Словник основних термІнІвАбіоз — знижена життєздатність органа або системи, ослаблен- ня функції внаслідок вродженої слабкості. Абсцес — вогнищеве гнійне запалення, яке характеризується утворенням порожнини, заповненої гноєм. Абулія — відсутність волі, патологічне безвілля, хвороблива від- сутність або явне ослаблення волі. Авітаміноз — різновид вітамінної недостатності, для якої харак- терна практично повна відсутність надходження вітамінів в орга- нізм. Автоматизація виробництва — процес у розвитку машинного виробництва, при якому функції управління і контролю, що раніше виконувалися людиною, передаються приладам та автоматичним пристроям. Автоматизм (у фізіології) — здатність органа або окремих клі- тин до ритмічної, періодичної діяльності без очевидного зв’язку із зовнішніми спонукальними причинами, напр., скорочення серця, петлі кишки, мерехтіння «війок» деяких епітеліальних клітин тощо. Формою Автоматизму, який виникає в результаті закріплення умовно–рефлекторних зв’язків, є стереотипні дії, що здійснюються пасивно (напр., рух нижніх кінцівок під час ходьби, бігу). Автореферат — коротке, стисле викладення змісту наукового твору, виконаного самим автором. Автофілія — самомилування. Агастрія — вроджена відсутність шлунка. Агенезія — вроджена відсутність органа або його частини. Агірія — вроджена відсутність звивин кори великих півкуль го- ловного мозку. Агітофазія — швидке, квапливе, малозрозуміле мовлення, яке спостерігається в стані психічного збудження. Аглікеноз — спадкове захворювання, пов’язане з відсутністю ферменту, що відповідає за синтез глікогену — уридин–дифосфата– глюкозо–глікогентрансферази (глікогенсинтетази). Агресивність — хвороблива властивість особи, яка проявляєть- ся у заподіянні шкоди, болю, нападів на будь-кого.
Аденоз — одна із форм доброякісних дисплазій молочної залози. Мікроскопічно спостерігаються різко збільшені, правильно сфор- мовані залозисті частки, внутрішньочасточкові протоки і альвеоли, вистелені кубічним епітелієм з темною цитоплазмою. Аденоїди — патологічна гіпертрофія носоглоткового, глотково- го мигдалика, який міститься на задньоверхній стінці носоглотки. Аденома — доброякісна пухлина, яка розвивається із залозис- того епітелію. Азотистий баланс — різниця між кількістю азоту, що потрапляє в організм з їжею, і кількістю азоту, що виводиться із організму. Акінез — відсутність активних рухів. Акліматизація — пристосування організму до нових умов існу- вання. Акродинія — рідкісне захворювання нервової системи, яке про- являється своєрідними вегетативними і соматичними порушення- ми, а також розладами психіки. Активоване вугілля — одержують із викопаного або деревного вугілля шляхом видалення смолистих речовин і утворення розгалу- женої сітки пор. Основна властивість А.в. — висока сорбція на здат- ність. У медицині застосовують при диспепсії, метеоризмі, харчових інтоксикаціях, отруєннях алкалоїдами і солями важких металів. Актин — білок м’язових клітин; молекулярна маса близько 70 000; існує у двох формах: глобулярній і фібрилярній. Актиномікоз — хронічне інфекційне неконтагіозне захворюван- ня людини і тварини, яке спричиняється променистими грибками. Акупунктура — (голкоуколювання), один із методів рефлек- торної терапії, що полягає в дії на функції організму з лікувальною метою різних за силою, характером і тривалістю подразнень, що ви- кликаються в певних точкових зонах, які розміщені в шкірі і при- леглих тканинах голови, обличчя, тулуба і кінцівок. Загальна кіль- кість точок, розміщених по всій поверхні шкіри, сягає 693. Алергени — речовини антигенної або гаптенової природи, що викликають алергію. Алергія — підвищена чутливість організму до різних речовин, яка пов’язана із зміною його реактивності. Алкалоз — порушення кислотно–лужної рівноваги, для якої ха- рактерне порушення співвідношення між аніонами кислот та каті- онами лугів крові у бік збільшення катіонів. Розрізняють газовий
(дихальний, респіраторний) А., який зумовлений надмірною елімі- нацією вуглекислот, і А. метаболічний (обмінний), який пов’язаний із втратою кислот або нагромадженням надлишку основ. Альвеолярне повітря — повітря, що міститься в легеневих аль- веолах. Анабіоз — стан організму, при якому життєві процеси тимча- сово припиняються або уповільнюються, що зникають усі видимі прояви життя. Ангіна горлова — гостре запальне інфекційне захворювання з вираженими місцевими змінами в одному або у кількох мигдаликах лімфоглоткового кільця. Анемія — зменшення кількості еритроцитів і зниження вмісту гемоглобіну в одиниці об’єму крові. Анорексія — повна відсутність апетиту, втрата бажання їсти при об’єктивній потребі в їжі. Антибіотики — речовини мікробного, тваринного чи рослинно- го походження, які вибірково пригнічують життєздатність мікроор- ганізмів. Антитіла — білки глобулінової фракції сироватки крові, які утворюються в організмі людини або теплокровних тварин у від- повідь на введення різноманітних антигенів (бактерій, вірусів, біл- кових токсинів тощо) та специфічно взаємодіють з антигенами, що викликали їхнє утворення. Анурез (анурія) — припинення надходження сечі в сечовий міхур. Аорта — головна артерія великого кола кровообігу, яка почина- ється від лівого шлуночка серця, розгалужуючись, постачає артері- альною кров’ю усі частини тіла. Апатія — емоційна байдужість, стан притупленості емоцій. Апендицит — запалення червоподібного відростка. Аритмія серця — різноманітні зміни автоматизму, збудливості та провідності міокарда, які призводять до порушення нормальної координації скорочень між різними ділянками міокарда чи відділа- ми серця, змін ритму та темпу серцевих скорочень. Артеріальний пульс — періодичні поштовхоподібні коливання стінки артерії, що виникають внаслідок викиду крові із серця при його скороченні. Артеріальний тиск — тиск, який спричиняється кров’ю в артері- альних судинах організму.
