РоздІл ix самоконтроль при самостІйних оздоровчо- тренувальних заняттях

Регулярні заняття  фізичною  культурою  та спортом  приводять до змін функціонального стану організму, у зв’язку з чим необхідно систематично  здійснювати  спостереження за здоров’ям  студентів як з боку викладача  з фізичного  виховання чи тренера, так і з боку самого студента, який займається тим чи іншим видом спорту.

Самоконтроль сприяє фіксувати зміни, що відбуваються у функ- ціональному стані і фізичному розвитку, дає можливість  запобігати розвитку  перевтоми і хворобливого  стану, а також своєчасно помі- тити і проаналізувати позитивні  зміни в організмі.

Регулярно аналізуючи  стан свого здоров’я, фізичне  тестування та проведення  різних проб, студент отримує можливість  коригува- ти обсяг розумової  праці і відпочинку,  час для відновлення, виби- рати засоби підвищення фізичної та розумової працездатності, вно- сити необхідні  зміни  в особистий  стиль  і, можливо,  спосіб життя. Отримані дані обов’язково повинні фіксуватися у щоденнику само- контролю для подальшого аналізу через певні проміжки часу: на початку  і наприкінці місяця,  семестру, навчального  року (додаток

1). Основні вимоги: проведення  проб і тестування необхідно прово- дити в одні і ті ж години доби, за 1,5–2 години до і після вживання їжі.

Як правило,  кількість  показників самоспостереження не пови- нна  перевищувати двадцять  і бути  не меншою  5–8.  Інформатив- ність показників залежить  від виду спорту, системи навчально- тренувальних занять.  Хто займається циклічними видами  спорту (бігом, плаванням,  лижними гонками, велоспортом), важливі  ак- центовані  спостереження за частотою  серцевих  скорочень,  артері- альним тиском, життєвою ємністю легенів, витривалістю.

Хто займається ациклічними видами  спорту  (важка  атлетика, гирьовий  спорт, єдиноборства тощо),  необхідно  також  слідкувати за масою тіла, розвитком силових якостей тощо.

Показники самоконтролю поділяються на об’єктивні  і суб’єк- тивні.

До об’єктивних показників відносять  ті, які  можна  оцінити  і визначити кількісно, що дуже важливо для спостереження за дина- мікою: антропометричні дані, показники фізичного  розвитку,  під- готовленості, функціонального стану.

До суб’єктивних показників слід віднести оцінку самопочуття, настрій, сон, апетит, больові відчуття, які раніше не були помічені. Їх стислі характеристики знаходяться в межах: погано, задовільно, добре та оцінюються за п’ятибальною шкалою.

Студентам, які займаються фізичним вихованням за навчальною програмою або самостійно  з метою оздоровлення, рекомендований набір суб’єктивних показників,  що не є забороною на збільшення їх кількості.

До них слід віднести: самопочуття,  сон (години), апетит, пульс за 1 хвилину, маса (вага в кг), порушення  режиму (так, ні), больові відчуття, спортивні результати.

Самоспостереження  проводяться  щоденно,   крім   параметрів

«спортивні  результати». Консультація, отримана  у тренера, викла- дача з фізичного  виховання,  медичного працівника кафедри фізич- ного виховання,  може набагато розширити можливості  самоспосте- реження, самооцінки, самоконтролю.

Самопочуття — інтегральний показник  стану організму, мето- дично правильно побудовані  заняття  фізичними вправами  викли- кають самопочуття, яке можна кваліфікувати як хороше: ви бадьорі, життєрадісні, сповнені бажання вчитися, веселитися, максимально працездатні.  Погане самопочуття настає внаслідок  використання форсованих фізичних  навантажень,  проведення  занять  без ураху- вання умов побуту, стану здоров’я і багатьох інших моментів. Тому важливо регулярно стежити за своїм самопочуттям і фіксувати його в щоденнику  самоконтролю:  добре, задовільне  (деяка  млявість,  не- великий занепад сил), погане (помітна слабкість, пригнічений стан, головний біль, запаморочення).

Сон. У щоденнику позначається кількість годин, яку ви проспа- ли протягом  доби, і характер сну: міцний, переривистий, наявність сновидінь.  Важливо  вказати  достатність  сну (виспались ви чи ні). Якщо наявні  порушення  сну часто, потрібно  з’ясувати їх причину (перевтома,  негативні умови для сну тощо) та усунути їх.

