2. особливості розвитку уяви у дошкільному віці

2.1. Уява в молодшому та середньому дошкі­льному віці

Уява дошкільника обмежена внаслідок недостатності знань і уявлень. Водночас бурхливе дитяче фантазування зумов­лене низькою критичністю мислення. Дошкільник легко об'єднує різні враження і некритично ставиться до одержаних комбінацій, що особливо помітно у молодшому дошкільному віці (Л. С. Ви-готський).

Переважає пасивна уява: у дитини комбінації образів не спря­мовані на практичне втілення. Вона фантазує заради самого фан­тазування, яке перетворюється на своєрідну гру.

Спочатку уява спрямовується на предмети, з якими дитина діє, потім спирається на ігрові дії у сюжетно-рольовій грі, а наприкінці дошкільного віку переходить у внутрішній план. Здатність уявного оперування образами приводить до виявів творчої активності дітей у різноманітних сферах: у мовленні (складання казок, оповідань, загадок), малюванні, конструю­ванні, музичній діяльності. Зростає довільність уяви, що від­криває можливість для створення перших завершених продук­тів творчості.

Дошкільник не створює нічого принципово нового з погляду суспільної культури. Характеристика новизни образів має зна­чення тільки для самої дитини.

Розвиток ігрової діяльності, її перехід у дошкільному віці до сюжетно-рольової гри — найважливіша умова розвитку уяви. Виконання ролі у грі вимагає від дитини складної діяль­ності уяви: передбачити, що повинен робити герой, планувати його подальші дії. Мотивом сюжетної гри є сам процес її здій­снення, що характерно і для творчості взагалі. Гра за сюжетом означає, що дитина наперед має ідеальну картину того, що від­будеться у грі, визначає ролі, підбирає замінники і предметний матеріал. Саме у грі, як і у творчості, дитина виражає себе як­найповніше. Творчість починається у грі, де дитина виявляє свою ініціативу, вміння організовувати, планувати, робить пе­рші кроки на шляху до здатності діяти цілком у плані образів та уявлень, які Я. О. Пономарьов назвав «внутрішнім планом діяльності».

У молодшого дошкільника виникають уявлення, що прямо не відповідають предметам, з якими він діє. Він називає піра­мідку деревом, кубик столом, камінець цукеркою, коли діє з реальними предметами. На основі розбіжності уявлення та ре­ального предмета виникає явище заміщення. Водночас предме­ти, з якими діє молодший дошкільник, повинні мати якусь ви­разну ознаку, подібну до уявлюваних: так коробочка виступає шафою тому, що відкривається подібно до дверцят шафи. Та­ким чином, оточуючі дитину іграшки і предмети певною мірою зумовлюють її уявлення. Гра має ситуативний характер. Поба­чив білий халат — грає в лікарню, побачив терези — став «продавцем» (М. Г. Вітязь). Для середніх і старших дошкіль­ників опорою уяви є виконання взятої на себе ролі. Ускладню­ється дія заміщення, замінники зовсім не схожі на потрібний предмет.

Необхідність наочної опори виявляється при відтворенні ху­дожнього тексту. Без ілюстрації молодший дошкільник не може переказати казки. У старших дошкільників слова тексту почина­ють викликати образи і без наочної опори, але вони зазнають труднощів у передачі внутрішнього значення твору. Важливою є ілюстрація, що зображає ті дії персонажів та їх відносини, в яких яскраво виявляються їх внутрішні особливості.

У середньому дошкільному віці у дітей на основі стрімкого розширення їхнього досвіду зростають творчі прояви в діяльнос­ті, перш за все у грі, ручній праці, зв'язному мовленні.

На думку О. М. Дьяченко, у дошкільному віці вирізняються два етапи розвитку уяви. Перший — у 4—5 років. Рівень творчої уяви дещо знижується через орієнтацію на засвоєння зразків со­ціальної поведінки. Афективна уява виникає у ситуаціях, що ви­кликають реальні переживання. Пізнавальна має відтворюваль-ний характер. Виникає планування, але воно поширюється тільки на наступний крок, а не на весь ланцюжок дій.

