2. особливості сюжетно-рольової гри дошкільника

2.1. Природа сюжетно-рольової гри дошкільника

Ігри дітей дошкільного віку досліджували М. Я. Басов, Д. Б. Ельконін, О. В. Запорожець, Д. В. Менджерицька, О. І. Тіхє-єва, С. Л. Новосьолова та ін. Образ дорослого і його соціальних взаємин та ролей набуває у дошкільника розгорнутого характеру. Якщо у ранньому віці внаслідок включення дитини у дії дорос­лих як об'єкта їх турботи й піклування головним елементом об­разу дорослого для малюка була його предметна діяльність, то дошкільник по-іншому сприймає життя дорослих. Тепер значно більше уваги він приділяє взаєминам дорослих людей, виконан­ню ними суспільних функцій: батько — водій автобуса, він пере­возить людей, приносячи цим користь; мама — вчителька, яка навчає дітей писати й читати тощо. Дошкільник значно глибше розуміє оточуюче соціальне життя, ніж дитина раннього віку, а тому на шляху його прилучення до дорослого життя він вже не задовольняється наслідуванням дій дорослих, а прагне засвоїти їхні соціальні функції. Проте його можливості не дозволяють до­сягти цього у реальності, тому головним способом прилучення дошкільника до життя дорослих починає виступати сюжетно-рольова гра, в якій дитина стає «лікарем», «вчителем», «водієм».

Слід відзначити важливу ознаку сюжетно-рольової гри — її самодіяльний характер. Д. В. Менджерицька на цій підставі вва­жала за необхідне такі ігри називати творчими, оскільки вони ви­никають за власним почином та задумом дітей. Сюжетно-рольова гра служить на етапі дошкільного віку провідним засобом соціа­лізації дитини, у ході якої в неї формуються важливі психічні функції та особистість. Відображення життя дорослих у сюжет­но-рольовій грі набуває значно складнішого змісту, ніж в іграх предметних. Головним об'єктом при цьому виступає вже не про­сто зовні представлена предметна діяльність дорослих, а внутрі­шні зв'язки між ними, суспільний розподіл праці та взаємообмін результатами діяльності; позиція кожного дорослого у широкому соціальному контексті та координованість цих позицій різних людей.

2.2. Поняття ПРО СЮЖЕТ ТА зміст СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ

У сюжетно-рольовій грі, творчій за своєю природою, діти самостійно визначають її сюжет та зміст, які зумовлюють основні лінії розгортання гри за певним задумом дітей. Сюжет є важливою складовою структури сюжетно-рольової гри. Він ви­значається тим колом явищ дійсності, які знаходять відображен­ня у грі. Дитина вибирає, насамперед, ті сюжети, які постійно мають місце в її житті: гра «у сім'ю», лікарню, магазин, пошту, перевезення пасажирів різними видами транспорту тощо. За тим, які сюжети розігрують діти, вихователь може скласти досить по­вне уявлення про зміст досвіду дитини, про умови її виховання у сім'ї, значущі моменти її життя.

У сюжеті ігор переплітаються спогади про реальні події життя дітей та фантастичні елементи з казок, кінофільмів і мультфіль­мів. Особливо помітно ігри дітей насичуються фантастичними елементами у період позаситуативно-пізнавальної форми спілку­вання з дорослими, коли стрімко розширюється запас знань про навколишню дійсність, не обмежений безпосередньою ситуаці­єю: про далекі екзотичні країни, про незвичних звірів, про моря й океани. Персонажі сюжетно-рольової гри включаються у різні скрутні й ризиковані ситуації, пригоди, мандри. Згодом головна увага дитини переміщується зі світу фізичних предметів та явищ на світ людей, а провідною формою спілкування з дорослим стає позаситуативно-особистісна. В іграх все більше сюжетів соціаль­ного спрямування, де зображаються відносини між людьми як носіями соціальних ролей, де моделюється вирішення складних етичних проблем.

