1. критичний марксизм карла каутського

Погляди і політична діяльність Карла Каутського як провідного теоретика німе­цької соціал-демократії і II Інтернаціоналу відіграли помітну роль у розвитку соці-ал-демократичного руху. Його політична творчість є своєрідним відображенням долі ідейної спадщини Маркса й Енгельса у соціалістичній теорії й практиці напри­кінці XIX — на початку XX ст. В історію соціалізму Каутський увійшов як творець каутськіанства — самостійної версії марксизму, в межах якої теоретичне знання марксизму ототожнювалося з ідеологією революційного класу (партії), а соціаліс­тична доктрина Маркса й Енгельса сприймалась як програма конкретних дій соці-ал-демократичного руху. Його погляди формувалися в історичних умовах, коли ви-працьовувались і реалізовувались основи соціалістичної політики (відбувалося об'єднання марксизму з робітничим рухом, створювались на марксистських засадах національні соціал-демократичні партії, зміцнювалися міжнародні зв'язки соціаліс­тів у межах створеного 1889 р. (II Інтернаціоналу). Це був період парламентського успіху соціал-демократичних партій (особливо в Німеччині) й інтенсивного розви­тку профспілкового руху. Усі ці процеси, що розгортались на тлі бурхливого капі­талістичного розвитку (концентрації й монополізації виробництва, розширення сві­тового ринку, зростання чисельності пролетаріату), покликали до життя особливу соціалістичну стратегію, орієнтовану на безпосередню підготовку і здійснення со­ціалістичної революції.

Маючи теоретичний склад розуму, К. Каутський прагнув виявити взаємозв' язки між теоретичними принципами марксизму й політичною практикою, завдяки яким можна було довести абсолютну істинність соціал-демократичної ідеології, що гара­нтувало б її перемогу. Марксистський соціалізм він вважав наукою про суспільст­во, що перебуває на позиції пролетаріату.

За своє 84-річне життя Каутський був членом трьох партій (Соціал-демокра-тичної партії Австрії, Соціал-демократичної партії Німеччини, Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини), трьох Інтернаціоналів, свідком трьох російських і трьох європейських революцій, сталінських репресій і гітлерівської диктатури.

Довідка

Карл Каутський народився 16 жовтня 1854 року в Празі. Його мати була письменни­цею, батько — театральним директором. У 1863 р. сім'я переїхала до Відня. У 1874— 1879 рр. Каутський вивчав історію, політичну економію, юридичні науки у Віденському університеті. У 1875 р. вступив до австрійської Соціал-демократичної партії. У ті роки соціалістичні ідеали черпав з історичних романів Жорж Санд, творів французького соціаліста-утопіста Луї Блана (1811—1882), діяча німецького робітничого руху Фердинанда Лассаля (1825—1864). Захоплювався теорією Чарлза Дарвіна, читав «Капітал» Маркса, цікавився економічними теоріями А. Сміта, Д. Рікардо, Дж.-С. Мілля, різноманітними соціалістичними доктринами. У 1880 р. переселився до Цюріха й почав співпрацю з періодичними соціал-демократичними виданнями. Через рік познайомився в Лондоні з Марксом та Енгельсом. Згодом став редактором першого теоретичного журна­лу робітничої партії «Оіе Neue Zeit», який очолював упродовж 35 років. Головною метою своєї редакторської діяльності вважав поширення наукових знань і просвітництво в робі­тничих масах.

Відомим Каутський став у 80—90-ті роки. Брав участь у створенні Ерфуртської про­грами — партійної програми Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), яка трак­тувала марксизм як позитивне знання про закономірності розвитку антагонізмів капіталі­стичного способу виробництва. Ідею економічного розвитку вважав головним пунктом соціал-демократичного світогляду. На початку ХХ ст. Каутський вивчав проблеми рево­люції, держави, диктатури пролетаріату. Першу світову війну розглядав як початок дов­гоочікуваної соціалістичної революції. У 1917 р. вийшов із СДПН, яка мала на меті пере­бороти кризу соціал-демократизму, спровоковану початком війни. Однак партія проіснувала недовго, і в жовтні 1920 р. на з' їзді у Галлі більшість її членів проголосувала за приєднання до КПН, з чим Каутський не міг погодитись. У 1922 р. він повернувся до

СДПН.

Смерть Каутського в Амстердамі 17 жовтня 19З8 року не була помічена його сучас­никами. Можливо, тому що він був одним з небагатьох мислителів, які встигли за життя сказати все, що хотіли й могли.

Передумовою практики (предметної доцільної діяльності) як форми життєдіяль­ності суспільної людини Каутський вважав не цілеспрямованість, не самовідданість і самовизначення індивіда як вільного у своїй творчості суб'єкта, а біологічну доці­льність. На його думку, людина, почуваючи себе вільною, вважаючи, що діє згідно зі своїми цілями, помиляється, оскільки це відчуття спирається на нерозуміння то­го, що видима свобода людської діяльності є одним із виявів історичної закономір­ності, а мета — продуктом попереднього досвіду. Доцільність властива лише орга­нічному світу. А світ як ціле не має мети. Вона полягає в самому індивіді: його частини пристосовані до того, щоб слугувати цілому — індивіду.

