Глобальна система бухгалтерського облІку. 5.1. передумови створення глобальної системи бухгалтерського обліку

Серія гучних скандалів, що призвели до краху ENRON, WORLD COM та інших відомих компаній, привернули увагу до проблем достовірності фінансової звітності та довіри суспільства до представ­ників професії бухгалтера та аудитора.

У зв'язку з цим регуляторні органи багатьох країн посилили контроль за складанням та аудитом фінансових звітів. Найбільш по­слідовний та системний підхід до розв'язання цієї проблеми містить Закон Сарбейнса - Окслі [141], прийнятий у липні 2002 р. в США. Цей закон передбачає персональну відповідальність (зокрема кри­мінальну) генерального і фінансового директора за достовірність фінансової звітності компанії та робить наголос на вдосконаленні системи внутрішнього контролю для забезпечення:

ефективності та результативності діяльності компанії;

достовірності фінансової звітності;

дотримання законів і регуляторних норм.

Закон Сарбейнса - Окслі вимагає від Комісії з цінних паперів та фондового ринку встановити правила, згідно з якими емітенти мають включати до складу річної звітності звіт про систему внутріш­нього контролю. Такий звіт повинен містити формулювання щодо відповідності керівництва за створення та забезпечення відповідної структури внутрішнього контролю і процедур підготовки фінансо­вої звітності, а також оцінку ефективності процедур внутрішнього

контролю, застосованих емітентом до фінансової звітності станом на кінець попереднього фінансового року.

Аудитор емітента зобов'язаний здійснити таку оцінку та надати відповідний висновок. Результати оцінки, згідно з установленими правилами, оприлюднюються Радою Директорів.

Ознайомлення з положеннями Закону Сарбейнса-Окслі та про­позицій щодо їх реалізації дозволяє стверджувати, що він спрямо­ваний на підвищення прозорості корпоративної звітності та відпо­відальності за достовірність її показників. Поряд з тим, С. Діпіаза та Р. Екклз зазначають, що прозорості та відповідальності недостатньо для відновлення довіри суспільства до фінансової звітності. На їх думку, вирішальним є чесність людей, які готують цю звітність [132, с. 27]. На наш погляд, посилення вимог до прозорості фінансової звітності та відповідальності за її підготовку не дадуть очікуваного результату, оскільки не враховують методологічні, соціальні та біхе-віральні аспекти існуючої проблеми.

По-перше, концептуальною основою фінансової звітності за­лишаються загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку (GAAP), які передбачають застосування судження керівництва в про­цесі визнання, оцінки та розкриття елементів фінансової звітності. Це призводить до зростання ризику створення неадекватної інфор­маційної моделі внаслідок суб'єктивізму або конфлікту інтересів.

Підтвердженням цього є динаміка перерахунку показників фінансових звітів, зокрема, вже після прийняття згаданого Закону Сарбейнса-Окслі (рис. 5.1).

Дослідження [373] свідчать, що головною причиною перерахун­ків є:

оцінка резервів і непередбачених подій (14\%);

визнання доходу (16,2\%);

оцінка капіталу (14,5\%);

капіталізація витрат (10,1\%);

оцінка запасів (5,4\%).

Оскільки українські положення (стандарти) також грунтуються на загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку, ця про­блема є актуальною для України.

Зокрема, І.Чалий доводить, що «творче» застосування П(с)БО дозволяє маніпулювати прибутком шляхом завищення резерву сумнівних боргів та забезпечень, завищення доходів, капіталізація витрат, методів оцінки запасів тощо [344].

Наприклад, за даними Головного контрольно-ревізійного управління України перевірками фінансово-господарської діяльнос­ті підприємств державного сектору економіки, проведеними на ви­конання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.03.2005 р. № 64-р, встановлено, що однією з основних причин зменшення прибутковості природних монополістів є створення ними резерву сумнівних боргів.

Так, ДП НАЕК «Енергоатом» станом на 01.01.2005 р. віднесло на витрати видатки з формування резерву сумнівних боргів по де­біторської заборгованості ДП «Енергоринок» в сумі 2,1 млрд грн, що становить 42\% до загальної суми видатків компанії за 2004 рік. В результаті збитки ДП НАЕК «Енергоатом» за звітний період скла­ли понад 0,8 млрд грн.

НАК «Нафтогаз України» у минулому році сформувала резерв сумнівних боргів в обсязі 2,5 млрд грн, при цьому, найбільшими сумнівними дебіторами, за якими нараховано резерви, є Держком-резерв (242,9 млн грн), Міністерство фінансів України (160 млн грн) та Корпорація «ІСД» (120,5 млн грн).

ДК «Газ України» станом на 01.01.2005 р. сформовано резерв сумнівних боргів у сумі майже 5,5 млрд грн, тобто в розмірі більше ніж 40\% до загальної суми видатків компанії.

