Tema 6 нІмецька класична полІтична фІлософІя

Іммануїл Кант, мораль, право, політика.

Політична філософія Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля.

Німецька класична філософія визрівала в дуже складних політичних, економіч­них і духовних умовах, породжених Тридцятирічною війною (1818—1848), роздрі­бненістю на князівства, що ворогували між собою, разючим економічним відста­ванням від Англії, Голландії, Франції.

Формально «Священну Римську імперію німецької нації» очолював імператор, але помісні монархи майже не зважали на нього. Розвиток країни гальмували дер­жавно правові порядки, що освячували кріпосну систему.

Попри те, на німецькому ґрунті проростали і капіталістичні відносини, сміливі­ше у внутрішній політиці заявляло про себе бюргерство (вільні міські жителі — ремісники, купці), поступово почала формуватися опозиція існуючому режимові. Інтереси та потреби нових суспільних відносин знаходили й ідеологічне обґрунту­вання. На останню третину ХУШ ст. припадає зародження німецького Просвітниц­тва, яке дало поштовх розвитку німецького суспільства.

Просвітництво в Німеччині стало реальністю завдяки старанням Самуїла Пуфе-ндорфа (1632—1694), Християна Томазія (1655—1728), Вільгельма Гумбольдта (1767—1835), які вперше в історії її політичної культури системно обґрунтували проблеми рівності, різноманітні аспекти держави і влади.

С. Пуфендорф більше переймався питаннями політичної рівності, рівності обов'язків, дотримання основного закону природного права. Політико-правові за­сади держави, згідно з його міркуваннями, утворюють власне суспільний договір, постанову і договір про підпорядкування. За першим актом індивіди об'єднуються в масштабне і стійке суспільно ціле, ухвалюючи потім постанову; за другим — встановлюються відносини панування (підкорення, влади), узгоджуються форми правління. Постанова зобов' язує носія верховної влади турбуватися про благо гро­мадян, а громадян — підкорятися владі. Держава починає працювати після того, коли обидві угоди набрали чинності. Вона повинна гарантувати порядок, спокій, дбати про безпеку країни, не дозволяти цареві втручатися у світське життя. Свої повноваження держава реалізує за допомогою законів. Право належить до сфери свободи людини, а закони обмежують природну свободу.

Християн Томазій намагався розмежувати мораль і право, вважаючи закони держави передумовою і джерелом суб'єктивних прав індивіда, хоч йому належать і природні права (первісна свобода, батьківська влада). Він допускав монархічне правління за умови, що абсолютизм буде освіченим, а правитель турбуватиметься про благо підданих, оберігатиме мир і спокій у державі, забезпечуватиме розмежу­вання компетенцій держави і церкви.

Ці думки суттєво освіжили духовну атмосферу в країні. Але принципово но­вим етапом розвитку німецької філософії політики стала філософська, політична творчість великих мислителів, чиїми стараннями було витворено такий феномен, як німецька класична філософія — Іммануїла Канта та Георга-Вільгельма-Фрі-дріха Гегеля.

Довідка

Із хроніки суспільно-політичного життя Німеччини

20 квітня 1792 р. Прусський король Фрідріх Вільгельм II уклав договір з Австрією. В цих умовах революційна Франція оголосила війну Австрії — війну «вільного народу про­ти несправедливої агресії королів.» На стороні Австрії виступила Пруссія. Розпочалася перша коаліційна війна монархічної Європи проти революційної Франції.

5 липня 1792 р. У Франкфурті-на-Майні імператором Священної Римської імперії був обраний Франц II. Він став наступником свого батька Леопольда II, який помер 1 березня 1792 р. З 1789 р. Франц був головнокомандувачем австрійської армії у війнах проти Терції. Після приходу до влади він у союзі із Пруссією вів війну проти Франції. У внутрішній полі­тиці йому були чужими реформи, він підтримував бюрократію, суворий поліцейський ре­жим, контроль і цензуру. В І804 р. Франц став першим австрійським імператором.

