, технологічна, галузева, від-творювальна, фінансова структури капітальних вкладень) не дають підстав для остаточного висновку про стан інвестиційного клімату в регіоні, тому що вони складаються значною мірою під впливом особливостей розвитку різних галузей і відбивають закономірності галузевої динаміки, а отже, формування не тільки регіонального, але і галузевого інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат у регіоні може бути визнаний сприятливим чи несприятливим під впливом характеристик розвитку однієї чи деяких пріоритетних для регіону галузей, тоді як інші можуть являти собою зовсім іншу сферу для інвестування. Методичний аспект ранжирування регіонів за ступенем сприятливості інвестиційного клімату повинен полягати в обґрунтуванні таких підходів, що можуть забезпечити облік як чисто галузевих і територіальних факторів, так і їхній взаємний вплив. Система характеристик інвестиційного клімату регіону повинна містити в собі галузеві оцінки з окремих, найбільш перспективних галузей, укрупнених груп галузей, сфер виробництва.

Якщо регіональні проблеми інвестиційної привабливості так чи інакше активно розробляються, то в розрізі підприємств регіону вони майже не досліджені. І це при тім, що з народногосподарської точки зору обидва аспекти за своєю значущістю зовсім не поступаються один одному. Перевага регіонального підходу, очевидно, викликана розгортанням в усьому світі процесу регіо-налізації суспільно-політичного і господарського життя.

Не можна не помітити, що одночасно з регіональними процесами в усьому світі продовжуються дуже інтенсивні процеси ди-версифікованості і спеціалізації виробництва. На базі досягнень науково-технічного прогресу формуються потреби в нових видах продукції й у безупинному якісному удосконалюванні «старих» її видів, що визначають зміни в першу чергу в галузевій структурі капіталопотоків.

Необхідність підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки, завоювання гідних позицій у світовій економіці неможливі без аналізу галузевих інвестиційних потоків. їхнє прогнозування стає усе більш актуальним. Вони повинні випереджати прийняття ефективних інвестиційних рішень і здійснення реальних інвестицій у різні галузі економіки.

Принципові підходи до ранжирування регіонів за ступенем сприятливості інвестиційного клімату, що складається в них, повинні надалі бути основою системи заходів державного регулювання інвестиційної діяльності на державному і регіональному рівнях управління економікою.

Оскільки процес інвестування носить довгостроковий характер, регіональному інвестиційному клімату притаманна визначена статичність, він є інерційним стосовно багатьох загальноекономічних процесів і не піддається швидким змінам на відміну від фінансового становище підприємств, стану промислового виробництва, рівня життя населення і т. ін.

Інвестиційна привабливість окремих регіонів і областей найчастіше оцінюється у виді визначеного кількісного показника, що відбиває місце даної території в загальному ряді. При цьому інвестиційна привабливість визначається відповідно до вищенаведених груп факторів, що складають інвестиційний клімат регіону, а сам інвестиційний рейтинг регіону являє собою сукупну оцінку окремих складових з погляду привабливості для інвестора.

Для потенційного інвестора важлива не просто оцінка потенціалу і ризику регіону, а деяка його сукупна характеристика, що одержала назву інвестиційного рейтингу регіону. Рейтинг інвестиційної привабливості за допомогою системи показників інтегровано характеризує умови інвестування для стратегічного інвестора і містить у собі як потенціал регіону, так і способи його використання, що відбиваються в характеристиці ризиків.

Основним підходом до оцінки регіонального інвестиційного клімату є ранжирування регіонів за ступенем сприятливості інвестиційного клімату. Ранжирування проводиться на основі поєднання статистичного й експертного підходів. Для оцінки інвестиційного клімату використовується значна (близько 100) кількість показників регіонального розвитку за ряд останніх років. При визначенні поточної інвестиційної привабливості регіонів широко використовуються бальні, переважно експертні, оцінки. Характеристика окремих факторів за показниками статистичної звітності також зазвичай переводиться в бальні оцінки відповідно до заздалегідь визначеної шкали розкиду оцінок. Необхідно враховувати, що експертні бальні оцінки значною мірою суб'єктивні і звужують реальний розкид регіональних характеристик, оскільки експерти остерігаються крайніх оцінок. Застосування бальних оцінок не на основі експертизи, а шляхом приведення статистичних числових значень до бальних оцінок за визначеною шкалою також не відбиває повною мірою міжрегіональну диференціацію через обмежену кількість застосовуваних інтервалів чи розподілу заздалегідь заданого діапазону бальних оцінок. Таким чином, реальний розкид відповідних регіональних характеристик не знаходить у процесі ранжирування необхідного відображення. Ця особливість рейтингових досліджень інвестиційного клімату повинна враховуватися при їхньому практичному застосуванні.

