5.14. стисла клініко-функціональна характеристика захворювань опорно-рухового апаратуКожен із нас знає, що основою людського тіла є скелет. Здоров’я нашого хребта багато в чому визначає стан здоров’я в цілому. Ске- лет складається із багатьох кісток. Місця з’єднання кісток між со- бою називаються суглобами. У малюків усі кісточки ще м’які, оскільки складаються із хря- щової тканини. Але поступово м’які і податливі хрящики перетво- рюються у тверді кістки. Мало того, з віком кістки стають все більш твердішими, вони ще і ростуть — у дівчат до 16 років, у хлопців — до 17. У дорослих хрящова тканина залишається лише на суглобах, тобто у місцях з’єднання кісток одна з одною. Хрящова тканина, покриваючи поверхню суглобів, дає мож- ливість кісткам ковзати стосовно одна до одної, не стираючи при цьому кісткової тканини. Крім цього, організмом виробляється ще й спеціальне мастило — суглобна рідина. Якщо цієї рідини недостатньо, суглоб стає малорухомим і починає скрипіти під час рухів. Крім хрящів та суглобної рідини у місцях з’єднання кісток є ще й зв’язки, які з’єднуються безпосередньо з кістками. Зв’язки складаються із міцної з’єднувальної тканини і створюють надійне з’єднання кісток у суглобі. До опорно-рухового апарату відносяться і сухожилля, але вони, на відміну від зв’язок, з’єднують не кістки, а м’язи з кістками. Взагалі скелет людини має надзвичайно складну будову і ви- конує ряд важливих функцій. До недавнього часу вважалося, що скелет має тільки механічну функцію, тобто є опорою тіла і сприяє пересуванню. Звідси пішов термін «опорно-руховий апарат». Од- нак зараз виявилося, що скелет виконує і цілий ряд інших життєво важливих функцій. Було доведено, що кістка являє собою саму живу тканину з висо- кою чутливістю до різних регуляторних та контролюючих механіз- мів. Перш за все ця тканина бере активну участь в обміні речовин, зокрема, у підтриманні на необхідному рівні мінерального складу крові. Таким чином, кісткова система є дійсним сховищем неорга- нічних з’єднань і служить одним із основних регуляторів внутріш- нього середовища.
Кісткові клітини володіють дуже високою активністю і здій- снюють складні біохімічні процеси синтезу та розкладення кіст- кової тканини за допомогою багатьох біологічних каталізаторів — ферментів. Кісткова тканина постійно змінюється, бере активну участь у будь-якій діяльності життя організму. Регуляція усіх процесів, що відбуваються у самих кістках, здійснюється завдяки гормонам. Одні гормони стимулюють процеси біосинтезу, наприклад, гор- мони кальцитонін, інші викликають протилежну дію — розщеплен- ня кісткової тканини (наприклад, гормони навколощитовидних залоз). Велике значення у внутрішній регуляції надається мета- болізму (внутрішньому обміну речовин) кісткової тканини, де осо- бливу роль відіграють вітаміни А, С, D. У здоровому організмі усі біохімічні процеси, що відбуваються у кістковій тканині, чітко зба- лансовані. Порушення будь-якого із чисельних ланцюгів внутріш- ніх процесів обміну може призвести до порушення саморегуляції скелету. Кістки почнуть або віддавати більше, ніж потрібно, і ста- ють крихкими (остеопороз), або навпаки, «розростаються», пере- творюючи хрящі і зв’язки у кістки, що якраз і є однією із поширених причин погіршення роботи суглобів і болю у них. Основними наслідками болів у суглобах є: — відкладення солей (остеохондроз, подагра, радикуліт); — запалення суглобів (артроз, артрит); — інші захворювання (ревматизм); — травми. Сольові відкладення кальцію — це дуже щільні структури, що з часом перетворюються у кістки. Річ у тім, що за нормально- го функціонування організму цей процес відіграє позитивну роль. По-перше, «осідання» кальцію у кістках поступово, із віку малюків, формує ту саму кісткову основу, яка носить на собі усе наше тіло впродовж усього життя. По-друге, завдяки саме цьому механізму можливе зрощення кісток при переломах. По-третє, достатнє вжи- вання кальцію і процес постійного оновлення кісткової тканини врятовує нас від такої хвороби, як осеопороз, на який хворіють нині у світі мільйони людей.