Артралгія — біль у суглобах Артрити — захворювання суглобів запальної природи. Артрози — дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів. Аскетизм — обмеження і тамування чуттєвих потягів, бажань як засіб досягнення релігійної або етичної мети. Астенік — людина, що має тип будови тіла, для якого характерні високий зріст, худорлявість, довга шия, поздовжньо витягнутий че- реп; вузьке, різко окреслене обличчя. Астма — напад ядухи, що розвивається або у зв’язку з гострим звуженням просвіту бронхів, або як прояв гострої серцевої, пере- важно лівошлуночкової, недостатності — серцева астма. Атлетизм — прояв високого фізичного розвитку та фізичної під- готовленості. Ахілія шлунка — повна відсутність у шлунковому соку соляної кислоти та ферментів. Базальні ядра — скупчення нервових клітин у глибині великих півкуль головного мозку, які беруть участь у корекції складного ру- хового акту і формуванні емоційно-афективних реакцій. До Б.я. на- лежать: хвостате, сочевицеподібне і мигдалеподібне ядра, а також базальний комплекс ядер, які розміщені між передньою продірявле- ною речовиною і передньою частиною блідої кулі. Б.я. складаються з двох клітин: великих і малих. Базилярної артерії синдром — різні поєднання порушень сві- домості, центральних паралічів (парезів) кінцівок, провідникових розладів чутливості, симптомів псевдобульбарного паралічу та ура- ження черепних нервів, які зумовлені розладами кровообігу в баци- лярній артерії або в окремих її галузках. Базофобія — нав’язлива боязнь ходьби. Безсоння — різні за патогенезом і клінічною характеристикою розлади сну. Б. проявляється скороченням тривалості нічного сну, пізнім засинанням, раннім пробудженням, багаторазовим перериван- ням сну протягом ночі. Сон при Б. порушується якісно: стає більш поверхневим; скорочується тривалість глибокого сну, порушується співвідношення між стадіями сну, які супроводжуються сновидін- нями. При порушенні сну спостерігаються: 1) відсутність імпульсів із лобних долей головного мозку, що призводить до безсоння; 2) ви- никнення розладів рефлексів, які забезпечують послідовність сну;
3) емоційне напруження, яке перешкоджає блокаді синхронізуючих таламічних імпульсів; 4) зміни м’язового тонусу; 5) розлади функ- ції гіпоталамічного центру сну. Бека симптом — при пасивному відведенні плеча, ротації пле- чового суглоба до середини, випрямленні в ліктьовому суглобі та пронації передпліччя виникає біль, ознака плечового плекситу. Бека синдром — неврологічний симптомокомплекс, що розви- вається внаслідок закупорки передньої спинномозкової артерії. Біоенергетика — галузь біології, що досліджує механізми пере- творення енергії в процесах життєдіяльності організмів. Б. охоплює проблеми термодинаміки біологічних систем, джерел енергії для процесів, що відбуваються в організмах, потоків енергії в біологіч- них системах, проблеми дихання, бродіння, фотосинтезу, скорочен- ня м’язів, активного переміщення речовин в організмі, електричних, хімічних, осмотичних явищ та регуляції біоенергетичних процесів. Біцепс — двоголовий м’яз передньої частини плеча, згинає пе- редпліччя у ліктьовому суглобі, супінуючий передпліччя, бере участь у відведенні і згинанні руки у плечовому суглобі. Біцепс–рефлекс — згинання передпліччя, яке викликається пер- кусією сухожилка двоголового м’яза. Згасання рефлекса свідчить про ураження сірої речовини спинного мозку, передніх і задніх корінців у ділянці відповідних сегментів або м’язово-шкірного нерва. Блокада серця — порушення функції провідності серця, в основі якої лежить сповільнення або повне припинення поширення по серцю імпульсу збудження. Блокада може виникнути на різних рівнях. За- лежно від цього розрізняють: а) сино-аурикулярну (сино-атріальну) блокаду; б) внутрішньопередсердну блокаду; в) передсердно-шлу- ночкову блокаду; г) внутрішньошлуночкову блокаду. Блукаючий нерв — Х пара черепних нервів. Стовбур Б.н. почи- нається із довгастого мозку позаду оливи 10–15 корінцями, які зли- ваються у загальний стовбур, що виходить із порожнини черепа че- рез яремний отвір. Б.н. іннервує тверду мозкову оболонку, слизову оболонку кореня язика, шкіру випуклої поверхні вушної раковини і задньонижньої стінки зовнішнього слухового проходу, органи трав- ної та дихальної систем, серце, селезінку, надниркові залози, нирки, щитоподібну, паращитоподібну, вилочкову залози. Брахіскелія — вроджена вада розвитку, при якій спостерігаєть- ся укорочення ніг.
Бруси — запалення синовіальної сумки. Б. може бути асептич- ним та інфікованим; за характером збудника — неспецифічним або специфічним (гонорейний, бруцельозний, туберкульозний, сифі- літичний); за клінічним перебігом — гострим, підгострим, хроніч- ним, рецидивуючим; за характером ексудату-серозним, серозно- фібринозним, гнійним, гнійно-геморагічним. Вагус-пульс — пульс, що спостерігається при підвищенні тону- су заднього ядра блукаючого нерва і характеризується зниженням кількості пульсових ударів за 1 хвилину. Вазовагальний синдром — симптомокомплекс, що виникає внаслідок рефлекторного підвищення тонусу блукаючого нерва і спостерігається як перша короткочасна фаза реакції організму на масову гостру крововтрату. Клінічно проявляється поєднанням брадикардії, блідості шкірних покривів, артеріальної гіпотензії і зниження ударного об’єму серця. Вазомотори — волокна вегетативної нервової системи, збуджен- ня яких викликає звуження або розширення кровоносних судин. Вальгірування — відхилення ступні назовні. Варикозне розширення вен — зміни вен, що характеризуються нерівномірним збільшенням їхнього просвіту, зміною ходу судин, функціональною недостатністю клапанів і порушеннями венозного відтоку. Варикоцеле — вузлувате розширення вен сім’яного канатика. Розрізняють три ступені хвороби: I — розширені вени локалізують- ся в межах сім’яного канатика; II — характеризується опусканням розширених вен нижче нижнього полюса яєчка; III — конгломерат розширених вен розміщений на дні калитки, нижче яєчка, при цьо- му часто яєчко з явищами набряку і атрофії. Варіаційна статистика — частина математичної статистики, яка застосовується для вивчення емпіричного розподілу кількісних ознак у статистичній сукупності. Варіаційний ряд — статистичний ряд чисел, що складається із варіант і частот. Васкуліт — загальний термін, що позначає запалення стінок кро- воносних судин різної етіології. Розрізняють первинні і вторинні В. Залежно від судин, які уражаються, виділяють такі види В.: арте- ріїти, артеріоліти, капілярити, флебіти. Відповідно до переважної
локалізації запальних змін у судинній стінці розрізняють ендо-, мезо- і периваскуліти. Вегетаріанство — система харчування, яка виключає або обмеж- ує вживання продуктів тваринного походження. Везикулярне дихання — шум, що вислуховується при аускуль- тації в нормальних умовах над усією поверхнею легень. Характери- зується переважанням часу шуму вдиху над часом шуму видиху і м’яким тембром. Велоергометр — прилад для виконання дозованого фізичного навантаження. Велоергометрія — метод функціонального дослідження із за- стосуванням дозованого фізичного навантаження для виявлення латентної коронарної недостатності, для визначення показників функції зовнішнього дихання тощо. Ґрунтується на крутінні нога- ми або руками педалей велоергометра. Вени (А) — кровоносні судини, які несуть кров із органів і тка- нин до серця у праве передсердя. Виняток становлять легеневі вени, що несуть кров (артеріальну) із легень у ліве передсердя. Розрізня- ють поверхневі і глибокі В. Стінки В. складаються з трьох шарів: внутрішньої, середньої та зовнішньої оболонок. Наявність і ступінь розвитку м’язових елементів у стінці В. покладено в основу їхнього поділу на В. безм’язового і м’язового типу. Вестибулярний аналізатор — нейродинамічна система, яка ви- конує сприйняття і аналіз інформації про розміщення і рухи тіла у просторі, складається із рецепторів, аферентних і еферентних про- відних шляхів, проміжних центрів і кіркового відділу. Вестибулярний апарат — функціональне об’єднання утворень головного мозку, внутрішнього вуха (2 мішечки і 3 півколових ка- нали у кожному вусі) тощо, які забезпечують сприйняття кутових та прямолінійних прискорень. Вивих — стійке зміщення суглобових кінців кісток за межі їхньої фізіологічної рухомості, що викликає порушення функції суглоба. Вивих вроджений — вивих, що є результатом порушень вну- трішньоутробного розвитку з формуванням неповноцінних сугло- бових кінців кістки, які зчленовуються. Вивих звичний — вивих, що систематично повторюється в одно- му і тому самому суглобі, зумовлений слабкістю зв’язок суглоба і оточуючих його м’язів або структурними змінами суглобових кін- ців кісток.