Характеристики інвестиційної діяльності, що не піддаються кількісному виміру, відносяться в основному до ризиків, зв'язаних з інвестиційною діяльністю. Для них застосування експертних бальних оцінок є змушеною необхідністю.

Інституційні фактори інвестиційного клімату, що відносяться до інвестиційного потенціалу, можуть бути включені в розрахунки за оцінкою інвестиційного клімату в дезагрегованій формі у зв'язку з його визначальним впливом на інвестиційну діяльність у регіонах.

Інтегральні показники потенціалу і ризику розраховуються як зважена сума показників часток (тобто вони повинні підсумовуватися кожний зі своїм ваговим коефіцієнтом з огляду на його важливість).

При розрахунку інтегральної характеристики інвестиційного клімату регіонів спочатку всі досліджувані статистичні показники поєднуються в групи. Для обґрунтування і формалізації цього процесу можуть бути використані кореляційний і регресійний аналізи. По виділених групах або визначаються головні, індикативні показники, або розраховуються середньозважені агреговані показники.

Відповідно кожен регіон, крім його рангу, характеризується кількісною оцінкою, що показує, наскільки великий його потенціал як об'єкта інвестицій і до якого ступеня великий ризик інвестицій. Усі показники повинні бути приведені до єдиного безрозмірного виду. Це або частка у відповідному виді загальнодержавного потенціалу, або відносне відхилення від середньоде-ржавного рівня ризику.

Інтегральна оцінка інвестиційного клімату регіону, як правило, ідентифікується з його інтегральним рейтингом, що зазвичай розраховується як середньозважена за експертними вагами величина зі значень рейтингу (місця регіону) за складовими інтегрального рейтингу. Таким чином, найбільш повний результат дослідження інвестиційного клімату складається в побудові системи характеристик інвестиційного клімату — часток, узагальнених (у розрізі аг-регованих складових інтегрального показника) і інтегрального показника інвестиційного клімату в регіональному розрізі. Останній акумулює характеристики об'єктивних інвестиційних можливостей регіону й умов діяльності інвестора.

Порівнюючи діючі класифікації факторів, слід зазначити, що в існуючій оцінці інвестиційного клімату та інвестиційній привабливості регіонів відсутні складові соціального характеру, не враховані такі важливі умови, як далекість ринків збуту, наявність і розміщення продуктивних сил, система оподатковування, інноваційний потенціал регіону, екологічна ситуація і природоохоронні обмеження. Уявляється, що розмежування умов інвестиційного клімату за групами більш правильне з погляду комплексного аналізу, при розгляді питань впливу даних умов на інвестиційну активність, як у випадку другої класифікації факторів, що відносяться до найбільш істотних елементів інвестиційного клімату регіону. При цьому необхідно відзначити наступне.

По-перше, доцільно враховувати таку умову, що складає інвестиційний клімат, як інноваційний потенціал не тільки регіону, а й країни в цілому.

По-друге, у групу «соціальні фактори» варто ввести таку складову, як «суспільна думка». Суспільна думка, як спосіб існування масової свідомості, у якому виявляється відношення різних груп людей до подій і процесів дійсного життя, що стосується їхніх інтересів та потреб, визначає соціальний клімат і безпосередньо впливає на стан інвестиційного клімату.

По-третє, такі фактори, як соціальні умови проживання населення, соціальна стабільність, суспільна думка, рівень розвитку соціальної сфери і нестабільність через можливі насильницькі дії, розумно об'єднати в складову «соціально-психологічні фактори», оскільки відкрите вираження думки (виступу, демонстрації, протесту), дії, чинені в несвідомому страху (паніки, масовий психоз), утрата природного почуття права (пограбування, насильства), здатність надихати (масова ейфорія) є типово масовим явищем і розглядаються наукою про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності, тобто психологією.

По-четверте, групу, що складає «законодавчі фактори», доцільно розширити, включивши в неї групу нормативно-правових умов, що справляють найбільший вплив на переваги інвесторів (наприклад «законодавчі правові і нормативно-правові фактори», доповнивши її складовою «ступінь розвитку нормативно-правової бази»).