Апетит відзначається в щоденнику самоконтролю як нормаль- ний, знижений  і підвищений.

Бажання займатися фізичними вправами. Якщо  ви  не хо- чете тренуватися, а іноді відчуваєте  й огиду до занять  фізичними вправами, то це є ознакою явної перевтоми після попередніх занять. Бажання займатися записуйте  в щоденнику  такими словами: із за- доволенням, байдуже, немає бажання, огида до занять.

Пульс — інформативний і доступний  показник  стану серцево- судинної  системи.  Пульс  можна  підрахувати  на променевій  арте- рії, розміщеній  трохи вище зап’ястя на внутрішньому боці руки, на скроневій або сонній артеріях, розміщених відповідно на скроні або на шиї спереду, збоку від гортані. Порахуйте  кількість ударів за 15 с, потім помножте  отриману  цифру  на 4 і отримаєте  кількість  серце- вих ударів на хвилину.

У стані спокою  (сидячи) у чоловіків  пульс  у нормі становить близько  70 ударів на хвилину, а у жінок — 75 ударів. Внаслідок  за- нять фізичними вправами  може статися  зменшення  пульсу до 50–

60 ударів на хвилину.

Для оцінки стану серцево-судинної системи можна використову- вати ортостатичну пробу, виконуючи яку необхідно порахувати пульс в положенні лежачи, заздалегідь полежавши 3–5 хвилин. Потім швид- ко встати і знову порахувати  пульс. По мірі зростання  тренованості різниця між першою і другою величиною повинна зменшуватися.

Рекомендується  також   застосовувати  тест,   запропонований

М.М.Амосовим.  Порахувати пульс в положенні  стоячи.  Виконати

20 присідань протягом 30 секунд. Знову порахувати пульс. Збіль- шення  кількості  ударів менше, ніж на 25 \% від початкового  рівня, свідчить про добрий стан серцево-судинної системи, до 50 \% — за- довільний,  до 75 \% і вище — незадовільний.

Пульс у нормі здорової людини ритмічний,  хорошого наповне- ння і напруження.

Будь — яка фізична робота викликає прискорення пульсу:

легка — до 130 уд./хв;

середньої важкості — 140–170  уд./хв;

важка — 170–200  уд./хв;

дуже важка — більше 200 уд./хв.

За хорошої фізичної форми частота серцевих скорочень після фізичної праці, занять фізичними вправами, спортивного тренуван- ня через 3–5 хв не повинна перевищувати вихідний  рівень більше, ніж на 10–15 \%.

Артеріальний тиск  (АТ) — це тиск крові в артеріях  великого кола кровообігу.

Діяльність  серця  характеризується  почерговим   скороченням і розслабленням серцевого м’яза. Скорочення серця називається систолою, розслаблення — діастолою.

Тиск у момент систоли називають систолічним чи максимальним, у момент  діастоли  —  діастолічним чи мінімальним.  Визначається тиск у міліметрах  ртутного стовпчика  і записується: у чисельнику ставлять величину максимального тиску, у знаменнику — мінімаль- ного (наприклад, 120/80 мм рт. ст.).

Для визначення частоти дихання (ЧД) необхідно покласти до- лоню лівої руки між грудною кліткою і діафрагмою. Рахувати рухи протягом 30 с, а потім отриману цифру помножити на 2. Нормальна частота рухів у спокої — 16–20  на хвилину,  у жінок на 1–2 цикли більше. Треновані люди дихають рідше — 8–12 циклів на хвилину.

Під час м’язової роботи частота дихання збільшується. У спортс- менів, наприклад, вона сягає 36–45; у плавців — 28–36; у веслуваль- ників — 20–28. У спортивній практиці мали місце випадки, коли частота дихання сягала 75 циклів на хвилину.

Останнім часом, у зв’язку із захопленням молоді атлетичною гім- настикою, паурліфтінгом, армрестлінгом, гирьовим спортом та інши- ми силовими вправами необхідно звернути увагу на те, що амплітуда дихальних  рухів знаходиться у зворотній  відповідності  до розвитку м’язів, які виконують дихальні рухи. Атлети, що нарощують надмірно велику масу м’язів, як правило, відзначаються невеликими дихальни- ми об’ємами. Напроти, спортсмени, м’язи яких не такі масивні, мають значно більшу амплітуду дихальних  шляхів. У зв’язку з цим, займа- ючись  видами  атлетизму, не слід забувати про розвиток функцій дихальної системи, для чого необхідно ширше використовувати легкоатлетичні вправи,  плавання та інші циклічні види спорту.