Видільні процеси — процеси виведення із організму кінцевих продуктів обміну та чужорідних речовин. Виразка варикозна — трофічна В. на шкірі гомілок, яка розви- вається внаслідок порушення венозного відтоку від нижніх кінці- вок при варикозному розширенні вен. Виразкова хвороба — хронічне рецидивуюче захворювання, яке характеризується утворенням виразки у шлунку або у дванад- цятипалій кишці внаслідок розладу загальних і місцевих механіз- мів нервової та гормональної регуляції основних функцій гастро- дуоденальної системи, порушення трофіки і розвитку протеолізу слизової оболонки. Вища нервова діяльність — сукупність найскладніших форм діяльності вищих відділів центральної нервової системи, що забез- печує найрізноманітнішу взаємодію між організмом і навколишнім середовищем. Вібромасаж — дія механічних коливань низької частоти і амплі- туди на обмежені ділянки тіла хворого; різновид вібротерапії. Відведення — віддалення від середньої лінії тіла. Відпочинок — стан спокою або діяльність, яка знімає втому і сприяє відновленню працездатності. Вік біологічний (анатомо-фізіологічний) — вік, що визначаєть- ся залежно від стану обмінних, структурних, функціональних, регу- ляторних особливостей і пристосувальних можливостей організму. Вік календарний (хронологічний) — вік, що визначається за- лежно від відомої дати народження. Вік морфологічний (соматичний) — вік, що визначається за- лежно від морфологічних ознак організму. Вік репродуктивний — вік, протягом якого зберігається здат- ність до відтворення потомства. Внутрішнє середовище організму — сукупність рідин організ- му (кров, лімфа, тканинна рідина), які безпосередньо беруть участь у процесах обміну речовин і в підтримці гомеостазу. Вогнище збудження — сукупність близько розміщених та одно- часно фізіологічно активних нервових елементів центральної нер- вової системи. Гайморит — запалення слизової оболонки верхньощелепної пазу- хи. Інколи спостерігається ураження її надкісниці та кісткової стінки.
Гастрит — ураження слизової оболонки шлунка з переважно запальними змінами при гострому розвитку процесу і з явищами дисрегенерації, структурної перебудови з прогресуючою атрофією її при хронічному перебігу. Гастродуоденіт — запалення слизової оболонки шлунка та два- надцятипалої кишки. Гематома — накопичення крові в тканинах з утворенням порож- нини, що містить кров чи кров’яні згустки. Геморой — захворювання, в основі якого лежить розширення кавернозних вен дистального відділу прямої кишки і заднього про- ходу. Гемофілія — спадкова хвороба, в основі якої лежить порушення першої фази зсідання крові внаслідок дефіциту фактора VIII або фактора IX. Г. Проявляється частими і тривалими кровотечами. Генетична трансформація — перенесення генетичної інформа- ції від одного штаму бактерій (або від одного організму) до іншого штаму (або організму) за допомогою виділених препаратів ДНК. Герпес — вірусні хвороби, що спричиняються вірусами герпесу і характеризуються висипом згрупованих дрібних пухирців на шкі- рі, слизових оболонках, вздовж окремих нервів на еритематозно- набряковій основі. Гігантизм — клінічний синдром, що проявляється надмірним, відносно пропорційним або непропорційним ростом. Розвивається внаслідок гіперпродукції соматотропного гормону гіпофіза. Гімнастика — система спеціально підібраних фізичних вправ і методичних прийомів, що застосовують для зміцнення здоров’я та гармонійного фізичного розвитку. Гімнастика коригуюча — система спеціальних гімнастичних вправ, що застосовуються переважно для дітей та підлітків з метою виправлення дефектів постави і викривлень хребта (вид лікуваль- ної гімнастики). Гіпертензія — підвищення гідростатичного тиску в порожнинах організму, порожнистих органах та судинах. Гіпертермія — стан організму, зумовлений підвищеною темпе- ратурою тіла. Гіпертрофія — збільшення об’єму та маси тканини, органа або його частини внаслідок розмноження клітин або збільшення об’єму клітинних елементів, що зумовлене регенерацією органоїдів.
Гіподинамія — зменшення м’язових зусиль, що витрачаються на утримання пози, переміщення тіла у просторі, а також на фізичну працю. Гіпокапнія — знижений вміст вуглекислого газу в артеріальній крові. Гіпокінезія — 1) рухові розлади, що проявляються зниженням рухової активності та швидкості руху при деяких ураженнях екстра- пірамідної системи; 2) обмеження рухомої діяльності. Гіпоксія — стан, що виникає при недостатньому постачанні тка- нин організму киснем або порушенні його утилізації в процесі біо- логічного окислення. Дебільність — легкий ступінь олігофренії, який характеризуєть- ся примітивністю суджень і висновків, недостатньою диференціаці- єю емоцій, обмеженою можливістю навчання, зниженою адаптаці- єю. Депресія — психічні розлади, що належать до групи афективних синдромів — станів, що характеризуються різними хворобливими змінами настрою, проявляються пригніченим, приголомшеним, тужливим настроєм, що поєднується з рядом ідеаторних (розлади мислення), моторних, а також соматовегетативних порушень. Дискінезія — розлад рухової функції. Дискоз — захворювання, що виникає внаслідок проникнен- ня тканини патологічно зміненого міжхребцевого диска в просвіт хребтового каналу при остеохондрозі. Значна частина захворювань протікає з клінічною картиною радикуліту, що зумовлено компре- сією корінців у результаті випинання або грижі міжхребцевого дис- ка. За клінічним перебігом Д. може бути гострим, рецидивуючим, хронічним, прогредієнтним. Дихальна недостатність — патологічний, зумовлений порушен- ням обмін газів між організмом і оточуючим середовищем. Розріз- няють центрогенну, нервово-м’язову, торакодіафрагмальну, або па- рієальну, і бронхолегеневу Д.н. Дихальний апарат — сукупність органів, які забезпечують газо- обмін між повітрям, що вдихається та кров’ю, а також очищення, зволоження та зігрівання повітря; Д.а. включає ніс та навколоносо- ві пазухи, ротову порожнину, глотку, гортань, трахею, бронхіальне дерево, легені.
Дихальний об’єм — об’єм повітря, що вдихається або видиха- ється при одному дихальному циклі. Дихальні м’язи — скелетні м’язи, які беруть участь в акті дихан- ня, змінюючи об’єм грудної клітки. Д.м. поділяються на м’язи, що здійснюють вдих, і на м’язи, що виконують видих. Діабет — патологічний стан, що характеризується виділенням великих кількостей сечі і деяких хімічних речовин, які утворюють- ся в організмі в процесі обміну речовин. Діабет цукровий — діабет, в основі якого лежить відносна або абсолютна інсулінова недостатність, що є наслідком ураження ост- рівкового апарату підшлункової залози або викликається поза пан- креатичними причинами, що призводить до порушення різних ви- дів обміну (головним чином, вуглеводного) і патологічних змін в органах і тканинах. Діастола — фаза серцевого циклу, під час якої спостерігається розширення порожнин серця, що пов’язано з розслабленням міо- карда, та наповненням порожнин серця кров’ю. Допінг — речовина, що тимчасово підсилює фізичну і психічну діяльність організму. Друге дихання — стан, що настає після гострої втоми, яка по- явилася на початковому періоді інтенсивної м’язової роботи, і ха- рактеризується поліпшенням самопочуття і підвищенням працез- датності. Дуоденіт — запально-дистрофічний процес дванадцятипалої кишки, що частіше обмежується слизовою оболонкою або поши- рюється на всі її оболонки. За клінічним перебігом розрізняють го- стрий і хронічний Д. Дятла Феномен — різке укорочення інтервалу між першим і другим тонами серця, при аускультації сприймається як роздвоєн- ня першого тону при відсутності другого, що є ознакою вираженої енергодинамічної серцевої недостатності. Езофагіт — запалення стравоходу. Е. розрізняють гострий, хро- нічний та підгострий. Ейфорія — стан невиправданого об’єктивними умовами підне- сеного настрою людини, який поєднується з безтурботністю і недо- статньою критичною оцінкою свого стану, спостерігається відсут- ність або слабкість мовленнєвого збудження.