Водночас, серед боржників ДК «Газ України» є 52 підприємства з газопостачання та газифікації, часткою майна яких володіє НАК «Нафтогаз України», і на які припадає 36,1\% від суми резерву.

Як наслідок, фактично за рахунок створеного резерву спи­сано безнадійної дебіторської заборгованості на загальну суму -253,4 млн грн, у тому числі в 2004 р. 224,2 млн грн [94, с. 9].

За результатами дослідження, проведеного Фондом Інтенсивних Технологій Мікроекономіки [315], 45\% опитуваних не вважають дані фінансових звітів джерелом об'єктивної інформації про реальне фінансове становище компанії, а 80\% опитуваних засвідчили, що їм доводилося маніпулювати фінансовими даними.

Це дослідження дозволило визначити такі головні напрями сучасного українського «творчого» обліку:

Завищення прибутковості задля можливості нарахування якнайбільших дивідендів (існуючий наразі механізм оподаткування дивідендів є надто ліберальним, і, відтак, деякі підприємства опти-мізують податкові витрати) - застосовується, коли власники підпри­ємства наближені до оперативного керування підприємством.

Заниження реальної прибутковості з метою позбавлення власників корпоративних прав належних їм виплат - застосовуєть­ся, коли власники віддалені від керівництва компанією (акції розпо­рошені серед багатьох непов'язаних акціонерів), або коли засновник виходить зі складу товариства з обмеженою відповідальністю і ви­магає виплати відповідної компенсації.

Завищення прибутковості та заниження обсягів зобов'язань з метою отримання вищої категорії позичальника при залученні кредитних ресурсів (краща категорія забезпечує меншу ставку кре­дитування та меншу вартість застави).

Заниження прибутковості державними підприємствами заради зниження обов'язкових платежів до бюджету (зараз ставка щоквартальної сплати «державних дивідендів» становить 15\% об­лікового прибутку).

Коригування показників доходності для отримання бажаного податкового статусу підприємства - деякі спеціальні режими опо­даткування поширюються тільки на підприємства певного статусу, отримання якого залежить від дотримання визначених вартісних критеріїв (прикладом може бути фіксований сільськогосподарський податок).

Маніпуляції з показниками власного капіталу для досягнен­ня необхідних вимог щодо формування статутних фондів (напри­клад: законодавство про банки, страхові компанії) - практикуються в фінансовому секторі з метою задоволення вимог держрегулювання щодо рівня капіталізації.

Маніпуляції зі структурою та вартістю активів для задово­лення офіційних обмежень, запроваджених чинним законодавством (прикладом може бути нормативна база з регулювання діяльності інститутів спільного інвестування).

Штучне покращення показників дохідності, прибутковості та ліквідності для заохочення потенційних стратегічних інвесторів.

Використання деяких облікових процедур для прискорення відображення валових витрат у податковому обліку, з метою опти-мізації бюджетних платежів з податку на прибуток.

Викривлення унормованої структури калькулювання витрат задля досягнення бажаного рівня рентабельності - застосовується у випадках, коли держава запроваджує певні обмеження в галузі ціноутворення.

Визнаючи можливості використання методів бухгалтерського обліку для перекручування показника прибутку, слід зазначити, що в сучасних умовах це не обов'язково суттєво вплине на рішення користувачів.

По-перше, емпіричні дослідження [187, с. 115] свідчать про ско­рочення тісноти зв'язку між курсами і дохідністю акцій та ключови­ми фінансовими змінними, такими як прибуток, грошовий потік і балансова вартість акціонерного капіталу.

Як приклад можна навести сумно відому компанію «ENRON», керівництво якої завжди намагалося тримати її прибуток на рівні очікувань або вище. Упродовж 12 кварталів, починаючи з остан­нього кварталу 1998 р., фінансові показники компанії відповідали одностайним оцінкам аналітиків або перевищували їх. Проте, ри­нок реагував по-різному: в семи випадках упродовж 24 годин після оголошення прибутку компанії «ENRON» курс її акцій знижувався. Виходячи з цього, С.А. Діпіаза і Р.Д. Екклз вважають, що вигоди від «гри в доходи» - не більше, ніж ринковий міф [132, с. 60].

По-друге, до складу річної звітності входить звіт про рух гро­шових коштів, який відображає здатність підприємства керувати грошовими потоками, що важливіше, ніж «паперовий» прибуток. Тому, за даними «The Wall Street Journal», фондові аналітики таких фірм, як J.P. Morgan, Goldman Sachs I Credit Suisse First Boston при оцінюванні вартості акцій відмовляються від звітних прибутків на користь грошового потоку [368, с.109].

Нарешті, навіть при абсолютно достовірних показниках фі­нансових звітів вони не відображають реальної ринкової вартості підприємства. Зокрема, середня вартість усіх компаній, акції яких продаються на Нью-Иоркській Фондовій біржі, в 2,5 разу вища від їх оголошеної балансової вартості. А ринкова вартість компаній, які діють у сфері інформаційних технологій, у середньому в десять разів перевищує їх балансову вартість [6, с. 5]. Останніми роками різниця між балансовою та ринковою вартістю капіталу постійно збільшується за рахунок зростання ролі нематеріального фактора -інтелектуального капіталу.

