3. витрати обІгу 3.1. витрати обігу торгового підприємства

Високий рівень оподатковування торгової діяльності сковує підприємницьку ініціативу і не сприяє розвитку цієї сфери. За часткою тіньового обороту торгівля займає одне з провідних місць у сфері економічної діяльності: у ній приховуються від оподатковування значні суми доходів. Визначеним індикатором цього є те, що, незважаючи на збитковість у 1998-1999 рр. більшості торгових підприємств, кількість реальних банкрутств у цій сфері протягом цих років була незначною.

Проте позитивні зрушення в економічному розвитку внутрішньої торгівлі протягом 2000-2001 рр. мали місце, уперше було досягнуто зростання фізичного обсягу товарообігу, про це, ще не дало можливості перебороти негативні наслідки економічної кризи. Продовжує залишатися деформованим співвідношення продажу товарів по групах і каналах в цілому, в сільській місцевості і міських поселеннях. Потребує істотного нарощування інвестиційна активність торгових підприємств, насамперед за рахунок розширення інвестування національного капіталу. Значною перешкодою на шляху економічного розвитку торгової сфери залишається неприступність банківських кредитів, насамперед, через їхню високу вартість. Щоб вирішити ці питання, потрібна ефективна державна підтримка.

І все-таки реальне зростання обсягу товарообігу за останні роки зумовило і певні позитивні зрушення в розвитку матеріально-технічної бази торгівлі, у впровадженні сучасних торгових технологій. Якісні зміни в цій сфері супроводжувалися виникненням роздрібних підприємств західноєвропейського стандарту, великих оптово-роздрібних утворень, торго-

вих систем і корпоративної торгової мережі. Інтенсивно розвивалася фірмова торгова мережа товаровиробників, диска-унтна торгівля, електронна комерція.

Витрати обігу являють собою виражені в грошовій формі витрати живої й упредметненої праці по доведенню товару від виробника до споживача, перетворенню виробничого асортименту в торговий асортимент, організацію процесу купівлі-продажу і споживання, задоволення попиту споживачів. Витрати обігу є суспільно необхідними витратами праці, що забезпечують виконання торгівлею своїх функцій і завдань. Витрати обігу характеризуються сумою і рівнем. Рівень визначається в роздрібній торгівлі у відсотках до роздрібного товарообігу, в оптовій торгівлі - у відсотках до оптового товарообігу за участю в розрахунках, у громадському харчуванні -у відсотках до валового товарообігу громадського харчування. За цим показником роблять висновок про величину витрат на 1 грошову одиницю товарообігу, частку торгових витрат у роздрібній ціні, ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Витрати обігу умовно поділяють на чисті і додаткові. Чисті витрати - це витрати на організацію процесу купівлі -продажу, утримання адміністративно-управлінського апарату, витрати на облік і звітність. Додаткові витрати зумовлені продовженням процесу виробництва в торгівлі (фасування, упакування) і перетворення виробничого асортименту в торговий асортимент. Частка чистих витрат обігу в оптовій торгівлі становить за даними експертів, близько 10-12\%, у роздрібній торгівлі продовольчими товарами - до 40\%, у роздрібній торгівлі непродовольчими товарами - 50\%. З розвитком промисловості з наближенням до споживача частка додаткових витрат буде зменшуватись.

Поряд з показником витрат обігу в економіці використовують і показник витрат споживання. Вони являють собою витрати на пошук товару, його купівлю, доставку додому, підготовку до споживання. З розвитком процесу підготовки продовольчих товарів до споживання у виробничих умовах цей вид витрат зменшиться. Нині в нас витрати споживання становлять приблизно 50\% усіх витрат сфери обігу і більш ніж у 1,5 разу перевищують величину поточних витрат торгівлі. Чим повніший асортимент у торгівлі, краще підготовлений товар до продажу і споживання, тим вища якість обслуговування, тим вищими будуть витрати обігу і нижчими витрати споживання.