Екзема — хронічне рецидивуюче захворювання шкіри, зумов- лене серозним запаленням переважно сосочкового шару дерми та вогнищевим спонгіозом шипуватого шару епідермісу. Проявляєть- ся поліморфним сверблячим висипом. Виділяють справжню, про- фесійну і мікробну Е. Екзогенний — такий, що зумовлений зовнішніми причинами. Екологічні фактори — елементи середовища, що здійснюють той або інший вплив на певні організми. Екстрасистолія — порушення ритму серця, яке спричиняється збудженням міокарда, що виходить, як правило, не із фізіологічно- го джерела серцевого ритму і характеризується виникненням оди- ночних або парних передчасних скорочень серця. Залежно від місця розміщення вогнища ектопічної активності Е. поділяють на перед- сердні, атріовентрикулярні і шлуночкові. Інколи може спостеріга- тися синусова Е., при якій передчасне збудження виникає у фізіо- логічному водієві ритму серця — синусно-передсердному вузлі. Емфізема легень — патологічні зміни легеневої тканини, які ха- рактеризуються підвищеним вмістом у ній повітря. Ендокринна система — система, яка складається із спеціалізо- ваних структур, до яких належать секреторні ядра гіпоталамуса, гі- пофіз, шишкоподібне тіло, щитоподібна залоза, вилочкова залоза, паращитоподібні залози, надниркові залози, чоловічі і жіночі стате- ві залози, ендокринні структури підшлункової залози і шлунково- кишкового тракту. За допомогою гормонів Е.с. бере участь у гуморальному забезпеченні координації і інтеграції процесів жит- тєдіяльності організму: росту, розвитку, розмноження, адаптації, поведінки. Ентероколіт — запальне або запально–дистрофічне ураження слизової оболонки тонкої і товстої кишок. Жовта пляма — найчутливіша частина сітківки ока, розміще- на зовні від диска зорового нерва, виконує функцію центрального зору. Жовте тіло — ендокринна залоза, яка розвивається в яєчнику на місці графового пухирця після овуляції і виділяє гормон прогестерон. Жовч — рідкий секрет, що виділяється печінковими клітинами. Жовчний міхур — порожнистий орган травної системи, у якому відбувається накопичення жовчі, підвищення її концентрації та з
якого періодично відбувається надходження жовчі в загальну жов- чну протоку та дванадцятипалу кишку. Жовчні камені — щільні утворення, що утворюються в жовчно- му міхурі та жовчних протоках. Жовчнокам’яна хвороба — захворювання, зумовлене утворен- ням та наявністю конкрементів у жовчному міхурі та в жовчних протоках. Залишковий об’єм легень — об’єм повітря, що залишається в легенях після максимального видиху. Запаморочення (голови) — відчуття несправжнього обертання оточуючих предметів або власного тіла в будь-якій із площин три- вимірного простору, а також відчуття обертання «усередині голови» або почуття нестійкості, «падіння в безодню». В основі З. (г.) лежить порушення взаємодії вестибулярного, зорового аналізаторів і глибо- кої чутливості, які разом забезпечують просторову орієнтацію. Збудження (у фізіології) — один із основних фізіологічних про- цесів, що характеризується підвищенням специфічної діяльності живих клітин, тканин і цілих організмів у відповідь на зовнішні та внутрішні подразники. Збудливість — здатність високоорганізованих тканин (нервової, м’язової, залозистої) реагувати на подразнення змінами фізіологіч- них властивостей і генерацією процесу збудження. Здоров’я емпіричне — індивідуальне уявлення про здоров’я (відчуття адаптованості до умов існування). Здоров’я індивідуальне — здатність діяти, враховуючи особисті бажання, зумовлені культурним середовищем. Здоров’я функціональне — соціальне поняття, яке полягає у здатності виконувати соціальні ролі та обов’язки, що диктуються даним суспільством. Імунна система — морфофункціональна система, що включає центральні (кістковий мозок, тимус, сумка Фабриція у птахів) та периферійні (селезінка, лімфатичні вузли) органи імунітету, а та- кож вогнищеві скупчення лімфоцитів, що розсіяні по організму, у тому числі лімфоцитів, циркулюючих за током крові і лімфи. Іннервація — зв’язок органів і тканин організму людини чи тва- рини, що здійснюється за допомогою нервових волокон.
Інсулін — гормон підшлункової залози, що утворюється β-клі- тинами острівців Лангерганса. Низькомолекулярна білкова речо- вина, складний поліпептид. Значно впливає на вуглеводний обмін (регулює відносну сталість вмісту глюкози в крові), синтез глікоге- ну в печінці. Інтелект — здатність до мислення, особливо до його вищих тео- ретичних рівнів. Іррадіація — 1) поширення процесів збудження або гальмуван- ня в центральній нервовій системі; 2) поширення болю в сусідні ді- лянки. Істерія — нервово–психічний розлад, що характеризується по- ліморфними функціональними психічними, неврологічними і со- матичними розладами при значній навіюваності і самонавіюваності людини, прагненні привернути до себе увагу. Ішемічна хвороба серця — група захворювань і патологічних станів серця, головним етіологічним фактором яких є атеросклероз вінцевих артерій, що зумовлює за певних умов невідповідність між потребою міокарда в кровопостачанні і можливою величиною при- току крові через уражену артерію. Ішіас — ураження корінців попереково-крижового відділу хребта, що спостерігається при остеохондрозі хребта, інфекціях, травмах. Капіляри — найдрібніші кровоносні судини, стінка яких побу- дована із одного шару ендотелію і перикапілярної сполучної ткани- ни. Діаметр просвіту в середньому дорівнює 4–7 мкм. Кислотність (у медицині) — показники, що характеризують вміст іонів водню в деяких рідинах. Кислотно–лужна рівновага — відносна сталість водневого по- казника (pH) внутрішнього середовища організму, зумовлена спіль- ною дією буферних і деяких фізіологічних систем, які визначають повноцінність метаболічних перетворень у клітинах організму. Кишка товста — частина кишківника, яка бере початок від ілео- цекального кута і продовжується до відхідникового отвору. Довжи- на К.т. коливається від 110 до 215 см. Середня її довжина 1,5 м. Кишка тонка — частина кишківника, яка починається від шлун- ка і впадає у товсту кишку. Довжина К.т. коливається від 4 до 11 м, у середньому дорівнює 5–7 м. К.т. поділяється на три відділи, що
переходять один в другий: дванадцятипала кишка, порожня кишка і клубова кишка. Кіста яєчника серозна — одно- або багатокамерна порожнина, яка вистелена війчастим епітелієм і містить світлу серозну рідину. Клітинне дихання — фізіологічний процес споживання кисню клітинами для окислення органічних речовин з вилученням енергії, потрібної для життєдіяльності організму. Коліт — запально-дистрофічне ураження товстої кишки. Залеж- но від етіологічного фактора виділяють такі форми к.: 1) інфекційні; 2) інвазивні (паразирарні); 3) токсичні (екзогенні і ендогенні); 4) алі- ментарні; 5) медикаментозні; 6) невротичні і нервово-трофічні; 7) наслідок механічного ураження кищечника; 8) змішаної етіоло- гії; 9) променеві; 10) вторинні (при запальних ураженнях інших ор- ганів); 11) невиясненої етіології. Кора головного мозку — поверхня півкуль великого мозку, по- крита плащем, утвореним сірою речовиною. К.г. м. бере участь у регуляції і координації всіх функцій організму, відіграє виключно важливу роль у вищій нервовій діяльності. Морфологічно К.г.м. утворена нервовими клітинами, їх відростками і нейроглією, що має опорно-трофічну функцію. Корінь легені — сукупність анатомічних утворень, до яких нале- жать головний бронх, легенева артерія, легеневі вени, бронхіальні артерії і вени, нервові сплетення, лімфатичні судини та вузли, роз- міщені в ділянці воріт легені і покриті плеврою. Коронарит — запалення стінок вінцевих артерій серця, усклад- нює перебіг багатьох захворювань. Запальний процес при К. може локалізуватися переважно в одному з шарів артеріальної стінки (периартеріїт, мезартеріїт, ендартеріїт) або одночасно уражати всі шари (панартеріїт). Клінічно характеризується проявами коронар- ної недостатності, в т.ч. стенокардією, інфарктом міокарда. Короткозорість — один із видів аномалій рефракції ока, при якому паралельні промені, що потрапляють в око, після заломлення сходяться у фокусі не на сітківці, а попереду неї. Косметика — комплекс процедур та засобів, призначених для гігієнічного догляду за тілом, маскування косметичних дефектів та покращання зовнішності. Косоокість — відхилення зорової осі одного із очей від спільної точки фіксації при порушенні бінокулярного зору.