1792 р. Німецький літературний рух «Буря і натиск», який заявив про свої намагання змінити моральні і суспільні норми, вплинув на цілу епоху в історії культури Німеччини і на розвиток європейської культури в цілому. До цього руху належали письменники і по­ети Іоганн-Готфрід Герде (1744—1803), Якоб Міхаель Рейнхольд Ленц (1751—1792), Фрідріх-Максиміліан Клінгер (1752—1831), Іоганн-Антон Лейзевіц (1752—1806), Іоганн-Вольфганг Гете (1749—1832). Рух «Буря і натиск» протиставив раціоналізм Просвітницт­ва пристрасть, фантазію і образність. Він вимагав повної індивідуальної самореалізації і заперечував будь-які форми пригнічення. Головною формою свого самовиразу рух обрав драму. Своєю назвою він зобов'язаний драмі Клінкера «Буря і натиск», у якому автор прославляв потяг людини до свободи.

квітня 1795 р. Представники короля (Карл Август фон Гарденберг) і Французької республіки (Франсуа Бартелемі) підписали мирну угоду. Пруссія після 3-річної війни ви­йшла із антифранцузької коаліції Європейських держав. В травні 1794 р. Пруссія оголо­сила про відправку в Польщу 50 000 солдатів для участі в поваленні повстання під керів­ництвом Т. Косцюшко. Події в Польщі, а також військові успіхи Франції (завоювання Кельна і Бона в 1794 р.) примусили Прусію заключити цей мир із Францією, згідно з яким остання відвела свої війська за погоджену лінію.

травня 1796 р. Німецький письменник Адольф фон Кнігге, який помер у 43-річному віці, в своїх творах намагався сприяти поширенню ідей Просвітництва. Він з ве­ликим задоволення сприймав французьку революцію, був ілюмінантом — членом таєм­ного релігійно-політичного об' єднання, яке підтримувало ідеї світового громадянства. Найбільш відома праця Кнігге — «Поводження з людьми» (1788), в якій він виклав свої уявлення про світський аристократичний спосіб життя і життя буржуазії, спрямований на буденні цінності, дав багато практичних життєвих порад, які ґрунтувалися на досвіді і знанні людей.

9 грудня 1797 р. Представники Священної Римської імперії і Франції обговорювали на мирному конгресі в Раштатті наслідки Кампоформійського миру (згідно з ним була припинена перша коаліційна війна проти революції Франції). Німецькі князі вимагали компенсації за територіальні втрати на лівому березі Рейну (перехід їх до Франції). Ці пе­реговори завершилися нічим.

4 вересня 1802 р. Німецький філолог Георг Фрідріх Гротефенд опублікував науковий трактат, який став першої спробою розшифрування клинопису, який записувався у Вави-лоні і Ассирії.

23 лютого 1803 р. (особливий) Імперський комітет підписав акт про рецесію в Німе­ччині. Згідно з ним в Німеччині ліквідувалася незалежність карликових володінь і майже 50 міст, а також церковних курфюршеств. Розвивалися (крім Майнде) володіння німець­ких державців, які орієнтувалися на Наполеона (Баварія, Базен, Вюртемберг). Рішення Імперського комітету перешкоджало подальшому дробленню імперії.

18 грудня 1803 р. У Веймарі у віці 59 років помер німецький філософ, теолог і пись­менник Іоганн-Готфрід Гердер, який мав великий вплив на Європейську духовну культу­ру. Він вважав історію як процес природного сходження, зростання людини до гуманнос­ті, яка досягає своєї завершеності в релігії. На його думку, розвиток народів визначався середовищем, у якому вони жили. Гердер був головним засновником і натхненником лі­тературного руху в Німеччині «Буря і натиск».

