3. соцІалІзацІя науки

XVIII ст., як і вся епоха Просвітництва, увійшли в історію людства під знаменом наукових відкриттів і філософського осмислення сутності суспільних змін, які по­винні були принести народам свободу і рівність, знищити привілеї церкви і аристо­кратії. Відкриття XVII ст. в сфері природничих наук підтвердили думку про те, що розум і наукові методи дають можливість створити істинну картину світу. Віра і ав­торитети поступилися місцем послідовному скептицизму. Традиційну станову мо­дель суспільства повинна була змінити нова форма держави, яка була б заснована на владі розуму і закону.

Наукові відкриття в математиці, фізиці, біології, хімії, ембріології, фізіології, анатомії, геології, кристалографії, астрономії, історії та інших науках дали можли­вість здійснити глибокі економічні і соціальні зміни, які отримали назву промисло­вої революції, або промислового перевороту. Найбільш чітко цей процес став про­являтись у Великобританії, Нідерландах та інших європейських країнах і США.

Економічне зростання і розвиток техніки досягли темпів у 1750—1850 рр., що було пов' язано з глибинними змінами в усіх сферах суспільного буття. Промислове виробництво стало основним рушієм розвитку економіки та джерелом для форму­вання нової якості життя. Якщо на початку індустріальної епохи економічний роз­виток визначався механізацією текстильного виробництва і використанням кам' я-ного вугілля для отримання парової енергії, то на наступному етапі головним фак­тором стає будівництво залізниць. Новий транспортний засіб завдяки своїй швид­кості і надійності змінив способи переміщення товарів і пересування людей, дав могутній стимул розвиткові торговельних та економічних зв' язків як усередині окремих країн, так і між економічними регіонами світу.

У свою чергу, залізничний транспорт потребував швидкого зростання вуглеви­добувної і сталеварної галузей промисловості. Тому на другому етапі промислової революції ключовою галуззю стає саме сталеварне виробництво.

Промислова революція супроводжувалася серйозними соціальними змінами. У період економічного підйому зросли доходи населення, зменшилася масова бід­ність, яка була наслідком стрімкого зростання кількості населення і пролетаризаці-єю широких верств сільського населення. Одночасно утворювалася велика за чисе­льністю соціальна група робітників, які працювали й жили в жалюгідних умовах.

Становище найманих працівників в епоху промислової революції стали найгострі-шим соціальним питанням.

Одночасно з цими соціально-економічними процесами, в яких наука займала провідне місце, проходить процес переосмислення проблем розвитку самої нау­ки. Тісне переплетення філософських ідей і наукових теорій, ознаки еволюцій­них процесів, які спостерігаються як у самій науці, так і в зміні філософського бачення самої людини, істини, світу в цілому, примушують їх поглибитися в сутнісні проблеми людського буття. Ці процеси набувають активного розвитку в кінці XVIII та впродовж ХІХ ст. Особливо слід підкреслити значення таких процесів, як заснування еволюційної теорії, лінгвістики, спроб пояснити сут­ність неевклідової геометрії, появу експериментальної психології та наукової соціології.

У цьому контексті достатньо навести декілька суттєвих прикладів, щоб зрозумі­ти об'єктивну необхідність філософського осмислення науки. Класифікація живих організмів К. Ліннея стає основним принципом сучасної біологічної систематики. Теорія клітин В. Віхрова показала, що «тваринна істота є сумою одиниць, кожна з яких володіє всіма характеристиками життя». Так зародилася генетика. Г. Мендель поєднав математичне знання з ботанічним і відкрив закон спадковості. Мікробіоло­гія перемагає інфекційні хвороби. Відкриття у сфері електропровідності дали змогу створити телефон, динамо-машину, всю індустрію електричних машин. Порівняль­на граматика і відкриття фонетичних законів стали гордістю німецької науки. Дві науки, що вийшли зі сфери метафізики і які досліджують глибинні закони суспільс­тва, структурують свій предмет і метод саме як наукові дисципліни: психологія (школа Вундта) і соціологія (Дюркгеймівська школа).

Ці та інші проблеми, які породжені наукою, сприяють швидкому зростанню на­укових центрів, університетів, інститутів природничого та гуманітарного спряму­вання XVIII—ХІХ ст. — це століття філології та історії, мистецтва та археології, політології та права. Математика, геометрія, еволюційна теорія, астрофізика та інші природничі науки народилися не тому, що вони слугували індустрії, тій чи іншій владі. За спиною науки стояли не промисловий король або монарх. Навпаки, вона є виразом усієї історії народів, культур, пам' ятаю поколінь.