5.14.1. Остеопороз Остеопороз — це захворювання кісток (з грецької — це «пористі кістки»). Кістки людини, хворої на осеопороз, змінюються у своїй структурі. Вони стають не тільки більш легкими, але й (що якраз і несе велику небезпеку) більш крихкими. А це, у свою чергу, значно збільшує ризик переломів. Остеопенія, взагалі — це нормальний фізіологічний процес. Її не можна розглядати як хворобу, поки втрата кісткової маси не стає критичною. Крім цього, є ще процес, який у медицині називається «остеомаляція». Остеомаляція — це порушення мінерального скла- ду кісток. Це зворотний процес від відкладення солей. Це, свого роду, вимивання мінеральних елементів із кісток, їх розм’якшення, у той час як остеопороз — це перш за все порушення структури кіст- кової тканини. Остеохондроз називають «горем від розуму». Дійсно, лише ро- зумова діяльність людини може породжувати ситуацію, що призво- дить до виникнення цієї хвороби. Тварини цією хворобою не страж- дають, за винятком тих, які знаходяться у тісних клітках. У людей гіподинамія — далеко не єдиний і не найважливіший фактор ризику. Головне — велика кількість шкідливих для хребта видів праці, завдяки яким відбувається тривале знаходження у не- зручних (нефізіологічних) позах. Практично немає професій, ко- рисних для хребта, за виключенням на 100 \% — це праця селянина. По своїй суті вона мало чим відрізняється від лікувальної фізичної культури. Усі максимальні фактори ризику можна умовно поділити на три групи. Перша — професійний ризик. Є багато професій, що вимагають особливо грубого і тривалого защемлення міжхребцевих дисків. Це вантажники, балерини, військові, будівельники, шахтарі тощо. Сюди ж відносяться такі види спорту — важка атлетика і спортивна ходьба. Друга — ризик поведінки. Багато у чому стан здоров’я людини залежить від правильної поведінки людини. Дурна звичка горбити- ся або щулитися — уже причина для виникнення цього захворюван- ня. Мова йде про поставу. Подивіться тільки на себе та своїх одно- курсників під час лекції, під час переходів із навчального корпусу
у корпус, хто і як сидить, як ходить, як стоїть, і питання не вини- кають. Третя — ризик лікування. Багато хто із клієнтів центрів ману- альної терапії скаржиться, що після процедур у них збільшуються болі. Костоправи, як правило, їм відповідають: нічого страшного, не хвилюйтеся, це у вашому організмі мобілізуються захисні резерви, які до цього не були задіяні. Трохи потерпіть і біль сам мине. Але біль не минає. Справа у тому, що прямолінійне витягування при остеохондрозі не тільки малоефективне, але здебільшого просто шкідливе для організму. Досить більше, ніж потрібно, докласти зу- силь, витягуючи хребет, — і защемлення міжхребцевих дисків стає ще більш болючим. Багато засобів народної медицини допомагає у лікуванні цієї хвороби. Але дія цих засобів недостатня, якщо їх не поєднувати із дозованим і продуманим фізичним навантаженням. Але перш ніж підбирати той чи інший комплекс фізичних вправ, необхідно пора- дитися із лікарем; раптом ця методика буде протипоказана. Найбільш надійний засіб профілактики остеохондрозу — це по- стійна робота над поставою — її збереженням або виправленням. 5.14.2. Подагра Подагра, хронічне захворювання, спричинене відкладанням со- лей сечової кислоти у тканинах. У розвитку цієї хвороби важливу роль відіграє переїдання (особливо м’яса та м’ясопродуктів, алкого- лю, жирних та гострих продуктів), а також недостатня рухливість. В основі захворювання лежить порушення обміну речовин з від- кладенням надмірної кількості сечової кислоти у різних органах, і особливо в суглобах. Навколо цих відкладених солей відбувають- ся запалення із утворенням болючих вузликів, що є специфічною ознакою подагри. Відкладення солей сечової кислоти здебільшо- го спостерігається у суглобах пальців ніг, оскільки там найбільш тонка сітка капілярів. Невипадково слово «подагра» у перекладі з грецької означає «пастка ноги». Але подагрою можуть уражатися і інші органи. Наприклад, подагра вушної раковини, подагричний нефрит (ураження нирок), міокардит (подаргічне ураження серця) тощо. Однак здебільшого подагра уражає саме суглоби.