Це пов'язано з посиленням конкуренції внаслідок глобалізації торгівлі і дерегулювання в ключових секторах економіки та стрім­ким розвитком інформаційних технологій.

Між тим, існуюча система бухгалтерського обліку спирається на загальноприйняті принципи (GAAP), які формувалися в епоху інду­стріальної економіки і не пристосовані для адекватного відображен­ня сучасних факторів вартості бізнесу, зокрема його нематеріальних активів.

З цього приводу Д. Андріссен і Р. Тіссен зазначають, що «тради­ційна фінансова звітність основну увагу приділяє минулому, тому що можна вимірювати, що статично і матеріально. Вона практично не проливає світла на активи, які нині, в епоху економіки знань, мають ключове значення для того, щоб компанія досягла успіху (а також зуміла його утримати). Теперішні фінансові показники не дають скільки-небудь реального уявлення про найважливіші чинники успіху. А баланс надто мало говорить про перспективи розвитку компанії» [6, с. 22-23].

Слід зазначити, що відсутність повного й надійного обліку нема­теріальних активів - не єдина причина зниження корисності фінан­сової звітності. Ця проблема має системний характер, на що вказує Д. Панков: «Можна констатувати, що розвиток теорії, методології, методики і організації системного бухгалтерського обліку відбували­ся з відставанням від темпів глобалізації та не гармонували з новими структурами економічних інтересів. Облікові технології, як і раніше, налаштовані на відстоювання, насамперед інтересів власників під­приємств на шкоду іншим зацікавленим сторонам [262, c. 164-165].

Неадекватність існуючої системи бухгалтерського обліку і фі­нансової звітності сучасним потребам суспільства зумовили пошук інших концепцій і моделей звітності. Аналіз публікацій з цієї про­блеми за останні п'ятнадцять років дає можливість виділити такі пропозиції та рекомендації:

Звіт Дженкінса.

Застереження Уітні.

Компанія майбутнього.

Річний звіт ХХІ-го століття.

Переворот у звітності про акціонерну вартість.

Динаміка вартості.

Глобальна ініціатива щодо звітності.

Рекомендації   Брукінгського   інституту   та дослідження Б. Лева.

Звітність про вартість.

Принципи Гермеса.

Якісна фінансова звітність.

Модель всеохоплюючої звітності бізнесу.

Застереження Уітні

Професор Колумбійського університету Д. Уітні в доповіді на XV Міжнародному конгресі бухгалтерів [53] зазначив, що тра­диційна фінансова звітність усе більше втрачає своє значення. Він зупинився на трьох проблемах: своєчасність, надійність, траєкторія.

Щодо своєчасності, то традиційний бухгалтерський облік, за сло­вами Д. Уітні, - це «досить приблизне наближення до далекого ми­нулого». Тому після завершення аудиту та оприлюднення фінансової звітності трапляються дві речі: люди втратять інтерес, і світ зміниться.

Надійність звітності пов'язана зі ступенем достовірності та сфе­рою, яка охоплюється аудитом. Д. Уітні вважає, що лише аудиту недостатньо, оскільки він не може адекватно оцінити систему вну­трішнього контролю компанії. Людина може обманути будь-яку систему, яку людина придумала. Чим більше механізмів контролю, тим менше контролю.

Дивлячись на траєкторію звітності, помічаємо, що традиційний бухгалтерський облік забезпечує історичний погляд на фінансову інформацію. Але людей, які вивчають фінансові звіти, цікавить майбутнє. В результаті зростає попит на консультантів, аналітиків і галузевих фахівців, які доповнюють фінансові звіти інформацією, що допомагає нам передбачити майбутнє. Отже, бухгалтери про­грали консультантам, оскільки вузько визначили власні завдання. Виходячи з цього, професор Д. Уітні виклав декілька пропозицій.

По-перше, бухгалтери повинні працювати насамперед ком­панію, тобто внутрішніх користувачів, а вже керівництво компанії повинно вирішувати, яку інформацію слід розкривати суспільству.

По-друге, аудиторські фірми повинні здійснювати не лише ау­дит фінансової звітності компанії, а також вивчати внутрішні звіти менеджерів, які відображають здатність компанії виконувати стра­тегічний план. Ці звіти повинні містити інформацію про прибутко­вість у розрізі замовників, продуктів і каналів збуту, яка отримана з використанням методів калькулювання на основі діяльності.

Результатом роботи аудитора в цьому випадку буде розшире­ний лист керівництву компанії. Вже потім знову ж таки компанія буде вирішувати, яку частину цього звіту слід надавати зовнішнім користувачам.