У розвитку здатності дитини до вибору та розгортання сюже­ту відбувається перехід від зовнішнього до внутрішнього зумов-лення цього процесу. Якщо на межі раннього та дошкільного віку сюжет виникає на основі іграшок та предметів, які є у розпоря­дженні дітей, то у середньому дошкільному віці діти починають планувати сюжет, підбираючи для його втілення необхідні ігра­шки та атрибути. Від сюжету, який складається з кількаразового повторення певної модельованої ситуації (наприклад, «мама» то одягає, то роздягає «ляльку» — дочку) діти переходять до сюже­тів, утворених з однієї-двох сюжетних ліній, у грі вирізняються певні етапи, не однорідні за змістом («мама» одягає «дочку», від­водить у дитячий садочок, там вона снідає і т. д.).

Сюжети стають стійкішими, розігруються довші періоди часу. До кінця дошкільного віку виникають сюжети — композиції, в яких відображаються різні та водночас пов'язані між собою сфе­ри дійсності: діти одночасно граються «у сім'ю», лікарню, шко­лу. Персонажі гри переходять із ситуації в ситуацію, не змінюю­чи свого основного складу.

Змістом гри є той момент дійсності й відносин між доросли­ми, що виділяється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у розумінні дітей та відтворюється ними у грі. Напри­клад, гра «у лікарню» — сюжет, а прийом хворого, вислухову­вання роботи його серця, дихання — зміст цієї гри. Те, що до­шкільник вирізняє як суттєве, головне у певній ситуації та пере­носить його у гру, свідчить про міру його інтелектуального роз­витку, про особливості розуміння ним ситуацій дорослого життя людей. Дошкільник за зовнішніми діями і атрибутами все часті­ше відкриває глибинні соціальні відносини. Сюжетно-рольова гра дозволяє малюку зрозуміти мотиви трудової діяльності доро­слих, розкриває її суспільне значення. Якщо спочатку у виборі ролі головне місце займає її зовнішня привабливість (портфель, фонендоскоп, погони), то в процесі гри розкривається соціальна користь цієї ролі. Тепер дитина розуміє, що вихователь виховує дітей, лікар їх лікує тощо.

Сюжет та зміст гри визначені задумом дітей, тому становлять основу уявної ситуації як неодмінної психологічної умови сюже­тно-рольової гри.

2.3. Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри

У структурі сюжетно-рольової гри центральним ком­понентом виступає роль — суспільно прийнятий спосіб поведін­ки людей у різних ситуаціях (Д. Б. Ельконін). У грі діти викону­ють різноманітні ролі, кількість яких з віком зростає приблизно до 10. Не всі ролі даються дошкільнику однаково добре, 2—3 з них вирізняються як улюблені. Рольова поведінка регулюється правилами, які складають ядро ролі. Тому засвоєння рольової по­ведінки дитиною виступає могутнім засобом розвитку довільнос­ті, як провідної особистісної якості. Дитина навчається вибудо­вувати свою поведінку, підкоряючись вимогам до ролі, як суспільно схвалюваного зразка поведінки. Виконуючи роль, ди­тина стримує свої безпосередні спонукання, поступається особи­стими бажаннями і демонструє суспільно схвалюваний зразок поведінки, виражає етичні оцінки. Хоча й хочеться скуштувати цукерку продавцю, але він цього не робить. Виступаючи у різних рольових позиціях, дитина сприймає ситуацію з різних поглядів: якщо водій автобуса раптом захоче змінити маршрут — «паса­жири» будуть протестувати. Це сприяє розвитку в дитини розу­міння інших людей на основі засвоєння механізму децентрації. Водночас глибшим стає й розуміння своїх зобов'язань стосовно інших людей. Раніше дівчинка вередувала, була впертою, мамі з нею було важко. Виконуючи роль мами у грі, вона зрозуміла, як важливо, щоб дочка була слухняною. Отже, сюжетно-рольова гра формує в дитини навички соціальної перцепції та взаємодії, на­вчає дитину цінувати позитивні взаємини між людьми, розкриває взаємозалежність між ними.