Другий — 6—7 років. Уява проявляється як вільне оперу­вання засвоєних на попередньому етапі зразків поведінки. Афективна уява призначена для створення емоційно важливих для дитини ігрових ситуацій, які допомагають подолати нега­тивні переживання. Щоб позбутися страху дитина програє страшну ситуацію (гра у Бабу-Ягу, Поросят і Вовка). Пізнава­льна уява збагачується. Вирізняється процес пошуку ідеї, створення задуму, а також підбору адекватних засобів їх вті­лення. Образ уяви — це вже не окремий предмет, а цілісна си­туація (квадрат домальовує до цеглини, яку піднімає кран на будівництві). Планування поширюється на всю діяльність, хо­ча і коригується у ході здійснення.

2.2. Уява старшого дошкільника

У старшому дошкільному віці розширюються образи уяви, зростає їх чіткість, яскравість. Вони тісно переплітаються з особистісними новоутвореннями дитини, на основі чого виника­ють перші мрії дитини про своє майбутнє, про майбутнє всіх лю­дей. Вони ситуативні, нестійкі, зумовлені подіями, що викликали у дітей емоційний відгук. Наприклад, Інна Н. (5;3) пояснює ба­жання бути феєю таким чином: «У феї є крила. Вона може літати, як літак. Можна полетіти по небу до бабусі. Мама теж полетить. Треба торкнутися чарівною паличкою до її плеча, і у неї будуть крила» [153, с. 173].

За допомогою уяви дитина прагне до відтворення того, що вразило, до пригадування того, що сподобалось, тобто до конс­труювання широкої сфери своїх відносин з дійсністю (Ж. Піаже) [10, с. 8]. Розширюється обсяг уяви, він включає низку взаємо­пов'язаних образів, що становлять задум. У 5—7 років зовнішня опора підказує задум, і дитина планує його реалізацію і підбирає необхідні засоби. Так, перегляд мультфільму «Спляча красуня» наштовхує Дашу Н. (5 р. 3 міс.) на гру у фею. Вона вирізує крила, склеїлось і розфарбовує чарівну паличку і шапку. Уявляючи себе феєю, знімає крила і шапку тільки під час їди і сну, носить цей наряд декілька днів, доторкається до предметів паличкою, щоб їх у що-небудь перетворити [153, с. 174].

Про зростання цілеспрямованості уяви протягом дошкільного дитинства можна зробити висновок за збільшенням тривалості гри дітей на одну і ту ж тему, а також за стійкістю ролей.

Так, Даша Н. гралась у фею три дні, заздалегідь підготувавши атрибути для ролі. Спочатку вирізані з ватману крила здалися їй маленькими, і вона вирізувала з картону нові, великі.

Орієнтація дитини на творче освоєння дійсності (М. М. Под-дьяков) спонукає до осмислення оточуючого, але знань для цього в дитини ще замало. На допомогу приходить уява, яка доповнює відсутні знання, дозволяє на доступному дитині рівні осмислити події, взаємозв'язки між ними. Уява служить для об'єднання роз­різнених вражень, створюючи цілісну картину світу. Особливо виразно роль уяви проступає в ситуаціях невизначеності, коли дошкільник не знаходить у своєму досвіді пояснення якого-небудь факту дійсності. Як зауважує З. Н. Новлянська, «Світ ди­тини — світ невпізнаного і невизначеного порівняно із нашим... Потік інформації настільки великий та різноманітний, а мислення дитини ще таке недосконале, що адекватна переробка цієї інфор­мації неможлива....Дитина повинна протиставити потоку інфор­мації... засіб, що дозволяє перекомбіновувати вихідний матеріал і, таким чином, збільшити обсяг сприйманої інформації» [95, с. 8—9]. Така ситуація поєднує уяву і мислення. Як підкреслю­вав Л. С. Виготський, «ці два процеси розвиваються взаємо­пов'язано».

