Фізичне виховання - Навчальний посібник (Присяжнюк С.І.)

Словник основних термІнІв

Абіоз — знижена  життєздатність органа або системи, ослаблен- ня функції внаслідок вродженої слабкості.

Абсцес  — вогнищеве гнійне запалення, яке характеризується утворенням порожнини, заповненої  гноєм.

Абулія — відсутність волі, патологічне безвілля, хвороблива від- сутність або явне ослаблення волі.

Авітаміноз — різновид вітамінної недостатності, для якої харак- терна  практично  повна  відсутність  надходження вітамінів  в орга- нізм.

Автоматизація виробництва — процес  у розвитку  машинного виробництва, при якому функції управління і контролю, що раніше виконувалися людиною, передаються  приладам  та автоматичним пристроям.

Автоматизм (у фізіології) — здатність  органа або окремих  клі- тин до ритмічної,  періодичної  діяльності  без очевидного  зв’язку із зовнішніми  спонукальними причинами,  напр., скорочення  серця, петлі кишки, мерехтіння «війок» деяких епітеліальних клітин тощо. Формою Автоматизму, який виникає в результаті закріплення умовно–рефлекторних зв’язків, є стереотипні дії, що здійснюються пасивно (напр., рух нижніх кінцівок під час ходьби, бігу).

Автореферат — коротке,  стисле  викладення змісту  наукового твору, виконаного  самим автором.

Автофілія — самомилування.

Агастрія  — вроджена відсутність шлунка.

Агенезія — вроджена відсутність органа або його частини.

Агірія — вроджена відсутність звивин кори великих півкуль го- ловного мозку.

Агітофазія — швидке,  квапливе,  малозрозуміле мовлення,  яке спостерігається в стані психічного збудження.

Аглікеноз  — спадкове захворювання, пов’язане з відсутністю ферменту, що відповідає за синтез глікогену — уридин–дифосфата– глюкозо–глікогентрансферази (глікогенсинтетази).

Агресивність — хвороблива  властивість  особи, яка проявляєть- ся у заподіянні шкоди, болю, нападів на будь-кого.

 

Аденоз — одна із форм доброякісних дисплазій молочної залози. Мікроскопічно спостерігаються різко  збільшені,  правильно сфор- мовані залозисті  частки, внутрішньочасточкові протоки і альвеоли, вистелені кубічним епітелієм з темною цитоплазмою.

Аденоїди  — патологічна  гіпертрофія носоглоткового,  глотково- го мигдалика, який міститься на задньоверхній стінці носоглотки.

Аденома  — доброякісна пухлина,  яка розвивається із залозис- того епітелію.

Азотистий баланс  — різниця між кількістю азоту, що потрапляє в організм з їжею, і кількістю азоту, що виводиться із організму.

Акінез — відсутність активних  рухів.

Акліматизація — пристосування організму до нових умов існу- вання.

Акродинія — рідкісне захворювання нервової системи, яке про- являється своєрідними вегетативними і соматичними порушення- ми, а також розладами психіки.

Активоване вугілля  — одержують  із викопаного  або деревного вугілля шляхом видалення смолистих речовин і утворення розгалу- женої сітки пор. Основна властивість  А.в. — висока сорбція на здат- ність. У медицині застосовують при диспепсії, метеоризмі, харчових інтоксикаціях, отруєннях алкалоїдами і солями важких металів.

Актин  —  білок  м’язових  клітин;  молекулярна  маса  близько

70 000; існує у двох формах: глобулярній і фібрилярній.

Актиномікоз — хронічне інфекційне неконтагіозне  захворюван- ня людини і тварини, яке спричиняється променистими грибками.

Акупунктура — (голкоуколювання), один із методів рефлек- торної терапії, що полягає в дії на функції організму з лікувальною метою різних за силою, характером і тривалістю  подразнень, що ви- кликаються в певних точкових  зонах, які розміщені  в шкірі і при- леглих тканинах  голови, обличчя, тулуба і кінцівок. Загальна кіль- кість точок, розміщених по всій поверхні шкіри, сягає 693.

Алергени — речовини антигенної або гаптенової природи, що викликають алергію.

Алергія  — підвищена  чутливість  організму  до різних  речовин, яка пов’язана із зміною його реактивності.

Алкалоз — порушення  кислотно–лужної рівноваги, для якої ха- рактерне  порушення  співвідношення між аніонами  кислот та каті- онами лугів крові у бік збільшення катіонів.  Розрізняють газовий

 

(дихальний, респіраторний) А., який зумовлений надмірною елімі- нацією вуглекислот, і А. метаболічний (обмінний), який пов’язаний із втратою кислот або нагромадженням надлишку основ.

Альвеолярне повітря  — повітря, що міститься  в легеневих аль- веолах.

Анабіоз — стан організму,  при якому  життєві  процеси  тимча- сово припиняються або уповільнюються, що зникають  усі видимі прояви життя.

Ангіна горлова  — гостре запальне  інфекційне захворювання з вираженими місцевими змінами в одному або у кількох мигдаликах лімфоглоткового кільця.

Анемія  — зменшення  кількості  еритроцитів і зниження вмісту гемоглобіну в одиниці об’єму крові.

Анорексія — повна відсутність апетиту, втрата бажання їсти при об’єктивній потребі в їжі.

Антибіотики  — речовини  мікробного, тваринного  чи рослинно- го походження, які вибірково пригнічують життєздатність мікроор- ганізмів.

Антитіла — білки глобулінової  фракції  сироватки крові, які утворюються  в організмі  людини  або теплокровних тварин  у від- повідь на введення  різноманітних антигенів  (бактерій,  вірусів, біл- кових токсинів тощо) та специфічно  взаємодіють  з антигенами,  що викликали їхнє утворення.

Анурез (анурія) — припинення надходження сечі в сечовий міхур. Аорта — головна артерія великого кола кровообігу, яка почина- ється від лівого шлуночка  серця, розгалужуючись, постачає артері-

альною кров’ю усі частини тіла.

Апатія — емоційна байдужість, стан притупленості емоцій.

Апендицит — запалення червоподібного відростка.

Аритмія  серця — різноманітні зміни автоматизму,  збудливості та провідності  міокарда, які призводять до порушення  нормальної координації скорочень між різними ділянками міокарда чи відділа- ми серця, змін ритму та темпу серцевих скорочень.

Артеріальний пульс  — періодичні  поштовхоподібні  коливання стінки  артерії, що виникають  внаслідок  викиду  крові із серця при його скороченні.

Артеріальний тиск — тиск, який спричиняється кров’ю в артері- альних судинах організму.

 

Артралгія  — біль у суглобах

Артрити — захворювання суглобів запальної природи.

Артрози — дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів.

Аскетизм — обмеження і тамування чуттєвих потягів, бажань як засіб досягнення  релігійної або етичної мети.

Астенік — людина, що має тип будови тіла, для якого характерні високий зріст, худорлявість,  довга шия, поздовжньо витягнутий че- реп; вузьке, різко окреслене обличчя.

Астма — напад ядухи, що розвивається або у зв’язку з гострим звуженням просвіту  бронхів,  або як прояв  гострої серцевої,  пере- важно лівошлуночкової, недостатності  — серцева астма.

Атлетизм — прояв високого фізичного розвитку та фізичної під- готовленості.

Ахілія шлунка — повна відсутність  у шлунковому соку соляної кислоти та ферментів.

Базальні ядра  — скупчення нервових клітин у глибині великих півкуль головного мозку, які беруть участь у корекції складного ру- хового акту і формуванні емоційно-афективних реакцій. До Б.я. на- лежать: хвостате,  сочевицеподібне  і мигдалеподібне ядра, а також базальний комплекс ядер, які розміщені між передньою продірявле- ною речовиною і передньою частиною блідої кулі. Б.я. складаються з двох клітин: великих і малих.

Базилярної артерії  синдром  — різні  поєднання порушень  сві- домості, центральних паралічів  (парезів) кінцівок,  провідникових розладів чутливості, симптомів псевдобульбарного паралічу та ура- ження черепних нервів, які зумовлені розладами кровообігу в баци- лярній артерії або в окремих її галузках.

Базофобія — нав’язлива боязнь ходьби.

Безсоння — різні  за патогенезом  і клінічною  характеристикою розлади  сну. Б. проявляється скороченням тривалості  нічного сну, пізнім засинанням, раннім пробудженням, багаторазовим перериван- ням сну протягом  ночі. Сон при Б. порушується якісно: стає більш поверхневим;  скорочується тривалість  глибокого  сну, порушується співвідношення між стадіями сну, які супроводжуються сновидін- нями. При порушенні  сну спостерігаються:  1) відсутність  імпульсів із лобних долей головного мозку, що призводить  до безсоння; 2) ви- никнення розладів  рефлексів,  які забезпечують  послідовність сну;

 

3) емоційне напруження, яке перешкоджає блокаді синхронізуючих таламічних  імпульсів; 4) зміни м’язового тонусу; 5) розлади  функ- ції гіпоталамічного центру сну.

Бека симптом  — при пасивному  відведенні  плеча, ротації пле- чового суглоба до середини,  випрямленні в ліктьовому  суглобі та пронації передпліччя виникає  біль, ознака плечового плекситу.

Бека синдром  — неврологічний симптомокомплекс, що розви- вається внаслідок закупорки передньої спинномозкової артерії.

Біоенергетика — галузь біології, що досліджує механізми пере- творення енергії в процесах життєдіяльності організмів. Б. охоплює проблеми  термодинаміки біологічних  систем, джерел енергії для процесів, що відбуваються  в організмах, потоків енергії в біологіч- них системах, проблеми дихання, бродіння, фотосинтезу, скорочен- ня м’язів, активного переміщення речовин в організмі, електричних, хімічних, осмотичних явищ та регуляції біоенергетичних процесів.

Біцепс — двоголовий  м’яз передньої  частини  плеча, згинає  пе- редпліччя   у  ліктьовому   суглобі,  супінуючий   передпліччя,   бере участь у відведенні і згинанні руки у плечовому суглобі.

Біцепс–рефлекс — згинання передпліччя, яке викликається пер- кусією сухожилка двоголового м’яза. Згасання рефлекса свідчить про ураження сірої речовини спинного мозку, передніх і задніх корінців у ділянці відповідних сегментів або м’язово-шкірного нерва.

Блокада серця — порушення  функції провідності серця, в основі якої лежить сповільнення або повне припинення поширення по серцю імпульсу збудження.  Блокада може виникнути на різних рівнях. За- лежно від цього розрізняють:  а) сино-аурикулярну (сино-атріальну) блокаду; б) внутрішньопередсердну блокаду; в) передсердно-шлу- ночкову блокаду; г) внутрішньошлуночкову блокаду.

Блукаючий нерв — Х пара черепних нервів. Стовбур Б.н. почи- нається із довгастого мозку позаду оливи 10–15 корінцями, які зли- ваються у загальний  стовбур, що виходить із порожнини черепа че- рез яремний  отвір. Б.н. іннервує тверду мозкову оболонку, слизову оболонку кореня язика, шкіру випуклої поверхні вушної раковини і задньонижньої стінки зовнішнього слухового проходу, органи трав- ної та дихальної систем, серце, селезінку, надниркові залози, нирки, щитоподібну, паращитоподібну, вилочкову залози.

Брахіскелія — вроджена вада розвитку, при якій спостерігаєть- ся укорочення  ніг.

 

Бруси — запалення синовіальної сумки. Б. може бути асептич- ним та інфікованим; за характером збудника — неспецифічним або специфічним (гонорейний, бруцельозний, туберкульозний, сифі- літичний); за клінічним  перебігом  — гострим, підгострим,  хроніч- ним, рецидивуючим;  за характером  ексудату-серозним, серозно- фібринозним, гнійним, гнійно-геморагічним.

Вагус-пульс — пульс, що спостерігається при підвищенні  тону- су заднього ядра блукаючого  нерва і характеризується зниженням кількості пульсових ударів за 1 хвилину.

Вазовагальний синдром  — симптомокомплекс, що виникає внаслідок  рефлекторного підвищення тонусу блукаючого нерва і спостерігається як перша  короткочасна  фаза  реакції  організму  на масову гостру крововтрату. Клінічно проявляється поєднанням брадикардії,  блідості шкірних покривів,  артеріальної гіпотензії і зниження ударного об’єму серця.

Вазомотори — волокна вегетативної нервової системи, збуджен- ня яких викликає звуження або розширення кровоносних судин.

Вальгірування — відхилення ступні назовні.

Варикозне розширення вен — зміни вен, що характеризуються нерівномірним збільшенням їхнього просвіту,  зміною ходу судин, функціональною недостатністю клапанів і порушеннями венозного відтоку.

Варикоцеле — вузлувате  розширення вен сім’яного канатика. Розрізняють три ступені хвороби: I — розширені вени локалізують- ся в межах сім’яного канатика;  II — характеризується опусканням розширених вен нижче нижнього  полюса яєчка; III — конгломерат розширених вен розміщений на дні калитки,  нижче яєчка, при цьо- му часто яєчко з явищами  набряку і атрофії.

Варіаційна статистика — частина математичної  статистики,  яка застосовується  для  вивчення   емпіричного   розподілу   кількісних ознак у статистичній сукупності.

Варіаційний ряд  — статистичний ряд чисел, що складається із варіант і частот.

Васкуліт — загальний  термін, що позначає запалення стінок кро- воносних судин різної етіології. Розрізняють первинні і вторинні В. Залежно від судин, які уражаються,  виділяють  такі види В.: арте- ріїти, артеріоліти,  капілярити, флебіти.  Відповідно  до переважної

 

локалізації запальних змін  у судинній  стінці  розрізняють  ендо-, мезо- і периваскуліти.

Вегетаріанство — система харчування, яка виключає або обмеж- ує вживання продуктів тваринного  походження.

Везикулярне дихання — шум, що вислуховується при аускуль- тації в нормальних умовах над усією поверхнею легень. Характери- зується  переважанням часу шуму вдиху над часом шуму видиху  і м’яким тембром.

Велоергометр — прилад  для виконання дозованого  фізичного навантаження.

Велоергометрія — метод  функціонального дослідження із за- стосуванням дозованого  фізичного  навантаження для виявлення латентної  коронарної  недостатності,  для визначення показників функції  зовнішнього  дихання  тощо. Ґрунтується на крутінні  нога- ми або руками педалей велоергометра.

Вени (А)  — кровоносні  судини, які несуть кров із органів і тка- нин до серця у праве передсердя. Виняток становлять легеневі вени, що несуть кров (артеріальну) із легень у ліве передсердя. Розрізня- ють поверхневі  і глибокі  В. Стінки  В. складаються з трьох шарів: внутрішньої,  середньої та зовнішньої оболонок. Наявність і ступінь розвитку м’язових елементів у стінці В. покладено в основу їхнього поділу на В. безм’язового і м’язового типу.

Вестибулярний аналізатор — нейродинамічна система, яка ви- конує сприйняття і аналіз інформації  про розміщення і рухи тіла у просторі, складається із рецепторів,  аферентних і еферентних про- відних шляхів, проміжних  центрів і кіркового відділу.

Вестибулярний апарат  — функціональне об’єднання  утворень головного  мозку, внутрішнього  вуха (2 мішечки і 3 півколових  ка- нали у кожному  вусі) тощо, які забезпечують  сприйняття кутових та прямолінійних прискорень.

Вивих — стійке зміщення суглобових кінців кісток за межі їхньої фізіологічної рухомості, що викликає порушення  функції суглоба.

Вивих  вроджений — вивих,  що є результатом порушень  вну- трішньоутробного розвитку  з формуванням неповноцінних сугло- бових кінців кістки, які зчленовуються.

Вивих звичний — вивих, що систематично повторюється в одно- му і тому самому суглобі, зумовлений слабкістю  зв’язок суглоба і оточуючих  його м’язів або структурними змінами  суглобових  кін- ців кісток.

 

Видільні  процеси — процеси  виведення із організму  кінцевих продуктів обміну та чужорідних речовин.