Витрати обігу безпосередньо пов'язані з функціонуванням основного й оборотного капіталу, тобто матеріальними витратами, витратами на оплату праці, відрахуваннями на соціальні потреби.

Усі витрати можна розділити на дві групи: явні і неявні. Явні витрати - це альтернативні витрати, пов'язані з використанням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, що цілком відбиваються в бухгалтерському обліку. їх ще називають бухгалтерськими. Не всі витрати підприємства, включаються в бухгалтерські витрати. Частина витрат, здійснюваних підприємством, виробляється з прибутку. Бухгалтерські витрати - це явні витрати, які відносяться до реалізації продукції. У розгорнутому вигляді вони являють собою:

Матеріальні явні витрати, до яких відносяться: вартість товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, покупних матеріалів, використовуваних для упакування, збереження, забезпечення нормального торгово-технологічного процесу; сума зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів, вартість робіт і послуг, що робляться іншими підприємствами даному підприємству, паливо усіх видів і т. ін.

До витрат на оплату праці відносяться: виплати заробітної плати за фактично виконану роботу, вартість товарів, виданих у порядку натуральної оплати, премії, надбавки, оплата відпусток і ін.

Відрахування на соціальні потреби й інші відрахування - це відрахування у фонд соціального захисту, фонд сприяння зайнятості й ін.

Амортизація основних фондів - це поступове перенесення на реалізовану продукцію вартості основних фондів для наступного придбання нових основних фондів.

До інших витрат відносяться різного роду платежі за використання власних і позикових оборотних коштів, позикових основних засобів (орендна плата, інші відрахування і податки, які відносяться на витрати обігу).

Неявні витрати - це альтернативні витрати, пов'язані з використанням ресурсів, що належать самому підприємству. До неявних витрат можна віднести ті платежі, які підприємство могло б одержати при більш вигідному використанні прина-лежних йому ресурсів (витрати упущених можливостей), нормальний прибуток, що утримує підприємця в обраній їм галузі.

Сукупна сума явних і неявних витрат являє собою економічні витрати, які можна виразити такою формулою:

ЕИ = БИ+ ЯИП + НИ,

де   ЕИ - економічні витрати;

БИ - бухгалтерські витрати (явні), віднесені на відповідні статті витрат обігу;

ЯИп - явні витрати, оплачувані за рахунок чистого

прибутку підприємства;

НИ - неявні витрати. На підприємстві часто виникає питання, наскільки виправдовує себе розширення або скорочення виробництва і реалізації товарів. Для цього розраховують величину витрат приросту (розширення) економічної діяльності і відповідно -витрат обігу при згортанні, тобто власне граничних витрат. Під власне граничними витратами розуміється зміна величини валових витрат, що відбулася в наслідок зміни величини виробництва і реалізації на одну одиницю. У випадку неможливості визначають середні граничні витрати. Таким чином, граничні витрати - це середня величина витрат приросту або скорочення на одиницю продукції, що виникають у внаслідок зміни обсягів виробництва і реалізації продукції більш ніж на одну одиницю

У ринковій економіці економічні витрати є альтернативними витратами, тобто в підприємства завжди виникає потреба і можливість у виборі того чи іншого виду витрат, того чи іншого напряму використання ресурсів, виду підприємницької діяльності. Тому в ринковій економіці усі витрати можна розглядати як витрати упущених можливостей.

Основні фактори, що визначають суму і рівень витрат, є зовнішніми і внутрішніми. До зовнішніх факторів відносять:

поводження покупця;

обсяг попиту та пропозиції;

місцезнаходження підприємства;

сегмент ринку;

рівень конкуренції, сервісу, пропонованого конкурентами;

стан економіки країни, рівень інфляції, податків, відсоткових ставок, мінімальної заробітної плати і т. п.;

рівень нормативних величин митних зборів, акцизів та ін.;

прийнята орієнтація на витратний або невитратний принцип ведення господарства;

