6. недоліки етичного розвитку дошкільників

Етична поведінка дошкільника вимагає постійної уваги збоку дорослих. Не все у ній одразу задовольняє педагогів та ба­тьків. Спостерігається недотримання дітьми правил поведінки з різних причин. Порушення дітьми встановлених у суспільстві правил Г. О. Люблінська назвала провинами. При їх оцінці ви­хователем та розробці відповідних педагогічних впливів необхід­но враховувати мотив порушення правил поведінки. Провини ді­тей з'являються внаслідок імпульсивності, наслідування погано­го прикладу, невміння зорієнтуватись у нестандартній ситуації. Іноді причиною є така ситуація, що вимагає застосування кількох норм, які дитина не вміє співвіднести між собою. Такі провини носять стихійний, багато у чому випадковий характер. Дитина ще недостатньо здатна передбачати результати своїх дій. Те, що їй здається дозволеним, згодом обертається небажаними наслідка­ми: ось для своєї гри вона переставила горщик із рослиною з під­віконня на стіл. Коли батьки на другий день помітили, де стоїть горщик, рослинка зів'яла. Або шукаючи замінник для цукерок, дитина дістала з шафи вітаміни та у процесі гри «В магазин» з'їла їх.

Серед явищ несвідомого порушення поведінки вирізняються витівки, як прояв дитячої активності, ініціативності, оригіналь­ності. Дитина ще недостатньо чітко розмежовує можливе й не­можливе, доцільне й недоречне. Так, граючись з ляльками в саду, дівчинка пообривала всі квіти для виготовлення лялькових при­крас. Коли їй потрібні були камінці для зображення цукерок, во­на зібрала всі камінці, якими бабуся помітила на грядках місце висівання різних овочів. Для гри «У весілля» потрібна була фата, для якої вона без дозволу використала добре випрасуване покри­вало з ліжка.

Деякі дитячі витівки зумовлені пізнавальними мотивами, пра­гненням до експериментування: «А що вийде, коли відкрити кран і закрити пальцем струмінь води?». На жаль, такі експерименти можуть закінчитися трагічно, якщо відбуваються із недбало за­лишеною дорослими зброєю або з випадково знайденими боє­припасами.

Іншим мотивом витівок є самопізнання. Дитина прагне дізна­тися, «що ж я можу?». їх джерелом виступає розвиток самостій­ності. Такі витівки межують з пустощами. Дитина порушує пра­вила і чекає реакції дорослого. Так вона перевіряє свою значущість, стверджує своє «я», намагається визначити коло до­зволеного.

Окремим випадком є те, що дорослі неправильно називають дитячою брехнею, а по суті своїй є фантазуванням. У дитячих фантазуваннях переплітається реальне та вигадане, тому дорос­лим важко розмежувати їх із брехнею. Наприклад, Є. В. Суб-ботський згадував такі образи зі свого дитинства: «Ось із розби­того сусідньою дівчинкою носа струменить кров, по вінця запов­нюючи об'ємне відро. Ось близька, рідна людина йде шпалами, спотикається об гостру милицю — й шкіра, як панчоха, спадає з пораненої ноги. Не можливо? Так, неможливо. Щось, звичайно, було, але ж не до такої міри. Тут добряче попрацювала дитяча фантазія. Проте якими яскравими є ці образи! Наскільки реаль­ними, справжніми здаються почуттям, лише розум наполегливо стверджує «ні» [141, с. 3]. Головне, що відрізняє дитяче фантазу­вання від брехні, є відсутність корисливого мотиву. Тому дорослі повинні виявити чуйність і розуміння дітей, схильних до фанта-зувань, ні в якому разі не сварити й не карати їх.

Дошкільники досить рідко вдаються до свідомого порушення норм, коли дитина усвідомлює суперечність між своєю поведінкою і соціально схвалюваним зразком. Мотивом таких провин найчас­тіше виступає «зробити навпаки», «показати свою значущість», «не послухатись». Всі вони зумовлені негараздами у розвитку самосві­домості дитини, недостатньою увагою до її індивідуальності, бло­куванням важливих потреб у визнанні й повазі, в активності, у спі­лкуванні. Ось малюк з мамою вибирають іграшки в магазині. Дитина просить придбати екскаватор, а мама хоче купити машин­ку. Навіть не запитавши малюка про його бажання, вона швидень­ко заплатила гроші за машинку й вийшла з магазину. Під час обіду хлопчик вередував, відмовлявся їсти. Тоді мама почала запитувати «А чого ж ти хочеш?» Такий спосіб поведінки може закріпитися й повторюватись завжди, коли потрібно буде привернути увагу до себе. На цій основі згодом виникають негативні риси особистості дитини: впертість, неслухняність, брехливість.

Впертість виявляється в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, навіть якщо розуміє її абсурдність і нездійсненність. До основних причин упертості слід віднести несправедливе ставлен­ня і приниження гідності дитини; нетактовність дорослих; обме­ження самостійності й жорстке ставлення до дитини; ігнорування її особистих бажань.

Найпоширеніші причини дитячої брехні — страх перед пока­ранням і негативний приклад дорослого. Брехня завжди має ко­рисливий мотив, чим і відрізняється від дитячої фантазії.

Забіякуватість характерна для дітей рухливих, імпульсивних, які не вміють спілкуватися, взаємодіяти з товаришами. Таку фо­рму поведінки дитина починає поширювати не тільки на своїх кривдників, але і на маленьких, слабких, беззахисних. Відчуття своєї сили приводить до ще більшої агресивності і до погіршення відносин з однолітками. Сприяє появі забіякуватості культ сили в сім'ї, неправильна позиція дорослих: «дай здачу!», «покажи свою силу».

ВИСНОВКИ про недоліки етичного розвитку дошкіль­ників:

при оцінці порушення норм поведінки дітьми необхід­но враховувати їх мотив;

провини дошкільників носять переважно несвідомий і ненавмисний характер;

недоліки етичного розвитку дошкільника (впертість, брехливість, забіякуватість) є сигналом про брак необхід­них умов особистісного розвитку.