3. методи дитячої психології

3.1. Спостереження

Вивчення психіки дитини становить складне завдання науковців, а також вихователів дитячих закладів. Засобами пси­хологічного дослідження виступають методи — певні шляхи до­бору наукових фактів, які потім служать предметом теоретичного

До основних методів дитячої психології відносять спостере­ження, експеримент, бесіду і аналіз продуктів дитячої діяльності.

Провідним методом у дошкільній психології є спостережен­ня, яке передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психо­логічних фактів. Наукове спостереження ретельно планується: визначається його мета, гіпотеза, схема проведення, критерії від­бору фактів згідно з об'єктом. Широко використовував спосте­реження у дослідженні дітей дошкільного віку відомий психолог М. Я. Басов. Отримані ним результати показали, що вік з 3 до 7 років найбільш сприятливий для спостереження, оскільки діти довірливо й відкрито ставляться до дослідника, не усвідомлюючи своєї ролі як досліджуваних.

Вони сприймають дослідження як звичайні спілкування, бесі­ди, завдання дорослих на зразок систематично отримуваних у ди­тячому садку. Крім того, самосвідомість та життєвий досвід ди­тини відзначаються обмеженими можливостями, які не дозволяють цілком зрозуміти своєї ролі випробуваних.

Розрізняють декілька видів спостереження:

повне і часткове;

включене і невключене.

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психіч­них проявів, часткове — одного з них, наприклад, мовлення або гри. Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути членом групи дітей і взаємодіяти з ними, одночасно спосте­рігаючи, або знаходиться зовні дитячої діяльності.

Завдяки спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитячої психіки. Ці прояви відзначаються своїм багатством та розкутістю. Під час спостереження дитина поводиться вільно й невимушено, займаючись звичними для себе справами, що поле­гшує для дослідника вирішення завдання отримання різнобічних та достовірних фактів для створення цілісного уявлення про ди­тину. Водночас цього не достатньо для забезпечення об'єктив­ності спостереження, на його результати та висновки значно впливає позиція самого дослідника. Перший ліпший прояв пове­дінки може бути інтерпретований як закономірний та стійкий. Щоб уникнути такої помилки, спостереження слід проводити си­стематично. Адже в процесі спостереження перед дослідником постає складна і різнобарвна палітра фактів і дуже важко відо­кремити характерне, істотне від випадкового і другорядного.

Наведемо приклад. Педагог, спостерігаючи за поведінкою ди­тини під час обіду, помітив, що малюк відмовляється їсти, повто­рюючи: «Не хочу, не хочу». Чи слід зробити висновок про те, що малюк вередливий? Звичайно, ні. Адже причинами описаної по­ведінки можуть бути, наприклад:

вибагливість як стійка характеристика особистості малюка;

перевтома або хвороба дитини;

переживання образи, якщо дитині не дали бажану іграшку;

незадоволеність дитини стилем спілкування вихователя з нею (різкі окрики, несправедливі зауваження та ін.).

Систематичність спостереження дозволяє розкрити істинні причини поведінки дитини.

Для об'єктивності результатів спостереження важливою є не-упереджена позиція дослідника. Він повинен до максимально можливого рівня звільнитися від соціальних стереотипів і влас­них установок, внаслідок яких сприймає й інтерпретує психоло­гічні факти спотворено. викривлено. Важливо також позбутися зайвого емоційного ставлення до дитини: позитивного чи негати­вного. Як відомо, дитина, яка викликає у дорослого симпатію оцінюється ним більш поблажливо, ніж та, яка «не подобається». Щоб уникнути суб'єктивізму, необхідно свої враження чітко роз­діляти з фактами, висновки завжди підтверджувати фактами. Підвищити об'єктивність дослідження допомагає прийом, назва­ний «стереоскопічністю погляду» на дитину, що передбачає зве­ртання до думки батьків та інших дорослих, які працюють з нею.

Проведення спостережень за поведінкою дошкільника вима­гає від дослідника досить складних навичок, зокрема при вико­нанні завдання фіксації проявів дитячої поведінки у протоколах різних видів. Одна з можливих форм ведення протоколу — «фо­тографічний запис», який, за визначенням М. Я. Басова, деталь­но описує мімічні, пантомімічні прояви емоцій; дослівно, без змін передає мовлення дитини в прямій формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп. Запис детально відображає всі операції, з яких складаються дії дитини. «Фотографічний запис» розкриває цілісну картину ситуації, в яку включена дитина, то­му в протоколі відзначають репліки та дії дорослих, однолітків, направлені на неї.

Спеціальні навички необхідні і при обробці протоколів спо­стережень. При цьому варто широко використовувати математи­чну обробку отриманих результатів.