12 лютого 1804 р. Помер у віці 79 років німецький філософ Іммануїл Кант. У своєму трактаті «Відповідь на питання: що таке Просвітництво?», який був опублікований у 1784 р. Кант зробив підсумок основним ідеям Просвітництва, яке, на його думку, намагалося зві­льнити людей з-під існуючого гніту і закликав їх до того, щоб мірилом усіх речей став власний розум.

24 травня 1804 р. Прусський король Фрідріх Вільгельм III підписав із російським царем Олександром I союз проти Франції. Монархи домовилися про спільний захист і оборону Північної Німеччини.

9 травня 1805 р. У Веймарі (Тюрінгія), центрі німецької класики, у віці 46 років по­мер поет і драматург Фрідріх Шіллер. Він народився 10 листопада 1759 р. в родині ліка­ря. Спочатку вивчав право. Закінчив військову школу в маєтку Солітуд під Штутгартом. З 1775 р. вивчав медицину. В 21-річному віці завершив навчання і підготував дисертацію «Про зв'язки тваринної природи людини та її духовності». На його творчість дуже впли­нула література Просвітництва. (Бунтівне) прагнення до свободи, утвердження людської гідності вираженні в його ранніх творах. Шіллер драмою «Розбійники» (1782 р.) настіль­ки роздратував герцога Вюртемберзького Карла Євгенія, що останній наказав заарешту­вати поета і заборонив йому писати. З 1788 р. Фрідріх Шіллер був професором історії в Ємському університеті. В 1799 р. познайомився з Гете і переїхав на постійне проживання у Веймар. Тут були написані і опубліковані його п' єси «Марія Стюарт» (1800), «Орлеан­ська діва»(1801) і «Вільгельм Тель» (1804). Головний твір — трилогію «Валенштейн» за­кінчив у 1799 р. Зіткнення ідеалів просвітництва з реальністю, інтерес до сильних духом і соціальних потрясінь минулого визначили драматизм трагедій Шіллера, зробили його од­ним з найпопулярніших поетів XIX ст.

6 серпня 1806 р. Наполеон змусив австрійського імператора Франца I відмовитися від титула німецького імператора. Середньовічна Священна Римська імперія німецької нації перестала існувати. Імперію частково замінив Рейнський союз, який створили 12 лип­ня в Парижі 16 німецьких держав і який був під протекторатом імператора Наполеона I. Франц II із Габсбурзько-Лотарингської династії (1768—1835) був останнім імператором Священної Римської імперії (1792—1806) і першим австрійським імператором (за ім'ям Франц I, з 1804).

9 жовтня 1806 р. Прусський король Фрідріх Вільгельм ІІІ оголосив військовий мані­фест, який був спрямований проти Франції. Розпочалася війна четвертої антифранцузької коаліції.

14 жовтня 1806 р. В боях під Віднем і Ауерштедтом пруссько-саксонська армія за­знала нищівної поразки від французів. Наполеон I нав'язав Пруссії умови закінчення війни.

27 жовтня 1806 р. Французький імператор Наполеон I окупував Берлін. 11 листопада 1806 р. Саксонія приєдналася до Рейнського союзу. Наполеон І оголо­сив її королівством.

9 жовтня 1807 р. За ініціативою нового прем'єр-міністра Пруссії Генріха Фрідріха фон Карла Штейна (1857—1831) король Фрідріх Вільгельм ІІІ видав едикт про відміну спадкової барщини для селян. Згідно з ним, скасовувалося кріпосне право, селяни отри­мали особисту свободу. Землю — за викуп — тепер можна було придбати без обмежень. Штейн сподівався, що всі ці заходи будуть сприяти підйому сільськогосподарського ви­робництва. Однак, будучи позбавленим захисту з боку дворян і короля, селяни, які не змогли викупити землю, були вигнанні зі своїх дворів. З ім' ям Штейна пов' язана ціла ни­зка ліберальних реформ у сфері економіки і державного управління. За його активної участі була введена всезагальна військова повинність.

