1.5. системний підхід у побудові комплексної методики економічного аналізу

Під системним економічним аналізом треба розуміти сукупність наукових методів і практичних прийомів розв'язання складних економічних проблем. Він ґрунтується на використанні категорії системи як єдності взаємопов'язаних елементів, які спільно діють для досягнення загальної мети.

Виробничо-економічна система має такі властивості:

ієрархічність;

багатокритеріальність;

автономність;

динамічність (інерційність);

невизначеність;

самоорганізованість;

адаптація.

Ієрархічність системи економічного аналізу передбачає, що оп-тимізація на верхніх рівнях менеджменту регулююче впливає на локальні рівні, а оптимізація локальних рівнів визначає зону вибору параметрів дії системи на верхніх рівнях.

Ієрархічність методики аналізу означає такий алгоритм аналітичного забезпечення управління, при якому формується вихідна інформація, дія прийняття рішень на різних ієрархічних рівнях економічної системи в межах компетенції та функціональних можливостей керівників. Уникається дублювання функцій управління та досягається інтегрованість дій у досягненні поставленої глобальної мети.

Багатокритеріальність методики аналізу передбачає формування сукупності можливих шляхів досягнення успіху, порівняльну оцінку альтернативних варіантів та їх рейтингову характеристику.

Автономність методики економічного аналізу передбачає пошук індивідуальної моделі аналітичних досліджень, що враховує специфіку інформаційної системи досліджуваного об'єкта, його генетики, стратегії та тактики розвитку.

Динамічність (інерційність) функціонування економічної системи полягає в тому, що при обґрунтуванні аналітичних результатів треба врахувати їхні кінцеві наслідки для всієї виробничої системи, розглядати (імітувати) результативність аналітичних висновків протягом тривалого періоду.

Невизначеність виявляється в тому, що вихідні дані діяльності економічної системи не можна вважати однозначними. Значна частина вхідної інформації про перспективи розвитку (стійке забезпечення ресурсами, параметри виробництва і реалізації) залишається невизначеною.

Самоорганізованість і адаптація — це можливість пристосування виробничої системи до зміни ринкового середовища під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Адаптованість означає, якщо немає управління економічною системою за цільовим спрямуванням, то вона використовує можливості уникнення регулюючого впливу та розвитку за внутрішньо вигідним сценарієм.

Методологія системного економічного аналізу передбачає таку послідовність реалізації окремих етапів аналітичного процесу, яка визначена принципами системних досліджень.

На першому етапі визначають мету, завдання та умови функціонування економічної системи, її діяльність розглядають у виробничому (основні засоби, матеріальні ресурси і робоча сила) та фінансовому (авансування капіталу, оборот виробничого і комерційного капіталу, віддачу (дивіденди) авансованого капіталу) аспектах.

На другому етапі виділяють технічні, економічні, соціальні, екологічні та інші параметри діяльності, тобто системи показників (синтетичних, аналітичних, абсолютних і відносних, кількісних та якісних). Система показників визначається методикою аналізу.

На третьому етапі складають загальну модель аналітичних досліджень, визначають її головні компоненти, функції, взаємозв'язки, виділяють окремі підсистеми, які характеризують підпорядкованість її елементів. Можна виділити три аналітичних комплекси:

аналіз потенційних можливостей і варіантів прогресивного розвитку;

аналіз економічних результатів (очікуваних чи досягнутих) господарюванні;

аналіз ефективності заходів, спрямованих на досягнення економічного зростання.

На четвертому етапі проводять факторний аналіз причинно-наслідкових зв'язків, класифікацію факторів, розподіл пайової участі та ін.

На п'ятому етапі проводять синтез результатів аналітичного дослідження, формують аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень.

Системний підхід до господарських проблем і прийняття відповідних управлінських рішень передбачає розгляд господарської діяльності як багаторівневої структурної моделі. У цьому випадку предметом аналізу стають: усі види продукції; усі стадії виробничого процесу; усі фактори виробництва; усі види господарської діяльності; усі підрозділи підприємства; усі процеси управління.

