Вступ

Особливості сучасних умов життя, стрімкий  розвиток  технічного прогресу, модернізація навчальних і трудових процесів, різке зростан- ня обсягів  інформації,  проблеми  з екологією  навколишнього серед- овища, перевага шкідливим звичкам на противагу здоровому способу життя — все це негативно впливає на організм студентської молоді. Пластичність функціональних систем здорової молодої людини спри- яє швидкій їх адаптації до різноманітних впливів зовнішнього  серед- овища. У той же час незначні відхилення в стані здоров’я підлітків  у період статевого дозрівання й гормональної перебудови призводять до того, що в них організм не завжди адекватно реагує на навчальні наван- таження. Продовження навчання у вищому навчальному закладі — ця тенденція ще більше усугубляється внаслідок збільшення розумового навантаження. Недостатня рухова активність зумовлює функціональ- ні розлади, які у подальшому переходять у хронічні захворювання.

Науковці свідчать, що майже 90 \% дітей, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї, понад 50 \% — незадовільну фізичну підготов- ку. Близько 70 \% дорослого населення характеризується низьким  та нижчим  від середнього рівнем фізичного  здоров’я: у віці 16–19 ро- ків — 61 \%, 20–30 років — 67,2 \%, 30–39 років — 66 \%, 40–49 років —

81,5 \%, 50–59 років — 80 \%, 60 років і старші — 98,1 \% [6].

З 1993 року в Україні спостерігається стала тенденція  демогра- фічної кризи, що проявляється у зменшенні  населення.  За даними Організації об’єднаних націй, до 2050 року населення України змен- шиться на 18 мільйонів  осіб. Наразі  наша країна є одним із лідерів серед держав, де стрімко скорочується чисельність людей (табл. 1). Гірше лише в Росії — там прогнозується зменшення  громадян на 44 мільйони.  Представники ж Всесвітнього  банку (ВБ) стверджують, в Україні найгірші демографічні  показники серед країн колишньо- го Радянського Союзу і Східної Європи. Очікується, що до 2025 р. українців  стане на 12 млн менше. Експерти  ВБ  стверджують,  що якщо  не будуть  проведені  відповідні  реформи,  то в Україні  20 \% ВВП потрібно буде витрачати  на пенсії, 10 \% — на систему охоро- ни здоров’я, стільки ж на навчання  та перекваліфікацію кадрів. Ще

4 \% ВВП буде витрачатися за доглядом осіб похилого віку. Витра- ти можуть складати  50 \% ВВП. Такого навантаження не витримає

економіка  жодної  країни.  Покращити ситуацію  можна  за рахунок збільшення витрат на соціальну допомогу, охорону здоров’я, освіту та пенсійне забезпечення, оскільки нині вік кожного п’ятого україн- ця перевищує  60 років.

Сучасний  аналіз  перебігу  демографічних процесів  і даних про стан здоров’я населення України  свідчить про те, що в країні скла- лася демографічна  криза. Смертність  переважає  над народжуваніс- тю більше, ніж у двічі. Водночас, за кількістю хірургічних втручань щодо штучного припинення вагітності, Україна посідає одне із пер- ших місць у світі у розрахунку  на кількість населення.

Недостатня поінформованість молоді з питань планування сім’ї, лібералізація сексуальних стосунків, негативний  вплив сучасних засобів  масової  інформації  зумовлюють  підвищений інтерес  під- літків до цієї сфери. Випадкові  та ранні сексуальні  контакти,  що за браком знань про засоби контрацепції та профілактики венеричних захворювань, призводить  не тільки до поширення венеричних  хво- роб, а й до випадків ранньої вагітності.

Щорічно  реєструється близько  300 випадків штучного пере- ривання  вагітності  у дівчат до 14 років та понад 30 тис. — у дівчат віком 15–17 років. Незапланована вагітність може призвести до народження хворої  дитини,  яка  поповнить  ряди  дітей-інвалідів, а небажані діти — ряди дітей-сиріт.