Таким чином, уточнимо визначення інвестиційного клімату і визначимо його складові.

Регіональний інвестиційний клімат являє собою систему відносин, що формуються під впливом широкого кола взаємозалежних процесів і сукупності умов інвестиційної діяльності політичного, соціально-психологічного, фінансово-економічного, законодавчого, нормативно-правового, екологічного, кримінального, ресурсно-сировинного, виробничого, інноваційного, трудового, інфраструктурного, споживчого й інституційного характеру, що підрозділяються на свої макро-, мікро- і власне регіональні рівні керування, що відбивають як об'єктивні можливості регіону до розвитку і розширення інвестиційної діяльності, що характеризують його інвестиційний потенціал, так і умови діяльності інвесторів (інвестиційний ризик), які справляють передумови для появи стійких інвестиційних мотивацій, що оказують істотний вплив на прибутковість інвестицій і рівень інвестиційних ризиків і визначають доцільність і ефективність інвестицій.

В оцінці інвестиційної привабливості регіону закладені два суперечливих підходи, у синтезі яких складається найбільша вага для осіб, що приймають рішення щодо інвестування. Один підхід оцінює об'єктивну сторону процесу, тобто інвестиційний потенціал регіону, інший — неформальні фактори інвестиційного клімату і ризику.

Аналіз динаміки цих оцінок може виявитися корисним для виявлення слабких сторін і визначення пріоритетних напрямків регіональної державної інвестиційної політики в наступні роки.

Тобто, рейтинг з інвестиційного клімату регіонів (інституцій-на складова) стійко зростає, а рейтинги економічного потенціалу (виробничий потенціал) і якості життя регіонів (інвестиційні ризики) падають.

Більшість факторів, що обумовили таку динаміку рейтингів, склалася з незалежних від регіонів причин. Так, північні регіони не мають привабливих в інвестиційному плані сировинних ресурсів, покладів дорогоцінних металів, доступних ринків їхнього збуту і переробки. Крім того становище ускладнюється такими факторами: в економіці області переважають підприємства обробної промисловості з проміжними стадіями виробничого циклу. Більш ніж дві третини використовуваних основних виробничих фондів перевищують нормативний термін служби, а необхідна нова техніка для його відновлення припускає перехід на принципово нові технології і надзвичайно дорога. В економіці регіону переважають застарілі матеріало- і ресурсомісткі технології, що не дозволяють нагромадити достатньо власних засобів для фінансування розвитку виробництва, що робить продукцію підприємств надзвичайно дорогою і неконкурентоспроможною, і, як наслідок, виштовхують підприємства навіть з раніше завойованих сегментів ринку.

Розглянемо окремі джерела фінансових ресурсів регіонів.

Державний бюджет відіграє дуже незначну роль в економіці регіону. Абсолютна величина цих засобів украй мала, щоб робити на це джерело серйозну ставку в інвестиційній політиці, причому частка держбюджету в загальній сумі інвестицій в економіку регіонів неухильно знижується. Обласні і місцеві бюджети: їхня наповнюваність є індикатором якості роботи місцевої влади, ефективності здійснюваної ними економічної політики. Остання характеризується системою стягнутих податків, економічним становищем підприємств і станом інвестиційної активності в області. В умовах економічного спаду обласні й місцеві бюджети є дефіцитними, «не інвестиційними» і орієнтовані винятково на рішення поточних соціальних задач.

Власні засоби підприємств залежать також від системи податків, економічного становища підприємств, умов для їхньої ділової активності, наявності ринків збуту продукції і стійкості партнерських зв'язків. Частка фінансування капітальних вкладень із власних засобів підприємств зросла. При цьому потенціал власних інвестиційних ресурсів на окремому підприємстві містить: амортизаційні відрахування; частина прибутку, що залишилася після сплати податків, виплат дивідендів, на соціальні потреби, покриття збитків; ресурси, які можна діставати за допомогою участі на ринку цінних паперів (це джерело в підприємств областей практично відсутнє) і боргових зобов'язань. Крім того, деякі підприємства як інвестиційні ресурси використовують також такі ірраціональні джерела, як власні борги по виплаті заробітної плати, податки, соціальні збори, постачальникам за електроенергію, воду й опалення, тобто великим виробничим і комунальним системам, що значною мірою фінансується за рахунок бюджетів.