Звичайно, метод спостереження має і свої недоліки. Він дещо уповільнює добір значного за обсягом фактичного матеріалу, оскільки одночасно вдається спостерігати тільки за однією дити­ною або невеликою їх групою (2—5 осіб). При спостереженні до­слідник відзначається пасивною вичікувальною позицією, бо не може втрутитися в дитячу діяльність, викликати необхідне психі­чне явище, що також уповільнює динаміку дослідження, тому в дитячій психології також широко використовується більш актив­ний метод дослідження — експеримент.

3.2. Експеримент

На відміну від спостереження, в експерименті дослід­ник активно змінює умови діяльності досліджуваного з метою виявлення психічного факту, який вивчається. Підготовка до проведення експерименту передбачає врахування вікових особ­ливостей дошкільників. Зокрема, діти легковразливі, швидко за­ражаються емоціями один одного, імпульсивні, їхні психічні процеси нестійкі й недостатньо довільні, поведінка значною мі­рою реактивна. Потрібно створити умови, щоб дитина не відволі­калась на сторонні подразники, передбачити можливість появи таких подразників. Якщо експеримент індивідуальний, то необ­хідно виключити контакти малюків між собою. Як правило, він проводиться в окремому приміщенні, де забезпечується нейтра­льна обстановка (однотонне забарвлення стін у «спокійні» кольо­ри, відсутність незвичних для дитини предметів). Перед основ­ною частиною експерименту слід подбати, щоб малюк звик до приміщення й до експериментатора. Можна дати дитині якусь іг­рашку й разом з нею погратися, виявляючи свою прихильність й доброзичливість. Якщо дитина захопилася чимось своїм, варто почекати деякий час, а потім тактовно переключити її на запла­новані завдання, підкреслюючи їх розважальний та необ­ов'язковий характер: давай помалюємо, складемо пірамідку, зро­бимо аплікацію тощо.

Інтерес до завдань у дитини швидко згасає, тому один експе­риментальний сеанс триває 10—20 хвилин. У разі, якщо дитина раніше виявляє небажання продовжувати роботу, відсутність ін­тересу до неї, втому, то сеанс припиняється. Виникає питання, як узгоджувати час проведення експерименту із режимними момен­тами у дитячому садку. Як правило, це ті моменти режиму дня, які виділяються для гри: до обіду та після обіднього сну. Хід екс­перименту, як і спостереження, фіксується в протоколі.

Щоб виявити той чи інший психічний факт, розробляється від­повідна методика, побудована на уявленнях дослідника про умови, необхідні для виникнення потрібного психічного явища. У мето­диці експерименту зазначається його мета, необхідний предметний матеріал, послідовність етапів проведення дослідження, критерії для оцінки й інтерпретації результатів. Методика вимагає чіткого дотримання всіх її інструкцій, що дає можливість згодом повтори­ти експеримент, перевірити його результати та висновки. Напри­клад, у методиці зазначається, що інструкцію певного завдання слід чітко й виразно прочитати дитині лише один раз. Навіть якщо дитина просить повторити завдання або пояснити його, досліднику цього робити не варто, адже у результатах враховується, як дитина зрозуміла завдання без допомоги дорослого. Водночас після про­ведення експерименту дорослий може попрацювати з дитиною, пояснюючи їй незрозумілі раніше завдання.

Так само чітко слід виконувати вимоги щодо характеристик предметного матеріалу: іноді вимагається, щоб картинки були кольоровими, іноді — чорно-білими; іноді на білому фоні, іно­ді — на тонованому тощо.

Дотримання чітких вимог методики забезпечує об'єктивність його результатів. З іншого боку, варіювання умов експерименту дозволяє виявляти закономірності й механізми психічного розви­тку. В експерименті забезпечується активна позиція дослідника, чіткі критерії аналізу та схеми фіксації результатів, що дозволяє накопичити значний фактичний матеріал й ефективно його уза­гальнити. Значний обсяг отриманого фактичного матеріалу ро­бить можливим вираження його результатів у числових показни­ках, які піддаються математичній обробці, чим підвищується достовірність висновків. Водночас об'єктивність експерименту не абсолютна й також має свої обмеження. В експерименті дослі­джуються конкретні психічні явища, і не слід поширювати їхні характеристики на всю психіку дитини, робити занадто узагаль­нені висновки.

Схеми проведення експерименту можуть бути досить різними. Вони зумовлюють виокремлення кількох різновидів експеримен­ту: лабораторного й природного. Лабораторний експеримент про­водиться в умовах лабораторії за допомогою приладів. Досліджу­ваний перебуває у незвичних для себе умовах, що впливає на йо­го поведінку й утруднює виявлення характерних реакцій. Приро­дний — проводиться у звичайних для досліджуваного умовах. Зміни, які експериментатор вносить у ситуацію, для дитини не­помітні. Враховуючи вимогу бережно ставитися до дитини, не травмувати її психіку, в роботі з дошкільниками найбільш при­йнятний природний експеримент. Він використовується у формі занять, гри, бесід.

