1.4. клініко-фізіологічне обґрунтування і механізми лікувального впливу фізичних вправ

Ефективний вплив  фізичних  вправ  на  організм  здійснюєть- ся шляхом взаємодії нервової і гуморальної  систем, моторно- вісцеральними рефлексами. Будь-яке скорочення  м’язів подраз- нює закладені  в них чисельні нервові закінчення і потік імпульсів з них, а також з пропріорецепторів інших органів опорно-рухового апарату спрямовуються у центральну  нервову  систему. Вони змі- нюють її функціональний стан і через вегетативні  нервові центри забезпечують  регуляцію  і перебудову діяльності  внутрішніх  орга- нів. Одночасно  у цьому процесі регуляції бере участь і гуморальна система, у якій продукти обміну речовин, що відбуваються у м’язах, попадають у кров і діють на нервову систему (безпосередньо на центри і хеморецептори) і залози внутрішньої секреції, сприяючи виділенню  гормонів. Таким  чином, інформація про роботу м’язів через нервові та гуморальні шляхи надходить до центральної нер- вової системи і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегру- ється, а потім ці системи регулюють функцію і трофіку внутрішніх органів [40].

Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фі- зичних  вправ  на організм  людини:  тонізуюча,  трофічна  (trophe — живлення) дія, формування компенсацій і нормалізація функцій (В.К.Добровольський, 1970).

Тонізуючий вплив фізичних вправ. Правильне застосування спе- ціально підібраних фізичних  вправ сприяє активізації процесів галь- мування або збудження центральної нервової системи, що призводить до відновленн я нормальної функціональної діяльності нервових про- цесів. Як наслідок, посилюється діяльність органів ендокринної сис- теми, в результаті чого відбувається збільшення гормонів, які, у свою чергу, активізують функціональну діяльність  багатьох внутрішніх органів, підвищується реактивність організму, його спроможність підтримувати постійність  внутрішнього  середовища  (постійність температури тіла, кислотно-лужну рівновагу),  стійкість до дії нега- тивних факторів зовнішнього середовища; підвищують діяльність вегетативні  функції: поліпшується діяльність  серцево-судинної системи, збільшується кровопостачання усіх органів і систем, під- вищується функція зовнішнього дихання тощо.

Відомо, що будь-які фізичні вправи чинять тонізуючий вплив, ступінь якого залежить як від маси скелетних м’язів, так і від інтен- сивності та обсягу фізичного  навантаження. Цілком  природно,  що значний  вплив  чинять  вправи,  в яких  беруть  участь великі  групи м’язів і які  виконуються у швидкому  темпі. Механізми  моторно- вісцеральних рефлексів активізують роботу внутрішніх органів при роботі як м’язів тулуба, так і м’язів ніг або рук. Виконуючи  фізичні вправи з навантаженням на здорові частини тіла, можна досягти за- гальнотонізуючого ефекту [19].

Тому, враховуючи, що основною формою організації навчально- го процесу є навчальні заняття,  необхідно навчити кожного студен- та спеціальної медичної групи самостійно виконувати комплекси вправ відповідно до його захворювання. Ці вправи слід виконувати, як під час навчальних оздоровчо-тренувальних занять в університе- ті, так і додаткових самостійних занять.

Трофічний вплив фізичних вправ. Під час виконання фізичних вправ виникають  ропріоцептивні імпульси, що направляються у від- повідні відділи вищої нервової системи та вегетативні центри, внаслі- док дії яких відбувається перебудова  їх функціонального стану, що сприяє  покращенню  трофіки  внутрішніх  органів та тканин за меха- нізмом  моторно-вісцеральних рефлексів.  Діяльність м’язів впливає на стимуляцію обмінних,  окислювально-відновних та регенератив- них процесів в організмі. У працюючих м’язах, а їх в організмі людини налічується 1108 (Д.С.Федотов, 2006), відбувається розширення та збільшення кількості  функціонуючих капілярів,  підвищується над- ходження насиченої киснем та поживними речовинами артеріальної та відплив  венозної  крові, збільшується швидкість  кровотоку  і лім- фообігу. Внаслідок  цього швидше розсмоктуються продукти запа- лення, що запобігає утворенню спайок та розвитку процесів атрофії.