Людина не може існувати без кисню. Від нього залежить  діяль- ність всього організму. Кисень потрібен для утворення енергії, яка необхідна для виконання різних видів рухової активності.  Дихаль- на (респіраторна) система надсилає  кисень в організм і виводить  з нього надлишок діоксиду вуглецю (СО2).

Уявлення про функціональний стан дихальної  систем та про здатність організму протистояти браку кисню дають проби Штанге і Генчі.

Проба Штанге  — довільна затримка  дихання на вдиху. Після 5 хвилин  відпочинку  сидячи  зробити  2–3  глибокі  вдихи і видихи, а потім, зробивши глибокий вдих, затримати дихання. При цьому рот має бути закритий,  а ніс затиснутий пальцями. Замірюється час від моменту затримки дихання до його припинення. Середнім показни- ком є здатність затримати дихання  на вдиху на 65 с. При захворю- ванні чи перевтомі цей показник  може зменшитися до 30–35 с.

Проба Генчі — затримка дихання на видиху. Найбільш цінні по- казники  дає затримка дихання після повного швидкого видиху, яка характеризує стійкість організму до кисневого голодування.  У сту- дентів основного навчального відділення:

Погано — менше 15–20  с (свідчення про наявність  порушень  в організмі);

Задовільно — від 20 до 40 с; Добре — від 40 до 60 с; Відмінно — від 60 с і більше.

Життєва ємність легенів (кількість повітря, видихнутого при максимально глибокому  вдиху).  Визначення життєвої  ємності  ле- генів (ЖЄЛ)  проводиться за допомогою  спеціального  приладу  — спірометра. Дослідження проводиться тричі, враховується макси- мальний результат.

Для того щоб оцінити отриманий результат,  необхідно величи- ну ЖЄЛ порівняти  з так званою належною  величиною  ЖЄЛ.  Роз- рахувати її можна за формулою  Людвіга:

ЖЄЛ для чоловіків = 40 • зріст (см) + 30 • масу (кг) — 4400; ЖЄЛ для жінок = 40 • зріст (см) + 10 • масу (кг) — 3800.

Для зручності визначення належної  величини  ЖЄЛ можна ви- користати табл. 9.1 та 9.2.

Перевищення фактичної величини  ЖЄЛ відносно належної свідчить   про  високий   функціональний  стан  легенів.  Зниження ЖЄЛ більше, ніж на 15 \%, свідчить про наявну патологію легенів.

У здорових  нетренованих молодих  чоловіків  ЖЄЛ вважаєть- ся нормою 3000–4500 мл, у жінок — 2500–3500 мл. З віком ЖЄЛ знижується. Так, якщо величина ЖЄЛ у 20-річних жінок становить

3500 мл, то у 55 — річних — 2500 мл.

Величина цього показника залежить  також від загального стану здоров’я, тривалості  і спрямованості занять. У бігунів-любителів, а

9.1. Визначення ЖЄЛ для чоловіків за формулою Людвіга, мл

9.2. Визначення ЖЄЛ для жінок за формулою Людвіга, мл

також у осіб, які займаються  циклічними видами спорту та іншими вправами, що розвивають  витривалість, величина  ЖЄЛ у чоловіків досягає 5000 мл і близько  4000 мл у жінок. У спортсменів,  що тре- нуються на витривалість, реєструються найбільші  величини  ЖЄЛ: до 8000 мл у чоловіків та до 5000 і більше мл у жінок.

Після  невеликих фізичних  навантажень показники ЖЄЛ,  по- тужності форсованого  вдиху і видиху можуть залишитися без змін або дещо підвищитись чи зменшитись. Після інтенсивного і великого навантаження ЖЄЛ може знижуватися в середньому на 200–300  мл, а надвечір відновитися до вихідних  показників.  Зниження ЖЄЛ у студентів, які займаються  фізичною культурою, більше ніж на 300 мл спостерігається лише при дуже великих  фізичних  навантаженнях. Якщо ЖЄЛ не досягає вихідних показників на наступний  день піс-

ля тренувальних занять, це може свідчити про надмірні фізичні на- вантаження.

Життєвий індекс  визначається із співвідношення

ЖЄЛ(мл)

.