5.14.3. Радикуліт Радикуліт. Порушення обміну речовин в організмі часто призводить до виникнення радикуліту. Особливо часто виникає попереково-копчиковий радикуліт. Перш за все, це відбуваєть- ся внаслідок змін у обміні мінеральних солей. Подібні зміни є на- слідком відкладення солей у хребцях, безпосередньо біля виходу корінчиків із каналу хребта, тобто у районі міжхребцевих отворів. Звуження цих отворів через відкладення солей сприяє вдавленню і подразненню корінчиків. Причиною радикуліту можуть бути невеликі травми, дари по- переку, падіння або піднімання надмірної ваги, а також тривале фізичне навантаження у осіб, що не звикли до нього. Все це при- зводить до перерозтягування, інколи надто різкого, самих нервових корінців чи сідничного нерву. Інколи при цьому у нервовій тканині виникають мілкі, «точкові» крововиливи. Досить часто це захворю- вання виникає внаслідок переохолодження. Останнім часом цим страждають здебільшого дівчата («жертви моди»). 5.14.4. Артроз Артроз — дегенеративно–дистрофічні захворювання суглобів. В основі артрозів лежать прогресуючі дистрофічні та некробіотич- ні процеси в суглобному хрящі, які супроводжуються деформацією зчленованих поверхонь кісток. Причиною артрозу, як правило, є: — у жінок — додаткове навантаження на ноги внаслідок носіння високих каблуків, вузького та тісного взуття; — у піаністів, програмістів і комп’ютерщиків, що досить багато часу без перерви проводять за приладами та апаратурою. Крім цього, виникненню артрозу сприяють великі фізичні на- вантаження і пов’язані з ними травми і мікротравми, тому артроз — професійне захворювання у спортсменів (особливо у боксерів, бор- ців, бігунів, футболістів), танцівників, каскадерів. 5.14.5. Порушення постави Правильною поставою вважають таке звичне положення тіла у стані спокою, коли голова, шия і тулуб знаходяться по вертикалі,
плечі дещо відведені назад на одній лінії, живіт підтягнутий, гру- ди трохи видаються вперед, ноги у колінах випростані, руки вільно опущені вниз. Здебільшого порушення постави зустрічається у сагітальній і фронтальній площинах. Порушення постави у сагітальній площині виявляються при огляді студентів у профіль. До них відносяться такі форми спини: кругла, сутула, кругловвігнута та плоска. Кругла спина являє собою досить часту патологію постави, для якої типовим є дугоподібне викривлення всього хребта — випукло- го назад. Кут нахилу таза менший від норми. Грудна клітка запала, голова і плечі опущені, лопатки виступають, живіт випнутий, ноги дещо зігнуті у кульшових та колінних суглобах. Функції органів ди- хання, кровообігу і серця утруднені. Сутула спина відрізняється від круглої тільки тим, що надмір- ний вигин хребта випуклістю назад виражений у верхній частині його грудного відділу, і, у свою чергу, сприяє збільшенню шийного лордозу. Кругловвігнута спина спостерігається при збільшеному кіфозі у грудному відділі хребта і надмірному лордозі у поперековому від- ділі. Кут нахилу таза збільшений. М’язи і зв’язки хребта із сторони зігнутої спини розтягнуті (розслаблені), а з грудної сторони — ско- рочені (напружені). Функції дихальної і серцево-судинної систем послаблені, екскурсія діафрагми утруднена. Внаслідок збільшеного нахилу таза сідниці різко випнуті назад, живіт випинається вперед. Грудна клітка запала, талія дещо скорочена. Значно менше трапляється випадків у студентів із плоскою спи- ною. Плоска спина характеризується згладжуванням нормальних ви- гинів хребта. Кут нахилу таза зменшений, хребет витягнутий, живіт втягнений, сідниці надмірно випнуті назад, передньо-задній роз- мір грудної клітки зменшений, а поперечний збільшений. Студент з такою формою спини тримається напружено, прямо, рухи його незграбні. Знижена спірометрія і екскурсія грудної клітки. Слабо розвинена м’язова система. Зниження амортизуючих властивостей сприяє розвитку сколіозу.