Позабюджетні (державні) фонди (пенсійний) — здебільшого негнучкі і важкодоступні фінансові структури (фактично — це той самий бюджет, тільки перерозподілений по інших каналах). Мають строго цільове призначення і поки що не дозволяють здійснити концентрацію засобів.

Засоби приватних фінансових компаній, банків, фондів і т. ін. — найбільш перспективний тип інвесторів, у яких зосереджена велика частина інвестиційних ресурсів. Однак необхідно відзначити, що регіональний банківський сектор стає усе більш розпиленою, і участь в інвестиційній діяльності окремих банків стає менш реальним, тому що жоден з них не володіє достатніми інвестиційними ресурсами для участі в регіональній інвестиційній програмі.

Кошти населення — перспективний тип інвестора, у якого зосереджена половина засобів, необхідних для інвестування економіки.

Іноземні інвестори. Це джерело фінансових ресурсів у силу превалювання політичних пріоритетів над економічними, незліченних спроб під видом фінансової допомоги одержати доступ до сировинних джерел і проштовхнути на південно-казахстанський ринок застарілі техніку, технології і неякісні товари, вимагає особливої методології роботи.

Процес скорочення обсягу засобів, що направляються на фінансування капітальних вкладень, пов'язаний насамперед зі зрушенням у розподілі обсягу ресурсів, що скоротився, на користь поточного споживання шляхом зменшення реальних (з урахуванням підвищення цін) витрат на нагромадження в більшості галузей економіки регіону. Відповідно до загального курсу лібералізації економіки держава зменшила свою участь в управлінні народним господарством і прагне скоротити зв'язані з цим витрати, перенести їх на самі підприємства. Такий перерозподіл у цілому забезпечувався державою через її бюджетну політику, націлену на скорочення дефіциту державного бюджету, у тому числі і шляхом переключення фінансування капітального будівництва головним чином на його ринкові джерела (засоби підприємств, територіальних органів державного управління). При цьому ринковий механізм в інвестиційній сфері намічалося сформувати шляхом роздержавлення власності (приватизації підприємств) і зменшення витрат державного бюджету на фінансування виробничого сектора економіки й об'єктів соціально-культурного призначення, що у дореформений період були основними при інвестуванні капіталовкладень.

Усе це, з одного боку, свідчить про перенесення центра ваги в питаннях територіального розвитку на регіони, а з іншого — визначає використання методів залучення інвестицій, орієнтованих на зовнішніх стосовно регіону інвесторів.

Слід зазначити, що такий процес відбувається і стихійно, у некерованому або слабо регульованому режимі, як наслідок реакції агентів ринку на зниження ділової активності, платоспроможності підприємств і посилення інших кризових явищ. Ситуація загострюється до того ж наростанням бюджетного дефіциту й інфляції, що підриває фінансову стійкість економіки.

Другою причиною є неповна відповідність галузевої структури економіки структурі пріоритетів інвестора. Так, наприклад, іноземні інвестиції надходять лише в окремі галузі, і хоча вони, як і раніше, незначні в порівнянні з загальнодержавним показником, загальна сума інвестицій в економіку окремих регіонів, що свідчить про те, що йде поступовий розвиток інвестиційного процесу за участю іноземного капіталу (переважно в південних регіонах). Іноземні інвестиції були розподілені в основному в підприємства паливно-енергетичної, хімічної і нафтохімічної промисловості.

Аналіз економічного потенціалу й інвестиційних джерел, їхня повнота і приступність показали середню готовність регіону до прийому інвестицій: стартові умови південних регіонів для залучення інвестицій можна вважати відносно сприятливими, а умови для роботи інвесторів достатніми, хоча і немає підстав очікувати різкого інвестиційного підйому в економіці окремих регіонів. При загальному ж оздоровленні економіки і політики є можливість швидко досягти економічного пожвавлення.

При цьому основна робота доцільна в напрямку використання місцевих фінансових ресурсів регіону і залучення засобів приватного капіталу. Крім того, на основі аналізу товарної і географічної структури експорту, економічної структури і фінансової структури підприємств і загальної макроекономічної ситуації в країні можна зробити висновок, що найбільш характерним методом інвестування в найближчій перспективі будуть кредити закордонних інвесторів, що вже підтверджується фактичною статистикою. У кожного напрямку свої методи, механізми, інструменти і форми реалізації.

