4.2. сполучник
Сполучник як частина мови. Уживання сполучників і-й-та. Частка у діловодстві.
Ключове слово: сполучник. Сполучник - службова частина мова, що служить для зв'язку слів, членів речення та частин складного речення. За синтаксичною функцією та значенням сполучники поділяються на такі групи:
Уживання сполучників і-й Уживання сполучника і: Уживання сполучника й: перед так званими йотованими • між голосними (є, ї, я, ю) на початку речення • після голосного перед приголосним між приголосними після паузи перед приголосним при зіставленні понять Чергування і — й не відбувається: після паузи; перед й, є, ї, я, ю ( вага і ємкість); при зіставленні і протиставленні (батьки і діти); у заголовках ("Господарська і фінансова діяльність облдержадміністрації"). В одному реченні слід уникати надмірного повторення як сполучника і, так і сполучника та, доречно використовуючи то один, то другий, наприклад: Надання субвенцій, виділення необхідних ресурсів для виконання програм і проектів та інші витрати, пов'язані зі здійсненням містом столичних функцій. Припиняти право користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами у випадках, передбачених Конституцією і чинним законодавством України. Для приєднання підрядної причинової частини до головної треба використовувати сполучники бо, тому що, через те що, оскільки, а не так як. Треба розрізняти складні сполучники щоб, якби й однозначні з ними самостійні слова, що пишуться з частками би, б окремо. Сполучники зате, проте пишуться разом, а однозвучні з ними займенники з прийменниками за те, про те - окремо. У діловому мовленні переважно вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що, з того часу як. |
| Оглавление| |