19 листопада 1808 р. Прусський міністр Карл фон Штейн видав міський статут, згід­но з яким у прусських містах впроваджувався принцип самоврядування. 16 грудня прус-ський реформатор на вимогу Наполеона І був усунений від посади.

21 листопада 1811 р. У віці 34 років разом зі своєю коханою Генріеттою Фогель по­кінчив життя самогубством німецький поет Генріх фон Клейст. Він походив зі старовин­ної офіцерської сім'ї. В 1799 р. в чині лейтенанта гвардійського полка полишив військову службу у Потсдамі. Під впливом просвітницьких ідей він розпочав вивчати право, фізику, математику і філософію. Твердження Канта про те, що не існує об' єктивної істини, стало однією з причин духовної кризи Клейста. Поет з великим незадоволенням виконував свої обов' язки в прусських державних установах у 1801, а потім в 1804—1806 рр. Так і не зу­мів пристосуватися до правлячої і всесильної бюрократії. В 1807 р. вийшов «Амфітріон», у 1808 р. — «Розбитий глечик», але так і не дочекався визнання в літературних колах ні в одного з існуючих напрямів.

11 грудня 1812 р. Приблизно 30 000 євреїв, яких охороняли в Пруссії, набули рівно­правного статусу (єдиного про громадянське становище євреїв).

24 грудня 1812 р. Пруссія прийняла нав'язаний Наполеоном Паризький договір, згі­дно з яким погодилася створити додаткову армію і надати французам дозвіл вільно про­ходити через свою територію. Цей договір мав особливе значення для Франції, армія якої просувалася до Росії.

лютого 1813 р. Прусський король Фрідріх Вільгельм ІІІ оголосив війну Франції. За десять днів до цього він звернувся до своїх підданих із закликом «боротися за наше іс­нування «, «нашу незалежність», «наш добробут». Таким чином монарх очолив народний опір наполеонівської армії.

лютого 1813 р. Між Пруссією і Росією було підписано Калиський союзний дого­вір, який започаткував шосту антинаполеонівської коаліції.

16—19 жовтня 1813 р. Після трьох днів запеклих боїв, у яких були великі втрати, союзники — Росія, Пруссія, Австрія і Швеція — розбили війська французького імперато­ра, внаслідок чого було звільнено всю територію Німеччини. В цій величезній битві в іс­торії, яка отримала назву «битва народів», з обох сторін брали участь понад півмільйона солдатів. Союзники втратили 52 000 чол., а французи — понад 70 000 чол.

1813 р. Остаточно розпався Рейнський союз.

січня 1814 р. В Берліні помер Іоганн Готліб Фіхте (нар. 19.05.1762) — німецький філософ, представник німецької класичної філософії.

18 червня 1815 р. На Віденському конгресі було прийнято рішення про створення Німецького союзу, який повинен був об'єднати німецькі князівства і вільні міста, а також частину володінь Австрії і Пруссії. Німецький союз замінив на політичній карті Європи Священну Римську імперію, яка припинила своє існування в 1806 р. Німецький Союз, па­нівне становище в якому зайняла Австрія, був ліквідований у 1866 р. після розгрому Авс­трії у війні з Пруссією.

26 вересня 1816 р. Прусський король Фрідріх Вільгельм ІІІ, австрійський імператор Франц І і російський імператор Олександр І уклали в Парижі Священний союз, який був спрямований на збереження політичного устрою в Європі, який був установлений Віден­ським Конгресом, і протидії поширенню революційних та ліберальних ідей. Для приду­шення демократичних, революційних і визвольних рухів члени союзу використовували як дипломатичний тиск, так і військове втручання. На конгресах Священного союзу про­відну роль відігравали міністр закордонних справ Австрії князь Маттерніх і російський імператор Олександр І.

Листопад 1818 р. На першому конгресі Священного союзу у південно-німецькому місті Ахені було прийнято рішення про вступ Союзу до Франції, про виведення окупа­ційних військ із території Франції, про зниження (з 700 млн до 265 млн фр.) розміру фра­нцузьких репарацій.