Формування компенсацій. При  порушенні  функціональної діяльності  того чи іншого органу чи системи  в організмі  одразу ж включаються  компенсаторні механізми. Прикладом дії компен- саторих механізмів організму може бути біг на довгу дистанцію. Наслідком реакції  цих механізмів  є підвищення частоти  серцевих скорочень  та артеріального  тиску, відчуття  задишки,  накопичення

молочної кислоти у м’язах ніг.

Формування компенсації зумовлене рефлекторними механізма-

ми. Під впливом  оздоровчо-тренувальних навантажень,  зокрема на

вдосконалення витривалості, значно підвищується толерантність серця людини до гіпоксії. Це пояснюється адаптацією до фізичного навантаження, яка розвивається в процесі оздоровчо-тренувальних занять,  що особливо  відноситься до функціонально-регуляторної, метаболічної та геодинамічної систем. Оздоровчо-тренувальний процес  з  його  зростаючим   парасимпатичним  впливом   створює ефект  «економізації» функцій  серця.  На  клітинному рівні зміню- ється функція механізмів, які поглинають  і розподіляють кисень. У системі кровообігу включаються у роботу капіляри, які раніше не були задіяні. Оздоровчо-тренувальні заняття  на розвиток  витрива- лості сприяють зменшенню наслідків ішемії та гіпоксії.

Залежно від характеру  захворювання компенсації  можуть бути тимчасовими або постійними.  Перші виникають  під час хвороби та зникають після одужання, а другі — у разі безповоротної втрати або обмеженні функції.

Нормалізація функцій. Відновлення анатомо-фізіологічної ці- лісності органу або тканин, відсутність  після проведеного лікуван- ня ознак захворювання ще не є ознакою функціонального одужання хворого. Нормалізація функцій виникає під впливом постійно зрос- таючого фізичного навантаження, внаслідок чого поступово вдоско- налюються  регуляторні процеси в організмі, усуваються  тимчасові компенсації, відновлюються моторно-вісцеральні зв’язки та рухові якості людини [40].

Виконання правильно підібраних і відповідно дозованих фі- зичних вправ у період одужання  і усунення різних анатомо-мор- фологічних  відхилень  від норми буде сприяти  нормалізації ве- гетативних функцій організму, відновленню рухових якостей і оптимальній функціональній діяльності  усіх систем організму  під час м’язової роботи. З цією метою використовуються, наприклад, спеціальні  фізичні  вправи, які вдосконалюють певну рухову діяль- ність (силу м’язів, координацію рухів, функцію органа), зовнішнє дихання,  перистальтику кишківника тощо. Фізичне навантаження дозується  таким  чином, щоб здійснювати  тонізуючий  вплив,  тоб- то навантаження на них повинні  поступово,  але постійно  зроста- ти. Таке  оздоровче  тренування сприяє  пристосуванню організму до зростаючих  фізичних  навантажень за рахунок удосконалення функцій  регуляторних і вегетативних  систем, призводить  до нор- малізації усіх функцій  організму в цілому.

Усі названі вище механізми дії фізичних  вправ дають змогу ви- значити оздоровчо-лікувальні заняття,  як:

— метод неспецифічної терапії, що втягує  у відповідну  реакцію організм на усіх його рівнях;

— метод патогенетичної терапії, що впливає на загальну реактив- ність організму,  механізми  розвитку  і перебігу патологічного процесу;

— метод функціональної терапії, що стимулює і відновлює функ- цію органу або системи всього організму в цілому;

— метод підтримувальної терапії, що підтримує  і розвиває  при- стосувальні процеси, зберігаючи функцію ураженої системи та життєдіяльності людини;

— лікувально-педагогічний процес, що передбачає  свідому і ак- тивну  участь хворого у лікуванні,  вирішуючи  тим самим ви- значені   завдання   самовиховання  та  використання  набутих знань і навичок занять  фізичними вправами  самостійно  у по- дальшому повсякденному житті [40].