Але таке положення не тільки не виключає, а навпаки, повинне підштовхувати до необхідності формування і реалізації внутрішньої регіональної інвестиційної політики, що забезпечує нагромадження внутрішнього економічного потенціалу і підвищення інвестиційного потенціалу підприємств. Формування державної інвестиційної політики в південних регіонах повинне ґрунтуватися на системі об'єктивних передумов, що включають оцінку економічного й інвестиційного потенціалу регіону, його готовності до прийому інвестицій, достатності інфраструктури для інвестиційної і ділової активності.

Дослідження і практика показують, що існує залежність між об'єктами інвестування, джерелами і методами інвестування, методами залучення інвестицій. Врахування цих залежностей дозволяє виробити більш ефективну інвестиційну політику. При цьому інвестор звертає увагу не тільки на самі ці характеристики, а й спосіб їх використання і наявні у регіоні ресурси, що відбивається в інтегральній характеристиці рейтингу інвестиційної привабливості регіону.

Початок наполегливої роботи з вироблення механізму державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств регіону вже покладено. Треба більш чітко визначати її спрямованість. Вона повинна бути спрямована на глибокі структурні зміни в регіональній економіці, на підвищення обґрунтованості інвестиційних пріоритетів місцевої влади, на активне перетворення форм власності, бюджетної і фінансової системи регіону, на підвищення готовності керівників підприємств до відновлення виробництва і широкого економічного співробітництва, на створення ринкових інститутів і інвестиційної інфраструктури.

Одним з найважливіших факторів інвестиційної привабливості регіонів виступає їхня ефективна інвестиційна програма, при обґрунтуванні якої інвестор може одержати відповіді на головні для нього питання про віддачу вкладених коштів й гарантії. І якщо структура економіки, природно-кліматичні, географічні фактори склалися незалежно від політики місцевої влади, то всі інші перераховані вище фактори — багато в чому прямий результат роботи обласних адміністрацій і сфера їхньої компетенції. Відповідно до цього повинна формуватися і її цілеспрямована інвестиційна політика по залученню інвестицій на підприємства регіону.

1.2.2. Інвестиційна діяльність в умовах міжнародного конкурентного середовища

Процес набуття конкурентних переваг підприємством тісно пов'язане з механізмом залучення інвестицій. Джерелами інвестицій виступають, з одного боку, фонд нагромадження, чи та частина національного доходу, що направляється на збільшення і розвиток факторів виробництва, і фонд відшкодування, використовуваний у виді амортизаційних відрахувань.

При цьому всі інвестиційні складові формують структуру засобів, що безпосередньо впливає на ефективність інвестиційних процесів і темпи розширеного відтворення.

Підприємство може використовувати свої фінансові ресурси як для поточних витрат, так і для інвестицій. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект.

Інвестиції — це сукупність засобів, реалізованих у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки. Інвестиційна діяльність являє собою залучення інвестицій (інвестування) і сукупність практичних дій щодо їхньої реалізації.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі іноземні, а також держави і міжнародні організації, інвестори, замовники, користувачі робіт і об'єктів інвестиційної діяльності, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні біржі й інші учасники інвестиційного процесу. Об'єктами інвестиційної діяльності є: новостворювані основні й оборотні кошти, що оновлюються у всіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а також майнові права і права на інтелектуальну власність, тобто усі види діяльності, не заборонені законом.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних та інших норм, установлених законодавством, чи завдає шкоди охоронюваним законом правам і інтересам громадян, юридичних осіб і держави.

Доцільно розглянути окремі форми інвестування, реалізація яких впливає на підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств. Однією з нових для сучасної економічної дійсності форм залучення інвестицій є венчурний капітал. Це капітал, що інвестується в не зв'язані між собою проекти в розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Капіталовкладення при цьому здійснюються шляхом придбання частини акцій підприємства чи клієнта, надання йому позичок, у тому числі з правом конверсії останніх в акції.

З метою активного залучення венчурного капіталу на підприємства країни і підвищення їх конкурентоспроможності необхідно, щоб практика венчурного фінансування містила в собі такі основні компоненти:

наявність високотехнологічних підприємств, що можуть стати базою інвестування;

законодавче забезпечення господарської діяльності суб'єктів, зайнятих у венчурному бізнесі;

розвинутий ринок венчурного капіталу;

розвинути інфраструктуру венчурного фінансування.