Головний висновок доповіді Д. Уітні: бухгалтери повинні бути насамперед консультантами менеджерів, а не репортерами сус­пільства. Професію бухгалтера чекає криза, якщо вона не зміниться в найближчі роки!

Звіт Дженкінса

Документ «Вдосконалена звітність бізнесу - фокус споживача» [374], звичайно відомий як Звіт Дженкінса, був оприлюднений Аме­риканським інститутом сертифікованих громадських бухгалтерів

у 1994 р.

Звіт Дженкінса пропонує всебічну модель звітності бізнесу, в якій фінансові звіти становитимуть лише один з елементів, при­значений для задоволення потреб тих, хто фінансує бізнес.

У звіті зазначається, що для задоволення потреб користувачів, які змінюються, звітність бізнесу повинна:

надавати більше інформації, орієнтованої на майбутнє, зо­крема плани керівництва, ризики, оцінку невизначеностей;

зосереджувати більше уваги на чинниках, які створюють до­вгострокову вартість, зокрема, нефінансові показники, які відображають результати ключових бізнес-процесів;

краще націлювати інформацію зовнішньої звітності з інфор­мацією, яка надається вищому керівництву для управління бізнесом.

Виходячи з цього, запропонована модель містить перелік осно­вних компонентів звітності бізнесу:

Фінансові і нефінансові дані:

фінансові звіти і пов'язані з ними розкриття;

оперативні дані та показники діяльності вищого рівня, які менеджмент використовує для управління бізнесом.

Аналіз фінансових і нефінансових даних з боку керівництва:

причини змін фінансових, операційних і пов'язаних з результа­том даних та визначення і минулий вплив ключових трендів.

Інформація, орієнтована на майбутнє:

можливості та ризики, зокрема ті, що є результатом ключо­вих трендів;

плани керівництва, зокрема ключові чинники успіху;

порівняння фактичних результатів бізнесу з раніше розкри­тими можливостями, ризиками та планами керівництва.

Інформація про менеджмент і акціонерів:

директори,  керівники,  компенсації,  основні акціонери, операції та стосунки пов'язаних сторін.

Загальна інформація про компанію:

загальні цілі і стратегії;

сфера і опис бізнесу;

вплив структури галузі на компанію.

Компанія майбутнього

Документ під назвою «Компанія майбутнього: Роль бізнесу в сві­ті, що змінюється» (далі «Компанія майбутнього») є результатом дослідження, виконаного за підтримки Королівського товариства заохочення мистецтва, промисловості й торгівлі (Лондон) та опублі­кованого в 1995 р.

Предметом дослідження була конкуренто спроможність бри­танських компаній, але окремі рекомендації стосувалися й звітності. Дослідження привело до створення Центра компанії майбутнього, публікації якого були присвячені, зокрема, річній звітності [461].

Концепція компанії майбутнього (рис. 5.2а) не пропонує змін у фінансовій звітності, але відводить їй менш важливу роль у моделі розширеної звітності, яка включатиме звіти про нефінансові резуль­тати, зокрема, про такі питання, як довкілля і зв'язки з працівника­ми, замовниками, постачальниками та громадськістю.

Тому пропонується, щоб компанії подавали короткий річний звіт з подальшою деталізацією інформації в додаткових звітах:

Рис. 5.2. Концепція компанії майбутнього [385]

Фінансовому (баланс, звіт про прибутки та збитки тощо);

Звіті про вартісний ланцюжок (інформація про задоволення замовників, зв'язки з постачальниками тощо);

Документ «персонал» (інформація про рівень навичок і банк знань);

9) документ «підтримка середовища» (інформація про вплив на довкілля і громадськість тощо).

Річний звіт ХХІ-го століття

Концепція річного звіту ХХІ-го ст.викладена в публікаціях Інституту привілейованих бухгалтерів Англії та Уельсу, які були видані в 1998 р. [382, 383]. Ця концепція визнає, що оцінка активів і ризиків на основі історичної собівартості не задовольняє потреб усіх користувачів звітності. Тому пропонується перейти до нової системи звітності на основі сучасних інформаційних технологій (табл. 5.1.).

Переворот у звітності про акціонерну вартість

Результатом подальших досліджень Інституту привілейованих бухгалтерів Англії та Уельсу була серія досліджень, присвячених корпоративній звітності. Результатом цих досліджень був звіт «Пе­реворот: звітність про акціонерну вартість» [422], у якому описана всебічна модель звітності.

Одним з елементів цієї моделі є розширення діапазону інфор­мації, яку мають розкривати лістингові компанії. Серед ключових компонентів пропонується розкривати стратегічні напрями й цілі, опис ринку, на якому діє бізнес, та його конкурентна позиція на ринку і показники, що відображають ключові чинники вартості, які використовуються внутрішньо для моніторингу потенціалу бізнесу. По суті, такий підхід означає узгодження між зовнішньою та вну­трішньою звітністю.