5.14.6. Сколіоз Протягом століть сколіотична хвороба привертала увагу вчених- медиків, висувалися різні суперечливі припущення щодо причин її виникнення. Проте і досі ортопеди не дійшли до єдиної думки щодо причин виникнення та розвитку деформацій хребта. Сколіоз — дугоподібне викривлення хребта у фронтальній пло- щині, часто поєднується з торсією хребців («скручування» їх навко- ло вертикальної осі). Причини сколіозу природженого і набутого характеру, суттєві порушення діяльності внутрішніх органів і стато динамічних можливостей опорно-рухового апарату при прогресу- ванні бокових викривлень хребта — все це дає можливість розгля- дати комплекс проявів такої патології як сколіотичну хворобу, яка має поліетіологічне походження. Залежно від величини дуги викривлення у градусах і торсії хреб- ців визначають ступінь складності, важкості сколіозу. Існує чимало клініко-рентгенологічних його класифікацій, але найпоширеніша сьогодні — чотириступенева класифікація В.Д.Чкаліна. Перший ступінь сколіозу — незначне викривлення хребта у фронтальній площині у вертикальному положенні, воно не зникає повністю у горизонтальному положенні хворого. Помітна асиметрія м’язів на рівні первинної дуги, яка більше виражена у положенні на- хилу; у поперековому відділі — м’язовий валик. Незначна нестійка асиметрія надпліч лопаток, трикутників талії. На рентгенограмі, виконаній у лежачому положенні, помітні початкові ознаки торсії. Кут викривлення до 10°. Другий ступінь — виразне бокове викривлення хребта, наміча- ється реберний горб, деформація частково фіксована. На рентгено- грамі — виражена торсія; клиновидна деформація хребців на вер- шині первинної дуги. Помітні ранні ознаки компенсаторної дуги. Кут сколіотичної дуги у лежачому положенні — 11–30°. Третій ступінь — сколіотична деформація фіксована, реберний горб висотою до 3 см, відхилення тулуба вбік головної дуги. Клініч- но спостерігається дихальна та серцево-судинна недостатність. Кут викривлення 31–60°. Четвертий ступінь — різко виражений фіксований кіфоско- ліоз, значне відхилення тулуба у бік, виразні компенсаторні дуги, значний реберний горб ззаду, спереду. Інколи турбує біль у хребті.