Методику економічного аналізу розробляють відповідно до таких основних вимог:

а)         необхідність здійснення аналізу на основі ранжованих показ- ників залежно від об'єкта аналітичних досліджень. Це дасть змогу забезпечити необхідну глибину аналітичного пошуку за всіма ана- літичними періодами, скласти раціональну інформаційну базу з урахуванням можливості автоматизації аналітичних робіт;

б)         проведення економічного аналізу шляхом моделювання про- цесів, які становлять економічне середовище, і управління ним че- рез налагодження алгоритмів зв'язку між різними показниками з урахуванням реальних зв'язків. Це допоможе проектувати відпові- дні аналітичні модулі в умовах використання комп'ютерних техно- логій;

в)         моделювання господарської діяльності через показники, які забезпечують потреби менеджменту.

Загальна модель комплексного економічного аналізу. Процес моделювання є визначальним етапом розроблення методики економічного аналізу. Він полягає у визначенні задач, їх сукупностей та алгоритму розв'язку для реалізації системного підходу при виконанні функцій аналітичного забезпечення управління. Моделювання дає змогу:

визначити оптимальну структуру інформаційних потоків для розв'язку всієї сукупності задач, передбачених методикою аналізу;

забезпечити максимальну оперативність та економічність аналітичного процесу;

виявити взаємозв'язки у розв'язку задач за видами економічного аналізу;

досягти максимальної адаптації методики аналізу до запиту користувачів.

Для загальної оцінки фінансового стану доцільно використовувати показники горизонтального (динамічного), вертикального (структурного) і трендового аналізу.

У ході горизонтального аналізу визначають абсолютні зміни розміру валюти балансу та різних його статей за звітний період, а також темпи зростання, що важливо для характеристики фінансового стану підприємства.

Після визначення динаміки зміни валюти балансу потрібно встановити її відповідність динаміці обсягів виробництва, реалізації продукції і прибутку.

Наступним етапом читання балансу є визначення показників прибутку і обсягу реалізованої продукції в розрахунку на одну гривню середньорічної вартості майна. Цей показник порівнюється з даними попередніх років, з аналогічними показниками інших підприємств, середньогалузевими даними. Ці показники при ринковій економіці використовуються для характеристики ділової активності керівників підприємств.

Метою вертикального (структурного) аналізу є визначення:

питомої ваги статей балансу у валюті балансу на початок і кінець звітного періоду;

змін у питомій вазі;

змін у відсотках до розміру статей балансу на початок періоду (темп приросту статті балансу);

змін у відсотках до змін валюти балансу (темп приросту структурних змін — показник динаміки структурних змін);

ціни одного відсотка зростання валюти балансу і кожної статті — відношення розміру абсолютної зміни до відсотка абсолютної зміни на початок періоду.

Зіставляючи структурні зміни в активі та пасиві, можна зробити висновок про те, через які джерела найчастіше відбувався приплив нових коштів і в які активи ці нові кошти здебільшого вкладено.

При порівняльному аналізі проводять зіставлення з планом, з базисними періодами, з показниками конкурентів, середньогалузе-вими показниками.

Інтегральний аналіз базується на Дюпонівській моделі фінансового стану — використанні в аналізі окремих показників для прийняття оперативних управлінських рішень.

Для коригування фінансової стратегії підприємства, визначення перспектив фінансового стану особливе значення має трендовий аналіз окремих статей балансу.

При трендовому аналізі використовуються спеціальні економі-ко-математичні методи (середній приріст, визначення функцій, що дають опис «поведінки» даної статті балансу, та інше).

Ознаками «доброго» балансу щодо підвищення (зростання) ефективності можна вважати такі показники:

коефіцієнт поточної ліквідності > 2,0;

забезпеченість підприємства власним оборотним капіталом та його зростання;

немає різких змін в окремих статтях балансу;

дебіторська заборгованість на рівні розмірів кредиторської заборгованості;

у балансі відсутні «хворі» статті (непокриті збитки, прострочена заборгованість банкам і бюджету);

на підприємстві запаси і затрати не перевищують розмір мінімальних джерел їх формування (власний оборотний капітал, довгострокові та короткострокові кредити і позики).

