2. розвиток спілкування і спільної діяльності з ровесниками у дошкільному віці

2.1. Емоційно-практична форма спілкування немовлят

Вікова динаміка спілкування і спільної діяльності до­шкільників полягає у зростанні змістовності, вибірковості, стабі­льності відносин; у розвитку потреби у спілкуванні й співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників.

З 3-х місяців життя закладається основа як спілкування, так і спільної діяльності з ровесниками.

Колектив дослідників під керівництвом А. Г. Рузської виріз­няє три форми спілкування з ровесниками у дошкільному віці: емоційно-практичне, ситуативно-ділове, позаситуативно-ділове.

Спочатку контакти дітей з ровесниками виникають на задово­лення потреб в активності та нових враженнях. Під впливом ор­ганізовуючих впливів дорослого, на основі інших потреб дитини відбувається первинне оформлення потреби дітей у спілкуванні з ровесниками.

У немовляти спільність з ровесниками має виразний суб'є­ктивний характер, обмежуючись безпосередніми емоційними зв'я­зками. Позитивні емоційні реакції дитини виникають при сприй­манні ровесника як цікавого об'єкта пізнання; дитина чутливо реагує на настрій однолітка, проявляється ефект зараження емо­ціями.

Ознакою перших проявів потреби у спілкуванні з ровесником (Г. В. Пантюхіна, К. Л. Печора, Е. Л. Фрухт) вважають перші ко­нтакти між дітьми, що виникають з 3 місяців. Змістом цього кон­такту є інтерес та задоволення при спостереженні за ровесником. Подальший розвиток спілкування з ровесником пов'язаний із ви­никненням у немовляти комплексу пожвавлення у контексті його спілкування з дорослим. Комплекс пожвавлення стосовно ровес­ника спостерігається приблизно з 5 місяців. Розвиток здатності дитини маніпулювати предметами приводить до того, що почи­нається розвиток спільної дії дошкільника з однолітком. У дру­гому півріччі першого року життя вплив ровесника знаходить ві­дображення у діях дитини, яка наслідує їх за ровесником, епізодично включається в його дію: одна дитина тримає у руці іграшку, інша торкається до неї, намагається повернути. Тобто складаються ділові контакти між дітьми у формі спільних пред­метно-практичних та ігрових дій.

До кінця немовлячого віку формується виразне пізнавальне ставлення до ровесника: малюк торкається його обличчя, смикає одяг, волосся, «куштує на смак» його пальчики — ставиться як до фізичного об'єкта. Водночас малюк посміхається іншій дити­ні, несе їй іграшки, подібно до того, що він робить у спілкуванні з дорослим.

Прагнення до спілкування з однолітками носить ситуативний і невиразний характер. Діти звертають увагу на ровесників, якщо вони опиняються у полі їх сприймання, але ініціативи до пошуку партнера серед однолітків не виявляють. З цим пов'язана думка більшості психологів, що спілкування між однолітками до року у власному розумінні цього поняття відсутнє. На цьому етапі ство­рюється фундамент для появи власне спілкування з ровесниками у ранньому віці.

Перша форма спілкування з ровесниками — емоційно-практична — виникає до 2-х років. При цьому потреба у спілку­ванні з ровесником виражена все ще слабо — вона є четвертою за значенням після потреб в активному функціонуванні, у спілку­ванні з дорослими, у нових враженнях.

Перший зміст потреби у спілкуванні з ровесником полягає у прагненні дитини до співучасті у розвагах і забавах, де виникає можливість самовираження. У групах дітей виникає спільний емоційний фон: вони разом сміються, бігають, кричать.

Характерні окремі епізоди спілкування, нечасті контакти між однолітками. Діти захоплено граються насамоті з іграшками, не потребуючи спілкування з ровесниками.

У ранньому віці виникає передспівробітництво з ровесниками (Коломінський Я. Л.), характерною є гра поряд, але не разом. Зростає роль мовлення.

Внесок цієї форми спілкування з ровесником у розвиток по­лягає у засвоєнні дитиною способів і мотивів пізнавальної дія­льності, у сприянні виявленню ініціативи, у розширенні спект­ра емоцій.

2.2. Ситуативно-ділова форма спілкування дошкільників

Ситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками виникає у 4—6 років і є найбільш типовою для дошкільного ди­тинства.

Потреба у спілкуванні з ровесником стає значно інтенсивні-шою, виходячи на перший план. Так, Є. А. Аркін наводить при­клад, коли хлопчик 5-и років на пропозицію бабусі погратися з нею відповів: «Мені потрібно дітей». Це пов'язано із тим, що спілкування з ровесником є необхідною умовою організації сю­жетно-рольової гри, яка має колективний характер.

Головним змістом потреби дітей у спілкуванні з ровесниками полягає у прагненні налагодити ділову співпрацю, узгодити свої дії з партнером по діяльності. Співпраця відрізняється від спів­участі більш тісною взаємодією дітей, кооперативним характе­ром їх діяльності. Співпраця дітей носить переважно ігровий ха­рактер та зосереджена не на результаті діяльності, а на її процесі.

Прагнення діяти спільно настільки сильно виражене, що діти йдуть на компроміс, поступаючись один одному іграшками, най-привабливішою роллю в грі тощо.