маса(кг)

У нормі для чоловіків  він дорівнює 60 мл на 1кг маси (для  тих, хто займається спортом 55–60  мл/кг). Якщо цей показник  у чоло- віків виявиться менше 60 мл/кг, а у жінок менше 50 мл/кг, то це свідчить про недостатність  ЖЄЛ або надмірну масу тіла.

Тренувальні навантаження під час занять фізичними вправами і порушення режиму разом з іншими показниками дають можливість пояснити  різні відхилення у стані організму.

Больові відчуття — біль у м’язах, головний  біль, біль у право- му або лівому боку і в ділянці серця можуть виникати внаслідок порушення режиму тренувань, при загальному стомленні або при форсуванні  тренувальних навантажень.  Виникнення больових від- чуттів у м’язах новачків — явище закономірне на першому етапі тренувальних занять. Разом з тим у кожному випадку необхідно звернутися до лікаря.

Спостереження за спортивними результатами є важливим компонентом  самоконтролю. Вони надають можливість  оцінити правильність застосування засобів і методів тренувального процесу і можуть виявити додаткові резерви для підвищення фізичної  під- готовленості  та спортивної  майстерності.

Фізичні здібності  в процесі  правильного організованого бага- торічного тренування повинні поліпшуватись. Ефект  тренування можна оцінити за допомогою тестування.  Дуже важливо правильно користуватися тестами для визначення ефекту спеціальних трену- вань для розвитку  фізичних  якостей.  Наприклад, після серії сило- вих тренувальних занять бажано вимірювати свої силові показники. Після  занять,  направлених на розвиток  швидкісних якостей  — по- казники швидкості тощо. Отримані результати тестування необхід- но вносити у щоденник самоконтролю (табл. 9.3).

Необхідно  знати, що ефект вузьконаправленого фізичного  тре- нування  повинен  явно проявлятися уже після  8–10  тренувальних занять.

9.3. Контроль за зміною показників фізичної підготовленості

Силові показники вимірюються  за допомогою кистьового  та станового динамометрів, а також результатів  різних швидкісно-  си- лових вправ. Так, стрибок угору з місця, метання предметів з різних положень, силові вправи з державних  тестів і нормативів  перевірки фізичної підготовленості населення України  тощо.

Силову витривалість можна  перевіряти за допомогою  вико- нання вправи у згинанні і розгинанні рук в упорі від підлоги на кіль- кість разів без урахування часу, на паралельних брусах, піднімання тулуба в присід із положення лежачи на спині протягом  1хв тощо. Це залежить  від того, яку групу м’язів ми хочемо перевірити.

Швидкісно-силові якості можна перевіряти за допомогою вико- нання вправи у згинанні і розгинанні рук в упорі від підлоги протягом

30 с, піднімання  тулуба в присід протягом  30 с тощо. Це залежить від того, яку групу м’язів ми хочемо перевірити (м’язи плечового пояса чи живота).

Рівень розвитку швидкості рухів можна виміряти за допомогою теппінг-тесту  (максимальна частота рухів кисті). Методика  його ви- конання така: взяти чистий аркуш паперу, покласти його на стіл і на- малювати  два квадрати  20 х 20 см. Кисть  з олівцем  або кульковою ручкою розмістити над першим квадратом. Зап’ястя кисті притисну- те до столу, а інша рука утримує  папір. За секундоміром  протягом

10 с необхідно  з максимальною частотою  в будь-якому  порядку  в межах першого квадрата  ставити  крапки. Потім те саме виконати  в межах другого квадрата. Підрахувавши кількість крапок у першому і другому квадратах, записуємо в щоденник самоконтролю кращий ре- зультат. Хорошим показником вважається 75 крапок протягом 10 с.

Швидкість реакції вимірюється таким  чином. Партнер  стоїть перед тим, кого обстежують, і вертикально тримає сантиметрову лі-

нійку за верхній її кінець. Той, хто обстежується,  розміщує великий і вказівний пальці (відстань між ними 5 см) під нижньою, нульовою, позначкою  лінійки,  яка знаходиться між пальцями. Партнер,  який тримає лінійку, відпускає  її. Обстежуваний у цей час повинен яко- мога швидше схопити її двома пальцями. Час реакції визначається тією відстанню,  на яку встигає  опуститися лінійка.  Руку  того, хто обстежується потрібно  фіксувати,  притиснувши зап’ястя  до стола або якогось іншого упору.