Найбільш повну та глибоку інформацію про загальний фінансовий стан підприємства і його динаміку можна одержати шляхом побудови на основі балансу підприємства спеціального порівняльного аналітичного балансу.

Для отримання необхідної аналітичної інформації розв'язують групу аналітичних задач, яку можна зобразити як загальну модель аналізу (рис. 1.3).

Концептуальну модель комплексного економічного аналізу становлять:

дослідження можливостей функціонування суб'єкта господарювання (комплекс 1) пов'язані з характеристиками можливостей участі на ринку та оцінками втрачених вигод зовнішньоекономічного середовища. Для досягнення інтегрованості стратегічного менеджменту і тактики господарювання проводять аналіз взаємозв'язку, етапів і алгоритмів досягнення локальних цілей та глобальної мети управління;

аналіз результатів діяльності суб'єкта господарювання (комплекс 2) проводять у системі досліджень, «доходи-витрати — фінансовии результат», що визначаються пріоритетними в умовах конкурентного ринкового середовища. За інформацією такого аналізу роблять висновок про повноту та якість використання можливостей зовнішнього середовища, цивілізований (легальний) характер підприємництва, досягнення збалансованості та повноти утворення кінцевого фінансового результату;

• аналіз ефективності функціонування суб'єкта господарювання (комплекс 3) пов'язаниИ з необхідністю забезпечення господарської діяльності фінансовими ресурсами, вибором ефективних форм господарювання та систем менеджменту. За визначеними параметрами ефективності виробничо-фінансової діяльності може проводитись аналіз цільового реінвестування прибутку, проведення структурних змін в управлінні капіталом та ін.

Аналіз маИна підприємства

Аналіз використання, розміщення засобів

Аналіз джерел покриття засобів

І

Стан необоротних активів

Власні кошти

Аналіз фінансової стабільності

І

Стан оборотних активів

             Оборотність

оборотних

Позичені кошти

І

Аналіз платоспроможності (ліквідності)

Аналіз кредитоспроможності

Аналіз грошових потоків

І

Аналіз сталості економічного зростання

Заходи щодо поліпшення фінансового стану

Рис. 1.3. Концептуальну модель комплексного економічного аналізу

Вимоги системного підходу і комплексного визначення економіки реалізують у структурі методики економічного аналізу, в складі і зв'язках між окремими елементами, їх змісті.

Складові елементи методики аналізу:

мета і завдання економічного аналізу;

сукупність синтетичних та аналітичних показників, їх взаємозв'язки;

фактори, які впливають на зміну показників;

джерела інформації;

конкретні методи аналізу;

послідовність оформлення результатів та їх оцінку;

організаційне та технічне забезпечення виконання аналітичних робіт.

Базовим структурним елементом є формування завдань економічного аналізу. Складність цього процесу полягає в тому, що в умовах ринкової економіки збільшується зона невизначеності в результаті дії факторів ринкової кон'юнктури, проходить орієнтація не лише і не стільки на проміжні, скільки на кінцеві виробничо-фінансові результати, соціально-економічні пріоритети, спадковість стосовно цільових програм. Також проводиться обґрунтування ресурсного забезпечення досягнення цілеИ. Значною мірою цілі і завдання економічного аналізу визначаються цілями менеджменту.

ДругиИ структурниИ елемент методики економічного аналізу — система синтетичних та аналітичних показників. Для кожного блоку аналітичних задач формується окрема підсистема узагальнюючих (синтетичних) і аналітичних показників, враховуючи принцип їх достатності для відповідної глибини аналітичних досліджень. Водночас визначаються взаємозв'язки між показниками, алгоритми їх розрахунку та рівні значень. Сукупність показників для розв'язання будь-якої аналітичної задачі визначається характером дослідження причинно-наслідкових зв'язків. ФакторниИ аналіз не може бути всередині моделі самого показника.

