5.4. спеціальні економічні зони й іноземні інвестиціїВільні економічні зони є організаційно оформленою і достатньо апробованою в світовій практиці передумовою активізації міжнародної інвестиційної діяльності, розвитку підприємництва, поглиблення інтеграційних економічних процесів. Нині найбільшого поширення за кордоном має трактування ВЕЗ: як територій, на яких, дякуючи введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних регуляторів, стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій; як частини національної території, економічний потенціал якої зорієнтований на вирішення специфічного завдання або комплексу завдань. За визначенням ООН, ВЕЗ — це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами: в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних та проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями; існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертованої валюти; держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв. У VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятої в 1973 р. під зоною «порто-франко» визначалася частина території, на якій товари розглядалися як об'єкти, що знаходяться поза межами національної митної системи і тому не підлягають обов'язковому митному контролю та оподаткуванню. Серед українських науковців аналізували підходи до визначення поняття «ВЕЗ» такі науковці, як В. В. Кущенко, Т. П. Данько, З. М. Окрут, О. Р. Зельдіна та ін. Під ВЕЗ розуміють суверенну територію держави (держав), що є складовою частиною господарського комплексу країни (групи країн), де забезпечується виробництво та розподіл суспільного продукту для досягнення певної конкретної загальнонаціональної інтеграційної, регіональної або корпоративної мети з використанням правових, організаційних та спеціальних економічних механізмів регулювання суспільно-економічних відносин в зоні, котрі спроможні до дифузного розширення та поширення її кордонів. При цьому позитивна дифузна дія ВЕЗ проявляється в перетворенні території ВЕЗ та галузей, що на ній розвиваються, у вирівнюванні їх до світового рівня не тільки в технічному плані, а й в інших відношеннях, тим самим сприяючи інтернаціоналізації відтворюваль-них процесів у інших сферах господарства, економічних регіонах і навіть інших країнах. В Україні ж законодавство використовує два основних поняття для операціоналізації ВЕЗ: вільна (спеціальна) економічна зона; територія пріоритетного розвитку. Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. Територія пріоритетного розвитку (ТПР) — це територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови, незадовільний стан зайнятості населення і на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць. Спеціальний режим інвестиційної діяльності означає встановлення податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановленому законодавством порядку зареєстровані на територіях пріоритетного розвитку, у межах їх господарської діяльності, пов'язаною з реалізацією на цих територіях інвестиційних проектів у пріоритетних видах економічної діяльності. Основною відмінністю СЕЗ від ТПР є те, що СЕЗ створюється з конкретною чіткою метою та на відносно невеликій, штучно обмеженій території, а ТПР створюється на територіях в адміністративних межах районів, міст або областей. Законодавчі основи створення ВЕЗ були закладені у 1992 р. Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (Загальний закон від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ) та іншими нормативно-правовими актами, але дію їх було зупинено у березні 2005 р. Цілі створення ВЕЗ залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни, що їх організує. В промислово розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, ВЕЗ часто створювались для активізації зовнішньоекономічних зв'язків реалізації регіональної політики, що спрямована на оживлення малого та середнього бізнесу в районах економічної депресії, на вирівнювання міжрегіональних відмінностей. При створенні ВЕЗ у країнах, що розвиваються, акцент робився на залучення іноземного капіталу, технологій, модернізацію промисловості, підвищення кваліфікації робочої сили. Створення ВЕЗ пов'язано із стимулюванням промислового експорту та отримання на цій основі валютних коштів; зростанням зайнятості; перетворенням зон в полігони по опробуванню нових методів господарювання, полюс зростання національного господарства. В Україні згідно з Загальним законом цілі створення ВЕЗ полягають у: залученні іноземних інвестицій та сприянні їм; активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг; залученні і впровадженні нових технологій, ринкових методів господарювання; розвитку інфраструктури ринку; покращанні використання природних і трудових ресурсів; 6) прискоренні соціально-економічного розвитку України. Серед основних принципів формування і функціонування ВЕЗ слід виділити такі: як невід'ємна частина території країни ВЕЗ залишається під повною юрисдикцією держави, діє згідно з її Конституцією та законодавством; встановлення особливого економічного режиму функціонування ВЕЗ не звільняє її від участі у формуванні фінансових і бюджетних ресурсів держави, регіону та місцевих органів влади; ВЕЗ має всіляко сприяти не лише інтересам свого регіону, а й держави в цілому; передбачені законодавством пільгові умови податкової, митної, фінансово-кредитної, інвестиційної і цінової політики в межах ВЕЗ мають здійснюватися за рахунок внутрішніх джерел доходів і нагромаджень від додаткового стимулювання розвитку товаровиробників і товарообігу, підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності; ефективне функціонування ВЕЗ неможливе без високороз-виненої банківської системи, функціонування на її території змішаних та іноземних банків, які б стимулювали в зону залучення іноземних капіталів та інвесторів. У цілому створення ВЕЗ, зокрема в Україні, має здійснюватись при узгодженні загальнодержавних економічних програм і залежить від ефективної взаємодії органів державного управління, місцевих структур та підприємств, а також від розширення самостійності територій у питаннях управління їх соціально-економічним розвитком. Досягнення поставлених цілей шляхом створення і функціонування ВЕЗ можливе лише за умови, коли в країні є необхідна законодавча та нормативна база. ВЕЗ класифікуються за рядом ознак. На території України, згідно з законодавством, могли створюватись ВЕЗ різних функціональних типів в залежності від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності. Перш за все зони поділяються на режимні та територіальні, які, в свою чергу, можуть бути зонами експортної або імпортної орієнтації та комплексними зонами. Комплексні зони поділяються на: зовнішньоторговельні, комплексні виробничі, науково-технічні, туристсько-рекреаційні, банківсько-страхові (офшорні), зони прикордонної торгівлі. Дехто додає до цього переліку точкові зони індустріального типу. Оскільки всі наведені типи зон було розглянуто вище, то зупинимося лише на двох. Зона прикордонної торгівлі являє собою частину території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі. Точкова зона індустріального типу — це режимна зона у територіальних межах окремих підприємств, організацій або їх сукупності, які одержують від держави преференційні права. Більше того, законом зазначається, що крім визначених в Україні могли створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні ВЕЗ, які поєднують в собі риси та елементи зон різних типів. Окрім зазначених вище класифікацій ВЕЗ доцільно навести типологію саме українських ВЕЗ, що запропонована І. Бобухом Він пропонує усі ВЕЗ, які функціонували в Україні, за ознакою спрямованості розділити на три групи: Виробничо-екологічні — ВЕЗ «Славутич», «Яворів», «Миколаїв», «Донецьк», ТПР «Сиваш», ТПР, що розташовані в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях та м. Шостці; Інноваційно-виробничі — ■ ВЕЗ «Закарпаття», «Інтерпорт Ковель», «Порто-франко», «Азов», «Порт Крим», «Рені», ТПР у м. Харкові та технопарки. 3. Туристично-рекреаційні — ВЕЗ «Курортополіс Труска- вець», ТПР «Крим». В свою чергу, Ю. Макогон пропонує більш загальну класифікацію українських ВЕЗ та умовно поділяє їх на такі три групи: ВЕЗ, котрі утворюються в місцях скорочення виробництва; ВЕЗ в транспортних вузлах; ВЕЗ, що утворюються з метою розвитку туристичного бізнесу. ВЕЗ в місцях скорочення виробництва створюються з метою утворення нових робочих місць за рахунок інвестиційних проектів. Друга група — це ВЕЗ в транспортних вузлах, де проводяться митні операції. їх створення спрямоване на розвиток прикордонної інфраструктури, міжнародних транспортних коридорів тощо. Поглиблення міжнародного поділу праці, інтеграція національних господарств сприяє економічному розвитку країн в системі світової економіки. І ВЕЗ, на думку багатьох науковців, є одним з потужних засобів вирішення цих завдань. Результати функціонування ВЕЗ і ТПР в Україні оцінюють за такими напрямками діяльності: інвестиційним, інноваційним, виробничим, зовнішньоекономічним, зайнятості та доходах населення, фінансово-бюджетним. Інвестиційний розвиток у ВЕЗ і ТПР у 2000—2004 рр. показав, що динаміка інвестиційних процесів досить обнадійлива, обсяг інвестицій порівняно з 2000 р. зріс на 2292,8 млн грн, тобто на 190 \% (рис. 5.1). млн грн 4000 3500 3000 2500 2000 1500 1000 500 0 130,6 0 140,9 0 3 407,9 ,3 7, 7 415,6 ,9 3, 3 2 2 540 ,7 0, 6 9 2
ВЕЗ ТПР 2000 2001 2002 2003 2004 роки Рис. 5.1. Динаміка інвестиційних проектів, млн грн Спостерігалась стійка тенденція до збільшення обсягів залучених інвестицій, але значна частка припадає на ТПР, в середньому — 84,5 \% від загального обсягу інвестицій. Передусім це пояснюється кількістю затверджених проектів, адже на ТПР їх 556, тоді як у ВЕЗ лише 212. Найбільш привабливими в інвестиційному плані були спеціальні території з розвинутою інфраструктурою: ВЕЗ і ТПР Донецької, Харківської, Закарпатської областей та Автономної Республіки Крим (АРК), на них припадало 81 \% залучених інвестицій у 2004 р., даний показник є близьким до середнього відсотка за період 2000 — 2004 рр. Збільшення надходження інвестиційних ресурсів у ВЕЗ та ТПР відбувалося в основному за рахунок вітчизняних інвестицій, частка іноземного капіталу в загальному обсязі складала близько 34 \% у 2004 р. і порівняно з 2000 р. скоротилася на 12 \%. Найбільша частка іноземного капіталу у сукупних інвестиціях регіонів, де створені ВЕЗ та ТПР, припадала на ВЕЗ «Рені» — 94 \%, ТПР Волинської області — 47 \%, ВЕЗ «Закарпаття» — 45,9 \%, «Донецьк» — 40,6 \%, «Курортполіс Трускавець» — 38,6 \%. Незначна частка іноземного капіталу приходилась на ВЕЗ «Миколаїв» — 1,5 \%, на ТПР Чернігівської області — 1,9 \% Луганської — 8,8 \%.
Разом з тим обсяги інвестиційних ресурсів, що залучаються у більшість ВЕЗ та ТПР, не відповідали інвестиційним можливостям регіонів та суттєво не впливали на інвестиційні процеси. За період 2001—2004 рр. частка іноземних інвестицій, що надійшли до територій зі спеціальним режимом, у сукупних іноземних інвестиціях, що надійшли в Україну за цей же період, складає 13,8 \%, частка інвестицій в основний капітал — 6 \%, загальний обсяг інвестицій ВЕЗ і ТПР в сукупних інвестиціях по Україні — 4,8 \%. Це пов'язано із нестабільністю законодавства щодо створення та функціонування ВЕЗ та ТПР, недосконалістю окремих норм законодавчих та нормативно-правових актів, що створює нерівні умови підприємницької діяльності серед ВЕЗ та ТПР, а також недостатня робота місцевих органів влади з запровадження спеціального режиму інвестування. Негативний вплив проявляється тому, що спеціальний режим інвестування запроваджено в основному на депресивних територіях, які мають низьку інвестиційну привабливість, нерозвинену інфраструктуру та, внаслідок цього, високі інвестиційні ризики для інвесторів. Галузева структура залучених інвестицій по більшості СЕЗ та ТПР в цілому відповідала меті та пріоритетам їх заснування, визначених актами законодавства, та була спрямована на забезпечення структурних змін в економіці відповідних регіонів. Як видно з рис. 5.4, основний обсяг залучених інвестицій у 2004 р. припадав на галузі, які є базовими у спеціалізації даних територій — металургія та оброблення металу (20 \%), машинобудування (14,3 \%), харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції (9,8 \%). Водночас, у галузевій структурі залучених інвестицій спостерігалася зниження частки добувної та хімічної промисловості (відповідно з 15,7 \% і 6,1 \% у 2001 р. до 6 \% і 2 \% у 2004 р.) за рахунок зростання питомої ваги інвестицій, спрямованих на розвиток відповідних послуг — виробництва та розподілення електроенергії, охорони здоров'я та транспортного сектора економіки (відповідно з 6,6 \%; 1,1 \%; та 4,1 \% у 2001 р. до 11 \%; 3 \%; та 9,5 \% у 2004 р.).