Гнучкість вимірюється в лінійних  або кутових одиницях.  Щоб визначити ступінь нахилу  тулуба вперед, потрібно  стати на лаву і повільно  нахилитися уперед, при цьому ноги у колінних  суглобах не згинати. Вимірюється відстань від рівня підошви до кінця серед- нього пальця  рук. Якщо пальці рук не дістають до рівня лави (під- ошви), величина  гнучкості визначається знаком мінус, якщо опус- кається нижче, то плюс.

Використовують ще й інший спосіб вимірювання гнучкості. Необхідно  накреслити на підлозі  лінію АВ і перпендикулярно до неї розмітку в сантиметрах  (на поздовжній  лінії) від 0 до 50 санти- метрів.

Учасник  тестування  сидить  на підлозі  босоніж  так, щоб його п’яти торкалися лінії АВ. Відстань між п’ятами — 20–30 см, ступні вертикально до підлоги. Руки  лежать  на підлозі  між колінами  до- лонями  донизу. Два партнери  утримують  ноги на рівні колін, щоб уникнути  їх згинання.  За командою «Можна!» учасник тестування плавно  нахиляється вперед, не згинаючи  ніг у колінних  суглобах, намагається дотягнутися руками  якомога  далі. Положення макси- мального нахилу слід утримувати  протягом 2 с, фіксуючи пальці на розмітці. Вправу повторюють двічі. Результат тестування  — позна- чка на перпендикулярній розмітці  в сантиметрах,  до якої учасник дотягнувся кінчиками пальців  рук у кращій  з двох спроб. Вправа повинна виконуватися плавно. Якщо учасник згинає ноги у колін- них суглобах, спроба не зараховується. Для студентів  ВНЗ III–IV рівнів акредитації  нормою вважається 15 см для чоловіків  і 20 см для жінок.

Рухливість у суглобах може бути оцінена і в процесі виконання вправ,  направлених на розвиток  гнучкості  (Платонов В.М., 1988,

2004). При цьому вправи можуть носити як загальний,  так і спеці- альний характер.

При виконанні загальних вправ необхідно виконувати різні зги- нання, розгинання, приведення, відведення,  ротації, які вимагають високого рівня рухливості  в суглобах.

Витривалість можна  визначати різними  методами  як прями- ми, так і непрямими. До перших належить  довготривала робота на велоергометрі, біг по доріжці третбана, біг на стадіоні тощо. Непря- мим методом оцінюється  витривалість шляхом  вимірювання часу подолання певної дистанції.

В оздоровчому тренуванні для орієнтовної  оцінки фізичних можливостей та адаптації  організму  до фізичних  навантажень на витривалість часто використовують тести К.Купера.

Додаток 1

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ЩОДЕННИК фізичного самовдосконалення студента спеціального навчального відділення

студента (ки)            

групи              курсу             

факультету    

медична група          

діагноз захворювання          

навчальний рік

Викладач

Залікові вимоги програми  з фізичного виховання

Практичний курс

1. Систематичне, впродовж  навчального  року, відвідування за- нять з фізичного виховання в обсязі 2-х (4) годин на тиждень.

2. Знання основ теорії та методики  фізичного  виховання в сис- темі забезпечення здорового способу життя  (в обсязі теоретичного розділу програми).

3. Виконання вимог модульного контролю та нормативів атеста- ції згідно з програмою модульно-рейтингової системи.

4. Виконання вимог з професійно-прикладної фізичної  підго- товки (теорія та практика).

5. Участь у спортивно-масових заходах факультету та університету.

Теоретичний курс

1. Фізична культура і спорт у системі загальнолюдських ціннос- тей, забезпечення здоров’я і фахової дієздатності.

2. Фізична культура і система фізичного виховання у вищих на- вчальних закладах.

3. Фізична культура і основа здорового способу життя студента.

4. Контроль  і самоконтроль у процесі фізичного вдосконалення.

Методичний курс

1. Засоби  перевірки  і оцінки  головних  рухових  якостей  (сила, витривалість, швидкість,  спритність,  гнучкість) та навичок  і умінь (легка атлетика, ігрові види, туризм тощо).

2. Організація та методика  проведення  самостійних  занять  фі- зичними вправами в умовах вищого навчального закладу.

3. Методика самоконтролю в процесі занять фізичними вправами.