Головні елементи внутрішньої та зовнішньої перспектив ство­рення акціонерної вартості узагальнені на рис. 5.3.

Перспектива інвесторів

Вартість капіталу

Мета компанії -збільшення акціонерної вартості

Перспектива керівництва

Розробка і впровадження стратегії

Рис. 5.3. Концепція перевороту в звітності про акціонерну вартість

Динаміка вартості

Концепція динаміки вартості була викладена в праці [379], опублікованій у США в 2000 р. В ній показано, що довгострокове зменшення співвідношення балансової та ринкової вартості ліс-тингових компаній США є наслідком неадекватності традиційного бухгалтерського обліку.

У сучасній економіці компаніям слід оцінювати всі активи, які створюють вартість. Виходячи з цього, концепція динаміки вартості виділяє п'ять видів активів (рис. 5.4).

При цьому термін «актив» використовується в іншому значенні, ніж в існуючих стандартах бухгалтерського обліку. В концепції дина­міки вартості активи визначені, як усі потенційні джерела майбутніх економічних вигод, які мають здатність робити внесок у загальну вартість компанії.

Отже, на відміну від традиційного обліку, динаміка вартості передбачає не лише джерела вартості, контрольовані компанією, а й ті, що знаходяться за її межами.

В основу динаміки вартості покладена матриця у трьох вимірах:

п'ять видів активів, розглянуті вище;

інформація про ці активи в контексті зовнішнього середови­ща, процесів, які використовують для управління бізнесом та вартості;

час.

Запропоновані зміни існуючої системи звітності узагальнені в табл. 5.2

Глобальна ініціатива щодо звітності Глобальна ініціатива щодо звітності (Global Reporting Initiative -GRI) - це довгострокова міжнародна програма за участі багатьох зацікавлених сторін, яка має за мету розробку і широке розповсю­дження універсального «керівництва зі стійкої звітності» [410].

Це керівництво пропонує тривимірну звітність, яка відображає результати діяльності шляхом оцінювання середовища та соціаль­них і економічних аспектів.

Інформація про середовище охоплює такі елементи:

енергія;

сировина і матеріали;

шкідливі викиди в атмосферу;

промислові стоки й тверді відходи;

транспорт;

землекористування та біохімічні характеристики земель;

дотримання екологічних норм;

екологічні аспекти, пов'язані з постачальниками, а також з виробництвом продукції та послуг

У частині соціальних показників запропоновані такі категорії інформації:

якість менеджменту;

охорона здоров'я та безпека праці;

оплата праці і відсутність дискримінації;

професійна підготовка (навчання);

дитяча та примусова праця;

права людини тощо.

Економічна складова звітності передбачає такі категорії інфор­мації: прибуток, нематеріальні активи, інвестиції, продуктивність праці, податки, постачальники, продукти та послуги тощо.

Для кожної з категорій тривимірної інформації були визначені відповідні фінансові та нефінансові показники. При цьому підкрес­люється, що оцінка нематеріальних активів (людського капіталу, ка­піталу середовища, альянсів і партнерів, торгових марок і репутації) мають доповнювати оцінку традиційних матеріальних активів.

Глобальна ініціатива щодо звітності знайшла підтримку з боку таких відомих компаній, як Shell, SASON, British Airways, Novo Nordisk, General Motors, Ford, Bristol-Myers Squibb та інші, які добро­вільно оприлюднили свої звіти із запропонованими керівництвом.

Рекомендації Брукінгського інституту та дослідження Б. Лева

Рекомендації Брукінгського інституту зосереджують увагу на проблемах відображення в звітності нематеріальних активів. У звіті робочої групи інституту [377], опублікованому в 2001 р., об­грунтовано необхідність повнішого подання нематеріальних активів у фінансовій звітності.

Для цього запропоновано виділяти три рівні нематеріальних активів, залежно від проблеми їх оцінки:

активи, які є у власності та можуть бути продані;

активи, які можуть бути контрольовані, але не можуть бути відокремлені та продані (бізнес-процеси, активи, які створю­ють репутацію тощо);

активи, які не можуть бути повністю контрольованими під­приємством (людський капітал, капітал відносин).

Для активів першого рівня можна визначити витрати, понесені фірмою, та отримати інформацію про вартість цих активів.

Що стосується активів другого і третього рівнів, то, оскільки багато різних чинників, слід розробити непрямі індикатори або кластери непрямих індикаторів для розуміння ролі, яку відіграють ці чинники на процесі створення вартості.

Значний внесок у розробку методики оцінювання та обліку нематеріальних активів зробив Б. Лев [187], який вважає, що неякісний облік нематеріальних активів сприяє публікації пере­кручених і навіть неправдивих фінансових звітів. Б. Лев пропонує два етапи змін у фінансовій звітності. Перша стадія передбачає створення вторинної інформаційної системи, яка грунтується на концепції вартісного ланцюжка, який включає: винахід і навчан­ня, впровадження і комерціалізацію. Для кожної з цих трьох ста­дій вартісного ланцюжка слід надавати кількісні, стандартизовані та доречні вимірники.