РОЗДІЛ II

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНО- ГО НАВЧАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ

На сучасному етапі розвитку  нашого суспільства однією з акту- альних проблем є пошук дійових чинників  оздоровчого  впливу  на студентську  молодь, яка у зв’язку з перенесеними захворюваннями не може в повній мірі використовувати можливості  загальноприй- нятої системи фізичного  виховання і за станом здоров’я віднесена до спеціальної медичної групи. Тривожні тенденції збільшення кон- тингенту у спеціальних медичних групах свідчать не тільки на про- блематичність їх подальшого  всебічного  розвитку,  а й на можливі перспективи зростання  кількості молодих спеціалістів із зниженою працездатністю і ранньою інвалідністю  [38].

Для того щоб забезпечити ефективність процесу оздоровлення студентів  спеціальних медичних  груп, потрібно  чітко уявити  собі завдання, які необхідно при цьому вирішувати. Так, відомо, що та чи інша хвороба сприяє виникненню різних негативних змін в організ- мі. І найголовніші з них є наслідком  обмеженої рухової активності. Це призводить  не тільки до порушення  функціональної діяльності систем організму, але й до порушення  його взаємодії  із зовнішнім середовищем.  Знижується імунітет,  погіршується функціональна діяльність життєво важливих органів і навіть у молодих людей фор- муються механізми регуляції, що характерно для зрілого і похилого віку. Невипадково за останні роки помітно  «омолодилося» багато захворювань,  і особливо  серцево-судинних захворювань,  захворю- вань нервової системи, органів зору та опорно-рухового апарату.

Як  показано  класичною  фізіологією,  вплив  на організм  будь- якого подразника  (в тому числі і фізичного  навантаження) зумов- лений не тільки  силою, але й співвідношенням його з початковим станом та рівнем функціональної готовності організму (тренова- ності).  Тут слід врахувати,  що дія різних  форм  систематичної ру- хової активності  на організм людини має у своїй основі одні й ті ж фізіологічні механізми (В.П.Мурза, 1991).

Дослідженнями фізіологів  та педагогів доведено, що під дією фізичних  вправ виникають  функціональні структурні  зміни м’язів

і  відповідних   нервових   центрів,   розміщених   на  сегментарному рівні в головному мозку. Стимуляція морфо-функціональних та енергетичних  можливостей тканин, які забезпечують  своєю ді- яльністю  м’язові скорочення  і на цій основі розширення діапазону реактивності організму — загальна риса усіх без винятку  фізичних вправ (О.Д.Дубогай, В.І.Завацький, Ю.О.Короп,  1995; І.А.Панін, М.П.Горобей, 2003 та ін.).

Оздоровчий вплив занять фізичними вправами  реалізується завдяки  фізичному тренуванню,  в основі якого лежить  елементар- ний факт посилювання відновлювальних процесів під впливом стомлення,  Після  фізичного  навантаження, якщо  воно не переви- щує можливостей організму, інтенсивно  протікають  процеси від- новлення енергетичних потужностей тканин, які сприяють підви- щенню м’язової працездатності на більш високий, ніж у вихідному положенні, рівень. Якщо у цьому періоді — фазі суперкомпенсації — фізичне  навантаження повторюється, то відбуваються  ті ж зміни, але з однією різницею: ступінь перевищення досягнутої працездат- ності над вихідним  рівнем її збільшується ще значніше. Подальше повторення  навантажень,  які здійснюються  у фазі суперкомпенса- ції, призводять до послідовного  зростання  м’язової працездатності (В.П.Мурза, 2005).

Отже, для студентів спеціального навчального відділення важ- ливим   є  не  тільки   систематичні   заняття   фізичними  вправами, але й забезпечення при цьому зростаючого  у своїй дії на організм оздоровчо-тренувального впливу. Інакше кажучи, берегти ослабле- ний організм студентів у процесі занять фізичного виховання необ- хідно не тільки від добре відомої (і часто перебільшеної) небезпеки надмірних  навантажень,  але й від недостатньо  врахованої  небезпе- ки малих навантажень. Тому студенти, які за станом здоров’я відне- сені до спеціальної медичної групи, мають значно більшу потребу в заняттях  фізичними вправами,  ніж їх ровесники,  які займаються  в основному  навчальному відділенні  та групах спортивного  вдоско- налення.