4. Основи  методики  побудови  визначеної  форми  занять  систе- мами фізичних  вправ.

5. Уміння  визначати показники серцево-судинної, дихальної  та м’язової систем організму студентів у результаті  занять фізичними вправами за простими методиками.

6. Основи методики загартування.

Результати показників фізичного розвитку

Результати

показників фізичної підготовленості

Відвідування занять  з фізичного виховання

I семестр

II семестр

Заняття з фізичного самовдосконалення

Додаток 2

Приблизні терміни відновлення занять  фізичною культурою і спортом  після деяких захворювань і травм

(за  Російським Д.М., Серкіним  Л.Г.)

Продовження дод. 2

Продовження дод. 2

Додаток 3

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ПОЛОЖЕННЯ

ПРО  КРЕДИТНО-МОДУЛЬНУ СИСТЕМУ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ

СПЕЦІАЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК ІЗ ДИСЦИПЛІНИ «ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ»

Київ — 2006

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри фізичного виховання

Національного аграрного університету

проф.

В.Краснов

29 серпня 2006 року

УМОВИ ВИЗНАЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО РЕЙТИНГУ ДЛЯ  СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ

1. Загальні питання

«Положення про кредитно-модульну систему навчання студентів та оцінювання їх знань, умінь і навичок» з дисципліни «Фізичне ви- ховання» було розроблене кафедрою фізичного виховання у відповід- ності із наказом Національного аграрного університету від 1.06.2004 р.

«Про введення в дію Положення про модульно-рейтингову систему навчання  студентів та оцінювання їх знань» № 276, Положення про модульно–рейтингову систему навчання  студентів та оцінювання їх знань, наказу Національного аграрного університету від 03.08.2005 р.

«Про внесення  змін до положення про модульно-рейтингову систе- му навчання студентів та оцінювання їх знань» № 472 та Положення про кредитно-модульну систему навчання в Національному аграрно- му університеті від 13 листопада 2006 р.

Запровадження кредитно-модульної системи навчання  студен- тів та оцінювання їх знань, умінь і навичок з дисципліни «Фізичне виховання» сприятиме:

— активізації практичної  та самостійної роботи студентів;

— стимулювання систематичної роботи студентів протягом усьо- го періоду навчання і підвищення якості їх знань, умінь і нави- чок з фізичної культури, спорту та здорового способу життя;

— підвищення об’єктивності оцінювання знань, умінь та навичок студентів з навчальної  дисципліни «Фізичне виховання»;

— запровадження здорової  конкуренції під час практичних за- нять з фізичного  виховання та участі у різних  фізкультурно- спортивних  заходах Національного аграрного університету;

— заохочення  студента до отримання високого рейтингу, що на- дає йому певні переваги.

2. Загальне положення модульного навчання

У даному Положенні терміни і поняття  застосовуються у тако- му значенні:

модуль — це логічно завершена частина теоретичного і практич- ного навчального  матеріалу  з окремої  навчальної  дисципліни, яка передбачена робочою навчальною програмою, протягом відпрацю- вання  якої здійснюється оволодіння  певним  навчальним об’єктом та формування певного  вміння; показником навчального  наванта- ження студента, яке необхідне для відпрацювання навчального  ма- теріалу модуля є кредит; обсяг навчального навантаження студента для відпрацювання навчального  матеріалу  модуля  має бути крат- ним половині кредиту;

кредит  — відображає  кількість  роботи студента, необхідної для успішного  завершення навчання  і включає  усі види занять  (ауди- торні  заняття,  консультації,  самостійна  робота,  екзамени  та інші види навчальної діяльності); загальне навчальне навантаження кре- диту («вартість кредиту») складає 36 академічних  годин; протягом навчального  року для успішного завершення навчання  кожен сту- дент має відпрацювати 60 кредитів (за чотири роки — 240 кредитів). З навчальної  дисципліни «Фізичне виховання» за навчальний рік студент має відпрацювати  не менше 3-х кредитів, а за два роки на- вчання в університеті — 6 кредитів (216 годин);

змістовий модуль — це логічно завершена частина теоретичного та практичного навчального матеріалу з дисципліни і містить у собі, як правило, декілька лекційних тем та практичних занять. Кількість змістових  модулів  з дисципліни встановлює  науково  — педагогіч- ний працівник (НПП), який  відповідає  за її викладання, і затвер- джує кафедра фізичного виховання. Змістові модулі включають у календарний навчальний план викладання дисципліни;