На другому етапі Б. Лев пропонує внести зміни до діючих стан­дартів бухгалтерського обліку, зокрема, розширити коло нематері­альних активів, які слід визнавати у фінансовій звітності.

На думку Б. Лева, його пропозиції забезпечать зниження вартості капіталу, дадуть можливість уникнути систематичного заниження вар­тості компаній та запобігти зменшенню корисності фінансової звітності.

Звітність про вартість

Концепція звітності про вартість (Value Reporting) грунтується на результатах дослідження, проведеного аудиторською фірмою «Pricewater house Coopers» і детально викладена в працях С.А. Ді-піази, Р.Д. Екклза та інших [377]. Ключова ідея цієї концепції по­лягає в досягненні більшої прозорості шляхом звітності внутрішніх показників та розробки стандартів нефінансової інформації, яка відображає специфіку конкретної галузі.

Виходячи з цього, запропоновано ланцюжок корпоративної звіт­ності, який визначає взаємодію та відповідальність усіх учасників про­цесу складання, розповсюдження і використання звітної інформації.

Ланцюжок корпоративної звітності починається з працівників компанії, які відповідають за підготовку фінансової звітності для інвесторів та інших зовнішніх користувачів. Фінансову звітність за­тверджує Рада директорів, а потім її підтверджує незалежний ау­дитор. Далі фінансова звітність розповсюджується в електронному або паперовому вигляді та аналізується фінансовими аналітиками. Після цього інвестори та інші зацікавлені сторони використовують фінансову звітність для прийняття рішень.

Відповідно суб'єкти стандартизації та регуляторні органи визначають роль та відповідальність основних учасників ланцюжка корпоративної звітності. Нарешті, кожний з учасників цього ланцюжка використовує певні інформаційні технології. Інструментом функціонування цього лан­цюжка є трирівнева модель забезпечення прозорості компанії (рис. 5.5).

Фундаментом трирівневої моделі є Всесвітні стандарти фінансо­вої звітності (Global GAAP), в основу яких покладені принципи, а не правила.

Другий рівень складають галузеві стандарти оцінки діяльності та звітності, які мають розробити представники галузі на добровіль­ній основі спільно з іншими учасниками ланцюжка корпоративної звітності - аудиторами, аналітиками, інвесторами.

Третій рівень містить інформацію про фактори вартості, специ­фічні для конкретної компанії (стратегія, плани, підхід до управлін­ня ризиками, політика щодо заохочення, корпоративне управління і критерії оцінки діяльності).

Для практичної реалізації запропонованої моделі керівництво підприємства має вирішити такі завдання:

змоделювати зовнішню звітність на зразок внутрішньої;

ідентифікувати інформацію, необхідну зацікавленим сторо­нам;

зібрати і розкрити інформацію із зовнішніх джерел;

розкрити інформацію про реальні економічні об'єкти;

зважити ризики і витрати відносно вигод.

Поряд з тим, керівництво підприємства має забезпечити орга­нізацію інформації, яка підлягає розкриттю.

Автори моделі вважають, що наведені вище чотири основні категорії інформації дають взаємопов'язану та повну середньостро­

Звітність про вартість передбачає чотири основні категорії ін­формації (табл. 5.3).

кову картину бізнесу. Хоча ця модель передбачає пріоритетність інтересів інвесторів, одночасно визнається, що довгострокове забез­печення вартості неможливе без врахування інтересів усіх зацікавле­них сторін.

На думку С.А. Діпіаза і Р.Д. Екклза, при правильному викорис­танні і вбудуванні у внутрішні управлінські процеси ця модель пе­ретворюється динамічний інструмент оцінювання та моніторингу всіх ключових аспектів діяльності, а також відображення їх внеску в створення вартості [132, c. 148].

Принципи Гермеса

Принципи Гермеса сформульовані в публікації [470], авто­рами якої є представники компанії «Hermes Pensions Management Limited» T. Уотсон і Д. Пітт-Уотсон. Принципи Гермеса наголошують на важливості відкритої комунікації з акціонерами щодо ключових питань та центральній ролі дисконтованих грошових потоків для оцінювання результатів діяльності.

Згідно з принципами Гермеса інвестиційні рішення слід при­ймати та оцінювати з використанням теперішньої вартості грошо­вих потоків від інвестицій, дисконтованих за відповідною вартістю капіталу. Це передбачає, що кожна компанія має визначати і роз­кривати середньозважену вартість капіталу (WACC).

Автори цих принципів є прихильниками звітності на основі грошових потоків, що, на їх думку, дозволить точніше відображати дохідність від інвестицій на грошовій основі та ступінь досягнення середньозваженої вартості капіталу. Автори вважають, що це є найкращим вимірником довгострокової акціонерної вартості, яка є головною метою бізнесу.