Виразка варикозна — трофічна  В. на шкірі гомілок, яка розви- вається  внаслідок  порушення  венозного  відтоку від нижніх  кінці- вок при варикозному розширенні  вен.

Виразкова хвороба —  хронічне  рецидивуюче   захворювання, яке характеризується утворенням виразки  у шлунку  або у дванад- цятипалій кишці внаслідок  розладу  загальних  і місцевих  механіз- мів нервової та гормональної регуляції основних функцій гастро- дуоденальної  системи, порушення  трофіки  і розвитку  протеолізу слизової оболонки.

Вища  нервова діяльність —  сукупність  найскладніших форм діяльності  вищих відділів центральної нервової системи, що забез- печує найрізноманітнішу взаємодію між організмом і навколишнім середовищем.

Вібромасаж — дія механічних коливань низької частоти і амплі- туди на обмежені ділянки тіла хворого; різновид вібротерапії.

Відведення — віддалення  від середньої лінії тіла.

Відпочинок — стан спокою  або діяльність,  яка  знімає  втому  і сприяє відновленню  працездатності.

Вік біологічний (анатомо-фізіологічний) — вік, що визначаєть- ся залежно від стану обмінних, структурних, функціональних, регу- ляторних особливостей  і пристосувальних можливостей організму.

Вік календарний (хронологічний) — вік, що визначається за- лежно від відомої дати народження.

Вік  морфологічний (соматичний) — вік, що визначається за- лежно від морфологічних ознак організму.

Вік  репродуктивний — вік, протягом  якого  зберігається здат- ність до відтворення потомства.

Внутрішнє  середовище організму — сукупність  рідин організ- му (кров, лімфа, тканинна  рідина), які безпосередньо беруть участь у процесах обміну речовин і в підтримці гомеостазу.

Вогнище збудження — сукупність близько розміщених та одно- часно фізіологічно активних  нервових  елементів  центральної нер- вової системи.

Гайморит  — запалення слизової оболонки верхньощелепної пазу- хи. Інколи спостерігається ураження її надкісниці та кісткової стінки.

 

Гастрит — ураження слизової оболонки шлунка з переважно запальними змінами  при гострому  розвитку  процесу  і з явищами дисрегенерації,  структурної перебудови  з прогресуючою  атрофією її при хронічному перебігу.

Гастродуоденіт — запалення слизової оболонки  шлунка та два- надцятипалої кишки.

Гематома — накопичення крові в тканинах з утворенням порож- нини, що містить кров чи кров’яні згустки.

Геморой  — захворювання, в основі  якого  лежить  розширення кавернозних вен дистального  відділу прямої кишки і заднього про- ходу.

Гемофілія — спадкова хвороба, в основі якої лежить порушення першої фази зсідання крові внаслідок дефіциту фактора VIII або фактора IX. Г. Проявляється частими і тривалими кровотечами.

Генетична  трансформація — перенесення генетичної  інформа- ції від одного штаму бактерій (або від одного організму) до іншого штаму (або організму) за допомогою виділених препаратів  ДНК.

Герпес  — вірусні хвороби, що спричиняються вірусами герпесу і характеризуються висипом згрупованих дрібних пухирців на шкі- рі, слизових  оболонках, вздовж окремих нервів на еритематозно- набряковій основі.

Гігантизм — клінічний синдром, що проявляється надмірним, відносно пропорційним або непропорційним ростом. Розвивається внаслідок гіперпродукції соматотропного гормону гіпофіза.

Гімнастика — система  спеціально  підібраних  фізичних  вправ  і методичних  прийомів,  що застосовують  для зміцнення здоров’я та гармонійного  фізичного розвитку.

Гімнастика коригуюча — система спеціальних гімнастичних вправ, що застосовуються переважно для дітей та підлітків з метою виправлення дефектів  постави  і викривлень хребта (вид лікуваль- ної гімнастики).

Гіпертензія — підвищення гідростатичного  тиску в порожнинах організму, порожнистих органах та судинах.

Гіпертермія — стан організму,  зумовлений підвищеною  темпе- ратурою тіла.

Гіпертрофія — збільшення об’єму та маси тканини,  органа або його частини внаслідок розмноження клітин або збільшення об’єму клітинних елементів, що зумовлене регенерацією  органоїдів.

 

Гіподинамія — зменшення м’язових зусиль, що витрачаються на утримання пози, переміщення тіла у просторі, а також на фізичну працю.

Гіпокапнія — знижений  вміст вуглекислого газу в артеріальній крові.

Гіпокінезія — 1) рухові розлади,  що проявляються зниженням рухової активності та швидкості руху при деяких ураженнях екстра- пірамідної системи; 2) обмеження  рухомої діяльності.

Гіпоксія — стан, що виникає  при недостатньому постачанні тка- нин організму киснем або порушенні  його утилізації  в процесі біо- логічного окислення.

Дебільність — легкий ступінь олігофренії, який характеризуєть- ся примітивністю суджень і висновків, недостатньою диференціаці- єю емоцій, обмеженою  можливістю  навчання,  зниженою  адаптаці- єю.

Депресія — психічні розлади, що належать до групи афективних синдромів  — станів, що характеризуються різними  хворобливими змінами настрою, проявляються пригніченим,  приголомшеним, тужливим настроєм,  що поєднується з рядом ідеаторних  (розлади мислення), моторних, а також соматовегетативних порушень.

Дискінезія — розлад рухової функції.

Дискоз —  захворювання,  що  виникає   внаслідок   проникнен- ня тканини патологічно зміненого міжхребцевого диска в просвіт хребтового каналу при остеохондрозі. Значна  частина захворювань протікає  з клінічною  картиною  радикуліту,  що зумовлено  компре- сією корінців у результаті випинання або грижі міжхребцевого дис- ка. За  клінічним  перебігом  Д. може бути гострим, рецидивуючим, хронічним, прогредієнтним.

Дихальна недостатність — патологічний,  зумовлений порушен- ням обмін газів між організмом  і оточуючим середовищем.  Розріз- няють центрогенну, нервово-м’язову,  торакодіафрагмальну, або па- рієальну, і бронхолегеневу Д.н.

Дихальний апарат  — сукупність  органів, які забезпечують  газо- обмін між повітрям,  що вдихається та кров’ю, а також  очищення, зволоження та зігрівання повітря; Д.а. включає ніс та навколоносо- ві пазухи, ротову порожнину,  глотку, гортань, трахею, бронхіальне дерево, легені.

 

Дихальний об’єм  — об’єм повітря,  що вдихається або видиха- ється при одному дихальному циклі.

Дихальні м’язи — скелетні м’язи, які беруть участь в акті дихан- ня, змінюючи об’єм грудної клітки.  Д.м. поділяються на м’язи, що здійснюють вдих, і на м’язи, що виконують  видих.

Діабет  — патологічний стан, що характеризується виділенням великих кількостей  сечі і деяких хімічних речовин, які утворюють- ся в організмі в процесі обміну речовин.

Діабет  цукровий — діабет, в основі якого лежить  відносна  або абсолютна інсулінова  недостатність,  що є наслідком  ураження  ост- рівкового апарату підшлункової залози або викликається поза пан- креатичними причинами,  що призводить  до порушення  різних ви- дів обміну (головним чином, вуглеводного) і патологічних  змін в органах і тканинах.

Діастола — фаза серцевого циклу, під час якої спостерігається розширення порожнин  серця,  що пов’язано  з розслабленням міо- карда, та наповненням порожнин серця кров’ю.

Допінг — речовина, що тимчасово  підсилює фізичну  і психічну діяльність організму.

Друге  дихання — стан, що настає  після  гострої втоми, яка по- явилася  на початковому  періоді інтенсивної  м’язової роботи, і ха- рактеризується поліпшенням самопочуття і підвищенням працез- датності.

Дуоденіт — запально-дистрофічний процес дванадцятипалої кишки,  що частіше  обмежується слизовою  оболонкою  або поши- рюється на всі її оболонки. За клінічним  перебігом розрізняють го- стрий і хронічний Д.

Дятла  Феномен —  різке  укорочення  інтервалу  між  першим  і другим тонами серця, при аускультації сприймається як роздвоєн- ня першого тону при відсутності  другого, що є ознакою вираженої енергодинамічної серцевої недостатності.

