2. особливості мовлення дитини раннього віку

2.1. Засвоєння нових форм та функцій мовлення

Дитина раннього віку набагато самостійніша за немов­ля. Зростання її активності призводить до появи складних видів діяльності — насамперед, предметної гри, що має спільний з до­рослим характер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та внутрішні умови для особливо інтенсивного розвитку мовлення.

У ранньому віці виникають ситуативна та описова форми мо­влення. Особливо помітного розвитку досягають такі функції мо­влення, як комунікативна, пізнавальна, узагальнювана, регулю­вальна.

У спілкуванні дитини переважає ситуативне мовлення, що приходить на зміну жестикуляторному. Хоча в ньому зберігаєть­ся значний вміст жестів та міміки, проте зростає частка вербаль­них компонентів, міцно пов'язаних з оточуючою ситуацією.

Ситуативне мовлення водночас є діалогічним, утворюється з взаємопов'язаних реплік малюка й дорослого. Характерна струк­тура мовленнєвої взаємодії — запитання-відповідь; пропозиція-виконання; прохання-реалізація тощо.

Зміцнюється зв'язок мовлення з іншими пізнавальними про­цесами. У 2—3 роки дитина коментує свої дії з предметами у грі та поза нею (машинка їде, чашка впала), називає сприймане, по­вторює і запам'ятовує віршики, скоромовки; мовлення допома­гає розрізняти ознаки предметів та предмети між собою: ця ля­лька велика, а ця маленька, тут багато іграшок, а тут — мало. Все це дає підстави для висновку, що зароджується описове мо­влення.

Провідною функцією мовлення дитини виступає комунікати­вна, що змінюється за такими етапами.

Звертання до дорослого заради оволодіння предметом; якщо спроби вплинути на дорослого невдалі, то вони можуть пе­реростати у крик, плач.

Прагнення привернути увагу дорослого до своїх дій з предметами.

Центр ситуації переноситься на володіння словом як засо­бом звертання до дорослого. Дитина придивляється до артикуля­ції дорослого. вимовляє необхідне слово — назву предмета, яка одночасно пізнає і відповідну дію дорослого з цим предметом мається на увазі [153, с. 127].

Узагальнювана функція мовлення розвивається у такій по­слідовності:

Дитина позначає словом групи предметів на основі зовнішніх, виразних, але не суттєвих ознак. Так, словом «ляля» вона називає дівчинку, ляльку, своє платтячко.

Після 2,5 років дитина відносить слово до групи схожих предметів, незалежно від деяких зовнішніх відмінностей (череви­ки гумові й шкіряні, червоні й зелені, великі й маленькі).

До кінця раннього віку з'являються слова на позначення груп предметів, які цілком не співвідносяться із жодним одиничним об'єктом: кубики, цукерки, одяг. Водночас до цих груп дитина зараховує лише ті предмети, з якими вона знайома в особистому досвіді. Так, якщо вона не бачила раніше льодяника на паличці, то для неї це буде зовсім окремий від цукерок предмет.

Регулювальна функція зароджується ще у немовлячому віці, а у дитини раннього віку відіграє важливу роль у засвоєнні соціа­льного досвіду, особливо правил поведінки. Дитина спроможна виконувати складніші інструкції дорослого, з 2—3 дій, що перед­бачають її запам'ятовування: поклади ляльку і принеси чашку. Дитина розуміє пояснення дорослого: «як мити руки», «як одяга­ти черевики», «як причісуватися». Спостерігається так зване ав­тономне мовлення, яке є перехідним між зовнішнім та внутрі­шнім (Л. С. Виготський). Воно полягає у тому що дитина, нази­ваючи себе у 3-й особі, сама собі дає настанови: «Костик вимиє руки». Дитина реагує на «можна» і «не можна» дорослого. У ба­гатьох малюків «не можна» викликає бурхливі протести, які при правильному вихованні згодом зникають.

2.2. Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики

У ранньому віці відбувається перехід від засвоєння ле­ксики до оволодіння правилами граматики.

Стрімко та стрибкоподібно збагачується лексичний запас, у ньому виникають дієслова, згодом — прикметники. Стимулює цей процес предметна діяльність дитини у співпраці з дорослим. Діючи з різними предметами, розширюючи коло предметів, які стають об'єктами дій дитини у 2 роки, вона становить численні запитання про назви предметів, запам'ятовує їх та включає до свого активного словника.

Одразу після року активізується процес наслідування, в якому зразком виступає мовлення дорослого. Дитина, яка набагато краще розрізняє фонеми мови та вміє їх відтворювати, активно наслідує цілі висловлення дорослого. При цьому виявляються комбінаторні якості дитини: вона переставляє слова у фразах, які наслідує, додає в них свої слова тощо.

Вибух у наслідуванні мовлення дорослого відбувається на основі вдосконалення здатності дитини розуміти його. Цьому сприяє розвиток фонематичного слуху в дитини. Малюк праг­не сприймати не просто уривки мовлення дорослого, а зв'язні тексти, які вже може зрозуміти. На основі читання дорослим творів дитячої літератури вдосконалюється процес слухання, який, у свою чергу, виступає засобом формування емоційно-вольової та пізнавальної сфер малюка. Малюк уважно слухає, зосереджуючись на змісті, переживає разом із героями. Най­більш доступні для розуміння дитини невеликі за обсягом тво­ри на теми добре знайомих їй ситуацій, людей (про бабусю, маму, батька, сестричку).

Слухання зв'язних текстів сприяє не просто розширенню лек­сичного запасу дитини, але й якісному переходу до засвоєння граматичної будови мовлення на 2 році життя. Процес цей розпо­чинається зі спроб дитини самій побудувати у спілкуванні слове­сні конструкції — речення. Спочатку дитина не вміє поєднувати слова між собою у реченні, функцію останнього відіграє окреме слово, супроводжуване жестами та мімікою. Дитина зі словом «дай» тягнеться до ляльки, і оточуючі розуміють: малюк просить дати іграшку. До 2-х років з'являються перші речення з двох (іноді більше) слів, поєднаних між собою лише змістом, а не гра­матично: «Коля, бах!», що означає «Коля впав». При цьому ди­тина називає себе у 3-й особі.

Нарешті з'являються речення, де слова поєднані граматично (у дитини 2—3 років). Перший спосіб граматичного зв'язку — узгодження слів за допомогою закінчень. Згодом дитина викори­стовує службові слова — частки, сполучники, прийменники.

ВИСНОВКИ щодо особливостей розвитку мовлення в ранньому віці:

розвиток мовлення зумовлений ситуативно-діловою формою спілкування з дорослим, у якій спілкування опосе­редковане предметними діями;

формуються такі форми активного мовлення як си­туативна та описова;

складається комунікативна, узагальнювана, регуля­тивна функції мовлення;

стрімко зростає лексичний запас (назви предметів і осіб, слова на позначення дії, переживання, вимог, пропози­цій, бажань);

формується слухання і розуміння літературних тво­рів, розповідей дорослого, що збагачує кругозір дитини й допомагає засвоїти соціальний досвід;

починається засвоєння граматичної будови мови.