Серед новонароджених кожне третє  немовля має певні  гене- тичні  вади, а кожна  17 дитина народжується психічно непо- вноцінною. Основними причинами дитячої  смертності  є вроджені вади розвитку,  патологія  органів дихання,  інфекційні хвороби, не- щасні випадки, травми. Високим є рівень мертвонароджуваності. За рівнем смертності  немовлят  Україна  посідає 49 місце у світі. Вна- слідок зменшення  народжуваності зменшується кількість  підлітків віком 15–17 років, які складають репродуктивний потенціал  нашої краї  ни. Саме ці юнаки і дівчата у найближчий час будуть визнача- ти приріст населення України  [8].

Народження великої  кількості  дітей з вадами розвитку  зумов- лює  ріст  і без того високих показників інвалідизації населення України. Сьогодні  в Україні  нараховується майже 150 тис. дорос- лих інвалідів з дитинства  і понад 160 тис. дітей-інвалідів. Вагомим чинником  інвалідизації дітей є зловживання батьками  алкоголю, наркотиків та тютюну.

Державна статистика свідчить про постійне зростання безплід- ності та нездатність багатьох жінок виносити  і народити дитину. Жіноче  та чоловіче  безпліддя  зумовлене  багатьма причинами.  Се- ред них, на першому місці знаходяться запальні  процеси різної еті- ології. Навіть  серед дівчат 15–17  років майже  8 \% страждають  на запалення жіночих  статевих  органів,  які здебільшого  є наслідком ускладнень  після штучного переривання вагітності [8].

1. Кількість населення України

(за даними Держкомстату України)

Парадокс сьогодення полягає, як не дивно, у науково-технічному прогресі.  Протягом  еволюційного  розвитку  людини  м’язова діяль- ність була постійним супутником усього її життя. Адже щоб здобути їжу, необхідно було багато бігати, м ати сильні м’язи. Для збереження свого життя та життя своєї родини від нападів звірів, інших племен —

знову  потрібна  була сила, спритність,  витривалість. Життя прохо- дило у надзвичайних екстремальних умовах. Виживав  сильніший, спритніший, витриваліший. Науково-технічний прогрес порушив еволюційно  сформовані  механізми функціонування організму — м’язова діяльність  і фізичні  навантаження поступово  були замінені відповідними технічними  пристроями, обладнанням. Умови  життя людини докорінно  змінилися. Вони вступили  у протиріччя з біоло- гічними потребами організму людини, які у значній мірі визначають розвиток   та  характер  масових  неінфекційних захворювань,  серед яких чільне місце посідають серцево-судинні захворювання.

Фізичні вправи були і залишилися основним засобом у зміцненні здоров’я людини, а також посідають провідне місце у боротьбі з ба- гатьма хворобами. Видатний  лікар XVIII  ст. С.-А.Тіссо з цього при- воду говорив: «Фізичні вправи за своєю дією можуть замінити будь- які ліки, але усі ліки світу не можуть замінити дію фізичних вправ».

Видатний  вчений-фізіолог І.П.Павлов стверджував: «Людина — найвищий продукт природи, але для того щоб отримати насолоду від скарбів природи, людина має бути здоровою, сильною та розумною».

Вітчизняною та світовою  наукою  накопичено великий  досвід, який підтверджує необхідність систематичних занять фізичними вправами з метою поліпшення здоров’я, підвищення специфічної та неспецифічної його стійкості і працездатності. При цьому здоров’я необхідно розглядати як широке соціально-біологічне поняття, яке включає  не тільки  нормальну  структуру  і функцію  різних  органів та систем, а й рівень  розвитку  функціональних резервів,  діапазон компенсаторно-пристосувальних реакцій, що й визначає  успішну адаптацію організму до різних умов зовнішнього середовища [39].

