4. націократичний напрям

Націократичний напрям в українській політичній ду­мці є найбільш багатим на різні концепції, погляди, ідеї. В основі його лежить багатомірний, виключно складний і супе­речливий феномен, а також об'єктивний історичний процес, що розвивається за своїми власними законами. Цей феномен — на­ціоналізм.

В українській політичній термінології в другій половині XIX ст. поняття «націоналізм» пов'язувалося з активною націо­нальною свідомістю та патріотизмом, але згодом стало застосо­вуватися у більш вузькому значенні. Перед Першою світовою війною та під час визвольних змагань під ним розуміли здебіль­шого самостійництво. А у 20-х роках ХХ ст. виникла ідеологічна течія, що дістала назву «націоналістичної», та оформилася в ор­ганізований політичний рух.

Відтоді поняття «націоналізм» набрало партійного забарвлен­ня. Для відмежування політичного руху від ідеології деякі полі­тологи пропонують називати патріотизм і самостійництво добре відомим у світовій політично-соціологічній літературі терміном «інтегральний націоналізм». Сучасні політологи під націоналіз­мом розуміють не лише національне почуття, а свідому доктри­ну, що є одночасно результатом, способом вияву і синтезом пев­них станів свідомості.

Націоналізм як політична ідеологія є менш визначеним, ніж консерватизм або лібералізм. Залежно від того, яке філософське підґрунтя покладено в основу ідеології, дослідники розрізняють демократичний, ліберальний, інтегральний, реформаційний наці­оналізм та націократизм.

Під націократією розуміємо політичне самовизначення нації в окремій державі. Саме таку мету ставили перед українським на­родом представники націократичного напряму від М. Міхновсь-кого, Д. Донцова до О. Бочковського та Ю. Липи, які, обґрунто­вуючи для України концепцію національної держави і право національного самовизначення, досліджували історію національ­но-визвольного руху і давніх демократичних традицій.

У Західній Європі націоналізм як політична ідеологія відігра­вав провідну роль у період становлення національних держав. Український націоналізм своїм корінням сягає лише кінця XIX ст., коли з'являється нова генерація молодих політичних ді­ячів, які називали себе «національно-свідомими українцями» і вимагали національних прав, політичних свобод і соціальної справедливості.

Основоположником українського націоналістичного руху був М. Міхновський.

Засадою українського націоналізму за М. Махновським була необхідна боротьба за національне визволення, безкомпромісна боротьба, а тому завданням українського націоналізму було ор­ганізувати народ на цю боротьбу.

Кінцевою метою М. Міхновський проголосив: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кав­каз» і далі «Україна для українців».

Національний принцип вважається націократами єдиним принципом справедливого укладу міжнародних відносин, він заперечує право будь-якої нації поневолювати іншу націю і ви­магає політичної незалежності кожної. Ідеологія М. Міхновсь-кого є виразно самостійницькою і соборницькою, якщо мова йде про відновлення незалежної і суверенної держави української нації.

Найкращою формою забезпечення інтересів широких народ­них мас у власній національній державі вчені націократичного напряму вважали політично-державницьку організацію нації на засадах народоправства, формою держави — «спілку держав», яка фактично є конфедерацією, та «реальну унію держав». Але якщо М. Міхновський був виразником так званого демократич­ного націоналізму, то Д. Донцов — автор теорії «чинного націо­налізму», зразком якого були авторитарно-елітарні та тоталітарні рухи. Націоналізм Д. Донцова ми називаємо найчастіше інтегра­льним, оскільки він робив акцент на абсолютну підтримку «могу­тності нації», бо, як доводив учений, остання занепадає, коли втрачає військову силу.

Основні ідеї Д. Донцова зазнали продовження у працях іншо­го інтегрального націоналіста М. Сціборського, концепцію якого ми розглядали у темі 7 «Українська нація і націоналізм».

В сучасній Україні праві націонал-радикальні партії репрезен­товані наступними: Державна самостійність України, Українська національна Асамблея, Соціал-національна партія України, Кон­грес українських націоналістів та ін. Об'єднувальним чинником цих партій постає інтегральний націоналізм з усіма притаманни­ми йому особливостями. Вони обстоюють найвищу цінність — націю, надаючи пріоритет національній державі. Найбільш ради­кальні представники цього спрямування вбачають головну ідею в побудові національної держави за будь-яку ціну, навіть у разі ві­дмови від демократії та запровадження режиму національного авторитаризму і сильної влади. У їхній діяльності політика нерід­ко домінує над економікою. У зовнішній політиці вони виступа­ють за дистанціювання України від країн Сходу, особливо від Ро­сії, за вихід з СНД, оскільки членство у цьому об'єднанні, за їх баченням, уповільнює процес державотворення.