Історія зарубіжних політичних вчень - Навчальний посібник (Кирилюк Ф.М.)

1. демократичний радикалІзм томаса пейна

 

У світову історію Т. Пейн увійшов як революціонер, демократ і просвітник. Йо­го вчення концентровано характеризують такі його слова: «Суспільство створюєть­ся нашими потребами, а уряд — нашими вадами... Суспільство в будь-якому стані є благо, уряд... є необхідне зло, а в гіршому випадку — зло нестерпне». О

Довідка

 

Томас Пейн народився 29 січня 17З7 року в родині бідного ремісника-корсетника, неподалік Лондона, в містечку Тетфорд. Мати виховала у нього прихильність до держав­ної церкви. Ще в дитинстві Томас виявив нахил до віршування, і батько віддав його до граматичної школи. Однак матеріальне становище змусило хлопця в 13 років залишити школу і піти працювати в майстерню до батька. Через три роки він вирушив у плавання моряком. Повернувшися, знову працював корсетником. Багато часу віддавав навчанню, захоплювався астрономією і математикою.

У 1759 р. оселився в містечку Сандвіч, де спершу працював корсетником, а згодом служив у акцизному управлінні. Не виявивши особливих старань на службі, через 2 роки був звільнений. Знову працював корсетником, а відтак викладачем англійської мови в Лондоні. В 1772 р., перебуваючи на службі, очолив рух збирачів акцизів, які вимагали підвищення заробітної платні. Зарекомендував себе лібералом з незалежними політични­ми поглядами.

Перу Пейна належить петиція до парламенту «Справа акцизних чиновників», у якій йшлося про тяжке становище чиновників. Парламент петицію відхилив, а Пейна було звільнено зі служби. Всі його починання закінчувалися невдачами, і його завжди переслі­дувала бідність.

Пейн був «самоуком», його вабили наукові дослідження. У похилому віці він писав: «У моєму житті не було і п' яти хвилин... , щоб я не почерпнув якогось знання».

У 1787 р. Пейн опинився у вирі політичного життя у Франції та Англії, ставши на захист радикалів, коли проти них різко виступив Берк у «Роздумах про французьку ре­волюцію». У своїй праці «Права людини» Пейн критикував спадкову і монархічну сис­теми, обстоюючи верховенство народу та особисті права. Його ненавиділи буржуа і клерикали. Англійський уряд звинуватив Пейна у підбурювальних наклепах і оголосив поза законом.

У Франції Пейна було обрано до Національної Асамблеї. Попри свій республіканізм, він виступав проти вимоги якобінців стратити короля, за що пізніше його було ув' язнено і він ледве врятувався під час терору. Перебуваючи у Франції, Пейн опублікував трактат «Вік розуму» (1794), який через нападки на релігію зажив недоброї слави, найрадикаль-ніший памфлет «Аграрна справедливість». У 1802 р. переїхав до Америки, де його по­стійно паплюжили у федералістській пресі. Останні п' ять років хворів. Коли 5 червня 1809 р. лікар запитав у нього, чи вірить він у те, що Ісус Христос був сином Божим, Пейн відповів: «Я не хочу в це вірити».

Помер 8 червня 1809 р. На похороні було лише кілька його найближчих друзів.

 

Учення Томаса Пейна про суспільство і державу, революцію, війну і мир, інші соціальні явища викладене у працях «3доровий глузд», «Права людини», «Аграрна справедливість».

Найбільше він переймався проблемами суспільства і держави (виникнення, фу­нкції, відносини). Істотний вплив на нього справили вчення Дж. Локка та А. Сміта. У Локка він запозичив матеріал для підсилення своїх аргументів щодо захисту при­родних прав, а також твердження, що люди об'єднуються в суспільство не для від­мови від своїх прав, а за для збереження їх.