6—31 серпня 1819 р. Придушення студентської опозиції в Німецькому союзі. При­чина: вбивство 23 березня 1819 р. членом студентського товариства Карлом Людвигом Зандом письменника Августа фон Коцебу, який виступив проти німецької єдності і як «російський шпигун». Росія і Німеччина на конференції у Карлсбаді (Карлові-Вари) під­готували постанову, спрямовану проти студентських опозиційних організацій в універси­тетах. Ці постанови були одобрені 20 вересня 1819 р. зібранням Німецького союзу у Фра-нкфурті-на-Майні. Постановою заборонялася діяльність студентських об'єднань, вимагалося посилення державного контролю в університетах, за розслідуванням «рево­люційних заколотів» і діяльності «ліберальних рухів». Ці заходи були спрямовані проти студентських союзів, які виступали за німецьку єдність, а також проти сепаратистських амбіцій німецьких князів. Студентські об' єднання були найрізноманітніші: від шовініс­тичних до антифранцузьких, до боротьби за республіку і соціальну рівність.

20 квітня 1821 р. В Сілезії у віці 68 років помер німецький фізик і хімік Франц Карл Ахард. У 1786 р. він винайшов метод, за допомогою якого можна добувати цукор із буря­ків, які відзначалися високою цукристістю. Наявність цукру в буряках вперше виявив Андреас Сигізмунд Маргграф. З початку XIX ст. Буряківництво стало поступово розвива­тися. До цього часу Європа ввозила цукрову тростину із тропічних колоній. У період Ко­нтинентальної блокади (розпочала 27.11.1806) імпорт тростини був припинений. А від­криття виробництва цукру з буряків стало важливим засобом вирішення проблеми.

20 липня 1823 р. В Лейпцігу помер Фрідріх Арнольд Брокгауз (нар. 04.05.1772) — німецький видавець. З 1808 р. видавав енциклопедію «Брокгауз». У 1890—1907 рр. Брок­гауз разом з російською фірмою Єфрон видали в Петербурзі російською мовою «Энцик­лопедический словарь».

8 жовтня 1826 р. В Гессені помер у віці 39 років Фрідріх Крупп — засновник відомо­го в світі концерну Круппа. В 1811 р. він заснував «завод з виробництва англійської сталі та всіх сталевих виробів». Через господарські труднощі завод був малорентабельним і не міг конкурувати з англійськими магнатами сталевої промисловості. В 1816 р. Круппу вдалося завоювати своїми виробами німецький ринок, але для розширення виробництва в нього не вистачало засобів. З 1820 р. він постійно бореться з фінансовими труднощами. Своєму сину і спадкоємцю Альфреду Крупп залишив лише чотирьох робітників і борги в 10 000 імперських талерів. Після того як завод перейшов до Альфреда Круппа, на ньому розпочали виготовляти гармати і розробляти особливу систему гарантії зброї. Крупп за­клав основи одного з найбільших збройних підприємств у світі.

12 січня 1829 р. В Дрездені помер Фрідріх Шлегель (нар. 10.03.1772) німецький фі­лософ, критик, літературознавець, письменник. Ідеолог сієнського гуртка романтиків, ви­давець журналу «Атенеум». Розвивав ідеї універсальної християнської філософії. Один із засновників німецької санскритології і порівняльного мовознавства.

14 листопада 1831 р. У Берліні помер німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (нар. 27.08.1770) — творець систематичної теорії діалектики, заснованій на прин­ципах об' єктивного ідеалізму.