модульний  контроль — це діагностика  засвоєння  студентом на- вчального матеріалу модуля та досягнення мети відпрацювання мо- дуля за допомогою фонду кваліфікаційних завдань;

фонд  кваліфікаційних завдань — це система  кваліфікаційних завдань, яка призначена  для перевірки  засвоєння  змістового  моду- ля; кожне окреме кваліфікаційне завдання призначено  для перевір- ки засвоєння  окремого навчального елемента змістового модуля;

модульна оцінка  —  це  сума  балів  (за  100-бальною   шкалою)

вдань під час проведення  модульного  контролю,  яка заноситься у відомість навчальної  дисципліни за семестр;

сумарна модульна оцінка  — це середньозважена сума модуль- них оцінок з навчальної  дисципліни за семестр; сумарна модульна оцінка формується з використанням 100-бальної шкали і заносить- ся у відомість навчальної  дисципліни за семестр;

семестровий екзамен (диференційований залік) —  це підве- дення підсумку засвоєння студентом навчального матеріалу на- вчальної дисципліни за семестр виключно  на підставі сумарної мо- дульної оцінки, шляхом її переведення в екзаменаційну оцінку, без присутності студента;

залікова оцінка  — це оцінка, яка визначається шляхом  переве- дення викладачем сумарної модульної оцінки, визначеної за 100- бальною шкалою, у традиційну  національну оцінку («зараховано»,

«не зараховано»);

залік  — це підведення  підсумку  засвоєння  студентом  навчаль- ного матеріалу навчальної  дисципліни за семестр виключно на під- ставі сумарної модульної оцінки, шляхом її переведення в залікову оцінку, без присутності студента;

академічна заборгованість — заборгованість, яка виникає  після закінчення семестру на підставі отриманих студентом екзаменацій- них і залікових  оцінок;

рейтинг студента — це порядкова позиція студента серед студентів даного курсу відповідного базового напрямку,  спеціальності, факуль- тету, яка визначена на підставі його семестрової рейтингової оцінки;

рейтингова оцінка  студента  — це інтегральна  числова оцінка студента, яка визначається за семестровими рейтинговими оцінка- ми, розпочинаючи з першого семестру за визначеною формулою;

загальний рейтинг  студента  — це порядкова позиція  студента серед студентів даного курсу відповідного базового напрямку,  спе- ціальності, факультету, яка визначається на підставі його рейтинго- вої оцінки.

Рекомендована кількість  змістових  модулів  дисципліни — 2–4 за навчальний семестр з обов’язковим контролем засвоєння  кожно- го. Вивчення матеріалу в обсязі змістового модуля здійснюється під час практичних занять та самостійної роботи студентів. Самостійна робота студента  має становити  не менше половини  загального  об- сягу його навчального навантаження.

Загальне  навчальне  навантаження (практичні заняття,  позана- вчальна та самостійна робота) вимірюється у годинах або кредитах Єв- ропейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ЕСТS).

Співвідношення між національними та

ECNS оцінками  і рейтингом  студента

Згідно з рекомендаціями зазначеної  системи: 1 кредит ЕСТS —

36 годин.

Загальне  навчальне навантаження студента з навчальної  дисци- пліни «Фізичне виховання» на один навчальний рік має становити

3 кредити ЕСТS (1-й семестр — 1, а 2-й семестр — 2 кредити).

Для студентів, віднесених за станом здоров’я до спеціальної гру- пи, залік виставляється за таких умов:

1. На підставі результатів  відвідування — за кожне  пропущене заняття вираховується із загальної суми набраних балів 5 балів.

2. За результатами складання контрольних нормативів  модулів (легка атлетика, спеціалізація). При цьому загальна сума залікових балів не повинна перевищувати 70 балів. Кожна вправа оцінюється не за конкретний результат, а приріст цього результату.

3. Виконання нормативних вимог атестації. Кожна  вправа  оці- нюється не за конкретний результат, а приріст цього результату. За-

гальна сума залікових балів не повинна перевищувати 30 балів.

4. Обов’язкове ведення щоденника фізичного самовдоскона- лення.  Форму  щоденника  розробляє викладач, який проводить  за- няття  у цьому відділенні.  За  відсутність щоденника чи його не- заповнення із загальної суми  набраних балів вираховується 20 балів.