Якісна фінансова звітність

Автор цієї концепції проф. Міллер [208] закликає до добровіль­ного розширення обсягу і якості звітності, щоб гарантувати учасни­кам ринку повнішу інформованість. На його думку, стандарти ма­ють встановити мінімум інформації, яка підлягає розкриттю, а вже керівники підприємств мають визначати конкурентні переваги від надання додаткової інформації, яка не вимагається стандартами.

Зокрема, це стосується використання ринкової вартості для оцінювання елементів фінансової звітності. Якісна фінансова звіт­ність заохочує до надання додаткової звітності, якщо інформація про ринкову вартість допомагає інвесторам і кредиторам оцінити суми, час і невизначеність очікуваних чистих грошових надходжень. Якісна фінансова звітність свідчить, що традиційний аудит втратив цінність, оскільки вимога мінімальної узгодженості зі стандартами не забезпечує належної якості інформації. Тому менеджери можуть підвищити цінність інформації, добровільно збільшуючи незалеж­ність аудитора.

П. Міллер вважає, що широке розповсюдження якісної фінан­сової звітності підвищить ефективність ринку капіталу, продуктив­ність економіки та успіх суспільства.

Модель всеохоплюючої звітності бізнесу

Модель всеохоплюючої звітності бізнесу (Comprehensive Business Reporting Model) запропонована Інститутом сертифікованих фінан­сових аналітиків [477]. Вона грунтується на таких дванадцяти прин­ципах:

Компанію слід розглядати, виходячи з перспективи поточ­ного інвестора в її капітал (власників звичайних акцій).

Лише інформація про справедливу вартість є релевантною для прийняття фінансових рішень.

Визнання і розкриття інформації мають визначатися її реле-вантністю для прийняття рішень інвестором, а не обмежува­тися власно оцінкою її достовірності.

Усі господарські операції та події мають бути повно і точно визнані у фінансових звітах у міру їх виникнення.

Поріг суттєвості слід визначати, виходячи з оцінки багатства (капіталу) інвестора.

Фінансова звітність має бути нейтральною.

Усі зміни в чистих активах повинні відображатися в окре­мому фінансовому звіті - Звіті про зміни в чистих активах, доступних власникам звичайних акцій.

У звіті про зміни в чистих активах слід своєчасно визнавати всі зміни у справедливій вартості активів і зобов'язань.

Звіт про рух грошових коштів слід складати з використан­ням лише прямого методу подання інформації про грошові потоки.

Зміни, що впливають на кожний з фінансових звітів, мають відображатись і пояснюватися на неагрегованій основі.

Індивідуальні статті слід відображати в звітності, виходячи з їх характеру, а не з функції, яку вони виконують.

Розкриття має забезпечити всю додаткову інформацію, яка необхідна інвесторові для розуміння статей, визнаних у фі­нансових звітах, оцінювання власності та ризику.

Розглянуті пропозиції дають можливість узагальнити основні обмеження традиційної фінансової звітності та визначити про­блеми, які потребують подальшого розв'язання. Суттєвим обме­женням фінансової звітності є те, що вона не враховує інтереси усіх користувачів. Фінансова звітність загального призначення орієнто­вана передусім на потреби інвесторів. При цьому вважається, що ця інформація має задовольняти також потреби інших користувачів. У дійсності потреби користувачів у сучасних умовах виходять за межі лише фінансової інформації ретроспективного характеру.

Орієнтація фінансової звітності на традиційний показник при­бутку не дає користувачам можливості оцінити реальну вартість біз­несу. З цього приводу проф. А.Н. Хорін зазначає, що, не дивлячись на законодавчу норму, яка визначає, що метою діяльності комер­ційної компанії є прибуток, поширюється інша цільова установка бізнесу - максимізація вартості компанії.

Внаслідок зміни цільових установок бізнесу змінюється парадиг­ма звітності компанії: ключовим звітом компанії за звітний період стає звіт про вартість компанії та звіт про ризики, що додається до нього [337, с. 41].

Поряд з тим, за критеріями визнання активів, що застосовуються у фінансовій звітності, не можна відобразити в балансі інтелектуаль­них ресурсів, які втілюють конкурентні переваги компанії.

Нарешті, існує суттєвий розрив між інформацією, якою володіє менеджмент компанії, та інформацією, доступною зовнішнім корис­тувачам. Тому обсяг і надійність звітної інформації значною мірою визначається доброю волею менеджменту та його інтелектуальною чесністю по відношенню до користувачів [337, с. 41].

Подолання існуючих обмежень традиційної фінансової звітнос­ті потребує переходу від концепції фінансової звітності до концепції корпоративної звітності, або звітності бізнесу (Business Reporting).