пр-сть 8,9 \% Готельний бізне 5,8 \% Транспорт 4\% Вир-во електроенергії газу та води Металургія 1,6 \% Металургія 16,2 \%
2004 рік Поряд з цим слід зазначити, що у ряді випадків об'єктом інвестування є традиційні галузі спеціалізації (наприклад, у ТПР Луганської обл. інвестуються переважно видобування енергетичних матеріалів та металургія, тоді як легка та харчова промисловість суттєво відстають, а машинобудування взагалі не розвивається); або недостатньо ефективно використовують наявний потенціал (зокрема, ВЕЗ «Славутич» залучає інвестиції переважно в целюлозно-паперову промисловість, металургію та будівництво, майже не розвиваючи машинобудування; у ТПР м. Шостка єдиним пріоритетом, в який прийшли інвестиції, є виробництво електроенергії, газу та води). Одним з важливих чинників, які забезпечили інвестиційне зростання ВЕЗ і ТПР протягом періоду функціонування, є суттєве збільшення кількості та кошторисної вартості затверджених інвестиційних проектів. їх кількість зросла більше як у 5 разів (з 143 до 764), відбулося понад шестикратне зростання сукупної вартості проектів (з 798 млн дол. США до 5521 млн дол. США), сума інвестицій, передбачена до внесення по проектах, що фактично знаходяться в стадії реалізації, постійно зростала на тлі збільшення кількості проектів: у 2001 р. виконувалось 403 проекти середньою кошторисною вартістю 4,1 млн дол. США, у 2004 р. відповідно — 654 проекти на 8,6 млн дол. США кожний. З огляду на це дослідники вважають, що немає підстав погоджуватись із пропозиціями окремих органів управління ВЕЗ і ТПР, що ініціюють зменшення порогових інвестицій та пропонують зробити акцент на залученні до зон і територій підприємств малого та середнього бізнесу. На фоні зростання обсягів залучених інвестицій у ВЕЗ і ТПР відбулася зміна матеріально-речової структури інвестиційних ресурсів. Постійне зростання обсягів сум інвестованих коштів у формі грошових внесків (включаючи кредити) та матеріальних цінностей відбувалося з різною інтенсивністю, внаслідок чого змістились акценти: матеріальні внески, які у 2000 р. формували базу інвестиційних ресурсів (47,2 \%), перестали відігравати провідну роль, перемістившись на другу позицію (19 \%), натомість посилилася частка грошових внесків (2000 р. — 41 \%, 2004 р. — 69,3 \%). Що стосується нематеріальних активів, то їх практично виключено з процесу інвестування проектів ВЕЗ і ТПР — їх питома вага скоротилася за п'ять років з 1,7 до 0,3 \%. Факторами посилення участі грошових внесків у формуванні інвестицій можна визнати: остаточну нормалізацію товарно-грошових відносин у державі; посилення національної грошової одиниці; стабілізацію роботи банківської системи України, збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки; поступове об'єктивне обмеження можливостей національних підприємств, розташованих у ВЕЗ і ТПР, участь у реалізації проектів, зараховуючи в якості власного внеску належне їм майно, створене, як правило, до 1990 р. У той же час низький рівень залучення нематеріальних активів, про який йшлося вище, не може оцінюватись однозначно. З одного боку, якщо розуміти під ними залучення ноу-хау, новітніх технологій, товарних чи торговельних марок тощо, — маємо негативне явище. З іншого боку, це можна розцінювати і як позитивний елемент, оскільки він протидіє реалізації загальновідомих схем приховування прибутків, штучного завищення вартості подібних внесків тощо, які застосовуються підприємствами, що залучають нематеріальні активи. Протягом 2000—2003 рр. інноваційна діяльність у зазначених територіях здійснювалась недостатньо активно, і переважно спостерігалась стійка тенденція до зниження впровадження інноваційних проектів. За чотири роки було впроваджено лише 61 інноваційний проект загальною вартістю 155,93 млн грн. Причому до 2002 р. кількість інноваційних проектів мала тенденцію до скорочення. І лише у 2003 р. відбулося істотне зростання (34 проекти), що вплинуло на характер інвестиційних та виробничих процесів, оскільки питома вага інновацій становила 1,44—6,14 \% за кількістю та 0,94—3,81 \% за вартістю проектів. Для порівняння: на ма-крорівні цей показник дорівнює відповідно 3,6 \% та 8 \%. Найбільш схильними до нововведень були регіональні системи ВЕЗ і ТПР Львівської (26 проектів), Волинської (5), Київської (7) областей, в яких постійно здійснювались інновації. Але лідерами за вартістю таких проектів у 2003 р. стали Львівська (33,8 млн грн), Закарпатська (31,3 млн грн) та Миколаївська (30,3 млн грн). Області інноваційні проекти у регіональних системах ВЕЗ і ТПР Донецької, Харківської, а також АРК, за весь період не здійснювались. Це разом із нестабільним інноваційним розвитком Закарпатської, Луганської, Чернігівської, Одеської областей слід розцінювати виключно негативно, оскільки базова галузева структура названих регіонів та проекти створення конкретних ВЕЗ і ТПР передбачали в названих областях вагому інноваційну складову. Приватні джерела