Кофеїн — C8H10O2N4; алкалоїд, що є похідним пурину. Най- більш К. міститься у зернах кави, какао та в листях чаю. К. стимулює центральну нервову систему, підсилює процеси збудження в корі го- ловного мозку, підвищує працездатність, тонізує серцевий м’яз. Кофеїнізм — форма токсикоманії, яка розвивається при трива- лому зловживанні напоями, що містять кофеїн. Кровообіг — рух крові чи гемолімфи, по системі кровоносних судин та порожнин. К. відіграє транспортну роль у внутрішніх про- цесах організму: обміні речовин, гуморальній регуляції, терморегу- ляції, захисті організму. Лабільність — 1) здатність нервової та м’язової тканини відпові- дати максимальною частотою імпульсів на подразнення відповідно до їхньої частоти; 2) нестійкість організму щодо змін зовнішнього і внутрішнього середовища. Латентний — прихований; такий, що не виявляє себе видимими ознаками. Легеневе серце — патологічні зміни, які характеризуються гі- пертрофією і (або) дилатацією правого шлуночка серця внаслідок легеневої артеріальної гіпертензії, що зумовлено первинними за- хворюваннями бронхолегеневого апарату, судин легень або торако- діафрагмальними порушеннями. Легені — парний орган, розміщені у плевральних порожнинах. Форма і розміри Л. індивідуальні. Середня висота правої Л. 27,1 см у чоловіків і 21,6 см у жінок; лівої Л. 29,8 см у чоловіків і 23 см у жінок. Середня ширина основи правої Л. 13,5 у чоловіків і 12,2 см у жінок; лівої Л. — 12,9 см у чоловіків, 10,8 см у жінок. У кожній Л. розрізняють заокруглену верхівку, основу, три поверхні — ребер- ну, медіальну, діафрагмальну та два краї — передній та нижній. Л. поділяються на частки. Права Л. складається із трьох часток: верх- ньої, середньої та нижньої. Ліва Л. поділяється на верхню і нижню частки. Основною функцією Л. є дихальна функція. Вона полягає в артеріалізації крові в капілярах малого кола кровообігу. Для її ви- конання необхідні три процеси: вентиляція альвеол повітрям або газовою сумішшю з досить високим парціальним тиском кисню і низьким парціальним тиском двоокису вуглецю; дифузія кисню і двоокису вуглецю через легеневу мембрану; кровотік через капіля- ри малого кола кровообігу.
Лейкемія — застаріла назва лейкозу. Лейкоз — новоутворення із кровотворних клітин з ураженням кісткового мозку і витисканням нормальних ростків кровотворення. Лівошлуночкова недостатність — серцева недостатність, яка характеризується зменшенням викиду крові у велике коло крово- обігу, розтягненням лівого передсердя і застоєм крові у малому колі кровообігу. Розвивається при тяжких ураженнях міокарда лівого шлуночка. Лікувальна фізкультура — 1) розділ клінічної медицини, що вивчає дію фізичних вправ та інших засобів фізичної культури на організм та розробляє методи їх застосування з лікувально — про- філактичною і реабілітаційною метою; 2) використання комплексу засобів фізичної культури з профілактичною, лікувальною та реабі- літаційною метою. Лімфа — прозора жовтувата рідина, що міститься в лімфатичній системі. Складається з плазми та формених елементів (переважно лімфоцитів — близько 95 \%, а також еозинофілів, моноцитів та поо- диноких еритроцитів). Проходячи крізь тканини організму, Л. вби- рає в себе виділення клітин. Відіграє значну роль в обміні речовин і виконує ряд захисних функцій. Лімфатичні вузли — органи лімфоцитопоезу і утворення анти- тіл. Являють собою утворення бобопопідної або стрічкоподібної форми, розміщені по ходу лімфатичних судин. У кірковій і мозко- вій речовині Л.в. утворюються лімфоцити: В-лімфоцити — у світ- лих центрах фолікулів, Т-лімфоцити — у пара кортикальній зоні. У Л.в. утворюється лейкоцитарний фактор, що стимулює розмно- ження клітин. Л.в. виконують також бар’єрно-фільтраційну та імун- ну функції, беруть участь в процесах травлення і обміну речовин, у перерозподілі рідини і формених елементів між кров’ю та лімфою, у лімфовідтоку. Виконують функцію депо лімфи. Ліпіди — група органічних сполук — жирів і жироподібних спо- лук, що мають спільні фізико–хімічні властивості. Л. за хімічним складом неоднорідні і поділяються на прості Л. (жири, воски), складні Л. та похідні ізопрену (стероїди, каротиноїди). Прості Л. складаються з жирних кислот і спирту. До складних Л. входять ще й інші сполуки (залишок фосфорної кислоти, азотні основи, вугле- води). Л. входять до складу всіх живих клітин.