Рольова поведінка закріплюється за допомогою встановлення правил гри. Нездатність дитини виконувати роль водночас озна­чає невиконання правил гри, які засуджуються однолітками, вони відмовляються продовжувати таку гру. Відлучення дитини від гри служать орієнтуючим фактором: дитина намагається викона­ти вимоги однолітків, щоб бути прийнятою у гру. А щоб бути прийнятою у гру, необхідно діяти за правилами, тобто дитина змушена підпорядковувати свої бажання, безпосередні імпульси вимогам оточуючих.

Таким чином, ставлення дитини до правил протягом дошкі­льного віку зазнає глибоких змін. На перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри правила носять нестійкий характер, час­то порушуються, не викликаючи зауважень гравців; рольова поведінка дитини переплітається з імпульсивною. На наступ­ному етапі гравці не погоджуються з порушенням правил то­варишами й вимагають реалістичного відображення у грі ро­льової поведінки дорослих: продавець не їсть цукерок; вчителька не грається ляльками тощо. Наприкінці дошкільного віку дитина свідомо виконує правила, аргументуючи їх необ­хідність: якщо вчителька гратиметься ляльками, то не буде ко­му провести урок.

Реалізація задуму гри, розгортання її сюжетних ліній відбува­ється шляхом виконання учасниками гри ігрових дій відповідно до вибраних ними ролей. Роль лікаря, наприклад, передбачає такі рольові дії та їх послідовність: привітання з «хворим», його об­стеження та опитування, вислуховування роботи серця та дихан­ня, виписування рецепту. У міру розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника ігрові дії набувають все більшої згорненості, водно­час їх кількість та складність у їх послідовності зростають. Згор-неність ігрових дій проявляється як їх виконання в умовному плані, заміна предметних дій їх позначенням за допомогою мов­лення. Так, якщо для дитини 3-х років важливо «годувати» ляль­ку, імітуючи схеми рухів дорослого з використанням тарілки, ви­делки, ложки, чашки з наборів дитячого посуду чи їхніми замінниками, то у старшого дошкільника ці дії замінюються сло­вами «моя «донька» обідає, я годую її супчиком, котлетками з макаронами, а ось компот, пий компот». Таким чином, увага у дитячих іграх переноситься з процесу відтворення дій дорослого, характерних для певної їхньої функції, на моделювання взаємин між ролями в усій їхній складності. Зростає кількість моментів спілкування між ролями, під час якого вирішуються різноманітні проблеми взаємовідносин: кому відвести «доньку» до дитячого садка — татові мамі; «синок» не хоче їсти обід — «мама» його вмовляє, переконує тощо.

Здатність дитини діяти в грі в уявному плані знаменує собою значні психічні зміни. Як зазначав О. В. Запорожець, на основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини формується розумовий план: здатність створювати системи узагальнених, типових обра­зів предметів і явищ та вміння здійснювати різні їх уявні пере­творення, подібні тим, які дитина виконувала реально з матеріа­льними об'єктами [Цит. за: 153, с. 72].

2.4. Значення ігрових предметів для забезпечення уявної ситуації у грі

Уявна ситуація, як основа задуму гри, унаочнюється дітьми за допомогою різноманітних предметів, використовуваних в ігровому призначенні. Такі предмети називають ігровими. їх поділяють на три основних групи: іграшки, атрибути, предмети-замінники.