Езофагіт — запалення стравоходу. Е. розрізняють гострий, хро- нічний та підгострий.

Ейфорія — стан невиправданого об’єктивними  умовами  підне- сеного настрою людини, який поєднується з безтурботністю і недо- статньою критичною оцінкою свого стану, спостерігається відсут- ність або слабкість мовленнєвого збудження.

 

Екзема — хронічне  рецидивуюче  захворювання шкіри,  зумов- лене серозним  запаленням переважно  сосочкового  шару дерми та вогнищевим  спонгіозом шипуватого  шару епідермісу. Проявляєть- ся поліморфним сверблячим  висипом.  Виділяють  справжню,  про- фесійну і мікробну Е.

Екзогенний — такий, що зумовлений зовнішніми  причинами.

Екологічні  фактори —  елементи  середовища,  що  здійснюють той або інший вплив на певні організми.

Екстрасистолія — порушення  ритму серця, яке спричиняється збудженням міокарда, що виходить, як правило, не із фізіологічно- го джерела серцевого ритму і характеризується виникненням оди- ночних або парних передчасних скорочень серця. Залежно від місця розміщення вогнища ектопічної  активності  Е. поділяють  на перед- сердні, атріовентрикулярні і шлуночкові.  Інколи  може спостеріга- тися синусова Е., при якій передчасне збудження  виникає  у фізіо- логічному водієві ритму серця — синусно-передсердному вузлі.

Емфізема легень — патологічні зміни легеневої тканини, які ха- рактеризуються підвищеним вмістом у ній повітря.

Ендокринна система — система, яка складається із спеціалізо- ваних структур, до яких належать секреторні ядра гіпоталамуса, гі- пофіз,  шишкоподібне тіло, щитоподібна  залоза,  вилочкова  залоза, паращитоподібні залози, надниркові  залози, чоловічі і жіночі стате- ві залози, ендокринні  структури  підшлункової залози  і шлунково- кишкового тракту. За допомогою гормонів Е.с. бере участь у гуморальному забезпеченні  координації і інтеграції  процесів  жит- тєдіяльності організму: росту, розвитку,  розмноження, адаптації, поведінки.

Ентероколіт — запальне або запально–дистрофічне ураження слизової оболонки тонкої і товстої кишок.

Жовта пляма  — найчутливіша частина  сітківки  ока, розміще- на зовні від диска зорового нерва, виконує функцію центрального зору.

Жовте тіло — ендокринна залоза, яка розвивається в яєчнику  на місці графового пухирця після овуляції і виділяє гормон прогестерон.

Жовч — рідкий секрет, що виділяється печінковими клітинами. Жовчний міхур — порожнистий орган травної системи, у якому відбувається накопичення жовчі, підвищення її концентрації та з

 

якого періодично  відбувається надходження жовчі в загальну жов- чну протоку та дванадцятипалу кишку.

Жовчні камені — щільні утворення,  що утворюються  в жовчно- му міхурі та жовчних протоках.

Жовчнокам’яна хвороба — захворювання, зумовлене  утворен- ням та наявністю  конкрементів у жовчному міхурі та в жовчних протоках.

Залишковий об’єм  легень  — об’єм повітря,  що залишається в легенях після максимального видиху.

Запаморочення (голови) — відчуття  несправжнього обертання оточуючих  предметів  або власного  тіла в будь-якій  із площин  три- вимірного простору, а також відчуття обертання «усередині голови» або почуття нестійкості, «падіння в безодню». В основі З. (г.) лежить порушення  взаємодії вестибулярного, зорового аналізаторів і глибо- кої чутливості, які разом забезпечують  просторову орієнтацію.

Збудження (у фізіології) — один із основних фізіологічних про- цесів, що характеризується підвищенням специфічної діяльності живих клітин, тканин і цілих організмів  у відповідь на зовнішні  та внутрішні подразники.

Збудливість — здатність високоорганізованих тканин (нервової, м’язової, залозистої) реагувати на подразнення змінами фізіологіч- них властивостей і генерацією процесу збудження.

Здоров’я  емпіричне —  індивідуальне уявлення  про  здоров’я

(відчуття адаптованості  до умов існування).

Здоров’я індивідуальне — здатність діяти, враховуючи особисті бажання, зумовлені культурним середовищем.

Здоров’я функціональне —  соціальне  поняття,  яке  полягає  у здатності  виконувати соціальні  ролі та обов’язки,  що диктуються даним суспільством.

Імунна  система — морфофункціональна система,  що включає центральні  (кістковий мозок, тимус, сумка Фабриція у птахів)  та периферійні (селезінка, лімфатичні вузли) органи  імунітету,  а та- кож вогнищеві  скупчення лімфоцитів, що розсіяні  по організму, у тому числі лімфоцитів, циркулюючих за током крові і лімфи.

Іннервація — зв’язок органів і тканин організму людини чи тва- рини, що здійснюється за допомогою нервових волокон.

 

Інсулін  — гормон підшлункової залози,  що утворюється β-клі- тинами  острівців  Лангерганса.  Низькомолекулярна білкова  речо- вина, складний  поліпептид.  Значно  впливає  на вуглеводний обмін (регулює  відносну сталість вмісту глюкози в крові), синтез глікоге- ну в печінці.

Інтелект — здатність до мислення,  особливо до його вищих тео- ретичних рівнів.

Іррадіація — 1) поширення процесів збудження  або гальмуван- ня в центральній нервовій системі; 2) поширення болю в сусідні ді- лянки.

Істерія — нервово–психічний розлад, що характеризується по- ліморфними функціональними психічними,  неврологічними і со- матичними розладами при значній навіюваності і самонавіюваності людини, прагненні привернути до себе увагу.

Ішемічна  хвороба серця — група  захворювань  і патологічних станів серця, головним етіологічним  фактором  яких є атеросклероз вінцевих артерій, що зумовлює  за певних умов невідповідність між потребою міокарда в кровопостачанні і можливою величиною при- току крові через уражену артерію.

Ішіас — ураження корінців попереково-крижового відділу хребта, що спостерігається при остеохондрозі хребта, інфекціях, травмах.

Капіляри — найдрібніші  кровоносні  судини, стінка яких  побу- дована із одного шару ендотелію і перикапілярної сполучної ткани- ни. Діаметр просвіту в середньому дорівнює 4–7 мкм.

Кислотність (у медицині) — показники, що характеризують вміст іонів водню в деяких рідинах.

Кислотно–лужна рівновага — відносна  сталість  водневого  по- казника (pH) внутрішнього середовища організму, зумовлена спіль- ною дією буферних  і деяких  фізіологічних систем, які визначають повноцінність метаболічних  перетворень у клітинах організму.

Кишка  товста — частина кишківника, яка бере початок від ілео- цекального кута і продовжується до відхідникового отвору. Довжи- на К.т. коливається від 110 до 215 см. Середня її довжина 1,5 м.

Кишка  тонка — частина кишківника, яка починається від шлун- ка і впадає у товсту кишку. Довжина  К.т. коливається від 4 до 11 м, у середньому  дорівнює  5–7  м. К.т. поділяється на три відділи,  що

 

переходять  один в другий: дванадцятипала кишка, порожня  кишка і клубова кишка.

Кіста  яєчника серозна — одно- або багатокамерна порожнина, яка вистелена війчастим епітелієм і містить світлу серозну рідину.

Клітинне  дихання — фізіологічний процес споживання кисню клітинами для окислення органічних речовин з вилученням енергії, потрібної для життєдіяльності організму.

Коліт — запально-дистрофічне ураження  товстої кишки. Залеж- но від етіологічного фактора виділяють такі форми к.: 1) інфекційні;

2) інвазивні (паразирарні); 3) токсичні (екзогенні і ендогенні); 4) алі- ментарні;  5)  медикаментозні; 6)  невротичні  і нервово-трофічні;

7) наслідок  механічного  ураження  кищечника;  8) змішаної етіоло- гії; 9) променеві; 10) вторинні (при запальних ураженнях інших ор- ганів); 11) невиясненої етіології.