22 березня 1832 р. У Веймарі помер Іоганн Вольфганг Гете, видатний німецький письменник, мислитель, природознавець. Народився у Франкфурті-на-Мальті 28.08.1749 р. Його по праву називають засновником німецької літератури нового часу. В творчості письменника були глибоко осмислені головні тенденції соціального та ідейного розвитку Європи кінця ХУІІ — початку ХІХ ст.: духовні пошуки Європейського Просвітництва; моральні і політичні колізії Великої французької революції і наполеонівських війн; під­йом національної самосвідомості німецького народу. Початковий період творчості Гете пов'язаний з літературним рухом «Буря і натиск» (70—80 рр. ХУШ ст.), який успадкував ідейний пафос Просвітництва. В цей період він опублікував сентиментальний роман «Страждання молодого Вертера» (1774), який приніс йому європейське визнання. Супро­тивник пригнічення і безправ'я особи, він одночасно не сприймав насильницької ломки суспільного порядку. Від драми «Егмонт» (1788), у якій звучить заклик до свободи, він ішов до осмислення глибинних взаємозв' язків людини і суспільства в романах «Літа ман­дрів Вільгельма Мейстера» (1821—1829). У трагедії «Фауст» (1808—1832), підсумковій праці Гете, яка за своєю глибиною збігалася з філософськими і науковими потребами епохи, з незвичайною для новоєвропейської літератури глибиною поставленого питання про смисл людського життя, про співвідношення наукового пізнання і вічних цінностей буття. Прагнення до цілісного бачення світу характерно також і для природночо-наукових трактатів Гете: «Досід про метаморфозу рослин»(1790).

27—30 травня 1832 р. В річницю баварської конституції поблизу маєтка Гамбах (Пфальц) зібралися понад 30 000 людей. Їхньою вимогою було об'єднання країни і вве­дення конституційних свобод. Це народне зібрання являло собою кульмінацію діяльності ліберально-демократичного опозиційного руху після липневої революції у Франції 1830 р.. Заклик публіцистів Якоба Зібенпфайфера і Іоганна Георга Августа Вірта відсвяткувати ювілей баварської конституції 1818 р. був підтриманий студентами, ремісниками і селя­нами; представниками Польського національного комітету в Парижі, які покинули бать­ківщину після невдачі повстання 1831 р.; французькими демократами із Товариства дру­зів у Страсбурзі та ін. Учасники зібрання вимагали: створення федеральної Німецької республіки; об' єднання демократичних сил Німеччини, Польщі, Франції, Угорщини, Іта­лії, Іспанії і Греції з метою створення противаги Священному союзу (1815), який намага­вся відновити монархію; вони також виявляли свою солідарність із польськими повстан­цями. Учасникам не вдалося сформулювати конкретну програму і створити міцну організацію руху. Реакцією на ці святкування Німецький союз відповів репресіями: рі­шенням бундестагу 28 червня і 5 липня посилювалася цензура, заборонялася свобода ви­ступів і зібрань, обмежувалися права депутатів і під загрозою покарання забороняли но­сити чорно-червону стрічку — символ ліберально-демократичної опозиції.

Осінь 1833 р. Пруссія, Гессен-Дармштадт, Баварія, Вюртемберг, Гессенське курфюр-ство, Саксонія і тюрингські держави-карлики, всього 18 держав, ратифікували договір про створення німецького Митного союзу, який став першим кроком до об'єднання німе­цьких держав.

31 червня 1834 р. Георг Бюхнер і Фрідріх Вейдіг опублікували соціально-революційну прокламацію «Гессенський сільський вісник». Розпочиналась вона закликом «Мир хатам! Війна маєткам!» і була адресована робітникам.

8 квітня 1835 р. У замку Тегель під Берліном у віці 67 років помер один з видатних представників німецького класичного гуманізму Карл Вільгельм фон Гумбольдт (нар. 22.06.1767), товариш Й. В. Гете і Ф. Шіллера. Він вивчав право, стародавню історію і фі­лософію у Франкфурті-на-Одері і Гетінгені, займався науковою діяльністю, здійснив ре­форму гімназичної освіти в Прусії. У 1808 р. заснував Берлінський університет. У філо­софії історії звертався до досвіду Великої Французької революції. Його твір «Ідеї досвіду встановлення меж діяльності держави» — це роздуми про політичні умови, які повинні забезпечити вільний розвиток окремої людини і народу.