Зовнішню фіксацію сюжет та зміст гри отримують, насампе­ред, за допомогою предметів-атрибутів, що безпосередньо вка­зують на певну професійну діяльність дорослих і є їх обов'я­зковими ознаками. Так, лікар повинен мати білий халат й шапоч­ку, вчителька указку й дошку, водій сидить за кермом, моряк но­сить безкозирку й матроску тощо. Ігрові атрибути сприяють збе­реженню сюжету, його розгортанню, пошуку дітьми нових пово­ротів у грі. З їх допомогою дітям легше виконувати рольову по­ведінку, зберігаючи її протягом гри. Особливо важливим викори­стання предметів-атрибутів є на перших етапах розвитку сюжет­но-рольової гри, коли сюжет і рольова поведінка дітей нестійкі, вимагають зовнішньої організації. Дорослий обладнує ігрові кім­нати, групуючи предмети-атрибути відповідно до улюблених сюжетів ігор дітей: для гри «у лікарню, пошту, сім'ю, перукар­ню», «поїздки на транспорті». Зі зміцненням здатності дитини ді­яти в уявному плані (у старшому дошкільному віці) значення ат­рибутів знижується, натомість розширюється використання замін­ників.

Використання дітьми замінників знаменує собою їх здат­ність до внутрішнього опосередкування процесу гри. Прагнучи наслідувати життя дорослих, дитина не завжди володіє відпо­відними предметами, використовуваними дорослими у різно­манітних видах своєї діяльності. Деякі з цих «потрібних» у грі предметів є для дошкільника недосяжними, а іноді й забороне­ними: голки для ін'єкцій у грі в лікарню, ніж для приготування «обіду», машинка перукаря тощо. У таких ситуаціях дошкіль­ник спочатку за підказкою дорослого, а потім і самостійно знаходить доступне для його віку рішення, використовуючи замінники. Замість медичних голок — тоненькі палички чи ма­карони; замість ножа — пластмасова стрічка. Називаючи до­ступні їй предмети словом, яке позначає відсутній у розпоря­дженні дитини предмет з певними потрібними функціями, вона виконує розумову дію заміщення. Уява дитини добудовує від­сутні у реальному предметі властивості так, як це необхідно для її гри. З віком здатність дитини виконувати дію заміщення поширюється на все більше коло предметів, використовуваних у грі. У старшого дошкільника вся гра часто відбувається з ви­користанням лише замінників. У молодшого — спостерігаєть­ся значний вміст зовні схожих на справжні предмети іграшок: іграшкові ніж, медичне приладдя, машинки різних видів. Чим старша дитина, тим менше значення для вибору замінників має зовнішня подібність до потрібного у грі предмета. Головним стає функціональна спорідненість замінника зі справжнім предметом, наявність у замінниках властивостей, що дозволя­ють дитині діяти з ним, як із справжнім. Так, медичною гол­кою не може бути паперова трубочка, бо вона легко згинаєть­ся. У якості замінників для дитячих ігор дошкільники охоче використовують функціонально не визначені предмети: куби­ки, палички, шматочки тканини й паперу, коробочки, природ­ний матеріал тощо.

У процесі підбору й використання замінників у дитини розви­вається уява, здатність планувати свою діяльність, підбирати для її виконання необхідні матеріали й засоби, дитина починає розу­міти умовність ситуації гри, її моделюючий характер. Такі психі­чні якості дитини становлять важливу умову розвитку знаково-символічної функції свідомості.

Як зауважує Г. А. Урунтаєва, у сюжетно-рольовій грі дитина здійснює символізацію (заміщення) двох видів. По-перше, пере­носить дію з одного предмета на інший при перейменуванні предмета, що виступає засобом моделювання дій. По-друге, мо­делює соціальні відносини: бере на себе роль дорослого при від­творенні значення людської діяльності за допомогою узагальне­них і скорочених дій, що набувають характеру зображувальних жестів [153, с. 73].

2.5. Взаємовідносини дошкільників у грі

Сюжетно-рольова гра виступає могутнім засобом роз­витку міжособистісних відносин дітей. Моделюючи взаємини дорослих у грі, діти водночас засвоюють навички спілкування, взаємодії, співпраці, навчаються виступати один щодо одного у різних позиціях.