Кора  головного мозку  — поверхня півкуль великого мозку, по- крита плащем, утвореним  сірою речовиною. К.г. м. бере участь у регуляції  і координації всіх функцій  організму, відіграє виключно важливу роль у вищій нервовій діяльності. Морфологічно К.г.м. утворена  нервовими  клітинами,  їх відростками і нейроглією,  що має опорно-трофічну функцію.

Корінь легені — сукупність анатомічних утворень, до яких нале- жать головний бронх, легенева артерія, легеневі вени, бронхіальні артерії і вени, нервові сплетення,  лімфатичні судини та вузли, роз- міщені в ділянці воріт легені і покриті плеврою.

Коронарит — запалення стінок вінцевих артерій серця, усклад- нює перебіг багатьох захворювань.  Запальний процес при К. може локалізуватися переважно  в одному з шарів артеріальної стінки (периартеріїт, мезартеріїт,  ендартеріїт) або одночасно  уражати  всі шари (панартеріїт). Клінічно  характеризується проявами  коронар- ної недостатності, в т.ч. стенокардією, інфарктом міокарда.

Короткозорість — один із видів аномалій  рефракції  ока, при якому паралельні промені, що потрапляють в око, після заломлення сходяться у фокусі не на сітківці, а попереду неї.

Косметика — комплекс  процедур  та засобів,  призначених для гігієнічного догляду за тілом, маскування косметичних  дефектів та покращання зовнішності.

Косоокість — відхилення зорової осі одного із очей від спільної точки фіксації при порушенні бінокулярного зору.

 

Кофеїн — C8H10O2N4; алкалоїд,  що є похідним  пурину.  Най- більш К. міститься у зернах кави, какао та в листях чаю. К. стимулює центральну  нервову систему, підсилює процеси збудження в корі го- ловного мозку, підвищує працездатність, тонізує серцевий м’яз.

Кофеїнізм — форма токсикоманії,  яка розвивається при трива- лому зловживанні напоями, що містять кофеїн.

Кровообіг — рух крові чи гемолімфи,  по системі  кровоносних судин та порожнин. К. відіграє транспортну роль у внутрішніх про- цесах організму: обміні речовин, гуморальній регуляції, терморегу- ляції, захисті організму.

Лабільність — 1) здатність нервової та м’язової тканини відпові- дати максимальною частотою імпульсів на подразнення відповідно до їхньої частоти; 2) нестійкість  організму щодо змін зовнішнього  і внутрішнього  середовища.

Латентний — прихований;  такий, що не виявляє себе видимими ознаками.

Легеневе серце  — патологічні  зміни, які характеризуються гі- пертрофією і (або)  дилатацією  правого шлуночка  серця внаслідок легеневої артеріальної гіпертензії, що зумовлено  первинними за- хворюваннями бронхолегеневого апарату, судин легень або торако- діафрагмальними порушеннями.

Легені  — парний  орган, розміщені  у плевральних порожнинах. Форма  і розміри Л. індивідуальні. Середня висота правої Л. 27,1 см у чоловіків  і 21,6 см у жінок; лівої Л. 29,8 см у чоловіків  і 23 см у жінок. Середня  ширина  основи правої Л. 13,5 у чоловіків  і 12,2 см у жінок; лівої Л. — 12,9 см у чоловіків, 10,8 см у жінок. У кожній Л. розрізняють заокруглену верхівку,  основу, три поверхні  — ребер- ну, медіальну, діафрагмальну та два краї — передній та нижній.  Л. поділяються на частки. Права Л. складається із трьох часток: верх- ньої, середньої та нижньої. Ліва Л. поділяється на верхню і нижню частки. Основною функцією  Л. є дихальна функція.  Вона полягає в артеріалізації крові в капілярах  малого кола кровообігу. Для її ви- конання  необхідні  три процеси:  вентиляція альвеол  повітрям  або газовою  сумішшю  з досить  високим  парціальним тиском  кисню  і низьким  парціальним тиском  двоокису  вуглецю; дифузія  кисню і двоокису вуглецю через легеневу мембрану; кровотік через капіля- ри малого кола кровообігу.

 

Лейкемія — застаріла назва лейкозу.

Лейкоз — новоутворення із кровотворних клітин  з ураженням кісткового мозку і витисканням нормальних ростків кровотворення.

Лівошлуночкова недостатність — серцева недостатність,  яка характеризується зменшенням викиду  крові у велике  коло крово- обігу, розтягненням лівого передсердя і застоєм крові у малому колі кровообігу.  Розвивається при  тяжких  ураженнях міокарда  лівого шлуночка.

Лікувальна фізкультура —  1)  розділ  клінічної  медицини,  що вивчає  дію фізичних  вправ та інших засобів фізичної  культури  на організм та розробляє методи їх застосування з лікувально — про- філактичною і реабілітаційною метою; 2) використання комплексу засобів фізичної культури з профілактичною, лікувальною та реабі- літаційною метою.

Лімфа — прозора жовтувата рідина, що міститься в лімфатичній системі. Складається з плазми  та формених  елементів  (переважно лімфоцитів — близько 95 \%, а також еозинофілів, моноцитів та поо- диноких еритроцитів). Проходячи крізь тканини організму, Л. вби- рає в себе виділення  клітин. Відіграє значну роль в обміні речовин і виконує ряд захисних функцій.

Лімфатичні вузли  — органи лімфоцитопоезу і утворення анти- тіл. Являють  собою утворення бобопопідної або стрічкоподібної форми, розміщені  по ходу лімфатичних судин. У кірковій  і мозко- вій речовині  Л.в. утворюються  лімфоцити:  В-лімфоцити — у світ- лих центрах фолікулів, Т-лімфоцити — у пара кортикальній зоні. У Л.в. утворюється лейкоцитарний фактор,  що стимулює  розмно- ження клітин. Л.в. виконують також бар’єрно-фільтраційну та імун- ну функції, беруть участь в процесах травлення і обміну речовин, у перерозподілі  рідини і формених  елементів між кров’ю та лімфою, у лімфовідтоку. Виконують функцію депо лімфи.

Ліпіди — група органічних сполук — жирів і жироподібних спо- лук, що мають спільні  фізико–хімічні властивості.  Л. за хімічним складом  неоднорідні   і  поділяються на  прості  Л.  (жири,   воски), складні  Л. та похідні  ізопрену  (стероїди,  каротиноїди). Прості  Л. складаються з жирних кислот і спирту. До складних  Л. входять ще й інші сполуки (залишок фосфорної кислоти, азотні основи, вугле- води). Л. входять до складу всіх живих клітин.

 

Мале коло кровообігу — відділ кровоносного  русла, в якому відбувається газообмін  між кров’ю легеневих  капілярів та альвео- лярним повітрям. До складу М.к.к входять правий шлуночок серця, легеневий стовбур, легеневі артерії, капіляри легень, легеневі вени, ліве передсердя.

Манту проба — діагностична алергічна проба для виявлення ту- беркульозу,  яка ґрунтується на внутрішньошкірному введенні  ту- беркуліну.

Масаж серця — спосіб штучного відновлення кровообігу в орга- нізмі шляхом ритмічних стискувань серця, що сприяє переміщенню крові із його порожнин у магістральні судини. Розрізняють прямий М.с., який виконується однією або двома руками через розріз груд- ної клітки, і непрямий, що виконується шляхом ритмічного стиску- вання грудної клітки і стиснень серця між хребтом та грудиною, яка зміщується у передньо-задньому напрямку.

Математична статистика — розділ математики,  присвячений математичним методам систематизації, обробки і використання статистичних даних з науковою і практичною метою.

Меланхолія — 1) розгорнуті варіанти великих депресій, що харак- теризуються вираженою  психомоторною  загальмованістю або ажи- тацією, схудненням, патологічним відчуттям провини, порушенням нічного сну або ранніми пробудженнями, добовими коливаннями настрою та активності  з погіршенням стану вранці, а також втратою здатності переживати почуття задоволення; 2) смуток, туга.

Міозин  — білок  м’язів, що належить  до групи  глобулінів.  Ви- конує  функції  скоротливого білка  і фермента.  З білком  актином утворює  білковий  скоротливий комплекс  — актоміозин,  каталізує розщеплення аденозинтрифосфорної кислоти  на аденозиндифос- форну і фосфорну  кислоти.  При цьому вивільняється енергія, яку використовують м’язи для механічної роботи.