Доведено,  що  люди,  які  систематично   займаються   фізични- ми вправами,  хворіють  на 17,5 \% менше, ніж ті, хто ними  нехтує (М.К.Фуркало, А.П.Дорогий, 1986). Тому необхідно використовува- ти будь-яку можливість  для збільшення обсягу фізичної активності протягом дня, раціонально використовувати вільний час, заповню- ючи його виконанням фізичних  вправ, які забезпечують  економну роботу багатьох органів та систем і, перш за все, серцево-судинної системи, підвищуючи її адаптаційні  можливості, нормалізують артеріальний тиск,  масу  тіла,  знімають  нервово-емоційне наван- таження.  Заняття фізичними вправами  мають стати і невід’ємною частиною реабілітаційної роботи з людьми, які перенесли  важкі за- хворювання,  проходять відновлення після операцій [38].

Проблема  фізичного  розвитку  студентів  з відхиленням у стані здоров’я має велике  державне,  наукове  і практичне  значення.  Фі- зична культура в цьому випадку є не тільки засобом виховання і по- ліпшення  фізичної  підготовки  юнаків і дівчат, а нерідко основним фактором  відновлення та зміцнення здоров’я в період становлен- ня і кінцевого  формування організму, засобом ліквідації  недоліків у фізичному розвитку,  могутнім  джерелом  підвищення загальної  і розумової працездатності [19].

Наявна науково-методична література  про особливості  рухово- го режиму  хворих  і ослаблених  студентів  дозволяє стверджувати, що до теперішнього  часу є дуже мало (а щодо студентів  аграрних вищих  навчальних  закладів  взагалі  відсутні)  науково  обґрунтова- них рекомендацій  фізичного виховання студентів із захворювання- ми різних органів і систем організму.

З кожним роком кількість  студентів, які за станом здоров’я від- несені до спеціального  навчального  відділення,  збільшується. Так, якщо у Національному аграрному університеті  студенти з певними захворюваннями на початку 2002–2003 навчального  року станови- ли 16,8 \% від загальної  їх кількості  першокурсників, то на початку

2006–2007 —  18,8 \%. Особливо   прогресують  такі  захворювання: серцево-судинної системи на початку 2002–2003 навчального  року було 24,8 \%, у 2006–2007 — 42 \%, органів  зору  відповідно  5,2 \% і

42,5 \%, центральної нервової системи — 11,5 \% і 27,6 \%, сечостатевої системи  — 32,2 \% і 39,5 \%, звільнених  від практичних занять  з фі- зичного виховання — 1,6 \% і 3,3 \%.

Порушення функцій  тих чи інших систем і органів впливає  на функціональну діяльність  центральної нервової системи (ЦНС), серцево-судинної системи, процеси  обміну речовин,  сприяє  погір- шенню загального стану здоров’я, зниженню  фізичної  та розумової працездатності та творчих можливостей студентів.

Відомо, що занять в межах навчальної  програми з фізичного ви- ховання  недостатньо  для вирішення завдання  реабілітації  здоров’я студентів.  Тільки  комплексне  поєднання навчальних  та самостій- них занять фізичними вправами може успішно формувати і вдоско- налювати у студентів спеціального  навчального  відділення  фізичні якості та навички, необхідні їм у майбутній професійній діяльності.

Досвід роботи кафедри фізичного  виховання НАУ свідчить, що підвищення оздоровчого ефекту фізичних  вправ студентів спеці- ального навчального відділення  залежить  від:

а) диференційованого застосування засобів фізичної культури за- лежно від захворювання та індивідуальних особливостей  організму;

б) використання спеціальних фізичних  вправ у комплексі  з вправами, що посилюють оздоровчий  вплив фізичного  тренування та активного відпочинку;

в) систематичного використання самостійних  оздоровчо-трену- вальних занять для підвищення функціональної діяльності систем і органів, що цього потребують, залежно від стану здоров’я.

До спеціального  навчального  відділення  зараховуються студен- ти з різними  захворюваннями. В умовах навчальних  занять  не за- вжди є можливість  виконання кожним  студентом  індивідуальних вправ.  Тому  самостійні  заняття  студентів  з регулярним, не мен- ше трьох разів на тиждень, повторенням спеціальних оздоровчо- тренувальних комплексів  вправ, набуває великого значення.

Наукові  дослідження і узагальнений досвід свідчать,  що дозо- ване фізичне  навантаження чинить потужну протидію багатьом функціональним порушенням різних органів і систем.