7 травня 1840 р. У Дрездені у віці 67 років помер Каспар Давід Фрідріх (нар. 05.09.1774) — німецький художник, представник раннього романтизму. На відміну від художників класицизму, романтики намагались відобразити в своїх творах непізнану та­ємничість навколишнього світу. Песимізм у поглядах на життя, який став відображенням занепаду багатьох просвітницьких ілюзій, поєднувався в них з устремлінням до світової гармонії і абсолютних ідеалів, з жадобою удосконалення і оновлення, пафосом особистої і громадянської незалежності. Романтизм був першим напрямом у мистецтвах, який ви­знавав художника суб' єктом творчості і проголошував безумовний авторитет індивідуа­льних смаків творчої особистості. Найбільшого розквіту романтизм у мистецтві досяг у Франції (Т. Жеріко, Е. Делакруа, Г. Горе). Його представники: в Німеччині — Ф. О. Рунге, К. Д. Фрідріх, П. Корнеліус; у Великобританії — Дж. Констебл, У. Тернер.

4—6 червня 1844 р. У Сілезії було жорстоко придушено повстання ткачів. Із введен­ням механізмів верстатів ручне ткацтво ставало збитковим для підприємців. Щоб витри­мати конкуренцію з машинним виробництвом, вони постійно занижували заробітну плату робітників, внаслідок чого величезна кількість останніх залишилась за межею бідності. Справа дійшла до зіткнення з військами. Ткачів підтримали залізничники та інші верстви населення, які почали збір коштів для повстанців.

лютого 1848 р. На народних зборах були прийняті вимоги, які стали програмою березневої революції: створення об'єднаного німецького парламенту і присяжних суддів, проголошення свободи друку та озброєння народу.

18—19 березня 1848 р. У Берліні розпочалися барикадні бої.

18 травня 1848 р. У Франкфурті-на-Майні в соборі св. Павла відкрилися загальноні-мецькі Національні збори. Вони були уповноважені вирішити два завдання: об'єднати країну і виробити загальнонімецьку конституцію.

червня 1848 р. Депутати Національних зборів після тривалих дискусій заснували центральний імперський уряд.

Грудень 1848 р. У Прусії король Фрідріх Вільгельм ІУ використав армію, розпустив Національні збори і проголосив конституцію, яка фактично відкрила шлях до встанов­лення абсолютизму.

26 травня 1849 р. Королі Пруссії, Саксонії і Ганновера уклали угоду («Союз трьох королів») і прийняли малонімецький варіант об'єднання Німеччини: без Австрії під геге­монією Пруссії.

26 січня 1850 р. У Берліні помер німецький скульптор, представник просвітницького класицизму — Іоганн Готфрід Шадов (нар. 20.05.1764). До його знаменитих праць нале­жать: квадрига з фігурою Перемоги, яка встановлена на Бранденбурзьких воротах у Бер­ліні; скульптура кронпринцеси Луїзи і принцеси Фредеріки (1795—1797) та склеп А. фон

дер Марка (1789—1790).

13 липня 1854 р. Згідно з постановою союзного сейму було заборонено створення робочих об' єднань, які висували соціалістичні та комуністичні ідеали.

26 листопада 1858 р. Принц Вільгельм став регентом королівства через душевну хворобу свого брата короля Фрідріха Вільгельма ІУ. В Пруссії настала епоха ліберальних реформ.

21 вересня 1860 р. У Франкфурті-на-Майні помер німецький філософ А. Шопенгауер (нар. 22.02.1788). Основна праця «Світ як воля і уявлення».

2 січня 1861 р. У замку Сан-Сусі в Потсдамі помер король Пруссії Фрідріх Вільгельм ІУ.