Суспільство, за Каутським, є своєрідною системою зв'язків і відносин між лю­дьми у процесі їх життєдіяльності як організмів. Метою суспільства він вважав збе­реження суспільного цілого. Водночас, на його думку, людині властиві й соціальні інстинкти — альтруїстичні спонуки, які закріплюються й розвиваються в суспільс­тві через основні форми людської діяльності суспільного індивіда (працю, поділ праці, мову). З розвитком суспільства, виникненням приватних, групових інтересів, які послаблюють орієнтовані на підтримання суспільної консолідації інстинкти, во­ни руйнуються.

Концепція матеріалістичного розуміння історії Карла Каутського грунтується на тезі про посилення соціальних інстинктів у процесі біологічної еволюції. З маркси­стських позицій він заперечував можливість пізнання історії як одного з фрагментів природи, а історичної закономірності — як окремого Випадку закономірності біо­логічної. Людину характеризував як homo fader (тварину, що виготовляє знаряддя праці), частину тваринного світу. Олюднення її сталося внаслідок виробництва зна­рядь праці. Це дало поштовх безпрецедентним процесам — прагненню збільшити могутність людини за межами, встановленими для неї природою. Соціальний про­грес він ототожнював із розвитком матеріального виробництва. Як і сучасні йому марксисти, абсолютизував роль технічного прогресу в суспільному житті. Відмін­ність позиції Каутського полягала в переконанні, що кожний крок у розвитку техні­ки є свідомим і цілеспрямованим. Але це твердження, що акцентує на ролі свідомо­сті, інтелектуальної творчості в історії, спростовується його трактуванням пізнання як однієї з пристосувальних функцій тваринного організму.

Одним із принципів матеріалістичної концепції історії Каутський вважав техно­логічний детермінізм (лат. Deter minare — обмежити, визначити: філософська кон­цепція, що визнає об'єктивну закономірність і причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства та людської психіки): «Кожне суспільство складається з тех­нічного апарату... й людей, що приводять його до дії, які заради досягнення цієї ме­ти вступають між собою в найрізноманітніші зносини». Будучи прихильником гео­графічного детермінізму в традиціях матеріалізму XVIII ст., він, однак, відмовився від притаманної цій традиції ідеї про пряму залежність культурно-історичного про­гресу від розвитку продуктивних сил. Певною мірою своєрідним є його погляд на розвиток людського суспільства («Етика і матеріалістичне розуміння історії»). За його твердженнями, розвиток техніки, поділ праці, поява додаткового продукту зу­мовлюють виникнення приватної власності, яка в усіх її формах стає засобом тех­нічного розвитку, породжуючи водночас конкуренцію, конфлікти, егоїзм і, що най­головніше, — економічну нерівність, жорстоку соціально-класову диференціацію.

Як і Марксу, Енгельсу та багатьом їх послідовникам, які діяли на рубежі ХІХ— ХХ ст., йому була властива ідеалізація класових інтересів пролетаріату, що поєдну­валася з біологічним трактуванням соціуму. Капіталістичний спосіб виробництва, розвиток якого, на думку Каутського, породжує егоїзм, конкуренцію, стан «війни усіх проти всіх» і формує відповідний тип особистості, послаблює соціальні інсти­нкти. Загальнолюдські цінності, інтереси і потреби суспільства як цілісності знахо­дять своє втілення лише в інтересах експлуатованих, пригноблених класів, які усві­домлюють свій рабський стан. Каутський зробив висновок, що пролетаріат в умовах тотального відчуження, дегуманізації, характерних для класово-антагоністич­ного суспільства, є носієм вищих соціальних інстинктів, сформованої природою солідарності людського суспільства. Так у лоні матеріалістичного розуміння історії відродилось уявлення про ідеальну людину, що є метою суспільного розвитку.

Розглядаючи моральний ідеал як «енергійне прагнення до чогось відмінного від існуючого, чогось цілком протилежного йому», Каутський вважав його лише влас­тивістю людини: «Лише людина спроможна формулювати ідеали і прагнути до них». Зміст морального ідеалу, на його думку, завжди є соціальним і виражає по­требу не людства загалом, а різноманітних соціальних груп. Поки моральний ідеал не відображає інтересів певних суспільних сил, він не відіграє жодної ролі в історії. Його дієвість Каутський виводив зі здатності морального судження адекватно відо­бражати реальні історичні тенденції.