Це  все  доводить  необхідність  застосування  оздоровчо-трену- вальних занять з фізичного виховання з метою:

а) загального видужування і зміцнення організму студентів;

б) нормалізації функціональної діяльності ЦНС і підпорядкова- ним їй вегетативних  функцій;

в) зміцнення м’язової системи та активізації кровообігу.

Крім цього, вирішуються допоміжні  завдання  фізичного  вихо- вання студентів:

а) удосконалення фізичного  розвитку  та фізичної  підготовки студентів,  здобуття  методичних  навичок  та умінь в організації  са- мостійних занять фізичними вправами;

б) виховання у студентів мотивації до систематичних занять фі- зичною культурою та фізичного самовдосконалення;

в) набуття навичок професійно-прикладної фізичної підготовки;

г) морально-вольової та естетичної підготовки студентів.

На сьогодні найбільш  глобальними у розвитку  оцінювання фізкультурно-оздоровчих досягнень  студентів  є три ключові  тен- денції, які відображають  концепцію сучасної освіти — особистісно- орієнтовна,  якісна  і фізкультурно-оздоровча. Перша  — значущим компонентом  у цьому процесі є тенденція  оцінювання об’єктивних фізичних  можливостей організму кожного студента, що забезпечує

необхідність запровадження таких оцінних технологій та процедур, які б надавали  можливість  отримувати  валідні і достовірні  резуль- тати. Друга — тенденція спрямованості оцінювання рівня розвитку рухових  якостей  і психофункціональних  можливостей організму на освітній  результат,  тобто становлення рівня теоретичних  знань щодо своєчасної корекції і самокорекції  засобами фізичної  культу- ри. Ця обставина сприяє підвищенню значущості результативно- орієнтованої освіти в умовах трансформації гармонійно підготовле- ної особистості випускника ВНЗ на вимоги ринкових  засад. Третя тенденція  — інтенсифікація студентської  орієнтованості в процесі оцінювання фізичних  можливостей організму, що сприяє знахо- дженню інноваційно оціночних підходів і перегляду  усталених, які б максимально враховували індивідуальні особливості  студентів, розкривали їх персональні досягнення  та недоліки.  Зазначені три тенденції  розвитку  оцінних  технологій  модернізуються паралель- но, доповнюючи одна одну задля досягнення  мети створення функ- ціонального фізкультурно-оздоровчого виховання,  що задовольняє запити сучасного суспільства (О.Д.Дубогай, М.В.Євтушок, 2007).

При підготовці даної роботи був використаний узагальнений досвід практичної діяльності фахівців Національного аграрного університету,  Одеського національного політехнічного університе- ту, Донбаської машинобудівної академії, Київського  національного університету харчових технологій та Київського національного уні- верситету будівництва і архітектури.

Дані методичні рекомендації  призначені  для викладачів  кафедр фізичного виховання аграрних вищих навчальних закладів, що пра- цюють із студентами  спеціального  навчального  відділення,  медич- них працівників та студентів із захворюваннями різних систем і ор- ганів. У навчальному посібнику  наведено 91 комплекс спеціальних комплексів вправ для проведення активного відпочинку протягом навчального дня та інших видів фізкультурно-оздоровчої діяльнос- ті студентів спеціального навчального відділення. Крім цього, автор подає 72 комплекси  спеціальних вправ відповідно до того чи іншо- го захворювання. Наведені комплекси фізичних вправ сприятимуть більш ефективній фізичній  реабілітації  студентів  спеціального  на- вчального відділення  з метою зміцнення їх здоров’я та підвищення фізичної і розумової працездатності.

ню і поживних  речовин. Голод змушує її рухатись. У відповідь на рух  збільшується  надходження  артеріальної  крові  до  материн- ської  плаценти.  Крихітна   людина  особистими  рухами  здобуває собі «хліб щоденний»,  формує  своє тільце, стимулює  ріст органів і тканин.