Суспільство і держава. За переконаннями Т. Пейна, держава не повинна пося­гати на природні права людей. Її обов'язок — дати змогу людям забезпечувати своє життя, зберігати свободу і статки. Люди укладають між собою договори, щоб сфо­рмувати суспільство, а державу наділяють владою, щоб вона підтримувала грома­дянський порядок. Однак вони повинні завжди зберігати своє верховенство будь-якої миті можуть позбавити державу своєї довіри і встановити нову систему прав­ління, якщо колективно вирішать вчинити саме так.

У Сміта Пейн запозичив положення про те, що бажання людей породжують не конфлікт інтересів, а об' єднують їх у суспільство й залежність одне від одного. То­ргівля й «утаємничений важіль», що слугує примиренню інтересів, свідчить на ко­ристь того, що суспільство для людини є природним. Це підтверджується й суспі­льними зв' язками, які укоренила природа в кожній людині й які дають можливість пошуків щастя лише в суспільстві. Суспільство насправді настільки природне для людства, що держава навряд чи потрібна взагалі.

Пейн усвідомлював, що суспільство і держава не можуть бути взаємототож-ними, стверджував, що «ці речі не тільки різні, а й мають різне походження. Об'єднує їх лише те, що вони виникли природним шляхом, тому теологічні пояс­нення їх як явищ, якими керує Бог, позбавлені сенсу. Між суспільством і державою існує істотна відмінність, оскільки перше передує другому. Перше — це причина, друге — наслідок». Пейн був упевнений, що потреба людей у суспільному процесі праці змушує їх об' єднатися в суспільство. Не менш важливою є потреба в спілку­ванні, яке виникає внаслідок непристосованості людини до самотнього існування.

За твердженням Пейна, закони ремесла і торгівлі є законами взаємного інтере­су. Їх дотримуються через природний інтерес, а не під примусом ухвалених уря­дом формальних законів. Розуміння суспільних закономірностей як природних неминуче породжувало ідеалізацію сучасних Пейну буржуазних відносин. Він за­хищав єдність людського роду і рівність прав людей: «Я хочу сказати, що всі лю­ди за своїм родом єдині, а виходячи з цього, вони всі народжуються рівними і мають рівні природні права». Поняття «природні права» він тлумачив як такі, що належать людині за правом її існування, і відносив до них інтелектуальні права (права духу), а також право досягати благополуччя та щастя. Природні права є основою громадянських прав.

Людське суспільство, на думку Пейна, існує в природному (суспільному) і гро­мадянському (цивілізованому) станах. Громадянський стан характеризується наяв­ністю держави, природний стан властивий первіснообщинному ладу. Приклад та­кого стану він знаходив серед індіанців Північної Америки. Суспільству властивий історичний процес, і повернення до минулого неможливе: «Перейти від природного стану до цивілізованого можна завжди, але ніколи — від цивілізованого до природ­ного стану».

Розвиток суспільства полягає в переході господарства від примітивних до ви­щих рівнів через послідовні стадії: мисливство, скотарство, землеробство, які спри­яють зростанню населення. Розвивається суспільство «завдяки обробітку землі, ре­меслам і науці».

В «Аграрній справедливості» Пейн досліджує виникнення приватної власності. Він виходив з того, що земля в природному, необробленому стані є спільною влас­ністю людського роду. Оброблена, вона може прогодувати більше людей, ніж у природному стані. У зв'язку з цим виникла ідея земельної власності, якої не було на стадії мисливства, скотарства.

Суспільство існує не для обмеження прав особистості, а для кращого забезпечення цих прав. Кожна людина є власником у своєму суспільстві і має право використовува­ти його капітал. Основу суспільного прогресу становить прагнення людей до вигоди.

Пейн із властивою йому відвертістю писав про соціальну нерівність, від імені бідноти виступив проти злиднів, проти такого порядку цивілізації, який «так само несправедливий за своєю сутністю, як і страшний за своїми наслідками». Однак він був упевнений, що з ліквідацією феодальних тиранічних режимів, деспотичних правителів, з перемогою свободи перевага буде за Розумом і Доброчинністю, а по­роки цивілізаційного суспільства зникнуть.