Завдяки уяві розширюються можливості задоволення позаси-туативних пізнавальних потреб щодо тих об'єктів, які дитина знає за описами, малюнками, але які ніколи раніше не сприймала. Дитина уявляє вогняний вулкан, водоспад, політ у літаку, екзоти­чних тварин та рослини.

Діти 3—4 років часто не відрізняють можливе від неможливо­го, погоджуються з будь-яким задумом, часом сплутуючи казкові та реальні образи. З розширенням досвіду діти починають розу­міти, що в казці не все можливо. «Нісенітниці», проти яких не заперечують молодші дошкільники, викликають у старших обу­рення. В образах уяви діти враховують реальні закономірності, справжні властивості предметів. У дослідах О. В. Запорожця ді­тям 5—6 років розповідали казку про чорнильницю, яка залиши­лася стерегти будинок. У будинок хотів забратися розбійник, але чорнильниця побачила та загавкала. Діти бурхливо заперечували: чорнильниця не може гавкати. Вони запропонували свій варіант: «Нехай краще вона бризкає чорнилом» [95, с. 18]. Отже, важли­вою характеристикою уяви дитини є її реалізм, розуміння того, що може бути і чого бути не може.

Прагнення до реалізму зростає і в грі. Наприклад, дошкільник відмовляється з'їсти спочатку десерт, а потім суп, пояснюючи, що так не буває.

Уява включається як необхідний компонент словесної творчо­сті дітей, насамперед, у формі казок. Вже з 3-х років дитина ви­являє здатність до складання казок (Новлянська З. Н.) [95, с. 18]. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їх реа­льних особливостей, поведінки і способу життя.

Розвиток уяви у поєднанні зі зростаючим інтересом дитини до сфери соціальних взаємин приводить до того, що у 5—7 років ді­ти створюють уявні світи, населяють їх діючими персонажами. Дошкільник, наприклад, вигадує собі друга — маленького чоло­вічка, з яким грається і разом з яким переживає уявні пригоди. Нерідко і діти молодшого віку розповідають про вигадані події, стверджуючи, що їм купили собаку, подарували кошеня та ін. Причина подібних фантазій — у проблемах особистісного розви­тку дитини. їх поява — серйозний привід для дорослого задума­тися: які потреби малюка не задовольняються, про що він мріє і чого прагне, якими бачить свої відносини з дорослими й одноліт­ками.

Іноді діти, розповідаючи про події минулого, додають у них вигадані елементи. Це не можна розцінювати як прояви брехли­вості. Тут виявляється особливість дитячої психіки — її синкре­тизм — недиференційованість психічних процесів між собою. У даному випадку — пам'яті та уяви.

Старший дошкільник використовує досить широкий спектр прийомів створення образів уяви. Назвемо їх.

Наділення фантастичних (ігрових) персонажів реалістични­ми діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські жит­тєві ситуації, приписуючи їм людські думки, почуття, вчинки.

Антропоморфізація — одухотворення предметів, якими діти часто користуються, оскільки постійно зустрічаються з ними при слуханні казок.

Аглютинація: сполучення у новому образі, здавалося б, не-поєднуваних елементів. Наприклад, дитина сполучає сюжети різ­них казок.

Гіперболізація — зменшення або перебільшення величини персонажів, предметів.

Доповнення — діти використовують добре знайомі їм казко­ві події, змінюючи деякі деталі, персонажів або придумуючи для знайомої казки нове продовження.

Парадоксальне комбінування — переміщення об'єкта у не­звичну ситуацію.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в дошкіль­ному віці:

уява розвивається у процесі ускладнення ігрової дія­льності, яка у дошкільника переходить на рівень сюжетно-рольової гри;

провідне значення для розвитку уяви має мовлення дитини, її мовленнєва творчість;

головними функціями уяви у дошкільному віці є афек­тивна і пізнавальна;

уява набуває довільного характеру, передбачаючи ство­рення задуму, використання прийомів побудови образів уяви;

уява дошкільника відзначається реалізмом та синк­ретизмом;

дитяче фантазування виконує пізнавальну, практич­ну функції, починає впливати на розвиток особистості за­вдяки появі мрій.