•           платіжна дисципліна, стан кредитно-грошової системи. Внутрішні фактори поділяються на дві групи: прямого і

непрямого впливу як на витрату товару, так і на рівень витрат, пов'язаних з функціонуванням торгового підприємства в цілому. До групи прямого впливу відносять:

обсяг і структуру товарообігу;

витратоємність товарів;

продуктивність праці;

потужність торгового підприємства і його складських приміщень;

раціональне використання усіх видів ресурсів;

скорочення кількості ланок товару;

ефективне використання транспорту;

витрати на керування замовленнями тощо. До групи непрямого впливу відносять:

заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу;

витрати на утримання загальномагазинних служб, у тому числі обчислювального центру, бухгалтерії та ін.

Сукупні витрати складаються з витрат товару і загальних витрат, яких зазнає підприємство з організації торгового процесу і функціонування підприємства. Витрати класифікуються і групуються для можливості ними керувати. В управлінському обліку розвинутих країн керують такими варіантами класифікації витрат:

за економічними елементами;

за статтями собівартості;

стосовно технологічного процесу (основні, накладні);

за складом (одноелементні, комплексні);

за способом віднесення на собівартість товару (прямі, непрямі);

за роллю в торговому процесі (виробничі, невиробничі);

за доцільністю витрати (продуктивні, непродуктивні);

за періодичністю виникнення (поточні, одноразові);

за включенням в калькуляцію (нейтральні, калькульовані, додаткові);

за можливістю охоплення (фактичні, планові). Сукупні витрати розбиваються також на групи.

У закордонній практиці застосовують два види класифікації: природну і функціональну. В основу природної класифікації покладено сутність витрат незалежно від того, для здійснення якої функції були зроблені ці витрати. Функціональна класифікація побудована за принципом віднесення витрат на конкретні завдання, які вирішує торгове підприємство. У нас діють по галузях господарської діяльності: підприємства роздрібної торгівлі, оптової торгівлі і т.д.

Класифікація за товарами пов'язана з розходженнями в рівнях витрат, що пояснюється неоднаковістю витрат товарів. У її основі лежить сума витрат, що приходиться на грошову одиницю товарообігу. Спостереження показують, що, наприклад, для яєць вони становлять - 50\%, олії - 6\%, меблів - 14,1\%, консервів - 19\%, картоплі - 18,1\%, годинників 5,4\%, ювелірних виробів 5,7\% і т.д.; у цілому по непродовольчій групі - приблизно 9 - 15\%, по продовольчій - 6 - 15\%, плодоовочевій - 11 - 20\%. Структура витрат обігу знаходиться в тісній залежності від обсягів діяльності, асортиментної структури товарообігу, фінансового становища підприємства і т.д. Наприклад, у торгових підприємств, що знаходяться в орендованих приміщеннях і працюють в умовах оренди, 60\% загальної суми витрат йде на сплату за кредит і орендну плату.

Наведені принципи класифікації витрат орієнтовані в основному на облік і планування. Розгляд витрат з погляду керування ними потребує розширення класифікаційних угруповань. Так, за способом віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі (контрольовані), що пов'язані безпосередньо з практичною діяльністю магазину, відділу, і непрямі (неконтрольовані), що виробляються всім магазином: заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання загальномагазинних служб (обчислювального центру, бухгалтерії й інших відділів). У той же час розподіл витрат на перемінні і постійні має практичну цінність.

По-перше, такий розподіл позитивно позначається на регулюванні маси і приросту прибутку на основі відносного обсягу витрат при зростанні виторгу від реалізації.

По-друге, така класифікація дозволяє визначити окупність витрат, тобто "запас фінансової міцності" підприємства.

По-третє, виділення постійних витрат дає можливість використовувати метод маржинального прибутку (валовий доход мінус змінні витрати) для визначення розміру торгової надбавки.