фінансування екологічних проектів та програм взагалі були відсутні. Зазначені факти свідчать про неефективність пільг, стратегічні помилки на державному рівні. Прийняті Верховною Радою проекти застосування податкових пільг стосувалися підтримки окремих галузей. Тобто за умов обмеженості фінансових ресурсів на державному рівні намагались підтримати цілі галузі, незалежно від їхнього технологічного рівня, не запроваджуючи механізмів пошуку, відбору та стимулювання інноваційних проектів. Науковці зазначають, що до уваги не бралась необхідність концентрації обмежених ресурсів на мінімальній кількості об'єктів, а зростання об'ємних показників відбувається в основному за рахунок завантаження потужностей, що простоювали. Проте на цій основі економіка України не зможе підтримувати навіть 5—6 \% річний приріст. Таким чином, обсяг та кількість інновацій, що реалізуються в особливих територіально-господарських утвореннях, настільки незначні, що не можуть впливати на формування інноваційної спрямованості економіки держави та не стали фактором інноваційного розвитку особливих територіально-господарських утворень. Динамізація виробництва у ВЕЗ і ТПР відбувається доволі високими темпами. За інвестиційними проектами у 2004 р. вироблено продукції (робіт, послуг) на суму 20 млрд грн, що перевищувало аналогічний показник 2001 р. у 10 разів. Обсяги виробництва у ВЕЗ і ТПР зростали більш активно, ніж в цілому по Україні та областях, де вони розташовані. Це пов'язано з розширенням масштабів інвестиційної діяльності та розгортанням виробництва на тлі об'єктивно незначної кількості проектів, що впродовж досліджуваного періоду вийшли з роботи у спецрежи-мі. На рис. 5.5 видно, що найбільша частка у сукупному виробництві на спеціальних територіях належить ВЕЗ і ТПР Донецької області, і хоча ця частка у 2003 р. дещо зменшилась порівняно з 2000 р., вона все одно залишається досить вагомою. Окрім того, що зростала частка окремих ВЕЗ і ТПР в сукупному виробництві спеціальних територій, зростала і питома вага продукції, виробленої суб'єктами ВЕЗ і ТПР, у загальному обсязі промислової продукції регіонів їх розташування: 2000 р. — 2,7 \%, 2003 р. — 10,6 \%. Внесок ВЕЗ і ТПР у сукупне виробництво України є трохи меншим, ніж в регіони розташування — 4,7 \%. Що стосується окремих територіальних утворень, то ВЕЗ і ТПР почали суттєво впливати на виробничі процеси у Закарпатській області (питома вага у регіональному показнику сягає 45,7 \%), АРК (23,2 \%), Донецькій області (18,4 \%). Разом з тим є території, де спостерігалися зовсім протилежні процеси, наприклад, частка ВЕЗ Одеської області у 2003 р. складала 0,11 \%, ТПР Сумської області — 0,7 \%. Позитивним є те, що у всіх без ви ключення ВЕЗ і ТПР спостерігалася стійка тенденція до збільшення питомої ваги в сукупному виробництві, хоч і є значні розбіжності в обсязі зазначених часток.
Виключення становила харчова промисловість, адже незважаючи на збільшення обсягів інвестицій в цю галузь, обсяги виробництва зменшувалися і частка в сукупному виробництві скоротилася з 23 \% у 2000 р. до 18 \% у 2003 р. За рахунок посилення позицій машинобудування та скорочення добувної промисловості за чотирирічний період кардинально поліпшилась структура виробництва ВЕЗ і ТПР. Якщо брати до уваги окремі ВЕЗ і ТПР, то в більшості регіонів галузева структура виробництва залишилась несформованою, що певною мірою було спричинене надто частим коригуванням переліків пріоритетних видів діяльності та можливістю вносити зміни в інвестиційні проекти. Позитивним зрушенням у діяльності ВЕЗ і ТПР було те, що обсяги виробленої продукції у розрахунку на 1 грн вкладених інвестицій мали стійку тенденцію до зростання: якщо у 2001 р. цей показник становив 3,4 грн, то у 2004 р. — 5,77 грн. Щодо якості виробленої продукції, то питома вага сертифі-кованої продукції у виробництві ВЕЗ і ТПР висока — 73 \%. Найбільш високий рівень сертифікованої продукції у загальному обсязі випуску продукції характерний для добувної промисловості (88,5 \%), металургії (85,9 \%), хімічного виробництва (83 \%) та харчової промисловості (80,9 \%). І відповідно найбільша частка сертифікованої продукції припадала на ВЕЗ і ТПР Донецької області (75 \%), а також АРК (7 \%), ВЕЗ і ТПР Закарпатської області (5 \%). Стабільне зростання виробництва, його галузева та територіальна структура визначають динаміку експортних поставок з територій ВЕЗ і ТПР та імпорту, здійснюваного для забезпечення реалізації інвестиційних проектів. Як видно з рис. 5.6, зовнішньоекономічні зв'язки ВЕЗ і ТПР у 2000—2004 рр. розвивались динамічно. Разом зі зростанням обсягів залучених інвестицій та виробництва, загальні обсяги експортних операцій суб'єктів підприємництва зон і територій зі спецрежимом за цей період зросли з 850 млн грн до 6867 млн дол., або у 8 разів. Найбільший приріст спостерігався у ВЕЗ і ТПР Донецької (7,6
раз), Харківської (33,2), Чернігівської (2,8), Закарпатської (1,9) областей.
