5. емоційна готовність дошкільника до входження у систему взаємовідносин шкільного середовища

В умовах шкільного навчання діти повинні не тільки успішно навчатися, але й уміти спілкуватися з учителями і това­ришами.

Правильна моральна поведінка дошкільників незмінно супро­воджується позитивними емоційними переживаннями.

Вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов'язане з новими обов'язками, незвичним характером відносин з педагогами і ровесниками. Джерелом дитячих переживань є ді­яльність. За переживаннями лежить світ потреб дитини у співвід­ношенні з можливостями їх задоволення. Ставлення дитини до навчання залежить від того, якою мірою навчання виявилося за­собом реалізації її прагнення до нового суспільного статусу.

Ось як поводиться дитина, що позитивно ставиться до справи, незалежно від помилок і труднощів, що зустрічаються у роботі.

Олег В. складає з маленьких деталей пластмасового конструк­тора триповерховий будинок. Упевненими, швидкими рухами побудував два поверхи, подивившись на зразок один раз. Раптом він зупиняється, дивиться здивовано на зразок. Переводить по­гляд на частину побудованої конструкції: «Дивно! Я, здається, все зробив так, як там, а виходить менший». Розбирає зібране, вибирає з будівельного матеріалу інші деталі. Придивляється до зразка уважніше і будує нижню частину споруди з інших дета­лей: «А тепер виходить великий. Ні, я краще так зроблю...». Роз­бирає споруду, підсуває до себе зразок, починає уважно порівню­вати кожні дві деталі відповідної частини зразка. Це вже раціона­льний спосіб. Справи йдуть краще.

Ще один приклад. Юра З. починає так само, як Олег. Але ви­являє, що побудована фігура не відповідає зразку. Насупився. Мовчки розбирає побудоване, починає спочатку. Кожну деталь уважно розглядає і звіряє на око зі зразком. Знову помилка, роз­дратовано говорить: «Ну, що це таке, знову не так!». Невдоволе-ний вираз обличчя, рухи уповільнюються, з'являються сльози на очах. Але роботу не кидає. На пропозицію допомогти відповідає: «Сам зроблю». Нарешті знаходить раціональний спосіб виконан­ня і досягає успіху.

Емоційна готовність у Юри виявляється в умінні стримати емоції, якщо вони заважають роботі. Дитина зуміла організувати свою поведінку в напрямку поліпшення результатів роботи. Уміння перебороти своє небажання і не піддаватися неприємним емоціям особливо важливе в школі.

Лише 18 \% першокласників можуть стримувати свої негативні емоції. А ось інший приклад. Алла С. робить те ж саме, що і Юра. Подивившись на зразок, заявляє, що це швидко робиться. Енергійно береться за роботу, на зразок не дивиться, будує щось віддалено на нього схоже. Пропозиція перевірити правильність побудованого викликає невдоволення. Розгублено дивиться на зразок. Розібрала побудоване, бере інші деталі. Рухи уповільню­ються, нові деталі знову не порівнює зі зразком. Знову не вийш­ло. Різко відкидає конструктор: «Не вмію я таке будувати!». Тон роздратований, сердитий. Вийшла з кімнати, грюкнувши дверима.

Дівчинка не зуміла справитися зі своїми неприємними пе­реживаннями, негативні емоції виявилися сильніший від пози­тивних.

Отже, позитивне ставлення до завдань потрібно виховувати через пізнавальні інтереси, посилення мотиву діяльності (робота для мами, сестрички, на виставку, змагання).

Важливо використовувати такі прийоми. як заохочення, схва­лення; оцінюючи дитячу роботу, варто більше підкреслювати по­зитивне, ніж негативне. Разом з тим, надмірно самовпевнених ді­тей потрібно вчити самим оцінювати і виправляти свою роботу.

Про емоційну готовність до навчання свідчить здатність пе­реживати свої успіхи і невдачі при виконанні завдань — радість від успішного вирішення, занепокоєння при виникненні трудно­щів, почуття сумніву, подиву. Важливим аспектом емоціональної готовності є вміння спілкуватися з дорослими і ровесниками, орі­єнтуючись при цьому на нову позицію школяра.

Добре виявляється характер емоцій і почуттів дітей у реакціях на зауваження, оцінку їх дій і вчинків старшими. Якщо дитина стримує своє невдоволення, прислухається до зауважень, прагне виправити помилки, можна говорити, що вона емоційно готова до такого спілкування, позитивно ставиться до дорослого і його вимог.

Потреба в спілкуванні з ровесниками виявляється в прагненні до контактів з іншими дітьми, у піднесеному настрої при перебу­ванні в дитячому колі. Дошкільників з розвинутим прагненням до спілкування характеризує дружелюбність, товариськість, го­товність старанно, за своєю ініціативою виконувати справу, по­трібну для інших дітей. Важливою є здатність дитини до співпе­реживання, співчуття, що виявляється в готовності відповісти на негаразди товариша. Дорослий повинен стежити за взаєминами дитини з ровесниками, дорослими, висловлювати свої оцінки. Немає дітей, байдужих до оцінок дорослих, рано чи пізно дитина засвоює такі форми взаємин, що систематично схвалюються.

ВИСНОВКИ про емоційну готовність дошкільника до шкільного навчання:

вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов'язане з новими обов'язками, характером відно­син з педагогами і ровесниками, орієнтованим на нову по­зицію школяра;

емоційна готовність дитини включає такі компоне­нти, як уміння спілкуватися з учителями і товаришами; правильна моральна поведінка; уміння перебороти своє не­бажання і не піддаватися неприємним емоціям;

показниками емоційноїготовності виступає здат­ність дитини переживати свої успіхи і невдачі при виконан­ні завдань — радість від успішного вирішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сумніву, подиву.