5. Уміння визначати пульс у стані спокою, під час фізичного на- вантаження та у відновлювальний період.

6. Складання комплексу фізичних вправ  з метою розвитку  та корекції окремих фізичних якостей. Визначається за п’ятибальною системою.

7. Виконання комплексу вправ з групою студентів. Визначаєть- ся за п’ятибальною системою.

RНР = R1ом  + R2ом  + Rдр — Rштр,

Rдис  = Rнр + Rат.

Студенти, які за характером захворювання не можуть  здавати деякі вправи модуля чи атестації, вони повинні допомагати викла- дачеві  під час проведення практичного заняття, а також  при про- веденні спортивних змагань  факультету, ННІ  чи університету. За кожен  спортивний захід  студенту нараховується 2 бали.  Набрані студентом додаткові бали враховуються у R др.

Студенти, які за станом здоров’я звільнені від практичних  за- нять з фізичного виховання, чи не можуть виконати тестову вправу модульного контролю, для одержання заліку готують та захища- ють реферат за однією з тем, що наведені у додатку, або виконують науково-дослідну  роботу.

Реферат, як самостійна форма роботи студента з літературою є свідченням  його уміння узагальнювати та критично  оцінювати  по- гляди різних авторів щодо вибраної проблеми.

Обсяг реферату має становити не менше 24-х сторінок комп’ю- терного друку з посиланням на використані при роботі першодже- рела (бібліографія).

Публічний захист реферату проводиться за 2–3 тижні до почат- ку залікової сесії на кафедральній студентській  конференції.

Медичні  довідки про тимчасове  звільнення від практичних за- нять з фізичного виховання приймаються викладачем  впродовж 10 днів після одужання  студента.

ТЕМАТИКА

рефератів з фізичної культури та спорту

1. Історія розвитку фізичної культури  та спорту в Україні.

2. Фізична культура  сучасного  фахівця  агропромислового ви- робництва.

3. Фізична культура  і спорт  як засіб спрямованого впливу  на психофізичний стан студентів.

4. Фізична культура і система фізичного виховання у вищих на- вчальних закладах.

5.Фізична культура і основи здорового способу життя студента.

6. Фізична підготовка  в системі  фізичного  вдосконалення лю- дини.

8. Оздоровче і прикладне значення занять фізичною культурою та спортом.

9. Основи професійно-прикладної фізичної підготовки.

10. Спорт у системі формування особистості.

11. Основи  системи забезпечення працездатності та її віднов- лення засобами фізичної культури  і спорту.

12. Основи методики загартування.

13. Олімпійський рух в Україні.  Участь спортсменів  України  в

Олімпійських іграх.

14. Нетрадиційні системи зміцнення здоров’я та фізичного  вдо- сконалення особистості.

15. Оздоровче  та прикладне значення  вибраних  систем  фізич- них вправ.

16. Гігієнічні основи вибраних систем фізичних  вправ.

17. Основи раціонального харчування при різноманітних видах і умовах праці агропромислового виробництва та особливостях жит- тєдіяльності.

18. Оздоровче  та прикладне значення  туризму. Види туризму.

19. Основи  методики  організації та проведення  самостійних  за- нять фізичними вправами.

20. Фізична культура,  фізичне  вдосконалення та здоровий  спо- сіб життя в різні вікові періоди життя людини.

21. Соматичний (фізичний) стан людини  та його корекція  фі- зичними вправами.

22. Здоровий спосіб життя як передумова ефективної професій- ної діяльності майбутнього  фахівця агропрому.

23. Фізична культура та спорт у структурі вільного часу студентів.

24. Використання малих форм активного відпочинку  під час ро- зумових навантажень студентів.

25. Профілактика «хвороб цивілізації» засобами фізичної  куль- тури та спорту.

26. Корекція зору засобами фізичної культури.

27. Система  фізичної  підготовки  та загартування у козаків  За- порізької Січі.

28. Фізичне виховання та спорт у структурі  національної куль- тури.

29. Використання засобів лікувальної фізичної  культури  у про- філактиці та лікуванні  захворювань  (враховуючи конкретне за- хворювання студента).

30. Оригінальні системи фізичного  самовдосконалення у сучас- ному суспільстві.

31. Оздоровча  психофізична система Порфирія Іванова.

32. Парадоксальна дихальна гімнастика  К.П.Бутейка.

33. Парадоксальна дихальна гімнастика  О.М.Стрельникової.