Венчурний капітал за своєю формою є одним з засобів прямого інвестування. Прямі інвестиції являють собою вкладення в статутний капітал господарюючого суб'єкта з метою одержання доходу і прав на участь у керуванні даним господарюючим суб'єктом.

Серед типів реального інвестування слід відзначити корпоративні інвестиційні проекти та інфраструктурні інвестиційні проекти. Корпоративні інвестиційні проекти є традиційними для практики інвестиційної діяльності, у той час як інфраструктурні проекти з'явились у світовій економічній системі відносно недавно і їх поява обумовлена процесами глобалізації економіки, переходом суспільства в інформаційну стадію розвитку та необхідністю перерозподілу енергоносіїв у світовій економіці. Тому до таких проектів відносять перш за все великі транспортні проекти, енергетичні консорціуми, що реально знаходять своє втілення у нових шляхах транспортування газу, нафти, електроенергії, та світові інформаційні системи.

Одним з типів інвестицій, що також є нетрадиційними інструментами залучення інвесторів, є портфельне інвестування. Портфельні інвестиції полягають у придбанні цінних паперів та інших активів. Портфель являє собою сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей, що служать інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити як цінні папери одного типу (акції), так і різні інвестиційні цінності (акції, облігації, сертифікати, заставні свідоцтва й ін.). Формуючи портфель, інвестор виходить зі своїх «портфельних розумінь», що полягають у бажанні власника засобів мати їх у такій формі й у такім місці, щоб вони були безпечними, ліквідними і високоприбутковими.

Методом зниження ризику служить диверсифікованість портфеля, тобто придбання визначеної кількості різних цінних паперів. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одних цінних паперах будуть компенсуватися високими доходами по інших паперах. Мінімізувати ризик можна також за рахунок включення в портфель цінних паперів різних галузей, не зв'язаних тісно між собою, у запобіганні синхронності циклічних коливань ділової активності.

В цілому інвестиції як засіб підвищення конкурентоспроможності підприємств можна класифікувати відповідно до різних ознак (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Не менш важливою класифікаційною ознакою виступає вид інвестиції, а саме:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

рухоме і нерухоме майно;

майнові права, зв'язані з авторським правом, досвідом й іншими видами інтелектуальних цінностей;

сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у виді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого (ноу-хау);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, а також інші майнові права.

У регіональному аспекті необхідно визначити такі види інвестицій:

внутрішні, чи вкладення суб'єктів господарської діяльності даної держави;

іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

закордонні — вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території даної країни;

міжнародні інвестиції.

Наведену класифікацію інвестицій можна подати у вигляді схеми (рис. 1.1).

Реконструкція діючого підприємства

Технічне переозброєння підрозділів підприємства

Приват-

Інсти-туційне

Іноземне

Середньо-строковий — 1—3 роки

Довгостроковий З— 5 років

Інвестиційні ресурси є частиною фінансових ресурсів держави, що опосередковують процеси розподілу і перерозподілу створеного валового внутрішнього продукту, весь відтво-рювальний процес. Формування фінансових інвестиційних ресурсів знаходиться в постійній тісній взаємодії не тільки з фінансово-кредитною, а й з усією господарською системою і визначається суспільно-економічними умовами і факторами, під впливам яких функціонує держава, підприємства, об'єднання, регіони.

Економічними джерелами інвестицій є доход суб'єктів господарювання, прямі доходи державних і місцевих бюджетів усіх рівнів, амортизаційний фонд, позабюджетні фонди — резервні, страхові та інші, виторг від реалізації основних фондів і іншого майна, емісія кредитних грошей, іноземний капітал. Ці джерела підрозділяють на централізовані — бюджетні асигнування, пільгові державні кредити; власні засоби інвесторів; позикові засоби — кредити комерційних банків, фінансово-інвестиційних структур, засобу від розміщення емісії акцій; засобу іноземних інвесторів, окремих громадян.

В умовах централізованої планової економіки держава здійснювала фінансування витрат на розвиток і формування пропорцій виробництва, відтворення його потенціалу переважно через державний бюджет, центральні бюджетні асигнування.

На теперішній час у країні відбулися зміни макроекономічних умов функціонування держави, до яких відносяться:

корінна зміна соціально-економічної системи, перехід від соціалістичної державної власності і планової системи керування до багатоукладної економіки, ринкових відносин;

повільне формування нової фінансової системи при розпаді старої;

загальноекономічна криза;

різкий спад обсягів виробництва, ВВП, бюджетних доходів і витрат;

відмова від державного керування відтворювальним процесом на користь принципу децентралізації.