Мале коло кровообігу — відділ кровоносного русла, в якому відбувається газообмін між кров’ю легеневих капілярів та альвео- лярним повітрям. До складу М.к.к входять правий шлуночок серця, легеневий стовбур, легеневі артерії, капіляри легень, легеневі вени, ліве передсердя. Манту проба — діагностична алергічна проба для виявлення ту- беркульозу, яка ґрунтується на внутрішньошкірному введенні ту- беркуліну. Масаж серця — спосіб штучного відновлення кровообігу в орга- нізмі шляхом ритмічних стискувань серця, що сприяє переміщенню крові із його порожнин у магістральні судини. Розрізняють прямий М.с., який виконується однією або двома руками через розріз груд- ної клітки, і непрямий, що виконується шляхом ритмічного стиску- вання грудної клітки і стиснень серця між хребтом та грудиною, яка зміщується у передньо-задньому напрямку. Математична статистика — розділ математики, присвячений математичним методам систематизації, обробки і використання статистичних даних з науковою і практичною метою. Меланхолія — 1) розгорнуті варіанти великих депресій, що харак- теризуються вираженою психомоторною загальмованістю або ажи- тацією, схудненням, патологічним відчуттям провини, порушенням нічного сну або ранніми пробудженнями, добовими коливаннями настрою та активності з погіршенням стану вранці, а також втратою здатності переживати почуття задоволення; 2) смуток, туга. Міозин — білок м’язів, що належить до групи глобулінів. Ви- конує функції скоротливого білка і фермента. З білком актином утворює білковий скоротливий комплекс — актоміозин, каталізує розщеплення аденозинтрифосфорної кислоти на аденозиндифос- форну і фосфорну кислоти. При цьому вивільняється енергія, яку використовують м’язи для механічної роботи. Міозит — запалення м’язів. За етіологією М. поділяють на ін- фекційні (гнійні і негнійні), паразитарні, токсичні. За перебігом М. може бути гострим, підгострим і хронічним. За поширеністю — лока- лізованим і дифузним. Морфологічні зміни при М. проявляються альтернативними, ексудативними і проліферативними процесами в м’язовій тканині. При гнійному М. запалення може бути дифуз- ним за типом флегмонозного і обмеженим біогенною капсулою з утворенням абсцесу. Залежно від етіології виявляються пошире-
ні некротичні зміни, обмежені масивним лейкоцитарним валом. У м’язах, що прилягають до некрозу, можуть виявлятися (синьо- гнійні інфекції) важкі розлади кровообігу і масивний фібриноз- ний ексудат. Негнійні інфекційні міозити можуть бути серозними, паренхіматозно-інтерстиційними, проліферативними, дифузними, склеротичними. Мітохондрії — органоїди клітин, що забезпечують вироблення, нагромадження і розподіл енергії в клітинах. Являють собою окру- глі, паличкоподібні, ниткоподібні або розгалужені тільця діаме- тром 0,1–1 мкм та завдовжки до 7 мкм і більше. Кількість, розміри, форма і розміщення М. у клітині залежать від її типу та функціо- нального стану. М. утворені системою мембран і заповнені гомо- генною речовиною — матриксом. М. — єдині в людини клітинні органели, що містять позаядерну ДНК. Вони мають одну кільце- подібну хромосому, гени якої кодують окремі субодиниці комп- лексів електронно-транспортного ланцюга, а також контролюють синтез групи транспортних та рибосомальних РНК. Мітохондрі- альна ДНК кодує 13 із 67 білків дихального ланцюга мітохондрій і успадковується тільки по материнській лінії (цитоплазматичне або «неменделівське» успадкування). Життєвий цикл М. не пере- вищує кількох днів. М’язове скорочення — сукупність процесів, які змінюють ме- ханічний стан м’яза. Характеризується укороченням м’яза і розви- тком механічного напруження. Набряк легень — паталогічний стан, зумовлений значним про- потіванням рідкої частини крові в інтерстиціальну тканину, а потім в альвеоли, що клінічно проявляється тяжкою ядухою, ціанозом і клекотанням у грудях. В основі Н.л. лежать: гостре підвищення гід- ростатичного тиску в капілярах малого кола кровообігу, порушен- ня проникності капілярної стінки, зниження колоїдно-осматичного тиску плазми, швидке падіння внутрішньоплеврального тиску. Ви- діляють блискавичну форму Н.л., яка закінчується летальним кін- цем протягом кількох хвилин. Гострий Н.л., що триває 2–4 години; затяжний Н.л. (спостерігається частіше інших форм), який може тривати кілька діб. Навичка — уміння вирішувати той чи інший вид завдання, до- ведене до автоматизму.
Нейрогуморальна регуляція — регуляція діяльності різних сис- тем організму, що здійснюється за участю нейрорефлекторних та гуморальних механізмів. Нервова система — система нервових елементів та органів, що регулює і координує усі функції організму, здійснює взаємозв’язок усіх частин організму між собою і з навколишнім середовищем. Н.с. поділяють на центральний і периферійний відділи. Центральний відділ Н.с., або ц.н.с., об’єднує головний і спинний мозок, перифе- ричний — усі інші структури, зв’язок між ними здійснюється через корінці спинномозкових та черепномозкових нервів. Нервова тканина — основна тканина нервової системи. Осно- вним структурним і функціональним елементом Н.т. є нервова клітина, розташована в невроглії. Нервові клітини зв’язані одна з одною через синапси, що забезпечує передачу нервових імпульсів і виконання найрізноманітніших рефлекторних актів. Із нервових клітин побудовані органи і відділи нервової системи: головний мо- зок, спинний мозок, спинномозкові та черепномозкові нерви, не- рвові ганглії, нервові закінчення, вегетативна нервова система. Нирка — парний орган сечоутворення, що має важливе значення у забезпеченні гомеостазу організму людини та вищих тварин. Н. є одним із основних гомеостатичних органів. Вони беруть участь у ре- гуляції концентрації осмотично активних речовин, іонного складу, кислотно-лужної рівноваги та об’єму рідин внутрішнього середовища організму, виконують екскреторну, метаболічну, ендокринну функцію. Нирки розміщені у заочеревинному просторі екстраперитонеально, по обидва боки від поперекового відділу хребта і покриті очеревиною тільки спереду. Форма Н. бобоподібна. Маса Н. коливається від 120 до 200 г, довжина — 10–12 см, ширина 5–6 см, товщина 3–4 см. Розрізня- ють зовнішній шар — коркову тканину нирки і можкову тканину, яка поділяється на 8–18 ниркових пірамід. Структурною одиницею Н. є нефрон, який включає ниркове тільце та канальцеву ланку. Ниркова недостатність — симптомокомплекс, що розвива- ється внаслідок порушення ниркового кровообігу, клуб очкової фільтрації, канальцевої реабсорбції та секреції, а також концен- траційної здатності нирок. Проявляється азотемією, порушенням електролітно-водного балансу та кислотно-лужної рівноваги. Нозологія — розділ теоретичної медицини, що включає вчення про хвороби, їх класифікацію і номенклатуру, діагноз, етіологію,
патогенез, загальні принципи лікування та профілактику захворю- вань. Нуклеїнові кислоти — високомолекулярні органічні речови- ни, які складаються з великої кількості зв’язаних між собою моно- нуклеотидів. До складу Н.к. входять пуринові (аденін і гуанін) та піримідинові (цитозин і урацил або цитозин і тимін) основи, вуг- леводи — пентози (рибоза і дезоксирибоза) та фосфорна кислота. Розрізняють два типи Н.к. — рибонуклеїнову кислоту (РНК) та де- зоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК). Кількість нуклеотидів в Н.к. може бути різною (від 80 до 30 тисяч і більше), залежно від цього вони мають різну молекулярну масу: вищу — препарати ДНК (до 10 млн), нижчу — препарати РНК (від 20 тисяч до 2 млн). ДНК містить- ся переважно в ядрах клітин, головним чином у хромосомах, невели- ка кількість — у мітохондріях. РНК — у ядерцях, цитоплазмі і міто- хондріях. Найважливішою біологічною функцією Н.к. є їхня участь у процесах біосинтезу білка, які лежать в основі механізмів нормально- го росту, розвитку та передачі і відворення спадкових ознак. Оболонка клітин — ліпопротеїдна мембрана, яка відмежовує цитоплазму клітини від оточуючого середовища. Омалгія — біль у плечовому суглобі або дельтоподібному м’язі. Омартрит — запалення плечового суглоба. Орієнтування у просторі — здатність людини визначати свою позицію і характер переміщення у просторі стосовно лінії горизон- ту, вектора сили ваги та оточуючих предметів. Ортостатичні проби — тести функціональної діагностики, які ґрунтуються на вимірюванні динаміки різних параметрів кровообі- гу, що виникають під впливом ортостатичного навантаження — при зміні позиції тіла, досліджуваного від горизонтальної до вертикаль- ної позиції або у процесі перебування у вертикальній позиції. Особиста гігієна — сукупність гігієнічних правил поведінки людини, які сприяють збереженню і подовженню строку активного життя. Особистість — конкретний індивід, реальна людина, продукт і суб’єкт історії, що має свідомість, світогляд і посідає певний соці- альний статус. Остеохондроз — захворювання, в основі якого лежать дис- трофічні зміни суглобового хряща і прилеглої кісткової тканини.