Усі праці Пейна пронизує думка про історичну неминучість виникнення держави. Це зумовлено тим, що суспільство змушене мати законодавця, оскільки наміри лю­дей, веління їх совісті та реальні дії не завжди зрозумілі й виправдані. Іншими слова­ми, нездатність доброчинності керувати світом спричинила виникнення держави. У цьому процесі серед людей сформувався ідеал суспільного договору, за допомогою якого вони могли б реалізувати свої природні права. «Самі індивіди, — писав він, — кожний відповідно до своїх особистих і суверенних прав, уклали договір між собою для утворення уряду; і це єдиний спосіб, за яким мають право створюватися уряди, і єдина основа, на якій вони можуть існувати. Держава — це власність усього суспіль­ства, а не окремої людини або сім' ї, і тому суверенітет як предмет права належить лише нації, а не окремій особі». Пейн вважав, що нація має невід' ємне право ліквіду­вати будь-яку форму правління, що не відповідає її інтересам. «Кожний громадя­нин, — підкреслював він, — причетний до суверенітету і як такий може не визнавати жодного особистісного підкорення, він може підкорятися лише законам». Отже, за ідеєю народного суверенітету джерелом і володарем влади є народ.

Виникнення державної влади Пейн обґрунтовував з ідеалістичних позицій, ви­знаючи її джерелами: марновірство, силу, «загальні інтереси суспільства і загальні права людини». Відповідно, влада постає як панування духовенства, завойовників, розуму. Пейн ратував за буржуазно-демократичну республіку, сформовану природ­ним шляхом «з надр суспільства чи із суспільного договору».

Послуговуючись теорією природного права і суспільного договору, він ствер­джував, що лише конституція повинна бути мірилом суспільних пристрастей: «Конституція — це не тільки назва, а реальна річ, вона існує не лише в уяві, а й у діяльності. Там, де її неможливо показати в бажаній формі, — там її немає. Консти­туція — це річ, яка передує державі. Держава — «дитина конституції». Будь-яка конституція є актом не уряду, а народу, який створює уряд».

Конституція повинна формувати принципи, структуру, повноваження, спосіб ви­борів і тривалість державної влади. Вона може діяти через закони та механізми їх ре­алізації. Впродовж усієї своєї діяльності Пейн критикував конституцію Англії, яка позбавляла народ природних прав, містила залишки «монархічної тиранії», «аристо­кратичної тиранії», нові республіканські елементи (палата общин). Нові республікан­ські елементи не відіграють жодної ролі в державному управлінні, оскільки король має цілковиту владу над палатою общин, може відхиляти будь-які запропоновані нею проекти. Обидві палати парламенту сформовані з дозволу короля, а не завдяки невід-чуженим правам народу. Тому Пейн рішуче і послідовно боровся проти монархії, об­стоював республіканські принципи. В розпал Великої французької революції він пи­сав, що завжди вважав її безглуздою. Монархічній та аристократичній формам правління, які базуються на невігластві, Пейн протиставляв представницьку систему правління у формі республіки, яку характеризує розум. Найкращою представниць­кою системою правління «за духом і практикою», на його думку, є американська.

Вважаючи взірцевою конституцію США, Пейн виступав за сильний централізо­ваний уряд, здатний об' єднати американські штати. Бачив він і антидемократичні ухили конституції, про що писав у листі Вашингтону: «...заявляю, що я проти де­яких статей в конституції, особливо проти способу утворення виконавчої влади і тривалості терміну дії сенату. Якщо повернуся в Америку, то докладу зусиль, щоб усе це змінити. Заявляю також, що я проти всієї вашої адміністрації, бо знаю, що вона брехлива, якщо не зрадницька».

Своєрідно трактував Пейн і революційні події в США та європейських країнах. Їх сутність він зводив до перевороту в ідеях, принципах, до заміни старого правлін­ня новим, щиро вірив, що в такий спосіб буде подолано тиранічні режими, соціаль­ну несправедливість, утвердяться свобода, рівність і щастя для всіх верств населен­ня. Він вітав революційний рух за утвердження нової представницької системи правління, покликаної замінити монархічно-аристократичну спадкоємну владу, вважаючи, що саме «хибна система уряду» робить людей ворогами, а це спонукає розум нації до реформування такої системи.