Постійно зростав (в абсолютних і питомих величинах) експортний потенціал ВЕЗ і
ТПР Донецької області (їх частка зросла з 48,2 \% у 2000 р. до 61,7 \% у 2003
р.). Разом із Закарпатською ці області домінували у сукупному експорті спеціальних зон і територій пріоритетного розвитку, але в міру розгортання експортних виробництв у інших регіональних системах ВЕЗ і ТПР їх питома вага знижувалася (з 98,4 \% до 77,6 \%). Так, якщо у 2000 р. частка ВЕЗ Львівської області становила 0,44 \%, ВЕЗ і ТПР АРК — 0,08 \%, ТПР Харківської області — 0,41 \%, то у 2003 р. — 2 \%, 8 \%, 2 \% відповідно. У галузевій структурі експорту переважала металургійна промисловість — 27,5 \%, за якою слідують хімічне виробництво (19,3 \%), машинобудування (18,1 \%), харчова (5,1 \%) та інші галузі обробної промисловості. н 25000 а. д- 20000 ч 8 15000 10000 5000 0 Рис. 5.6. Динаміка інвестицій, виробництва та зовнішньоторговельної діяльності ВЕЗ і ТПР у 2000—2004 рр., млн грн Нарощування експортного потенціалу у ВЕЗ і ТПР обумовило активне зростання їх частки у загальному експорті України з 1,1 \% у 2000 р. до 4,14 \% у 2003 р., у 2004 р. спостерігалось зниження до 3,97 \% загалом за рахунок майже двократного зростання загального обсягу українського експорту. Відповідно по областях, де безпосередньо розташовані особливі територіально-господарські утворення, їх питома вага в обсягах експорту збільшилась з 2,44 \% до 8,65 \%. Найбільший вплив на регіональний експортний потенціал здійснюють ВЕЗ і ТПР Закарпатської області (36,6 \%), АРК (25,1 \%), Донецької (11,9 \%) та Миколаївської (10,9 \%) областей [31, 36]. Активізація підприємницької діяльності та нарощування виробництва на територіях ВЕЗ і ТПР викликали необхідність додаткового імпорту устаткування, обладнання, комплектуючих, деяких видів сировини. Це безпосередньо вплинуло на розміри імпорту, його обсяги зросли з 645,54 млн грн у р. до 4495,7 млн грн у 2004 р. (або майже у 7 разів). Слід зауважити, що частка ВЕЗ і ТПР в імпорті по Україні у період 2000—2002 рр. систематично зростала (з 0,87 \% до 2,96 \%), а з 2003 р. стабілізувалась (2,89 \%). Частка імпорту ВЕЗ і ТПР у загальному обсязі по областях, де вони розташовані, складала близько 10 \%. Але в тих регіонах, де основний імпульс розвитку належить саме ВЕЗ і ТПР (вплив названих регіонів на формування інвестицій в основний капітал був найбільшим та становив 7,2—24,5 \%, а за показником виробництва продукції — 6,8—45,7 \%), цей показник значно вищий: по Закарпатській області він сягає 54,8 \%, АРК — 22,2 \%, Донецькій області — 16,8 \%. Інвестиційна динаміка та характер виробництв, що отримали розвиток у ВЕЗ і ТПР, визначили галузеву структуру імпортних потоків, які були спрямовані переважно у харчову промисловість (26 \%), металургію (7 \%), машинобудування (8 \%), виробництво електроенергії, газу та води (7 \%), інші галузі обробної промисловості (41 \%). Змінювалася структура імпортованих товарів: якщо у 2001 р. у загальному обсязі імпорту частка сировини та матеріалів становила 34,5 \%, то у 2003 р. вона досягала 56,8 \%. Імпорт обладнання та устаткування зменшувався як у питомій вазі, так і в абсолютному вимірі — 63 \% у р. 39,7 \% у 2003 р. При цьому у 2003 р. у загальній сумі пільг, наданих суб'єктам ВЕЗ і ТПР при ввезенні імпортних товарів, на сировину і матеріали припадало 70,3 \%, а на устаткування та обладнання — 28,7 \%. Такі тенденції щодо зміни структури імпорту товарів не сприяли оновленню виробничих потужностей та не відповідали меті створення ВЕЗ і ТПР щодо впровадження нових технологій та модернізації діючих виробництв. На думку деяких дослідників, фактично створювалися конкурентні переваги окремим суб'єктам підприємництва за рахунок зниження витрат на сировину та матеріали у собівартості продукції. Нарощування обсягів інвестицій у ВЕЗ і ТПР майже у три рази стало важливим фактором поліпшення ситуації на ринку праці в регіонах. За п'ятирічний період діяльності особливих територіально-господарських утворень сукупна кількість введених робочих місць (створених нових та збережених існуючих) становила 227 975 одиниць. Спостерігалася стійка тенденція збільшення кількості нових робочих місць, якщо у 2000 р. даний показник сягав 23 853 одиниць, то у 2004 р. — 32 404. Причому кількість новостворених робочих місць зросла у 4,9 раза, а збережених — у 6,1 раза. Питома вага мегапроекту в сукупних показниках кількості введених робочих місць стосовно областей, де безпосередньо розташовані ВЕЗ і ТПР, значно зросла у 2001 р., що становила 40,3 \%, а у подальшому стабілізувалася на рівні 22,6 \%. Введення робочих місць в окремих областях проходило з різною інтенсивністю, в результаті суттєві зміни відбулися в позиції окремих ВЕЗ і ТПР. Так, частка ВЕЗ і ТПР Закарпатської області у сукупному обсязі введених робочих місць по мегапроекту скоротилась із 28 \% у 2000 р. до 10 \% у 2003 р., Львівської — з 24 до 8 \%, Луганської з 11 до 3 \%. Одночасно відбулося зростання у таких областях, як Донецька — з 24 до 37 \%, Харківська — з 6 до 10 \%, АРК — з 3 до 9 \%, Миколаївська — до 17 \%. Уповільнення інвестиційної активності у Київській, Одеській, Сумській та Чернігівській областях спричинило скорочення темпів працевлаштування. Позитивним явищем слід вважати створення у 2003 р. нових робочих місць переважно у машинобудуванні (23 \%), обробній (20 \%), харчовій промисловості (15 \%), виробництві деревини (10 \%), добувній промисловості (9 \%) та металургії (7 \%). Збережені робочі місця були переважно у машинобудуванні (56 \%), добувній промисловості (11 \%), готельно-ресторанному бізнесі (9 \%), обробній промисловості (5 \%), металургії (4 \%), харчовій галузі (3 \%). У ряді областей України досить успішно вирішувалися соціальні проблеми в частині підвищення рівня оплати праці. Середня заробітна плата на підприємствах, які реалізують інвестиційні проекти, перевищувала не лише середньомісячну номінальну зарплату по областях, а й середню по державі. Як видно з рис. 5.7, у 2000 р. перевищення складало 1,76 та 1,74 рази відповідно, в наступні роки перевищення спостерігалось в середньому в 1,45 та 1,43 рази. По окремих регіонах картина була такою: середня заробітна плата у ВЕЗ і ТПР Донецької області у 2003 р. була більшою за середню по Україні у 1,7 раза, в Миколаївській — 1,5 раза, АРК та Сумській області — 1,2 раза.