Потреба  в русі не пропадає  у дошкільному  і навіть шкільному віці. Вона проявляється у старому як світ інстинкті  до гри. З віком на зміну дитячим  іграм приходять  у кращому  разі ігри спортивні. Але захоплення будь-яким одним видом спорту заради досягнення високих  спортивних  результатів,  як правило,  призводить  до одно- бічного розвитку  окремих груп м’язів, вузької спеціалізації відпра- цьованих рухів. Потреба дитячого організму вимагає необхідності всебічного фізичного розвитку, що досягається шляхом помірних фізичних  навантажень на всю скелетну мускулатуру.

Разом з тим є школярі  та студенти, котрі різними шляхами  і за- собами намагаються  отримати  медичні довідки для звільнення від занять з фізичного виховання. І при цьому вони знаходять підтримку у своїх батьків і, що уже надзвичайно погано, — у лікарів. Так з під- літкового  і молодого віку виховується одна із шкідливих  звичок  — обмежити себе від кожного зайвого руху.

«Максимум комфорту,  мінімум  рухів!»  — це гасло  людей, які вважають, що, обмежуючи себе від зайвого кроку, вони тим самим зберігають своє здоров’я. Але виходить навпаки. Тривале  обмежен- ня рухової активності  негативно впливає  на здоров’я, і зокрема, на серцево-судинну систему.

Про функціональні можливості  організму  людини,  і дитячого зокрема, ще багато чого невідомо навіть науковцям.  Це ще не ви- явлений  у повній  мірі «прошарок»  функціональних можливостей організму,   які проявляються завдяки  заняттям спортом.  Наявне уявлення,   яке  отримало  розповсюдження  не  тільки  серед  насе- лення, але й серед медиків і педагогів, відображає,  перш за все, не стільки реальні можливості дітей, які властиві їхній біологічній природі,  скільки  ті залишкові можливості,  які зберігаються  у ді- тей після того, як дорослі своїм втручанням (а інколи і прямою протидією!) ускладнюють  їхній розвиток.  Важливо  мати на увазі, що те, що не вдається  реалізувати у дитячому  віці, втрачається і відновити його у подальшому  можливо лише частково і то над- звичайно  важко.

Кожен  віковий  період характеризується специфічними, функ- ціональними і психологічними особливостями. Перехід від одного періоду до другого вважається переломним,  або критичним.  Дове- дено, що у критичні  періоди  різко підвищується чутливість  і зни- жується стійкість організму до негативних  факторів середовища (збудників хвороб, високим розумовим і фізичним навантаженням, стресовим ситуаціям). Прийнята у сучасній вітчизняній науці кла- сифікація вікових періодів наведена у табл. 1.1.1.

1.1.1.  Класифікація вікових періодів

Необхідно звернути на відмітну рису онтогенезу — достатньо тривалий період дитинства людини (17 років). Найбільше перекон- ливою відповіддю  цього явища  є теорія  Ч.Дарвіна  про природний відбір у розвитку  людини. Мова йде, перш за все про закріплення інтелектуальних здібностей,  які ставали  більш важливим  і корис- ним фактором, ніж зміни лише у будові тіла. У зв’язку із цим період, протягом якого може бути досягнута найбільш досконала організа- ція головного мозку як мислячий апарат у зрілому віці, повинен був подовжитися.

Виходячи   із  цього,  можна   визнати,   що  тривале   дитинство

(включаючи і підлітковий вік) в онтогенезі людини — соціобіоло-

гічна необхідність, яка склалася еволюційно: завдяки своєму ди- тинству людина здатна пройти шлях розвитку швидше від своїх предків.

Після закінчення дитинства  починається новий віковий період, який виконує функцію переходу до зрілості. У біологічній класифі- кації він називається юнацьким. Для багатьох представників цього віку в соціальному  плані він є студентським. Щоб розумно вико- ристати усі можливості  цього віку, досягти успіхів під час навчання у вищому навчальному закладі  і зберегти  здоров’я, необхідні його морфофункціональні і психофізичні особливості.