Міозит  — запалення м’язів. За  етіологією  М. поділяють  на ін- фекційні  (гнійні і негнійні), паразитарні, токсичні. За перебігом М. може бути гострим, підгострим і хронічним. За поширеністю — лока- лізованим  і дифузним. Морфологічні зміни при М. проявляються альтернативними, ексудативними і проліферативними процесами в м’язовій тканині.  При гнійному  М. запалення може бути дифуз- ним за типом  флегмонозного і обмеженим  біогенною  капсулою  з утворенням абсцесу.  Залежно від етіології  виявляються пошире-

 

ні  некротичні   зміни,  обмежені  масивним  лейкоцитарним  валом. У м’язах, що прилягають до некрозу,  можуть  виявлятися (синьо- гнійні  інфекції) важкі  розлади  кровообігу  і масивний  фібриноз- ний ексудат. Негнійні  інфекційні міозити  можуть бути серозними, паренхіматозно-інтерстиційними, проліферативними, дифузними, склеротичними.

Мітохондрії — органоїди клітин, що забезпечують  вироблення, нагромадження і розподіл енергії в клітинах. Являють собою окру- глі, паличкоподібні, ниткоподібні або розгалужені тільця діаме- тром 0,1–1 мкм та завдовжки до 7 мкм і більше. Кількість, розміри, форма і розміщення М. у клітині  залежать  від її типу та функціо- нального  стану. М. утворені  системою мембран  і заповнені  гомо- генною речовиною — матриксом. М. — єдині в людини клітинні органели, що містять позаядерну ДНК. Вони мають одну кільце- подібну хромосому, гени якої кодують окремі субодиниці комп- лексів електронно-транспортного ланцюга, а також контролюють синтез групи транспортних та рибосомальних РНК. Мітохондрі- альна ДНК  кодує 13 із 67 білків дихального  ланцюга мітохондрій і успадковується тільки  по материнській лінії (цитоплазматичне або «неменделівське» успадкування). Життєвий цикл М. не пере- вищує кількох днів.

М’язове скорочення — сукупність  процесів,  які змінюють  ме- ханічний  стан м’яза. Характеризується укороченням м’яза і розви- тком механічного напруження.

Набряк легень — паталогічний стан, зумовлений значним  про- потіванням рідкої частини крові в інтерстиціальну тканину, а потім в альвеоли,  що клінічно  проявляється тяжкою  ядухою, ціанозом  і клекотанням у грудях. В основі Н.л. лежать: гостре підвищення гід- ростатичного  тиску в капілярах  малого кола кровообігу, порушен- ня проникності капілярної стінки, зниження колоїдно-осматичного тиску плазми, швидке падіння внутрішньоплеврального тиску. Ви- діляють блискавичну форму Н.л., яка закінчується летальним кін- цем протягом кількох хвилин. Гострий Н.л., що триває 2–4 години; затяжний Н.л.  (спостерігається частіше  інших  форм),  який  може тривати кілька діб.

Навичка — уміння  вирішувати  той чи інший вид завдання,  до- ведене до автоматизму.

 

Нейрогуморальна регуляція — регуляція діяльності різних сис- тем організму,  що здійснюється за участю нейрорефлекторних та гуморальних механізмів.

Нервова система — система нервових  елементів  та органів, що регулює і координує  усі функції організму, здійснює взаємозв’язок усіх частин організму між собою і з навколишнім середовищем. Н.с. поділяють  на центральний і периферійний відділи. Центральний відділ Н.с., або ц.н.с., об’єднує головний  і спинний  мозок, перифе- ричний — усі інші структури,  зв’язок між ними здійснюється через корінці спинномозкових та черепномозкових нервів.

Нервова тканина  — основна  тканина  нервової  системи.  Осно- вним структурним і функціональним елементом Н.т. є нервова клітина,  розташована в невроглії.  Нервові  клітини  зв’язані одна з одною через синапси,  що забезпечує  передачу нервових  імпульсів і виконання найрізноманітніших рефлекторних актів. Із нервових клітин побудовані  органи і відділи нервової системи: головний  мо- зок, спинний  мозок,  спинномозкові та черепномозкові нерви,  не- рвові ганглії, нервові закінчення,  вегетативна нервова система.

Нирка — парний орган сечоутворення, що має важливе  значення у забезпеченні гомеостазу організму людини та вищих тварин. Н. є одним із основних гомеостатичних органів. Вони беруть участь у ре- гуляції концентрації осмотично активних  речовин, іонного складу, кислотно-лужної рівноваги та об’єму рідин внутрішнього  середовища організму, виконують екскреторну, метаболічну, ендокринну функцію. Нирки розміщені  у заочеревинному просторі  екстраперитонеально, по обидва боки від поперекового  відділу хребта і покриті очеревиною тільки спереду. Форма Н. бобоподібна. Маса Н. коливається від 120 до

200 г, довжина — 10–12 см, ширина 5–6 см, товщина 3–4 см. Розрізня- ють зовнішній шар — коркову тканину нирки і можкову тканину, яка поділяється на 8–18 ниркових  пірамід. Структурною одиницею  Н. є нефрон, який включає ниркове тільце та канальцеву ланку.

Ниркова  недостатність  —   симптомокомплекс,  що  розвива- ється внаслідок порушення ниркового кровообігу, клуб очкової фільтрації,  канальцевої реабсорбції та секреції, а також концен- траційної  здатності  нирок.  Проявляється азотемією,  порушенням електролітно-водного балансу та кислотно-лужної рівноваги.

Нозологія — розділ теоретичної  медицини,  що включає вчення про  хвороби,  їх класифікацію і номенклатуру, діагноз,  етіологію,

 

патогенез, загальні принципи  лікування та профілактику захворю- вань.

Нуклеїнові кислоти   —  високомолекулярні органічні  речови- ни, які складаються з великої  кількості  зв’язаних між собою моно- нуклеотидів.  До складу  Н.к. входять  пуринові  (аденін  і гуанін)  та піримідинові (цитозин і урацил  або цитозин  і тимін)  основи, вуг- леводи  — пентози  (рибоза  і дезоксирибоза) та фосфорна  кислота. Розрізняють два типи Н.к. — рибонуклеїнову кислоту (РНК) та де- зоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК). Кількість  нуклеотидів в Н.к. може бути різною (від 80 до 30 тисяч і більше),  залежно  від цього вони мають різну молекулярну масу: вищу — препарати ДНК (до 10 млн), нижчу — препарати РНК (від 20 тисяч до 2 млн). ДНК містить- ся переважно в ядрах клітин, головним чином у хромосомах, невели- ка кількість  — у мітохондріях.  РНК — у ядерцях, цитоплазмі  і міто- хондріях. Найважливішою біологічною функцією Н.к. є їхня участь у процесах біосинтезу білка, які лежать в основі механізмів нормально- го росту, розвитку та передачі і відворення спадкових ознак.

Оболонка клітин — ліпопротеїдна  мембрана, яка відмежовує цитоплазму клітини від оточуючого середовища.

Омалгія  — біль у плечовому суглобі або дельтоподібному м’язі.

Омартрит — запалення плечового суглоба.

Орієнтування у просторі  — здатність  людини  визначати свою позицію і характер переміщення у просторі стосовно лінії горизон- ту, вектора сили ваги та оточуючих предметів.

Ортостатичні проби  — тести  функціональної діагностики,  які ґрунтуються на вимірюванні  динаміки різних параметрів  кровообі- гу, що виникають під впливом ортостатичного навантаження — при зміні позиції тіла, досліджуваного від горизонтальної до вертикаль- ної позиції або у процесі перебування у вертикальній позиції.

Особиста гігієна — сукупність  гігієнічних  правил поведінки людини, які сприяють збереженню  і подовженню  строку активного життя.

Особистість — конкретний індивід, реальна  людина, продукт  і суб’єкт історії, що має свідомість,  світогляд  і посідає певний  соці- альний статус.