X е 700 600 500 400 300 200 100 0 227,42
575,65 376 О- 370,53 639,34 462 453,06 2000 2001 2002 2003 ^ середньомісячна номінальна заробітна плата по Україні ♦ середньомісячна номінальна заробітна плата по ВЕЗ і ТПР роки середньомісячна номінальна заробітна плата по областях, де безпосередньо розташовані ВЕЗ і ТПР Рис. 5.7. Динаміка середньомісячної номінальної заробітної плати в 2000—2003 рр., грн СТРУКТУРА ВВЕДЕННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ДЛЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ШАХТАРІВ У РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМАХ ВЕЗ І ТПР (одиниць)
Опікування працевлаштуванням шахтарів характерне для ТПР Луганської області, де майже 59 \% сукупної кількості новоство-рених робочих місць призначено для цієї категорії працівників. Але істотних структурних зрушень та професійної переорієнтації шахтарів не спостерігалося, оскільки більше як половина вказаних робочих місць припадало на добувну промисловість. У Волинській області майже п'ята частина створених робочих місць має цільове призначення для працевлаштування шахтарів, причому їх формували виключно галузі обробної промисловості. Незважаючи на достатньо високу соціальну вагу проблеми працевлаштування шахтарів Донецької області, орієнтація ВЕЗ і ТПР на цей пріоритет є доволі низькою: 5,5 \% по новостворених робочих місцях та 12,5 \% по збережених від загальної кількості по регіональній системі ВЕЗ і ТПР. Це не збігалося із загальними завданнями, проголошеними у нормативних актах по створенню ВЕЗ і ТПР у Донецькій області та базовому проекті щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності. Таким чином, практична діяльність ВЕЗ і ТПР дає змогу говорити про тенденції до збільшення зайнятості, позитивний вплив на розв'язання комплексу соціальних проблем, пов'язаних зі створенням і збереженням робочих місць, підвищенням заробітної плати, але разом з тим недостатньо активно відбувається створення робочих місць для шахтарів, особливо в галузях, альтернативних традиційній добувній промисловості. Аналіз фінансово-бюджетного розвитку ВЕЗ і ТПР свідчить, що високими темпами (180 \%) зростала сума пільг, наданих згідно зі спеціальним режимом ВЕЗ і ТПР. Ця динаміка була майже адекватною залученню інвестицій (170 \%) та перевищувала темпи фактичних податкових надходжень (130 \%). Причому на тлі сталого зростання всього комплексу фінансово-бюджетних платежів протягом 2000—2004 рр. до 2004 р. відбувалося зменшення показника бюджетної ефективності (табл. 5.4).
З одного боку, це свідчить про те, що очікуваний мультиплікаційний ефект, який би призвів до ефективності функціонування ВЕЗ і ТПР з точки зору наповнення бюджету держави, — не проявляється. З іншого боку, як зазначають деякі науковці, це — об'єктивний процес, спричинений логікою розвитку зон і територій, специфікою механізму надання пільг та обмеженістю процедур спостереження за результатами діяльності особливих територіально-господарських утворень. По-перше, відомості про успішно функціонуючі проекти (підприємства) після виходу їх з періоду користування пільгами не збирались, — а саме у цей час вони, продовжуючи працювати, «перекривались» фактичними платежами раніше отриманих податкових пільг. По-друге, високий темп інвестування спричинив розгортання діяльності по проектах та, відповідно, без будь-якої відстрочки, приводив до зростання податкових пільг, тоді як платежі до бюджету мали певне часове запізнення. До того ж аналізуються перші 5—6 років діяльності спеціальних територій, що у порівнянні з середнім терміном, на який їх було створено (30 років), є стадією становлення. «Миколаїв» «Яворів» «Рені» 10,82 ]1,5
«Закарпаття» [ «Курортполіс . Трускавець» І Ц0,4 J0,37 «Порто-франко» «Славутич» «Донецьк» І І0,18 10,11 0,08 0 0,5 1 1,5 2 Рис. 5.8. Бюджетна ефективність ВЕЗ станом на 1.10.2005 Бюджетна ефективність за кожною окремою ВЕЗ і ТПР представлена на рис. 5.8, 5.9. Станом на 1.01.2005 р. з усієї сукупності ВЕЗ і ТПР показник бюджетної ефективності, більший за одиницю, спостерігається лише у ВЕЗ «Азов», «Яворів», «Миколаїв» та ТПР Закарпатської, Луганської, Харківської, Сумської областей і АРК. Значний відрив спостерігається у ВЕЗ «Азов» (6,3) і ТПР Сумської області (21,81). Беручи це до у ваги, їх не було включено до зазначених рисунків. Взагалі діяльність спеціальних територій більш ефективна, ніж зон. Про це свідчить не тільки загальний показник бюджетної ефективності усіх ВЕЗ (0,3), який менший від аналогічного показника всіх ТПР (0,55), а й кількість самих зон, де значення показника бюджетної ефективності було позитивним. Адже лише 33 \% ТПР мають від'ємний баланс з бюджетом, і, як наслідок, низький рівень бюджетної ефективності, що стосується ВЕЗ, то цей відсоток на рівні 70. ТПР Житомирської обл. 10,44 □ 0,5 Чернігівської обл. 10,87 1,09 Луганської обл. Закарпатської обл. □ 1,2 =11,4 0 0,5 1 1,5 Рис. 5.9. Бюджетна ефективність ТПР станом на 1.01.2005 Надзвичайно низька бюджетна ефективність спостерігалась в таких ВЕЗ, як «Славутич» і «Донецьк», яка обумовлена тим, що на «Донецьк» припадало майже 60 \% сукупних пільг, отриманих суб'єктами спеціальних територій, і разом з тим дана ВЕЗ забезпечувала лише 13 \% бюджетних