3. оволодіння дошкільником новими видами і формами праці

Розвиток різних видів праці дошкільника відбувається згідно з загальною закономірністю становлення особистості у процесі її соціалізації, що полягає у взаємозв'язку суперечливих тенденцій до самостійності (індивідуалізація) та до посилення соціальної взаємодії (інтеграція). Самостійність дошкільника при виконанні трудових процесів формується лише при систематич­ній підтримці дорослого, у взаємодії з ним, результатом чого, з одного боку, є оволодіння дошкільником технічною стороною праці (вміннями, навичками) і зростання суб'єктності, а з друго­го, — зростання здатності до співпраці, залученості до дорослого життя.

Важливим напрямом у розвитку трудової діяльності дошкіль­ника виступає розширення різновидів праці, якими оволодіває дитина. З кожним днем зростають фізичні та психічні можливості дитини, її самостійність. До основних видів праці, що виникають у ранньому та дошкільному вікових періодах, належать: праця з самообслуговування; господарсько-побутова праця, праця в при­роді, ручна праця.

Першим різновидом трудової діяльності, яким оволодіває ди­тина раннього віку, є праця з самообслуговування, яка вимагає від дитини включення в основні гігієнічно-побутові процеси: вживати чистоти власного тіла (насамперед, ручок, обличчя); одягу; вміння самостійно приймати їжу, втримуючи ложку, чаш­ку; застеляти ліжко. Праця з самообслуговування тісно пов'язана із господарсько-побутовою. Різниця між ними полягає у тому, що самообслуговування спрямоване на задоволення особистих фізі­ологічних потреб дитини, а у побутовій праці об'єктами стають побутові предмети. Оскільки дитину спочатку приваблює зовні­шня сторона побутових процесів, то вона значно краще виконує побутову працю за наявності в неї таких атрибутів, як халат, фар­тушок, косинка, щітка, пилосос. Перенесення інтересу з зовніш­ніх сторін господарсько-побутової праці до внутрішніх, зокрема до її результату, відбувається за умови систематичного підкріп­лення зусиль дитини з боку дорослого, його власного прикладу у дотриманні чистоти приміщення, естетичному оформленні свого побуту. Дорослий повинен емоційно виразно та зі схваленням ставитися до дотримання дитиною чистоти, порядку, підкреслю­вати їх значущість для здоров'я й діяльності дитини та оточую­чих людей: якщо речі не прибирати на свої місця, то потім довго шукаєш потрібне, витрачаєш багато зайвого часу. У побуті цілий ряд речей використовується спільно всіма членами родини. Якщо хтось не дбає про них, то страждають всі інші. Ось старший бра­тик пообідав, а посуд за собою не помив — мама й сестричка не можуть вчасно з'їсти обід. Дитина привчається думати про ото­чуючих, не порушувати їх комфорт, у неї формуються суспільні мотиви трудової діяльності, виникає прагнення допомогти.

Мотив допомогти, усвідомлення дитиною своєї значущості та водночас відповідальності сприяє появі в неї такого різновиду трудової діяльності, як праця в природі, зміст якої складає до­гляд за живими об'єктами — тваринками, пташками, рослинами. Дитина помічає, що особливо залежні від людського догляду до­машні тварини й рослини. Якщо тваринку не погодувати, вона може захворіти, квітка в'яне без води, а згодом і гине. Такі спо­стереження дитини повинні супроводжуватися закликами дорос­лих допомогти слабшому, врятувати його від загибелі. У дитини розвивається бережне й дбайливе ставлення до природи, закла­даються елементи екологічних знань та уявлень про біологічні ланцюжки та взаємозалежності. Переживання своєї значущості позитивно впливає на становлення малюка як суб'єкта діяльнос­ті, на розвиток його самостійності.

Здатність дитини володіти певними знаряддями праці дорос­лих виникає близько 5-ти років. На основі цієї здатності у дитини розвивається ручна праця, спрямована на обробіток певних предметів: пошиття з тканини виробу, склеювання з паперу ляль­ки, складання з дощечок коробочки тощо. Цей різновид праці має виразний продуктивний характер, найбільше наближаючись за своєю сутністю до виробничої діяльності дорослих. У процесі її виконання дитина використовує такі «дорослі» знаряддя, як мо­лоток, ножиці, голку, лінійку, ніж. Структура ручної праці має виразний творчий характер, передбачає розробку задуму та на­ступне його втілення. Дитина починає виконувати ручну працю, бажаючи наслідувати дорослих: мама користується ножицями, голкою — і ці предмети стають привабливими для дитини. Праг­нення дитини оволодіти цими предметами та процес їх викорис­тання повинні спрямовуватися й контролюватися дорослим, який збагачує мотивацію ручної праці суспільними мотивами: вишити серветку до свята Мам, виготувати іграшки, щоб прикрасити Но­ворічну ялинку у дитячому садочку тощо.

Дорослий організовує трудову діяльність дошкільника за допомо­гою ускладнюваних форм у такій послідовності (за Д. В. Сергєєвою).

У дітей раннього і молодшого дошкільного віку формою ор­ганізації виступає спільна з дорослим праця. Дорослий навчає дитину трудових умінь, постійно контролює процес праці, пока­зує послідовність дій, допомагає досягти результату і усвідомити способи дій, їх зв'язок з одержаним результатом.

Доручення як форма організації праці дитини використову­ється з 3-х років У дорученні дорослий формулює мету, обґрун­товує її значущість, виділяє кінцевий результат і способи його досягнення. Сам процес виконання доручення здійснюється ма­люком самостійно. При цьому трудова діяльність носить частко­во суб'єктний характер, оскільки її мотиваційні компоненти за­безпечуються дорослим, а виконавські — дитиною.

Певну міру ініціювання містить така форма організації праці дитини, як обов'язок. Ініціатива дитини полягає у виконанні звичної справи систематично без нагадувань дорослого. Обов'я­зковість такої справи дитина розуміє за умови відповідних пояс­нень дорослого: чому слід щоденно поливати квіти; перед сном акуратно складати свій одяг. Дорослий привчає дитину система­тично виконувати певні обов'язки. Коли трудова справа перетво­рюється на звичку, дитина сама вибирає умови, засоби і шляхи досягнення результату, організовує і контролює процес праці. При зміні стабільних умов життя звичка дитини швидко руйну­ється. Наприклад, переїзд родини на нове місце проживання, пе­рехід дитини в інший дитячий садок і відсутність систематичного виконання обов'язку протягом 1—2 тижнів приводять до того, що звичка зникає.

Суб'єктність дитини найповніше розкривається у праці за власною ініціативою. Ця форма організації праці дитини вини­кає наприкінці дошкільного віку й за умови позитивного став­лення дорослого до проявів дитячої самодіяльності. Навички са­моорганізації переносяться на трудову діяльність з ігрової, де ініціатива дитини проявляється насамперед й найповніше. На­приклад, прийшовши у гості до двоюрідного братика, дитина по­чинає наводити лад у його кімнаті.

ВИСНОВКИ про оволодіння дошкільником новими вида­ми і формами праці:

розвиток трудової діяльності дошкільника відбува­ється на основі взаємозв'язку суперечливих тенденцій до самостійності (індивідуалізації) та до посилення включено-сті в доросле життя (інтеграція);

до основних видів праці, що виникають у ранньому та дошкільному вікових періодах, належать праця з самооб­слуговування, господарсько-побутова праця, праця в при­роді, ручна праця;

— організація дитячої праці відбувається за допомогою таких генетично послідовних форм, як спільна з дорослим праця, доручення, обов'язок, праця за власною ініціативою.