Виявлення великих  резервних  можливостей організму  дітей  і підлітків суттєво допомагає акселерація. Прискорений розвиток організму,  структур  і функцій  його  органів  виявляється у тому, що підліток  у 14 років може виконати  те, що раніше було під силу тільки  юнакам 16–17  років. Вікові межі під впливом  акселерації  у певному розумінні слова «зсуваються», і лише одне це забезпечує  у багатьох показниках перевагу більш молодому організму, який на- багато раніше досяг необхідного рівня фізичних  можливостей.

Важливо, що акселерація не просто «зсуває» фізичні можливос- ті, але, головне, зберігає  при цьому притаманні  дітям  особливості організму.  Найважливіша з них — пластичність  функцій  і струк- тур, яка дає можливість  значно  більше, ніж у старшому  віці, змі- нюватися  під впливом  зовнішніх  факторів.  Ця особливість  в умо- вах занять фізичними вправами виявляється у дивному сприйнятті організмом,  надзвичайній здатності  його тренуватися. Якщо у зрі- лому, а тим більше  у середньому  і зрілому  віці, для того щоб ви- кликати  тренувальний ефект, іншими словами, заставити  організм помітно підвищити  свою працездатність під впливом  фізичних  на- вантажень, потрібен тривалий час, протягом  багатьох днів і тижнів занять,  то у дитячому  віці організм  миттєво  «схоплює»  вплив  фі- зичних вправ і швидко відповідає реакцією підвищення працездат- ності. У дітей набагато менший початковий, що виявляється у нега- тивних суб’єктивних реакціях, період тренування [8] (табл. 1.1.2.).

Під впливом  фізичних  вправ покращується кровопостачання м’язової тканини (і серцевих м’язів теж). Під час фізичного наванта- ження на 1 мм поперечника м’яза може відкритися 2500 капілярів про- ти 30–80 у стані спокою. Рухова гіпоксемія, особливо на високогір’ї, стимулює також покращення кровообігу і головного мозку.

1.1.2.  Особливості розвитку тренувального ефекту в процесі засвоєння нової рухової навички у різні вікові  періоди

(за Е.Г.Булич, 1986)

Чисельні дослідження свідчать, що при адаптації  організму  до гіпоксії покращується надходження кисню до нервових  клітин  го- ловного  мозку, а це сприяє  не тільки  підвищенню  фізичної,  але й розумової  працездатності (що  надзвичайно важливо  для  студент- ської молоді). Заняття фізичною культурою у значній мірі допома- гають... мислити.  Не випадково  ще Аристотель  говорив, що думка стає жвавішою, коли тіло розігріте прогулянкою. Свої заняття він проводив, здійснюючи прогулянку разом з учнями.

«Все безкінечне — різновид зовнішніх проявів мозкової діяль- ності, — писав І.М.Сєченов, — зводиться  кінець кінцем лише до од- ного явища — руху м’язів». І навпаки, брак м’язових рухів як би де- тренує, ослаблює не тільки наші м’язи, але і наш мозок, робить його більш вразливим до різного роду порушень.

Коли видатний  бактеріолог Луї Пастер внаслідок тривалого ро- зумового напруження отримав крововилив у мозок, він не зупинив своєї активної наукової діяльності, але лише став поєднувати  її з чітким режимом  регулярних занять фізичними вправами, якими раніше не займався. Він ще прожив 30 років і саме у ці роки зробив свої найбільш  значні відкриття. Під час патологоанатомічного роз- тину виявилося, що після крововиливу і до самої смерті у Луї Пас- тера нормально  функціонувала лише одна півкуля  головного  моз- ку. Фізичні вправи  допомогли  вченому  з максимальною віддачею використати резерви мозкової тканини, що збереглась.

Заняття фізичними вправами, перш за все, впливають на функції двох вісцеральних систем — дихальної та серцево-судинної. У стані спокою дихання тренованої людини стає більш рідшим і глибоким,

знижується рівень дихання, зменшується хвилинний об’єм дихання на фоні зростаючого коефіцієнта використання кисню [58].