Наявні порушення кардіореспіративної системи. Кут дуги викрив- лення більший за 60°. Наведена класифікація дає можливість ви- значати типи сколіозу, оскільки деформація неоднаково прогресує при різних типах викривлення. Розрізняють також такі типи сколіозу: верхньогрудний, комбі- нований, грудинно-поперековий та поперековий. Верхньогрудний, або шийно-грудний сколіоз. Вершина викрив- лення у верхньогрудному відділі у ділянці Th –Th . При цьому III IV типі утворюється коротка, але крута дуга первинного викривлення з довгою і пологою вторинною дугою. Верхньогрудний сколіоз тра- пляється рідко. Основні викривлення позначаються також на шийному відділі та кістках лицевого скелету. Утворюється шийно-грудний сколіоз, який здебільшого нагадує форму кривошиї з нахилом голови, аси- метричним розміщенням очей, косим положенням носа тощо. При цьому верхня частина грудної клітки і особливо надпліччя дефор- муються. Грудний сколіоз. Дуга викривлення у більшості випадків охо- плює 6–7 хребців у ділянці між Th –Th з вершиною на Th – III XII VIII
значно виражені деформації хребта і грудної клітки у багатьох хво- рих з великим реберним горбом. Грудні сколіози часто прогресують і вважаються з прогностичної точки зору найнесприятливішими. Комбінований сколіоз. Викривлення у ділянці грудної клітки, як правило правостороннє, попереково–лівостороннє (96 \% випадків). Грудинно-поперековий сколіоз. При цій локації дуга викривлен- ня охоплює дев’ять хребців — від Th до L . Вершина викривлення VI II міститься на Th , рідко на Th і L . Чим вона вища, чим більше XII XI II охоплено дугою ділянки грудного відділу хребта, тим менш сприят- ливо протікає лікування захворювання. Поперековий сколіоз. У більшості випадків він формується п’ять-
з вершиною на
чи хребці від L до S , її вершина локалізується на L . I I III У комплексному лікуванні осіб, які мають початкові ступені сколіотичної хвороби, важливе значення надається лікувальній фі- зичній культурі, масажу, різним консервативним, ортопедичним за- ходам, використанню спортивних пристроїв та обладнання.
Застосування фізичних вправ при сколіозі передбачає, насам- перед, утворення міцного м’язового корсета з метою стабілізувати хребет, виправити деформацію, а також поліпшити його функції та функції грудної клітки; виправити поставу, сприяти зміцненню усіх органів та систем. При проведенні оздоровчо-тренувальних занять необхідно дотримуватись індивідуалізації і диференціації фізичних вправ з урахуванням характеру хвороби. Корекція сколіозу — тривалий і складний процес. Він ефектив- ний лише у тому випадку, якщо включає увесь комплекс спеціаль- них заходів. Серед них за важливістю виділяють такі: 1. Усунення причин, які спричиняють викривлення хребта. Жодні методи лікування не справлятимуть позитивного впливу, якщо пацієнт не стежитиме за правильною поставою, не навчить- ся зберігати правильної пози при сидінні, лежанні, під час ходьби тощо, при носінні важких речей у одній руці, не навчиться відчу- вати правильне положення голови і плеча, не закріпить цю звичку. Найкраще тренуватися перед дзеркалом: стати рівно, вирівняти лі- нію плечей, закрити очі. Виконати будь-які рухи у плечових сугло- бах протягом 7–10 с (наприклад, колові рухи вперед і назад); не від- криваючи очей, намагатися прийти у правильне положення, а потім, відкривши очі, перевірити, наскільки правильно виконано. Цю впра- ву треба повторювати доти, доки це не перетвориться у звичку. 2. Щоденне виконання різних фізичних вправ з метою оздоров- лення організму, зміцнення м’язового корсета, зокрема, м’язів спи- ни та живота. 3. Розвантаження хребта. Це доцільно робити щоденно, щоб зменшити навантаження на хребет не тільки після занять фізич- ними вправами, але й після тривалого сидіння, стояння чи ходьби. Найефективнішим є положення, лежачи на спині або на животі протягом 20–30 хв. 4. Використання асиметричних поз. Розвантаження хребта мож- на поєднувати з асиметричною позою у положенні лежачи, сидя- чи, стоячи, у висі. Таку позу можна приймати і під час поїздки у міському транспорті (наприклад, при правосторонньому грудному сколіозі доцільно триматися лівою рукою за поручень над головою, а праву руку опустити). 5. Витягування хребта з різних вихідних положень (лежачи на похилій площині, у змішаному чи чистому висі, в упорі, викорис- тання дошки Євменова тощо).
