Вступ1

Людей з давніх-давен цікавила таємниця їх походження (згадаймо хоча б античну трагедію Софокла «Цар Едіп»). На цьому шляху посту­пово виникає інтерес й до з'ясування витоків своєї батьківщини, її істо­рії. Закономірно народжуються запитання: «як давно існує мій народ?», «які саме чинники вплинули на формування його характеру?», «чому саме так склалася його історична доля?», «яке місце займає мій народ поміж інших народів і які його перспективи у сучасному світі?» тощо. Осмислюючи історичне минуле, людина шукала і шукає там відповіді на ті виклики, котрі поставали і постають перед нею у повсякденні.

Саме тому велика увага вчених та громадськості звернена до етніч­ної історії, національних та державотворчих процесів. На цю тему опу­бліковано значну кількість наукових та популярних праць. Актуаль­ність їх обумовлена, з одного боку, тривалою забороною даної тематики у вітчизняній науці та повсякденному житті, що спричинила упереджене, часто викривлене сприйняття суспільством низки важли­вих історичних проблем. З іншого боку, є потреба ознайомитись зі сві­товим науковим та практичним досвідом. Ці знання є потрібні для са­моствердження особистості, як складової народу та нації. Вони є підставою відстоювання своїх національних інтересів на науковому, культурному, політичному, особистому рівнях.

1 Використано статистичні матеріали: Наулко В. І. Формування сучасного етнічного складу населення України // Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Беренштейн, Н. О. Зіневич та ін.; За ред. В. І. Наулка. — К., 2001; Борисенко В. К. Етнічний склад населення України // Українська етнологія: Навч. посіб. / За ред. В. К. Борисенко. — К.: Либідь, 2007.

Україна — це результат продуктивного поєднання багатьох культур. Історично вона стоїть на межі взаємодії європейської і азійської цивілі­зацій, поєднує в собі їх впливи, делегує їх одне одному, але в трансфо­рмованому власною ментальністю і культурою вигляді. Балансуючи між Сходом і Заходом, геополітичними інтересами великих держав, українці зберегли свою ментальність і культуру, але втратили держав­ність, на шляху до відродження якої наш народ пройшов складні ви­пробування.

За своєю чисельністю український народ знаходиться на двадцять першому місці у світі, на шостому в Європі і на другому — в межах ко­лишнього СРСР. Народи світу, чисельність яких перевищує 1 млн чо­ловік прийнято вважати великими.

Українці належать до слов' янської групи індоєвропейської етнолін-гвістичної сім' ї. Вони становлять собою сталу спільність людей, яка іс­торично сформувалася на певній території і зберегла відносно стабільні особливості культури та психіки, а також етнічну самосвідомість. Укра­їнці — основна частина населення держави, другий за чисельністю слов'янський народ. Із 48 млн 415,5 тис. осіб, які згідно з Всеукраїнсь­ким переписом населення 2001 р. проживали на території України, 32 млн 538 тис. осіб — проживали у містах та 15 млн 877,5 тис. осіб — сільське населення.

До складу нашої держави входять різні за походженням і ступенем соціально-економічного розвитку та культури етнічні спільноти. Поряд з нацією, яка дала назву країні, одним з найбільших європейських на­родів — українцями (три чверті всього населення), значний відсоток складають інші східнослов'янські народи (росіяни, білоруси), а також євреї, західні та південні слов'яни (поляки, чехи, словаки, болгари). З інших етнічних груп найбільш чисельними є романомовні народи (молдавани, румуни), греки, представники фіноугорської (угорці, есто­нці) та алтайської (татари, гагаузи) мовних сімей. За даними Всеукраїн­ського перепису населення 2001 р. в Україні налічувалося 77,8 \% украї­нців (за даними Всесоюзного перепису населення 1989 р. — 72,7 \%), 17, 3 \% росіян (відповідно, у 1989 р. — 21,9 \%), 0,2 \% євреїв (0,9 \%), 0,6 \% білорусів (0,8 °/о), 0,5 °/о молдаван (0,6 °\%), 0,3 \% поляків, 0,4 \% болгар (по 0,4 \% поляків і болгар у 1989 р.), 0,1 \% становлять азербайджанці, цигани, грузини, німці, гагаузи. Отже, за роки незалежності етнічна ка­рта України дещо змінилася в бік збільшення українців. Біля 80 \% авто­хтонів — це високий показник для ХХІ ст., враховуючи активні мігра­ційні процеси минулого і сучасності.

Щодо українців — мешканців республік колишнього Радянського Союзу, то можна навести такі цифри. Найбільша їх кількість проживає у Російській Федерації (3,7 млн), Казахстані (898 тис.), у сусідніх Мол­дові (561 тис.) та Беларусі (231 тис.). У Киргизстані українців налічу­ється 108 тис., Узбекистані — 154,1 тис., Латвії — 992,1 тис., Грузії — 51,5 тис., Естонії — 48,3 тис., Литві — 44,4 тис.

Українці також проживають у сусідніх країнах Європи: у Польщі (близько 300 тис.), Словаччині (понад 47 тис.), Румунії (близько 55 тис.), колишній Югославії (36 тис.), а також у країнах Американського континенту і деяких інших. У США живуть 741 тис. українців, у Кана­ді — 530 тис., Аргентині — 100 тис., Бразилії — 50 тис., Австралії — 25 тис. Ці дані офіційних переписів, проте, можуть не співпадати з ін­шими зарубіжними джерелами. Наприклад, за виданою в Торонто «Ен­циклопедією українознавства», у США налічується 1350 тис. українців, у Канаді — 750 тис., в Аргентині та Бразилії — по 200 тис., в Руму­нії — 160 тис., у Словаччині — 150 тис. і т.д. Загальна кількість україн­ців у світі за офіційними даними на середину 1989 р. становила близько 46,2 млн. На сьогоднішній день кількість українців значно вища.

Таким чином, українці є за чисельністю одним з найбільших народів світу, що зумів за несприятливих історичних обставин сформуватись, створити неповторну національну культуру, перетворитись у модерну націю, яка проголосила у кінці Хх століття свою незалежну державу. Вивчення витоків, етапів становлення українського етносу, його куль­тури, ментальності, творення української нації та державності, що фор­мується усіма народами, які проживають в нашій країні — питання надзвичайно важливі для розуміння історії нашої вітчизни, її перспек­тив у сучасному світі. Даний курс лекцій дає можливість опанувати не­обхідним теоретичним матеріалом, сформувати свідому позицію молоді

ключові терміни та поняття;

зміст основних концепцій формування українського етносу, на­ції, державності, національної еліти;

етапи становлення етносів, нації, державності на теренах України;

особливості української культури, ментальності;

історію формування етнічних меж та державних кордонів України;

—        проблеми української еміграції. Уміти:

на основі принципу історизму розкрити процеси становлення та розвитку етносів, нації, державності на території України, враховуючи багатогранність і суперечливість цих явищ;

використовувати одержані знання для аналізу сучасних проблем державно-політичного та національно-культурного життя України.