У роботах Д. Б. Ельконіна та його послідовників доведено, що у сюжетно-рольовій грі міжособистісні відносини дітей розвива­ються у двох головних напрямах: як рольові й реальні. Рольові відносини вимагають побудови взаємин дітей на основі взаємо­зв'язку між ролями, визначеними у грі. Гра у лікарню розгорта­ється на основі відносин лікаря й пацієнта; у магазин — продавця й покупця; у сім'ю — доньки й матері чи батька тощо. Мовлення й невербальні компоненти спілкування дітей набувають відпові­дного змісту, жестів, інтонацій.

Перші визначають вибір і розподіл ролей, виявляються в різ­номанітних репліках, зауваженнях, вимогах, висловлених відпо­відно до вибраної ролі та у співвідношенні з іншими ролями. Розподіл ролей — важливий момент у виникненні гри. Нерідко дитина-лідер нав'язує товаришам нецікаві ролі, а сама бере на себе найпривабливішу, незважаючи на бажання інших. Якщо ді­тям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра розпада­ється або хтось з дітей виходить з неї.

Чим старша дитина, тим більше прагне до спільної з однолі­тками гри, тим більше схильна погодитися виконувати неприва­бливу роль заради того, щоб увійти до ігрового об'єднання. Во­на стримує свої особисті бажання і підкоряється вимогам інших дітей.

У виборі партнерів для спільних ігор дошкільники керуються своїми симпатіями, етичними якостями ровесника, його ігровими вміннями. Важливе значення має наявність в однолітка приваб­ливих ігрових предметів.

Реальні відносини між дітьми розгортаються як в сюжетно-рольовій грі, так і поза нею. У контексті сюжетно-рольової гри їх змістом виступає організація гри дітьми: вибір сюжету, підбір замінників, атрибутів, розподіл ролей, узгодження суперечливих питань по ходу гри. Діти оцінюють ігрові дії один одного, дають певні вказівки стосовно виконання ролі. Часто реальні відносини суперечать рольовим. Так, один з дітей виконує роль вчителя й дає вказівки «учневі». Проте у реальних відносинах «учень» ви­ступає із зауваженнями на адресу неправильної, на його думку, поведінки «вчителя». Між дітьми часто виникають конфліктні ситуації щодо розподілу ролей. У молодших школярів такі ситу­ації переважно закінчуються виходом з гри одного з дітей. Стар­ші дошкільники погоджуються і на виконання небажаної для себе ролі заради збереження стосунків з ровесником. По ходу гри пе­реважають рольові взаємини дітей, а реальні відбуваються на етапі організації гри та у її ході як окремі фрагменти-включення у зміст рольових взаємин дітей.

ВИСНОВКИ про особливості сюжетно-рольової гри до­шкільника:

джерелом розвитку сюжетно-рольової гри виступає суперечність між бажанням дошкільника діяти як дорослий і реальними можливостями реалізації цього бажання;

сюжетно-рольова гра виступає провідною діяльністю дошкільника і становить умову його нормального психічно­го та особистісного розвитку;

структура сюжетно-рольової гри складається з уяв­ної ситуації (сюжету і змісту), ігрової ролі та ігрових дій, з системи реальних та рольових взаємовідносин дітей;

у сюжетно-рольовій грі у дитини формується свідоме підпорядкування суспільно заохочуваним правилам і нормам, що становить зміст розвитку довільності поведінки як суттєвої властивості особистості;

використання предметів-замінників свідчить про роз­ширення внутрішніх психологічних компонентів у діяльності дитини, сприяє розвитку уяви, плануючих, моделюючих дій, які становлять основу знаково-символічної функції свідомості;

на основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини фор­мується розумовий план дій (створення ігрової ситуації, планування сюжету, розподілу ролей);

у сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються ро­льові та реальні взаємовідносини, що виступають основою засвоєння дитиною системи взаємовідносин між людьми.