Досвід іноземних країн показує, що неможливо забезпечити потреби промислових підприємств бюджетними інвестиціями з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Проте державний бюджет залишається головним інструментом інвестиційного відновлення економіки при її структурній перебудові. Не компенсувалися інвестиційні потреби і децентралізовані джерела — власними ресурсами підприємств, кредитами комерційних банків, приватними інвестиціями.

Серед власних джерел фінансування інвестицій важливе значення має прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств після сплати податків і інших обов'язкових платежів. Однак аналіз його використання показав, що в умовах високих податкових ставок роль прибутку як фінансового джерела недостатня. Прибуток і амортизація як джерела фінансування інвестицій стають недостатньо перспективними. Внутрішні інвестиційні ресурси підприємств, галузей промисловості і регіонів унаслідок низької рентабельності виробництва, недосконалої амортизаційної політики, жорстокого оподатковування, повного чи часткового недовикористання потужностей багатьох підприємств недостатні для широкомасштабного відновлення промислового виробництва.

Не має сьогодні практичного значення для збільшення інвестицій і таке специфічне джерело, як доходи від приватизації державного майна, а вкладення приватного капіталу ще не набули масштабних розмірів. Таким чином, можна подати систему інвестування, що дозволяє об'єднати умови, інтереси учасників і механізм реалізації процесу інвестиційної взаємодії промислових підприємств і кредитних установ (рис. 1.2).

Іноземні інвестиції, як свідчить досвід України й оцінка фахівців, стосовно потреб країни незначні, їхнє надання обумовлюється твердими вимогами і виходять з цілей комерційної вигоди. Залучення іноземних інвестицій повинне здійснюватися для всебічно обґрунтованих конкретних інвестиційних проектів. Цим обумовлена порівняно висока частка іноземних інвестицій у Дніпропетровський області, де органами державного і місцевого управління розроблені інвестиційні проекти й програми перспективного розвитку регіону.

Нерозв'язаність проблеми інвестування ставить питання про необхідність мобілізації джерел фінансових інвестиційних ресурсів для відновлення і розвитку виробництва, забезпечення економічного зростання. Практика розвинутих країн з ринковою економікою свідчить, що одним з основних джерел інвестицій є кредит. Однак у сучасних умовах в Україні інвестиційні вкладення комерційних банків ще недостатні, і однією з найважливіших проблем є активізація інвестиційної діяльності банківської системи і переорієнтація її на довгострокове кредитування виробництва.

Інвестори

1

Інституційні

Індивідуальні

£

Банки

Страхові компанії

ІСІ

Пенсійні фонди

Донорські та благодійні фонди

Позиково-ощадні асоціації

з

І

I

3_і

Види інвестиційних ресурсів

з

Зацікавлені учасники інвестиційного процесу

Рис. 1.2. Необхідні умови та учасники інвестиційного процесу

Збільшення довгострокових кредитів в економіку обмежується з причини загальних проблем, властивих як підприємствам — кредитоотримувачам, так і комерційним банкам. Основні з цих проблем: затяжна економічна криза, що доповнюється світовою фінансовою кризою, наслідки яких цілком ще не переборені; нерентабельна робота підприємств, низькі обсяги виробництва; недосконалість діючого законодавства; неплатежі, бартеризація економіки. У цих умовах істотно знижена можливість збільшення статутного капіталу банків, знижується прибутковість банківської діяльності.

Для активізації переходу банківської системи до довгострокового кредитування виробництва потрібно здійснення організаційних, економічних і правових заходів, серед них:

Посилення концентрації банківського капіталу, що дасть посилення можливість інвестувати великі проекти;

перетворення комерційних банків у гнучку, динамічну систему, стійку стосовно негативних змін у макроекономічній державній і регіональній фінансовий системах;

вдосконалення правової бази діяльності банків, насамперед заставного права за договором застави;

встановлення єдиної для всіх підходів до визначення вартості майна, переданого в заставу, процедури вилучення і переоформлення документів і надання права заставоутримувачу самостійної реалізації майна для погашення боргу;

прийняття на регіональному рівні комплекс заходів, що охоплюють широке коло питань стимулювання переорієнтації комерційних банків на довгострокове кредитування і зміцнення з цією метою взаємозв'язку регіональних владних структур, промислових підприємств з комерційними банками.