надходжень. Низький показник бюджетної ефективності (0,08) свідчить про те, що від кожної гривні пільг держава отримує лише 8 коп. бюджетних надходжень. Не зменшуючи вагомості доводів зазначеного вище об'єктивного процесу, залучення інвестицій у пільговому режимі у практично всі ВЕЗ і ряд ТПР само по собі не створювало автоматично умов для прояву мультиплікаційного ефекту, який би призводив до перевищення бюджетних платежів над сумою наданих пільг. В той же час є позитивні приклади, коли бюджет отримує більше, ніж втрачає від надання пільг. Це вказує на те, що все залежить від специфіки конкретних інвестиційних проектів, які реалізуються у рамках тієї чи іншої ВЕЗ чи ТПР. На думку деяких дослідників, головною причиною відсутності економічного пожвавлення у регіонах ВЕЗ і ТПР було те, що останні являють собою фактично набір ізольованих інвестиційних проектів, до того ж часто орієнтованих на іноземних інвесторів, а не на цілісну господарську систему, інтегровану в економіку регіону. Через відсутність міжгосподарських зв'язків економічний розвиток підприємства з інвестиціями практично не відображається на розвитку інших суб'єктів ВЕЗ та регіону. Такій ізольованості інвестиційних проектів, окрім закордонної орієнтації, багато в чому сприяє широка спеціалізація ВЕЗ і ТПР, через що інвестиційні проекти «розсіюються» по багатьох галузях народного господарства. Причому, часто інвестиції спрямовувались в таке виробництво, для якого в регіоні просто немає місцевих партнерів. Це дає змогу реалізовувати інвестиційні проекти, в результаті яких на підприємствах, в котрі вкладено інвестиції, провадиться переробка імпортної сировини, а місцеві виробники залишаються осторонь, що й обриває очікувану «багатовекторну ланцюгову реакцію, яка сприяє соціально-економічному розвиткові регіону». Політика утворення спеціальних територій на Україні переслідувала щонайменше дві основні цілі: сприяти як залученню зовнішніх, так і концентрувати внутрішні інвестиції, а також сприяти розвитку депресивних територій. Як показав аналіз, результати цієї політики неоднозначні. Результати вказують на суттєву розбіжність в економічній активності окремих зон і територій, нерівномірність залучення інвестицій як у галузевому, так і територіальному вимірах, неповне виконання основних параметрів, які передбачалися в проектах і планувалися до впровадження. У ряді випадків були відсутні стратегічні інвестори, недостатньо активно реалізовувались інноваційні технології та розвивалось імпортозамінююче виробництво. Застосування спеціального режиму інвестиційної діяльності як інструменту соціально-економічного розвитку депресивних територій мало невисоку ефективність. Була наявна значна диференціація інвестиційної активності в розрізі окремих спеціальних територій. Розвиток ВЕЗ і ТПР здійснювався переважно за рахунок використання пільгових режимів інвестування для підтримки діяльності вже існуючих підприємств, котрі працюють в галузях важкої промисловості та розташовані в крупних промислових містах. Незважаючи на тенденцію до зростання абсолютних обсягів залучених інвестицій у ВЕЗ і ТПР, збільшення темпів залучення сукупного об'єму інвестиційних ресурсів (зі 120 \% у 2001 р. до 132 \% у 2004 р.), частка інвестицій, що надійшли у спеціальні території, станом на 1.01.2005 р. складає лише 4,8 \% сукупного обсягу інвестицій в Україну. Той факт, що в інвестуванні ВЕЗ і ТПР переважають внутрішні інвестиції (66 \%), був позитивним з точки зору залучення в обіг внутрішніх ресурсів держави, вітчизняний інвестор виступав орієнтиром для іноземного з приводу доцільності працювати в спеціальному режимі. З іншого боку, вільні зони не виконують стратегічного завдання — залучення іноземного капіталу. До того ж, на думку окремих фахівців, цей факт свідчить, що в зонах здебільшого не виникали нові підприємства, а переміщувались господарюючі суб'єкти із сусідніх територій. Тим самим зменшилася кількість легально діючих компаній поза зонами, що спричиняє значне зменшення податкових надходжень. Робота вільних економічних зон у більшості випадків лише перерозподіляла фінансові потоки: вітчизняний капітал було вкладено на території з пільговим податковим режимом. У результаті для окремих вітчизняних підприємців були створені переваги, котрі викривили конкурентне середовище на регіональних ринках. За словами міністра економіки В. Хорошков-ського, у 2003 р. на внутрішньому ринку реалізувалось майже 70 \% пільгової продукції, що була вироблена у ВЕЗ і ТПР. Експерти піддали критиці ефективність існування в Україні спеціальних економічних зон на основі того, що надання пільг зі сплати ПДВ та акцизу на імпорт сільськогосподарської сировини та продукції харчової промисловості підприємствам—суб'єктам ВЕЗ сприяло притоку неоподаткованої продукції, що завдало значної шкоди вітчизняному ринку, знижуючи рівень ефективної ставки оподаткування імпорту. Повільно відбувались якісні зміни у запровадженні спеціального режиму інвестування. Аналіз показав, що присутній низький ступінь інноваційної спрямованості залученого капіталу. Інноваційна складова проектів залишалась незначною та поступово зменшувалась. Інвестиції, пов'язані з високими технологіями, складали 4,2 \% їх загального обсягу