«Гаразд, ти будеш капітан, а я твій помічник», — погоджуєть­ся Роман М. (5 р. 10 міс.).

«Ти бери ведмедика, а я, так і бути, візьму зайця», — заявляє Таня Д. (5 р.).

«Сашко, давай спочатку ти мене підкотиш, а потім я тебе», — пропонує Дмитро Д. (6 р. 11 міс.).

Виникають перші спільні ігрові дії. Гра на однаковий сюжет об'єднує різноспрямовані, недостатньо узгоджені дії. Наприклад, у розігруванні сюжету «Сім'я» «мама» йде на роботу, а «батько» готує «дитину» до сну. «Мама» вдома погодувала «дитину», а «вихователь» — знову дає їй сніданок. Виникає інтерес до дій партнера, їх порівняння з власними, що виступає у питаннях, глу­зливих репліках, оцінках дій іншого.

Наприклад, Оленка З. (4 р. 7 міс.) готує ліжечко, щоб покласти свою «доньку» (ляльку) спати. Діана Р. (5 р.) на відстані спосте­рігає за діями Оленки. Коли побачила, що замість ковдри Оленка приготувала листок паперу, рішуче підбігає.

Діана: А твоя лялька замерзне. Хіба така ковдра їй потрібна?

Оленка: А в мене зараз літо.

Діана: Ну й що! Все одно ця ковдра не годиться.

Оленка: Ось своїй ляльці дасиш кращу, а моїй ця подобається.

Як відзначають М. І. Лісіна, А. Г. Рузська, О. О. Смірнова, ді­тям властива особлива манера поведінки, в якій яскраво виявля­ються схильність до конкуренції й змагання. Це вказує на те, що у змісті потреби у спілкуванні з ровесником на другому місці пі­сля прагнення до співдії знаходиться такий компонент, як бажан­ня поваги і визнання. Діти вимагають визнати їх власні досягнен­ня, а дії товаришів оцінюють прискіпливо, виразніше підкреслю­ючи власні якості.

Діти використовують такі засоби спілкування, як виразні, зо­бражувальні, знакові. Діти багато й захоплено розмовляють між собою, але мовлення залишається ситуативним. О. О. Смірнова здійснила контент-аналіз висловлень у ситуаціях вільної взаємо­дії дітей 3—7 років, виявивши такі основні теми: Я-висловлення про себе; Ти-висловлення про іншу дитину; світ — висловлення про предмети й явища, що виходять за межі ситуації; гра — ви­словлення дітей під час їх гри [119, с. 139].

Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками сприяє розвит­кові основ особистості та самосвідомості, а також допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого й самобутнього ядра особистості. При відставанні у розвитку цієї форми спілкування з ровесниками у дітей спостерігається пасивність, замкненість, не­доброзичливість.

2.3. Позаситуативно-ділова форма спілкування дошкільників

Позаситуативно-ділова форма спілкування з ровесни­ками починає виявлятись у деяких дітей віком 6—7 років. Вод­ночас тенденція до її появи, елементи цієї форми спілкування складаються у більшості старших дошкільників.

Кількість позаситуативних контактів зростає до 50 \% від усіх взаємодій ровесників. Спілкування з ровесниками значно вихо­дить за межі спільної предметної діяльності. Значні зміни відбу­ваються у розвитку сюжетно-рольової гри, зростає її умовність, схематизм. Складність у побудові гри висуває вимоги до її попе­реднього планування.

Зміст комунікативної потреби полягає у прагненні до співпра­ці й співтворчості з ровесником. Гра має по-справжньому спіль­ний характер з єдиними правилами, вимогами, з узгодженістю дій, урахуванням інтересів партнерів. Досвід попередніх спільних ігор дітей накопичується, веде до певного узагальнення уявлень дітей про гру, про роль кожної дитини в ній.

Утворюється чіткий образ ровесника, відносини з ним стають більш стабільними (спостерігається таке явище, як дружба), ви­никають симпатії. Відбувається формування суб'єктного став­лення до інших дітей, тобто вміння бачити в них рівну собі осо­бу, враховувати їх інтереси, готовність допомагати.

Разом із пізнанням ровесника в дітей розвивається розуміння Я-образу, особливо своїх практичних дій.

Головний засіб спілкування — мовлення. Особливості спілку­вання з однолітками яскраво виявляються в темах розмов, які стають чимдалі більш позаситуативними. Характерні обговорен­ня різноманітних широких тем стосовно минулого й майбутньо­го, рідної природи й далеких країн тощо.

Внесок позаситуативно-ділового спілкування у розвиток поля­гає у формуванні здатності дитини розуміти іншого як самоцінну особистість, у пробудженні інтересу до його внутрішнього світу, мотиву розширити уявлення про себе.

ВИСНОВКИ про розвиток форм спілкування дошкільника з ровесником:

колектив дослідників під керівництвом А. Г. Рузської вирізняє три онтогенетично послідовних форми спілкуван­ня з ровесниками у дошкільному віці;

вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкі­льників полягають у зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відносин, потреби у спілкуванні і співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників;

у дитини від народження до 7 р. послідовно зміню­ються такі форми її спілкування з ровесниками: емоційно-практична (немовля — ранній вік); ситуативно-ділова (4—6 р.); позаситуативно-ділова (6—7 р.).