Крім того, існують різні точки зору щодо практичної реалізації такого підходу. Наприклад, Р. Бромарк зазначає: «Щоб відповідати сучасним потребам користувачів фінансової звітності, слід перейти від регулювання лише фінансової звітності до підприємницької звіт­ності, відійти від принципу історичної собівартості. Проте складан­ня такої звітності пов'язане з цілим рядом проблем для бухгалтера. По-перше, різко зростають витрати на її підготовку. По-друге, зрос­тає ризик понести збитки внаслідок розкриття інформації, цікавої для конкурентів. По-третє, зростає ризик позову з боку тих самих користувачів щодо достовірності наданої звітності, а керівництва підприємства - щодо порушення комерційної таємниці» [149, с. 8].

На його думку, досягнення взаєморозуміння між регулюючи­ми органами та споживачами можливе лише за умови залучення останніх до процесу встановлення стандартів. Це дасть змогу досягти консенсусу між правом користувачів у найбільш повному розкритті інформації та правом керівництва підприємства на конфіденцій­ність.

Д. Панков [262] висловлює сумнів щодо можливості відображен­ня узгоджених інтересів різних груп користувачів в облікових даних, що формуються безпосередньо суб'єктом господарювання. Тому він пропонує функцію отримання звітних даних для зовнішніх корис­тувачів передати незалежним бухгалтерським агенціям, які будуть нести відповідальність за достовірність фінансової звітності та інших показників перед акціонерами, кредиторами, державою, біржами.

Н. Малюга вважає, що поєднання інтересів приватних власників з державними та суспільними інтересами потребує досягнення мак­симальної прозорості діяльності підприємств і відпрацювання таких облікових механізмів, які надавали б користувачам бухгалтерської інформації упевненості в її достовірності [198, с. 72]. При цьому, на її думку, достовірність показників, що формуються в бухгалтерському обліку, можна забезпечити виключно шляхом регулювання методик їх отримання [198, с. 71].

З такою думкою не можна погодитись, оскільки «...офіційне регулювання не було і ніколи не буде здатне забезпечити практично оптимальну звітність» [208, с. 5]. Водночас, державного регулювання звітності повністю уникнути неможливо, оскільки державні органи, з одного боку, є користувачами звітності, а з іншого - суб'єктами її регулювання, зокрема в сфері фінансових ринків.

У зв'язку з цим слід визначити мінімальні вимоги до звітності з боку держави та надати можливість підприємствам надавати до­даткову інформацію, яка є важливою для користувачів і може стати конкурентною перевагою самого підприємства.

Слід погодитися з П. Міллером, що конкурентні зусилля спіль­но з регулюванням дозволяють досягти потставленої мети [208, с. 5]. Реалізація такого підходу в Україні потребує певних змін щодо структури та змісту звітної інформації.

На наш погляд, цю проблему можна вирішити через установ­лення законодавчих вимог до річного звіту підприємства, а не тільки до фінансової звітності. Зокрема, річний звіт має містити статистич­ну, фінансову, соціальну та екологічну інформацію про діяльність підприємства. Статистичну інформацію доцільно обмежити лише узагальненими показниками (про витрати за елементами, основні засоби, капітальні інвестиції у розрізі державних класифікаторів), необхідними для управління на макрорівні, а фінансову інформацію формувати, виходячи з потреб широкого кола користувачів з вико­ристанням класифікацій основних засобів, запасів тощо, прийнятих підприємством. Це дасть змогу усунути існуючу суперечність інтер­есів державних органів і суспільства щодо підходів до оцінювати та подання інформації у фінансовій звітності.

З урахуванням рівнів та ступеня регламентації звітності підпри­ємства можна виділити три види звітності: державну, корпоративну і внутрішню (табл. 5.4.)

Отже, державна звітність є єдиною за формою і змістом для всіх підприємств. Корпоративна звітність звичайно є диференційованою залежно від розміру, організаційно-правової форми та соціальної значущості підприємства.

Внутрішня звітність визначається стратегічними цілями, струк­турою, технологією тощо.

Такий підхід до регламентації звітності підприємства дозволить досягти збалансованості показників залежно від потреб різних ко­ристувачів.

Щоб забезпечити інформаційні потреби різних користувачів, Д. ле Фурш пропонує створити глобальну систему бухгалтерського обліку (ГСБО), яка відповідає макро- та мікроекономічним вимогам. На її думку, така модель узгоджується з міжнародною практикою бухгалтерського обліку і надає переваги країнам з перехідною еко­номікою, оскільки забезпечує:

відносно невеликі витрати на застосування програмних продуктів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

можливість створювати ефективніші навчальні потреби як бухгалтерів, так і користувачів фінансової звітності [331].

Слід зазначити, що пропозиція Д. ле Фурш по суті означає створення такої системи бухгалтерського обліку, яка забезпечує формування в межах цієї системи мультиаспектної інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Це, в свою чергу, потребує дослідження теоретичних основ такої системи обліку і з'ясування практичної можливості її використання в Україні.