ЕкономічниИ показник — це числова характеристика економічної сутності конкретного явища чи процесу за їх станом або динамікою. Детальне, всебічне, об'єктивне відображення системою показників стану та розвитку економічних систем є запорукою правильних висновків і пропозиціИ за результатами аналізу, що стане основою ефективних управлінських рішень. При реалізації функціИ економічного аналізу показники виконують роль: оцінки результатів діяльності, визначення зміни в абсолютних чи відносних вимірах, оцінки якості зміни та досягнення локальних цілеИ і глобальної мети, елементи факторної системи.

Система показників (сукупність показників, яка виражає інфор-маціИну модель досліджуваних явищ і процесів за кількісними та якісними ознаками) формує відповідні потоки планової, нормативної, облікової та звітно-статистичної інформації.

Показники будь-якої системи можуть бути поділені на різні групи за такими ознаками:

за економічним змістом: кількісні і якісні;

за відображенням досліджуваних явищ і процесів: натуральні, умовно-натуральні, вартісні та трудові;

за способом вимірювання: абсолютні та відносні;

за ступенем інтегрованості: загальні та часткові;

за способом утворення: планові, нормативні, облікові, статистичні, аналітичні.

Третім структурним елементом методики економічного аналізу є система факторів і резервів виробництва. Як відомо, зміна кожного показника відбувається під впливом чітко визначених економічних, організаціИно-технічних, соціально-екологічних та інших факторів.

Фактори — це причини, потенціИні сили, які впливають на зміну окремих показників чи їх систему. Вони мають об'єктивниИ і суб'єктивниИ характер впливу. Фактори в економічному аналізі класифікують на внутрішні і зовнішні.

ЧетвертиИ структурниИ елемент методики економічного аналізу — інформаціИна база аналітичних досліджень. Джерелами інформації економічного аналізу можуть бути дані оперативного, бухгалтерського та статистичного обліку, нормативно-довідкові дані, дані спеціальних обстежень тощо. Кількість і якість інформації повинна відповідати вимогам системних досліджень згідно з визначеними цілями, завданнями і глибиною економічного аналізу.

П'ятим структурним елементом методики економічного аналізу є методи аналітичних досліджень. Частину методів розроблено безпосередньо в теорії економічного аналізу, інші запозичено з таких наук: математика, статистика, психологія, менеджмент, бухгал-терськиИ облік. Різні методи чи їх сукупність використовуються в аналітичних дослідженнях залежно від характеристики досліджуваних функціональних зв'язків (детермінованих або стохастичних). Усі методи економічного аналізу (в практиці використовують маИ-же 100 різних методів) можна поділити на три групи: 1) логічні, 2) математичні, 3) евристичні.

Логічні методи охоплюють основні та спеціальні методи. Основні є базовими і обов'язковими для будь-яких аналітичних досліджень, оскільки дають характеристику зміни або розвитку економічних явищ і процесів (порівняння, деталізація, абстрагування, синтез та ін.). Спеціальні методи використовують для визначення ступеня залежності та паИової участі впливу окремих факторів (елімінування, групування, балансової погодженості та ін.) при дослідженні причинно-наслідкових зв'язків.

Посилення впливу ринкових факторів, збільшення ризику прийняття неоптимального рішення вимагають від керівника використання в аналізі витончених методів і прийомів сучасного математичного апарату. Для їх кваліфікованого застосування необхідно подати господарський об'єкт у вигляді математичної моделі, імітувати його поведінку при зміні ситуації.

Математичні методи найбільше використовуються при дослідженнях стохастичного зв'язку. Найпоширенішими є методи кореляційного та регресійного аналізу, теорії масовою обслуговування, динамічного ряду, матричні моделі.

Евристичні методи пов'язані з експертними оцінками господарських ситуацій на основі творчого мислення, набутого досвіду тощо. В практиці економічного аналізу використовують методи: аналогії, інверсії, «мозкового штурму», синектики, контрольних питань, колективного блокнота та ін.

Шостий структурний елемент економічного аналізу — організаційне забезпечення виконання аналітичних робіт, оформлення та оцінка їх результатів.