Природний експеримент має стандартну схему проведення, за якою у ньому вирізняють кілька етапів: констатуючий, формую­чий та повторний констатуючий. Констатуючий експеримент ви­конує діагностичні завдання: дозволяє визначити наявний у дітей рівень розвитку певного психічного явища, який склався в тра­диційних умовах їхнього виховання.

На основі отриманих результатів дослідник визначає недоліки розвитку певного психічного явища та планує формуючий експе­римент, спрямований на вирішення розвивальних завдань.

Природний психологічний експеримент нагадує певною мі­рою педагогічний експеримент. Головна відмінність між ними полягає у тому, що педагогічний експеримент призначений для визначення доцільності запровадження нових освітніх та вихов­них програм, педагогічних методик, а природний спрямовується на розкриття закономірностей розвитку психіки дитини.

Різновиди експерименту визначаються також за кількістю ді­тей, які виступають досліджуваними. Буває груповий та індиві­дуальний експеримент.

3.3. Бесіда, вивчення продуктів діяльності дітей

У психологічних дослідження дошкільників широко використовується бесіда як прийом експериментальної методики або як самостійний метод. Така форма роботи з дітьми часто ви­користовується в практиці дошкільного виховання, тому діти звикли до бесід з дорослими. Серед бесід з дітьми можна виділи­ти ті, які носять запланований характер, та такі, які виникають спонтанно. Бесіда як метод психологічного дослідження нале­жить до запланованих бесід, але має при цьому ще й специфічні ознаки, які зумовлені її дослідницькою спрямованістю на вияв­лення тієї чи іншої психологічної закономірності. Бесіда має чіт­ко усвідомлювану мету і наперед підготовлену систему питань, які формулюються чітко, коротко і точно. Існує низка вимог до формулювання питань. Вони не повинні підказувати дитині яку-небудь відповідь, наприклад: «чи любиш ти маму?» Зміст бесіди повинен стосуватися відомих дітям тем, складатись із простих зрозумілих слів. Деяких тем слід уникати, щоб не травмувати психіки дитини, не пробуджувати у неї неприємних спогадів то­що. Тривалість бесіди 10—15 хвилин.

Для ефективного використання часу бесіди необхідно, щоб відповіді дітей були інформативними. Для цього досліднику та­кож потрібно правильно формулювати свої питання. Доречними є звертання такого типу: «розкажи, як...», «у які ігри ви грає­тесь?», «поясни, чому твоя улюблена казка...». Здатність дитини вільно почувати себе під час бесіди зростає, якщо бесіда прово­диться в ігровій формі з використанням ігрових моментів, які стимулюють інтерес дитини до теми розмови. Крім іграшок, бе­сіди можуть проводитися з використанням малюнків, картинок, книжечок, будівельного матеріалу тощо. Особливо важливо ви­користовувати наочний матеріал у бесідах з молодшими дошкі­льниками.

Бесіда з дошкільником не завжди дає бажані результати внаслідок недостатнього розвитку самосвідомості дитини, її мовлення.

Активне оволодіння дошкільником різними видами діяльності дозволяє досліджувати його психіку, спираючись на метод ана­лізу продуктів дитячої діяльності: казок, віршів, розповідей, малюнків, конструкцій, аплікацій тощо. За допомогою оцінки продуктів дитячої діяльності психолог намагається реконструю­вати процес діяльності, побачити основні його етапи, труднощі, переваги. Ціла низка робіт дошкільника носить виразно творчий характер, у них розкривається його внутрішній світ, думки, пе­реживання, уявлення. Продукти діяльності відображають уміння та навички малюка, властивості його особистості, які забезпечу­ють виконання діяльності: довільність, наполегливість, працезда­тність, охайність, організованість, самостійність тощо. При цьо­му стають помітними недостатньо розвинені якості дитини, вузло­ві проблеми її розвитку. Схема аналізу продуктів дитячої діяль­ності включає виділення основних критеріїв аналізу, систему тих психічних якостей дитини, які забезпечили отримання відповід­них продуктів діяльності. Цей метод може застосовуватися сто­совно робіт однієї дитини, виконаних протягом тривалого часу, або робіт різних дітей, тобто аналіз продуктів діяльності включає елемент порівняння.

ВИСНОВКИ про особливості методів дитячої психо­логії:

дослідження психічних фактів дитини носить опосе­редкований характер на основі фіксації їх зовнішніх проявів, насамперед у мовленні та поведінці;

до основних методів дошкільної психології належать спостереження, експеримент, бесіда, аналіз продуктів ди­тячої діяльності;

спостереження передбачає цілеспрямоване сприй­няття і фіксацію психологічних фактів; вік з 3—7 років най­більш сприятливий для спостереження;

експеримент передбачає спеціально створені умови для вивчення психіки дитини; найбільшою ефективністю відзначається природний експеримент;

при проведенні експерименту слід орієнтуватися на вікові особливості дітей дошкільного віку;

проведення досліджень з дошкільниками повинно здій­снюватись у ігровій невимушеній формі;

методи досліджень слід використовувати у поєднанні для забезпечення принципу комплексності.