у 2003 р. (у 2002 р. — 5,4 \%). Головним чином це було обумовлено незадовільною роботою органів управління ВЕЗ і ТПР щодо цільового пошуку іноземного капіталу у пріоритетні види економічної діяльності та відсутністю з боку місцевих органів влади системного підходу у визначенні чітких пріоритетів розвитку спеціальних територій. На фоні зростання абсолютних показників, що свідчать про поліпшення становища на ринку праці, внесок ВЕЗ і ТПР у цій сфері залишається незначним. Повільно реалізувалась основна мета запровадження спеціального режиму інвестування у вугільних регіонах — створення нових робочих місць для працевлаштування працівників, що вивільняються у зв'язку із закриттям, реструктуризацією гірничодобувних підприємств. Аналіз виявив низьку бюджетну ефективність проектів, що реалізувались в умовах спеціального режиму інвестування. Обсяги наданих пільг зростали швидше, ніж надходження до бюджету в результаті функціонування суб'єктів вільних зон. Це можна пояснити невиправданим обсягом наданих пільг, а також значними обсягами пільг з ввізного мита на сировину та матеріали, що ввозяться по імпорту суб'єктами ВЕЗ і ТПР для потреб власного виробництва. Що стосується недосконалої системи надання пільг та проблеми залучення інвестицій переважно в міста з розвинутою інфраструктурою, то українське законодавство не дозволяло використовувати диференційований підхід з приводу надання пільг, виходячи з інвестиційного рейтингу територій. У зв'язку з цим виключалась можливість вирівнювання потоку інвестицій шляхом введення пільгових коефіцієнтів для прогресивних районів та міст, що зумовлювало нерівномірність розміщення інвестицій на різні території. Проблема зумовлена як специфікою подібних регіонів, так і негнучкою регламентацією нормативних положень, що забезпечують залучення інвестицій. Позитивні результати від функціонування ВЕЗ та ТРП в Україні в майбутньому можливі за умови врахування подій досвіду країн—сусідів України. Рекомендації щодо перспектив ВЕЗ та ТРП в поліпшення умов їх діяльності: Продовжити процес удосконалення і розвитку нормативної бази спеціального режиму інвестиційної діяльності в Україні. Розвиток пільгового режиму має відбуватися не у напрямку збільшення пільг або повного їх скасування, а у напрямку їх диференціації від виду діяльності та суми інвестицій, а також встановлення найбільш прийнятних для суб'єктів ВЕЗ термінів сплати податків. Доцільно було б забезпечити чітко інвестиційну спрямованість системи податкових пільг та їх цільове використання. Для вирішення проблеми залучення інвестицій на спеціальні території доцільно було б удосконалити нормативно-правову базу щодо державного стимулювання розвитку інфраструктури. Шляхи можуть бути такими: включення в пріоритетні види економічної діяльності діяльність з розвитку інфраструктури тих спеціальних зон, де це не передбачено; введення на спеціальних територіях пільгового оподаткування при будуванні об'єктів інфраструктури; введення уніфікованих спрощених правил надання інвесторам земельних ділянок, об'єктів інфраструктури, що розташовані на відповідній території створення на місцевому рівні фондів розвитку інфраструктури тощо. Проблеми, пов'язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямків підприємницької діяльності. Розвиток ВЕЗ можна фінансувати своєрідним механізмом: створити компанії за рахунок банківського кредиту, які б розбудовували на невеликій ділянці необхідну інфраструктуру, а потім здавали земельні ділянки та споруди в оренду інвесторам. З метою сприяння розвитку міжгосподарських зв'язків при затвердженні інвестиційних проектів як один з критеріїв доцільності можна враховувати і плановані господарські зв'язки підприємства, в яке буде здійснюватися інвестування, надаючи перевагу проектам, у реалізації яких будуть задіяні саме вітчизняні постачальники. З метою збільшення обсягів залучених інвестицій можна застосувати такий захід, як зниження вартості проектів, які реалізуються на спеціальних територіях. Проблему низької інноваційної складової інвестиційних проектів можна вирішити шляхом перетворення деяких зон в технопарки. З метою вирішення проблеми зайнятості та створення робочих місць для працевлаштування робітників, зокрема, шахтарів, доцільно було б при укладанні з інвесторами договорів на реалізацію інвестиційних проектів передбачати обов'язкову норму щодо зобов'язань інвесторів про працевлаштування працівників, що вивільняються із закриттям гірничодобувних підприємств. Для підвищення професійного рівня провадження економічної політики щодо функціонування вільних економічних зон пропонується підготовка обмеженої кількості вітчизняних спеціалістів, консультантів, викладачів, які в майбутньому матимуть змогу вирішувати проблему депресивних регіонів на професійному рівні. |
Машинобудування Харчова
Важливим соціальним аспектом діяльності ВЕЗ і ТПР є виконання ними зобов'язань
щодо працевлаштування шахтарів, які вивільнювалися з виробництва внаслідок
закриття шахт. Це стосується особливих територіально-господарських утворень
Донецької, Луганської та Волинської областей. Лідером у цій сфері є Донецька
область, хоча у 2000—2001 рр. вона істотно поступалась Луганській області, що
видно з табл. 5.3.
Таблиця 5.4