Поєднання просвітницької віри в силу розуму з розумінням нагальних потреб народу зумовило класифікацію революцій на «активні та пасивні». «Роздуми про революцію легко осягнути, оскільки вони можуть виникнути з двох різних причин: одні — щоб уникнути лиха чи звільнитися від нього, інші — щоб отримати більше блага; обидві вони можуть різнитися назвою — активні і пасивні. У тих, що відбу­ваються з певної причини, характер стає гнівним і роздратованим, а виправлення становища, спричиненого небезпекою, часто затьмарюється помстою. У тих, які відбуваються з іншої причини, серце швидше натхненне, ніж схвильоване, спокійно вникає в суть справи».

Виправдовуючи революційне насилля і водночас вірячи у величну силу Розуму, Пейн вважав, що врешті-решт Розум допоможе уникнути небажаних дій під час ре­волюційного перевороту. Причину революції він вбачав у зміні поглядів: «Погляди людей змінюються, і те, що вважається правильним і доречним в одну епоху, може вважатися недоречним в іншу — вирішальне слово належить самим людям, вони мають реальне право на революцію».

Пейн був відчайдушним противником війни, особливо засуджував несправедли­ві війни. Боротьбу американців за незалежність вважав несправедливою, але прези­рливо ставився до Александра Македонського, Карла ХІІ, які свідомо розпалювали війни. Засуджував він і колоніальну політику європейців в Африці. Несправедлива війна, на його думку, зароджується в середовищі багатої правлячої верхівки, яка не звертає уваги на людей. Війни можна уникнути, якщо переможе розум і справедли­вість. Як гуманіст, він понад усе ставив людське щастя.

Соціальна програма. Її основні положення Т. Пейн виклав у працях «Права людини» та «Аграрна справедливість». Головні особливості програми — лібераль­но-просвітницька спрямованість, критика існуючих соціально-політичних відносин.

Пейн виступав за побудову держави загального добробуту. У «Правах людини» він пропонував запровадити в Англії національну систему допомоги бідним, дер­жавне фінансування освіти для бідних, пенсії для людей похилого віку, надавати грошову допомогу на час вагітності й в разі смерті, відкрити майстерні при притул­ках для убогих. Усе це має фінансуватись із заощаджень, які зростатимуть після заміни монархічного правління республіканським ладом. Доцільною вважав Пейн і заміну податку на споживання прогресивним податком на власність, що зняло б із бідних тягар, сприяло б рівномірному розподілу багатства заможних людей між своїми дітьми, поклавши край системі первородства.

В «Аграрній справедливості» Пейн обґрунтував необхідність перерозподілу подат­ків і створення нової держави на засадах піклування про людину-виробника. На його погляд, кожна людина наділена природним правом використовувати землю та її плоди. Маючи право на створену власними зусиллями власність, вона не повинна претендува­ти на володіння землею, яка є спільною власністю. Крім того, більшу частину особис­тої власності людина отримує від суспільства, а не від власної праці. Отже, від суспіль­ства «походить усе» — і тип земельної ренти, і частина людських статків. Пейн пропонував використовувати податок на власність для виплати тим, кому виповнилося 21 рік, одноразової допомоги, щорічних пенсій громадянам, яким за 50 років, сліпим і калікам. У такий спосіб кожна особа реалізує своє природне право на допомогу.

Соціальна програма Пейна, спрямована на поліпшення становища бідних, знедоле­них, людей похилого віку, пропонує розв'язання проблеми порушення природних прав людини. Пейн стверджував, що бідність і багатство — не вічні, вони є наслідком по­рушених прав людини: бідність явище, породжене цивілізованим способом життя, в природному стані його не існує. Свою боротьбу з нерівністю він аргументував такими словами: «Я домагався не милості, а права, не щедрості, а справедливості».