Основні поняття та категорії

Історизм (historicism) — теорія, згідно з якою історичні події підпоряд­ковані природним законам, які визначають соціально-культурний розвиток, погляди і вартості, притаманні кожному історичному періоду. У соціальній філософії історизм, назва якого походить від німецького слова Historismus, спочатку означав наполягання на потребі «увійти» в певний історичний пе­ріод, щоб зрозуміти його через вивчення значення слів і концепцій, ужива­них за тієї доби. Проте після публікації праці Карла Поппера «Злиденність історицизму» (1957) найуживанішим значенням цього терміна стало зовсім інше: віра в неминучість історичного розвитку, що піде певним шляхом [Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ. / За ред. І. Мак-ліна, А. Макмілана. — К.: Основи, 2005. — 789 с.].

Промислова революція (industrial revolution) — великі взаємопов'язані економічні, технологічні і технологічні і соціальні зміни 1760—1850 рр., коли у Великобританії була започаткована промислова економіка, заснована на новій машинній технології і фабричній системі. В результаті таких змін Великобританія стала першим індустріальним суспільством. Вирішальні особливості його процесу: а) зростання капіталістичного контролю над про­цесом праці, збільшення розподілу праці, удосконалення ефективності і ви­робництва на фабриках і майстернях; б) винахід нових машин і удоскона­лення застосування спочатку води, а згодом пару в гірничо-обробній промисловості (особливо в текстильній і сталеварних галуззях), на транспо­рті [Большой толковый социологиченский словарь (Collins), Т. 2. — М.: Ве­че, АСТ, 1999. — 528 с.].

Просвітництво — ідейно-політична течія часів переходу суспільства від феодалізму до капіталізму. П. відображало інтереси народжуваної бур­жуазії й народних мас і відіграло роль ідеологічної підготовки буржуазних революцій, найрадикальнішою з яких була Велика французька революція 1789 р. Епоха Просвітництва охоплює кінець XVIII — початок XIX ст. Со­ціально-економічні основи Просвітництва зумовили його головні ідейні на­станови, які полягали в критичному ставленні до соціальної і політичної ор­ганізації феодального, суспільства, а також до його ідеологічної легітимації. Просвітителі критикували феодальний лад, абсолютистську монархію, рі­шуче виступали проти кріпосництва, обґрунтовували необхідність встанов­лення нових суспільних порядків, які сприяли б поліпшенню життєвих умов народних мас, їхнє право на освіту і культуру. Різкій критиці піддавали во­ни релігійні догмати, схоластику, відстоювали світський характер суспіль­ного життя. Вони боролися за встановлення «царства розуму», заснованого на «природних» правах і рівності людей. Визначальну роль у розвитку сус­пільства вони надавали свідомості людей, усі вади суспільства пояснювали неуцтвом, неосвіченістю людей, нерозумінням ними своєї власної природи. Найважливішим засобом соціального поступу вони вважали поширення освіти, пропаганду наук, знань, ідей справедливості і добра. Найбільшого розквіту ідеологія Просвітництва досягла у Франції XVIII ст. Найвидатні-шими представниками французького Просвітництва були Ш. Монтеск'є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, К. А. Гельвецій, П. А. Гольбах. Усі вони виступали проти необмеженої монархії, втручання церкви в політичне жит­тя, за скасування станових привілеїв, доводили правомірність знищення фе­одалізму. Вони зробили великий внесок у розвиток світової політичної дум­ки, розробляючи питання про походження держави, про її функції, про типи державного управління, про шляхи демократизації суспільства, про поділ влади. Їхні ідеї значною мірою сприяли утвердженню в суспільстві принци­пів буржуазної демократії. У ранньому французькому Просвітництва вияв­лялись ілюзії щодо освіченої монархії. У пізньому переважали радикальні суспільно-політичні вимоги, гостра критика абсолютистської влади поєдну­валася з обґрунтуванням ідей буржуазної демократії і громадянських свобод.

[Політологічний енциклопедичний словник / Упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенька. — Вид. 2-е. — К.: — Генеза, 2004. — 736 с.].

Раціоналізм (rationalism): 1) всезагальна віра у здатність знання (як за­гального, так і індуктивного чи епіричного) описати, пояснити світ а також вирішувати проблеми. Таке розуміння було характерне, для епохи просвіт­ництва; 2) Епістемологічна позиція, що підкреслює апріорну основу пізнан­ня і дедуктивних теорій; 3) Доктрини філософів XVII і XVIII ст. — Декарта, Спінози і Ляйбніца, згідно з якими, використовуючи дедуктивний метод, об'єднане знання може бути досягнуте лише розумом [Большой толковый социологиченский словарь (Collins). Т. 2. — М.: Вече, АСТ, 1999. — 528 с.].