Систематична м’язова діяльність  сприяє  збільшенню  маси сер- цевого м’яза, збільшення в об’ємі м’язових  волокон.  Ці зміни  чіт- ко  визначають   при  рентгенологічному дослідженні   спортсменів, а здебільшого  і перкуторно.  Регулярні фізичні  навантаження, що знаходяться у фізіологічних межах, обумовлюють чітке визначення рентгенологічного збільшення серця, у якому бере участь дилатація (розширення, розтягнення, стійке  дифузне  розширення) серця  та гіпертрофія його волокон (Л. Ковадел та співавт., 1968).

Експериментально доведено, що фізичне  тренування сприяє збільшенню капіляризації міокарда і тим самим створенню кращих умов для його забезпечення поживними речовинами (T. Petren u.a.,

1936).

Однією з ознак відхилення від норми вважається підвищена час- тота серцевих скорочень — тахікардія. Разом з тим такої тахікардії, яка спостерігається після інтенсивних спортивних  навантажень,  не спостерігається навіть у клініках  важких  серцевих  захворювань. У спортсменів  безпосередньо  після фізичного  навантаження елек- трокардіографічно за допомогою телеметричної апаратури протягом декількох секунд реєструвалася частота серцевих скорочень на рів- ні 300 уд./хв–1. Подібний  факт спостерігали  німецькі вчені-медики у 22-річного бігуна високого класу на дистанції 5000 м. Так, під час тренувань і на змаганнях у бігуна повторювалися болі у серці і силь- на слабкість, внаслідок чого спортсмен зійшов з дистанції; через 1 хв пульс раптом уповільнився, болі і слабкість зникли  і він зміг продо- вжити біг. Лікарі провели детальне кардіологічне обстеження. У спо- кої у спортсмена  спостерігалася брадікардія  — 53 уд./хв.  На  ЕКГ у спокої — неповна  блокада правої ніжки  пучка Гіса. Провели  на- вантажувальний тест на тредмілі зі швидкістю, яка відповідала бігу на 5000 м. Безпосередньо перед закінченням бігу спортсмен відчув тиснучий біль у серці і слабкість, ЕКГ одразу ж після навантаження показала  суправентрикулярну тахікардію  (RR=0,2 с) без ознак  гі- поксії міокарда. Через 43 с сінусова тахікардія  (RR=0,3 с) перерва- лася А–V — блокадою з RR=0,8  с; через 1 хв аритмія  повторилася (основний синусів  ритм  RR=0,5  с перервався  А–V  — блокадою  з RR=0,1  с), потім відновився синусовий  ритм, і аритмія  більше не повторювалася. Через  тиждень  знову  провели  навантажувальний

тест на тред милі, через годину — навантажувальний тест на вело- ергометрі. В обох випадках  навантажувальна тахікардія  не переви- щувала 171 уд./хв, надмірна тахікардія не повторювалася [65].

Такі ЕКГ-варіації,  як АВ — блокада 1 ступеня, екстрасистоли, зміни у фазі реполяризації, підвищення сегмента ST, не є рідкістю у спортсменів, між іншим під час фізичного навантаження ЕКГ зде- більшого більше нормальна, ніж у спокої.

Інший випадок спостерігали  англійські  вчені. У юнака 19 років, який досяг високих результатів  у спринті та стрибках із шестом, прискіпливе медичне обстеження,  включаючи  ЕКГ, не виявило ні- яких відхилень від норми. Під час проведення тестів на велоерго- метрі з максимальним навантаженням (визначення максимального споживання кисню)  у спортсмена  протягом  1-ї хв після завершен- ня вправ виникла  пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія (ЧСС — 400–500  уд./хв), яка швидко спонтанно припинилась [67]. Це спостереження свідчить,  що навіть  у здорових,  добре тренова- них осіб під час тестів з фізичним навантаженням або одразу ж піс- ля них можна передбачити  важкі розлади серцевого ритму.

Цей факт необхідно враховувати особливо під час занять зі сту- дентами  спеціального  навчального  відділення.  Досвідчені  фахівці, які працюють із студентами спеціального навчального відділення, широко використовують індивідуальний підхід з урахуванням осо- бливостей  захворювання, стану здоров’я та рівня фізичної  підго- товленості кожного студента окремо. Іншого виходу просто немає, якщо ми хочемо досягти бажаних результатів.