Терміном «Остеохондроз» частіше позначають дегенеративно- дистрофічні захворювання міжхребцевих дисків. Пам’ять — одна із найважливіших функцій центральної нерво- вої системи, завдяки якій сприймається вплив ззовні, закріплюєть- ся, зберігається і відтворюється отримана інформація. Панкреатит — запалення підшлункової залози. Виділяють го- стрий і хронічний П. Залежно від структурних особливостей роз- різняють такі форми гострого П.: 1) набряків; 2) жировий панкрео- некроз; 3) геморагічний панкреонекроз; 4) гнійний П. Виділяються три фази захворювання: 1) ензимної токсемії; 2) тимчасової ремісії; 3) секвестрації. Парадоксальний пульс — зменшення амплітуди пульсових хвиль при вдихуванні; спостерігається здебільшого при фіброзному медіастино-перикардиті, зустрічається також при лівобічному екс- удативному плевриті. Парасимпатична нервова система — частина вегетативної нер- вової системи, яка складається із центрального і периферійного від- ділів. Регулює діяльність м’язів і залоз внутрішніх органів та залоз внутрішньої секреції. При збудженні П.н.с. відбувається звуження зіниць і зміна кривизни кришталика, гальмування діяльності серця, зменшення просвіту бронхіол, посилення перистальтики шлунка і кишківника, збільшення слиновиділення і секреції травних соків, звуження коронарних судин серця. Пародонти — запалення тканин, що оточують зуб (пародонт). Пародонтоз — захворювання пародонту, що характеризується ураженням усіх його складових елементів, руйнування зубояс- невого з’єднання і прогресуючою деструкцією альвеолярних від- ростків. Пароксизмальна тахікардія — нападоподібне почастішання кількості серцевих скорочень, зумовлене патологічною циркуля- цією екстрасистолічного збудження або патологічно високою ак- тивністю вогнища гетеротопного автоматизму серця. Залежно від локалізації ектопічного вогнища автоматизму, який спричинює П.т., виділяють три форми П.т.: передсердну, атріовентрикулярну і шлуночкову. Парціальний — частковий, неповний, такий, що є тільки части- ною.
Парціальний об’єм — об’єм, який займав би один із компонентів газової суміші при тій же температурі, якщо б його тиск дорівнював тиску всієї суміші. Парціальний тиск — тиск, який би спричиняв газ, що входить до складу суміші газів за умов, коли б він при даній температурі за- ймав об’єм, заповнений всією сумішшю газів. Патогенез — походження і розвиток хвороби або патологічного процесу. Внутрішній механізм виникнення і розвитку патологічних процесів, що зумовлюють клінічну картину захворювання, взаємо- дію між збудником хвороби і організмом. Патологічний стан — стійке відхилення від норми, що має біо- логічно негативне значення для організму. Пахвова ділянка — ділянка, межі якої збігаються з межами пах- вової ямки. Перевтома — стан організму, який характеризується функці- ональними порушеннями, зумовленими надмірною одноразовою втомою або прогресуючим накопиченням її за ряд послідовних пе- ріодів роботи. Периферійна нервова система — позамозкова частина нервової системи, що включає задні і передні корінці спинномозкових нервів, спинномозкові вузли і симпатичні стовбури, черепномозкові, спин- номозкові нерви та їхні похідні. П.н.с. у взаємодії із центральною нервовою системою здійснює регуляцію рухів, чутливості і трофіки в соматичній і вегетативній сферах організму. Функція П.н.с. по- лягає у проведенні нервових імпульсів від усіх екстерн-, пропріо- та інтерорецепторів у сегментарний апарат спинного і головного моз- ку і у відведенні від ЦНС регулюючих нервових імпульсів до орга- нів та тканин. Пієлонефрит — неспецифічний запальний процес з переважним ураженням проміжної тканини нирки та її чашечко-мискової систе- ми. Розрізняють гострий і хронічний П., первинний і вторинний П., вогнищевий і дифузний П. Залежно від шляху поширення інфекції виділяють гематогенний і уриногенний (висхідний) П. Пневмонія — група різних за етіологією, патогенезом і морфоло- гічною характеристикою ексудативних запальних процесів у леге- нях з переважним ураженням їхніх респіраторних відділів. Здебіль- шого у дорослих причиною виникнення П. є інфікування різними бактеріями.
Подагра — захворювання, зумовлене порушеннями пуринового обміну, що призводить до підвищення рівня сечової кислоти у крові та відкладення уратів у тканинах. Ревматизм — системне запальне захворювання сполучної тка- нини з переважною локалізацією процесу в серцево-судинній сис- темі. Ревмокардит — ураження сполучної тканини та скорочувально- го міокарда серця при ревматизмі. Ревматичний процес уражає всі оболонки серця. Розрив серця — утворення наскрізного дефекту в стінці серця при трансмуральному інфаркті міокарда. Рефлекс — відповідь організму на подразнення рецепторів. Суть рефлекторного акту полягає у послідовному збудженні ланок рефлекторної дуги. Рефлексія — 1) (у психології) самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом; 2) осмислення людиною власних дій та їх мотивів, діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духо- вного світу людини. Сакральний — такий, що стосується крижів; крижовий. Санація — оздоровлення. Синологія — теорія і практика формування, збереження і зміц- нення здоров’я. Основними завданнями синології є: розробка і ре- алізація уявлення про суть здоров’я, побудова методів його оцінки; кількісна оцінка здоров’я індивіду, розробка на цій основі систем скринінгу і моніторингу за станом здоров’я населення; формування «психології здоров’я»; зміцнення здоров’я індивіду, забезпечення первинної і вторинної профілактики захворювань; розробка про- грам зміцнення здоров’я популяції. Сарколема — оболонка, що оточує поперечносмугасте м’язове волокно. Внутрішня частина С. є типовою клітинною мембраною. Зовнішня її частина утворена густим переплетенням тонких кола- генових фібрил. С. Завдяки своїй еластичності сприяє скороченню м’язового волокна, а також виконує захисну функцію. Сатурація — насичення рідин вуглекислим газом. Секвоїз — альвеолі алергічної природи, який виникає внаслідок вдихання грибків, що вегетують на тирсі червоного дерева.