Романтизм (Romanticism). Романтизм як виразна система ідей сформу­вався наприкінці XVIII ст. в Німеччині як протест проти естетики неокласи­цизму, як один з аспектів просвітницького мислення. Романтизм набув по­ширення в історії, філософії, музиці, образотворчому мистецтві, політиці і, звичайно, літературі. Згадки про романтизм у політиці часто вважають за відображення поділів на напрями в літературі, тому романтизм не можна пов'язати ні з якою конкретною політичною системою або ідеологією. На думку мислителів Просвітництва, людська природа універсальна, або при­наймні універсальне все найважливіше в ній, тож її можна проаналізувати на основі загальних законів, подібних до законів фізики. А на думку роман­тиків, це неможлива річ. Адже важить тільки унікальність і творчі здібності кожного індивіда, і їх неможливо звести до якоїсь низки загальних законів. Одним з аспектів такого романтизму є відкидання природничих наук, при­наймні коли їх застосовують до людства, а часом і взагалі. Однією зі скла­дових такої відмови від універсальності є обстоювання з боку романтиків націоналізму, хоча попервах той націоналізм був радше культурний, ніж політичний, і вважав, що якась одна нація «краща» за іншу. У політичній сфері романтизм пов'язували з широким спектром поглядів: від лібералізму до крайніх форм авторитаризму [Короткий оксфордський політичний слов­ник: Пер. з англ..; За ред. І. Макліна, А. Макмілана. — К.: Основи, 2005. — 789 с.].

Соціалізація (від лат. socialis — суспільний) — процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда утвердження її як активної і дієвої сили; двосторонній процес засвоєння індивідом соціального досвіду (цінно­стей, норм, зразків поведінки) того суспільства, до якого він належить, і ак­тивного відтворення і збагачення системи соціальних зв' язків і відносин, у яких він розвивається.

Утопізм (utopianism) — вчення про ідеальну форму майбутнього суспі­льства [Большой толковый социологический словарь (Collins). Т. 2. — М.: Вече, АСТ, 1999. — 528 с.].

Питання до дискусії

о         

Які соціально-економічні, політичні процеси викликали до життя Про­світництво як новий суспільно-політичний феномен?

Які просвітницькі ідеї спонукали людей до роздумів над своїм по­літичним, соціально-економічним буттям, до політичної боротьби за свої права?

Чи виконало Просвітництво, на вашу думку, своє суспільно-історичне призначення?

Теми для рефератів, контрольних, курсових та кваліфікаційних робіт

Просвітництво як культурно-ідеологічний суспільний рух XVIII ст.

Суспільно-політичний утопізм просвітництва.

Просвітницький «раціоналізм» просвітництва.

Метафізичність просвітницького пізнання.

Просвітницький антиісторизм.

Просвітницький романтизм.

Просвітництво і наука.

Завдання для самостійної роботи

о         

Законспектуйте із першоджерел основні риси національних шкіл Про­світництва та з'ясуйте, в яких країнах найповніше розвинулася просвітни­цька ідеологія, чим це було спричинено і який вплив справила вона на пода­льший розвиток цих країн.

Розробіть порівняльну таблицю сутності основних напрямів просвіт­ницької ідеології в ХVШ ст.

Питання до заліку

о         

Загальна характеристика Просвітництва XVIII ст.

Взаємозв'язок розвитку науки і Просвітництва.

Вплив Просвітництва на подальший розвиток політичної науки.

Питання до іспиту

1.         Сутність Просвітництва як культурно-ідеологічного й суспільного ру- ху ХТІІ ст.

2.         Суспільно-історичне призначення Просвітництва.

Національні школи Просвітницької ідеології та їх характерні риси.

Основні теоретичні засади Просвітництва.

Рекомендована література

о         

Библер В. С. О гражданском обществе и общественном договоре // Че­рез тернии. — М., 1990.

Волгин В. П. Развитие общественной мысли во Франции в XVIII в. — М., 1958.

3.         Кирилюк Ф. М. Політологія Нової доби. — К., 2000.

Семенов В. Г., Шульженко Ф. П. Формування ідеї громадянського су­спільства та правової держави в західноєвропейській філософії XVII — XVIII століть. — К., 1995.

кторія філософії. За ред. проф. Ярошовця В. I. — К.: Видавець Гара-

пан, 2002.

кторія філософії. Словник / За заг. ред. В. I. Ярошовця. — К.: Знання України, 2005.

Кирилюк Ф. М., Батрименко О. В. !сторія зарубіжних політичних вчень. — К.: ТОВ «XXI століття: діалог культур», 2005.

Андрущенко В. П. !сторія соціальної філософії. — К.: 2005.

Антология мировой политической мысли. В 5 т. — М., 1997.

История эстетики: Памятники мировой эстетической мысли. — М.; 1962. — Т. 1.

!сторія сучасного світу / За заг. ред. Ю. А. Борбаня. — К., 2001.

Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера / За ред. Є. Причепи. — К., 2002.