Остеохондроз — захворювання, в основі якого лежать дис- трофічні  зміни  суглобового  хряща  і прилеглої  кісткової  тканини.

 

Терміном   «Остеохондроз»  частіше   позначають   дегенеративно- дистрофічні захворювання міжхребцевих дисків.

Пам’ять  — одна із найважливіших функцій  центральної нерво- вої системи, завдяки  якій сприймається вплив ззовні, закріплюєть- ся, зберігається і відтворюється отримана інформація.

Панкреатит — запалення підшлункової залози.  Виділяють  го- стрий  і хронічний  П. Залежно від структурних особливостей  роз- різняють  такі форми гострого П.: 1) набряків; 2) жировий  панкрео- некроз; 3) геморагічний  панкреонекроз; 4) гнійний П. Виділяються три фази захворювання: 1) ензимної токсемії; 2) тимчасової ремісії;

3) секвестрації.

Парадоксальний  пульс   —   зменшення   амплітуди   пульсових хвиль при вдихуванні; спостерігається здебільшого при фіброзному медіастино-перикардиті, зустрічається також при лівобічному  екс- удативному плевриті.

Парасимпатична нервова система — частина вегетативної  нер- вової системи, яка складається із центрального і периферійного від- ділів. Регулює  діяльність  м’язів і залоз внутрішніх  органів та залоз внутрішньої секреції. При збудженні  П.н.с. відбувається звуження зіниць і зміна кривизни кришталика, гальмування діяльності серця, зменшення  просвіту бронхіол, посилення перистальтики шлунка  і кишківника, збільшення слиновиділення і секреції  травних  соків, звуження коронарних судин серця.

Пародонти — запалення тканин, що оточують зуб (пародонт).

Пародонтоз — захворювання пародонту, що характеризується ураженням усіх його складових елементів, руйнування зубояс- невого з’єднання  і прогресуючою  деструкцією  альвеолярних від- ростків.

Пароксизмальна тахікардія — нападоподібне  почастішання кількості  серцевих  скорочень,  зумовлене  патологічною  циркуля- цією екстрасистолічного збудження  або патологічно  високою ак- тивністю  вогнища  гетеротопного  автоматизму серця. Залежно від локалізації  ектопічного   вогнища   автоматизму,   який   спричинює П.т., виділяють  три форми  П.т.: передсердну,  атріовентрикулярну і шлуночкову.

Парціальний — частковий,  неповний, такий, що є тільки части- ною.

 

Парціальний об’єм — об’єм, який займав би один із компонентів газової суміші при тій же температурі, якщо б його тиск дорівнював тиску всієї суміші.

Парціальний тиск — тиск, який  би спричиняв газ, що входить до складу суміші газів за умов, коли б він при даній температурі за- ймав об’єм, заповнений всією сумішшю газів.

Патогенез — походження і розвиток  хвороби або патологічного процесу. Внутрішній механізм виникнення і розвитку патологічних процесів, що зумовлюють  клінічну картину  захворювання, взаємо- дію між збудником  хвороби і організмом.

Патологічний стан — стійке відхилення від норми, що має біо- логічно негативне значення  для організму.

Пахвова ділянка  — ділянка, межі якої збігаються з межами пах- вової ямки.

Перевтома —  стан  організму,  який  характеризується функці- ональними порушеннями, зумовленими надмірною одноразовою втомою або прогресуючим  накопиченням її за ряд послідовних  пе- ріодів роботи.

Периферійна нервова система — позамозкова частина нервової системи, що включає задні і передні корінці спинномозкових нервів, спинномозкові вузли і симпатичні  стовбури, черепномозкові, спин- номозкові  нерви  та їхні похідні. П.н.с. у взаємодії  із центральною нервовою системою здійснює регуляцію рухів, чутливості і трофіки в соматичній  і вегетативній сферах  організму.  Функція П.н.с. по- лягає у проведенні нервових імпульсів від усіх екстерн-, пропріо- та інтерорецепторів у сегментарний  апарат спинного і головного моз- ку і у відведенні від ЦНС  регулюючих нервових імпульсів  до орга- нів та тканин.

Пієлонефрит — неспецифічний запальний процес з переважним ураженням проміжної тканини нирки та її чашечко-мискової систе- ми. Розрізняють гострий і хронічний П., первинний і вторинний П., вогнищевий і дифузний П. Залежно від шляху поширення інфекції виділяють гематогенний  і уриногенний (висхідний) П.

Пневмонія — група різних за етіологією, патогенезом і морфоло- гічною характеристикою ексудативних запальних процесів  у леге- нях з переважним ураженням їхніх респіраторних відділів. Здебіль- шого у дорослих  причиною  виникнення П. є інфікування різними бактеріями.

 

Подагра — захворювання, зумовлене  порушеннями пуринового обміну, що призводить до підвищення рівня сечової кислоти у крові та відкладення уратів у тканинах.

Ревматизм — системне  запальне  захворювання сполучної  тка- нини з переважною  локалізацією процесу в серцево-судинній сис- темі.

Ревмокардит — ураження сполучної тканини та скорочувально- го міокарда серця при ревматизмі.  Ревматичний процес уражає всі оболонки серця.

Розрив серця — утворення наскрізного дефекту  в стінці серця при трансмуральному інфаркті міокарда.

Рефлекс —  відповідь   організму   на  подразнення  рецепторів. Суть рефлекторного акту полягає у послідовному  збудженні ланок рефлекторної дуги.

Рефлексія — 1) (у психології)  самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом; 2) осмислення людиною власних дій та їх мотивів, діяльність  самопізнання, що розкриває специфіку духо- вного світу людини.

Сакральний — такий, що стосується  крижів; крижовий.

Санація — оздоровлення.

Синологія — теорія і практика  формування, збереження  і зміц- нення  здоров’я. Основними завданнями синології є: розробка  і ре- алізація  уявлення про суть здоров’я, побудова методів його оцінки; кількісна оцінка здоров’я індивіду, розробка на цій основі систем скринінгу і моніторингу за станом здоров’я населення; формування

«психології  здоров’я»; зміцнення здоров’я індивіду, забезпечення первинної  і вторинної  профілактики захворювань;  розробка  про- грам зміцнення здоров’я популяції.

Сарколема — оболонка,  що оточує поперечносмугасте м’язове волокно.  Внутрішня частина  С. є типовою  клітинною  мембраною. Зовнішня її частина  утворена густим переплетенням тонких кола- генових фібрил. С. Завдяки своїй еластичності  сприяє скороченню м’язового волокна, а також виконує захисну функцію.

Сатурація — насичення рідин вуглекислим газом.

Секвоїз — альвеолі алергічної природи, який виникає внаслідок вдихання  грибків, що вегетують на тирсі червоного дерева.

 

Сексуальна культура — система диференціації статевих ролей, відповідні стереотипи маскулінності та фемінності, соціальні інсти- тути і норми, що регулюють  статеве життя,  і відповідні  обряди  та звичаї.

Селезінка — непарний  паренхіматозний орган, розміщений у черевній порожнині, який виконує імунологічну, фільтраційну та кровотворну функції, бере участь в обміні речовин. Маса С. у дорос- лої людини складає  140–200  г, довжина 80–150  мм, ширина  60–90 мм, товщина 40–60 мм.

Серцевий цикл — сукупність  біохімічних,  біофізичних та елек- трофізіологічних процесів, які відбуваються  в серці протягом одно- го скорочення.