К. Каутський першим поставив у центр концептуального марксистського аналі­зу проблему демократії як базового принципу, мети й ідеалу соціалістичного пере­творення. Демократію він розглядав як атрибут соціальної природи людини, ствер­джуючи, що «людина за своєю природою не лише соціальна, але й демократична істота... прагнення до демократичної діяльності є однією із сторін її соціальної при­роди, яку вона успадкувала від своїх тваринних предків». На його думку, демокра­тичні форми невід'ємні від людського співіснування: вже у первісному суспільстві стало очевидним, що існування і благополуччя кожної окремої людини залежить від існування і благополуччя суспільства, в якому вона живе. «Ніхто не може отри­мати владу над суспільством; кожний повинен йому служити, воно є вищою інста­нцією», — у цьому Каутський вбачав сутність первісної демократії. Виникнення нових соціальних структур (класів, держави), що фіксувало нову якість суспільства (експлуатацію) і новий тип взаємовідносин у ньому (відносини експлуатації та ан­тагонізму) означало зруйнування первинних демократичних форм. !сторію соціалі­стичних пошуків людства він тлумачив як історію боротьби за соціальну рівність.

Каутський не визнавав тези Маркса про те, що сутнісною ознакою класу є його місце у відносинах власності як на знаряддя й засоби виробництва, так і на робочу силу. Невлаштовували його і міркування Енгельса, що формування класів і держа­ви спричинене суспільним розподілом праці й виникненням приватної власності. У цих формулюваннях Каутський вбачав надмірно політизоване пояснення історії, що не перешкоджало з' ясуванню природи, функцій таких складних соціальних утво­рень, як клас, держава, демократичні інститути. Очевидно, він певною мірою спрощував погляди Маркса й Енгельса на цю проблему. За його переконаннями, класом можна вважати лише таку групу, яка щодо іншої групи або класу є експлуа­туючою або експлуатованою, прагне в одному випадку ліквідувати такі відносини, а в іншому — встановити їх. Невлаштовувало його і марксистське трактування держави як органу класового панування, оскільки воно, на його думку, не вичерпу­вало багатства державних функцій не лише у новітній, а й у давній історії. Каутсь-кий пов' язував походження держав з насильницьким захопленням територій общин і племен (війнами), а експлуатацію — з виникненням держави як союзу общин, у якому одна община (переможниця у війні) панує над іншими общинами і племена­ми. Поняття «клас» він тісно пов'язував з поняттям «держава». Про це свідчить йо­го твердження, що наскільки історія людства є історією класових конфліктів, насті­льки вона є й історією держави. Державу вважав абстракцією, бо вона «не має волі, прагнення, бажань. Усім цим наділені люди, що здійснюють у державі й через дер­жаву свою владу». Справжнім суб' єктом історії він називав людське суспільство — різноманітні соціальні групи, класи, людство загалом.

Аналіз Каутського до капіталістичних суспільств своєрідно доповнював дослі­дження Маркса, який прагнув побачити в попередній історії підтвердження всеза-гальних закономірностей розвитку капіталістичного способу виробництва. Каутсь-кий, узагальнивши великий (більший, ніж свого часу був доступний Марксу) фактичний матеріал з давньої історії, привернув увагу марксистських дослідників до парадоксального, з точки зору історичного матеріалізму факту — більша части­на людської історії є історією безкласового суспільства. Він наголошував, що на­віть за класових антагонізмів і класового панування, як було, наприклад, у давніх європейських державах і східних деспотіях, класова боротьба не могла бути вирі­шальним фактором розвитку цих суспільств.

Каутський побачив відмінну від капіталістичної епохи динаміку розвитку соціа­льних структур давніх цивілізацій, показав, що соціальні колізії й політичні зітк­нення в античному суспільстві не відображали і не могли відобразити процесів виз­рівання нових виробничих сил, політичної легітимації нових виробничих відносин. Розвиток продуктивних сил відбувався лише на догоду експлуататорам, а експлуа­товані верстви суспільства жили по-старому, не відчуваючи жодної потреби в но­вих виробничих відносинах. Докапіталістичні суспільства були або приреченими на стагнацію, або поступово переходили від розквіту до занепаду, причому і розквіт, і занепад зумовлювалися не внутрішніми причинами, а були лише наслідком підко­рення колишніх цивілізацій завойовниками.

На підставі аналізу давніх цивілізацій Каутський дійшов висновку про немож­ливість застосування стосовно докласових суспільств формули класового антагоні­зму, за якого суперечності між новими продуктивними силами й існуючими на той час виробничими відносинами є свідченням історичної неминучості нового способу виробництва, зміни однієї суспільно-економічної формації іншою. Усі тодішні по­літичні перевороти, обмежуючись зміною соціального статусу окремих груп і кла­сів, зміною інститутів управління, не торкались економічного базису суспільства. Цим він пояснював стабільність і міць держави як інституту класового панування, нерозвиненість демократичних суспільних форм, соціальну нерівність.

Лише з появою промислового капіталізму конфлікти почали відображати реаль­ні економічні антагонізми, динаміку відповідності продуктивних сил виробничим відносинам. Ця теза була для Каутського основною в його аналізі співвідношення політичної та соціальної революцій.