Сексуальна культура — система диференціації статевих ролей, відповідні стереотипи маскулінності та фемінності, соціальні інсти- тути і норми, що регулюють статеве життя, і відповідні обряди та звичаї. Селезінка — непарний паренхіматозний орган, розміщений у черевній порожнині, який виконує імунологічну, фільтраційну та кровотворну функції, бере участь в обміні речовин. Маса С. у дорос- лої людини складає 140–200 г, довжина 80–150 мм, ширина 60–90 мм, товщина 40–60 мм. Серцевий цикл — сукупність біохімічних, біофізичних та елек- трофізіологічних процесів, які відбуваються в серці протягом одно- го скорочення. Серця спортивного синдром — комплекс фізіологічних адап- тацій у осіб, які займаються фізичними тренуваннями, що направ- лені на підвищення витривалості і характеризуються синусовою брадікардією у спокої, III і IV тонами серця, систолічними шума- ми, різними змінами на електрокардіограмі та збільшенням серця за рентгенологічними даними. Збільшення об’єму серця і його маси характерні для спортсменів, які тренуються на витривалість. При швидкісних та силових навантаженнях виникає гіпертрофія ске- летних м’язів і міокарда, дилатація та гіпертрофія усіх чотирьох відділів серця у спортсменів, які треновані на витривалість, збіль- шує насосні можливості серця, подовження діастолічної фази напо- внення, яке пов’язане з брадикардією, призводять до ще більшого росту ударного об’єму і коронарного кровотоку. Частота серцевих скорочень як у спокої, так і при будь-якому рівні субмаксимального фізичного навантаження з тренуванням на витривалість поступово зменшується. Це, у першу чергу, пов’язано з підвищенням тонусу блукаючих нервів. Певну роль відіграє також і зниження симпатич- ної стимуляції. Незважаючи на збільшення ударної роботи лівого шлуночка, зумовлене збільшенням його об’єму, переважає харак- терний для брадикардії ефект збереження О2, так що споживання міокардом О2 при рівних об’ємах зовнішньої роботи менше, ніж у нетренованих осіб. Тиск у порожнинах серця у спокої у спортсме- нів, тренованих на витривалість, не змінений. Він також, як і тиск у легеневих і периферичних судинах, нормально реагує на наванта- ження. Характерно, що збільшення серця і брадикардія регресують після закінчення активних тренувань. Кореляція між рівнем трено-
ваності або ефективністю роботи серцево-судинної системи та сту- пенем брадикардії, збільшенням серця або змінами на електрокар- діограмі не спостерігається. Систола — скорочення м’язів серця після розслаблення, одна із фаз серцевого циклу. Внаслідок систоли кров нагнітається в артері- альну систему. Спадкові хвороби — захворювання людини, зумовлені хромо- сомними та генними мутаціями. Стомлення — тимчасове зменшення функціональних можли- востей організму (фізіологічної системи, органу), яке викликане інтенсивною або тривалою працею і проявляється зниженням пра- цездатності. Стомливість — властивість фізичного та розумового наванта- ження викликати стомлення. Стомлюваність — властивість організму (фізіологічної системи, органу) бути схильним до стомлення. Сухожилки — сполучно-тканинна частина м’яза, за допомогою якої він прикріплюється до кістки і приводить її в рух, складається із щільної волокнистої сполучної тканини, пучки якої розміщені па- ралельно і об’єднуються дуже тонкими прошарками пухкої ткани- ни, в якій проходять кровоносні судини і нерви. Тахікардія — збільшення кількості серцевих скорочень. Толерантність — 1) стійкість (до отрут, ліків). Здатність перено- сити великі дози отрути або ліків без шкоди для організму; 2) роз- виток важкого фізичного стану у відповідь на зупинення вживання речовини або блокування її дії в організмі шляхом введення специ- фічного антагоніста. Тонзиліт — запалення мигдаликів. Розрізняють гострий та хро- нічний Т. Травний апарат — комплекс органів, які забезпечують механіч- ну і хімічну обробку їжі, всмоктування її складових частин і виді- лення незасвоєних залишків. Тромб — ущільнена маса крові або лімфи, що зсілися, яка утво- рилася прижиттєво у кровоносній або лімфатичній судині. Ударний об’єм серця — об’єм крові (мл), який викидається шлуночком серця за одну систолу.
Уремія — клініко-біохімічний прояв вираженої гострої або хро- нічної ниркової недостатності. У. являє собою синдром аутоінток- сикації, який розвивається при вираженій нирковій недостатнос- ті внаслідок затримки в організмі азотистих метаболітів та інших токсичних речовин, розладу водно-сольового, кислотно-лужного і осмотичного гомеостазу, які супроводжуються вторинними обмін- ними і гормональними порушеннями, загальною дистрофією тка- нин та дисфункцією усіх органів та систем. Уртикарія — захворювання, яке являє собою своєрідну реакцію організму на різні подразнення, є вираженням патологічно підви- щеної чутливості щодо певних екзогенних та ендогенних речовин. Характеризується типовими поодинокими висипами — пухирями на шкірі, в деяких випадках і на слизових оболонках, які раптово з’являються і швидко зникають. Висипи супроводжуються свербе- жем, а інколи і запальними явищами. Уявлення — психічний процес створення людиною нових обра- зів на основі старих шляхом їх перетворення. Розрізняють довільне і мимовільне У., а також відтворювальне і творче. Фактор ризику — фактор, що збільшує можливість виникнення певного захворювання. Фарингіт — запалення слизової оболонки глотки, здебільшого має вірусне походження, але може також спричинитися β-гемолітичним стрептококом групи А або іншими збудниками. Найбільш харак- терними ознаками Ф. є запалення слизової оболонки та біль при ковтанні. Розрізняють гострий і хронічний Ф. Функціональна надійність — здатність людини до стабільного підтримання високих функціональних можливостей, які дозволя- ють показувати високу ефективність і результативність професій- ної діяльності у напружених (екстремальних) умовах. Функціональна проба — метод оцінки діяльності органу або системи органів, що ґрунтується на застосуванні функціонального навантаження. Функціональне навантаження — стандартне навантаження на орган, систему або організм, призначене для оцінки їхнього стану та функціональних можливостей, а також для виявлення компен- саторних змін.
Функціональний стан — комплекс наявних характеристик тих функцій та якостей людини, які прямо або опосередковано зумов- люють виконання трудової (навчальної) діяльності. Функціональні системи — динамічні центрально-периферичні одиниці, що характеризуються самоорганізацією, усі компоненти яких у їх взаємодії спрямовані на досягнення корисних для організ- му пристосувальних результатів, що забезпечують стійкість різних проявів процесів метаболізму і адаптації людини до середовища проживання, праці та відпочинку. Харчування збалансоване — повноцінне харчування, яке харак- теризується оптимальними (що відповідають фізіологічним потре- бам організму) кількістю та співвідношенням усіх компонентів їжі. Харчування лікувальне — система організації харчування і ди- ференційованого застосування з лікувальною метою харчових про- дуктів та їх сполучень. Харчування неповноцінне — харчування, яке характеризується недостатністю або відсутністю будь-якого компонента (компонен- тів) їжі, необхідного для нормальної життєдіяльності організму. Харчування парентеральне — штучне харчування, при якому різні поживні речовини вводять хворому у кровоносне русло або підшкірно, інколи — внутрішньокістково або внутрішньом’язово. Харчування повноцінне — харчування, яке характеризується наявністю в їжі у достатній кількості усіх необхідних для нормаль- ної життєдіяльності компонентів. Холецистит — запалення жовчного міхура. Центральна нервова система — частина нервової системи лю- дини, що включає головний і спинний мозок. Цикліт — запалення війчастого тіла ока. Шлунковий сік — продукт діяльності шлункових залоз та по- кривного епітелію слизової оболонки шлунка. До складу Ш.с. вхо- дять соляна кислота, ферменти, мінеральні речовини, вода, особли- ві фізіологічні активні речовини та слиз. Ш.с. має кислу реакцію. Добова кількість Ш.с. близько 2 л. Шпора п’яткова — розростання кісткової тканини на нижній або задній поверхні п’яткової кістки.
Шум серцевий — шум, що виникає в порожнинах серця і в над- клапанному відділі висхідної частини аорти або легеневого стовбу- ра внаслідок порушення у них ламінарного потоку крові. Шум систолічний — серцевий шум, який прослуховується між першим та другим тонами серця, тобто під час систолічної паузи, зу- мовлений, як правило, переміщенням крові через аномальні отвори чи клапани, які патологічно не змикаються, або зниженою в’язкістю крові. Ядро клітини — складова частина клітини, в якій міститься основна маса ДНК; забезпечує найважливіші метаболічні і генетич- ні функції клітин. Кількість, форма і розміри Я.к. залежать від типу та функціонального стану клітини. Яремна ямка — заглиблення в передній поверхні шиї, обме- жене знизу яремною вирізкою груднини, а з боків — груднинно– ключично–соскоподібними м’язами. Ячмінь — гостре гнійне запалення волосяного мішечка вій або сальної залози повіки.
|