Серця спортивного синдром  —  комплекс  фізіологічних адап- тацій у осіб, які займаються  фізичними тренуваннями, що направ- лені на підвищення витривалості і характеризуються синусовою брадікардією  у спокої, III  і IV тонами  серця, систолічними шума- ми, різними  змінами  на електрокардіограмі та збільшенням серця за рентгенологічними даними. Збільшення об’єму серця і його маси характерні  для спортсменів,  які тренуються  на витривалість. При швидкісних та силових навантаженнях виникає  гіпертрофія ске- летних м’язів і міокарда, дилатація  та гіпертрофія усіх чотирьох відділів серця у спортсменів,  які треновані  на витривалість, збіль- шує насосні можливості  серця, подовження діастолічної фази напо- внення,  яке пов’язане з брадикардією, призводять до ще більшого росту ударного об’єму і коронарного  кровотоку.  Частота  серцевих скорочень як у спокої, так і при будь-якому рівні субмаксимального фізичного  навантаження з тренуванням на витривалість поступово зменшується. Це, у першу чергу, пов’язано  з підвищенням тонусу блукаючих нервів. Певну роль відіграє також і зниження симпатич- ної стимуляції.  Незважаючи на збільшення ударної  роботи лівого шлуночка,  зумовлене  збільшенням його об’єму, переважає  харак- терний  для брадикардії  ефект збереження  О2, так що споживання міокардом  О2 при рівних об’ємах зовнішньої  роботи менше, ніж у нетренованих осіб. Тиск у порожнинах серця у спокої у спортсме- нів, тренованих  на витривалість, не змінений.  Він також, як і тиск у легеневих і периферичних судинах, нормально  реагує на наванта- ження. Характерно,  що збільшення серця і брадикардія регресують після закінчення активних  тренувань. Кореляція між рівнем трено-

 

ваності або ефективністю роботи серцево-судинної системи та сту- пенем брадикардії,  збільшенням серця або змінами  на електрокар- діограмі не спостерігається.

Систола  — скорочення  м’язів серця після розслаблення, одна із фаз серцевого циклу. Внаслідок систоли кров нагнітається в артері- альну систему.

Спадкові хвороби — захворювання людини,  зумовлені  хромо- сомними та генними мутаціями.

Стомлення — тимчасове зменшення  функціональних можли- востей організму (фізіологічної системи, органу), яке викликане інтенсивною  або тривалою  працею і проявляється зниженням пра- цездатності.

Стомливість — властивість  фізичного  та розумового  наванта- ження викликати стомлення.

Стомлюваність — властивість  організму (фізіологічної системи, органу) бути схильним до стомлення.

Сухожилки — сполучно-тканинна частина м’яза, за допомогою якої він прикріплюється до кістки і приводить  її в рух, складається із щільної волокнистої сполучної тканини, пучки якої розміщені па- ралельно  і об’єднуються дуже тонкими  прошарками пухкої ткани- ни, в якій проходять кровоносні  судини і нерви.

Тахікардія — збільшення кількості серцевих скорочень.

Толерантність — 1) стійкість (до отрут, ліків). Здатність перено- сити великі дози отрути або ліків без шкоди для організму; 2) роз- виток важкого фізичного стану у відповідь на зупинення вживання речовини або блокування її дії в організмі шляхом введення специ- фічного антагоніста.

Тонзиліт  — запалення мигдаликів. Розрізняють гострий та хро- нічний Т.

Травний  апарат  — комплекс  органів, які забезпечують  механіч- ну і хімічну обробку їжі, всмоктування її складових  частин і виді- лення незасвоєних залишків.

Тромб — ущільнена  маса крові або лімфи, що зсілися, яка утво- рилася прижиттєво у кровоносній або лімфатичній судині.

Ударний об’єм серця — об’єм крові (мл),  який викидається шлуночком  серця за одну систолу.

 

Уремія — клініко-біохімічний прояв вираженої  гострої або хро- нічної ниркової  недостатності.  У. являє  собою синдром аутоінток- сикації,  який  розвивається при  вираженій нирковій  недостатнос- ті внаслідок затримки в організмі азотистих метаболітів та інших токсичних речовин, розладу водно-сольового, кислотно-лужного і осмотичного  гомеостазу, які супроводжуються вторинними обмін- ними  і гормональними порушеннями, загальною  дистрофією тка- нин та дисфункцією усіх органів та систем.

Уртикарія — захворювання, яке являє  собою своєрідну реакцію організму  на різні подразнення, є вираженням патологічно  підви- щеної чутливості  щодо певних екзогенних  та ендогенних  речовин. Характеризується типовими  поодинокими висипами  — пухирями на шкірі, в деяких  випадках  і на слизових  оболонках,  які раптово з’являються і швидко зникають. Висипи  супроводжуються свербе- жем, а інколи і запальними явищами.

Уявлення — психічний  процес створення людиною нових обра- зів на основі старих шляхом їх перетворення. Розрізняють довільне і мимовільне  У., а також відтворювальне і творче.

Фактор ризику  — фактор, що збільшує можливість  виникнення певного захворювання.

Фарингіт — запалення слизової оболонки глотки, здебільшого має вірусне походження, але може також спричинитися β-гемолітичним стрептококом  групи  А або іншими  збудниками. Найбільш харак- терними  ознаками  Ф.  є запалення слизової  оболонки  та біль при ковтанні. Розрізняють гострий і хронічний Ф.

Функціональна надійність  — здатність  людини  до стабільного підтримання високих  функціональних можливостей,  які дозволя- ють показувати високу ефективність і результативність професій- ної діяльності у напружених (екстремальних) умовах.

Функціональна проба  — метод оцінки діяльності  органу або системи органів, що ґрунтується на застосуванні  функціонального навантаження.

Функціональне навантаження — стандартне  навантаження на орган, систему  або організм, призначене  для оцінки  їхнього стану та функціональних можливостей,  а також для виявлення компен- саторних змін.

 

Функціональний стан — комплекс  наявних  характеристик тих функцій  та якостей  людини, які прямо або опосередковано зумов- люють виконання трудової (навчальної) діяльності.

Функціональні системи  — динамічні  центрально-периферичні одиниці,  що характеризуються самоорганізацією, усі компоненти яких у їх взаємодії спрямовані на досягнення корисних для організ- му пристосувальних результатів,  що забезпечують  стійкість різних проявів процесів метаболізму  і адаптації людини до середовища проживання, праці та відпочинку.

Харчування збалансоване — повноцінне харчування, яке харак- теризується оптимальними (що відповідають фізіологічним потре- бам організму) кількістю та співвідношенням усіх компонентів їжі.

Харчування лікувальне — система організації  харчування  і ди- ференційованого застосування з лікувальною метою харчових про- дуктів та їх сполучень.

Харчування неповноцінне — харчування, яке характеризується недостатністю  або відсутністю  будь-якого  компонента  (компонен- тів) їжі, необхідного для нормальної  життєдіяльності організму.

Харчування парентеральне — штучне  харчування, при  якому різні поживні речовини вводять хворому у кровоносне русло або підшкірно, інколи — внутрішньокістково або внутрішньом’язово.

Харчування повноцінне — харчування, яке характеризується наявністю  в їжі у достатній кількості усіх необхідних для нормаль- ної життєдіяльності компонентів.

Холецистит — запалення жовчного міхура.

Центральна нервова система — частина  нервової  системи  лю- дини, що включає головний і спинний мозок.

Цикліт — запалення війчастого тіла ока.

Шлунковий сік — продукт  діяльності  шлункових  залоз  та по- кривного  епітелію слизової оболонки  шлунка. До складу Ш.с. вхо- дять соляна кислота, ферменти, мінеральні  речовини, вода, особли- ві фізіологічні активні  речовини  та слиз. Ш.с. має кислу  реакцію. Добова кількість Ш.с. близько 2 л.

Шпора  п’яткова — розростання кісткової  тканини  на нижній або задній поверхні п’яткової кістки.

 

Шум серцевий — шум, що виникає  в порожнинах серця і в над- клапанному відділі висхідної частини аорти або легеневого стовбу- ра внаслідок порушення  у них ламінарного потоку крові.

Шум систолічний — серцевий  шум, який  прослуховується між першим та другим тонами серця, тобто під час систолічної паузи, зу- мовлений, як правило, переміщенням крові через аномальні отвори чи клапани, які патологічно не змикаються, або зниженою в’язкістю крові.

Ядро  клітини  —  складова  частина  клітини,  в  якій  міститься основна маса ДНК; забезпечує найважливіші метаболічні і генетич- ні функції клітин. Кількість, форма і розміри Я.к. залежать від типу та функціонального стану клітини.

Яремна ямка  —  заглиблення в передній  поверхні  шиї,  обме- жене знизу яремною вирізкою груднини, а з боків — груднинно– ключично–соскоподібними м’язами.

Ячмінь  — гостре гнійне запалення волосяного  мішечка  вій або сальної залози повіки.