6. Лікувальний масаж м’язів спини з метою зміцнення м’язів на боці випуклості хребта та розслаблення м’язів з протилежного боку дуги. Таким коригуючим заходам доцільно приділяти увагу щоденно. 5.14.7. Плоскостопість Плоскостопість чи не найпоширеніше із захворювань опорно- рухового апарату. Це захворювання може до невпізнання змінити, а іноді знівечити ходу людини. Плоскостопість може бути вродже- ною або набутою (після травм, паралічу м’язів, тривалих непомір- них навантаженнях, іммобілізації тощо) і характеризується різним ступенем сплощенням склепіння стопи. Плоскій ступні характерно опущення поздовжнього і поперечного склепіння. При значній де- формації вся ступня щільно лягає на опору. Плоскостопість буває поздовжньою, поперечною або поздовжньо-поперечною. Плоско- стопість може поєднуватися з відхиленням п’ятки зовні (площинно- вальгірована стопа). При анатомічних деформаціях кісток від- новлення склепіння стоп, як правило, досягається хірургічними методами. Хода при плоскостопості у таких студентів незграбна, невпевне- на і напружена, носки сильно розведені в сторони. Під час ходьби човгають ногами, швидко стомлюються, самопочуття їх погіршу- ється, розумова і фізична працездатність знижується. Одним із методів визначення стану склепіння стопи є планто- графія, тобто визначення плоскостопості за відбитком ступні на ар- куші паперу. Підошовну поверхню ступні змочують у воді, зафарбо- ваній марганцівкою або синькою, і стають на аркуш білого паперу. При плоскостопості відбиток немає внутрішньої виїмки у підошві. Плоскостопість можна також визначити, поставивши студен- та на стілець у положення ноги нарізно, якщо під внутрішній бік склепіння ступні вкладається два пальці, ступня нормальна, один палець — ступня сплощена. Плоскостопість у значній мірі залежить від правильної ходь- би. Більшість студентів звикли ходити, широко розставляючи ноги, із значним розведенням носків, переносячи масу тіла на внутрішній край ступні, що сприяє розвитку плоскостопості. Тому необхідно звертати увагу студентів на їхню ходьбу. Потріб-
но під час ходьби ставити ноги нешироко, щоб при стоянні чи ходьбі ступні були майже паралельні, навантаження здійснюва- лось на п’яту, перший і п’ятий пальці. Для того, щоб внутрішнє склепіння не опускалося, під час ходьби, необхідно періодично згинати і розгинати пальці ніг. Надзвичайно важливе значення має взуття. Воно не повинно бути дуже тісним, але й надмірно просторим. Тісне взуття з вузьким носком, високим каблуком та товстою підошвою, яке не дає змоги зігнути ступню, сприяє розвитку плоскостопості. Студентам, які схильні до плоскостопості, рекомендується вкладати у взуття супі- натори та ортопедичні устілки або купувати ортопедичне взуття. Лікувальна фізична культура при плоскостопості є здебільшо- го основним і найбільш фізіологічним засобом лікування. Завдання ЛФК — відновлення та зміцнення м’язово-сухожилкового апарату, що підтримує склепіння стопи. Для цього використовують вправи на виховання правильної постави тіла у положенні стоячи і під час ходьби, виправлення деформації і зменшення сплощення склепіння стопи, усунення пронованого положення п’ятки. Для цього поєдну- ють спеціальні вправи із загальнозміцнюючими. На початку вправи виконують із в.п. лежачи і сидячи, поєдну- ючи їх із масажем до нормального тонусу м’язів гомілки. До комп- лексу спеціальних вправ включають вправи для великогомілкових м’язів та згиначів пальців з поступовим збільшенням навантаження і збільшенням навантаження на стопи. Ефективні вправи із захо- пленням та перекладанням пальцями стопи дрібних предметів, ка- тання підошвою стоп палиці тощо. З метою закріплення досягнутої корекції рекомендується використовувати спеціальні види ходьби (навшпиньки, на п’ятках, зовнішньому та внутрішньому боках сто- пи, із паралельним розміщенням стопи). Для виправлення валь- гірованого положення п’ятки використовуються спеціальні при- строї під час занять: ребристі дошки, скошені поверхні (тригранний брус), кулеподібні предмети тощо. Перед початком занять доцільно виконати масаж м’язів стопи та гомілки. Вправи не повинні викли- кати болю, втоми і для стопи їх краще виконувати босоніж. Ходьба без взуття по траві та піску є також одним із засобів профілактики плоскостопості.
|
|