Сумарні витрати обігу можна розділити на три основні категорії: змінні (прямі), постійні (непрямі) і змішані. Залежно від відсоткового співвідношення зміни витрат і зміни обсягу продажу змінні витрати поділяються на пропорційні, регресивні і прогресивні. Під пропорційними змінними витратами розуміють такі витрати, що змінюються в тій самій пропорції, що й виробництво і реалізація. До них відносяться: заробітна плата торгово-оперативного персоналу, витрати на устаткування, транспортні витрати та ін. Постійні витрати не знаходяться в прямій залежності від динаміки реалізації. До них відносяться: амортизаційні відрахування, відсоток за використання банківського кредиту, адміністративно-управлінські витрати. Змішані витрати складаються з постійної і змінної частин. Це поштові і телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт і т. ін. Німецький учений К. Меллерович ввів поняття коефіцієнта реагування витрат або завантаження.

_ відсоток зміни витрат

р   відсоток зміни обсягу

Якщо відносне зростання витрат менше, ніж відносне збільшення обсягу, то маємо справу з регресивними сукупними витратами.

У довгостроковому плані усі витрати змінні. У короткостроковому плані усі витрати постійні.

Витрати можуть бути корисними і марними. Особливо це цікаво, якщо можна вичленити зайві витрати, наприклад устаткування, щоб від нього позбутися. Усе це говорить про умовний розподіл витрат на постійні і змінні. Реальне "поводження" витрат відрізняється від теоретичного (рис.6).

нижчої точки;

кореляції;

найменших квадратів.

Метод нижчої точки грунтується на мінімумі і максимумі товарообігу протягом року, кварталу, місяця і полягає в тому, що для першого і другого постійні витрати (Впост) однакові. Змінні витрати визначаються шляхом множення ставки знних витрат на відповідний обсяг продажу (й). Ставка змінних витрат (статей) (Сзм) розраховується як відношення різниці у витратах між нижчим і вищим обсягом реалізації до різниці в обсягах. Рівняння витрат:

У—Зпост    Сам * б

Підставляючи в рівняння різні значення обсягів реалізації, можна встановити загальну величину витрат.

За допомогою методу найменших квадратів вдається найбільш точно визначити зміст постійних і змінних витрат у загальній сумі за рівнянням

У—йа + аі * х,

де   У - вирішальні витрати або сукупні; ао - величина постійних витрат;

ах - частка змінних витрат у розрахунку на одиницю реалізації;

х - середнє значення реалізації за п'ятиденку. У вітчизняній економіці до умовно-постійних витрат відносяться:

відрахування і витрати на ремонт основних засобів;

зношення санітарного одягу;

зношення столової білизни;

зношення малоцінних і швидкозношуваних предметів;

зношення столового посуду і приладів;

витрати на торгову рекламу;

амортизація основних засобів;

витрати на оплату адміністративного персоналу;

витрати на оренду будинків, споруд, приміщень та інвентар;

інші витрати.

До умовно-змінних витрат відносяться:

витрати на залізничні, авто- і гужові перевезення;

витрати на оплату праці торгово-оперативного персоналу;

витрати на паливо, газ, електричну енергію для виробничих потреб;

витрати на зберігання, сортування й упакування товарів;

відсотки за користуванням кредитом і позиками;

втрати товарів під час перевезення, при зберіганні, реалізації;

витрати на тару;

відрахування на соціальні потреби;

податки, відрахування і збори, що входять у витрати;

близько 50\% статті "інші витрати".

На відміну від змінних витрат, складу прийнятого в Україні, в західних країнах (Данії, Фінляндії, Швеції та ін.) до змінних витрат відносять:

матеріали (у торгових підприємствах це витрати на придбання товару);

оплату праці торгово-оперативного персоналу;

•           витрати, пов'язані з виплатою відсотків, а до постійних -

оплату праці адміністративно-управлінського персоналу;

оплату за оренду приміщень;

витрати на експлуатацію і ремонт машин, електроенергію, газ, вугілля, доставку товарів покупцю, телекомунікаційні витрати, поштовий збір;

витрати на маркетинг;

амортизацію основних засобів.